Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи - файл n1.doc

приобрести
Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи
скачать (1342 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1342kb.10.09.2012 15:05скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
2q

В умовах інтенсивних інтеграційних процесів у сучасній науці едагогіка та психологія вищої школи використовує також поняття з інших галузей знань - "система", "елемент", "структура", "функція", "організація" Досить часто зустрічаються поняття з загальної, вікової, соціальної психології, наприклад, "сприйняття", "засвоєння", "розумовий розвиток", "мислення", "зона ближнього розвитку", "студентський вік", "професійні здібності", "діяльність студента", "студентська група", "професійне спілкування", "адаптація", "індивідуалізація", "інтеграція" та ін.

Із кібернетики у вжиток психології та педагогіки вищої школи ввійшли поняття "комунікація", "зворотній зв'язок", "управління", "динамічна система" та ін.

21

1.2,Особливості психолог о-педагогічних досліджень у галузі вишої освіти

Педагогіка і психологія вищої школи - наукова галузь, оскільки використовує наукові методи, щоб описувати й пояснювати психолого-педагогічні феномени, які мають місце в освітньому просторі вищих навчальних закладів.

Методологія (від гр.цєиобб^ -шлях дослідження, спосіб пізнання та Х&/6С,- слово) - вчення про методи пізнання та перетворення світу.

Методологія в широкому розумінні - вчення про структуру, логічну організацію, висновки й засоби діяльності в галузі теорії та практики (А.Г.Спіркін, Є.Г.Юдін). У більш вузькому значенні, методологія вказує науці шлях пізнання, отримання й пояснення необхідних фактів, знаходження й розкриття закономірностей досліджуваних явищ. Це система взаємопов'язаних і взаємодоповнюючих методів.

Як відомо, розрізняється: а) філософська методологія - система діалектичних методів і принципів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання та конкретизуються через загальнонаукову й часткову методологію; б) загальна методологія - сукупність більш загальних методів (наприклад, методи загальної психології є одночасно як її методами, так і загальною методологією для окремих психологічних галузей (вікової, соціальної, педагогічної психології, психології вищої школи та ін.); в) часткова (спеціальна) методологія - сукупність методів у кожній конкретній науці.

Загальна й спеціальна методологія дозволяє створити концепцію дослідження того чи іншого явища й аналізувати експериментальні та емпіричні факти під кутом зору їх загальнотеоретичного розуміння.

Методологія педагогіки вищої школи грунтується на філософських засадах вищої освіти, загальнопедагогічних принципах і положеннях дидактики й теорії виховання.

22

Методологія психології вищої школи грунтується на теоретичних положеннях загальної, вікової та педагогічної психології, психології студентського віку, соціальній психології особистості студента та викладача вузу, студентського й кафедрального колективу тощо.

Часто термін "методологія" використовується як еквівалент поняття "науковий метод", зважаючи на те, що єдино допустима методологія -наукова. Правомірність такого підходу залежить, насамперед, від розуміння поняття «науковий метод» та інтерпретації наукового підходу.

Можна виділити декілька важливих симптоматичних моментів наукового підходу до вирішення будь-якої проблеми [22].

По-перше, проблема повинна бути визначеною. Визначити проблему означає охарактеризувати її таким чином, щоб вона стала доступною ретельному дослідженню.

По-друге, проблема повинна бути викладена так, щоб її можна було пов'язати з існуючою теорією та відомими емпіричними фактами. Без цієї стадії результати дослідження не будуть становити ніякої цінності; наука -це набагато більше, ніж зібрання "сирих" фактів. Вона складається з фактів, які можуть бути об'єднані та проінтерпретовані в ракурсі теорії та накопичених фактів.

По-третє, повинна бути сформована гіпотеза, яка потребує перевірки. Із вищесказаного, гіпотеза повинна бути узгодженою з основами прийнятих принципів і не бути двозначно вираженою, щоб результати дослідження можна було інтерпретувати.

По-четверте, процедура дослідження повинна бути визначена. Це розуміється досить широко, адже можливості, власне, безмежні до тих пір, Доки дослідник ретельно здійснює відповідний експериментальний контроль

По-п'яте (і по-шосте), дані збираються й аналізуються. Згідно отриманих результатів, гіпотези або відхиляються, або підтверджуються.

По-сьоме, існуюче підґрунтя наукового знання змінюється для того, Щоб призвести його відповідно до нових результатів.

23

Зупинимося на основних методологічних поняттях наукового дослідження.

Проблема дослідження характеризує проблемну ситуацію, яка відображає суперечливість між типовим станом об'єкта дослідження в реальному полі його функціонування та, наприклад, сучасними підходами до реформування вищої освіти, вимогами підвищення ефективності підготовки майбутнього фахівця тощо.

Досліднику слід розрізняти об'єкт і предмет дослідження. Об'єкт дослідження - це частина об'єктивної реальності, тобто того, що існує незалежно від нашої волі, нашої свідомості, яку потрібно дослідити. Предмет дослідження, зазвичай, є якась сторона, частина, властивість, відношення об'єкта дослідження. Предмет дослідження завжди вказує на конкретну сторону об'єкта, яка підлягає вивченню. Об'єкт - це ціле, предмет- якась його частина.

При визначенні об'єкта необхідно враховувати, що об'єкт у педагогічному й психологічному дослідженні - це процес або явище, що" породжується проблемною ситуацією та обирається для вивчення.

Предмет психолого-педагогічного дослідження міститься в межай об'єкта як вузька, чітко окреслена частина педагогічної реальності, яка| безпосередньо досліджується.

Наприклад, об'єкт дослідження - процес розвитку професійного мислення в студентів гуманітарного вузу, а предмет дослідження-особливості розвитку творчого професійного мислення студентів університету засобами активних методів навчання.

Чітке формулювання об'єкт-предметного відношення (не занадто широкого та не занадто вузького) дає змогу досліднику отримувати справді наукові, конкретні знання, які можуть легко переводитися в методичний план впровадження у вищу школу.

Важливо зазначити, що один і той же об'єкт дослідження може мати

і

декілька предметів дослідження. Наприклад, об'єкт педагогічного

ги

слідзкення - процес адаптації першокурсників до вузівського навчання Його предметом може бути: 1) особливості дидактичної адаптації першокурсників до вивчення іноземної мови в педагогічному навчальному закладі; 2) індивідуально-особистісні й дидактичні фактори успішної адаптації першокурсника до вузу; 3) особливості соціальної адаптації першокурсників до умов спільної діяльності в студентській академічній групі

таін.

Надзвичайно важливим для наукового дослідження є визначення мети, формулювання гіпотези та постановка його завдань [Див.:69].

Мета наукового дослідження - центральний елемент структури і надзвичайно важливий методологічний інструмент дослідження.

Для правильної постановки мети дослідження необхідно чітко уяснити:

1) Сутність проблеми, що досліджується, та її головні суперечності; основні проблемні питання теоретичного та (або) експериментального характеру, які підлягають вирішенню шляхом наукового дослідження.

2) Наявне теоретичне знання, яке може бути використано для пояснення структури й законів функціонування об'єкта, який вивчається.

3) Основні шляхи та обсяги необхідної розробки теоретичного та (або) експериментального обгрунтування об'єкта дослідження.

4) Існуючі в педагогіці й психології (або провідній щодо об'єкта дослідження науці) методи й засоби для проведення теоретичного та (або) експериментального обґрунтування об'єкта.

Не слід формулювати мету як «Дослідження...», «Вивчення...», тому Що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.

Центральне місце в дослідженні займає гіпотеза, яка є конкретною ?ормою наукового передбачення. Гіпотеза виступає у вигляді припущення, ке висувається для пояснення явища, що вивчається, його сутності, РУктури, зв'язків, рушійних сил і т.п.

25

< Гіпотеза правомірно вважається головним методичним стержнем будь-якого дослідження, однак лише в тому випадку, коли їй підпорядкований цілеспрямований пошук, обробка й аналіз наукової інформації на всіх етапах дослідження, яке здійснюється.

Для правильної розробки та побудови гіпотези необхідно:

1) однозначно встановити основний рівень розвитку суперечностей як найменш розробленого питання проблеми дослідження;

2) уточнити невизначені чи заново введені наукові поняття як елементи предмета дослідження; на основі логіки дослідження дати однозначне їх трактування; як припущення сформулювати поняття, яких не вистачає;

3) чітко визначитися в розумінні явища, яке є об'єктом дослідження; осмислити його структуру, функції, зв'язки і т.п.; доповнити елементи та зв'язки, яких бракує, відповідними припущеннями про їх призначення й функціонування;

4) дати критичний аналіз взаємодії елементів, які вивчаються, в обсязі явища (об'єкта), яке розглядається, і узагальнити (синтезувати) отримані знання в гіпотезу дослідження;

5) чітко й лаконічно обгрунтувати основні моменти та методи теоретичної й емпіричної перевірки гіпотези в цілому та її окремих припущень і допусків.

Гіпотеза наукового (магістерського) дослідження з психології та педагогіки - це зроблене на основі аналізу наукових джерел, власних умовисновків і спостережень припущення про основні напрями розв'язання наукової проблеми дослідження. У ній важливо зазначити умови! ефективності визначених результатів дослідження для цілей оптимізації* процесу підготовки у вищій школі.

Гіпотеза в науковому дослідженні може бути як проста, традиційна так і рівнева, що визначає також і припущення щодо впровадження і навчальний процес вищої школи.

J

Приклад №1

Тема: Формування професійної спрямованості майбутнього психолога в умовах вищого навчального закладу.

Об'єкт дослідження: Особистісне становлення студента вищого навчального закладу як майбутнього психолога.

Предмет дослідження: Особливості генезису професійної спрямованості майбутнього психолога в умовах навчально-професійної діяльності.

Мета роботи: Виявлення психолого-педагогічних умов формування професійної спрямованості студента університету як майбутнього психолога. Гіпотеза: Формування професійної спрямованості студента як майбутнього психолога залежить від загальних умов організації навчального процесу в університеті, якщо діагностична й психокорекційна робота зі студентами поєднується з оптимізацією взаємин у системі " викладач -студент".

Приклад № 2

Тема: Підготовка майбутніх учителів початкових класів до діагностичної діяльності

Об'єкт дослідження - процес професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів початкових класів.

Предмет дослідження - шляхи та психолого-педагогічні умови дготовки майбутніх учителів початкових класів до діагностичної Іяльності.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст, методи, організаційні форми та психолого-педагогічні лови, які забезпечують ефективність підготовки майбутніх учителів очаткових класів до діагностичної діяльності.

Гіпотеза дослідження: якщо втілюватиметься системно-цільовий пгоритм поетапної професійної підготовки студентів до діагностичної ■яльності, то готовність майбутніх учителів початкових класів до

27

тагностичної діяльності буде вищою, за умови коли:

-»'- реалізовуватиметься особистісно-діяльнісний та індивідуально-творчий підхід до організації професійної підготовки майбутнього вчителя;

стимулюватиметься самопізнання, самоаналіз, оволодіння майбутніми вчителями початкових класів навичками професійного самовдосконалення.

Залишається навести основні методологічні вимоги до постановки завдань дослідження:

1) завданнями дослідження називаються проблемні запитання, отримання відповідей на які необхідно для досягнення мети дослідження;

2) послідовність постановки викладу завдань дослідження повинна точно відповідати найменуванню його теми, меті, об'єкту й предмету дослідження;

3) сукупність поставлених у дослідженні завдань повинна бути мінімальною за ознакою їх необхідної достатності для досягнення мети дослідження.

Методологічні питання вивчення тієї чи іншої психолого-педагогічної проблеми можуть носити як теоретичний, так і більш вузький, конкретний чи просто прикладний характер.

Загальна й спеціальна методологія дозволяє розробити концепцію дослідження того чи іншого явища та, як наслідок, аналізувати експериментальні та інші факти з точки зору певного загальнотеоретичного їх розуміння.

Одним із методологічних напрямів сучасної педагогічної й психологічної науки є системний підхід (Б.Ф. Ломов), який пов'язаний із уявленням, вивченням, конструюванням педагогічних фактів і психологічних явищ і об'єктів як систем. Системне дослідження характеризується:

1) підходом до досліджуваного явища, об'єкта як цілого;



2) розкриттям стійких компонентів і зв'язків між ними, які утворюють структуру системи, тобто забезпечують її впорядкованість і організацію;

3) знаходженням вертикальних і горизонтальних структур, перші з яких передбачають різні рівні та їх ієрархію;

4) управлінням, за допомогою якого розвивається система, реалізуються зв'язки між різними компонентами та рівнями.

Реалізація системного підходу до дослідження проблем педагогіки й психології вищої школи передбачає розробку системи методів наукового психолого-педагогічного дослідження.

Метод дослідження - (від гр. цєяюбАІ; - шлях дослідження, спосіб пізнання) - нормативний обґрунтований спосіб здійснення наукового дослідження. Шлях дослідження, який випливає із загальних теоретичних уявлень про сутність об'єкта, який вивчається.

Розуміння, визначення й вибір методів дослідження залежать від загальнонаукової та конкретно-наукової методології.

Методи педагогіки й психології вищої школи переважною більшістю співпадають із традиційними методами дослідження в галузі педагогіки й психології.

Для наукового вирішення будь-якої проблеми зазвичай використовується комплекс методів, розробляється й реалізується певна методика (сукупність методів у дії).

Методика дослідження - конкретне втілення методу - вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта й об'єкта дослідження на основі конкретного матеріалу та конкретної процедури.

Існують різні підходи до класифікації методів психолого-педагогічних Досліджень. Однією з найвідоміших є класифікація Б.Г.Ананьєва:

Ігрупа. Організаційні методи: а) порівняльний метод (або метод "поперечного" чи вікового зрізу); б) лонгітюдний метод (або метод

29

"повздовжнього" зрізу); в) комплексний метод (поєднання першого та другого методів).

2 група. Емпіричні методи отримання наукових даних: а)обсерваційні (спостереження; самоспостереження (ретроспективне самоспостереження); б)експеримент (природний; польовий; формуючий); в)психодіагностичні методи (тестування, анкетування, опитування, соціометрія, референтометрія, інтерв'ю, бесіда та ін.); г) аналіз процесів і продуктів діяльності; д) моделювання; є) біографічний метод (аналіз життєвого циклу).

3 група Способи обробки даних: а) методи математико-статистичного аналізу даних (кількісний аналіз); б) методи якісного аналізу.

4 група Методи інтерпретації: а)генетичний метод - інтерпретація зібраного матеріалу в характеристиках розвитку (фази, стадії, критичні моменти) - виявлення "вертикального" генетичного зв'язку (філогенетичний; онтогенетичний); б)структурний метод - виявлення "горизонтального" структурного взаємозв'язку (класифікація; типологія).

Основні етапи психолого-педагогічних досліджень у вищій школі:

1 етап. Вивчення стану розробки наукової проблеми. Постановка нової наукової проблеми чи виділення окремого її аспекту. Вибір об'єкта і предмета дослідження.

2 етап' Розробка чи уточнення загальної початкової дослідницької концепції (побудова моделі явища, що цікавить). Висунення гіпотези дослідження.

3 етап: Планування дослідження:

а) визначення мети й завдань дослідження;

б) розробка експериментальних планів;

в) вибір методів і методик дослідження;

г) визначення математичних методів обробки даних і ін.

4 етап Збір даних і опис фактів. У теоретичних дослідженнях: пошук і відбір фактів, їх систематизація, опис фактів під новим кутом зору.

5 етап Обробка даних.

ЗО

5 етап- Оцінювання результатів перевірки гіпотез, інтерпретація зультатів у рамках початкової дослідницької концепції.

7 етап Співвіднесення результатів із існуючими концепціями й науковими теоріями. Формулювання загальних висновків. Оцінювання перспектив подальшої розробки проблеми.

Отже, педагогіка і психологія вищої школи як наукові дисципліни передбачають охоплення всієї сукупності знань, необхідних для вдосконалення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.

Питання для самоконтролю

1. Яке значення курсу «Педагогіка вищої школи» та «Психологія вищої школи» для підготовки науково-педагогічних працівників?

2. Яка відмінність предмета та завдань педагогіки й психології вищої школи порівняно з предметом та завданнями педагогічної психології?

3. Які головні завдання педагогіки й психології вищої школи в умовах реформування вищої освіти в Україні?

4. У чому особливість методів психолого-педагогічних досліджень у вищій школі? Охарактеризуйте основні методи педагогіки та психології вищої школи.

5. Опишіть алгоритм наукоюго дослідження в галузі психології вищої шкапи.

31

f, 1.3. Структурна модель системи підготовки викладача вищої

школи та її психолого-педагогічна характеристика

Пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів -національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця.

Підготовка та атестація науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації здійснюється в Україні, насамперед, через аспірантуру й докторантуру, а останнім часом і через магістратуру. Постає нагальна потреба розробки й реалізації моделі викладача вищої школи, яка має враховувати як національно-культурні традиції функціонування освітньо-виховного простору, так і сучасні прогресивні світові тенденції педагогічного -поступу.

Розквіт університетської освіти в XVIII-XIX століттях (Харківський, Київський університети, Києво-Могилянська академія та ін.) сформував образ професора університету: численність наукових знань; наявність власної школи викладання; педагогічна майстерність; вільнодумство; честолюбство вченого; толерантність. Г.С.Сковорода свого часу боровся проти схоластики та обмеженості мислення частини викладачів. Т.Г. Шевченко з любов'ю писав про високе покликання педагогів, що метою свого життя вважали самовіддане служіння народу.

Відповідно до нової філософії освіти викладач вищої школи в сучасних соціокультурних умовах вбачається не просто транслятором науково-культурного й професійного досвіду (з цим успішніше можуть справлятися новітні інформаційні технології), тим більше носієм незаперечної істини, яка має бути засвоєна студентом. Центральний тягар в| синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність і індивідуальну свідомість, визнанні права на власну думку та позицію іншого, незалежно від соціально-рольової позиції, яку він обіймає. Ще

32

П П Блонський писав: «Ми не збираємося навчити студента «всьому», але ми винні навчити його самоосвіті, навчити його самостійно, протягом усього айбутнього життя, коли поряд не буде ні лекторів, ні викладачів, вивчити все, шо йому потрібно».

Найважливіша ідея, яка на думку С.Т.Шацького, повинна усвідомлюватися педагогом - це еволюція педагогічної справи.

Гуманістично зорієнтована суб'єкт-суб'єктна модель навчального процесу у вищому навчальному закладі вимагає відмінної педагогічно-психологічної системи взаємодії між студентом і викладачем, так і зміщенням аспектів у побудові професіограми особистості викладача та розробці критеріїв його педагогічної майстерності. Вже недостатньо лише поєднувати педагогічну спрямованість своєї діяльності з науково-пошуковою активністю, важливо також те, на якому ментально-духовному тлі це відбувається, наскільки викладач здатний проявляти моральний професіоналізм. Гуманістична парадигма передбачає концентрування навчального процесу не на навчальній дисципліні, а на особистості студента, його професійному становленні та особистісному зростанні. Задля цього сам викладач має бути високого рівня самоактуалізованості, особистісної й громадянської зрілості.

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння й навички з предмета (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі:

1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і гтійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; Діональна самосвідомість, ших народів і

33

І* культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.

2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність, у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага да професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність дисциплінованість і вимогливість.

3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчісті професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, наукови пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічк спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічну технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точніе експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голос поставою, рухами і жестами.

4. Індивідуально-психологічні особливості: високий ріве соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавалв зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливосте студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "ft концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.

5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студені й безумовне прийняття його як особистості; педагогічний, оптимізіу проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професій» становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підход здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативйі здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

Структурна модель системи професійної підготовки викладача вищої школи



35

Окреслена модель викладача вищої школи реалізується в НГГУ імені М.П. Драгоманова при організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі та аспірантурі. Це передбачає окрім підвищення науково-теоретичного й фахового рівня спеціалістів також і поліпшення їх психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту педагогічної діяльності викладача ВНЗ.

З огляду на це кафедрою педагогіки і психології вищої школи розроблені програми теоретико-практичних курсів "Педагогіка вищої школи", "Психологія вищої школи", "Основи професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи", "Методологія і методи науково-педагогічних досліджень", "Організація управління навчальним процесом у ВНЗ", "Економіка освіти" загальним обсягом більше 400 аудиторних годин, -які читаються магістрантам і аспірантам усіх спеціальностей. Планується організація перепідготовки викладачів-науковців, які не мають педагогічної освіти Це, на наш погляд, підвищить ефективність вищої освіти, покращить підготовку спеціалістів вищої кваліфікації.

Розглянута структурна модель системи підготовки викладача вищої школи є орієнтовною. Вона потребує подальшої апробації з наступним удосконаленням.

36 1

Із Закону України «Про вищу освіту»: Стаття 46. Учасники навчально-виховного процесу

Учасниками навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах є:

педагогічні і науково-педагогічні працівники;

особи, які навчаються у вищих навчальних закладах;

працівники вищих навчальних закладів (категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші).

Стаття 47. Педагогічні і науково-педагогічні працівники

Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю.

Науково-педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Стаття 48. Основні посади педагогічних і науково-педагогічних працівників

1. Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

2. Основними посадами педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації є:

викладач; старший викладач; голова предметної (циклової) комісії; завідуючий відділенням; заступник директора; директор.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор;

завідуючий кафедрою; декан;

37

проректор; ректор.

3. На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

4. Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

Позитивне рішення атестаційної комісії може бути підставою для підвищення за посадою, а негативне — .підставою для звільнення педагогічного працівника з посади у порядку, встановленому законодавством.

Порядок атестації педагогічних працівників встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Перелік кваліфікаційних категорій і педагогічних звань педагогічних працівників, порядок їх присвоєння визначає Кабінет Міністрів України.

Стаття 49. Робочий час педагогічних та науково-педагогічних працівників

1. Робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України.

Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов'язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час.

Максимальне навчальне навантаження науково-педагогічних працівників не може перевищувати 900. годин на навчальний рік.

Максимальне навчальне навантаження педагогічних працівників не може перевищувати 720 годин на навчальний рік.

2. Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному плані працівника.

3. Залучення педагогічних та науково-педагогічних працівників до роботи, не обумовленої трудовим договором, може здійснюватися лише за його згодою або у випадках, передбачених законом.

4. Відволікання педагогічних та науково-педагогічних працівників від виконання професійних обов'язків не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.
Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних

працівник'1*.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до

закону мають право на:

захист професійної честі та гідності;

вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів;

проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації;

індивідуальну педагогічну діяльність;

участь у громадському самоврядуванні;

участь у об'єднаннях громадян;

забезпечення житлом;

отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва;

одержання службового житла;

одержання державних стипендій. * *

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 51. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

постійно підвищувати професійний „ рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;

додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прищеплювати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации