Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія - файл n1.docx

приобрести
Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія
скачать (12192.7 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx12193kb.12.09.2012 07:52скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ТЕСТИ В МІЖКУАЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Тест — це суто психологічний метод діагностичного дослідження, що базується на жорстко стандартизованій і регламентованій процедурі збирання даних, їхньої обробки і інтерпретації, яка побудована на порівнянні результатів конкретної людини з попередньо виявленими статистичними нормативами. Існує три основних типи тестових методик. Це тести - опитувальники, тести-завдання і проективні тести.

Матеріалом тестів-опитувальників є набір попередньо відібраних і перевірених щодо їхньої валідності та надійності питань. Залежно від відповідей на них дослідники оцінюють наявність, відсутність або міру певних психологічних характеристик. Використання тестів-опитувальників у міжкультурних дослідженнях ускладнюється необхідністю перекладу питань на іншу мову, адаптації їх до умов іншої культури, неминучістю рестандартизації, що, зрештою, породжує нову проблему — проблему ідентичності вихідного матеріалу методики, ідентичності, без якої неможливо говорити про правомірність міжетнічного порівняльного аналізу. Саме враховуючи всі ці ускладнення, перевагу в кроскультурних дослідженнях віддають іншим — невербальним — типам тестів.

Тест-завдання передбачує можливість дослідження психологічних характеристик людини не на базі того, що вони говорять (як у тестах - опитувальниках), а на основі того, що і як вони роблять. У тестах цього типу людині пропонується серія спеціальних завдань, спрямованих на виявлення і змістовну характеристику тих психологічних особливостей, що мають бути досліджені. Загальним недоліком тестів-опитувальників і тестів-завдань є їхня «прозорість», а отже, можливість досліджуваного впливати на свої результати: залежно від існуючої установки свідомо чи підсвідомо покращувати, погіршувати або спотворювати свої показники.

Проблема валідності методів для кроскультурних досліджень має довгу історію. Так, останній з розглянутих вище тип тестових методик — тест-завдання — в свій час претендував на роль «вільного від культури тесту», ідея і численні спроби створення якого (особливо стосовно дослідження інтелектуальних здібностей) захопили багатьох учених середини нашого століття. Але згодом з'ясувалося, що ця задача складніша, ніж це уявлялося спочатку. Так, дослідники зіткнулися з тим, що навіть ставлення до процедури дослідження у представників різних етнічних груп неоднакове. Портес, який створив тест-лабіринт для вивчення інтелектуальних здібностей, вважав, що його невербальний тест, безсумнівно, може претендувати на роль «вільного від культури», але коли цей тест запропонували австралійським аборигенам, з'ясувалося, що вони просто не сприймають інструкції. Туземці, які звикли приймати рішення (а тим більше його реалізовувати) лише після колективного обговорення, відмовлялися виконувати тест без попереднього з'ясування думок хоча б старійшин племені. До того ж вони не могли погодитися з тим, що сам експериментатор, якого вони так урочисто тільки - но проголосили членом їхнього суспільства, відмовляється допомагати їм при виконанні тесту — брати участь в обговоренні тестових завдань, підказувати їм тощо.

Очевидно, саме такі казуси й дали підстави Гуденаф, авторові відомого тесту «Намалюй людину» (який також спочатку вважався «вільним від культури»), у 1950 році стверджувати, що спроби створення таких «вільних методів» приречені на провал. Ця позиція, підтримана багатьма дослідниками, призвела до того, що останніми роками акцент у міжкультурних дослідженнях зсувається з кількісних показників на глибокий і всебічний якісний аналіз результатів тестів-завдань.

Проективні методи базуються на механізмі проекції, тобто здатності людини сприймати оточуючий його світ і різноманітні ситуації через призму тих проблем, які його в цей час хвилюють, приписувати іншим людям («проектувати») ті позитивні чи негативні риси, котрі сам досліджуваний може в собі усвідомлювати, а може і не усвідомлювати. При використанні проективних тестів досліджуваних уводять у невизначену, неструктуровану ситуацію і виявляють, як він її оцінює, які риси, якості, значення приписує дійовим особам, об'єктам, явищам. Такими ситуаціями можуть бути, наприклад, завершення незакінчених речень («метод незакінчених речень»), видавання асоціацій, що виникають при сприйманні чорно-білих і кольорових плям («тест Роршаха»), пошук сенсу в сюжетно невизначених картинках («тест ТАТ») і т.ін. Аналіз відповідей досліджуваних дає змогу судити про їхні особистісні та інтелектуально-мнестичні особливості. Тести цього типу висувають, на відміну від раніше розглянутих, більш високі вимоги, з одного боку, до рівня інтелектуального розвитку досліджуваних, а з іншого — до рівня професіоналізму та досвіду самого дослідника.

Кроскультурні дослідження за допомогою проективних тестів почалися з вивчення особливостей сприйняття серії чорнильних плям у різних культурах. Одним із перших і найбільш гарячих прибічників міжкультурних досліджень особистості цим інструментом (зокрема, тестом Роршаха) 6ув Халловелл. Так, на початку 40-х років він користувався проективними тестами для виявлення особливостей особистості у представників національних меншин в умовах їхньої адаптації до домінуючої «білої раси». Трохи пізніше (1947) Генрі почав досліджувати дітей індійських племен, зіставляючи їхні результати за комплексом проективних методик (тест Роршаха, ТАТ та ін.) з історіями життя кожної дитини.

Незважаючи на певні методичні складності, протягом 50-х років масштаби використання проективних тестів для кроскультурних досліджень швидко зростали. У 1961 році Каплан відмічав, що на період з 1949 по 1960 рік проективні тести були використані більш як у 150 кроскультурних дослідженнях, у яких брали участь представники 75 суспільств. Але починаючи з 60-х років темп впровадження тестових методик у кроскультурні дослідження знижується. Цьому сприяла критика цієї практики, яку висловили Каплан, Ліндсей та ін. Вона зводилася до таких положень: наявність певного суб'єктивізму при інтерпретації даних, виведення особистісних рис не стільки за результатами проективних тестів, скільки

виходячи з власних знань та уявлень про дану культуру; методи обробки та інтерпретації, розроблені в процесі дослідження освічених американців і європейців, часто некритично переносилися на процес вивчення інших культур, що також спотворювало результати; узагальнені профілі особистості нерідко трактувалися як репрезентуючи «модальну особистість», тоді як виявлені в дослідженні суттєві індивідуальні відмінності свідомо ігнорувалися, і т.ін.

Через такі рецензії в наступні роки масштаби використання проективних методик в міжкультурних дослідженнях дещо зменшилися і більше не сягали тих об'ємів і темпів впровадження, які були характерні для 50-х років

Діагностичний тест відносин

Діагностичний тест відносин (ДТВ) був запропонований Г.Кцоєвою для дослідження емоційно-ціннісного компонента етнічних стереотипів. Це оригінальна модифікація методу семантичного диференціала (СД). Від останнього цей тест відрізняється принципом добору шкал. З крайніх, полярних рис, представлених у СД парою антонімів типу «щедрий-жадібний», в ДТВ береться лише негативне (в нашому прикладі — «жадібний»), а в ролі противаги — «золота середина» («ощадливий»). Таким чином,- шкали ДТВ підібрані у такий спосіб, що їхні полюси різняться лише за конотативними параметрами, в той час як їхні смислові значення можуть розцінюватися як досить близькі. За таким принципом сформовано 20 шкал тесту, але на відміну від СД їх пропонують респондентам не у вигляді чітко окреслених шкал, а у вигляді хаотично розташованих характеристик (див. бланк).

дипломатичні

веселі

невідчепні

легковажні

горді

товариські

бундючні

лицемірні

люб'язні

темпераментні

слабохарактерні

запальні

дотепні

лагідні

єхидні

підлесливі

ощадливі

артистичні

уперті

манірні

винахідливі

наполегливі

хитрі

жадібні

уважні

вразливі

безрозсудні

нервові

активні

сміливі

агресивні

докучливі

прямолінійні

стримані

педантичні

байдужі

обережні

охайні

боягузливі

нетактовні

Кожний рядок містить чотири шкали. Полюси шкал відповідають таким порядковим номерам слів у рядку: перша (1,8), друга (2, 4), третя (З, 6) і четверта (5, 7). До того ж риси, розташовані на 1, 2, 5 і б місцях, являють собою позитивний полюс шкали, а характеристики, розташовані відповідно на 3,4, 7 і 8 місцях, — негативний.

Досліджуваному пропонується за допомогою характеристик бланка оцінити набір понять: «Я», «Ідеал», а також блок типових представників тих етнічних груп, авто- та гетеростереотигог яких належить вивчити (бажано, щоб їх було задано у множині, тобто «типові українці», «типові поляки» та ін.). Поняття оцінюються респондентом за семибальною шкалою, де 7 — максимальний ступінь виразності характеристики. Час виконання завдання не обмежується.

ДТВ дає змогу виміряти такі параметри етнічних стереотипів, як амбівалентність, вираженість і спрямованість. їхні кількісні показники розглядаються під час аналізу тесту як емпіричні індикатори емоційно-оціночного компонента етнічного стереотипу.

Найважливіший показник ДТВ — спрямованість (до речі, іноді саме розрахунками цього показника обмежуються для обробки результатів). Спрямованість (виразність) стереотипу характеризує знак і величину загальної емоційної спрямованості суб'єкта відносно будь-якого об'єкта. Значення діагностичного коефіцієнта (Д):



Амбівалентність характеризує ступінь емоційної визначеності стереотипу. Значна невизначеність, а отже, високий коефіцієнт амбівалентності (А) будуть зафіксовані в разі низької поляризації оцінок протилежних якостей кожної пари, коли респондент не віддає чіткої переваги позитивному або негативному полюсу оцінки. Коефіцієнт амбівалентності по одній парі якостей



Відомо, що завжди більш коректним є використання не абсолютних значень коефіцієнтів, а відносних. Так, якщо використовувати ДТВ для виявлення рівня самооцінки, то можна здійснити це за допомогою абсолютного показника діагностичного коефіцієнта образу «Я». Проте при однаковому числовому значенні цього показника у двох респондентів рівень самооцінки може інтерпретуватися — у одного з них як високий (якщо діагностичний коефіцієнт образу «Я» дорівнює або навіть перевищує аналогічний показник для образу «Ідеал»), а в іншого — як низький (якщо відстань між діагностичними коефіцієнтами образів «Я» та «Ідеал» буде значною). Тому для аналізу самооцінки коректніше використовувати показник, що являє собою в числовому вираженні різницю між діагностичними коефіцієнтами образів «Ідеал» та

Аналогічний підхід варто застосовувати і для встановлення інших допоміжних показників, зокрема показника етнічних уподобань. Так, зручною моделлю системи етнічних переваг може слугувати міра збігу різних образів етносів (етнічних стереотипів) з образом «Ідеал». У числовому вираженні цей показник являє собою різницю діагностичних коефіцієнтів образу «Ідеал» та образу типового представника певної національності. Зіставляючи образ «Ідеал» з типажами різних етнічних груп, отримаємо низку показників етнічних уподобань, проранжувавши які, дослідник отримає інформацію про систему етнічних переваг респондента.

Зручною моделлю для аналізу етнічної ідентифікації може слугувати ступінь збіжності образу «Я» з образами різних етносів. Показником етнічної ідентифікації можна вважати різницю між діагностичними коефіцієнтами образу «Я» та образами типових представників певної національності. Очевидно, що чим ближчий до нуля цей показник, тим більш подібні за спрямованістю емоційно-ціннісні компоненти образу «Я» та етнічного стереотипу, а отже, тим вище рівень етнічної ідентифікації; чим більш відмінним від нуля буде цей показник, тим більш чужою відчуває респондент певну етнічну групу. При цьому важливе значення, як і в інших показниках, має його знак, який дає змогу судити про те, як сприймає себе досліджуваний — більш чи менш позитивною людиною порівняно з типовим представником даної національності. Зіставляючи образ «Я» з типажами різних етнічних груп, відповідно отримаємо низку показників етнічної ідентифікації, проранжувавши і порівнявши які, дослідник зможе визначити, з якою етнічною групою респондент ідентифікує себе більшою мірою, а з якою — меншою.

Техніка репертуарних грат (тест Дж.Кєллі)

Техніка репертуарних ґрат Келлі широко застосовується для дослідження етнічної свідомості. Залежно від конкретних завдань дослідження автори використовують свої варіанти модифікацій цього методу. Як відомо, методики цього типу можна конструювати двома шляхами: або пропонувати досліджуваним самим формулювати конструкти, формуючи тим самим зміст шкал вимірювань (класичний варіант), або ж задати готовий набір конструктів. Обидва способи мають переваги та недоліки. Так, самостійне формулювання конструктів, як неодноразово зазначалося в літературі, прийнятніше тим, що воно виключає мимовільне нав'язування експериментатором тих ліній аналізу, які, можливо, зовсім не властиві досліджуваному. Водночас це достоїнство стає недоліком у тому разі, коли доводиться працювати з контингентом з низьким рівнем мовного розвитку, якому важко самостійно виявити та сформулювати певну бінарну опозицію, а також у тих випадках, коли метою є вивчення не лише індивідуальної свідомості з її унікальною системою конструктів, а й суспільної свідомості, для аналізу якої потрібні єдині уніфіковані засади. Зважаючи на останню обставину, другий спосіб конструювання методик за цим методом в етнопсихології використовують частіше

Однією з найцікавіших модифікацій методу Келлі, яка мала вивчати деякі національні стереотипи у російських і азербайджанських жінок, стала методика «множинної ідентифікації», розроблена Л.Алієвою під керівництвом В.Петренко. Специфіка апробованого ними підходу полягала в тому, що зіставлення рольових позицій провадилося не через набір конструктів-характеристик, а через набір описів вчинків.

Досліджуваним пропонувався набір описів 90 вчинків, складений з урахуванням таких вимог: до нього добиралися вчинки типові й природні для контингенту досліджуваних; опис ситуацій та вчинків задавався за допомогою розмовної мови, прийнятої серед досліджуваного контингенту; до набору мали входити вчинки з різних сфер життя, по можливості максимально пропорційно змальовуючи всі її сторони. Приклади: покинути навчання заради сім'ї, якщо виникне такий вибір; познайомитися з парубком на вулиці, підтримавши зав'язану ним розмову; ходити в турпоходи; палити цигарки; брати активну участь у суспільному житті; прагнути вищої освіти; надіслати шлюбну об'яву до газети; швидше терпіти причіпки свекрухи, ніж «поставити її на місце».

Було задано 12 рольових позицій: я сама; моя мати; мій ідеал жінки; ідеал жінки, притаманний суспільству; типова жінка; жінка 40 років назад; жінка через 20 років; жінка з особистим життям, що не склалося; росіянка (для досліджуваних азербайджанок) або азербайджанка (для досліджуваних росіянок), грузинка, естонка.

Досліджуваному пропонувалося оцінити вірогідність кожного вчинку за шестибальною шкалою (від 0 до 5) для кожної з аналізованих рольових позицій. Експеримент був груповим. У процесі обробки даних результати підсумовувалися в дві загальногрупові матриці даних окремо для російської та азербайджанської вибірок. У цих підсумкових матрицях у кожній відповідній графі на перетині рольової позиції та вчинку було проставлено бали: від 0 — якщо жоден досліджуваний не приписав жодного балу вірогідності цьому вчинку в даній рольовій позиції (наприклад, азербайджанки оцінили як 0 вірогідність паління цигарок для себе, матері та для ідеалу жінки з погляду суспільства) до 200 — якщо всі досліджувані приписували певному вчинку максимальну вірогідність у конкретній позиції (наприклад, усі азербайджанські дівчата максимально оцінили вірогідність прагнення до вищої освіти у жінок через 20 років).

У цьому дослідженні автори скористалися найпоширенішою формою обробки підсумкових матриць даних — складанням матриць інтеркореляцій, тобто обчисленням коефіцієнтів парної кореляції граф вихідної матриці даних, в результаті якого складаються матриці інтеркореляцій рольових позицій для досліджуваних вибірок. Ретельний аналіз матриць інтеркореляцій дав змогу виявити деякі особливості звичаєвої свідомості респондентів (і етнічних стереотипів зокрема під час вивчення інтеркореляцій рольових позицій: росіянка, грузинка, естонка, азербайджанка).

Особливе зацікавлення викликає демонстрація авторами за допомогою цієї методики «ефекту центрації». Суть цього введеного авторами поняття полягає в тому, що свідомість більш диференційована в зоні автостереотипів і менш диференційована в зоні гетеростереотипів. Наявність «ефекту центрації» автори аргументують тим, щ0 за високого ступеня збігу образів грузинок і азербайджанок для російських студенток або росіянок та естонок для азербайджанських дівчат образ типової жінки своєї культури в обох вибірках не схожий на жодну з представниць інших етнічних груп. Автори висувають гіпотезу, згідно з якою ефект більшої диференціюючої сили свідомості буде спостерігатися в зонах, близьких до особистішої сфери (не лише в плані своєї національності, а й своєї роботи, сім'ї, своїх інтересів тощо), і цей принцип є універсальним стосовно будь-якої сфери, що стала об'єктом усвідомлення.

Це дуже цікаве припущення, але воно потребує ретельної перевірки, тим більше, що отримані результати можна пояснити, уникаючи введеного авторами поняття. Наприклад, не виключено, що низька кореляція образу «типової жінки» з образами представниць інших етнічних груп зумовлена не «ефектом центрації», а тим, що у виразі «типова жінка» швидше підкреслюється не національна належність (на відміну від понять «росіянка», «азербайджанка», «грузинка» чи «естонка»), а суто статева. Відповідно й асоціації, що актуалізуються, будуть зовсім іншими.

РЕГІОНАЛЬНА КАРТОТЕКА ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН

Жоден зарубіжний посібник З методів кроскультурних досліджень не обходиться без згадки про — регіональну картотеку людських відносин. Цей метод являє собою систему зберігання і класифікації етнографічних даних, але користуються ним у роботі не лише етнографи, а й психологи, етнологи, культурологи та ін. Автор його — Д.Мердок — розпочав роботу над картотекою ще наприкінці 30-х років. Зараз вона налічує близько півмільйона сторінок друкарського тексту, в якому містяться різноманітні відомості про різні сфери життя багатьох народів світу. Повний мікрофільмований текст Регіональної картотеки людських відносин зберігається тільки в чотирьох країнах — США, ФРН, Франції та Швеції, витяги з нього — у наукових бібліотеках багатьох держав.

Текст згрупований за двома критеріями: територіально-культурним і предметним. Варіант класифікації за територіально-культурним принципом, так званий «Загальний опис культур світу», ділить людство на вісім головних географічних регіонів, які потім подрібнюються на менші зони, як правило, на основі політичної ознаки. Усередині такого субрегіону виокремлюються конкретні культурні області, кожній з яких надається певний буквено-цифровий код. Наприклад, код РЕ 12 означає лінгвістичну групу тві (12), яка мешкає в Гані (Е), що розташована в Африці (Р). З кількох тисяч культур, про які згадується в «Загальному описі культур світу», в НК.АР докладно представлено понад 300.

Предметний варіант класифікації — «Загальний опис культурних матеріалів» — складається з 79 розділів, кожен з яких ділиться на більш вузькі тематичні категорії, позначені цифровим кодом. Таких дрібних рубрик налічується понад 700. Так, розділ «Соціалізація» складається з таких підрозділів.

86 Соціалізація

  1. Засоби навіювання

  2. Відлучення від грудей та годування

  3. Привчання до додержання чистоти

  4. Статеве виховання

  5. Соціалізація агресії

  6. Навчання незалежності

  7. Передавання культурних норм

  8. Передавання навичок

  9. Передавання вірувань

Працюючи з Регіональною картотекою людських відносин, дослідник ураховує обидва параметри — територіально-культурний та предметний. Зазначивши код питання, яке цікавить, за предметною класифікацією, вчений отримує ксерокопію або мікрофільм усіх зібраних у картотеці даних з указаної проблеми. В отриманих матеріалах позначено також прізвище та професійну кваліфікацію автора тексту, оцінку якості джерсі (за п'ятибальною шкалою), час проведення польових досліджень, у яких отримано цей матеріал, дату їхньої публікації, код культури за «Загальним описом культурних матеріалів» і назву суспільства. НКАР використовують і як бібліографічний показник оригінальних джерел, і як зручну хрестоматію з певної проблеми.

На осноні Регіональної картотеки людських відносин створено «Етнографічній атлас», що являє собою набір готових кодифікованих таблиць. Він більш доступний для вчених усього світу, оскільки серії цих таблиць періодично публікуються в журналі «ЕіЬпо1о§у» починаючи з 1962 року. З атласі містяться дані більш як про 1000 суспільств, закодовані в шкали, що показують наявність чи відсутність у певному суспільстві гого чи іншого явища (особливо детально в сфері шлюбних відносин) та міру його вираженості. Зрозуміло, що кількість культур, дані про які репрезентовані в певному коді, не охоплюють усіх етнічних груп і ділком залежать від існуючих з цього питання емпіричних даних.

Кількість кроскультурних досліджень, побудованих виключно на статистичній обробці даних «Етнографічного атласу», з кожним роком зростає. Водночас для того, щоб їх проводити, дослідники мають зрозуміти можливою, та обмеження цього методу, його переваги та недоліки, на які неодноразово вказувалося у вітчизняній (І.Кон, 1988) і зарубіжній літературі

Перше, що кидається в очі при ознайомленні з НКАР, це те, що всі варіанти рубрикації та кодифікації віддзеркалюють теоретичні погляди автора. Використана ним система понять відбиває категоріальний апарат того т:оретичного напрямку, в межах якого він працював. З одного боку, внаслідок цього обов'язково спотворюються вихідні дані через необхідність приведення їх у відповідність з попередньо визначеною теоретичною позицією. З іншого боку, за таких умов перехід до іншого понятійного апарату супроводжується значними, здебільшого непереборними труднощами для вчених, які працюють у межах іншої парадигми. Дослідиш, який користується закодованими в шкалах даними, може різними способами класифікувати їх, але не може вийти за межі концептуальних явлень кодувальників.

Наступне обмеження пов'язане з можливими білими плямами картотеки, що: явилися через відсутність емпіричних даних або суб'єктивну упередженість упорядника.

Даний метод породжує також проблему надійності первинної інформації. Річ у тім, що більшу частину представлених у НКАР матеріалів було зібрано людьми, які не володіли сучасною технікою польових досліджень. Більше того, матеріали, що увійшли до картотеки, здебільшого взагалі не входили до кола основних завдань польового дослідження, на яких було сконцентровано увагу вченого. Вони могли згадуватися в дослідженні тільки мимохідь як другорядний результат. Тому якщо яке-не- будь явище не згадується в картотеці як існуюче в певній культурі (або про нього дуже мало відомостей), то це може пояснюватися не лише тим, що його насправді не існує або воно досить рідкісне, а й тим, що етнографи, які проводили польові дослідження з цього питання, не помітили його, не надали йому належного значення або навіть навмисно не згадали про нього. Жодна статистична техніка, зрозуміло, не може усунути цього недоліку.

Крім того, в Регіональній картотеці людських відносин і побудованих на її базі таблицях зафіксовано типові способи поведінки, характерні для етносу загалом. У них не беруться до уваги можливі індивідуальні або внутрішньоетнічні варіації незважаючи на те, що вони можуть бути навіть більш вираженими, ніж міжкультурні відмінності.

Складання Регіональної картотеки людських відносин ґрунтується на постулаті про можливість розглядати (а отже, фіксувати) якусь особливість з життя суспільства як стабільне усталене утворення або явище, на яке не діє плин часу. Але з цим постулатом важко погодитися. Життя будь-якого народу дуже динамічне, з часом видозмінюються не лише різні елементи матеріальної культури, а й зразки поведінки, й духовні цінності, й різноманітні індивідуальні та соціально-психологічні феномени. На жаль, НКАР цієї динаміки не бере до уваги і не відображає.

І, нарешті, останнє, але дуже суттєве зауваження. Регіональна картотека людських відносин в найкращому разі дає змогу проводити тільки кореляційний аналіз, а він досить обмежений. Наявність статистично значущого кореляційного зв'язку між двома показниками не дає підстав стверджувати, що між ними існує також причинно-наслідкова залежність, тим більше характеризувати її змістовно. На жаль, однією з найпоширеніших методологічних помилок є заміна кореляційних залежностей причинно-наслідковими — і про це треба пам'ятати.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ

КРОСКУУЛЬТУРНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

Лабораторний експеримент

Традиційно вважається, що експериментальні кроскультурні дослідження булі започатковані працями Ріверса з психології сприймання. У 1901-1905 роках під час антропологічної експедиції в район Торесової протоки (к:ж Новою Гвінеєю та Австралією) Ріверс експериментально довів, що мешканці острова Меррей, а також індійці племені Тода меншою мірок підвладні ілюзіям Мюллер — Лайєра, ніж європейці. Він демонстрував своїм досліджуваним такий малюнок:



і запитував чи однакову довжину мають горизонтальні відрізки. Виявилося, що мешканці цього регіону частіше дають правильну відповідь, аніж європейці чи американці. Це дослідження, привернувши увагу психологів усього світу, сприяло появі розмаїття аналогічних праць з вивчення різноманітних психологічних феноменів.

Соціально-психологічні феномени не так часто ставали об'єктом кроскультурних досліджень, але за останні десятиріччя і вони підлягають порівняльному міжетнічному аналізу. За радянських часів яскравим прикладом такого дослідження - співробітництва стала сумісна праця В.Агеєва та в'єтнамської дослідниці Ву Тхі Фіоііг. Вона присвячена атрибуції відповідальності, тобто вивченню закономірностей суб'єктивної інтерпретації причин різноманітних подій і відповідальності за них у російській та в'єтнамській культурах.

У дослідженні брали участь російські та в'єтнамські студенти різних факультети МДУ, усього 92 студенти (по 36 представників кожної нації). У кожній групі дівчат і юнаків було порівну. Використовувався традиційний лабораторний експеримент. Досліджуваним зачитувався текст, у якому описувалася ситуація, що могла мати різні наслідки, та один з варіантів її завершення, який міг бути як позитивним, так і негативним.

Результати цього експерименту показали, що атрибуція відповідальності в російській та в'єтнамській культурах має специфіку. Її можна сформулювати в таких положеннях:

  1. У разі позитивних наслідків в'єтнамці оцінюють більш високо, ніж росіяни, міру причетності до успіху всіх учасників ситуації — лаборантки, подруги, студентів. Найбільші відмінності виявлено щодо подруги лаборантки: в'єтнамці приписують їй набагато (на рівні р<0,05) більшу причетність до події, ніж росіяни.

  2. У разі негативних наслідків результати ще більш контрастні: в'єтнамці приписують більшу відповідальність усім персонажам. Як і в попередньому висновку, і тут найбільші відмінності спостерігаються щодо подруги лаборантки (рівень значущості р<0,01), але стосовно студентів відмінності також статистично значущі (на рівні р<0,05).

  3. Загальний розподіл відповідальності між персонажами в разі позитивних наслідків має схожий характер: найбільша причетність до позитивної події приписується студентам, найменша — подрузі лаборантки. Але рівень цих відмінностей вищий у російській групі досліджуваних.

  4. У разі негативних наслідків в'єтнамці приписують майже однакову відповідальність і лаборантці, і студентам (студентам навіть трохи __ більшу), тоді як росіяни все-таки більшу"частку відповідальності приписують лаборантці, ніж студентам (однак відмінності не сягають статусу статистично значущих).

  5. Якщо розглядати дані щодо всіх позитивних і негативних наслідків окремо, то виявляється, що у в'єтнамців збільшення негативного корелює з мірою відповідальності, яку вони приписують лаборантці, дещо менше — з мірою відповідальності її подруги і обернено корелює щодо студентів. У росіян цієї тенденції не спостерігається. Що стосується ситуацій зі збільшенням серйозності позитивних наслідків, то виявилося, що в жодній групі усталених тенденцій немає.

  6. У російській та в'єтнамській культурах на цей соціально- психологічний феномен по-різному впливає стать досліджуваного. Так, з-поміж представників в'єтнамської культури не отримано яких-небудь значущих відмінностей між юнаками та дівчатами, відмічається лише тенденція до більшої суворості щодо лаборантки в разі негативних наслідків з боку дівчат і до більшої щедрості щодо студентів у разі позитивних наслідків з боку юнаків.

У росіян відмінності між досліджуваними чоловічої та жіночої статі статистично значущі: дівчата набагато вище оцінюють причетність лаборантки до успіху і відповідальність всіх учасників ситуації за негативні наслідки, ніж юнаки.

Отже, на думку авторів, найсуттєвіші відмінності між в'єтнамськими та російськими досліджуваними полягають у тому, що в'єтнамці приписують усім персонажам і більшу міру причетності до успіху, і більшу вину за негативні наслідки, ніж російські респонденти. Особливо велика відмінність стосовно подруги лаборантки. Між в'єтнамцями і в'єтнамками в мірі приписуваної відповідальності немає принципових відмінностей, в той час як між російськими юнаками та дівчатами такі відмінності суттєві: дівчата одночасно і набагато суворіші до всіх учасників ситуації у випадку невдачі, і прихильніші, щоправда лише щодо лаборантки, в разі успіху.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


ТЕСТИ В МІЖКУАЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации