Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи - файл n1.doc

приобрести
Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи
скачать (2229.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc2230kb.10.09.2012 15:05скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи // Навч. посібн. - Вінниця: Вінн. соц.-екон. ін.-тут Ун-ту "Україна", 2006. - 402 с. [1-пВШ-Черн+Томч06 z s-Pedagog] 680000 141 str ukr 5-05-2007

№№ с.внизу

Міністерство освіти і науки України Вінницький соціально-економічний інститут Університету „Україна"

Чернілевський Д.В., Томчук М.І.

Педагогіка та психологія вищої школи

Навчальний посібник

Рекомендовано

Міністерством освіти і

науки України

як навчальний посібник для

студентів вищих навчальних

закладів

Вінниця 2006

УДК 37.015.3 4-49

Чернілевський Д.В., Томчук М.І. Педагогіка та психологія вищої школи// Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (Лист №1.4/18 - Г - 297 від 26.06.06). Вінниця: Вінницький соціально-економічний інститут Університету "Україна", 2006. - 402 с.

Представлені основні проблеми педагогіки та психології вищої школи: особливості освітнього процесу, який орієнтовано на надання допомоги дорослому суб'єкту в освоєнні знань з педагогіки (андрагогіки) та психології; розкрити основи дидактики, технології навчального процесу, виховання, розвитку та соціалізації особистості, наукової діяльності у вищій школі; з психології особистості студента (слухача) та викладача, студентського колективу; з психолого-педагогічні закономірності навчально-виховного процесу.

Для викладачів, аспірантів, магістрів, студентів вищих навчальних закладів.

Зміст

Вступ................©....

З

Глава 1. Основні підходи до перебудови системи вищої освіти України

(Чернілевський Д.В., Томчук М.І.)..........6

1.1. Вимоги до модернізації вищої освіти України у XXI столітті............6

1.2. Особистісно орієнтована освіта як парадигма сучасної педагогіки..........12

1.3. Принципи побудови особистісно орієнтованої освіти..............18

1.4. Основи теорії особистісно орієнтованого виховання.....24

1.5. Виховання студента як розвиток особистості......36

1.6. Рушійні сили становлення і розвитку особистості у процесі виховання..............45

Глава 2. Стандартизація у сфері освіти та Болонський процес (Чернілевський Д.В.).............54

2.1. Стандартизація у сфері освіти..........54

2.2. Мета і завдання стандартизації" вищої освіти.......60

2.3. Стандартизація, професійна компетентність і конкурентоспроможність випускників вищих навчальних закладів...66

2.4. Сучасна вища школа і Болонський процес........76

Глава 3. Особливості освітнього процесу у вищій школі (Чернілевський Д.В.).............87

3.1.Аспектний підхід до поняття „освіта"........87

3.2.Основні характеристики категорії „освіта" і їх роль у

життєдіяльності суспільства..........92

3.2.1.Освіта як система............94

5.2.2.Ціннісна характеристика освіти.........99

3.2.3 Освіта як проце: технологія, наука і мистецтво педагогічної діяльності..............103

3.2.4 Освіта як послуга...........111

3.2.5 Освіта як результат: грамотність - освіченість - професійна компетентність — культура — менталітет.......113

3.3. Освітній процес як педагогічна система......123

3.4. Основи дидактики сучасної вищої школи........133

Глава 4. Професійно-педагогічна культура викладача вищої

школи (ЧернілевськийД.В.,ТомчукМ.І.)........150

4.1. Особистісні якості, необхідні викладачу вищої школи XXI століття............150

4.2. Викладач як суб'єкт педагогічного процесу........157

4.3. Особистісно-професійний саморозвиток викладача....171

4.4. Психологічна характеристика особистісних якостей сучасного викладача.............180

Глава 5. Психологічна характеристика особистості юнацького віку (Томчук М.І., Томчук С.М.)..........189

5.1. Вікові особливості особистості студента........189

5.2. Ціннісні орієнтації та адаптації студент........197

5.3. Вплив спрямованості та індивідуально-типологічних властивостей студентів на їх ціннісні орієнтації.....200

5.4. Особливості соціально-психологічної адаптації студентів до навчання............213

5.5. Спілкування як показник соціально-психологічної адаптації студентів..............222

5.6. Прояви деструктивних психічних станів студентів в умовах навчання у вищій школі..........226

Глава 6. Інформаційно-предметне забезпечення навчального процесу (Чернілевський Д.В.)............232

6.1. Нормативно-методичні документи, що забезпечують реалізацію мети навчання.............232

6.2. Дидактична характеристика засобів навчання...246

6.3. Навчальна книга як основне інформаційне джерело...248

6.4. Опорний конспект..........263

6.5. Навчальні книги для дистанційного навчання.......267

6.6. Електронні навчальні засоби.........269

Глава 7. Традиційні педагогічні технологи (Чернілевський Д.В.). ...289

7.1. Загальна характеристика форм організації навчальних занять...............289

7.1.1. Лекція як форма навчання..........289

7.1.2. Лабораторний практикум...........295

7.1.3. Практичні заняття і самостійна робота студентів....305

7.2. Методи навчання...........309

Глава 8. Соціально-педагогічні аспекти спілкування викладача із студентами (Томчук М.І).........315

8.1. Стилі спілкування викладача..........315

8.2. Педагогічний такт викладача...........316

8.3. Способи комунікативного впливу викладача на студентів.....319

8.4. Вплив спілкування на розвиток особистості студента....322

8.5. Врахування викладачем соціально-психологічних особливостей аудиторії та навчального матеріалу.......329

8.6. Особливості взаємодії викладача з аудиторією студентів...335

Глава 9. Психолого-педагогічні основи підготовки та проведення викладачем занять (Томчук М.І.)..........339

9.1. Особливості підготовки викладача до заняття......339

9.2. Розвиток пізнавальної сфери студентів на заняттях....341

9.3. Особливості організації та проведення лекційного заняття....343

9.4. Організація та методика проведення семінарських та практичних занять зі студентами...........349

9.5. Форми та методи організації самостійної роботи студентів.....354

Глава 10. Методологія та технологія наукового дослідження (Чернілевський Д.В.).............360

10.1 Концептуальні підходи до теми......360

10.2 Подолання стереотипів - гарант творчого рішення проблем...367

10.3 Методологія та об'єкти наукового дослідження ...;...370

10.4 Методи і техніка наукових досліджень......379

10.5 Стимулювання творчого процесу особистості...385

Бібліографічні джерела...........394


Рецензенти: доктор педагогічних наук, професор, заслужений працівник освіти, зав. кафедрою педагогіки Національного Авіаційного університету Лузік Е.В.;

доктор психологічних наук, професор, Вісковатова Т. IL, Одеський юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ, завідувач секцією юридичної та спеціальної психології кафедри клінічної психології;

'■$с © Чернілевський Д .В.

Акт ©Томчук М.І.

Вступ

Навчальний посібник підготовлений у відповідності з навчальною програмою курсу "Педагогіка та психологія вищої школи", який є навчальною дисципліною для студентів-магістрів та аспірантів і забезпечує цілісність їх фахової підготовки з психології та педагогіки вищої школи, формування необхідних знань та навичок, які необхідні викладачу вищого навчального закладу.

Зміст посібника являє собою виклад основ нормативного курсу дисципліни згідно з державним стандартом вищої освіти.

Представлені основні проблеми педагогіки та психології вищої школи: особливості освітнього процесу, який орієнтовано на надання допомоги особистості в освоєнні знань з педагогіки (андрагогіки) та психології; наведена інформація з дидактики; технології навчання; розвитку та соціалізації індивіда; особливостей навчально-виховного процесу у вищій школі; психологічні особливості студента (слухача) та викладача; засоби впливу на студентську аудиторію; психолого-педагогічні основи організації навчально-виховного процесу.

Особлива увага приділена психолого-педагогічним аспектам проведення викладачем різних форм навчальних занять (лекцій, семінарів, практичних, самостійної роботи та ін.).

Послідовність викладу структурних блоків теоретичного матеріалу сприятиме кращому формуванню у студентів-магістрів, аспірантів поглибленого розуміння ними своїх основних функціональних обов'язків.

Глибокі знання з педагогіки та психології вищої школи допоможуть майбутнім викладачам вищого навчального закладу краще зрозуміти себе та інших, сприятимуть особистішому та професійному самовдосконаленню, розвитку своїх творчих здібностей.

Отже, представлена дисципліна є інтергративною. В ній подано основоположні принципи, технології андрагогіки, яка схематично зображена на рис. 0.1 і психології, яка представлена на рис. 0.2.

З



Рис. 0.1. Структурна модель педагогіки вищої школи

4



Рис. 0.2 Структурна модель психології вищої школи

Глава 1. Основні підходи до перебудови системи вищої освіти України

1.1. Вимоги до модернізації вищої освіти України у XXI

столітті

Аналітичний погляд на початок XXI століття підводить до того, що цей період характеризується вкрай насиченою інформатизацією і глобалізацією, диктує свої вимоги до професійних і особистісних якостей випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ).

Ці обставини зобов'язують психолого-педагогічну науку, всю педагогічну спільноту через інтелектуальні зусилля проектувати і створювати новий простір життя, духовний світ, науку, культуру, мораль, норми буття людини в суспільстві.

Такий розвиток можливий тільки в рамках гуманістичної парадигми освіти. Не випадково Жак Аллан вважає розвиток освіти внеском в майбутнє. Освіта як важливий соціальний інститут, що сприяє розвитку демократії і рівності, розвитку людських ресурсів, на думку вченого, виконує такі важливі функції в суспільстві:

■ як один з інститутів, що забезпечують права людини, освіта розвиває творчі здібності людини, поглиблюючи її участь в економічних, соціальних і культурних взаєминах в суспільстві, забезпечуючи більш ефективний внесок в розвиток людства;

■ сприяє економічному зростанню, справляючи вирішальний вплив на продуктивність економіки;

■ відіграє провідну роль в технологічних перетвореннях;

■ забезпечує рівень відповідності індивіда сучасним вимогам, розвитку раціональності його абстрактного мислення та інших якостей, необхідних йому в повсякденному житті;

б

■ здійснює передачу й трансформацію культури, відтворює і створює соціальні функції і статуси як основи для виробництва „більш обдарованого й різноманітного людського капіталу";

■ покращує взаємини між людиною й навколишнім середовищем. Пріоритетним завданням освіти є розвиток і формування в людини

таких здібностей, які дозволили б їй комфортно адаптуватися до мінливих соціальних умов і створювати новий соціальний простір. З'явився новий термін „інноваційне навчання" як навчання, що стимулює інноваційні зміни в культурі і соціальному середовищі, як реакція на проблемні ситуації, що виникають в житті людини чи суспільства.

В Україні тільки зараз розпочались обговорення й декларування заяв щодо модернізації освіти. Є надія, що слідом за деклараціями з'являться і конструктивні рішення, і реальні економічні дії на користь цього.

Світ початку XXI століття стає все тіснішим. Для кожної національної економіки головним і основним є уміння швидко перебудовувати її в світові простори економічне поле. Світова економіка пов'язує національні економіки суверенних держав настільки, що відтворення економіки окремо, тобто ізольовано, неможливе.

Великі зміни в світовій економіці відбулися в процесі інтернаціоналізації й глобалізації виробничих сил, розвитку валютно-кредитних відносин, активного впровадження сучасних технологій, високої якості товарів і послуг, інформаційного забезпечення міжнародної конкуренції та інформатизації освіти. Світова економіка є майбутнім національної економіки кожної суверенної держави.

З одного боку, світова економіка — це сума всіх національних економік світу, а з іншого - це сукупність частин національних економік, які взаємодіють із зовнішнім світом.

Система світового господарства складається з багатьох основоположних елементів: національної економіки, транснаціональних корпорацій, регіональних інтеграційних об'єднань, міжнародних

7

економічних організацій, міжнародної торгівлі, міжнародного руху капіталу, міграції робочої сили, передачі технологій, міжнародних фінансів.

В останні десятиріччя в світовій економіці визначились та інтенсивно продовжують наростати нові тенденції, які будуть мати вирішальне значення в XXI столітті для подальшого ходу економічного розвитку в усіх країнах.

Тенденції розвитку економіки зобов'язують працівників освітньої системи вжити кардинальних заходів для того, щоб відповідати вимогам, які висуває сучасна економіка, наука і технологія до підготовки фахівців з вищою освітою.

На розрив між досягненнями науки і змістом вищої освіти впливають фактори, обумовлені специфікою соціально-економічного і соціокультурного розвитку країни: стан її економіки, готовність і здатність населення і держави фінансувати систему освіти, науково-технічна й освітня політика уряду, рівень бюрократизації самої системи освіти, якості учасників інноваційного процесу. Всі вони в сукупності визначають стан і динаміку розвитку системи освіти, її параметри й інноваційні можливості.

Зміни в економіці України, її вступ в Європейське співтовариство вимагають підготовки кадрів нової формації, а їх повинна забезпечувати система вузівської і післявузівської освіти. Для цього необхідна підготовка і перепрофілювання викладацьких кадрів у системі магістратури, аспірантури, докторантури особливо за напрямами, що забезпечують прорив у світове наукове, освітнє, економічне співтовариство.

В умовах ринкової економіки підготовка кадрів та потреба в них вирішується на принципі попиту й пропозиції. Причому при підвищеному попиті рішення має комерційний характер через платне навчання. В зону ризику потрапляють всі учасники. Ризик для того, хто навчається, виявляється в багатьох напрямах. Наприклад, чи правильно він обрав майбутню спеціальність, навчальний заклад? Чи враховані можливі зміни

8

ринкової кон'юнктури на момент закінчення навчального закладу та ін. В зону ризику потрапляє і навчальний заклад разом з освітньою системою, оскільки термін морального старіння багатьох галузей знань скоротився з 5 до 3 років. З цієї причини постає питання: наскільки досконало й оперативно оновлюються освітні принципи професорсько-викладацького складу конкретного навчального закладу і самої освітньої системи країни в цілому? Чи відповідає вітчизняний освітній рівень західним стандартам бакалавра і магістра? Як бути з проміжним освітнім рівнем, який відповідає вітчизняному стандарту „спеціаліста". Світовий досвід показує, що у виробничій сфері бакалаврів повинно бути в 4 рази більше, ніж магістрів. Недотримання цього оптимуму призвело до того, що в Україні праця „спеціалістів" через їх перевиробництво по відношенню до бакалаврів знецінена і зводиться до буденних обов'язків більш низького рівня. Ось чому вища школа повинна поступово відмовлятися від випуску „спеціалістів" і переходити на випуск бакалаврів і магістрів, тобто давати випускникам вищу освіту за двома рівнями.

Якщо ми хочемо добитися серйозних успіхів у цій справі, необхідно дуже ретельно оцінити й проаналізувати результати процесу перепрофілювання кадрів через другу вищу освіту, здійснюване багатьма вищими навчальними закладами України.

З викладеного випливає, що успіх розв'язання соціально-економічних проблем в першу чергу визначається науково-педагогічними кадрами, які реалізують завдання, що стоять перед вищою освітою. В міру розвитку суспільства вимоги до системи освіти, а значить і до науково-педагогічних кадрів, постійно зростають. Тому однією з актуальних проблем є проблема підготовки викладачів-стажистів, викладачів через магістратуру.

Загалом система вищої освіти повинна забезпечити безперервність професійної підготовки. Це може бути досягнуто в тому випадку, якщо буде забезпечена ступенева її побудова в усіх ланках освіти -

9

довузівській, вузівській і післявузівській. При цьому слід зважати на те, що з кожним роком все швидшими темпами змінюється соціальне замовлення суспільства на того чи іншого спеціаліста.

Вища освіта на всіх етапах, безумовно, вимагає певного науково-методичного і матеріального забезпечення. Розробка освітньо-професійних програм, навчальних планів, программ з різних навчальних дисциплін, створення сучасних електронно-інформаційних технологій навчання, підручників, навчальних посібників, різних методичних матеріалів, сучасного технічного забезпечення навчального процесу також є необхідним напрямом у реалізації нової системи безперервної вищої педагогічної освіти.

І ще дві досить важливі вимоги при підготовці, перепідготовці викладацьких кадрів вищої школи - варіативність і динамічність, а іноді й суперечливість в розвитку системи педагогічної освіти. Ці категорії передбачають орієнтацію аналізу й оцінки якості професійної підготовки спеціаліста в галузі освіти не тільки і не стільки на вимоги, що висуваються до нього сьогодні, скільки на прогнозування тих вимог, які повною мірою враховують перспективи розвитку суспільства і зміни в соціальному замовленні на кваліфікованого фахівця відповідного напряму.

Тільки при такому підході, рішуче відходячи від застарілих традицій, дбайливо зберігаючи все позитивне, вносячи нове в чинну систему освіти, можна уникнути грубих помилок і своєчасно внести корективи в процес безперервної педагогічної освіти.

Дуже важливо відзначити, що, розвиваючись на основі ідеї єдності й відкритості освітнього простору України, володіючи якостями варіативності, послідовності і гнучкості, задовольняючи потреби особистості і ринку професій, система вищої освіти стає здатною до саморозвитку.

Будь-яка система освіти, в тому числі й система вищої педагогічної освіти, має право на існування тільки в тому випадку, якщо при цьому

10

чергове покоління опановує той соціальний досвід, який необхідний для подальшого прогресу суспільства. Однак в сучасних умовах реалізації тільки цієї вимоги стало недостатньо. На сьогодні освітня система повинна виконувати ще цілий ряд актуальних завдань: створення об'єктивних умов для максимального розвитку особистості; постійну потребу в самоудосконаленні; можливість реалізації постійного оновлення; забезпечення соціальної захищеності кожної особистості. Цього можна досягнути, якщо при побудові подібної системи досить повно реалізувати принципи її демократизації і гуманізації. Зазначимо, що гуманізація і демократизація системи освіти передбачають внесення якісних змін в її зміст і структуру.

В плані вирішення названих проблем креативно орієнтованими педагогами і вченими ведуться дослідження і впровадження сучасних освітніх технологій і педагогічних систем, які включають: концепції розвивального навчання, активні методи навчання, ситуаційні завдання з життєво-практичним змістом, імітацію різних соціальних і професійних функцій — ділові педагогічні ігри і т.ін. Накопичений досвід застосування групової навчальної роботи, колективної навчальної діяльності, міжпредметних задач, ситуацій, елементів інтеграції навчальних дисциплін, в тому числі в формі інтеграції навчальних занять. Застосовується рейтинговий контроль оцінки якості знань студентів із застосуванням програмних засобів на основі комп'ютерної техніки. Апробуються індивідуальні плани розвитку особистості студента, а також індивідуально-авторські системи освітньої діяльності викладачів і педколективів. Активно розвиваються інформаційні освітні технології на основі сучасної комп'ютерної та аудіовізуальної техніки і т.ін.

11

1.2. Особистісно орієнтована освіта як парадигма сучасної педагогіки

Традиційно під змістом освіти розуміється, як правило, певний обсяг інформації, призначеної для засвоєння студентами й підкріплений відповідними уміннями й навичками. З погляду особистісно орієнтованого навчання ніяка запропонована студенту ззовні інформація не може бути перенесена всередину його, якщо у нього немає відповідної мотивації й особистісно значущих освітніх потреб. Непотрібна інформація буде накопичуватися в пасивній частині освітнього багажу і своєї розвиваючої ролі не виконає. Разом з тим відсутність необхідної інформації, яка „резонувала" б з реальними внутрішніми процесами студента, гальмує їх рух. Під особистісно орієнтованою освітою, за Н.С. Якиманською [53] розуміється „освіта, що забезпечує розвиток і саморозвиток особистості студента, виходячи з його індивідуальних особливостей як суб'єкта пізнання і предметної діяльності".

Оскільки, з погляду суб'єкта навчання, зміст освіти ділиться на зовнішній — середовище, і внутрішній, створюваний студентом при взаємодії із зовнішнім освітнім середовищем, то під особистісно орієнтованим змістом освіти ми будемо розуміти всі види змісту освіти як зовнішнього, так і внутрішнього, склад і структура якого обумовлені забезпеченням чи відображенням розвитку особистості студента.

Значення зовнішнього змісту освіти, який закладається його розробниками - авторами навчальних програм і підручників, може не співпадати зі ставленням до нього студента. Особистісний об'єктивний сенс освіти, наприклад, її складової частини - іспиту - може не співпадати з її об'єктивним значенням - способом визначення рівня підготовки студента і його оцінки. Особистісний сенс іспиту для студента може бути зовсім іншим - отримати гарну оцінку, довести свою спроможність батькам чи друзям і т.ін.

12

Особистісний смисл освіти значною мірою залежить від мотиву, яким керується студент. Психолог О.М. Леонтьєв [26] підкреслював, що, якщо значення є засобом зв'язку людини з реальністю, то сенс пов'язує її з реальністю власного індивідуального життя в цьому світі. Особистісний сенс, за О.М. Леонтьєвим [27] — це значення, опосередковане мотивом. Звідси випливає, що смислоутворюючі мотиви освіти студента, що впливають на його світогляд і життєві позиції, виявляються більш дієвими і значущими, ніж мотиви-стимули, що спонукають до конкретних дій.

Таким чином, основна функція особистісно орієнтованого змісту освіти - забезпечувати і відображати становлення системи особистіших освітніх сенсів студента. Такі сенси можуть утворюватися на основі його взаємодії з глибинними основами світу і самого себе.

Щоб організувати мотивований прояв і розвиток особистіших освітніх смислів студента, необхідно в змісті освіти відобразити, перш за все, такі основні освітні об'єкти і взаємини між ними: фундаментальні об'єкти навколишнього світу; особистісний досвід студента по відношенню до цих об'єктів; фундаментальні досягнення людства по відношенню до цих об'єктів.

Процес пошуку студентом смислу освіти, відповідно, передбачає:

1. Особистісну творчість студента по відношенню до фундаментальних об'єктів навколишнього світу;

2. Самосвідомість особистого досвіду, знань і ціннісних ставлень студента, що виявились в процесі пізнання фундаментальних об'єктів і загальнокультурних знань про них (рефлексивно „зняті" результати пізнання і творчості);

3. Прояв позиції і відповідної діяльності стосовно фундаментальних досягнень людства, пов'язаних з цими об'єктами (ставлення до заздалегідь відчужених загальнокультурних знань і соціального досвіду).

13

Згідно з розглянутими особливостями і призначенням особистісно орієнтованого змісту освіти її структуру складають такі взаємопов'язані компоненти:

■ предметний і метапредметний зміст освіти, організований навколо фундаментальних освітніх об'єктів;

■ діяльнісний зміст освіти, що містить види, форми і способи пізнавальної діяльності, застосовувані освітні технології;

■ зміст, що виконує роль освітнього середовища для діяльності студента;

" зміст освітньої продукції студента, отриманої ним в результаті вивчення предметного і метапредметного змісту освіти;

■ культурно-історичний зміст, що виступає аналогом освітнього продукту студента;

■ рефлексивно виявлена й узагальнена освітня продукція студента, що відображає його особистіші новоутворення.

Компоненти особистісно орієнтованого змісту освіти:

Предметний і метапредметний зміст освіти. Предметний зміст освіти — це базовий зміст навчальних дисциплін (курсів), що сконцентрований навколо фундаментальних освітніх об'єктів і забезпечує базовий рівень знань, зафіксований державними освітніми стандартами.

Обсяг і особистісна складова предметного змісту освіти можуть бути різними і визначаються використовуваними в навчальних програмах, підручниках та інших інформаційно-предметних джерелах надходження навчального матеріалу, закладеною в них інтерактивністю, мірою відкритості пропонованих знань і вправ, врахуванням регіональних, вузівських та індивідуальних умов навчання.

Ряд фундаментальних освітніх об'єктів являє собою метапредметні основи реальності, що вивчається, і освітніх галузей, що їм відповідають. До метапредметного змісту належать, наприклад, загальнонаукові поняття

14

„простір", „час", „рух"; методологічні категорії „гіпотеза", „закон", „теорія", „метод пізнання" та ін.

Діяльнісний зміст освіти має такі джерела:

1. Загальнонаукові і власне предметні способи діяльності, встановлені освітніми стандартами, які обов'язкові для засвоєння;

2. Загальноосвітні способи діяльності, що відрізняються від наукових своєю спрямованістю не на наукові досягнення, а на освітні здобутки студента.

3. Рефлексивно виявлені й зафіксовані студентом способи його освітньої діяльності.

Перше джерело діяльнісного змісту освіти застосовується: а) як необхідний компонент репродуктивного засвоєння студентами; б) як культурно-історичний аналог уже засвоєних студентами способів діяльності. Оскільки в зміст наук входять не тільки здобуті знання, але й методи їх отримання, то в змісті освіти також присутні обидві складові.

Друге джерело являє собою набір способів і видів діяльності, а також освітніх технологій, що співвідносяться зі специфікою освітніх цілей і завдань на кожному етапі навчання студентів у співвідношенні з динамікою їх вікового й індивідуального розвитку.

Третє джерело діяльнісного змісту освіти являє собою усвідомлені й засвоєні студентами способи їх освітньої діяльності. Отримуючи й оформлюючи свої пізнавальні результати, співставляючи їх з культурно-історичними аналогами, а також з результатами інших, студент виконує багато логічних, образних, інтуїтивних та інших дій, які в сукупності становлять технологію його навчання. Виявлені за допомогою рефлексії способи діяльності студента становлять повноцінну частину змісту його освіти.

В діяльнісний зміст освіти входять специфічні для кожної освітньої галузі методи пізнання і способи діяльності, а також методи створення студентами освітньої продукції, способи організації ними своєї роботи,

15

методи аналізу, осмислення й оцінки своєї діяльності. Цінність діяльнісного змісту освіти надзвичайно велика, оскільки вона має властивість перенесення практично в будь-яку освітню галузь чи навчальний курс.

Зміст як освітнє середовище

Таке розуміння змісту освіти забезпечує умови для створення кожним студентом особистісного смислу освіти. Первинно внесений чи використовуваний викладачем навчальний матеріал непрямо чи явно містить в собі фундаментальні освітні об'єкти - спільні для всіх студентів об'єкти пізнання, які забезпечують можливість отримання індивідуальних пізнавальних результатів.

Під освітнім середовищем будемо розуміти природне чи штучно створене соціокультурне оточення студента, що включає різні види засобів і змісту освіти, здатні забезпечувати продуктивну діяльність студента.

Зміст освітньої продукції студента

Це зміст освіти, який формується кожним студентом в ході вивчення фундаментальних освітніх об'єктів, а також пов'язаних з ними об'єктів, установлених державним освітнім стандартом, національно-регіональним і вузівським компонентами, а також тих об'єктів, які визначаються самим студентом в рамках його індивідуальної програми освіти.

У кожного студента є явно окреслена і не виявлена мета стосовно теми, що вивчається; завдання викладача - допомогти студенту виявити, зрозуміти і досягнути втілення цієї мети. Смисл навчання полягає у створенні особистісного освітнього смислу студентів, а також їх цілей і цінностей, що співвідносяться з галузями знань, що вивчаються, і діяльності.

Зміст освітнього продукту в результаті виявляється різним для різних студентів, наприклад: категорія „час" для одного студента буде

16

пов'язана з історичним рухом, для іншого - з фізичними закономірностями, що встановлюють залежність фізичних величин від часу, для третього - з мовними часовими конструкціями слів і речень.

Форми відображення змісту освітньої продукції студента можуть бути різними: висловлені ідеї чи версії, написані реферати, виконані дослідження, виготовлені дослідні зразки, показові виступи, викладені результати навчання і т.ін.

Рефлексивно виявлений і узагальнений зміст освіти

Студент осмислює свій початковий рівень знань і уявлень про освітні об'єкти, що вивчаються, і, співставляючи його (шляхом самотестування) з кінцевим рівнем, визначає, в чому і наскільки (якісно і кількісно) відбулися у нього зміни.

Виявлене і визначене зростання освіченості кожного студента, що досягається за допомогою стандартизованих спеціальних засобів контролю, — необхідна умова оцінки ефективності індивідуального освітнього руху студента.

В результаті взаємодії з освітнім середовищем студент набуває досвіду, що рефлексивно трансформується ним в знання. Ці знання відрізняються від первинного інформаційного середовища, в якому відбувалась ця діяльність. Знання тут співвідносяться з інформацією, але не ототожнюються з нею. Основними відмінностями „знаннєвого" продукту студента є засвоєні ним способи діяльності, розуміння сенсу середовища, що вивчається, самовизначення відносно нього. Загальне відрефлексоване знання студента включає в себе, таким чином, сукупність таких компонентів:

■ „знаю, що" (інформація про зміст свого знання і незнання);

■ „знаю, як" (інформація про засвоєні дії, що належать до способів розвитку і перетворення знань);

■ „знаю, навіщо" (розуміння змісту інформації і діяльності для її отримання);

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации