Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи - файл n1.doc

приобрести
Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи
скачать (2229.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2230kb.10.09.2012 15:05скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
73

використання інформаційних технологій. Зростає обсяг робіт, з'являється маса нових професійних форм, звітність репродукується в електронному вигляді. Отже, насущною необхідністю є підготовка студента до роботи з сучасними комп'ютерними програмами. А якщо така підготовка здійснюється за допомогою нетрадиційних методів, то вона, як показує досвід, виявляється ефективною.

Кажучи про те, кого готувати і чого навчати, відзначимо таке. Перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, вимагають змін, перш за все, в організації системи підготовки кадрів різного рівня. В професійній освіті чітко визначилася тенденція різних інтеграційних процесів:

■ інтеграція освітніх структур;

■ інтеграція освітніх і виробничих структур, створення навчально-виробничих комплексів;

■ інтеграція освітніх, наукових і виробничих структур, створення навчально-науково-виробничих комплексів, які досить добре зарекомендували себе.

В межах подібних комплексів здійснюється багаторівнева підготовка працівників і фахівців з використанням освітніх програм початкового, середнього і першого рівня вищої освіти за інтегрованими навчальними планами.

Така інтеграція дає дуже багато — зокрема можливість більш раціонально використовувати матеріально-технічну і навчальні бази, більш якісно реалізовувати наступність ДОС, мати більш якісне інформаційне забезпечення та ін.

Причому в основі представленої системи безперервної професійної підготовки знаходиться не лише наступність навчальних планів і програм і закладена в них фундаменталізація освіти, але й використання традиційних та інноваційних форм і методів навчання, передових педагогічних технологій, системність і цілісність навчання, мотивація студентів на отримання освіти, орієнтація навчального процесу і всього навчально-

74

виробничого середовища на особистість студента, її розвиток і саморозвиток.

Безумовно, кожен рівень освітнього процесу виконує своє завдання — підготувати працівника, техніка, фахівця з вищою освітою. їх реалізація поставлена в рамки державних стандартів. Об'єкти освітнього процесу — студенти - орієнтуються при цьому на отримання або продовження освіти, пов'язуючи з ним виконання конкретних життєвих завдань. Така організація системи підготовки фахівців сьогодні якнайкраще забезпечує як їх конкурентоспроможність, так і професійну мобільність на ринку праці.

Введення багаторівневої системи освіти передбачає серйозне реформування освітнього процесу, його змісту, форм і методів навчання. Зокрема, необхідно, щоб студенти мали можливість:

■ навчатися за освітніми рівнями як без перерви, так і з розривом у часі, тобто на якийсь час виходити з освітнього процесу з певних;

ш причин і повертатися в нього знову;

■ обирати індивідуальний рух в навчальному процесі;

■ не лише продовжувати, але й змінювати тип і профіль освіти, тобто можливість освітнього маневру на різних етапах життєвого шляху, виходячи з інтересів і потреби особистості з урахуванням динаміки економіки і соціальної сфери регіону.

При цьому багаторівнева освіта неминуче повинна включати і загальноосвітні компоненти, що забезпечують людині широту світогляду, можливість активної орієнтації в соціально-економічній обстановці і самовизначення в ній, у тому числі в професійних видах діяльності.

Загальновідомо, що рівень теоретичної підготовки наших студентів досить високий, проте виникає питання: чому ж дотепер наша економіка є ^конкурентоздатною? Причина має не стільки дидактичний, скільки соціальний, виховний характер. Ми, на відміну, скажімо, від німців або

75

японців, не привчені до старанності, дотримання технологічної виконавської дисципліни.

У зв'язку з цим не можна не сказати і про те, що підготувати конкурентоздатного фахівця може лише конкурентоздатний педагог і лише в конкурентоздатному навчальному закладі.

Отже, ми повинні мати і відповідні моделі педагога і навчального закладу і, що особливо важливо, обгрунтування організаційно-педагогічних, нормативно-правових та інших умов реалізації цих моделей, їх втілення в життя, а для цього необхідні нові підходи до управління освітою.

2.4. Сучасна вища школа і Болонський процес

Україна тільки зараз підійшла до технологічних аспектів входження в Болонський процес. Слід мати на увазі, що входження в єдиний європейський освітній простір полягає не в загальному стандарті якості, не в одноманітному змісті освіти, а в зближенні принципів і підходів, у подібності структур, конфігурацій і засобів освітніх систем окремих держав.

Слід зазначити, що в розвитку вищої освіти України сьогодні спостерігаються тенденції до радикального оновлення навчальних програм, що виявляється у наступному:

» постійній адаптації освітніх програм до сучасних і майбутніх потреб;

■ підвищенні ролі і рівня наукових досліджень у викладанні і вищій освіті в цілому при відповідній збалансованості між фундаментальними і цільовими дослідженнями;

■ зростанні ролі міжнародних освітніх програм з підготовкою студентів за програмами спільних ступенів;

76

11 посиленні уваги до навчання студентів у Но професійних, технологічних і управлінських галузях і умовах породжуваних глобалізацією економіки;

■ прискоренні розвитку академічних дисциплін, особливо за рахунок зміцнення їх міждисциплінарної і трансдисциплінарної спрямованості;

■ досягненні збалансованого когнітивного засвоєння випускниками освітніх програм і базових (ключових) навиків і компетенцій;

■ реалізації установки на виховання студентів у дусі громадянськості, захисти і зміцнення суспільних цінностей;

" формуванні стійкої орієнтації випускників на їх діяльність зі створення ендогенних національних потенціалів у руслі заборони „витоку розуму";

■ посиленні ролі ВНЗ у розумінні, інтерпретації, збереженні, розвитку і розповсюдженні національних, регіональних, міжнародних та історичних культур в умовах плюралізму, зміцненні етичних і духовних цінностей, розвитку особистості студентів разом з підготовкою до професійного життя.

Як підкреслюється у документах ЮНЕСКО, „універсальність вищої освіти передбачає, що вона покликана не лише давати знання, але в першу чергу виховувати людину", що „вона повинна виконувати функції вартового і світоча", що „в період кризи цінностей вона покликана грати етичну роль спрямовувального характеру", „викладання, навчання і дослідження повинні бути невіддільними від оцінки соціальних наслідків цих процесів, яка і є моральним аспектом, що становить сутність відмінності культури від науки".

Підготовка фахівців у вищій професійній школі на основі концепції масово-репродуктивної освіти повинна замінитися концепцією

77

індивідуально-творчого підходу, що створює умови для творчого саморозвитку.

Якість підготовки фахівців у ВНЗ визначається рівнем професійно-педагогічної майстерності професорсько-викладацького складу, його мотивацією, досконалістю організаційно-технологічного стану освітньої системи, достатністю якості дидактичних засобів, які можуть використовувати викладач і студент.

Як відомо, навчання і перенавчання всієї маси охочих на основі однієї лише класичної освітньої технології неможливе, тому не випадково протягом останнього десятиріччя кількість тих, що навчаються за нетрадиційними технологіями, збільшується швидше, ніж кількість студентів.

Інтенсивний процес глобалізації в економіці наполегливо вимагає переосмислення значення знань: тепер це не просто набуток окремо взятої людини, знання — це накопичене багатство як кожного з нас, так і суспільства в цілому. Суспільство, в якому знання стають капіталом і основним ресурсом економіки, ставить нові жорсткі вимоги як до освітньої школи, так і до професійної школи. Сьогодні разом з поняттям „професіоналізм" все частіше використовується поняття „освіченість" і „компетентність".

Входження України в Болонське освітнє співтовариство - це об'єктивна потреба, яка вимагає осмислених сучасних перетворень, перш за все в корегуванні змісту навчання. Це пов'язано з передбачуваними змінами в самій структурі освіти. Зі спільної заяви європейських міністрів освіти в Соборнськой декларації, ми зобов'язуємось координувати нашу політику з тим, щоб досягти в найближчій перспективі таких цілей, які ми розглядаємо як першочергові для створення Зони європейської вищої освіти і просування європейської системи вищої освіти у всьому світі:

■ упровадження системи ступенів, що легко розуміються і зіставляються, у тому числі, через упровадження додатку до диплома,

78

для забезпечення можливості працевлаштування європейських

громадян і підвищення міжнародної конкурентоспроможності

європейської системи вищої освіти;

■ упровадження системи, яка грунтується, по суті, на двох основних циклах - доступеневого і післяступеневого. Доступ до другого циклу вимагатиме успішного завершення першого циклу навчання тривалістю не менше трьох років. Ступінь, який присуджується після першого циклу, повинен користуватися попитом на європейському ринку праці як кваліфікація відповідного рівня. Другий цикл повинен призводити до отримання ступеня магістра або ступеня доктора, як це прийнято в багатьох європейських країнах

■ упровадження системи кредитів за типом ECTS -європейської системи перезаліку залікових одиниць трудомісткості як належного засобу підтримки великомасштабної студентської мобільності. Кредити можуть бути одержані також і в рамках освіти, яка не є вищою, включаючи навчання протягом усього життя, якщо вони визнаються зацікавленими університетами

■ сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для ефективного здійснення вільного пересування.

■ сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості освіти з метою розробки зіставних критеріїв і методологій

■ сприяння необхідним європейським переконанням у вищій освіті, особливо щодо розвитку навчальних планів, міжінституційної співпраці, схем мобільності, спільних програм навчання, практичної підготовки і проведення наукових досліджень.

З урахуванням міжнародних тенденцій розвитку освіти в найближчі Україні належить побудувати систему вищої професійної освіти як двоступеневу структуру. „Ступінь рівня бакалавра - це кваліфікація вищої освіти, обсяг якої становить від 180 до 240 кредитів

79

(ECTS). Для отримання ступеня звичайно потрібно 3-4 роки з повним навчальним днем. Ступені бакалаврського рівня відіграють важливу роль у парадигмі освіти протягом усього життя, і невід'ємною частиною будь-якого такого ступеня повинно бути вироблення уміння вчитися".

Введення ступеня „бакалавр" має певну мету (функції бакалаврату):

■ полегшує випускникам ВНЗ пошук свого місця на ринках праці (соціально-економічна функція);

" призводить до скорочення загального часу на підготовку (соціально-захисна функція);

■ є засобом боротьби з відсіванням студентів (функція підвищення освітньої ефективності і соціальної справедливості);

■ забезпечує велику гнучкість освітніх програм (функція диверсифікації);

м посилює внутрішньодержавну (національну) і міжнародну мобільність (функція соціально-економічної інтеграції і міжкультурної комунікації);

■ сприяє визнанню (функція транспарентності);

■ передбачає посилення взаємодії освіти і трудової діяльності (функція реалізації освіти протягом усього життя);

■ підвищує ефективність використання ресурсів, оскільки не примушує студентів змінювати напрям навчання в різних перехідних точках (функція ресурсозбереження).

У процесі проведення болонських реформ спостерігається чітка і стійка орієнтація на бакалавра з трирічною підготовкою. За профілями (спрямованістю) можна зафіксувати такі типи:

■ бакалавр-професіонал;

■ бакалавр із загальною базою, фундаментом для широкого спектру професійних кар'єр (реалізуються менш вузькоспе-ціалізовані

80

програми з можливими „зупинками" в освітніх маршрутах студентів, викликаними новими виборами і навіть переорієнтацією);

щ бакалавр у вигляді універсального ступеня з виходом на ринок праці, але при необхідному і достатньому рівні підготовленості до подальшої освіти;

■ бакалавр проміжного типу, тобто ступінь до опанування магістерських програм з солідною науковою базою (проте це не транзитний шлях, але з гарантованим для студента правом вибору маршруту магістра або зміни ВНЗ або сфери навчання).

Ступінь магістра визначається як другий ступінь освіти, „ступінь магістра в європейському просторі вищої освіти звичайно вимагає 300 кредитів ECTS, з яких принаймні 60 повинні бути одержані на дипломному рівні за обраною спеціалізацією".

Ступінь магістра присуджується студентам, які:

■ демонструють знання і розуміння, що грунтуються на знаннях і розуміннях, властивих ступеню бакалавра, поширених або поглиблених по відношенню до цього рівня, що забезпечує підстави або можливість для розвитку і чи застосування ідей, часто в контексті досліджень; можуть застосовувати знання і розуміння, а також здатність вирішення проблеми в нових або незнайомих обставинах у більш широких (мультидисциплінарних) контекстах, що відповідають галузі, яку вони вивчали;

■ здатні комплексно інтегрувати знання і їх трактування, формулювати при неповній або обмеженій інформації думки, які включають роздуми над соціальними й етичними обов'язками, пов'язаними із застосуванням їх знань і думок;

■ можуть ясно й однозначно висловлювати свої висновки і знання, а також пояснення, що їх підкріплюють, фахівцям і нефахівцям;

■ мають освітні навички, що дозволяють їм продовжити навчатися більшою мірою у вигляді самоосвіти або автономного навчання.

81

У цей час оцінку ефективності функціонування професійної освітньої установи здійснюють на основі традиційних методів і принципів порівняння. А саме, порівнюють: " поточні результати з минулими;

■ результати діяльності державного і приватного навчального закладів, що надають аналогічні освітні послуги;

■ досягнуті результати із запланованими та ін.

Надані професійним освітнім установам свободи примушують по-новому поглянути і на оцінку їх діяльності. Для цього необхідно співвіднести і розвести три поняття, які часто використовуються в діяльності навчальних закладів: якість - ефективність діяльності -моніторинг.

Сукупність цих трьох понять створює систему управління якістю професійної освіти, де якість є характеристикою діяльності, оцінка ефективності — методика визначення якості, а моніторинг — механізм реалізації методики.

Мета болонського процесу:

• Мобільність.

• Працевлаштування.

• Конкурентоспроможність випускників ВНЗ в межах європейського простору вищої освіти (ЄПВО).

Десять ліній дій в рамках болонського процесу (6+3+1)

1. Упровадження системи ступенів, які можуть бути легко прочитані і порівняні.

2. Упровадження системи, що базується (в основному) на дворівневій структурі.

3. Введення системи кредитів (ECTS).

4. Розширення мобільності.

82

5. Розширення співпраці у сфері якості освіти.

6. Посилення європейського виміру у вищій освіті.

7. Освіта протягом усього життя.

8. ВНЗ і студенти як активні суб'єкти Болонського процесу.

9. Поліпшення привабливості ЄПВО.

10. Докторантура як третій рівень вищої освіти. Синергія ЄПВО і європейського дослідницького простору.

Деякі принципові характеристики болонського процесу:

1. Добровільність реформування.

2. Зближення (конвергенція, гармонізація) стандартизація, уніфікація. „Впорядковане різноманіття".

3. Пошук загальноєвропейських відповідей на загально-європейські питання при одночасному посиленні національних пріоритетів.

4. Вирішальна роль ВНЗ: ВНЗ - суб'єкти, а не об'єкти процесу.

5. Багатосуб'єктність Болонського процесу.

6. Злагоджене організаційне оформлення процесу.

7. Орієнтація на „порогові стандарти" вищої освіти (пріоритет результатів освіти над „часом навчання" і „змістом навчання").

8. Розробка зіставних критеріїв і методологій оцінки якості. Якість -фундамент довіри і визнання.

Накопичення кредитів, компетенцій і визначення результатів

навчання:

Результати навчання - перший цикл. Бакалавр зобов'язаний:

■ демонструвати знання основ та історії своєї основної дисципліни

■ ясно і логічно висловлювати одержані базові знання

■ оцінювати нові відомості й інтерпретації в контексті цих знань

83

демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і взаємозв'язку між підлеглими їй дисциплінами

■ демонструвати розуміння й уміти реалізовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій

■ точно реалізовувати методики і технології, що стосуються дисципліни

- демонструвати розуміння якості досліджень, що стосуються дисципліни

■ демонструвати розуміння експериментальної та емпіричної перевірки наукових теорій.

Накопичення кредитів, компетенцій і визначення результатів навчання:

Результати навчання - другий цикл. Магістр зобов'язаний:

■ мати високий рівень знань у спеціалізованій галузі конкретної дисципліни. На практиці це означає знайомство з новітніми теоріями, інтерпретаціями, методами і технологіями

■ уміти критично осмислювати й інтерпретувати новітні явища в теорії і практиці; бути досить компетентним в методах незалежних досліджень, уміти інтерпретувати результати на високому рівні

• бути спроможним зробити оригінальний, хоча й обмежений, внесок в канони дисципліни, наприклад, підготувати дисертацію

■ демонструвати оригінальність і творчість в тому, що стосується володіння дисципліною

■ володіти розвиненою компетенцією на професійному рівні.

84

Програми докторантури (всього 7-8 років):

Від двох рівнів до трьох: включення докторських програм в БП ЧОТИРИ ТЕНДЕНЦІЇ:

■ організація докторських шкіл або докторських центрів

■перехід до однорівневих структурованих докторських курсів PhD.

"інтеграція докторських програм як вищого рівня університетської освіти замість більш-менш інтенсивного індивідуального кураторства і керівництва

"формування „європейської" докторантури (спільне керівництво докторськими дисертаціями) - створення європейського докторського знака

БП сприяє усуненню невідповідностей в наданні докторських програм з погляду структури, змісту, формальних аспектів і орієнтації.

Резюме

Болонський процес слід розглядати як:

S суспільну реформу загальноєвропейського рівня; ■/ суспільну реформу на національному рівні; S суспільну реформу на інституційному рівні;

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Дайте визначення категорії „стандарт" в широкому розумінні і стосовно освітньої системи вищої школи.

2. В чому виявляються ключові поняття категорії „стандартизація" і на що вони орієнтовані?

85

3. Які цілі і завдання передбачає стандартизація вищої професійної освіти?

4. Чи на всі елементи педагогічної системи розповсюджується стандарт?

5. Дайте визначення категорії „компетентність" і прокоментуйте суть її основних різновидів.

6. Яким документом регламентується компетентність викладачів і менеджерів з проектування навчальних курсів?

7. Дайте визначення категорії „конкурентоспроможність", чим обумовлена ця категорія в життєдіяльності суспільства?

8. В чому суть системи безперервної професійної підготовки кадрів?

9. Чим обумовлене, в чому полягає основна суть, коли утворилося європейське освітнє співтовариство (Болонський процес)?

ІО.Дайте характеристики дворівневій структурі підготовки: бакалавр,

магістр. 11 .На якій основі може бути забезпечене входження Росії і України в

Болонський процес? 12.3а якими складовими і за якими напрямами буде оцінюватися

готовність навчальної установи для входження в Болонський

процес? 13.Які чинники стримують Росію і Україну від входження в

Болонський процес? 14.Якби Ви були ректором, яких перших заходів вважали б

необхідними вжити для поліпшення роботи ВНЗ і його успішного

входження в Болонський процес?

Завдання:

Розробіть проект стандарту нової спеціалізації обраної вами професійної підготовки. Наприклад, комп'ютерний дизайн.

Глава 3. Особливості освітнього процесу у вищій

школі 3.1. Аспектний підхід до поняття „освіта"

Освіта - це цілеспрямований процес виховання і навчання на користь людини, суспільства, держави, який супроводжується констатацією досягнення громадянином (учнем) встановлених державою освітніх рівнів (освітніх цензів). За МСКО ЮНЕСКО (Міжнародна стандартна класифікація освіти) термін „освіта" об'єднує всі види цілеспрямованої і систематичної діяльності, що здійснюється з метою задоволення освітніх потреб. Передбачається, що під освітою розуміється організаційний і стійкий процес комунікації, який породжує навчання.

Це загальне визначення поняття „освіта" можна розділити на більш орієнтовані, серед яких виділяються такі:

■ Освіта стосовно різних суб'єктів: окремої людини (студента, викладача), групи студентів, колективу, особистості, суспільства, держави, людства та ін.

■ Освіта як вплив на особистість (формування), і освіта як розвиток особистості (збільшення її суб'єктивних можливостей).

■ Освіта як освіта студента, тобто процес і результат його самоосвіти.

■ Освіта у співвідношенні з вихованням. Освіта у співвідношенні з розвитком. Освіта у співвідношенні з навчанням.

■ Освіта як процес і освіта як результат. Процес освіти характеризується зміною учнів протягом певного часу і передбачає наявність освітніх технологій, форм, методів для здійснення освіти. Результат освіти виражається як формально, наприклад, сертифікатом

87

(початкова, повна середня, вища освіта), так і змістовно (математична або гуманітарна освіта, поглиблена або оглядова та ін.)

■ Освіта як система загальноосвітніх структур - навчальних закладів (ліцей, гімназія, коледж), форм освіти (домашня освіта, додаткова освіта), типів освіти (державна, муніципальна, приватна) або їх якісна характеристика (безперервна освіта).

Повернімося до більш загального (філософського) аспекту категорії „освіта".

Чи несе освіта свою частку відповідальності за ті вкрай несприятливі тенденції в етичній, духовній сфері людської цивілізації, які склалися на стику XX і XXI століть і ставлять під загрозу саме життя на планеті Земля?

Так, несе...

Сфера освіти, поза сумнівом, безпосередньо стосується подій, що відбуваються у світі, в тому числі і тих негативних тенденцій, які все більш виразно дають про себе знати. Бо причиною їх зрештою є сама людина, яка втратила здатність активно протистояти Злу у всіх його проявах, яка втратила Віру в етичні, духовні цінності Світу і Значення людського життя, позбулася життєвих орієнтирів і не знаходить відповідей на найважливіші світоглядні питання ні в науці, ні в релігії, ні в освіті.

Системна і глибока криза, яка уразила найважливіші сфери духовного життя людства - науку, релігію і освіту, призвела до фактичного розколу єдиного матеріально-духовного простору цивілізації, породила руйнівний за своїми наслідками розрив між Знанням і Вірою, що все поглиблюється, несприятливо позначився і продовжує позначатися на стані і розвитку освіти, яка все більш очевидно втрачає свої культуротворчі функції, свій вплив на етичні складові індивідуального і суспільного менталітету.

Але саме освіта і лише освіта здатна зупинити негативні тенденції в духовній сфері людства. Тільки освіті під силу справді історична роль в рятівній інтеграції і гармонізації Знання і Віри, у попередженні

необоротних деформацій в менталітеті як локальних соціумів, так і людської цивілізації в цілому, а головне, - у відродженні і безперервному збагаченні вищих етичних ідеалів і життєвих пріоритетів людини.

За визначенням, наведеним в Російській педагогічній енциклопедії, освіта - процес педагогічно організованої соціалізації, що здійснюється на користь особистості і суспільства.

В освіті об'єднуються навчання, виховання і розвиток, що забезпечує культурну наступність поколінь, сприяє розвитку і готовності людини до соціокультурного виконання соціальних і професійних ролей. В освіті індивід опановує систематизовану сукупність етичних і культурних цінностей, які відповідають його інтересам і суспільним очікуванням.

Освіта відповідно до інтересів і здібностей особистості - одне з фундаментальних прав людини. Загальна значущість культури й моральних орієнтирів діяльності і поведінки людини робить освіту предметом інтересу не тільки індивіда, але й суспільства і держави, які активно повинні впливати на освіту, підтримуючи ті чи інші освітні інститути, певні моделі навчально-виховного процесу.

Цілі освіти співвідносяться з історично і соціально варійованими ідеалами особистості й освіченої людини. Цілі суспільства і цілі учнів пов'язані одні з одними; чим менш освічена молода людина, тим більше розходяться її спонтанні цілі з суспільними і педагогічними. Зняття цієї суперечності передбачає поступове зближення і, зрештою, збіг особистісних значень діяльності сторін, що беруть участь в освіті.

В сучасній педагогічній науці долається ставлення до знань, умінь і навичок як до цілей освіти. Вони як найважливіші її засоби забезпечують повноцінний розвиток особистості і включення її в соціально значущу діяльність, що передбачає різні можливості самоосвіти.

В освіті необхідно співвідносити педагогічне управління молодою людиною з її пізнавальною активністю і самостійністю в подоланні у навчанні і вихованні труднощів, що поступово наростають, але є усе ж

89

посильними. Формування і підтримка освітніх мотивів особистості - одне з основних завдань педагогів і психологів. Недооцінювання мотиваційних чинників, маніпулювання міжособистісними взаєминами в освіті здатні не тільки уповільнити розвиток учнів, завдати шкоди їх фізичному здоров'ю, але й сформувати спотворену картину світу, викликати огиду до інтелектуальної діяльності і науки, що неминуче негативно позначиться на поведінкових установках молоді і завдасть збитків соціально-економічному розвитку суспільства і держави.

Навчання і виховання - сторони єдиного процесу освіти. Навчання передбачає засвоєння знань, умінь і навичок, які дозволяють тому, хто навчає, і тому, хто навчається, розмовляти однією мовою об'єктивних значень елементів культури. Виховання передбачає засвоєння етичних цінностей і норм суспільної поведінки. Але таке засвоєння неможливе без навчання. Освіта розвиває в людині необхідну здатність до самокритики мислення, рефлектуючої перевірки і самокорегування. Ці процеси мають важливе значення для формування творчих установок особистості, що рухають не тільки індивідуальний, але й загальний культурний розвиток.

Зміст освіти в своїй основі розгортається від уявлень, що переважно емоційно переживаються дітьми, до рефлективно й активно засвоюваної системи знань про світ і взаємини з людьми, яка розширюється в навчально-виховному процесі концентрично і лінійно. Педагогічно обгрунтовані добір і подання такого матеріалу здійснюються за критеріями повноти і системності видів діяльності, необхідними для розвитку інтелектуально-пізнавальних, емоційно-ціннісних, вольових і фізичних якостей особистості, і відповідного до цих видів діяльності культурного змісту на різних рівнях складності.

У перспективі розвитку людини зміст освіти покликаний забезпечити повноцінне „проживання" окремих вікових етапів (дитячого, підліткового та ін.), психологічно обґрунтовану послідовність засвоєння компонентів культури і видів діяльності, а також для розвитку різних

90

здібностей з метою самовизначення індивідів у світі праці міжособистісних і суспільних відносин. Всі змістовні й процесуальні аспекти освіти регламентуються державними освітніми стандартами, інтегруються в навчальному плані й конкретизуються в навчальних програмах і підручниках.

Сучасний навчальний план відрізняється тим, що виокремлює інваріант базової освіти як основи подальшої або такої, що супроводжує загальну освіту, спеціалізації. Загальна і спеціальна освіта взаємно передбачають одна одну.

Організаційна система освіти покликана забезпечити доступ до освіти всім, хто здатний її засвоїти. Диференційованість освіти може мати підставою тільки здібності особистості, що розгортаються в часі.

Характерною особливістю сучасної освітньої політики є затвердження особистісно орієнтованої моделі освіти, яка заперечує маніпулятивний підхід до учнів. Ця модель освіти орієнтується на демократизацію своїх інститутів, на гуманізацію освітнього процесу, повернення до національних і світових культурно-історичних традицій.

На сьогодні безперервність і так звана полікультурність освіти стають основними принципами освітньої політики. Освіта не обмежується стінами навчальних закладів, передбачаючи злиття навчання з працею і дозвіллям людей. Навчання дітей раннього віку організовується на гнучкій основі з тим, щоб сім'я і громадськість спільно брали участь в цьому і спільно несли необхідні витрати. Навчання в початковій і середній школі набуває комплексного характеру, все більш націлюється на забезпечення молоді і дорослих широкою загальною підготовкою, що дає можливість опановувати різні спеціальності. Розвиток систем освіти планується з урахуванням можливостей, які створюються новими інформаційними технологіями і технічними засобами навчання.

91

3.2. Основні характеристики категорії „освіта" і їх роль в життєдіяльності суспільства

Смислові функції ОСВІТИ:

Цінність - це життєдіяльні набутки, що характеризують якості особистості, сім'ї, суспільства, держави; це совість, віра, надія, любов, розум, культура, духовність. „Усебічна культура духу, - писав Я.А. Каменський - вимагає, щоб всі люди мали уявлення про майбутнє життя, надихалися мрією про нього і велися до нього прямими шляхами".

Система - забезпечення соціального замовлення на залучення де культури на основі синтезу наступності, цілісності, адаптивності стабільності, гнучкості, динамічності, варіативності, прогаостичності, природодоцільності, культуродоцільності.

Процес - рух від мети до результату; педагогічної взаємодії педагога з учнями, які навчаються один з одним в умовах певних організаційних форм із залученням найрізноманітніших систем і засобів освіти, що формують духовний вигляд людини, її професійні якості;

Послуга - забезпечення доступності і якості в процесі й результаті навчання;

Життєдіяльність - забезпечення життєтворчого процесу, обумовленого єдністю взаємодії біологічного початку і соціальних чинників, єдністю природо- і культуродоцільності для діяльності й отриманням знань від діяльності для життя; процесу усвідомлення навколишнього світу і себе в ньому (рис.3.1).

Результат - грамотності, освіченості2, професійної компетентності , культури, менталітету**.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации