Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія - файл n1.docx

приобрести
Павленко В., Таглін С. Етнічна психологія
скачать (12192.7 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx12193kb.12.09.2012 07:52скачать

n1.docx

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17
між двома країнами залежить безпосередньо від тих труднощів, які переживають мігранти в процесі адаптації. Були спроби класифікувати країни світу за типами мотивації й цінностями. Було виділено чотири групи країн:

Наведена класифікація приваблює тим, що в досить різних країнах, розташованих в різних кінцях земної кулі, спостерігаються єдині типи цінностей в економічному, політичному і культурному відношенні. Але, на жаль, і вона не пояснює, як, коли й чому відмінності в цінностях у людей, що спілкуються, викликають психічні розлади.

Спробою подальшого розвитку цих положень були праці в яких вони вивчали асиміляцію мігрантів як функцію відмінностей у системах цінностей. Було встановлено, що дорослі мігранти вже мають усталені, порівняно незмінні системи цінностей і відповідні їм варіанти поведінки. Що ж до їхніх дітей, то завдяки більш тісним контактам з представниками нової культури та через неусталеність системи цінностей вони будуть більш схильні до цінностей представників домінуючої культури. Ця гіпотеза дістала підтвердження під час дослідження українських мігрантів у Австралії.

Однією з найцікавіших теорій, що зосереджуються на проблемі міграцій і психічного здоров'я, є теорія соціальної підтримки. Сутність цієї теорії полягає в тому, що підтримка з боку інших людей, забезпечуючи психологічний комфорт людині, протидіє психічним розладам. І, навпаки, відсутність такої підтримки — а це часто буває при міграції, коли людина втрачає найважливіші соціальні зв'язки, — негативно позначається на стані її психічного здоров'я. Хоч на сьогодні ще не розроблено типології варіантів соціальної підтримки, проте А.РигпЬат і З.ВосЬпег зазначають, що вона може зосереджуватися або на емоційних аспектах, або на інструментальних (допомога в поведінці), або ж на ког- нітивних (інформаційних). Причому_різні напрямки соціальної підтримки можуть бути важливими в різні періоди життя. Так, мігранти спочатку можуть відчувати найбільшу потребу в інформаційній підтримці, пізніше — в інструментальній, ще пізніше — в емоційній.

Про важливість розвинутої мережі соціальної підтримки для адаптації мігрантів до нового соціально-культурного середовища свідчать численні дослідження, що вказують на зв'язок чисельності етнічної групи, до якої належить мігрант, з поширеністю в ній певних психічних хвороб. Так, І.Кгаиз довів наявність високозначущої негативної кореляції між збільшенням випадків шизофренії і чисельністю певних груп мігрантів. Цей зв'язок свідчить про те, що в разі ізоляції індивіда в новому культурному середовищі психічні розлади у нього можуть виникати частіше й швидше, ніж в ситуації соціальної підтримки.

Аналогічну тенденцію спостерігав Krupinski, який досліджував частоту різних психічних хвороб (шизофренії, депресії, алкоголізму та особистісних порушень) серед груп британських, грецьких, голландських, італійських та югославських іммігрантів у Австралії, зіставляючи ці дані з чисельністю цих етнічних груп. Зв'язок між зменшенням частоти психічних розладів і зростанням окремої етнічної групи спостерігався тільки в югославський популяції, найменшій з-поміж усіх. Автор припустив, що, можливо, це критична чисельність етнічної групи, потрібна для досягнення необхідної підтримки усіх її членів. висловив таку гіпотезу: якщо чисельність нижча від критичної, іммігранти створюють малі етнічні групи в областях з низькою етнічною концентрацією з метою забезпечення себе максимальною підтримкою.

Отже, є кілька гіпотез, які намагаються підійти різними шляхами до розв'язання проблеми взаємозв'язку міграцій — «культурного шоку» — психічних захворювань, але жодна з них ще не набула достатньої кількості аргументів, щоб стати загальновизнаною теорією.

ЕТН0ПСИХ0ЛІНГВІСТИКА

Інтерес до людської свідомості (душі, духу) взагалі й до етнічної зокрема виник уже давно, тому такі засоби, знаряддя та прояви розумової діяльності людини, якими вважалися мова та мовлення (і як суто людська здатність, і як етноспецифічна ознака), були постійним предметом філософського та наукового аналізу, починаючи з античності (Конфуцій, Аристотель, Страбон, аль-Фарабі, Локк, Кондільяк, Гердер, Гумбольдт, Штейнталь, Потебня, Бодуен де Куртене та ін.). Але спеціальна наукова дисципліна, яка б досліджувала механізми формування людської свідомості, пояснювала етнічні відмінності у процесах зародження та розуміння мови й вивчала інші проблеми, пов'язані з процесами становлення психіки етнічних спільнот, виникла зовсім нещодавно.

Етнопсихолінгвістика є науковим напрямком, що виник завдяки плідному поєднанню зусиль представників мовознавчих наук і психології. Внеском останньої в процес зародження нової науки є психологічна теорія діяльності (Л.Виготський, П.Гальперін, О.Леонтьєв та ін.). Серед перших найвагоміший внесок у становлення етнопсихолінгвістики зробили такі мовознавчі дисципліни, як етнолінгвістика та психолінгвістика.

Етнолінгвістика як напрямок мовознавства, що вивчає мову в її відношенні до культури, досліджує взаємодію етнокультурних і етнопсихологічних факторів у еволюції та реалізації мовної діяльності, формально виникла на рубежі ХІХ-ХХ віків завдяки інтенсивному вивченню американськими дослідниками індіанських мов (Ф.Боас, Е.Сепір, С.Лем та ін.). До речі, початок досліджень подібної тематики (наприклад, лінгвістичних розвідок у сфері народної міфології та психології) у Росії було покладено працями Ф.Буслаєва, О.Афанасьєва, О.Потебні ще в середині минулого століття.

Психолінгвістика, в свою чергу, вважається ще молодшою наукою, бо «офіційною» датою її зародження визнано 1953 рік, коли у Блументалі (США) зібрався спеціальний семінар з вивчення проблем вербальної поведінки людини, праці якого надали потужного імпульсу науковим дослідженням широкого кола питань мовного спілкування, зародження та функціонування мови. У вузькому значенні предметом психолінгвістики є будова та функціонування мовних механізмів людини в їхньому співвідношенні зі структурою мови. В широкому розумінні психолінгвістика на власному матеріалі розв'язує одвічну проблему суті та розвитку людського розуму.

ПОРІВНЯЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ МОВИ І ПСИХІКИ: ОСНОВНІ ФАКТИ ТА ПРОБЛЕМИ

Говорячи про головні результати порівняльного вивчення.впливу національної мови на етнічні особливості психічної діяльності, варто, на нашу думку, зосередитися на двох його аспектах: на експериментальних даних, отриманих у ході таких досліджень, і на розвитку теоретичних уявлень щодо психологічних механізмів, які забезпечують вербальну діяльність людини. Почнемо з останніх.

Методологічні засади психолінгвістики: історія розвитку. З часу офіційного проголошення власної дисциплінарної самостійності психолінгвістика пройшла три етапи розвитку в розумінні свого предмета, послідовно змінюючи й ті теоретико-методологічні уявлення, на базі яких будувалася експериментальна психолінгвістична- практика.

Перший етап розвитку психолінгвістики — це етап розуміння її як науки про процес кодування та декодування мовної інформації.

«Психолінгвістика вивчає ті процеси, в яких інтенції (тобто наміри — Авт.) тих, хто говорить, трансформуються у сигнали прийнятого в даній культурі коду, а ці сигнали інтерпретуються тими, хто слухає. Інакше кажучи, психолінгвістика мас справу з процесами кодування та декодування, оскільки вони співвідносять стан повідомлень зі станом учасників комунікації» (Ч.Осгуд, 1954).

У цей час психолінгвістика спиралася на загальнопсихологічну теорію необіхевіоризму, яка розглядала мовну поведінку людини в межах базової схеми «стимул — реакція». Вербальний сигнал (який нічим не відрізняється від будь-якого іншого сигналу) «запускає» в організмі слухача певну систему нейрофізіологічних реакцій-відповідей, що «кодуються як інтегровані моторні нервові імпульси та перекодовуються передавачем у рухи голосових зв'язок або інших м'язів, завдяки чому виникають спрямовані назовні повідомлення» (Ч.Осгуд, 1980). Відповідно розглядався й процес засвоєння мови дитиною. Як і інші навички, мова, на думку біхевіористів, також привласнювалася в результаті механічного вивчення (шляхом «спроб і помилок») почутих від дорослих — у певних ситуаціях взаємодії — певних слів і фраз.

Хоча біхевіористичний підхід до мовної поведінки мав певні позитивні риси (можливість об'єктивного відображення вербальних реакцій, підкреслення регулятивної, а не лише комунікативної функції мови тощо), все ж механістичність пропонованих ним тлумачень викликала справедливу критику дослідників. Досить згадати хоча б таке саркастичне зауваження Дж.Міллера щодо класично-біхевіористичної (стохастичної) версії засвоєння дитиною моделей «послідовного мовлення», тобто моделі побудови речень, де вірогідність появи наступних слів зумовлена попередньою «вербальною продукцією».

«Дитина мала б вислуховувати 3x10 у 20-му степені речень на секунду, аби сприйняти інформацію, яка необхідна тому, хто планує (висловлювання), для формування речення згідно з тим правилом граматики, що слова в реченні добираються тільки на базі попередніх слів (за принципом «зліва направо»); та й це лише за припущення, що дитинство тривас 100років без перерви на сон, харчування і т. ін. і що відбувається повне засвоєння кожного ряду з 20 слів після одного пред явлення!» (Дж.Міллер та ін., 1965)

Подібні факти, демонструючи неадекватність біхевіористичного підходу до «мовної компетенції» та мовлення людини, вимагали створення нових психолінгвістичних концепцій та використання з них, зокрема, «інших видів генераторів речень» (Дж.Міллер). Таким цілком закономірним кроком у концептуальних пошуках психолінгвістів стала «генеративна граматика» Ноема Хомського (1957).

На думку Хомського та його послідовників, асоціації між певними словами, що виникли внаслідок «стимул-реактивного» досвіду особи (Ч.Осгуд), не здатні претендувати на роль механізмів ані розуміння мови, ані її зародження. Хомський стверджує, що механічне нагромадження і знання всіх речень будь-якої людської мови неможливе, що в основі мови має лежати певна обмежена система правил, яка й є граматикою мови, й певний обмежений запас вихідних граматичних конструкцій (так званих «ядерних речень»). Саме вони й дають змогу людині будувати безліч «правильних» речень, саме їх вона використовує для побудови мовленнєвого звертання до інших або для розуміння звернених до неї речень.

«...Під генеративною граматикою я розумію просто систему правил, котра якимось експліцитним і добре визначеним способом приписує реченням структурні параметри. Зрозуміло, що кожен, хто розмовляє (певною) мовою, оволодів генеративною граматикою... Але це не означає, що він усвідомлює правила граматики, або навіть те, що він здатен їх усвідомити, або ж те, що його судження щодо інтуїтивного знання ним мови обов'язково правильні» (Н.Хомський, 1972).

Мова і етнічна специфіка психіки: експериментальні дослідження. Найцікавішими — щодо розгляду нами питання про зв'язок мови та свідомості — є дослідження, проведені з метою перевірки гіпотези лінгвістичної відносності когнітивноїдіяльності людини (Е.Сепір, Б.Уорф, Д.Лі та відносності когнітивної діяльності людини (Е.Сепір, Б.Уорф, Д.Лі та ін.), тобто тези про залежність пізнавальних можливостей людини від характеристик її "рідної мови. Припускалося, наприклад, що наявність чи відсутність у мові певних термінів впливає, зокрема, на те, як членує — услід за мовою — навколишнє середовище представник даного етносу, які властивості речей він бачить, а які мова виводить поза його увагу й сприйняття. Великі надії покладалися при цьому на вивчення випадків так званих «мовних лакун», тобто відсутності у порівнюваних мовах прямих термінів-відповідників на означення певних явищ (деяких кольорів або їхніх відтінків, предметів природного середовища чи явищ культури тощо). Зрештою було зафіксовано деякі міжетнічні відмінності у пізнавальних здібностях об'єктів, зумовлені саме особливостями їхньої рідної мови.

Наприклад, у експериментах Р.Брауна та Е.Леннеберга (1954) з англомовними піддослідними від останніх вимагали після 5-секундного показування чотирьох кольорових фішок знайти відповідні кольори серед 120 запропонованих зразків. Виявилося, що за умови введення паузи між розглядуванням фішок і показуванням контрольних зразків краще впізнають так би мовити «легкі для називання» кольори, тобто ті, для називання яких у англійській мові існують загальновизнані терміни. Інакше кажучи, був емпірично засвідчений факт впливу особливостей лексики на один із мнемічних процесів людської психіки — впізнання.

Продовжуючи таку лінію досліджень, Е.Леннеберг та Дж.Робертс (1956) спробували довести, що люди, які розмовляють мовами, що по-різному розподіляють спектр, мають відрізнятися здібностями запам'ятовувати та впізнавати кольори залежно від наявності чи відсутності в мові слів на означення певних кольорів. Експерименти ставилися на трьох групах індіанців племені зуні, одна з яких володіла тільки рідною мовою, друга — тільки англійською, а третя — обома. У мові зуні жовтий та помаранчевий кольори визначаються одним і тим самим словом, у англійській на їх означення існують різні слова. Дослідники з'ясували, що зуні, які володіють тільки рідкою мовою, зіткнулися з куди більшими труднощами під час упізнання цих кольорів, аніж ті, котрі володіли обома мовами або лише англійською. -

Цікаві дані було отримано й щодо впливу на пізнавальну діяльність людини етнічних особливостей граматичної побудови рідної мови. Один із таких експериментів провели Дж.Керрол і Дж.Касагранде (1958) у резервації індіанців навахо. У мові навахо — на відміну від англійської — дієслова, що визначають маніпуляції з предметами, мають різну форму залежно від форми предметів (круглясту, довгасту тощо).
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации