Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі - файл n1.doc

приобрести
Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці у торгівлі
скачать (1739.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1740kb.12.09.2012 19:06скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Нещасні випадки, які відбулися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами і викликали погіршення стану їхнього здоров'я (втрату працездатності) не менш чим на один день відповідно до медичного висновку, підлягають розслідуванню та обліку відповідно до Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що відбулися протягом навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 31 серпня 2001р. № 616. За результатами розслідування нещасного випадку під час навчально-виховного процесу складається акт за формою Н-Н у п'яти екземплярах. Екземпляри цього акту після затвердження керівником навчального закладу направляються: потерпілому (особі, що представляє його інтереси); у підрозділ, де стався нещасний випадок; керівникові (фахівцеві) служби охорони праці; в архів навчального закладу; в орган управління освіти за місцем навчання потерпілого.





      1. Розслідування та облік випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь


Всі виявлені випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь підлягають розслідуванню. Професійний характер захворювання (отруєння) визначається експертною комісією в складі фахівців лікувально-профілактичної установи, якій надане таке право Міністерством охорони здоров'я України. До роботи у цій комісії можуть бути залучені (якщо буде потреба) фахівці (представники) підприємства, робочого органа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування, первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими робітниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Розслідування кожного випадку виявлення професійного захворювання (отруєння) організує роботодавець протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення за формою П-3 (додаток 14 до Порядку розслідування). Для цього створюється комісія в складі представників: відповідної установи державної санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії); лікувально-профілактичної установи; підприємства; первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими робітниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; робочого органа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. Комісія зобов'язана провести розслідування обставин і причин професійного захворювання (отруєння), а також скласти акт розслідування за формою П  4 (додаток 15 до Порядку розслідування), у якому вказуються заходи щодо локалізації професійного захворювання (отруєння), забезпечення нормалізації умов праці та, крім того, називаються особи, що не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт за формою П-4 складається в шести екземплярах протягом трьох діб після закінчення розслідування і направляється роботодавцем: потерпілому; лікувально-профілактичній установі, що обслуговує підприємство (установу, організацію); робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування; первинній організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноваженій найманими робітниками особі з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; відповідній установі державної санітарно-епідеміологічної служби. Екземпляр акту розслідування залишається на підприємстві і зберігається протягом 45 років.

У п'ятиденний строк після закінчення розслідування професійного захворювання (отруєння) роботодавець зобов'язаний розглянути підсумкові матеріали і видати наказ про заходи щодо запобігання таким захворюванням (отруєнням), а також про притягання до відповідальності осіб, з вини яких були допущені порушення санітарних норм і правил. Про виконання запропонованих комісією профілактичних заходів роботодавець письмово інформує відповідну установу державної санітарно-епідеміологічної служби.

Контроль за своєчасністю та об'єктивністю розслідування професійних захворювань (отруєнь), документальним оформленням їх, виконанням профілактичних заходів здійснюють установи державної санітарно-епідеміологічної служби, Фонд соціального страхування, профспілки і уповноважені найманими робітниками особи з питань охорони праці. Реєстрація та облік професійних захворювань ведеться в журналі (додаток 16 до Порядку розслідування).

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби складають на основі актів розслідування за формою П-4 Карти обліку професійних захворювань (отруєнь) за формою П-5, які зберігаються в них і в Міністерстві охорони здоров'я України протягом 45 років.


      1. Розслідування та облік аварій



Про аварію свідок повинен негайно повідомити безпосереднього керівника робіт або будь-яку посадову особу підприємства, які зобов'язані повідомити про подію роботодавця. У цій ситуації роботодавець або особа, що керує виробництвом під час зміни, діють відповідно до плану ліквідації аварії, вживають першочергових заходів з порятунку потерпілих і надання їм медичної допомоги, локалізації аварії, установлення границь небезпечної зони та обмеження доступу в неї людей. Роботодавець або уповноважена ним особа негайно повідомляють про аварію територіальний орган Держгірпромнагляду, орган, до сфери управління якого відноситься підприємство, місцеву держадміністрацію, штаб громадянської оборони і з надзвичайних ситуацій, прокуратуру за місцем виникнення аварії і відповідний профспілковий орган, а у випадку травмування або загибелі працівників також відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться відповідно до викладених вище вимог. Розслідування аварій без нещасних випадків проводять комісії, які створюються: наказом центрального органу виконавчої влади або розпорядженням місцевої держадміністрації (Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва і Севастополя) - у випадку аварій І категорії; наказом керівника органу, до сфери управління якого відноситься підприємство, або розпорядженням місцевої держадміністрації - у випадку аварій ІІ категорії. Ці комісії призначаються за узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Комісія зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним подіям і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці. Матеріали розслідування аварії направляються в п'ятиденний строк прокуратурі й органам, представники яких брали участь у розслідуванні. Екземпляр акту розслідування аварії, у результаті якої не відбулося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до закінчення строків виконання зазначених комісією заходів, але не менш двох років.

Облік аварій ведуть підприємства, а також відповідні органи державного управління і нагляду в області охорони праці з реєстрацією в журналі (додаток 18 до Порядку розслідування).


      1. Дослідження та оцінка виробничого травматизму і професійної захворюваності



При дослідженні виробничого травматизму використовують в основному наступні методи: монографічний, топографічний, економічний і статистичний.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні виробничої обстановки на конкретному об'єкті з урахуванням особливостей технологічного процесу, стану робочих місць, кваліфікації працюючих, режиму праці і відпочинку. Всебічний аналіз дозволяє не тільки встановити причини нещасних випадків, але і виявити існуючі потенційні небезпеки.

Топографічний метод полягає у вивченні нещасних випадків за місцем їхньої події. Місця нещасних випадків позначають умовними знаками на планах цехів, ділянок або підприємства в цілому. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

Економічний метод полягає в порівнянні витрат на профілактику травматизму з їхньою ефективністю у зв'язку з усуненням можливих втрат.

Статистичний метод дає можливість оцінювати кількісно рівень травматизму з використанням загальноприйнятих показників: коефіцієнта частоти Кч, коефіцієнта важкості Кв і коефіцієнта виробничих втрат Кв.в.
Вихідним матеріалом для розрахунку служать дані звітів підприємств про нещасні випадки.

Коефіцієнт частоти травматизму - кількість нещасних випадків, що припадає на 1000 працюючих за звітний період. Визначають його за формулою:
Кч = 1000n/N,

де n - кількість нещасних випадків за звітний період;

N – средньоспискова чисельність працюючих.

Коефіцієнт важкості травматизму – загальна кількість днів непрацездатності, що припадає на один нещасний випадок:
Кв = Д/n,

де Д - кількість днів непрацездатності за закритими лікарняними листками (врахованим нещасним випадкам за звітний період).

Коефіцієнт виробничих втрат являє собою добуток коефіцієнтів частоти і важкості нещасних випадків:
Кв.в = Кч  Кв = 1000 Д/N.

Порівнюючи значення коефіцієнтів за різні періоди часу, роблять висновки про ефективність мір щодо поліпшення умов праці і зниження виробничого травматизму.

Для врахування стійкої втрати працездатності та гибелі людей необхідно використання принаймні ще одного показника, яким є коефіцієнт нещасних випадків із смертельним наслідком та каліцтвом:
Кск =( nск/ n)100%,

де nск - кількість нещасних випадків, що призвели до смерті і каліцтва.

Міжнародна організація праці (МОП) використовує коефіцієнт частоти, який показує кількість нещасних випадків, що припадає на 106 відпрацьованих годин. Визначають його за формулою:
Кч (МОП)= 106n/Т,

де Т – загальний час роботи (людино-годин).

Для аналізу професійної захворюваності необхідно знати контингенти осіб, які піддаються впливу тих або інших шкідливих виробничих факторів, і мати відомості про випадки хронічних професійних захворювань і отруєнь. Професійна захворюваність - показник кількості виявлених уперше протягом року хворих із професійними захворюваннями та отруєннями, розрахований на 100, 1000, 10000, 100000 працюючих, які піддаються впливу шкідливих виробничих факторів. Зіставлення цього показника по роках дає можливість правильно планувати та оцінювати оздоровчі заходи на виробництві.

РОЗДІЛ 2 Забезпечення необхідних

санітарно-гігієнічних умов праці
2.1 Аналіз шкідливих факторів на підприємствах галузі
Міністерство охорони здоров'я України затвердило своїм наказом від 27.12.2001р. № 528 Гігієнічну класифікацію праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. Відповідно до цього нормативного документу, розрізнюють шкідливі виробничі фактори: фізичні (несприятливий мікроклімат, неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання, іонізуючі випромінювання, виробничі шум, ультразвук і інфразвук, вібрація локальна і загальна, невідповідність освітленості нормальному зоровому сприйняттю виробничого середовища); хімічні (речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом і/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу); біологічні (мікроорганізми – продуценти, живі клітки і спори, що містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми); фактори трудового процесу (важкість роботи – динамічне і статичне навантаження, маса вантажу, що піднімається і переміщується, стереотипність робочих рухів, особливості положення і переміщення тіла працівника; напруженість праці – навантаження на центральну нервову систему, органи почуттів, емоційну сферу працівника). За показниками шкідливості та небезпеки факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу умови праці підрозділяються на чотири класи: оптимальні, допустимі, шкідливі (підрозділяються на чотири ступені за рівнем перевищення гігієнічних нормативів і виразності можливих змін в організмі людини), небезпечні (екстремальні) – відповідно, 1-4 класи.

Перераховані вище шкідливі виробничі фактори характерні для сфери торгівлі. При цьому доцільно відзначити наступне. При виконанні технологічних процесів у торгівлі мають місце пилоутворення, тепло- і вологовиділення, змінюється склад повітря, створюються випромінювання. Процеси подрібнювання, просіювання, транспортування, фасовки сипких харчових продуктів супроводжуються виділенням пилу (зернового, борошняного, цукрового, какао-порошку та ін.), що має шкідливі для організму людини та пожежо-, вибухонебезпечні властивості. При тепловій обробці сировини виділяються продукти його термічної деструкції (в основному, акролеїн, оксид і диоксид вуглецю). У процесах сульфітації харчової сировини, стерилізації трубопроводів використовується диоксид сірки (сірчистий ангідрид), влучення якого можливо в атмосферу робочого простору. При експлуатації і ремонті холодильних установок можливі витоки холодоагентів, серед яких найбільшу небезпеку для людей представляє аміак. На підприємствах галузі в значних обсягах використовуються миючі засоби і дезинфекційні розчини, що можуть спричинити шкідливий вплив на організм людини. При роботі ЕОМ і відеотерміналів також можливий прояв шкідливих виробничих факторів: створюються випромінювання електромагнітне, інфрачервоне, ультрафіолетове, м'яке рентгенівське, утворюються електростатичне поле між екраном і тілом оператора, озон, оксиди азоту, відбуваються аероіонізация і накопичення пилу.

Найважливішими показниками трудового процесу у торгівлі є важкість та напруженість роботи. Характер праці визначається робочою позою (нахили тулуба, переміщення у просторі), напругою (увага, напруга аналізаторних функцій зору і слуху, емоційна та інтелектуальна напруга, монотонність), змінністю і важкістю (динамічність роботи, статична напруга). При плануванні робочого місця виходять з того, щоб працівник протягом зміни забезпечував потрібну продуктивність праці, витрачав мінімум фізичних сил, не піддався впливу небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Важливе значення мають робоча поза, темп та ритм виконання роботи. Виключаються статичні м’язові напруги та, отже, профзахворювання (викривлення хребта, розширення вен, плоскостопність) у робочій позі, що забезпечує розташування центру ваги тіла у межах площі опори. Загальні ергономічні вимоги до робочого місця викладені у міждержавних стандартах ГОСТ 12.2.032-78 (при виконанні робіт сидячи) та ГОСТ 12.2.033-78 (при виконанні робіт стоячи). При вільному ритмі роботи темп її визначається самим працівником згідно з його індивідуальними можливостями. У процесі одноманітних, короткочасних робочих операцій (наприклад, розфасовки та пакування товарів) можливе відчуття монотонності праці. Чітко виражена монотонність роботи призводить не тільки до передчасної втоми, але й до швидкого нервового виснаження. Утомлюваність можна знизити періодичними зміненнями робочої пози та ритму операції, зміною робочих місць, естетизацією праці, використанням раціональної організації режиму праці та відпочинку. У роботі, пов’язаній з великим м’язовим навантаженням, перерви повинні бути довгостроковими (до 10 хв.), але не частими, причому їх тривалість та частота повинні змінюватись протягом робочої зміни. На основі загальних енерговитрат організму людини розрізнюють (згідно з ГОСТ 12.1.005-88) фізичні роботи: легкі (категорія І), середньої важкості (категорія ІІ), важкі (категорія ІІІ).

Легкі фізичні роботи категорії Іа з енерговитратами 105…140 Вт – роботи, що виконуються сидячи та супроводжуються незначною фізичною напругою, категорії Іб з енерговитратами 141...175 Вт - роботи, що виконується сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням. Фізичні роботи середньої важкості охоплюють види діяльності з витратою енергії 176...232 Вт – категорія ІІа та 233...290Вт – категорія ІІб. До категорії ІІа належать роботи, пов’язані з постійним ходінням, переміщенням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи та вимагають певного фізичного напруження, до категорії ІІб – роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням та перенесенням вантажу до 10кг та супроводжується помірним фізичним напруженням. Важкі фізичні роботи (категорія ІІІ) з енерговитратами 291…349 Вт пов’язані з постійними пересуваннями, переміщеннями та перенесенням значних (понад 10кг) вантажів та вимагають великих фізичних зусиль.

Важливе значення у формуванні виробничого середовища відіграє технічна естетика, яка дозволяє запобігати нервово-психічним перевантаженням працівників. Це досягається використанням раціональних архітектурно-планувальних рішень, високохудожніх інтер'єрів, а також науково обгрунтованих кольорів для фарбування стін, стель та устаткування. Кольори для фарбування приміщень та устаткування обирають залежно від їх функціонального призначення, умов зорової роботи, особливостей клімату та орієнтації вікон відносно сторін світу. Так, у приміщеннях з великим тепловиділенням конструкції та поверхні устаткування фарбують у кольори холодних тонів, у приміщеннях без природного освітлення – у кольори теплих тонів.

Для забезпечення нормальних умов праці санітарні норми установлюють на одного працюючого об’єм виробничого приміщення не менше 15м3, площу приміщення, відгородженого стінами або глухими перегородками, - не менше 4,5м2. На підприємствах передбачаються кабінети психофізіологічного розвантаження (емоційно-вольового тренування), приміщення для виконання фізичних вправ, санітарно-побутові приміщення.
2.2 Нормативи параметрів виробничого середовища
Вимоги до параметрів мікроклімату

Тривале перебування людини в умовах з підвищеною температурою навколишнього повітря може призвести до теплового удару, зі зниженою - до переохолодження. Дія на організм людини як високої, так і низької температури створює небезпеку гострих та хронічних захворювань. При відносній вологості повітря менше 20% пересихають слизові оболонки дихальних шляхів, при відносній вологості вище 85% ускладнюється теплообмін шляхом випаровування. Вельми несприятливе для людини навколишнє середовище з високими значеннями температури та відносної вологості повітря. Збільшення швидкості руху повітря інтенсифікує процеси теплообміну.

Мікрокліматичні умови у виробничих приміщеннях характеризують наступні показники: температура, відносна вологість і швидкість руху повітря, інтенсивність теплового (інфрачервоного) випромінення, температура поверхні обладнання і огороджуючих конструкцій. Для робочої зони виробничих приміщень встановлені оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи і періоду року. Величини показників мікроклімату в робочій зоні наведено в таблицях 1 і 2 згідно з ДСН 3.3.6.042-99.
Таблиця 1

Оптимальні величини температури, відносної вологості і

швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень


Період року

Категорія робіт

Температура повітря, оС

Відносна вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

Холодний

Легка Iа

22…24

60…40

0,1

Легка Iб

21…23

60…40

0,1

Середньої важкості IIа

19…21

60…40

0,2

Середньої важкості IIб

17…19

60…40

0,2

Важка III

16…18

60…40

0,3

Теплий

Легка Iа

23…25

60…40

0,1

Легка Iб

22…24

60…40

0,2

Середньої важкості IIа

21…23

60…40

0,3

Середньої важкості IIб

20…22

60…40

0,3

Важка III

18…20

60…40

0,4


Таблиця 2

Допустимі величини температури, відносної вологості і

швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень


Період року

Категорія робіт

Температура, оС

Відносна вологість повітря (%) на робочих місцях – постійних і непостійних

Швидкість руху повітря (м/с) на робочих місцях – постійних і непостійних

Верхня межа

Нижня межа

На постій-них робочих місцях

На непостійних робочих місцяхх

На постій-них робочих місцях

На непостійних робочих місцях

Холод-ний

Легка Iа

25

26

21

18

75

Не більше 0,1

Легка Iб

24

25

20

17

75

Не більше 0,2

Середньої важкості IIа

23

24

17

15

75

Не більше 0,3

Середньої важкості IIб

21

23

15

13

75

Не більше 0,4

Важка III

19

20

13

12

75

Не більше 0,5

Теплий

Легка Iа

28

30

22

20

55 – при 28оС

0,2…0,1

Легка Iб

28

30

21

19

60 – при 27оС

0,3…0,1

Середньої важкості IIа

27

29

18

17

65 – при 26оС

0,4…0,2

Середньої важкості IIб

27

29

15

15

70 – при 25оС

0,5…0,2

Важка III

26

28

15

13

75 – при 24оС і нижче

0,6…0,5


Нормовані величини параметрів мікроклімату для приміщень з відеодисплейними терміналами і ПЕОМ наведено в таблиці 3 відповідно до Правил охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин.

Таблиця 3
Нормовані величини параметрів мікроклімату

для приміщень з відеодисплейними терміналами і ПЕОМ

Період року

Категорія робіт

Температура повітря, оС

Відносна вологість повітря, %

Швидкість руху повітря, м/с

оптимальна

оптимальна

оптимальна

Холодний

Легка Iа

Легка Iб

22…24

21…23

40…60

40…60

0,1

0,1

Теплий

Легка Iа

Легка Iб

23…25

22…24

40…60

40…60

0,1

0,2


У сфері торгівлі існують виробничі приміщення, наприклад охолоджувані камери, у яких неможливо встановити нормативні величини показників мікроклімату через технологічні вимоги до виробничих процесів. Працівники, що беруть участь у таких виробничих процесах, забезпечуються приміщеннями для відпочинку та обігрівання, а також спецодягом і іншими засобами індивідуального захисту. Для них регламентується час роботи та відпочинку.

Вимоги щодо рівнів неіонізуючих електромагнітних випромінювань, електростатичних і магнітних полів

Нагріті поверхні апаратів у гарячих цехах є джерелами теплового випромінювання. Червоні промені видимого спектру та короткі інфрачервоні промені з довжиною хвилі до 1,4 мкм здатні глибоко проникати в тканині тіла людини. Промені з довжиною хвилі близько 3мкм викликають нагрівання поверхні шкіри. Тривалий вплив такого випромінювання на організм людини призводить до теплового удару, викликає захворювання. Теплові випромінювання безпосередньо не впливають на температуру повітря. Проте теплоту йому віддає нагріта під дією цих випромінювань поверхня устаткування та огороджуючих приміщення конструкцій. Внаслідок цього погіршуються мікрокліматичні умови в гарячому цеху.

Тепловий ефект впливу інфрачервоного випромінювання на людину залежить від багатьох факторів, серед яких: температура джерела випромінювання, площа його, відстань від нього, кут падіння променів, площа поверхні, яка опромінюється, тривалість опромінення, вид одягу. Згідно з ДСН 3.3.6.042-99 інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35Вт/м2 при опроміненні 50% поверхні тіла та більше, 70Вт/м2 - при величині поверхні, що опромінюється, від 25 до 50% і 100Вт/м2 - при опроміненні не більше 25% його поверхні.

При наявності теплового опромінення температура повітря на постійних робочих місцях не повинна перевищувати вказані у ДСН 3.3.6.042-99 верхні межі оптимальних значень для теплого періоду року (20...250С - залежно від важкості роботи), на непостійних робочих місцях - верхні межі допустимих значень для постійних робочих місць (19...280С - залежно від періоду року та важкості роботи).

Для запобігання тепловим травмам температура зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або огороджуючих його пристроїв повинна бути не більше 450С.

У гарячих цехах підприємств харчування використовуються плити, відкрита жарова поверхня яких нагрівається при роботі до температури в межах 350...450°С. Очевидно, при експлуатації цих плит необхідно здійснювати заходи щодо захисту працівників від опромінень.

Рівні ультрафіолетового випромінювання (УФВ) не повинні перевищувати допустимих значень, що встановлені санітарними нормами СН 4557-88 (ДНАОП 0.03-3.17-88), ДСанПіН 3.3.2-007-98. Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин.

При довжині хвиль 220…320 нм допустиме значення густини УФВ становить 0,01 Вт/м2, при довжині їх 320…400 нм – 10 Вт/м2.

Рівні електромагнітного випромінювання і магнітних полів повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.006-84, ДСанПіН 3.3.2-007-98 (при роботі з використанням відеодисплейних терміналів і ПЕОМ). У всіх випадках максимальне граничне значення потоку енергії не повинне перевищувати 10 Вт/м2.

Несприятливий вплив на організм людини чинять електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, джерелами яких є установки телевізійних та радіомовних станцій, пристрої сотового та інших видів радіозв'язку, апарати надвисокочастотного підігріву та навіть побутова апаратура. Електромагнітні поля чинять термічний та морфологічний вплив на організм людини, викликають у ньому функціональні зміни. Найбільш різко всі симптоми опромінення проявляються у діапазоні частот 105...1011Гц, тобто в діапазоні від середніх до вкрай високих частот. При роботі електровакуумних приладів виникають також побічні шкідливі ефекти: створюються легкі іони обох полярностей; озон і оксиди азоту; підвищується температура повітря.

У сфері торгівлі використовується енергія випромінювання надвисоких частот (НВЧ) для теплової обробки харчової продукції, здійснюються передпродажна перевірка і настроювання телевізійних апаратів, застосовуються персональні ЕОМ. Необхідно передбачати захист працівників від виникаючих при цьому шкідливих факторів.

Гранично допустима напруженість електростатичного поля на робочих місцях не повинна перевищувати рівнів, приведених у ГОСТ12.1.045-84, ДСанПіН 3.3.2-007-98 (при роботі з використанням відеодисплейних терміналів і ПЕОМ). На апаратах поверхневий електростатичний потенціал не повинний перевищувати 500В.

Потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання на відстані 0,05м від екрана і корпуса відеотермінала при будь-яких положеннях регулюючих пристроїв відповідно до Норм радіаційної безпеки України (НРБУ), затверджених постановою державного санітарного лікаря Міністерства охорони здоров'я України від 18.08.97 №58, не повинна перевищувати величину 7,74Ч10-12 А/кг, що відповідає еквівалентній дозі 0,1 мбер/год (100мкР/год).

Вимоги до вмісту у повітрі шкідливих речовин

За фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на такі групи: подразнюючі (аміак, сірчастий газ, хлор та ін.); задушливі (оксид вуглецю, сірководень та ін.); наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.); соматичні (метиловий спирт, миш’як та його сполуки, ртуть, свинець та ін.); пил декількох видів: органічний - рослинного або тваринного походження (мука, цукор, тютюн та ін.), хімічних сполук (нафталін та ін.); неорганічний (металевий), мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).

У сфері торгівлі обертаються, використовуються або можуть утворитись у технологічних процесах різні шкідливі речовини.

При тепловій обробці харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, диоксид вуглецю та ін.), пари олій та жирів. При несправностях у холодильних установках у навколишнє середовище можуть виділятись холодоагенти (аміак або хладон). Процеси просіювання та розфасовки сипучих харчових продуктів (крохмалю, муки, цукру та ін.) супроводжуються пилоутворенням. У повітрі деяких приміщень торгівельних підприємств може міститись пил луб'яний, бавовняний, лляний, шовковий. Небезпеку для працюючих представляють шкідливі речовини усередині дошників при процесах обкурювання та вивантаження капусти.

Внаслідок порушення вимог безпеки при зберіганні та транспортуванні ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих та горючих рідин пари їх можуть міститись у атмосферному повітрі, яке вдихається людьми.

Шкідливі речовини можуть проникати до організму людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки. Проникнення цих речовин у організм людини у великих концентраціях призводить нерідко до гострих отруєнь. Тривале надходження до нього деяких речовин навіть у невеликих дозах може викликати хронічне професійне отруєння (захворювання). Під дією пилу виникають гострі або хронічні захворювання органів дихання.

Для уникнення гострих та хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи:

I - надзвичайно небезпечні (ГДК<0,1мг/м3);

II- високонебезпечні (ГДК=0,1...1,0 мг/м3);

III - помірно небезпечні (ГДК=1,1...10,0 мг/м3);

IV - малонебезпечні (ГДК >10,0 мг/м3).

Так, наприклад, аміак, нафталін та оксид вуглецю, що мають ГДК=20 мг/м3, віднесені до IV класу небезпеки.

У табл. 4 наведено ГДК деяких шкідливих речовин у повітрі робочої зони.
Таблиця 4
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у

повітрі робочої зони (ГОСТ 12.1.005-88)

Найменування речовин

Величина ГДК, мг/м3

Клас

небезпеки

Агрегатний стан

Акролеїн

Аміак

Ацетон

Бензин(розчинник, паливний)

Водню цианід

Кераміка

Гас (у перерахунку на С)

Кислота азотна

Кислота сірчана

Кислота оцтова

Нафталін

Поліетилен

Пил рослинного та тваринного походження:

а)зерновий;

б)мучний, деревний та ін.;

в)луб‘яний, бавовняний, лляний, шовковий, пуховий та ін.

Срібло металеве

Скипидар (у перерахунку на С)

Сода кальційована

Тютюн

Вуглецю оксид

Чай

Луги їдкі (розчини у перерахунку на NаОН)

0,2

20

200

100

0,3

2

300

2+

1+

5+

20

10
4

6

2

1

300

2+

3

20

3
0,5+

II

IV

IV

IV

I

III

IV

III

II

III

IV

IV


III

IV
IV

II

IV

III

III

IV

III
II

п

п

п

п

п

a

п

a

a

п

п

a
a

a
a

a

a

a

a

п

a
a


Примітка: п-пари або гази; а-аерозоль; знак "+" - вимагається спеціальний захист шкіри та очей.
Фактичний вміст шкідливої речовини у повітрі робочої зони не повинен перевищувати його ГДК. При одночасній наявності у повітрі декількох шкідливих речовин односпрямованої дії сума відношень фактичних концентрацій кожного з них до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:

.
У повітрі робочої зони на робочих місцях з обслуговування, ремонта і налагодження ЕОМ вміст озону не повинний перевищувати 0,1мг/м3, оксидів азоту (у перерахуванні на NO2) – 5 мг/м3, пилу – 4мг/м3.

Рівні іонізації повітря в приміщеннях при роботі з використанням відеодисплейних терміналів і ПЕОМ наведено в таблиці 5 відповідно до Правил охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин.

Таблиця 5
Рівні іонізації повітря в приміщеннях

з відеодисплейними терміналами і ПЕОМ

Рівні

Кількість іонів у 1 см3 повітря

n+

n

Мінімально необхідне

400

600

Оптимальне

1500…3000

3000…5000

Максимально допустиме

5000

5000


Вимоги до методик вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони викладено у ГОСТ 12.1.016-79. ССБТ. Воздух рабочей зоны. Требования к методикам измерения концентрации вредных веществ.

Концентрацію різних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже швидко та досить точно експресним методом із використанням хімічного газовизначника ГХ-М.


Вимоги до рівнів шуму і вібрації

Рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.1.003-83, ГОСТ 12.1.036-81, ДСН 3.3.6.037-99. Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку, при роботі з відеотерміналами та ЕОМ – вимогам ДСанПіН 3.3.2-007-98.

На постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку та еквівалентний рівень звуку не повинні перевищувати 80 дБА. Як приклад, норми шуму наведено у табл. 6.

Таблиця 6

Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та

еквівалентні рівні звуку на постійних робочих місцях

(ДСН 3.3.6.037-99) та у громадських будівлях (ГОСТ 12.1.036-81)



Приміщення,

робочі місця та робочі зони

Рівні звукового тиску (дБ) в октавних смугах із середньогеометричними частотами (Гц)



Рівні звуку та еквівалентні рівні звуку, дБА






















31,5

63

125

250

500

1000

2000

4000

8000








Приміщення управління, програмування на ЕОМ
Постійні робочі місця у виробничих приміщеннях та на території підприємств
Зали кафе, ресторанів, їдалень (вдень)
Торгівельні зали підприємств торгівлі



86

107


-


-




79

99


75


79



70

92


66


70



68

86


59


63



63

83


54


58



55

80


50


55



52

78


47


52



50

76


45


50



49

74


43


49



60

85


55


60





Рівні вібрації при виконанні робіт у виробничих умовах не повинні перевищувати допустимих значень, встановлених ГОСТ 12.1.012 90, ДСН 3.3.6.039-99. Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації, при роботі з відеотерміналами та ЕОМ – допустимих значень, встановлених ДСанПіН 3.3.2-007-98.

Вимоги до рівнів природного і штучного освітлення робочих місць і приміщень

Ці вимоги викладено в СНиП II-4-79. Часть II. Нормы проектирования. Глава 4. Естественное и искусственное освещение, в інших нормах і правилах, у тому числі у Правилах охорони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин.

2.3 Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці

2.3.1 Вентиляція та кондиціювання повітря
На підприємствах торгівлі вентиляція призначена для видалення з торгівельних залів, виробничих, складських та інших приміщень тепло-надлишків, шкідливих газів, парів та пилу, а також подачі до них чистого повітря та створення потрібних мікрокліматичних умов.

Вентиляція підрозділяється: за способом повітрообміну - на природну, примусову та змішану; за характером дії - на припливну, витяжну та припливно-витяжну; за місцем дії - на загальнообмінну та місцеву; за призначенням - на робочу та аварійну.

Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці питомої ваги повітря зовні та усередині приміщень, а також швидкісного напору зовнішніх повітряних потоків. Природну вентиляцію називають аерацією, якщо є можливість регулювати обмін повітря у приміщеннях з використанням вікон, фрамуг. Площа прорізів, що відкриваються у вікнах, повинна бути не менше 20% загальної площі світлових отворів у боковому заскленні. Якщо повітрообмін здійснюється через випадкові та нерегульовані отвори (нещільності в огороджуючих конструкціях), то таке природне провітрювання приміщень називається інфільтрацією. Природну вентиляцію можна посилити, якщо на дахові будинку, над витяжними трубами або каналами встановити дефлектори, у яких під дією вітру створюється розрідження, яке сприяє витяжці повітря з приміщення.

Допускається передбачати природну вентиляцію у магазинах із торгівельною площею до 250м2.

Природна вентиляція може застосовуватись у приміщеннях з об’ємом на кожного працюючого більше 40м3 при наявності вікон та відсутності виділення шкідливих речовин і речовин з неприємним запахом. У приміщеннях комор передбачають природну витяжну вентиляцію з роздільними каналами.

У виробничих, складських та інших приміщеннях, де природна вентиляція не забезпечує потрібні санітарно-гігієнічні умови, влаштовують примусову вентиляцію з використанням вентиляторних установок. Примусова вентиляція підрозділяється на припливну, витяжну та приплив-но-витяжну. Припливна вентиляція забезпечується шляхом нагнітання у приміщення зовнішнього чистого повітря, витяжна - шляхом створення в них невеликого розрідження, припливно-витяжна - шляхом спільної роботи припливних та витяжних вентиляторних установок.

Провітрювання приміщень за рахунок роботи вентиляторів та природного повітрообміну називають змішаною вентиляцією.

На підприємствах використовується в основному загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція, що забезпечує провітрювання всього об’єму приміщень. Місця викиду в атмосферу повітря із систем вентиляції і надходження в них зовнішнього повітря повинні бути рознесені по горизонталі на відстань не менше 10м, а при неможливості виконання цієї вимоги рознесені по вертикалі на відстань не менше 6м.

У приміщеннях магазинів з торгівельною площею 400м2 та більше об’єм витяжки повинен бути повністю компенсований припливом повітря. У магазинах з окремими залами по продажу продовольчих та непродовольчих товарів передбачають роздільні для кожного залу системи припливно-витяжної вентиляції. Роздільні системи вентиляції передбачаються для підприємства торгівлі та його структурних секцій - кафетерію, кондитерського цеху. Припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати безперебійний повітрообмін у місцях зберігання легкозаймистих рідин, лаків, фарб та товарів побутової хімії.

На підприємствах харчування припливно-витяжна вентиляція застосовується у холодний період року у всіх виробничих приміщеннях. У теплий період року приплив повітря до них може здійснюватись природним шляхом. У обідніх залах передбачено перевищення припливу повітря над витяжкою, а у гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів та мийних - перевищення витяжки над припливом. Завдяки такій забудові припливно-витяжної вентиляції виключається надходження з виробничих приміщень у обідній зал шкідливих речовин, теплого та вологого повітря. У гарячому цеху, приміщеннях для випікання кондитерських виробів припливне повітря повинно надходити у робочу зону (з метою обдування тіла працюючих), у інших приміщеннях - вище робочої зони, тобто вище 2м над рівнем підлоги.

Кількість повітря, яке необхідно подавати у приміщення для забезпечення потрібних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. Якщо у виробничих приміщеннях немає шкідливих виділень, то кількість повітря, що подається на кожного з працюючих, повинна бути не менше: 30 м3/год - при об'ємі приміщення на одного працюючого до 20м3; 20 м3/год - при об'ємі приміщення на одного працюючого від 20 до 40м3. При відсутності у приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на одного працюючого повинна бути не менше 60 м3/год. Повітрообмін у торгівельних залах магазинів продовольчих, універсальних та непродовольчих площею більше 250м2 визначають розрахунком. У торгівельні зали магазинів подається зовнішнє повітря з розрахунку не менше 20м3/год на одну особу.

При виділенні у приміщеннях шкідливих речовин повітрообмін розраховують, виходячи з необхідності розведення їх до гранично допустимих концентрацій. При цьому повітря, що надходить у приміщення, вважається чистим, якщо концентрація в ньому шкідливої речовини, за якою здійснюється розрахунок, не перевищує 0,3 ГДК. У цьому випадку кількість повітря (м3/год), необхідну для провітрювання приміщення, визначають за формулою:

(2.1)

де - маса шкідливої речовини (мг/год), що виділяється у приміщення протягом години;

Кy та Кn - концентрація шкідливої речовини (мг/м3) у повітрі, що видаляється, та припливному;

КуЈ1 ГДК, Кn Ј 0,3 ГДК.

Розрахунок вентиляції у гарячих цехах здійснюється за тепловиділеннями, у мийних відділеннях - за виділенням вологи.

Розрахунок вентиляції деяких приміщень здійснюється за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (год-1) - відношення кількості повітря, що подається у приміщення протягом однієї години (в,м3/год), до внутрішнього об'єму цього приміщення (V,м3):

(2.2)

Для певних приміщень кратність повітрообміну - нормована величина (табл.7).

Таблиця 7

Кратність повітрообміну у деяких приміщеннях торгівельних підприємств





Розрахункова для систем

Кратність повітрообміну




Вид приміщення

опалювання та вентиляції температура повітря, °С



приплив


витяжка




Торгівельні зали магазинів площею 250м2 та менше

продовольчих,

універсальних та непродовольчих

Цехи доготувальний, холодний, м‘ясний, рибний, обробки зелені, овочевий та птахо-гольєвий

Приміщення для хладонових холодильних установок

Мийні столового та кухонного посуду, судків, тари

Комори сухих продуктів

Приміщення для персоналу

Машинні, апаратні, конденсаторні відділення аміачних холодильних установок



+12

+15


+16

+20
+12

+18
+16



-

-


3

За рахунком,

4

-

1
За рахунком,

2



1

1


4

але не менше

6

2

1
але не менше

3




За відомими об'ємом приміщення та кратності повітрообміну можна визначити кількість повітря, необхідну для його провітрювання.

Окрім загальнообмінної вентиляції на підприємствах використовується місцева вентиляція для видалення шкідливих речовин, нагрітого або зволоженого повітря безпосередньо з місць їх виділення. Місцева вентиляція може бути витяжною - у вигляді місцевих відсосів (зонтів, кільцевих повітроводів, укрить, боротових відсосів, витяжних шаф) та припливної - у вигляді повітряних душів та завіс.

Лінійний розмір А зонта, підвішеного на висоті h над джерелом виділення шкідливостей з відповідним лінійним розміром в, можна визначити за формулою:

А=в+0,8 h. (2.3)

Кільцеві повітроводи повинні перекривати у плані устаткування, над яким підвішені, на 0,5м у кожен бік, мати витяжні отвори, що регулюються, та примикати упритул до стелі.

Роботи, пов’язані з застосуванням та виділенням надзвичайно небезпечних та високонебезпечних шкідливих речовин, виконують у витяжних шафах під тягою.

Для захисту працівників від перегрівання поблизу джерел значного тепловиділення влаштовують повітряні душі: подають у робочу зону через розподільчі пристрої чисте повітря з певними значеннями температури та відносної вологості.

Згідно з діючими правилами, системи місцевої та загальнообмінної вентиляції повинні бути роздільними.

Приміщення, у які можливе раптове надходження у великих кількостях шкідливих речовин (окрім пилу), обладнують системами витяжної аварійної вентиляції. У машинних, апаратних та конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок аварійна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж восьмикратний обмін повітря протягом кожної години (без урахування продуктивності постійно діючої робочої витяжної вентиляції).

Повітря, що надходить до приміщення, очищується від пилу за допомогою фільтрів та, у холодний період року, підігрівається. Повітря, що видаляється з виробничих приміщень, повинне бути очищене фільтрами від пилу та шкідливих речовин. Очищення повітря, що містить горючий пил та інші горючі відходи, здійснюється до надходження його у витяжний вентилятор за допомогою гідрофільтрів, сухих фільтрів, циклонів та інших пристроїв.

Температура повітря, що подається у робочу зону, повинна бути у холодний період року не вище +250С та не нижче +160С.

На підприємствах може здійснюватись кондиціювання повітря - створення та автоматичне підтримання у приміщеннях постійних або змінюваних за визначеною програмою температури, вологості та швидкості руху повітря, найбільш сприятливих для перебування людей. У приміщеннях будь-якого призначення з постійним або тривалим (більше 2год.) перебуванням людей передбачається система опалювання, яка повинна забезпечувати достатнє, постійне та рівномірне нагрівання повітря у приміщеннях у холодний період року та бути при експлуатації пожежо- та вибухобезпечною. Для уникнення пригорання пилу температура поверхні нагрівальних приладів не повинна перевищувати 950С.

Системи вентиляції, кондиціювання повітря та опалення приміщень повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентиляция и кондинционирование.

Наказом по підприємству призначається особа, відповідальна за експлуатацію, контроль технічного стану і обслуговування вентиляційного устаткування. Проводяться випробування і налагодження вентиляційних установок зі складенням актів та паспортів перед запуском їх у експлуатацію та після реконструкції. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи повинні очищатись від горючого пилу, відходів виробництва і жирових відкладень згідно з графіком, затвердженим адміністрацією підприємства. Результати перевірки стану вентиляційного устаткування реєструються у спеціальному журналі. Вентиляційні установки повинні відповідати вимогам ГОСТ 12.4.021-75. ССБТ. Системы вентиляционные. Общие требования.
2.3.2 Захист від виробничих випромінювань
Вимоги до засобів колективного захисту від інфрачервоних випромінювань викладено у ГОСТ 12.4.123-83. ССБТ. Средства коллективной защиты от инфракрасных излучений. Общие технические требования. Захист від цих випромінювань забезпечують пристрої: огороджувальні, герметизуючі, теплоізолюючі, для вентиляції повітря, автоматичного контролю та сигналізації, дистанційного управління, знаки безпеки. Засоби захисту повинні забезпечувати теплову опроміненість на робочих місцях не більше вказаних у ДСН 3.3.6.042-99, ГОСТ 12.1.055-88 значень: 35, 70 та 100 Вт/м2 - залежно від частки (у %) опроміненої поверхні тіла.

На практиці зниження інтенсивності теплового випромінювання на робочих місцях досягається застосуванням: різних екранів (водяні завіси, скло із спеціальним покриттям, сітки, ланцюжки та ін.), теплоізоляційних матеріалів (азбест, скловата, комбіновані екрани та ін.), водоповітряного душіювання при інтенсивності випромінювання понад 0,36 кВт/м2, індивідуальних засобів захисту (окуляри, костюми з відбіленої тканини тощо). При постійній температурі нагрітого тіла послабити дію теплового випромінювання на працюючих можна шляхом зменшення площі випромінюючої поверхні та збільшення відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

У гарячих цехах підприємств харчування проблема захисту працівників від інфрачервоних випромінювань вельми актуальна в зв'язку з використанням у технологічних процесах плит з відкритою жаровою поверхнею. З метою зниження тепловтрат та обмеження інтенсивності інфрачервоного випромінювання у робочій зоні жарова поверхня плит повинна бути максимально завантажена наплитним посудом. Для забезпечення приємного теплового самопочуття працівників слід передбачити повітряне душіювання їх у межах робочої зони. Добрим засобом індивідуального захисту працівників від теплових випромінювань є халат з відбіленої тканини. Проте кисті рук та обличчя працівника знаходяться іноді у зоні інтенсивного тепловипромінювання.

Згідно з Кодексом законів про працю України, працівники гарячих цехових та виробничих дільниць повинні бути забезпечені безкоштовно газованою солоною водою.

Захист від електромагнітних полів радіочастот забезпечується екрануванням джерела випромінювання, екрануванням робочих місць, безпечною відстанню, обмеженням часу перебування людини у електромагнітному полі, застосуванням засобів індивідуального захисту. У машинах та апаратах для захисту обслуговуючого персоналу від електромагнітних полів застосовуються екрани (суцільні металеві, сітчасті, еластичні та ін.), екрановані камери та блокування (для заборони роботи установок при знятій огорожі, для автоматичного розряду конденсаторів при відкриванні дверей блоку та автоматичного включення водоохолодження при подачі напруги).

У НВЧ- печах, що використовуються у торгівлі для теплової обробки харчової продукції, передбачено камерне огородження генератора електромагнітної енергії. Завдяки наявності блокування виключається можливість включення його у роботу при відчинених дверцятах робочої камери, знятої задньої панелі та знятому зовнішньому кожусі.

При передпродажній перевірці та настроюванні телевізійних апаратів захист від електромагнітних випромінювань та побічних шкідливих ефектів досягається дотримуванням безпечної відстані, обмеженням часу перебування біля джерела опромінення, а також обмеженням кількості одночасно працюючих апаратів.
2.3.3 Захист від шуму та вібрації
Зниження шуму, що створюється на робочих місцях та проникає ззовні, досягається використанням таких методів: зменшення шуму у джерелі, зменшення шуму на шляху його поширення, акустична обробка приміщень, раціональне планування підприємств, раціональна організація робіт.

Зменшення шуму у джерелі забезпечується, наприклад, застосуванням у машинах та механізмах неметалевих деталей, малошумного металу, звукоізолюючих кожухів. Зменшити шум на шляху його поширення можна за допомогою акустичних екранів та різноманітних огорож. Для зниження загального шуму у приміщеннях здійснюється їх акустична обробка, що полягає у облицюванні стін та стель звукопоглинаючими матеріалами (деревинно-волокнистими плитами, мінеральною ватою, капроновим волокном та ін.). Зниження шуму у приміщеннях досягається використанням підвішуваних до стелі об'ємних поглиначів звуку. У торгівельних залах підприємств торгівлі та харчування з метою зниження шуму влаштовують підвісні стелі. На підприємствах передбачаються архітектурно-планувальні методи захисту від шуму, які включають, наприклад, раціональне розміщення технологічного устаткування та робочих місць. У зв'язку з цим вентиляційні камери, машинні відділення холодильних установок, місця проведення вантажо-розвантажувальних робіт максимально віддаляють від приміщень з постійним перебуванням людей. При організації робіт необхідно орієнтуватись на застосування малошумних машин та технологічних процесів. Під настільні шумні апарати, машини та механізми необхідно підкладати м'які килимки з синтетичних матеріалів, під ніжки столів - прокладки з м'якої гуми або повсті товщиною 6...8 мм. Необхідне своєчасне регулювання, змащування або заміна механічних вузлів різних апаратів, машин та механізмів.

Захист від шуму регламентується ГОСТ 12.1.029-80. ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация.

Вібробезпечні умови праці забезпечуються: зниженням вібрації у джерелі виникнення, запобіганням режиму резонансу, вібродемп-фіруванням, динамічним гасінням коливань, віброізоляцією. Найбільш розповсюдженими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння та вібродемпфірування. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюються на окремі фундаменти. Між фундаментами під обладнанням та стінами будівлі повинні бути розриви. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими віброізоляторами. Вентилятори приєднують до повітроводу за допомогою гнучких вставок.

Обмеження часу впливу вібрації на працівників забезпечується регламентованими перервами протягом робочої зміни для активного відпочинку та лікувально-профілактичних заходів.
2.3.4 Освітлення приміщень, робочих місць
Можливість людини орієнтуватись у просторі, здійснювати фізіологічні функції, виконувати різні види робіт залежить від виду та якості освітлення навколишнього середовища. До освітлення ставляться певні гігієнічні вимоги. Освітлення повинне бути рівномірним та достатнім для швидкого та легкого розрізнення об’єктів, забезпечувати деяку контрастність між об’єктом та фоном. Джерело світла не повинне осліплювати людину та створювати відблиски на об’єкті розгляду.

Раціональне освітлення робочих місць та приміщень створює у працівників певний психологічний тонус, попереджує зорову та загальну втому, сприяє високопродуктивній праці. Оптимальним вважається таке освітлення, при якому втома органів зору найменша. Недостатнє освітлення робочих місць може бути непрямою причиною нещасних випадків на виробництві.

Освітлення буває природним, штучним та сумісним (одночасно використовується природне та штучне світло). Найбільш сприятливим для людини є природне освітлення.

Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природної освітленості. Залежно від характеру зорової роботи коефіцієнт природної освітленості для будівель у III поясі світлового клімату приймається в межах від 0,1 до 10%. Наприклад, у приміщеннях з ЕОМ природне світло повинно проникати через бічні світопрорізи, зорієнтовані, як правило, на північ або північний схід і забезпечувати коефіцієнт природної освітленості не нижче 1,5%. Для непрямої оцінки якості освітлення приміщень природним світлом може бути використаний також коефіцієнт, що враховує співвідношення площі вікон і площі підлоги (приймається в межах 1:6...1:10).

Штучне освітлення підрозділяється: за конструктивним виконанням – на загальне, місцеве та комбіноване, за призначенням – на робоче, аварійне, евакуаційне та спеціальне. Загальне освітлення забезпечує розподілення світла по всьому об'єму приміщення. Воно підрозділяється на загальне рівномірне та загальне локалізоване освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, як правило, загальне рівномірне освітлення приміщень. Комбіноване штучне освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих робочих місцях. Комбіноване освітлення передбачається, наприклад, на робочих місцях контролерів-касирів. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається. При використанні штучного світла нормують величину освітленості, яка вимірюється в люксах (лк). Норми освітленості знаходяться в межах від 10 до 5000лк. Так, рівень освітленості на робочому столі користувача ЕОМ, у зоні розміщення документів повинний бути в межах 300...500лк.

При комбінованому освітленні освітленість робочої поверхні світильниками загального освітлення повинна складати 10% від нормованої для комбінового освітлення. При цьому найбільша та найменша освітленість повинні складати, відповідно, 500 і 150 лк при газорозрядних лампах та 100 і 50 лк при лампах розжарювання.

Норми освітленості природним та штучним світлом наведено у табл. 8.

Штучне освітлення, що забезпечує виконання робіт у звичайному режимі, називають робочим освітленням. На підприємствах у сфері торгівлі робоче освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи на випадок відключення робочого освітлення.

Таблиця 8

Норми освітленості при природному та штучному освітленні

(СНиП II-4-79)


Вид

Поверхня

нормування

Освітле-ність робо

Коефіцієнт природної освітленості еIIIн, %

приміщення

освіт-

леності

чих по-

верхонь, лк

при боковому освітленні, еmin

при верхньому або комбінованому освітленні, еср

Обідні зали, буфети.

Роздавальні

Г-0,8

_„_

200

300

0,5

1,0

2

3

Цехи гарячі, холодні, доготівельні та заготівельні



_„_


200


1,0


3

Мийні кухонного та столового посуду, приміщення для нарізання хліба


_„_



200



0,5



2

Кондитерські цехи та приміщення для мучних виробів


_„_


300


1,0


3

Торгівельні зали магазинів: книжкових, готового одягу, білизни, взуття, тканин, хутряних виробів, головних уборів, парфумерних, галантерейних, ювелірних, електро- та радіотоварів, продовольчих без самообслуговування


_„_


300


0,5


2

Торгівельні зали продовольчих магазинів із самообслуговуванням


_„_


400


0,5


2

Торгівельні зали магазинів: посудних, меблевих, спортивних товарів, будматеріалів, електропобутових машин, іграшок та канцелярських товарів


_„_


200


0,5


2

Комори продовольчих товарів

Підлога

50

__

__

Комори непродовольчих товарів

_„_

75

__

__

Машинні відділення ліфтів та приміщення для хладонових установок



Г- 0,8



30


__



__

Вестибюлі

Підлога

75

__

__

Коридори та проходи:

головні

інші


_„_

_„_


75

50


0,1

0,1


__

__

Примітка: Г- 0,8 - горизонтальна площина на висоті 0,8м над підлогою.
При цьому освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень та територій підприємств повинна складати 5% від освітленісті, нормованої для загального робочого освітлення, але не менше 2лк усередині будівлі та не менше 1лк на території підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати відзначні ознаки: особливі розміри, тип або знаки.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення безпечної евакуації людей з приміщень та будівель на випадок аварійного відключення робочого освітлення. Воно передбачається у приміщеннях, де можуть одночасно знаходитись більше 100 осіб, у проходах та на сходах при кількості тих, що евакуюються, більше 50 осіб. Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати освітленість у приміщеннях, на підлозі основних проходів та на сходах не менше 0,5лк і на відкритій території не менше 0,2 лк. При евакуації людей використовують світильники аварійного освітлення. У приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися більше 100 чоловік (торгівельні зали), у виробничих приміщеннях без природного освітлення з кількістю працюючих більше 50 чоловік або площею більше 150м2 (холодильні камери) евакуаційний вихід позначають світловим покажчиком "Вихід" білого кольору на зеленому фоні, підключеним до мережі евакуаційного (аварійного) освітлення.

Охоронне освітлення призначене для освітлення у темний час доби об’єктів, що спеціально охороняються.

Як джерела штучного світла використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи, що живляться від мережі напругою не вище 220В.

Для освітлення приміщень та робочих місць не допускається використовувати відкриті лампи, застосовуються для цього світильники.

Конструкція світильників з лампами розжарювання або люмінесцентними лампами приймається при проектуванні штучного освітлення відповідно до умов їхньої експлуатації. Залежно від конструктивного виконання світильники бувають: відкриті, захищені, закриті, пило- та вологонепроникні, вибухозахищені. Світильники в приміщеннях, у яких зберігаються відкрито (без пакування) харчові продукти або тара для їх пакування, повинні мати захисні пристрої (ґрати, сітки, розсіювачі, спеціальні патрони та ін.), які виключають можливість випадання ламп або їх осколків при руйнуванні.

В усіх виробничих і складських приміщеннях, що безпосередньо пов'язані з веденням технологічного процесу, світильники повинні мати закрите виконання.

У виробничих приміщеннях висота підвісу світильників з лампами розжарювання потужністю до 200Вт складає від 2,5 до 4м, при потужності більше 200 Вт – від 3 до 6м. В цих приміщеннях висота підвісу світильників з люмінесцентними лампами при їх кількості у світильнику до 4 знаходиться в межах від 2,6 до 4м, а при кількості ламп більше 4 – від 3,2 до 4,5м. Світильники з лампами типу ДРЛ та ДРН підвішують на висоті не менше 4м при потужності до 400Вт та не менше 6м при більшій потужності.

Штучне освітлення приміщення з робочими місцями, обладнаними відеотерміналами ЕОМ загального і персонального користування, повинне бути забезпечено системою загального рівномірного освітлення. У виробничих і адміністративно-громадських приміщеннях, де переважно виконуються роботи з документами, допускається застосовувати систему комбінованого освітлення. Загальне освітлення влаштовується у вигляді суцільних або переривчастих ліній світильників, що розташовуються осторонь від робочих місць (переважно ліворуч) паралельно лінії зору працівників. При розташуванні відеотерміналів ЕОМ за периметром приміщення лінії світильників штучного освітлення розміщають локально над робочими місцями. Як джерела штучного світла використовують, як правило, люмінесцентні лампи типу ЛБ. Допускається застосовувати у світильниках місцевого освітлення також і лампи розжарювання. Світильники місцевого освітлення повинні мати напівпрозорий відбивач світла з захисним кутом не менше 40о.

Для забезпечення рівномірного і якісного освітлення робочих поверхонь необхідне виконання визначених співвідношень відстані (L) між світильниками до висоти (Нр) їх підвісу над ними: L/Нр. Залежно від виду світильників це співвідношення приймається за довідником: 1,4; 1,5; 2,0. Знаючи вид світильника і, отже, величину зазначеного співвідношення, а також висоту Нр підвісу його над робочою поверхнею, знаходять відстань L між світильниками. Відстань від світильника до стіни приймається: в = (0,3...0,5)L.

Відстань від світильників до товару, виробу та тари, що знаходяться у складських приміщеннях, повинна бути не менше 0,5м.

Залежно від умов виробничого середовища, чистку ламп та освітлювальної арматури здійснюють з періодичністю від одного разу у 6 місяців до двох разів на місяць.

На підприємствах не менше одного разу на рік перевіряють рівень освітленості у контрольних точках та рівень освітленості приміщень штучним світлом.

При гігієнічній оцінці освітленості приміщень природним та штучним світлом використовують об’єктивні люксметри типу Ю-16.
2.3.5 Використання кольору з метою охорони праці
Колір характеризується довжиною хвилі, коефіцієнтом відбиття та насиченістю. За довжиною хвилі кольори підрозділяються на короткохвильові та довгохвильові. Короткохвильові кольори (блакитнувато-зелений, блакитний, синій, фіолетовий) називаються холодними, оскільки створюють почуття свіжості та холоду. Довгохвильові кольори (червоний, оранжевий, жовтий, жовто-зелений) називають теплими, оскільки асоціюються з уявленнями про теплоту.

У виробничих приміщеннях з великим тепловиділенням та у приміщеннях з орієнтацією вікон на південний бік рекомендується фарбувати стіни у світлі холодні кольори, які психологічно компенсують теплонадлишки. Для фарбування стін у приміщеннях із зниженою температурою доцільно використовувати теплі кольори слабкої насиченості.

Оптичні властивості кольору враховуються при оформленні інтер’єру. Теплі кольори зорово зменшують приміщення, світлі холодні, навпаки, - збільшують. Ці особливості кольору використовують при фарбуванні стін приміщень з непропорційними розмірами. Шляхом добору кольорів можна створювати для працівників сприятливий психофізіологічний стан та регулювати освітленість приміщень природним та штучним світлом.

Темне пофарбування поглинає багато світлових променів, погіршує освітленість приміщень, сприяє швидкій утомлюваності працівників. Кращі кольори для оформлення інтер'єрів та фарбування устаткування: блакитний, зеленувато-блакитний, зелений, жовтий. Ці кольори, що мають великий коефіцієнт відбиття, забезпечують гарну освітленість на робочих місцях, попереджують зорову та нервову втому працівників. Сприятливе зорове сприйняття виробничого середовища створюється при різноманітності кольорового оформлення інтер’єру.

Різні кольори (червоний, жовтий, зелений, синій) використовуються у сигнально-запобіжній системі охорони праці згідно з ГОСТ 12.4.026-76. ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности.

Червоний колір інформує про наявність в устаткуванні та на робочих місцях небезпечних виробничих факторів. Цим кольором фарбують ободи шкивів, внутрішні поверхні огорож, кнопки та важелі негайної зупинки машин та механізмів, протипожежне устаткування.

Жовтий колір попереджує про можливість проявлення у конкретних умовах небезпечних та шкідливих факторів. Його використовують для фарбування рухомого устаткування: тельферів, підйомників, навантажувачів та ін. Для концентрації уваги чергують жовті та чорні вертикальні або діагональні смуги.

Зелений колір інформує про відсутність небезпеки, а також позначає місця знаходження засобів першої медичної допомоги, шляхи евакуації та евакуаційні виходи.

Синій колір є інформативним: він використовується для різного роду розпоряджень, рекомендацій.

Для фарбування балонів з різними газами та технологічних трубопроводів використовується більш широка гама кольорів.
2.4 Засоби індивідуального захисту від шкідливих виробничих факторів
Наказом Державного комітета України з промислової безпеки, охорони праці і гірничого надгляду від 24 березня 2008р. № 53 затверджено Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, яке враховує основні вимоги Директиви Ради Европейської Економічної Спілки від 30 листопада 1989р. 89/656/ЕЕС Про мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров’я та не використання робітниками засобів індивідуального захисту на робочому місці.

Використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) передбачається у тих випадках, коли здійснення загальнотехнічних заходів не виключає дії на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Класифікація засобів індивідуального захисту наведена у ГОСТ 12.4.011-89. ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация. Захист тіла людини забезпечується застосуванням спецодягу (халатів, комбінезонів), спецвзуття, головних уборів, рукавиць. При необхідності працівникам видається безкоштовно теплий спецодяг.

Для захисту очей від теплових випромінювань використовуються окуляри із скельцями ТС-3. При роботі з пилячими речовинами, кислотами та лугами застосовують герметичні окуляри ПО-3 з напівмаскою. Захисні окуляри випускають згідно з вимогами ГОСТ 12.4.013-85Е. ССБТ. Очки защитные. Общие технические условия.

Для захисту органів дихання застосовуються респіратори (протипилові та газові) і протигази (фільтруючі та ізолюючі), які повинні відповідати ДСТУ ЕN 529 : 2006. Засоби індивідуального захисту органів дихання. Рекомендації щодо вибору, використання, догляду і обслуговування. Настанова (ЕN 529 : 2006, IDT).

На підприємствах торгівлі для захисту органів дихання працівників від пилу при просіюванні сипких харчових продуктів доцільно використовувати респіратори. Для захисту органів дихання та обличчя працівника при обкурюванні, вивантаженні капусти та інших роботах усередині дошників слід застосовувати шлангові протигази типу ПШ-1 або ПШ-2. Ізолюючі протигази та кисневі ізолюючі прилади є на випадок аварії у приміщеннях аміачних холодильних установок.

Як засоби індивідуального захисту від шуму використовуються вкладиші, навушники та шлемофони.

При роботі з вібруючим інструментом застосовують рукавиці з амортизуючими прокладками. Загальні технічні вимоги до засобів індивідуального захисту рук від вібрації наведено у ГОСТ 12.4.002-74. Для захисту працюючих від загальних вібрацій використовується спеціальне віброзахисне взуття. Загальні технічні вимоги до цього взуття викладено у ГОСТ 12.4.024-76.

Наказом по підприємству, на основі діючого в Україні законодавства, визначається порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та

іншими засобами індивідуального захисту, а також їх догляду, обслуговування та належного зберігання.

За умовами виробництва, на підприємстві влаштовують сушарні для спеціального одягу і спеціального взуття, камери для їх знепилювання.

ЗІЗ, що видаються працівникам, є власністю підприємства, облікуються як інвентар і підлягають обов’язковому поверненню, наприклад, при звільненні працівників.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации