Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія - файл n1.docx

приобрести
Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія
скачать (12192.7 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx12193kb.12.09.2012 07:52скачать

n1.docx

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

МЕТОЛИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ СТРАТЕГІЙ

У вітчизняній та зарубіжній літературі описано численні спроби класифікації основних напрямків етнопсихологічних досліджень і методичних підходів, за допомогою яких вони здійснюються, але загальновживаної класифікації сьогодні немає. Водночас за розмаїттям конкретних етнопсихологічних методик вбачаються три основні стратегії, які відрізняються і предметом, і методичними прийомами, на яких вони ґрунтуються.

Завданням першого напрямку є вивчення спільних і відмінних рис психічної діяльності різних народів. Об'єктом аналізу тут можуть бути як індивідуально-психологічні, так і соціально-психологічні феномени, їх досліджують безпосередньо за допомогою порівняльного аналізу в межах-Гак званого порівняльно-культурного підходу.

Потенційно порівняльно-культурний підхід може існувати в двох варіантах: кроскультурному — порівняння особливостей психічної діяльності двох народів, що живуть в один і той самий час, та історичному — порівняння психологічних характеристик одного й того самого етносу в різні епохи його існування. Проте традиційно вважається, що етнічна психологія займається лише кроскультурними дослідженнями, інший варіант — прерогатива історичної психології.

Отже, класичний варіант порівняльно-культурного підходу в етнопсихології — міжкультурні дослідження. їхньою характерною ознакою є проведення аналізу переважно в межах психічних реалій, відсутність виходу в більш широкий контекст перемінних. Порівнюватися можуть або різноманітні індивідуально-психологічні характеристики (мотивація, пізнавальні процеси, характер, здібності тощо), або соціально-психологічні феномени (вербальна і невербальна комунікація, рольові структури і т. ін.). Спільною для цих робіт є вихідна схема побудови дослідження: залежно від мети добирається необхідна методика з існуючого психологічного чи етнографічного арсеналу і за результатами її проведення порівнюються досліджувані етнічні групи.

Специфіка етнопсихологічного дослідження порівняно з традиційним загальнопсихологічним або соціально-психологічним полягає втому, що будь-які психологічні феномени вивчаються одночасно на кількох групах респондентів, що належать до різних культур. Результати всіх груп порівнюються та аналізуються. Раніше, залежно від орієнтації дослідника, увага зосереджувалася або на пошукові відмінностей в результатах, або на підкреслюванні спільності якихось суттєвих моментів. На Заході для цих двох орієнтацій у 1954 році було навіть введено два спеціальних терміни — етіс і еііс, які стали загальновживаними в спеціальній етнопсихологічній літературі. Ці поняття походять від двох лінгвістичних термінів — фонема та фонетика. Зміст поняття «фонема» в сучасному мовознавстві — це одиниця мови, за допомогою якої розрізняються та ототожнюються морфеми, тобто сукупність диференціюючих ознак; фонетичний підхід наголошує на певних універсальних аспектах мови. Відповідно в етнопсихології emic— це орієнтація на культурно-специфічні моменти в дослідженні, а еtіс — на універсальні, загальнолюдські психічні явища та цінності.

В історії етнопсихологічних досліджень спочатку домінувала орієнтація на пошук розбіжностей (праці Ріверса, Леві-Брюля, теорія лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа тощо). Із сучасних досліджень до цієї групи можна віднести, наприклад, праці Н.Лойко з вивчення своєрідності пізнавальної діяльності радянських студентів порівняно зі студентами країн Азії та Африки або аналіз специфіки соціально-психологічних феноменів (невербальної комунікації, соціальної перцепції, каузальної атрибуції) у росіян і в'єтнамців в дослідженнях В.Агеєва.

Згодом набули більшої популярності дослідження протилежної орієнтації (Г.Тріандіс, К.Леві-Строс, Н.Хомський та ін.). У вітчизняній літературі типовим прикладом цієї орієнтації є праця В.Століна та А.Намінач, у якій виділено та описано універсальну загальнолюдську психологічну структуру образу світу, що лежить глибше рівня політикокультурного змісту. Останнім часом стає дедалі очевиднішою умовність і непотрібність жорсткого протиставляння цих орієнтацій, необхідність комплементарних досліджень і цілісного аналізу, що враховує як відмінні, так і спільні аспекти.

У кроскультурних дослідженнях, незважаючи нібито на їхню простоту і легкість виконання, існує, однак, низка серйозних методологічних проблем. Наприклад, перед ученими постійно постає питання валідності методик. Дійсно, кожна конкретна методика створюється в певній країні і розрахована на досліджуваних цієї культури. Наскільки можливо її використання в інших країнах? Як зробити так, щоб експериментальний матеріал був з одного боку, добре зрозумілий та доступний респондентам різних національностей, а з іншого — максимально ідентичний, бо лише тоді можна дійсно говорити про правомірність порівняльного аналізу результатів, отриманих за його допомогою на досліджуваних різних культур.

Крім зазначеної проблеми перед психологами, що займаються порівняльними міжетнічними дослідженнями, постають й інші, наприклад питання про те, чи зможе дослідник об'єктивно і неупереджено зіставляти особливості «своєї» культури та «чужої»? Чи треба зробити так, щоб він мав право вивчати і порівнювати лише ті етнічні групи, до яких сам не належить? Перед ученими завжди постає й проблема комунікації. Якщо уявили, що дослідник вивчає незнайому йому культуру, то чи можна стверджувати, що він і його респонденти будуть цілком адекватно розуміти один одного і що зроблені ним висновки та відмічені особливості будуть не результатом огріхів та помилок, спричинених комунікацією представників різних культур? Ці та інші проблеми хвилювали і зараз хвилюють психологів, які займаються кроскультурними дослідженнями.

Другий напрямок, який виокремлюється в етнопсихології, порівняно з попереднім типом досліджень сформувався значно пізніше. Об'єктом вивчення в цьому є етнічна свідомість і самосвідомість у їхніх зв'язках з реальною поведінкою. На відміну від описаного типу досліджень, у якому увага вчених була сконцентрована на порівняльному аналізі індивідуально психологічних («Я») або соціально-психологічних («Я — інший/ інші») феноменів, головною категорією даного типу робіт є категорія «Ми», точніше «Ми як етнос». Це поняття може розглядатися в конкретних етнопсихологічних дослідженнях у різних площинах, наприклад у відносинах "ипу «Ми —Я» (у разі вивчення етнічної ідентифікації), або у зв'язку типу «Ми — вони» (у разі аналізу етнічної свідомості та різноманітних варіантів міжетнічних стосунків і взаємодій).

На відміну від першого напрямку реалізація цієї дослідницької стратегії потребувала створення оригінальних, спеціально розроблених методик дослідження або суттєвої модифікації існуючих. Деякі найуживаніші вітчизняні та зарубіжні методики цього типу описано у відповідних розділах.

Особливістю цього напрямку є також те, що в його межах останнім часом здійснюється велика робота не лише над діагностичними методами дослідження, тобто методами, що використовуються для збирання наявної інформації (виявлення уявлень про свою та інші етнічні групи, аналіз системи етнічних пріоритетів, діагностика типу міжнаціонального конфлікту тощо), але й над формуючими та коригуючими методами.

метою яких є пошук способів впливу на етнічну свідомість і самосвідомість, розробка засобів зняття міжетнічної напруженості й т.п.

Третій тип стратегії — опосередковане етнопсихологічне дослідження — ґрунтується на аналізі індивідуально-психологічних та соціально-психологічних феноменів у ширшому контексті перемінних — у зв'язку з особливостями культури, екології, історії тощо. Аналіз таких зв'язків може будуватися на різних принципах. У найпростішому варіанті це може бути аналіз суто кореляційних зв'язків і відносин.

Проте кореляційний аналіз є не єдиною можливістю для вивчення етнопсихологічних закономірностей в розширеному контексті параметрів. Іншим підґрунтям нерідко є принцип аналогії. Найвиразніше він проявляється в роботах, що ґрунтуються на ідеї єдності або однотипності законів поведінки та психічної діяльності в спільнотах тварин і людському суспільстві. Відповідно, способом вивчення етнічної своєрідності деяких видів реакцій у людей стає їх аналіз у тварин (прояви агресії, ритуальна поведінка тощо), а виявлені закономірності міжпопуляційної або міжвидової поведінки переносяться на суспільство і розглядаються як аналоги законів міжнаціональної взаємодії.

Та, мабуть, найцікавішим варіантом опосередкованого напрямку є аналіз психологічних та інших перемінних у межах причинно-наслідкових зв'язків і відносин. Так, у численних теоретичних та емпіричних роботах зроблено спробу встановити вплив найрізноманітніших біологічних, екологічних, історичних, культурних, соціально-економічних чинників на етнопсихогенез, на особливості формування й перебігу різних процесів, рис, станів. З іншого боку, багато досліджень побудованих на протилежній ідеї — на уявленні про те, що психічна діяльність також може визначати специфіку багатьох явищ культурного, соціального, історичного життя етносу, певним чином відображуючись і проявляючись у них. Дослідники, які працюють у межах останньої парадигми, намагаються виявити етнічні особливості психічної діяльності по тому, як вони втілюються в продуктах діяльності цього народу, його творчості, історії тощо. Обидва варіанти різні автори можуть використовувати як ізольовано, так і в нерозривній єдності.

Отже, методичною основою опосередкованих міжкультурних досліджень є кроскультурний аналіз тих перемінних, які розглядаються вченими як причина, аналог чи корелят етнічної своєрідності психічної діяльності.

МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ В МІЖКУЛЬТУРНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Метод спостереження з давніх-давен широко використовувався в етнографії, звідси його і запозичили етнопсихологи. Як і при проведенні суто етнографчних досліджень, метод спостереження в етнопсихології застосовується в різноманітних формах. Так, досить поширеним є включене та стороннє спостереження. Включене спостереження вимагає від дослідника - спостерігача активної участі в житті досліджуваної етнічної групи, встановлення тісних контактів з її членами і таке «вживання» в різні сфери життя народу, за якого представники досліджуваного етносу настільки звикають до спостерігача, що вже не реагують на його присутність. Стороннє спостереження на відміну від включеного не потребує особистої участі дослідника в житті досліджуваного народу, в тих конкретних видах діяльності, за якими ведеться спостереження.

Етнопсихологічне спостереження може бути вільним або стандартизованим. Вони відрізняються наявністю чи відсутністю фіксованої програми досліджень Вільне спостереження (як випливає з назви методу) не має жорсткої програми, і дослідник у процесі роботи залежно від ситуації може змінити об'єкт спостереження за своїм розсудом. Стандартизоване спостереження. навпаки, здійснюється за попередньо продуманою та жорстко фіксованою схемою, від якої дослідник не має права відхилятися незалежно від того ще відбувається в процесі спостерігання за першим об'єктом.

Прикладом використання методу спостереження в кроскультурних дослідженнях часто слугує широко відомий «Проект шести культур». Він здійснювався пвд керівництвом професорів Гарвардського університету подружжя Уагтінг. У складанні програми дослідження поряд з етнографами брали участь також відомі психологи Р.Сіерс і Е.Маккобі.

Предметом вивчення в цьому проекті була соціальна поведінка дітей у природних умовах їхнього життя, особливості їхньої взаємодії з дітьми та дорослими. Добираючи етнічні об'єкти, Уайтінги зупинились на шести невеликих населених пунктах у різних частинах світу. Більшість досліджуваних сімей були селянськими (за винятком лише невеличкого містечка Очед-гаун у США). Спостереження проводилося в Японії, Індії, на Філіппінах. V Кенії, Мексиці та Сполучених Штатах Америки. За кожною з обраних етнічних груп спостерігала окрема група дослідників, яка також дала їхній докладний етнографічний опис, включаючи спосіб життя та типові засоби виховання дітей.

Об'єктом дослідження були діти (від 16 до 24 на спільноту) — усього 67 дівчаток і 6 хлопчиків віком від 3 до 11 років. Діти були умовно поділені па чотири статевовікові групи: молодші (від 3 до 6 років) і старші (від 7 до 11 років) хлопчики і відповідно молодші та старші дівчатка. Термін одного періоду спостереження був обмежений п'ятьма хвилинами. До того ж за поведінкою дитини спостерігали не частіше одного разу на день, загалом за кожною дитиною — не менше 14 разів, тобто 70 хвилин протягом кількох місяців.

У протоколі фіксувалося місце дії (дім, подвір'я, школа, сад тощо), вказувався дорослий, який брав участь у ситуації (мати, батько, бабуся та ін.), діти, які взаємодіяли в цей момент з дитиною, за якою велося спостереження (члени родини, сусіди, родичі та ін.), вид діяльності (випадкова взаємодія, гра, праця, навчання тощо), розміри групи, з якою спілкувалася в цей час дитина.

У результаті спостереження було зафіксовано майже 20000 інтеракцій (150 інтеракцій на одну дитину). Ці інтеракції в процесі обробки матеріалу групувалися і за допомогою ЕОМ узагальнювалися. На кінцевому етапі їх було зведено до 12 основних типів поведінки дитини, які умовно позначалися так: 1) діє дружньо; 2) ображає; 3) пропонує допомогу; 4) робить зауваження; 5) пропонує підтримку; 6) домагається зверхності; 7) шукає допомоги; 8) шукає уваги; 9) радить; 10) по-дружньому умовно нападає; 11) доторкується до іншого; 12) нападає.

На перший погляд наведена класифікація є досить довільною та слабо обґрунтованою, але треба зважити на те, що кожен з виділених типів поведінки мав відповідний набір емпіричних індикаторів, які пройшли кваліфіковану експертну оцінку. Зіставлення виділених типів з різноманітними демографічними, соціально-економічними і культурними чинниками викликало велику зацікавленість як етнологів, так і етнопсихологіє.

Аналіз отриманих у дослідженні результатів дав змогу репрезентувати поведінку дітей за допомогою двох незалежних шкал:

Шкала А: турбота, відповідальність — залежність, домінантність.

Шкала Б: дружньо-тепла поведінка — авторитарно-агресивна.

Шкала А була побудована на протиставленні турботливості (дії типу «пропонує допомогу», «пропонує підтримку») і відповідальності («відповідально радить») — залежності («шукає допомоги», «потребує уваги») та домінантності («домагається зверхності»). Шкала Б протиставляла дружньо-теплу поведінку («діє дружньо» і «доторкується») авторитарно - агресивній («робить зауваження» та «нападає»). Поведінку типу «ображає» дослідникам не вдалося пов'язати з жодним з виділених полюсів, і тому в подальшому вона не аналізувалася.

Досліджувані культури в свою чергу також класифікувалися за двома параметрами. Згідно з першим культури поділялися па два інші прості та складні, залежно від ступеня політичної централізації, професійної та релігійної спеціалізації, соціальної стратифікації і диференціації типів поселення. Простими суспільствами, які мали низькі бали з усіх цих індикаторів, виявилися досліджувані спільноти в Кенії, Мексиці та на Філіппінах, складними — в США, Індії та Японії.

За другим критерієм — структурою домогосподарства — суспільства поділялися також на два типи. Виявилося, що в США, Мексиці та на Філіппінах переважають нуклеарні сім'ї, а в Японії, Індії та Кенії — велика родина

Проведений факторний аналіз дав змогу встановити, що обидва параметри, за допомогою яких аналізувалися культури, значуще корелюють з виділеними шкалами соціальної взаємодії. Так, діти, які виросли в нуклеарних родинах, демонструють дружньо-теплу поведінку, а діти з великих сімей — авторитарно-агресивну, тобто спостерігається високий ступінь кореляції між структурою домогосподарства та шкалою Б. У свою чергу, шкала А корелює з показником міри складності суспільства: діти, виховані в складних культурах, демонструють вищі показники залежності та домінантності, ніж діти з простих суспільств, яким більш притаманні прояви турботи та відповідальності.

Одне з можливих пояснень виявлених закономірностей полягає в тому, що поведінка дітей трактується як підготовка їх до майбутніх соціальних ролей у суспільстві Тому зрозумілою та передбачуваною є кореляція між типом сім'ї та шкалою А. Дійсно, голові великої родини для того, щоб зберегти владу і не втратити керівництво над численними та різновіковими н членами, швидше доведеться використовувати авторитарно - агресивний тип поведінки, ніж членам малої нуклеарної сім'ї, де набагато менше можливостей зіткнень інтересів різних поколінь, а отже, легше перейти до неформальних дружньо-теплих відносин.

Менш очевидною та аргументованою видається інтерпретація другої кореляційної залежності: у простих суспільствах, де високо цінується виконання зобов'язань, побудованих на засадах родинної та сусідської взаємовиручки, альтруїстична «пропозиція допомоги та підтримки» має спостерігатися частіше, ніж у складних суспільствах, де родичі та сусіди нерідко є конкурентами. Складність сприйняття другої інтерпретації зумовлена передусім тим, що саме трактування параметрів, між якими встановлюється кореляційна залежність, сприймається неоднозначно. У літературі вже зазначалося, що із соціологічної точки зору найвразливішим місцем праці Уайтінгів є їхня класифікація суспільств на прості та складні. Але не менш вразливим з психологічної точки зору є виділення авторами шкали А турбота, відповідальність — залежність, домінантність. Важко за всіма зазначеними в ній якостями встановити дійсно існуючу вісь і. головне, змістовно її охарактеризувати. Зрозуміло, що і кореляційний зв'язок між двома досить вразливими параметрами проінтерпретувати складно.

Підсумовуючи, варто зазначити, що обсерваційні методи через складність їхньої організації (потребують багато часу та коштів), а також можливі спотворення результатів, що спричинені присутністю спостерігачів, останнім часом дедалі рідше використовуються ізольовано, а частіше — у комплексі з іншими методами дослідження.

МЕТОД ОПИТУВАННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

Опитування — один із найпоширеніших методів у етнопсихології. Він широко використовується і як основний метод дослідження і як допоміжний у комплексі з іншими етнопсихологічними методиками. У науковій літературі останнім часом ставиться питання про те, щоб метод опитування розглядався як обов'язковий компонент програми етнопсихологічного дослідження, бо він, як жоден інший метод, дає змогу швидко та зручно дослідити найважливіші контекстуальні характеристики.

Метод опитування характеризується тим, що досліджуваний має відповісти на низку питань, які йому задає експериментатор. При цьому форма проведення опитування може бути різною: усною чи письмовою, вільною чи стандартизованою, індивідуальною чи груповою, очною чи заочною.

Усне опитування здійснюється у формі бесіди чи інтерв'ю. Воно використовується в тих випадках, коли для дослідження важливим є не лише формальна відповідь, а й реакції, якими вона супроводжувалася, тон, поза, інтонація, жестикуляція та інші невербальні компоненти комунікації. Індивідуальний контакт під час усного опитування допомагає краще відчути психологічний стан людини, але з іншого боку, для його проведення потрібно багато часу, до того ж дослідники повинні мати спеціальні навички. Для етнопсихології усні форми мають особливе значення в тих кроскультурних дослідженнях, у яких серед народів, що порівнюються, є такі, що ще не мають писемності. Зрозуміло, що в таких випадках можливі лише усні форми опитування.

Найпоширенішою формою письмового опитування є анкета. Анкетування здебільшого провадиться в групових формах, що дає змогу швидко дослідити велику кількість респондентів. Для етнопсихологічних досліджень нерідко саме цей момент має вирішальне значення при доборі методу.

Усне та письмове опитування можуть існувати у стандартизованій або у вільній формі. Відмінність між ними полягає у ступені свободи, якою користується дослідник, проводячи опитування. Зрозуміло, що при стандартизованому опитуванні можливості дослідника більш обмежені, він не має права довільно змінювати ані зміст питань, ані їхню послідовність. Водночас саме завдяки однотиповості питань результати таких досліджень легше піддаються обробці та інтерпретації.

Ступінь свободи досліджуваних, коли вони відповідають на поставлені запитання, також може змінюватися. Вона має такі градації: відкрите опитування — к:ли респондент відповідає в довільній формі; закрите опитування — коли всі можливі варіанти відповідей попередньо передбачені й задані в анкеті, а завдання досліджуваного полягає тільки у виборі потрібного; напівзакрите опитування — комбінуються ознаки обох попередніх форм

Залежно від способу спілкування дослідника з респондентом розрізняють очні опитування, що реалізуються у формі безпосереднього контакту, та заочні, коли безпосередній контакт не передбачений.

Особливістю методу опитування є те, що джерелом інформації для дослідника є висловлювання респондента. Зважаючи на це все ще актуальною є проблема вірогідності та надійності отриманих результатів, бо добре відомо, що реальна поведінка і вербальне висловлювання про неї можуть інколи не збігатися. Частково ця проблема розв'язується підвищенням рівня довіри досліджуваного до експериментатора та міри його обізнаності щодо сутності заданого питання: чим поінформованішим і щирішим буде респондент, тим вище вірогідність отриманих результатів.

Метод інтерв'ю в етнопсихології

Розглянемо застосування методу опитування в етнопсихології (у формі інтерв'ю) на прикладі дослідження Томаса ван Дейка, професора Амстердамського університету, який вивчав проблеми зародження мови на матеріалі етнічннх ситуацій.

Учений виходив з тези про те, що в основі зародження та розуміння тексту лежать ситуаційні моделі. Вони базуються не на абстрактних знаннях про якісь абстрактні стереотипні події, а на реальних ситуаціях з особистісного досвіду того, хто говорить, і того, хто слухає. На узагальненні цих реальних ситуацій будуються схеми моделей, які складаються з обмеженого числа категорій, що розміщені в певній послідовності та взаємозалежності Коли будь-хто слухає і намагається зрозуміти деякий текст, інтерпретуючи його для себе, він водночас актуалізує свою схему та заповнює її конкретною інформацією з цього тексту. У тих випадках, коли текст незрозумілий чи частково пропущений, ці невідомі або пропущені шматки заміщуються відповідними аналогічними фрагментами з власного досвіду і текст не втрачає своєї зв'язності.

Модель, згідно з ван Дейком, є когнітивним аналогом ситуації. Вона не залишається незмінною протягом життя. З кожної нової ситуації, в яку потрапляє людина, вона видобуває нову інформацію про світ, яка акумулюється в моделях, тим самим постійно видозмінюючи їх. Сукупність моделей становить епізодичну пам'ять. До ситуацій, що моделюються в епізодичній пам'яті, належить і ті, які ван Дейк називає «зустрічами з представниками етнічних меншин». Виявлення типової моделі таких ситуацій було завданням дослідника. Для цього ван Дейк скористався методом неформалізованого інтерв'ю, що фіксувалося за допомогою магнітофона. Респондентами були мешканці Амстердама — голландці, які в повсякденному житті багато й залюбки балакають про такі «зустрічі». Матеріал, зібраний під час інтерв'ю, ван Дейк потім аналізує з-погляду підходу, який він розвиває.

Ретельно вивчивши особливості семантики, стилістики, риторики, розмаїття лінгвістичних та екстралінгвістичних прийомів, втілених у текстах інтерв'ю, дослідник дійшов висновку про те, що в розмовах про представників етнічних меншин у людей відбувається зіткнення двох основних стратегій. З одного боку, люди, які торкаються цієї теми, хочуть висловити своє негативне ставлення до етнічних меншин («стратегія самовиразу»), а з іншого — хочуть справити гарне враження на інших, бояться мати вигляд расистів («стратегія самоподання»). Боротьба цих стратегій, за ван Дейком, і зумовлює специфіку тексту.

Як правило, текст будується на основі особистісних ситуаційних моделей, але за їхньої відсутності він може добудовуватися за рахунок загальних установок, які поділяє суспільство. Часто саме так і буває, вважає ван Дейк, коли мова заходить про етнічні меншини.

У результаті аналізу отриманого матеріалу дослідник будує типову модель етнічної ситуації.

Вчений виокремлює її основні «вузли» — категорії, показує їхню послідовність і взаємозалежність. У цій моделі передусім привертає увагу загальне негативне забарвлення всіх елементів, що пов'язано з так званою «стратегією переносу», коли негативна оцінка оточення, подій або дій може бути перенесена на її учасників.

Типова модель етнічної ситуації лежить в основі будь-якого тексту розповіді про етнічні меншини. Кожна така розповідь складається з фону та епізоду. Останній, в свою чергу, складається зі зав'язки та розв'язки. Аналізуючи тексти інтерв'ю, ван Дейк робить цікавий висновок: більшість розповідей не має розв'язки, в них більше інформації про події (як правило, негативні) або про дії представників етнічних меншин, а не про дії самих оповідачів. Автор пов'язує це з тим, що бесіди про етнічні меншини серед голландців ведуться не для того, щоб розповісти про свої позитивні дії в ситуації, похвалити себе, а для того, щоб поскаржитися на дії «чужих». Звідси й головні макротеми: агресія, повсякденне хвилювання, погані звички, девіантна поведінка і т.ін. При цьому представники етнічної більшості частіше постають у ролі жертви, а представники етнічної меншості — як загроза для існуючих норм і цінностей. Нерідко в наявності опозиція — «ми—вони», яка чітко фіксується автором у текстах оповідань.

Апробація даного методу показала, що аналіз текстів інтерв'ю дає винятково змістовну інформацію щодо особливостей етнічної свідомості. Водночас було показано, що доцільніше використовувати стандартизоване інтерв'ю з метою більшої порівнянності текстів, бо добре відомо, що іноді навіть незначна репліка співрозмовника може принципово змінити тему, напрямок і тон розмови, провокуючи появу в ній зовсім інших акцентів. Залежно від цілей дослідження кількість і зміст питань для респондентів можуть варіювати, але бажано щоб у межах дослідження їхня ідентичність зберігалась.

Іще одна рекомендація: інтерв'ю має бути не про національні меншини взагалі, а про ситуації взаємодії з представниками конкретних етнічних груп, бо ставлення до різних національних груп з боку корінної нації (а отже, змістовні та структурні характеристики текстів) суттєво відрізняються. До того ж аналіз буде змістовнішим, якщо побудувати його на порівняльному принципі, тобто досліджувати ситуації взаємодії з представниками кількох етнічних груп, у тому числі з тією, до якої належать самі респонденти.

Модифікований варіант шкали соціальної дистанції

Шкала соціальної дистанції була запропонована Е.Богардусом у 1925 році. Вона призначалася для вимірювання генералізованої установки індивіда стосовно певної групи та виявлення ступеня прийнятності іншої людини як представника цієї групи. У 1959 році Богардус запропонував спеціальний бланк шкали соціальної дистанції (за національною ознакою):

КАТЕГОРІЯ

НАЦІОНАЛЬНІСТЬ

Шведи

Німці

Поляки .

1. До тісного споріднення через шлюб










2. До членства в моєму клубі як особис-того друга










3. До проживання на моїй вулиці як сусіда










4. До роботи за моїм фахом










5. До громадянства в моїй країні










6. В моїй країні тільки як іноземного туриста










7. Вважав би за краще не бачити в моїй






















Досліджуваному пропонувалося зробити позначку на тому рівні соціальної дистанції (в межах запропонованих варіантів), котра його найбільшою мірою влаштовувала.

Аналіз наведеного бланка показує, що деякі позиції цієї шкали (наприклад, «членство в клубі»), неприйнятні для нашого побуту і мають бути замінені. Спеціального обговорення потребує більш суттєвий аспект. Річ у тім, що автор цієї методики вважав, що шкала універсальна і до того ж має кумулятивні властивості. Останнє означає, що обраний і підмічений для етнічної групи певний рівень соціальної дистанції автоматично переноситься і на нижчі рівні, тобто представник даної етнічної групи буде прийнятним для респондента і на всіх інших ролях, які займають на бланку більш низьке рангове місце. Наприклад, якщо досліджуваний згоден бачити представника певної національності шлюбним партнером, він тим більше згоден прийняти його в ролі друга, сусіда, колеги та ін. Але це положення викликає серйозні сумніви. Достатньо порівняти шкалу Богардуса, яку для зручності можна подати у вигляді схеми:

дружина — друг — сусід — колега — громадянин — інтурист

з її різноманітними модифікаціями, наприклад:

члени моєї родини — родичі — друзі — сусіди — мешканці міста

Зіставлення цих шкал показує, що немає єдності поглядів на ранг тієї чи іншої ролі. Так, Богардус і В.Куликов зі співавторами вважають, що національна належність друга більш значуща, ніж національність сусіда, тоді як у шкалі В.Кольцова (нижня схема) можна бачити обернене співвідношення.

Така невідповідність не випадкова. Дослідження, проведені з українськими та іноземними студентами, продемонстрували, що не існує єдиної універсальної шкали, якій властиві кумулятивні ознаки: для представників різних культур значення етнічної належності осіб, які виконують різні соціальні ролі, буде різним. Так, для багатьох арабів найбільш значущою виявилася національна належність територіального керівника, індуси часто особливого значення надають національності керівника виробництва, росіяни — національній належності дружини і т. ін. Отож вибір чоловіка чи дружини певної національності для респондентів багатьох культур не буде автоматично переноситися на інші ранги, тобто вони не погодяться бачити представників цієї етнічної групи в ролі керівника на виробництві чи мера міста.

Вибір етнічних груп може змінюватися залежно від регіону, в якому проводиться дослідження, і поставлених завдань. Список соціальних ролей також може бути доповнений, якщо це відповідає меті дослідження.

Змінюється інструкція: на відміну від прототипу респондентові пропонується відмітити не мінімальний рівень соціальної дистанції, на якому він може взаємодіяти з представником певної національності, а всі соціальні ролі, які опитуваний згоден запропонувати типовим представникам тієї чи іншої етнічної групи. Треба зазначити важливість підкреслювання в інструкції слова «типовий». Відсутність такого акценту може суттєво вплинути на результати, бо, заповнюючи бланк, досліджуваний може орієнтуватися не на узагальнений образ, а на своїх конкретних знайомих даної національності, а відтак результати будуть визначатися тими відносинами, що склалися з ними на момент дослідження.

Обробка даних починається з обчислення суми позначок у кожній графі. Цей показник характеризує міру прийнятності для респондента певної етнічної групи. Його величина перебуває в інтервалі від 0 (при найменш доброзичливому ставленні, а отже, найбільшій соціальній дистанції) до 7 (якщо зазначених на бланку ролей залишиться 7) — цей найбільший бал свідчитиме про виразно позитивне ставлення до представників відповідного етносу. Усі етнічні групи варто проранжувати за цим показником, що відображатиме систему етнічних переваг досліджуваного. Загальна сума балів відображатиме рівень толерантності досліджуваного: толерантність тим вище, чим більшим є сумарний показник.

Сума позначок у кожному рядку характеризуватиме значущість для ролі національної належності претендентів. Чим меншим буде значення цього показника, тим важливішою буде, з погляду досліджуваного, національність претендента на роль. Максимальне значення цього показника (що дорівнюватиме числу етнічних груп, ставлення до яких вивчається, тобто кількості граф) свідчитиме про те, що етнічна належність того, хто перебуває в даній соціальній ролі, для респондента принципового значення не має. У підсумку всі включені до шкали соціальні ролі також можуть бути проранжованими за цим показником.

Якісний аналіз бланку дає інформацію про те, представники яких національних груп найбільш бажані в даній ролі, а представники яких — неприйнятні (порядковий аналіз), які соціальні ролі досліджуваний вважає за можливе запропонувати представникам певної етнічної групи, а які — ні (аналіз за графами).

Цікаві можливості відкриває також попарне зіставлення граф і визначення коефіцієнтів інтеркореляції (як у методі репертуарних ґрат Келлі). Знайдені коефіцієнти свідчитимуть про те, наскільки схоже ставлення досліджуваного до двох будь-яких національних груп, а отже, наскільки ідентичні установки, що виробилися протягом життя щодо представників цих народів.

Шкала Богардуса і всі її численні модифікації рідко застосовуються для аналізу етнічних установок окремо взятого досліджуваного. Як правило, вона використовується для вивчення різноманітних аспектів етнічної свідомості на репрезентативній вибірці певної етнічної групи чи груп. Тому всі описані показники обробляються за допомогою методів математичної статистики.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


МЕТОЛИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЕТНОПСИХОЛОГІЇ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации