Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи - файл n1.doc

приобрести
Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи
скачать (1342 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1342kb.10.09.2012 15:05скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
93

6) погана ознайомленість із лінгвістичною природою тексту (з позиці „ прискореного його сприйняття), закономірностями його логіко композиційного структурування;

7) низький рівень володіння стратегією читання (відсутність гнучкого підходу до вибору режиму читання) і науковою організацією інтелектуально] праці.

Зупинимося на деяких із названих причин детальніше.

Читання - це особлива форма мовного спілкування - пошук, сприйняття й вивчення текстової інформації. Воно являє собою складний комплекс фізіологічних і психологічних процесів, що здійснюються за допомогою органів зору, мови й слуху. Керуючим органом є головний мозок, який опрацьовує інформацію.

Функціонально-структурний модуль звичного, повільного читання досить умовно й наближено можна подати таким чином. Читач сприймає слово спочатку очима, потім промовляє його про себе і лише після цього усвідомлює його зміст. Утворюється ланцюжок послідовної роботи очей, мовного й слухового апаратів. Здається, що така багатоступінчата обробка тексту сприяє інтенсифікації читання. Насправді, як показують дослідження, такий загальновідомий підхід значно гальмує процес читання і не забезпечує високий рівень якості засвоєння прочитаного. Чому?

Перша причина, що стримує інтенсивність читання, - це «звуковий бар'єр» - промовляння читачем тексту про себе, так звана артикуляція. Чим, це пояснюється?

По-перше, коли промовляється слово, очі довго затримуються ні ньому. Це за умов, що вони здатні моментально фотографувати ції комплекси графічної інформації.

По-друге, швидкість читання за допомогою промовляння не мся бути більшої ніж можлива швидкість роботи органів мовлення. Протяго1 хвилини людина промовляє близько 150-200 слів.

І

По-третє, під час традиційного читання людина більше чує текст ніж дачить його. Адже відомо, що зір може сприймати й передавати інформацію мозок у Ю 000 разів швидше, ніж слух.

І, нарешті, по-четверте, читач, що промовляє про себе, пов'язує свою veary, насамперед з читанням слів, а не думок, що є перепоною активного мислення й високої ефективності читання.

Отже, цілком очевидно, що промовляння тексту й сприйняття його на слух значно гальмують як швидкість читання, так і його продуктивність. Звуковий бар"єр виявляється тією межею, через яку читач переступити не може. Як же досягти більш швидкого й ефективного читання?

Експериментально доведено, що інформація, яка міститься в тексті може передаватися в мозок напряму - безпосередньо від очей. Для цього ланцюжок очі - мова - слух потрібно позбавити двох останніх ланок, залишивши лише зір, тобто вийти на так зване візуальне читання - лише очима.

Повільне читання - своєрідна данина початковій школі, коли здійснювалось комплексне сприйняття прочитаного слова за допомогою трьох рецепторів - зорового, слухового й мовнорухового. Роблячи перші кроки на шляху читання, дитина промовляє слова спочатку по буквах, а потім по складах, і, нарешті, читає усе слово цілком. Отже, між побаченим і промовленим словам установлюється міцний рефлекторний зв'язок і формується стереотипна звичка промовляти текст спочатку вголос, потім пошепки і, нарешті, про себе. І ця набута звичка виявляється дуже й дуже стійкою. Вона, власне, супроводжує все життя більшість читачів.

Щоб опанувати режимом швидкого й інтенсивного читання, студент Мусить зруйнувати шкільний стереотип читання і навчитися сприймати інформацію напряму - за допомогою безпосереднього зв'язку органами зору и відповідними аналізаторами, що знаходяться у корі головного мозку. Побороти цю небажану стереотипну звичку можна декількома способами' 1) Палець руки тримають на губах, щоб вони не рухались; 2) затиснути зубами

95

олівець так, щоб ні язик, ні губи його щ торкались; 3) щритаснуги язик д0 зубів або стиснути його зубами. .і. .■

Для опанування технікою швидкого читання після певного пригнічення інерційної артикуляції потрібно вийти на так зване візуальн читання - читання очима. Не дивлячись на довгу історію вивчення сприйняття за допомогою зору, наука, на жаль, ще й сьогодні не -відгадал всіх його таємниць. Проте, вчені впевнені, що людина не завжди ефективно використовує свій зір. Цей висновок безпосередньо стосується й процесу читання.

Дослідники стверджують, що очі людини можуть бути або в стані фіксації (зупинки), або в стані зміни точок фіксації (руху). Крім того, очі сприймають об'єкт лише в першому стані, тобто бачення тексту —^здійснюється лише під час зупинок. Тому важливого значення набуває tax зване поле зору, тобто ділянка графічної інформації, що сприймається очима за одну фіксацію. Вважають, що поле зору - фізіологічна величина, стала для кожної конкретної людини. У зв'язку з цим викликають інтерес такі терміни, як «горизонтальне» й «вертикальне» поле читання. Горизонтальне поле - це частина рядка, що сприймається за одну фіксацію.

Швидке й інтенсивне читання передбачає не лише збільшення швидкості читання, але й підвищення ефективності розуміння й засвоєння прочитаного. Воно потребує також значної інтелектуальної ініціативи читача, активізації його психічної діяльності, мобілізації ряду його психофізіологічних функцій - уваги, пам'яті, мислення. На перший плай виступає, насамперед, увага.

Активність сприйняття,, розуміння й запам'ятовування інформант тексту значною мірою залежить від уваги, роль якої К.Д. Ушинський образи» визначав так: «Увага є саме ті двері, через які проходить усе, що входить >', душу людини із зовнішнього світу». Під увагою в психології розумію* зосередженість психічної діяльності на якому-небудь об'єкті чи дії, здібнос* утримувати цей об'єкт у полі спостереження певний час і свідоМ1

опрацьовувати інформацію. Увага не є самостійний психічний процес. Вона не має свого конкретного змісту, оскільки не може здійснюватися поза іншими процесами. Увага - властивість усіх пізнавальних і емоційних процесів. Без цілеспрямованої стійкої уваги неможлива ніяка серйозна робота, це основна умова інтенсифікації будь-якої діяльності. Щоб виховати увагу, потрібно знати її особливості.

Розрізняють три види уваги: 1) увага, що виникає без будь-яких зусиль з боку людини, 2) увага, що залежить від вольових зусиль людини; 3) увага, що виникає після уваги, викликаної вольовими зусиллями. Крім того, для уваги характерними є такі властивості - обсяг, переключення, розподіл, концентрація й стійкість. Обсяг уваги тісно пов'язаний з такою її властивістю як здатність до переключання - здатність до переносу її з одного об'єкту діяльності на інший. Зараз ученими доведено, що коли людина займається декількома справами, то вона їх виконує зовсім не одночасно. Непомітно для себе людина переключає свою увагу з одного об'єкту на інший. Процес мислення дискретний - він іде імпульсами, квантами.

Б. Наполеон, Ю. Цезар могли виконувати одразу сім справ. Вони миттєво, але послідовно пробігали думкою по декількох об'єктах і по кожному з них одержували результати майже одночасно. Можливо, вони керували своїм механізмом прискорення роботи мозку.

Необхідно враховувати, що розподіл уваги потребує від людини значно більших зусиль і затрат нервової енергії, ніж інші властивості уваги. Одне із важливих правил таке: найкоротший шлях до виконання багатьох справ - у певний час виконувати лише одну справу, цілком зосередившись на ній. Проте, зосередженість на одному виді діяльності не може продовжуватись дуже довго, як правило - близько 40 хвилин. Іноді зосередженість може стійко зберігатися протягом 3 годин і більше (наприклад, на сеансі кіно).

Концентрація уваги - дуже цінна її якість, яка полягає в зосередженості на одному об'єкті або на якійсь певній діяльності й

97

' відвертанні уваги від усіх перешкод, що не мають відношення до даного роботи, справа в тому, що за своєю природою, увага дуже імпульсивна природний стан уваги. Якщо увага від чогось відключається, то ^ зосереджується на чомусь іншому. Психологи стверджують, що подібно закону збереження енергії, можна формулювати закон «зайнятості уваг^ Увага завжди шукає нову інформацію. Недостача новизни на одиницю ца& викликає імпульс переключення уваги. Тому концентрація уваги необхідц. як фактор управління нею.

Слід пам'ятати ще про таку якість уваги, як стійкість. Основні щкщ стійкості уваги такі: зосередженість на об'єкті та спроможність протистояті відволіканню уваги. Студінь стійкості уваги залежить від багатьох фактори від ставлення до справи, характеру діяльності, сили нервових процесів тощо

Керування увагою передбачає вміння підвищувати ступінь стійкості. Характерно, що найбільша концентрація уваги спостерігати тоді, коли вона спрямована на один об'єкт. Можливо, тому й вший парадоксальна ситуація, коли одночасно з великою концентрацією уми спостерігається її велика розсіяність.

Увага може не лише зосереджуватись, активізуватись, але стомлюватись. Ознакою стомленості уваги є її розсіяність. Тому <* пам'ятати, що увага потребує відпочинку. Кращим відпочинком переключення уваги з одного об'єкту на інший.

Слід пам'ятати такі поради. Не шкодуйте часу на виховання сво< уваги. Не доводьте її до перевтоми. Поважайте увагу. Після 40 - 45 хвши1 занять робіть перерву. Використовуйте фізкультурні паузи, змінюйте в> роботи." Імпровізуйте, змінюйте вправи для відпочинку уваги, виявляй винахідливість. Чим краще ви навчитесь зосереджувати увагу, тим бшьиіи* будуть ваші успіхи в справі оволодіння технікою швидкого й інтенсивне* читання.

Відомо, що під час читання людина не лише одержує tt° інформацію, але й добуває з глибин пам'яті одержану раніше. ІнШ»1

^1Й) на характер опрацювання текстового матеріалу впливають не лише

' віДоМОСТ'' але ^ т' внутрішні' базові знання, що містяться в свідомості

лини й надходять із системи її пам'яті. У більшості випадків читання

збувається не за ради тимчасової зацікавленості, а для того, щоб прочитане

гтало міцним здобутком пам'яті, знань, а вони - інструментом активної

діяльності. Отже, у будь-якому випадку продуктивність читання значною

мірою залежить від пам'яті читача. Чим багатший здобуток пам'яті читача,

тИм оперативніше й ефективніше засвоює він прочитане Хороша пам'ять, на

думку фізіолога Н.П. Бехтєрєва, складається із хорошого запам'ятовування,

хорошого зберігання й відтворення різних сигналів.

Колись французький письменник-мораліст XVII століття Ларошфуко, зовсім не жартуючи сказав, що всі скаржаться на нестачу своєї пам'яті, але ще ніхто не поскаржився на нестачу здорового глузду. Але ж розум і пам'ять органічно пов'язані одне з іншим і взаємозумовлені. Пам'ять - основа, на якій відбувається робота мозку.

Розрізняють декілька типів пам'яті, які, як кажуть, існують пліч-о-пліч, не заважаючи один одному. Кожний з них характеризується специфічними механізмами. Вони діють у окремих часових режимах і пов'язані з різними ділянками мозку. З урахуванням того, яким шляхом засвоюється інформація і який характер сприйняття, що служить основою пам'яті, виділяють чотири її типи - моторна, емоційна, вербальао-логічна й образна.

Моторна пам'ять є основою опрацювання звичних рухів Емоційна пам'ять - пам'ять на почуття й переживання (радість і смуток, образа й захоплення). Вербально-логічна пам'ять - це запам'ятовування й збереження в пам'яті, а потім відтворення прочитаних або почутих думок у мовній Формі. Образна пам'ять допомагає запам'ятовувати й відтворювати в відомості об'єкти реального світу. Це результат опрацювання й Узагальнення минулого сприйняття.

99

За терміном збереження інформації пам'ять поділяють На короткочасну й довгострокову. Саме короткочасна пам'ять використовується найчастіше. Тому її називають ще робочою або оперативною. Одн^ можливості короткочасної пам'яті дуже обмежені - вона має невеликий обсяг. Довгострокова пам'ять потрібна тоді, коли новий матері^ запам'ятовують на тривалий час або назавжди. Ця пам'ять найбільш важлива і за своєю структурою досить складна. Обсяг її практично необмежений. Ця пам'ять зберігає наш досвід і знання, здобуті нами протягом усього життя.

Отже, щоб навчитись швидко читати, потрібно:

1) стримувати мовну артикуляцію;

2) читати очима, які мають бути максимально рухливими (потрібно тренувати очі для горизонтального, вертикального та паралельного читання);

3) керувати своєю увагою: швидко переключати її, щоб попередити втому, правильно розподіляти; пам'ятати, що читання потребує 100% уваги;

4) розвивати пам'ять, оскільки добре розвинута пам'ять робить читання більш ефективним.

Ось такі перші етапи опанування швидким читанням. Більш детально з цією методикою можна ознайомитись самостійно, використовуючи спеціальні посібники.

Умови ефективності організації самостійної роботи.

Визначальною рисою самостійної роботи є її чітко виражений індивідуальний характер. Самостійна робота - це найважливіша форма самовираження особистості, виявлення її індивідуальних можливостей і рис Водночас, існують загальні умови організації самостійної роботи студентів Розглянемо ці умови [140].

Планування з кожного предмету всіх видів самостійної роботи," обсягу, а також термінів виконання. Як правило, у вищій школі вживають^ заходи, щоб самостійна робота студентів проходила при організаційної* керівництві з боку деканатів і кафедр. Особливо важливим є унормувані» навчальної роботи першокурсників, хоча це має значення й на старий"

Планування самостійної роботи, перш за все, відображене в аВчальних планах факультету та в навчально-тематичних планах конкретної исідипліни. На дошці оголошень розміщують спеціально розроблені графіки амостійної роботи на кожний семестр, в яких чітко встановлені терміни виконання завдань і дати проведення контрольних заходів (співбесіди, контрольні роботи, опитування і т.д.).

Планування зі сторони деканатів допомагає кожному студенту проводити особисте планування своєї самостійної роботи. Дійсно, першокурсникам робити це ще досить важко, оскільки підготовка в усіх різна і вміння організувати свою навчальну діяльність у нових - вузівських умовах не всім дається легко. Адаптація, як правило, проходить непомітно, нові навички формуються по крихтам, важливе значення при цьому мають поради викладачів і досвід товаришів. Для того, щоб успішно планувати самостійну роботу, можна спиратися на такі правила:

а) на початку семестру потрібно скласти план-сітку дисциплін, що вивчаються в даному семестрі, та вказати з кожної дисципліні (за місяцями чи навіть днями) виконання тих чи інших завдань, котрі потрібні для засвоєння змісту предмету;

б) необхідно систематично працювати зі складеним планом: відмічати виконання, результати, оцінки, якщо такі є. При цьому обов'язково відмічати конкретну дату чи хоча б тиждень її початку й закінчення. Зіставлення відведеного часу на виконання конкретного завдання з отриманою оцінкою та результатом дає змогу оцінити ефективність організації самостійної роботи: з яких предметів і на які завдання слід збільшити або скоротити час, відведений на виконання роботи. Це допоможе вибрати оптимальні терміни засвоєння навчальних завдань.

Поєднання самостійної роботи з іншими формами навчання. Основний стимул для самостійної роботи створюється на лекціях, але не "Ростим закликом працювати, а характером лекцій і постановкою на них Проблем. Відомо, що лекція, яка розкриває тему та ставить проблему,

101

стимулює студента читати підручник, додаткову літературу. Без цієї роботу прослуховування наступних лекцій буде малоефективним Така побудов лекції, в якій розширення й поглиблення знань створює привабливу перспективу руху вперед, викликає необхідність самостійно працювати, Прийоми стимулювання самостійної роботи будуть специфічними в лекціях різних наук. Однак ідея буде одна: лекцією не можна замінити самостійну роботу.

Ставлення студента до самостійної роботи залежить від призначення предмета в підготовці спеціаліста даного профілю. Зазвичай на предмети, які

/j! є головними для спеціальності, відводиться досить багато часу на їх вивчення. Проте необхідно звернути серйозну увагу й на методичну розроби}

___всіх інших предметів, які викладаються. Це допоможе студентам виконати

, самостійну роботу більш ефективно.

Регулювати самостійну роботу нелегко. Треба врахувати характер завдання, складність роботи, строки виконання завдання, можливості

, студентів, їх підготовку. Тому потрібно постійно просдідковувати результаті виконаних завдань, їх відповідність навчальним програмам. Цьом) допомагає проведення консультації. Добре поставлені консультації є одним із методів цілеспрямованого керівництва самостійною навчальнок, діяльністю студентів. Консультація - це не просто відповідь на випадков запитання студентів. Консультант, розмовляючи зі студентами, намага вникнути в хід їх думок, визначити особливості їхнього розуміння матеріал^ прагне розпізнати й підтримати цікаві думки, дає поради, як подали

з працювати.

Наступним важливим методом цілеспрямованого керівни самостійною роботою студентів є колоквіуми чи співбесіди. Калоквіу проводяться, звичайно, з предметів, які вивчаються лекційним курс° Ставиться завдання вияснити ступінь розуміння змісту прослуханих пеки" визначити, як студенти працюють над рекомендованою літературою.

Допомога студентам у самостійній роботі надається й під час коротких співбесід на початку лекції, коли студентам пояснюється, як потрібно працювати над матеріалом лекції й рекомендованими посібниками Цю роботу доцільно проводити й на семінарах, практичних, лабораторних заняттях.

Важливим є формування об'єктивної самооцінки в єдності з прищепленням навичок самостійної пізнавальної діяльності. Труднощі навчання на першому та наступних курсах пов'язані, насамперед, із відсутністю в студентів сформованих навичок самостійної роботи та неадекватною самооцінкою цього. Вчорашні старшокласники не завжди усвідомлюють суттєву різницю в обсягах, а головне в якості навчального матеріалу школи і вузу. їх рівень оволодіння самостійною роботою буває недостатнім для опанування новими навчальними дисциплінами. Дослідження спеціалістів показали [103], що найкраще на першому курсі студенти вміють запам'ятовувати, записувати й переказувати почуте й прочитане. Водночас, уміння узагальнювати, аналізувати, виділяти головне в теоретичному матеріалі дається важко. Це потребує додаткових зусиль студентів і, насамперед, під час самостійної роботи над навчальним матеріалом.

Для того, щоб навчитися оцінювати рівень своїх знань, умінь та навичок, необхідно виявити волю й зібраність, чітко уявити, що саме треба знати й уміти, зіставити це з рівнем своїх здібностей і раніше отриманими знаннями й вміннями. Це дозволить правильно враховувати і розподіляти свій час, планувати й здійснювати самостійну навчальну роботу, без якої не можлива розумова праця та повноцінний розвиток студентів. Чим вищий у студента рівень розумового розвитку, який досягнутий в школі, тим легше проходить його адаптація до навчальної діяльності в вузі. Таким чином, самостійна робота не є самоціллю, а служить активним засобом для осмислення студентом навчальної інформації, застосування одержаних знань на практиці [71].

, . 103

Отже, необхідно виділити наступне:

1. В умовах активізації творчої пізнавальної діяльності студентів, навчальному процесі самостійну роботу не можна зводити до просту виконання нормативних домашніх завдань. Самостійність і творча ц активність розпочинаються в аудиторії при слуханні та сприйманні лекції { підготовці до них у лабораторії, бібліотеці, під час практики в шкоц Діяльність ця з переходом студентів на старші курси все більше набува, характеру дослідницького пошуку. Поряд із матеріалом, якій виноситься самостійне вивчення задля поглиблення проблемних тем лекцій, студенту імпонують творчі завдання: підготовка доповідей, рефератів, досліджена шкільного досвіду, виступ на студентських наукових конференція» написання курсових, дипломних робіт. Така робота є найбільш педагогічв ефективною для формування молодого спеціаліста у вузі.

2 Важливе значення має забезпечення системності й постійності і самостійній роботі, що виключає порушення природного ходу занять прискорення «відпрацювання» теми тощо. Нема необхідності збільшувачі) час на самостійну роботу. Краще раціонально розподілити його мі[ предметами відповідно до семестрового графіка з урахуванням їх значенш специфіки.

3. Запровадження сучасних методів педагогічного керівн контролю самостійною роботою студентів - нагальне завдання сучасі: вищої школи. Кожна кафедра повинна цілеспрямовано працювати навчанням студентів методиці самостійної роботи: вміння працювати бібліотеці, складати бібліографію, опрацьовувати різну літературу тощо

Запитання для самоконтролю

1. Чим відрізняються різні підходи до визначення поняття «самос робота»?

2. Яку роль відіграє самостійна робота в навчальному процесі ви навчального закладу?

3 Розкрийте зміст основних блоків, що утворюють систему підготовки першокурсників до самостійної роботи.

4 Назвіть основні види самостійної роботи студентів.

5. Які умови організації самостійної роботи студентів потрібно вважати найбільш ефективними?

б Яким чином вам вдається виявити прогалини й недоліки в своїх знаннях і уміннях?

7. Як ви організовуєте свою самостійну роботу, чи плануєте її?

Завдання

1. Складіть найбільш прийнятний для вас план самостійної роботи з навчальної дисципліни.

2. Спробуйте проконсультувати свого товариша з якого-небудь навчального предмета.

105

2.3.Озброєння видами педагогічного контролю у вищій школі

Контроль, облік та оцінка знань - найважливіший засіб керувацн навчальним процесом, а також якістю навчання та навчальною працеі^ студентів. Без чіткої організації обліку успішності студентів неможлив і раціональна організація навчальної праці[ 13 5; 140]

Педагог, перевіряючи знання студентів, не лише визначає знає чи ні студент той чи інший навчальний матеріал, але й установлює рівень його мислення, ступінь розуміння, з'ясовує підхід, використаний студентом у навчальній роботі, дає конкретні рекомендації. Така орієнтація контролю дає можливість зробити його ефективним засобом керування розвитком студентів. Відомості про знання студентів і особливості їх пізнавальної діяльності дають можливість педагогу вносити дидактичні й методичні корективи в лекції й інші види занять.

Таким чином, контроль, облік та оцінка знань студентів (як у міжсесійний період, так і під час сесії) можна розглядати як метод навчання. А оскільки цей метод має великий формуючий вплив на студентів, то його можна розглядати також як один із методів виховання студентів.

Основні функції контролю знань студентів такі: навчальна (освітня), розвиваюча, організуюча, повторювальна, узагальнююча, закріплююча, контролююча, керівна й виховна.

Найважливіша функція контролю - навчальна або освітня. її сутність полягає в удосконаленні знань, умінь і навичок, їх систематизації, підвищенні освітнього рівня, культури навчальної праці студентів, розвитку їх пізнавальних інтересів. Перевірка знань студентів сприяє вдосконаленню пам'яті, мислення, логіки, уваги й мовлення. Вона забезпечує зворотній зв'язок, який показує студентам і викладачам рівень досягнень і допомагає визначити шляхи подальшого покращання умов навчальної праШ-Вдосконалення знань під час перевірки відбувається шляхом доповнень, уточнень і виправлень. Виконуючи контрольні завдання, студенти

aj-альнюють, поглиблюють, розглядають з іншої точки зору пройдений теріал, об'єднують окремі його частини й мету, знаходять міжпредметні

зв'язки.

Роль навчальної функції контролю полягає у «навчанні під час перевірки», що складається з розподілу знань на головні й другорядні, деталізація уявлень, одержання додаткової інформації, використання Знань за нових умов, творчого осмислення значення знань, застосування знань до практичної діяльності.

Розвиваюча функція контролю знань забезпечує вдосконалення уваги, пам'яті, мислення та інших психічних процесів, що стимулюють пізнавальну активність студентів. Найкраще ця функція помітна тоді, коли процес контролю не обмежується лише одним репродуктивним мисленням у вигляді простого переказу прочитаного тексту. Більш доцільними будуть питання, що потребують від студентів пояснень, доведень, обгрунтувань, знаходження причинних залежностей і зв'язків.

Мета організаційної функції - заохочення регулярного відвідування лекцій, лабораторних і практичних занять, систематичного опрацювання навчального матеріалу. Контроль формує стосунки в студентському колективі. Заохоченням навчальної праці є справедлива його оцінка, яка приносить задоволення свідомістю виконаного обов'язку, що викликає зацікавленість дисципліною, яка вивчається, прагнення до систематичної роботи протягом семестру, навчального року.

Велике значення для закріплення знань студентів має повторення пройденого матеріалу. Повторне буває двох видів: пасивне (повторне прочитування текстів) і активне (відтворення). Зрозуміло, що підготовка до виконання контрольних робіт, безпосередній самоконтроль студентів, тобто повторювальна функція контролю забезпечує умови для закріплення знань і підвищення якості навчання.

Повторення навчального матеріалу під час проведення контрольних заходів, розглядання виучуваного матеріалу з різних точок зору дозволяє

107 L

здійснити узагальнюючу функцію контролю, розширити й поглибити ^ студентів.

Важливу роль відіграє закріплююча функція контролю. Оскільки одним із завдань навчання є запам'ятовування, здійсненню якого значною мірою сприяє правильно організований контроль за міцністю й глибино^ знань студентів.

Контролююча функція найбільш специфічна для усієї проблеми обліку знань. Вона дозволяє слідкувати за ходом і результатами навчальної роботи студентів. Ця функція здійснюється в трьох аспектах: контроль з боку викладача, взаємний контроль студентів і самоконтроль. Останній має надзвичайно велике значення. Психологи довели, що вдосконалення знань не відбувається навіть за багаторазових повторень, якщо студент не бачить - своїх недоліків, помилок, не може критично їх оцінити.

Успішність студентів - один із найважливіших показників навчання Вона дозволяє викладачу й студенту скласти уявлення про ступінь оволодіння навичками й уміннями на різних етапах навчання, а також порівнювати ефективність застосованих методів і засобів здійснення навчального процесу. Деякі фахівці не відрізняють контролюючу функцію від керівної.

Керівна функція має за основу зворотній зв'язок, інформацію про засвоєння навчального матеріалу. Зворотній зв'язок може здійснюватись лише в тому випадку, коли, спираючись на одержані відомості про ступінь сприйняття й засвоєння деякого навчального матеріалу, буде здійснено педагогічний вплив, коректування, регулювання навчального процесу.

Виховна функція контролю полягає у вихованні почути відповідальності студентів за навчання, дисципліну розумової праїї усвідомлення важливості контролю знань. Перевірка й оцінка знань ' перший і найважливіший вид державної оцінки роботи студентів. Результат' його індивідуальних зусиль у цьому випадку стають предметом громадськ' оцінки, а це завжди впливає на емоційну сферу особистості. Правильї

організована перевірка й оцінка знань студентів - хороший засіб виховання таких рис особистості студента, як: почуття відповідальності за доручену справу та її результати, волі, зацікавленості наукою.

Контроль знань - це серйозний стимул досягнення нових успіхів. Виконуючи контрольні завдання, студент звітується не лише перед викладачем, але й перед колективом, який має на нього великий моральний вплив. Уся система контролю формує громадську думку колективу Тому в студентів потрібно виробити ставлення до контролю як до однієї із найважливіших навчальних і виховних форм навчальної роботи.

Контроль якості навчальної роботи студентів повинен бути:

плановим, тобто здійснюватись у повній відповідності з ходом навчально-виховного процесу та навчальним планом;

систематичним, тобто відповідати графікам міжсесійного контролю та розкладу курсових іспитів, що дозволяє виявити рівень оволодіння студентами знаннями та навичками й стимулювати їх самостійну роботу;

об'єктивним, що дозволяє дати науково обгрунтовану оцінку успіхів і недоліків навчальної роботи студентів;

економним, щоб не забирати багато часу в викладачів і студентів і в той же час забезпечувати аналіз роботи та її об'єктивну оцінку за порівняно невеликий строк;

простим, щоб для його здійснення не вимагались складні приладдя, а при використанні технічних засобів - спеціальна підготовка, що виходить за рівень, доступний кожному педагогу-практику чи студенту;

наочним, щоб його результати легко сприймалися як викладачами, так і студентами [135]

Усі названі вимоги становлять організаційну структуру контролю й обліку засвоєння навчального матеріалу студентами вузу. Існують також і

109

дидактичні вимоги до контролю, якими має керуватися викладач виш школи, а саме:

систематичність: перевірка й оцінка знань студентів повиц, здійснюватись у безпосередньому поєднанні з усім процесом навчанм проводитись послідовно, ритмічно, з поступовим ускладненням завдав, змісту й методики обліку;

індивідуальність: викладач намагається дати глибоку й справедли оцінку успіхів кожного студента;

диференціювання: встановлення кількісних та якісних відмінностей знаннях, уміннях та навичках студентів на момент перевірки;

иілеспрямованість: нерозривність елементів системи навчання виховання студентів, мета якої полягає в підвищенні усіма можливий заходами рівня підготовки майбутніх фахівців;

об'єктивність: кожна кількісна оцінка повинна відповідати фактичному рівню знань студентів на даному етапі навчання.

Критерії оцінки знань

Важливою морально-психологічною рисою доцільності контрож знань студентів завжди була єдність вимог: один і той же рівень знаш повинен оцінюватись різними викладачами однаково. Основою єдності вимо є певна система загальних критеріїв оцінки засвоєння навчального матеріал [77].

Перший критерій вимагає, щоб викладач чи екзаменатор визнач* глибину розуміння студентом одержаних знань, їх повноту. Відомо, ДО глибина розуміння навчального матеріалу відбивається не в детальної* переказі тексту підручника чи конспекта, а в правильності аргументай основних положень, у розкритті самого істотного й визначального: зверненнях до першоджерел, рекомендованих для читання. Досвідчей" педагог досить легко визначає цю якість знань, одразу помічає ріве< міркувань студента. Швидко одержані знання, як-небудь прослухані лекії1 «переглянутий» підручник ніколи не забезпечують глибини знань. Це леї*

«являється на екзаменах чи заліках, а також під час спілкування зі студентами на практичних і семінарських заняттях.

Другий критерій тісно пов'язаний з першим. Важливо не лише визначити глибину розуміння, але й з'ясувати рівень ■ самостійності мислення студента. Навіть педагог-початківець може-відрізнити знання, здобуті лише старанням, але сприйняті й засвоєні «на віру», від знань глибоко осмислених, коли студент пропонує свій розв'язок, підхід, нове доведення, вдале порівняння. Наприклад, на семінарських заняттях із педагогіки студент вільно користується педагогічними термінами, поняттями стосовно своєї спеціальності, знаходить свої переконливі приклади й правильно їх обґрунтовує. Вдумливий студент пропонує свої шляхи розв'язання психолого-педагогічних проблем і завдань, у деяких випадках висловлює свої сумніви тощо.

Третій критерій пов'язаний із двома попередніми. Знання науки й життя невіддільні від світогляду й переконань фахівця. Світогляд студента опрацьовується, поглиблюється й оновлюється протягом усього терміну навчання головним чином за рахунок свідомого вивчення наук. У цьому й полягає єдність навчання й виховання студентів. Звичайно, знання -це ще не переконання й світогляд, їх неможливо виміряти з математичною точністю. Іноді студент може продемонмтрувати на екзамені певні світоглядні положення, котрих сам не поділяє. Досвід показує, що коли викладач у процесі навчання та позааудиторної роботи добре вивчив студентів, користується їх довірою, то можна, впевнено сказати, що він легко може скласти уявлення про глибину їх переконань. У першу чергу таку можливість дають семінарські, практичні, лабораторні заняття, колоквіуми, консультації, педагогічна практика, де студент змушений від слів переходити До справ, конкретних педагогічних дій, які цілком характеризують переконання й світогляд студента.

Четвертим критерієм обліку знань, одержаних студентами педагогічного вузу, є їх ставлення до педагогічної практики. Знання

111

повноцінні, якщо вони -відбивають реальні педагогічні явища, процеси спрямовані на їх покращання. Чітка педагогічна спрямованість знань і уміщ, студентів має стати важливою ознакою українських педагогічних навчальних закладів. Зв'язок із життям, безперечно, мусить направляти думки студента на виконання завдань суспільства, на розв'язання теоретичних й практичних завдань педагогічної науки.

П'ятий критерій логічно випливає із четвертого. Потрібно враховувати ступінь розвитку умінь і навичок студента. Педагогічна наука містить певне коло теоретичних питань, якими мусить оволодіти студент, спрямовувати комплекс умінь та навичок. Звичайно, що вони повинні стати предметом контролю й оцінки. Іноді уміння й навички служать основним об'єктом обліку (наприклад, на практикумах), рівень мисленнєвщ умінь і навичок перевіряється також під час обліку теоретичних знань (екзамени, колоквіуми тощо).

Шостий загальний критерій - комунікативна культура студент Педагогічний зміст цієї вимоги полягає в тому, що якість знань і форма їх вираження - нерозривні. Лише граматично правильне мовлення, конкретне говоріння, усне чи письмове і так само - сприйняття (слухання або читання) може забезпечити необхідний високий рівень підготовки педагога. Терміном мовлення прийнято позначати як сам процес говоріння та сприйняття (акт мовлення) чи сукупність таких процесів (її називають мовленнєвою діяльністю), так і наслідок, результат процесу говоріння - усний письмовий текст. Мова ж, як відомо, - це засіб спілкування, його історичне сформоване знаряддя. Саме ж спілкування вже не є мовою. Це ' використання засобу, результат дії знаряддя. Це і є мовлення.

Аналізуючи сутність мови й мислення, фахівці-філологи роблять та» висновки про відмінності цих взаємопов'язаних явищ.

Мовлення має лінійний характер. Будь-який текст, можна уявити с<* у вигляді одного довгого рядка. Людина вимовляє звук за звуком, слово} словом. Мова ж має ієрархічну організацію нелінійного характеру. и

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации