Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи - файл n1.doc

приобрести
Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи
скачать (2229.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2230kb.10.09.2012 15:05скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
* Освіченість - це грамотність, доведена до суспільно й особистісно необхідного максимуму.

Професійна компетентність — наявність професійно значущих для особистості й суспільства якостей, які дозволяють людині найбільш повно реалізувати себе в конкретних видах трудової діяльності, відповідають суспільно необхідн

92

Звичайно таке аспектне розділення поняття „освіти" не означає порушення її цілісності. Всі вказані аспекти відображують лише можливість і необхідність акцентування уваги на тих або інших сторонах функціонування освіти у міру дослідження її сутнісних характеристик та їх реалізації в освітній практиці. Зрозуміти й оцінити істинну сутність освіти як складного, багатопланового явища можна лише в єдності і взаємодоповненні цих аспектних характеристик. Іншими словами, аналітичне „розкладання" цілісного об'єкта, яким є „освіта", яка здійснюється для вияву особливостей конкретних видах трудової діяльності, відповідають суспільно необхідному поділу праці й ринковим механізмам стимулювання.



Рис. 3.1 Сходи підготовки суб'єкт освіти до активної життєдіяльності.

93

того чи іншого аспектного прояву її сутнісних якостей, передбачає і паралельний процес синтезу, інтеграції цих якостей, що зумовлюють статус освіти як міждисциплінарної макросистеми (мовою кібернетики -„великої"" системи) зі всіма властивими таким системам ознаками й особливостями. Зрозуміло, при цьому не слід змішувати макросистемну характеристику освіти як цілісного соціального явища і її системну характеристику як сукупності взаємопов'язаних підсистем різних ланок загальної і професійної освіти - дошкільної, шкільної, середньої професійної, вищої, післядипломної та ін.

3.2.1. Освіта як система

В традиційному розумінні освіта - це, поза сумнівом, система. Система освітня (державна і недержавна) установ, що розрізняються за різними параметрами, але, перш за все, за рівнем і профілем. Але таке вертикально-горизонтальне розмаїття освітніх установ саме по собі ще не може бути підставою для надання освіті статусу системи. Система, як відомо, це не просто безліч об'єктів, але і їх взаємопов'язана множина. Саме в цьому випадку система набуває інтеграційних, нових якостей, що не виводяться безпосередньо з якостей компонентів, що входять до системи, і якостей частин, які створюють систему і не є простою механічною сумою.

Що ж конкретно надає освіті системних якостей?

Перш за все, наявність загальних, інваріантних якостей, які характеризують як систему в цілому, так і складові її компоненти, незалежно від "їх рівня і профілю. До таких якостей можна, зокрема, віднести: гнучкість, динамічність, прогностичність, наступність, цілісність.

Системна характеристика освіти значно складніша характеристики будь-яких більш жорстко детермінованих об'єктів іншої природи: технічних, кібернетичних, економічних та ін. Система освіти у принципі

94

відкрита, певною мірою самоорганізована (синергетична), здатна до самопізнання (рефлексії), кількісного і якісного збагачення, перманентного перетворення. Ця система „дихає" тими змінами, які безперервно відбуваються в зовнішньому середовищі і середовищі внутрішньому. Вона не лише детермінована зовнішніми обставинами політичного, соціально-економічного і соціокультурного походження, але й сама детермінує ці обставини. Останнє особливо важливо усвідомити, оскільки саме в цьому положенні слід шукати ключ до доказів пріоритетної значущості розвитку освіти для людської цивілізації, окремої держави, суспільства, кожної людини.

Саме освіта є тією основною сферою, від якої залежить головне, — формування особистості вільної людини, яка живе у вільному демократичному суспільстві, здатна самостійно і свідомо будувати своє власне життя, виховувати своїх дітей у дусі загальнолюдських життєвих цінностей з урахуванням традицій свого народу, його національної культури, менталітету і звичаїв, незмінних понять соціальної відповідальності, патріотизму, поваги до інших народів, усвідомлення особистої і суспільної значущості, високої професійної компетентності і сумлінності в праці.

Об'єктивна єдність цих сутнісних якостей і технологічних, практико-орієнтованих можливостей освіти створює передумови для інтеграції освітніх систем, їх єднання, перш за все, у своїх основних ціннісних і цільових установках при збереженні природної специфіки і розмаїття їх функціонування в тих чи інших соціальних умовах.

Світ єдиний. Людські спільноти при всіх своїх відмінностях взаємозалежні і взаємно відповідальні за майбутнє цивілізації. Надзвичайно важливо у зв'язку з цим прагнути поступової конвергенції філософських, політичних і стратегічних доктрин освіти, що, у свою чергу, дозволяє розраховувати на створення, зміцнення і розширення єдиного міжнародного, а в перспективі — світового культурно-освітнього простору,

95

і, як наслідок цього - на рятівний рух людства до взаєморозуміння, духовної конвергенції і всеєдності.

Система освіти повинна гнучко і динамічно адаптуватися до соціально-економічних змін в державі. В той самий час вона повинна бути, у міру можливості, стабільною в своїй психолого-педагогічній основі, не підвладною кон'юнктурі. Система освіти, з одного боку, повинна „рости" з освітніх парадигм і доктрин, які традиційно будуть змінювати одна одну історично, а з іншого - вона повинна бути природно-прогностичною, „працювати" на майбутнє, оскільки випускники навчальних закладів будь-якого типу повинні будуть жити і працювати в часі і просторі, які істотно відрізняються від умов періоду їх навчання.

Система освіти - це не замкнута, жорстко централізована і впорядкована система. Це система відкрита, здатна до самопізнання (рефлексії), кількісного і якісного збагачення, перетворення.

Ця система детермінована зовнішніми обставинами соціально-економічного і соціально-культурного походження, і сама детермінує ці обставини. Останнє особливо важливо взяти до уваги, оскільки саме це положення обумовлює пріоритетне значення освіти в житті держави, суспільства.

Будь-яка система освіти функціонує і розвивається в певному соціальному, науково-технічному, економічному, культурному і, нарешті, політичному середовищі, які, з одного боку, обумовлюють цілі освіти, а з іншого - створюють певні передумови для їх реалізації і подальшого розвитку. Мабуть, початковим фактором такої обумовленості можна вважати соціально-економічний. І ось чому. Саме соціально-економічний устрій суспільства в першу чергу створює відповідні передумови для інтеграції всієї решти чинників і суспільних систем. Науково-технічний прогрес, культурне і політичне середовище або стимулюють реалізацію соціально-економічних перетворень, або гальмують їх розвиток.

96

Системи освіти при цьому покликані сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, щоб привернути людину до активної діяльності в різних сферах економіки, культури, політичного життя держави.

Особистісно орієнтоване навчання передбачає, перш за все, зміну парадигми освіти. Якщо раніше, практично з часів Герберта і Песталоцці, і пізніше - в період промислової революції пріоритет в системі навчання надавався діяльності викладання, то зараз, в постіндустріальний період розвитку суспільства, в період його інформатизації, пріоритет чітко визначається за діяльністю навчання. Тому стара парадигма освіти: викладач - підручник - студент повинна бути замінена новою: студент -навчальні засоби - викладач. Викладач набуває нового статусу, не менш значущого, ніж раніше, але іншого. Завдання викладача тепер -організувати самостійну пізнавальну діяльність учня, навчити його самостійно здобувати знання і застосовувати одержані знання на практиці. Турбота викладача — відбирати для вказаних цілей такі методи, технології навчання, які б не тільки і не стільки дозволяли засвоювати готові знання, скільки допомагали здобувати знання самостійно з різних джерел, формувати власну точку зору, уміти її аргументувати, використовувати раніше одержані знання як метод для отримання нових знань. Тільки таке навчання можна вважати розвиваючим. До найважливіших політичних пріоритетів розвитку освіти в Росії і Україні слід віднести також необхідність збереження наступності і цілісності освітньої сфери, особливо в аспекті безперервної освіти.

Безперервна освіта як альтернатива дискретній системі, яка існувала раніше, розглядається як нова гуманістично орієнтована її конституція і як провідний підхід до реформування освіти: перехід від принципу „освіта на все життя" до принципу „освіта через усе життя" (рис. 3.2).

97

Системотворчим чинником безперервної освіти є її цілісність, тобто не механічний приріст елементів, а глибока інтеграція всіх підсистем і процесів професійної освіти.

В прийнятій на Всесоюзному з'їзді працівників народної освіти в 1998 р. концепції безперервної освіти Росії міститься трактування безперервної освіти як педагогічної системи, що розуміється у вигляді цілісної сукупності шляхів, засобів, способів і форм набуття, поглиблення і розширення загальної освіти, соціальної зрілості і професійної компетентності.



Рис. 3.2. Модель ідеології безперервної освіти 98

У процесі розвитку особистісних якостей найважливішим завданням освітньої системи є проходження студентами шляху від смутних до ясних понять, виховання рефлексії, здатності до творчо-вольового регулювання потоку відчуттів, уявлень та ідей. Освіта зобов'язана передати студентам смак до істини, мистецтво її пошуку, позитивний його досвід. Одна з помилок молодості - ілюзорне відчуття, що вона від природи володіє істиною. Інша ж крайність - ілюзія неможливості пізнання істини, ілюзія, пов'язана з боязкістю і лінощами. Тому мета освіти - подати істину як надзвичайно необхідне і досяжне, але таке, що вимагає серйозної праці, мужності, завзятості, а пізнання - не як осяяння, але як результат „невідступного думання" (І. Ньютон). Система освіти - це безліч освітніх (як державних, так і недержавних, неформальних, альтернативних) закладів, які відрізняються різними характеристиками, перш за все за рівнем і професійним спрямуванням. Така різноманітність освітніх закладів сама по собі ще не може бути підставою для надання освіті статусу системи. Система, як відомо, це не просто сукупність об'єктів, компонентів, явищ, процесів та ін., а їх взаємозв'язок і взаємодія, при яких система набуває нових інтеграційних якостей: гнучкості, динамічності, варіативності, адаптивності, стабільності, прогностичності, наступності, демократичності.

Система освіти — одна з соціальних підсистем суспільства. Вона входить в суспільну структуру як соціальний інститут, її функціонування обумовлене взаємозв'язками з іншими духовними і матеріальними елементами соціальної структури.

3.2.2. Ціннісна характеристика освіти передбачає розгляд трьох взаємопов'язаних блоків: освіта як цінність державна, освіта як цінність суспільна; освіта як цінність особистісна.

99

Державна цінність освіти - моральний, інтелектуальний, науково-технічний, духовно-культурний та економічний потенціал будь-якої держави - безпосередньо залежить від стану і можливостей прогресивного розвитку освітньої сфери. Незважаючи на те, що це елементи аксіоматичного порядку, необхідні відповідні механізми реалізації, обгрунтовані працездатні технології, що дають можливість забезпечити престиж освіти, усвідомлення її державного значення. Без цього практично немислиме вирішення істотних проблем мотивації і стимулювання у сфері освіти. При цьому йдеться як про пріоритетність освіти в державних навчальних закладах, підтримка її відповідними матеріальними і моральними інвестиціями, так і про спонукальні мотиви і стимули отримання людиною освіти.

Практично ці ж передумови дійсні також для характеристики суспільного значення, суспільної цінності освіти. Відмінність все-таки полягає в тому, що держава і суспільство - поняття не ідентичні. Навряд чи це вимагає розгорнених доказів. Діалектика взаємин суспільства і держави дуже складна. Далеко не завжди як розуміння, так і (особливо) прагнення держави і суспільства до розвитку освіти співпадають і діють злагоджено.

Недостатньо, як показує сумний досвід минулого, та й теперішнього часу теж, лише констатувати аксіоматично самоочевидну державну цінність освіти. Так, звичайно, етичний, інтелектуальний, економічний і культурний потенціал кожної держави безпосередньо залежить від стану освітньої сфери і можливостей її прогресивного розвитку. В цьому розумінні будь-яка держава повинна бути зацікавлена в розвитку освіти, доданні цій сфері пріоритетної державної значущості. Але одними деклараціями про державну цінність освіти обмежуватися не можна. Ці декларації і гасла, навіть якщо вони проголошуються на найвищому державному рівні, звичайно носять відверто популістський характер, не підкріплюючись конкретними механізмами реалізації, ні гідним

100

фінансовим, матеріально-технічним, інформаційним, кадровим, правовим і науково-методичним забезпеченням.

На сьогодні, попри рясні обіцянки, доводиться констатувати, що відношення держави до нагальних освітніх проблем, на жаль, вельми прохолодні, якщо не сказати, байдужі...

Необхідний механізм реалізації безсумнівного постулату про державну цінність освіти. Необхідне обґрунтування працездатності технологій теоретичних і практичних дій, спрямованих на забезпечення престижу освіти в суспільстві, усвідомлення її державної значущості, підкріпленої не тільки гаслами й обіцянками, але й відповідними матеріальними інвестиціями і, що не менш важливо, моральними зобов'язаннями з боку держави, які передбачають їх неухильне виконання.

Проблема, проте, ускладнюється тим, що вищі керівники держави в персональному плані - тимчасові виконавці. Вони приходять і йдуть... Освіта ж вічна. Вона має незмінну цінність і за своєю сутністю працює на майбутнє. Але якраз це майбутнє звичайно виходить за рамки персональних інтересів верховних правителів країни, які за жорстокою логікою боротьби за владу й утримання влади зацікавлені (та й то далеко не завжди...) лише в негайному виконанні своїх обіцянок, перетворень і реформ в їх популістськи привабливому „забарвленні", без обтяжливих роздумів про глибинні, корінні джерела, істинні рушійні сили, соціальні зміни у власному соціумі, не кажучи вже про далекі від їх світовідчуття цивілізаційні етичні проблеми, тим більше проблеми далекого майбутнього.

Принципово інший характер має проблематика, пов'язана з аналізом особистісної цінності освіти, особливо питання індивідуально мотивованого ставлення людини до власної освіти, її рівня і якості.

Зовнішні обставини обумовлені, перш за все, престижними, у тому числі й матеріальними міркуваннями: що може дати освіта відповідного рівня людині в цьому суспільстві.

101

Внутрішні інтереси йдуть з глибини біосоціальних потреб будь-якої нормальної людини, її природного прагнення до знань. Внутрішні мотиви і стимули значною мірою залежать від психолого-педагогічної атмосфери, власне освітнього середовища, в яке потрапляє будь-яка людина, навіть та, яка свідомо сприймає навколишній світ слабко. В цьому розумінні природне прагнення людини до все більш глибокого пізнання і перетворення цього світу повинно взаємодіяти з штучно створеним педагогічним середовищем в навчальних закладах того або іншого типу з природодоцільною технологією освітньої діяльності.

Інакше кажучи, вектори, що відображують внутрішні освітні потреби особистості й педагогічно обгрунтовані способи задоволення цих потреб, повинні співпадати за напрямом, взаємно підсилюючи і підтримуючи один одного. На сьогодні дуже важко, але все-таки створюються умови для реалізації в Україні особистісно орієнтованої цінності, яка дозволяє якнайповніше задовольняти природне і невід'ємне право кожної людини -право на отримання освіти з урахуванням індивідуальних особливостей, інтересів і здібностей особистості. Але відзначимо при цьому, що особистісна орієнтація освіти зовсім не означає ігнорування його суспільно-державної значущості.

У зв'язку з цим надзвичайно важливо на рівні політики встановлювати і простежувати конкретні зв'язки і взаємовплив соціально-економічної і соціокультурної сфер і сфери освіти, а самі ці зв'язки повинні мати чітко виражений прогностичний характер, оскільки саме освіта визначає майбутній стан усіх сфер життя суспільства.

Особистісно орієнтована освітня парадигма диктує необхідність диференціації освіти. Це можливо лише за умови паралельного існування і взаємодії державних і альтернативних недержавних освітніх установ. Звідси випливає, що політика у сфері освіти повинна відображувати й підтримувати державно-суспільні механізми управління освітою, демократичні форми організації роботи навчальних закладів різного рівня і І

102

профілю, які діють за принципом повної нормативно-правової рівності, самостійності, самоврядування з урахуванням регіональних і місцевих особливостей, але за умови обов'язкового дотримання державних освітніх стандартів.

3.2.3. Освіта як процес: технологія, наука і мистецтво педагогічної діяльності

Освіта за своєю сутністю - це процес. Процес руху від цілей до результату, процес суб'єктно-об'єктної і суб'єктно-суб'єктної взаємодії педагогів зі студентами, коли учень, студент, слухач у міру все більш активної, глибокої і всебічної участі в процесі навчання й учіння, виховання і самовиховання, розвитку і саморозвитку перетворюється з досить пасивного об'єкта діяльності педагога у повноправного співучасника, іншими словами, в суб'єкт педагогічної взаємодії. Причому взаємодії (спілкування, комунікації) не тільки педагога з учнями, але учнів між собою.

Педагогічний процес проходить у певних організаційних формах (індивідуальних, групових, колективних) із залученням найрізноманітніших засобів освіти - навчальних і методичних текстів, наочних посібників, комп'ютерів з відповідним технічним і програмно-педагогічним забезпеченням, технічних аудіо- і відеозасобів, апаратури дистанційного (телекомуніка-ційного) навчання та ін.

Освітній процес ( рис.3.3) специфічний за своєю цілеспрямованістю. І в своєму змістовому, і в організаційному аспекті він залежить від поставлених цілей та очікуваних результатів освітньої діяльності. В цьому розумінні можна говорити про досить жорстку технологізацію цього процесу, оскільки діяльність педагога у своїй основі детермінована, визначена початковою необхідністю досягнення поставлених цілей

103

навчання, виховання і розвитку учнів в органічній триєдиності цих педагогічних акцій, що взаємно доповнюють одна одну, в їх цілісності.

У нашому визначенні педагогічна технологія - це комплексна інтеграційна система, що включає безліч упорядкованих операцій і дій, які забезпечують педагогічне цілевизначення, змістовні, інформаційно-наочні і процесуальні аспекти, спрямовані на засвоєння систематизованих знань, здобуття професійних умінь і формування особистісних якостей учнів, заданих цілями навчання.

Інакше кажучи, сучасні технології навчання є системним підходом проектування, реалізації, оцінки, корекції і подальшого відтворення процесу навчання. Системний і широкоплановий підхід визначає технологію навчання як педагогічну категорію, орієнтовану на удосконалення дидактичної практики, яка є вирішальним свідченням на користь її ефективності.

Отже, технологія навчання — це системна категорія, орієнтована на дидактичне застосування наукового знання, наукові підходи до аналізу й організації навчального процесу з урахуванням емпіричних інновацій викладачів і спрямованості на досягнення високих результатів у професійній компетенції" і розвитку особистості студентів. Структурними складовими такої системи є:

■ цілі навчання;

■ зміст навчання;

■ засоби педагогічної взаємодії, у тому числі мотивація пізнавальної діяльності студента;

■ організація навчального процесу; ; ■ студент;

■ викладач;

■ результат діяльності (у тому числі рівень професійної підготовки).

104



Рис. 5.3. Структура навчального процесу

Таким чином, технологія навчання передбачає управління

дидактичним процесом, який включає в себе організацію діяльності учня і контроль цієї діяльності. Ці процеси безперервно взаємодіють: результат контролю впливає на зміст керівної дії, тобто змінює подальшу

105

організацію діяльності на користь досягнення цілей, визначених на основі освітніх стандартів.

У цій роботі, як і в інших інформаційних джерелах, вживаються поняття „технології"" і „технологія". Чи немає тут суперечностей? Вважаємо, що „педагогічна технологія", „технологія навчання" передбачають погляд на процес навчання в цілому - за навчальним предметом, курсом, частиною предмету. При цьому виконання відповідних дидактичних завдань (цілевизначення, добір змісту, створення засобів навчання, їх вибір та ін.) забезпечується певними технологіями. Як і в будь-якій діяльності, є два початкові моменти: її завдання і технологія процесу. Інакше кажучи, кожне дидактичне завдання виконується за допомогою адекватної технології навчання.

Останнім часом, особливо у зв'язку з інтенсивним розвитком інформатики і комп'ютерної техніки та їх активним проникненням у сферу освіти, все частіше доводиться стикатися з суто інформаційним підходом до розуміння самої сутності процесу освіти. При цьому передбачається, що освітній процес - це своєрідний канал передачі інформації від учителя, викладача або навіть автоматизованого комплексу, який його замінює, виступає джерелом освітньої інформації, до учня, студента, узагальнено кажучи, слухача, який є споживачем цієї інформації. Звідси і словосполучення, яке досить міцно затвердилося в сучасній теорії освіти і в педагогічній практиці - інформаційна педагогічна технологія.

Сам по собі факт усе більш широкого використання в педагогічному процесі ідей і методів суміжних наук і технологій отримання, зберігання, селективного добору й оперативного подання споживачу різноманітних видів наукової і навчальної інформації можна б було тільки вітати. Будь-які спроби за допомогою інформаційно-комп'ютерних засобів інтенсифікувати, активізувати, зрештою, оптимізувати багатоскладовий процес засвоєння знань, умінь, навиків, способів творчої діяльності, не кажучи вже про формування всієї палітри ставлень людини до світу і одна

106

до одної, її світосприйняття, світогляду, ментальності, культури поведінки та ін., поза сумнівом, заслуговують ретельного вивчення і підтримки. Але лише в тому випадку, якщо при всій природності і необхідності ефективної передачі інформації не втрачається головне - емоційно повноцінний характер життєдіяльності учнів, заснованої на апеляції до індивідуально неповторного духовного світу кожного з них, життєвого досвіду оцінки і самооцінки явищ, що відбуваються, нехай ще зовсім невеликого, але такого що вже є, відбувся, до критерійних підстав власної поведінки і конкретних вчинків, до безумовних пріоритетів гідності й унікальності особистості.

Педагогічна технологія - це не лише технологія інформаційна, комп'ютерна, заснована на використанні новітніх технічних засобів. На технологічному, фактично, алгоритмічному рівні можуть і повинні розв'язуватися різні цільові, змістовно-процесуальні й контрольно-оцінні (результативні) педагогічні проблеми: структуризація і конкретизація цілей педагогічного процесу, перетворення системи наукових знань у зміст освіти (що фіксується в навчально-програмнщ документації) і навчальний матеріал (відображений в навчальних текстах різного вигляду і рівня); аналіз наступності в освіті, міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків; вибір методів, засобів та організаційних форм освітньої діяльності, які є адекватними цілям і змісту освіти і сприяють диференціації освіти, її гуманізації, гуманітаризації, активізації та ін.

Освітній процес відображує властивості, характерні як для навчання, так і для виховання:

■ двосторонність взаємодії педагога, викладача і студента;

■ спрямованість всього процесу на всебічний і гармонійний розвиток особистості;

■ єдність змістовної і процесуальної (технологічної) сторін;

■ взаємозв'язок всіх структурних елементів: мети - змісту освіти і засобів виконання освітніх завдань - результату освіти;

107

■ реалізацію трьох функцій: розвитку, навчання і виховання людини.

Повноцінний інтелектуальний, соціальний та моральний розвиток людини - це результат реалізації всіх функцій освітнього процесу в їх єдності.

Сучасна освіта розвивається у різних напрямах і характеризується такими властивостями: гуманізація, гуманітаризація, диференціація, диверсифікація, стандартизація, багатоваріантність, багаторівневість, фундаменталізація, комп'ютеризація, інформатизація, індивідуалізація, безперервність.

Гуманізація освіти - це орієнтація освітньої системи і всього освітнього процесу на розвиток і становлення відносин взаємної поваги учнів і педагогів, заснованої на повазі до прав кожної людини; на збереження і зміцнення їх здоров'я, почуття власної гідності і розвитку особистісного потенціалу. Саме така освіта гарантує учням право вибору індивідуального шляху розвитку.

Гуманітаризація — це орієнтація на опанування змісту освіти незалежно від його рівня і типу, що дозволяє з готовністю вирішувати основні соціальні проблеми на користь і в ім'я людини; вільно спілкуватися з людьми різних національностей і народів, будь-яких професій і спеціальностей; добре знати рідну мову, історію і культуру; вільно володіти іноземними мовами; бути економічно і юридично грамотною людиною.

Диференціація - це орієнтація загальноосвітніх установ на досягнення учнів або студентів при врахуванні, задоволенні та розвитку інтересів, нахилів і здібностей всіх учасників загальноосвітнього процесу. Диференціація може втілюватися на практиці різними способами, наприклад, через об'єднання у групи учнів за ознакою їх успішності; поділ навчальних дисциплін на обов'язкові і на вибір; поділ навчальних закладів на елітні, масові і призначені для учнів із затримками або відхиленнями в

108

розвитку; складання індивідуальних планів та освітніх маршрутів для окремих учнів або студентів відповідно до інтересів і професійної орієнтації та ін.

Диверсифікація - це широке розмаїття навчальних закладів, освітніх програм та органів управління.

Стандартизація - це орієнтація освітньої системи на реалізацію, перш за все, державного освітнього стандарту -набору обов'язкових навчальних дисциплін у чітко визначеному обсязі годин.

Багатоваріантність означає створення в освітній системі умов вибору і надання кожному суб'єкту шансу до успіху, стимулювання учнів або студентів до самостійного вибору і прийняття відповідального рішення, забезпечення розвитку альтернативного і самостійного мислення. На практиці багатоваріантність виявляється через можливість обирати темпи навчання, досягати різного рівня освіченості, обирати тип освітньої установи, а також диференціацію умов навчання залежно від індивідуальних особливостей учнів або студентів (у класі, групі, індивідуально, за допомогою комп'ютера та ін.).

Багаторівневість — це організація багатоетапного освітнього процесу, що забезпечує можливість досягнення на кожному етапі освіти того рівня освіченості, який відповідає можливостям та інтересам людини. Кожний рівень — це період, який має свої цілі, терміни навчання і свої характерні особливості. Момент завершення навчання на кожному етапі є якісною завершеністю освіти. Наприклад, багаторівнева система вищої освіти орієнтована на три рівні: перший рівень - загальна вища освіта (2 роки), другий рівень - базова вища освіта - бакалаврат (2 роки загальної освіти + 2 роки), третій рівень - повна вища освіта - магістрат (4 роки бакалаврату + 2 роки магістрату).

Фундаменталізація - посилення взаємозв'язку теоретичної і практичної підготовки молодої людини до сучасної життєдіяльності. Особливого значення надається тут глибокому і системному засвоєнню

109

науково-теоретичних знань з усіх дисциплін навчального плану освітньої системи, чи то школа, чи ВНЗ.

Інформатизація освіти пов'язана з широким і все більш масовим використанням обчислювальної техніки та інформаційних технологій у процесі навчання людини. Інформатизація освіти отримала найбільше поширення у всьому світі саме протягом останнього десятиріччя - у зв'язку з доступністю для системи освіти і відносною простотою у використанні різних видів сучасної відео-, аудіотехніки та комп'ютерів.

Безперервність означає не освіту, одержану раз і назавжди, на все життя, а процес постійної освіти - самоосвіти людини протягом всієї життєдіяльності у зв'язку з мінливими умовами життя в сучасному суспільстві.

Освітній процес має діалектичний характер. Тому розвиток освітнього процесу можливий як через вирішення суперечностей, так і еволюційним шляхом — через удосконалення освітньої системи, що склалася. Основною суперечністю освітнього процесу є суперечність між соціальною вимогою до освіченої людини та її рівнем освіти, якістю і типом освіти.

Підстави для розвитку освіти - це нові концепції і моделі освіти на рівні держави або конкретного регіону й окремих освітніх установ; нові державні освітні стандарти; нормативно-правові документи; нові джерела, механізми і форми фінансування; нові системи підготовки і перепідготовки фахівців для освітньої сфери.

Цілком зрозуміло, що численні окремі проблеми організації педагогічного процесу можуть бути успішно вирішені лише на основі глибокого розуміння загальних, принципових особливостей складної і вельми специфічної діяльності педагога — основної дійової особи драматургічно продуманого у всіх деталях спектаклю під назвою „Урок" у широкому розумінні...

110

Мабуть, саме на рівні філософії освіти повинна і може бути одержана відповідь на сакраментальне питання: „що є педагогіка? Сувора, повноцшна наука чи зіткане з безлічі творчих актів, засноване на інтуїції та емоціях мистецтво?"

Відповідаючи на питання про те, що є педагогіка, чи належить ця сфера до науки чи мистецтва, слід безумовно сказати: це і наука, і мистецтво.

3.2.4 Освіта як послуга

Послуга (менеджмент) у сфері освіти і виховання має ряд особливостей, пов'язаних з особливостями сфери послуг в цілому. Основними з них є (за Підкасистим Н.П. [31]).

• тісна взаємодія з клієнтами: персонал навчально-виховних закладів прямо обслуговує своїх споживачів;

■ необхідність диференціації і навіть індивідуалізації послуг (виконання індивідуальних, мікро групових чи групових замовлень);

■ бажання споживачів отримувати відносно невеликі обсяги послуг;

■ низькі бар'єри надходження;

■ визначення потужності виробництва за піковими попитами;

■ залежність функціонування від поведінки споживачів;

■ проблемність (а часто й неможливість) створення запасів;

■ складність визначення параметрів якості;

■ необхідність володіння досконалими навиками роботи зі споживачем;

■ складність визначення ефективності роботи персоналу;

■ наявність ряду місцевих регуляторів, що суттєво впливають на хід і результати навчально-виховного процесу.

111

У будь-якому виробництві, в тому числі і педагогічному, для вирішення поставлених завдань потрібні певні ресурси. Ресурси — це можливості, якими володіє система. Вони задають діапазон вибору, визначають кількість і якість послуг (рис. 3.4). Прийнято виділяти такі види ресурсів.

■ технічні (особливості виробничого обладнання, основних і допоміжних матеріалів та ін.);

■ технологічні (динамічність методів технології, наявність конкурентноздатних ідей, наукові початки);

■ кадрові (кваліфікаційний, демографічний склад персоналу, його здатність адаптуватися до зміни завдань організації);

■ просторові (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення);

■ ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість керівної системи, швидкість проходження керівних впливів та ін.);

■ інформаційні ресурси (характер інформації про саму організацію і зовнішнє середовище, можливість її поповнення і підвищення достовірності).

Якщо проаналізувати педагогічну систему з цієї точки зору, то в ній виявляться певні нові можливості, яким раніше не надавалось достатньої уваги. Перш за все, це ефект синергії (складання зусиль в одному напрямі), що виникає в результаті узгодженої взаємодії (використання) всіх ресурсів. При цьому з'являються нові властивості, яких кожен окремий вид ресурсів не має. Без цієї взаємодії кожний окремий ресурс не може розкритися: можливості нових технічних засобів навчання, наприклад, не можуть бути реалізовані без відповідної кваліфікації педагогів.

Основним завданням менеджера освіти є поєднати в одному спільному процесі людські, матеріальні і фінансові ресурси для досягнення поставленої мети.

112



Рис. 3.4. Ресурсне забезпечення освітніх послуг

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


* Освіченість
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации