Шпаргалка - Юридична психологія 2011 рік - файл n1.doc

приобрести
Шпаргалка - Юридична психологія 2011 рік
скачать (148 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc148kb.08.09.2012 19:19скачать

n1.doc

1. Предмет, об'єкт та генезис юридичної психології.

Юридична психологія є прикладною наукою. Її “батьківськими” дисциплінами в рівній мірі є психологія і юриспруденція. В галузі суспільних відносин, які регулюються нормами права, психічна діяльність людей має своєрідні риси, психічні закономірності виступають тут в особливих проявах і сполученнях, котрі невластиві іншим умовам людського життя. Як приклад можна навести психічні процеси (пізнавальні, емоційні, вольові), що лежать в основі виправлення злочинців, чи психічні процеси і стани, пов’язані з участю у кримінальному судочинстві. Слідчий, проводячи попереднє слідство, з’ясовує складні й такі, що важко піддаються врахуванню психічні та психологічні якості людей, їхні взаємини, умови життя і діяльності, індивідуальні особливості потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого), свідків та ін. Без психологічних знань дуже важко орієнтуватися у тих конфліктах і ситуаціях, з котрими йому, а також судді, співробітникові органів дізнання, прокурору та іншим учасникам юридичного процесу, доводиться стикатися у своїй роботі. Психологічна компетентність юриста допомагає запобігти чреватим іноді важкими наслідками помилкам, що можуть виникнути при судженні про людські вчинки внаслідок неврахування психологічних моментів”. Психологічні знання необхідні юристам-практикам і для того, щоб розвивати в себе такі важливі професійні якості, як гостра спостережливість і міцна пам’ять, гнучкість розуму та інтуїція, врівноваженість і витримка, рішучість і наполегливість, доброзичливість і принциповість тощо. Отже, юридична психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності та механізми психічної діяльності людей у сфері відносин, що регулюються правом.

Об’єктом психологічної науки є психіка особистості як властивість високоорганізованої матерії, яка є особливою формою відображення суб’єктом правовідносин об’єктивної реальності, саморегуляції на цій основі своєї поведінки і діяльності.
2. Завдання юридичної психології.

Завдання, котрі ставить перед собою юридична психологія як наука, прийнято ділити на загальні й одиничні.

Загальними завданнями юридичної психології є:

Одиничні завдання юридичної психології пов’язані з розробкою теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо найефективнішого здійснення правочинної діяльності. Серед них можна виділити такі:

  1. дослідження психологічних аспектів ефективності правових норм і розробляння психологічних основ щодо нормативної регуляції різних правовідносин;

  2. психологічне дослідження особистості злочинця, розкриття мотивації злочинної поведінки;

  3. розробляння методів і заходів психологічного впливу з метою викриття злочинців;

  4. дослідження психологічних закономірностей діяльності різних видів професійної юридичної діяльності;

  5. розробляння соціально-психологічних основ профілактики злочинів;

  6. дослідження психологічних закономірностей діяльності виправ-но-трудових закладів для розробляння системи заходів щодо виправлення і перевиховання засуджених.


3. Система юридичної психології як науки та навчальної дисципліни.

“Під системою юридичної психології розуміється логічне розташування проблем і питань, що вивчаються нею і які відображають рівень її розвитку, тенденції і перспективи”.

Аналізом системи юридичної психології займаються різні спеціалісти — юристи, психологи, юридичні психологи. Розглянемо окремі підходи щодо розв’язання цього питання.

К. Платонов виділяв у юридичній психології правову психологію (предмет — правосвідомість), кримінальну (предмет — причини злочинності, пов’язані з якостями особистості), судову психологію і ви-правно-трудову.

О. Ратінов вважає, що до системи юридичної психології входять:


4. Загальна характеристика методів юридичної психології.

У юридичної психології використовуються методи, властиві загальної площі і соціальної психології. Поруч із, для юридичної психології притаманні методи, які зустрічаються інших галузях психологічних знань. До таких спеціальних методів можна віднести:

1) метод складання психологічного портрета злочинця;

2) метод психологічного аналізу кримінальної справи і складання рекомендацій слідчьо-оперативними працівниками;

3) метод судово-психологічної експертизи;

4) " слідчий " чи " розшуковий " гіпноз;

5) метод виявлення приховуваних обставин, лжесвідчення і др.

Зазначені методи озброюють юристів ефективним зброєю у сфері розкриття і розслідування злочинів.
5. Методи вивчення особистості в юридичній діяльності.

Юридична діяльність має свою специфіку, що обумовлено її організаційним, управлінсько-розпорядчим та владним характером. Роботу юристів можна спостерігати в різних сферах суспільного життя, на різних рівнях організації соціального організму. Це прийняття законів, організація іх виконання, здійснення правосуддя, захист інтересів громадян, а також участь у вирішенні інших важливих питань. Поступово сфера використання юридичних знань поширюється, що надає відповідного авторитету професії юриста. Це об'єктивний процес, який не треба пов'язувати зі штучною тенденцією юридизації знань (юридична логіка, юридична соціологія, юридична етика). Авторитет юриста зростає одночасно з підвищенням авторитету права. Слід відзначити, що на сучасному етапі розвитку, українського суспільства цей процес так і відбувається. Право все більше проникає в систему соціальних зв'язків, втягуючи все більшу кількість людей у багатогранні правові відносини, завдяки чому підвищується роль захисників права.
6. Методи психологічного впливу на особистість. Правові та етичні межі застосування психологічного впливу в правоохоронній та правозастосовчій діяльності.

Метод спостереження передбачає пізнання індивідуальних особливостей психіки людини через вивчення її поведінки. Інакше кажучи, за обєктивними, зовнішньо вираженими показниками (дії, вчинки, мова, зовнішній вигляд) психолог робить висновок про індивідуальні особливості протікання психічних процесів (сприйняття, памяті, мислення, уяви), про психічний стан людини, про риси її особистості, темпераменту, характеру. Особливістю методу спостереження є те, що вивчення зовнішніх проявів психіки людини відбувається в природних життєвих умовах. У науковій психології використовується також метод самоспостереження, який виступає як засіб вивчення, аналізу та синтезу власних учинків і дій, порівняння своїх думок з думками інших людей. Головним методом психологічного пізнання є експеримент. В експерименті експериментатор, тобто людина, що проводить дослід, також здійснює спостереження за психічними явищами, процесами у піддослідного (людини, з якою проводиться дослід).
7. Історія розвитку юридичної психології.

1964 р. була прийнята постанова ЦК КПРС “Про заходи щодо подальшого розвитку юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні”, котра відновила юридичну психологію в усіх юридичних вищих навчальних закладах країни. У 1965–1966 рр. почалося викладання спеціальних курсів юридичної психології в юридичних вузах Москви, Ленінграда, Мінська та деяких інших містах. 1966 р. Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти СРСР було проведено Всесоюзний семінар із питань викладання юридичної психології і основних проблем цієї науки.

У травні 1971 р. в Москві відбулася перша Всесоюзна конференція із судової психології, а в червні 1971 р. в Тбілісі на 4-му Всесоюзному з’їзді психологів судова психологія була представлена окремою секцією.

Восени 1986 р. в м. Тарту (Естонія) пройшла Всесоюзна конференція з юридичної психології. На цій конференції зібралися і виступили з доповідями і повідомленнями представники всіх республік і регіонів Радянського Союзу. У цих доповідях широко обговорювалися проблеми методології і структури юридичної психології, завдання її окремих галузей (кримінальна психологія, психологія потерпілого, психологія попереднього слідства та ін.), а також структура курсу цієї дисципліни, що передбачається, і методика її викладання у вищому навчальному закладі.

Після розпаду СРСР юридична психологія поступово розвивається на теренах новостворених суверенних держав.

Нині юридична психологія розвивається насамперед з таких проблем:

8. Зв'язок юридичної психології з іншими науками.

Юридична психологія містить у собі різні області наукових знань, є прикладною наукою й рівною мірою належить як психології, так й юриспруденції. В області суспільних відносин, регульованих нормами права, психічна діяльність людей здобуває своєрідні риси, які обумовлені специфікою людської діяльності в сфері правового регулювання. Юридична психологія зв'язує суспільні науки й природні, біологію й історію, медицину й педагогіку, керування і юриспруденцію й ін. Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних й інших факторів при рішенні проблем правоохоронної й правозастосовної діяльності. На стиках юриспруденції із зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають двоїсту природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної й правозастосовної діяльності. Передумовою ефективності досліджень в області юриспруденції й ефективності правоохоронної й правозастосовної діяльності є орієнтація на реальних людей з їхньою складною свідомістю, вивчення впливу державно-правових інститутів на розвиток їхньої свідомості. Тому необхідно соціально-психологічних підхід до трактування права як основи юриспруденції.
9. Відчуття: поняття, класифікація, властивості відчуттів.

Відчуття — це відбиття в корі головного мозку окремих властивостей, предметів, об’єктів і явищ навколишнього світу, які впливають у цей момент на органи почуття людини. Фізіологічним механізмом відчуттів є діяльність різних аналізаторів: зовнішніх (зорові, слухові, шкірні, смакові, нюхові) і внутрішніх (сигналізують про голод, спрагу, рівновагу і т. д.). Розрізняють зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні і органічні відчуття. Для юриста-практика важливо знати, що відчуття характеризуються такими показниками, як чуттєвість і пороги. Чуттєвість — це здатність людини відчувати слабкі подразнення (абсолютна чуттєвість) і здатність відчувати слабкі відмінності міжподразниками (чуттєвість до розрізнення. Абсолютним порогом відчуття є мінімальна величина подразника, при який вперше виникають відчуття. Порогом розрізнення називають найменші зміни в силі подразника, котрі можуть бути відображені цими аналізаторами.
10. Сприйняття: поняття, класифікація та закономірності сприйняття предметів, простору, часу та руху.

Сприйняття представляє собою відображення в свідомості людини предметів і явищ об’єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі на органи відчуттів. На відміну від відчуттів, у процесі сприйняття формується цілісний образ предмета, явища, ситуації і т. д. Основні види сприйняття:

а) залежно від ведучого аналізатора, який бере участь у побудові образу, традиційно виділяють зорове, слухове, дотикове (тактильне), смакове, нюхове сприйняття;

б) залежно від об’єкта сприйняття розрізняють сприйняття матеріальних предметів, простору, часу, руху, швидкості, основних соціальних життєвих явищ і т. п.

Психологічну суть сприйняття об’єкта можна уявити через опис його властивостей, до основних з них відносять: предметність, цілісність, осмисленість, константність і вибірковість. Предметність сприйняття полягає в тому, що отримані із зовнішнього світу враження людина завжди відносить до тих чи інших предметів явищ. Цілісність сприйняття виражається в тому, що образи сприйняття представляють собою цілісні, закінчені предмети. Осмисленість сприйняття фіксує його зв’язок з мисленням і пам’яттю. Константність сприйняття — відносна постійність сприйманої форми, величини, кольору предмета незалежно від умов, в котрих воно відбувається. Вибірковість сприйняття — це переважне виділення одних предметів і об’єктів у порівнянні з іншими, обумовлене особливостями людини: її досвідом, потребами, установками і т. д. Наприклад, розмовляючи на багатолюдній вулиці зі своїм другом, людина бачить у натовпі лише свого співрозмовника, а вся маса людей є для неї фоном.


11. Увага: поняття, види, фактори, що визначають спрямованість уваги.

Увага - це спрямованість та зосередженість психічної діяльності людини на об'єкти та явища зовнішнього світу, а також на думки, почуття та процеси, що відбуваються всередині у нього. Увага може бути :

а) мимовільною (ненавмисною). Вона виникає внаслідок особливостей діючих на людину подразників, мобілізується автоматично, без участі свідомості. До таких особливостей належать сила подразника (сильний звук, різкий запах,).

б) довільною (навмисною). Цей вид уваги виникає внаслідок свідомо поставленої мети: спрямувати увагу на певний об’єкт чи явище дійсності. Вона пов’язана з вольовим зусиллям людини. Спонукальною причиною активізації психіки тут виступають не фізичні якості подразника, а внутрішня психічна причина — свідома воля людини.

в) позадовільною. з”являється після довільної уваги внаслідок того, що людина зацікавилася певним об'єктом чи діяльністю, у неї виник інтерес.

Основні властивості уваги:

зосередженість — виділення обмеженого кола об’єктів, на які спрямована увага, з відвертанням від усього побічного.

обсяг — кількість однорідних об’єктів, які сприймаються водночас. О

розподіл — одночасна спрямованість свідомості людини на кілька різнорідних об’єктів (чи дій), об’єднаних однією діяльністю (наприклад, керівник, який виступає на діловій нараді, спрямовує увагу на зміст мови, слідкує за часом і реакцією учасників);

переключення — перебудова, переміщення уваги з одного об’єкта на інший. Швидкість переключення залежить від особливостей попередніх і нових дій людини (якщо попередні дії були цікаві, викликали сильні почуття, вимагали великих затрат, то переключити увагу важко);

стійкість — час утримання уваги на предметі чи будь-якій діяльності. Стійкість уваги залежить від характеру діяльності, від того, наскільки вона захоплює людину, а також від мети і завдань, які стоять перед нею, її психічного стану (втома, роздратованість тощо).

Протилежним станом уважності людини є розсіяність.
12. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.

Уява — це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.

Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв’язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв’язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак. Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:

мимовільна уява. У цьому разі нові образи виникають під впливом малоусвідомлених чи взагалі неусвідомлених потреб і намірів людини. Уява виникає “сама собою”, без будь-яких спрямованих зусиль.

довільна уява. Вона являє собою процес навмисної побудови образів у зв’язку зі свідомо поставленою метою в тій чи іншій сфері діяльності.

Залежно від оригінальності є:

відтворювана уява. Її суть у тому, що уява нового — для цієї людини — образу предмета чи явища відтворюється на основі словесного опису, сприйняття зображення у вигляді карт, схем, креслень і т. п.

творча уява — самостійне утворення нових образів, які реалізуються в нових предметах, об’єктах, ситуаціях, явищах.

13. Пам'ять: поняття, види та процеси пам'яті. Значення пам'яті в юрисдикційній діяльності.

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду. Існують такі процеси п’яті: запам’ятовування; відтворення; забування. Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве. Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування. Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути актуальним і мимовільним. Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.
14. Прийоми активізації пам'яті учасників судочинства

Управління пам’яттю. Уміння організовувати матеріал, знання різноманітних прийомів запам’ятовування допомагають людині усвідомлено володіти безмежними можливостями своєї пам’яті. Для підвищення успішності і точності запам’ятовування необхідно враховувати темп надання нових відомостей і фон на якому відбувається сприйняття. Відомий цілий ряд способів управління пам’яттю, наприклад, способи локальної прив’язки, асоціації, опорних слів, створення установки, переказу, структурування, емоційного забарвлення, недостатності аргументів. Запам’ятовується краще той матеріал, який викликає активну розумову діяльність. Це сприяє розвитку здібності укрупняти й оптимально організовувати одиниці, що запам’ятовуються.
15. Мислення: поняття та класифікація. Рефлексивні судження.

Мислення - це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними. Перша особливість мислення - його опосередкований характер. Друга особливість мислення - його узагальненість. Залежно від того, яке місце в розумовому процесі займають слово, образ і дію, як вони співвідносяться між собою, виділяють три види мислення: конкретно-дієве, або практичне, конкретно-образне і абстрактне. Ці види мислення виділяються ще і на підставі особливостей завдань - практичних і теоретичних. Всі три види мислення тісно пов'язані один з одним. У багатьох людей у однаковій мірі розвинені конкретно-дієве, конкретно-образне і теоретичне мислення, але залежно від характеру завдань, які людина вирішує, на перший план виступає то один, то інший, то третій вид мислення.

16. Інтуїція та її роль в юрисдикційній діяльності.

Інтуїція – здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв`язку з чуттєвим і раціональним пізнанням; має підсвідомий характер, усвідомлюється лише результат; здогад, проникливість, чуття. Розрізняють чуттєву і моторну інтуїцію. Інтуїтивні компоненти виявляються у багатьох професіях та різних життєвих ситуаціях. У юриспруденції cудді необхідно знаті не лише «букву», але і «дух» закону. Він має виносити вирок не лише у відповідності із зарання написаною кількістю доказів, але й згідно «Внутрішнім переконанням», оскільки в законі поруч з однозначною «літерою» присутній і інтуїтивний «дух».багато хто із сучасних психологів вважають, що джерелом інтуїції – в несвідомому, точніше, в його злагодженій взаємодії зі свідомістю. Дослідження підтверджують це. Коли проявляється інтуїція, вона працює з передчуттями, архетипами, символами. Невипадково інтуїтивні передбачення нерідко народжуються уві сні, дрімоті або мареннях наяву.
17. Емоції: поняття, класифікація, класи емоційних станів.

Емоції – це переживання людиною свого ставлення до того що її оточує, що вона робить, до інших людей та самої себе. Емоції це безпосередні ситуативні переживання якогось більш менш постійного почутя. Емоції класифікують в залежності від сфери явищ, що визначають їх появу. Одна з найбільш повних класифікацій: Альтруїстичні емоції, Комунікативні емоції, Глоричні емоції, Праксичні емоції, Пугнічні емоції, Романтичні емоції, Гностичні емоції, Естетичні емоції, Гедоністичні емоції, Акизитивні емоції. До фундаментальних емоцій відносять: інтерес-хвилювання; радість; горе-страждання; гнів; відраза; презирство; страх; подив; сором; вина. Класи емоційних станів:!)настрій 2)афекти 3)стреси.
18. Почуття: поняття, класифікація, групи почуттів.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо. В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо. Види почуттів: Моральні почуття. Естетичні почуття. Інтелектуальні почуття. Праксичні почуття.

Пізнавальні почуття.
19. Стан тривоги (тривожності): поняття, види тривоги та значення в юрисдикційній діяльності.

Тривога – це тяжке занепокоєння що характеризується особливо болісним відчуттям як фізичним так і розумовим що супроводжується очікуванням небезпеки що насувається. Може виглядати просто як тяжке занепокоєння і бути хворобливим по своїй природі доповненням до суб’єктивно неприємного емоційного стану страху спрямованого в майбутне при відсутності реальної загрози або небезпеки.Тривожність діагностувалося за допомогою дуже різноманітних наборів іспитів чаші усього за допомогою так називаної Тейлоровской шкали "відкритої тривожності", що побудована по типу опітника. Склад психологічних компонентів тривожності не можна вважати цілком визначеним і встановленим. Найбільш стійкі і постійні компоненти цього комплексу: стан емоційної напруги (stress), переживання особистої погрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, віднесення невдач і помилок, за рахунок властивостей своєї особистості, заклопотаність, саме помисливість, невдоволення собою. Весь цей симптокомплекс володіє одним з основних відмітних ознак темпераменту: від нього залежить динаміка діяльності. Але виявляється він лише в ситуації небезпеки і залежить від мотивів і відносин особистості. Тривожність спостерігається також при незадоволенні мотивів і у всякому психологічному конфлікті типу фрустрації. Стан тривожності не є іманентною властивістю, властивому визначеному темпераментові. Воно з'являється лише при визначених порушеннях у системі мотивів і відносин особистості. Реалістична тривога – це емоційна відповідь на загрозу і/чи розуміння реальних небезпек зовнішнього світу. Вона виконує функцію самозбереження. Реалістична тривога – це емоційна відповідь на загрозу і/чи розуміння реальних небезпек зовнішнього світу. Вона виконує функцію самозбереження. Невротична тривога – це емоційна відповідь на небезпеку того, що неприйняті імпульси з боку ід стануть усвідомленими. Невротична тривога спочатку переживається як реалістична, але коли виникає реальна можливість імпульсам ід прорватися через контроль его, виникає тривога невротична. Виникнення моральної тривоги пояснюється відповіддю на погрозу покарання его з боку суперего. Моральна тривога виникає тоді, коли ід прагне до активного вираження аморальних думок чи дій, і суперего відповідає на це почуттям провини і сорому.
20. Стан стресу: поняття, види, стадії (фази) стресу та його значення в юрисдикційній діяльності.

Стрес - стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. Життя часом стає суворою і безжалісною школою для людини. Виникаючі на нашому шляху труднощів (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

У ході розвитку стресу спостерігають три стадії: Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. 2. Стадія опору. Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав, продовжує діяти. 3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Види стресу:1.Позитивний – мобілізує всі інші здібності на подолання перешкод2. Негативний – фізичне та психічне оціпеніння в результаті надмірної тривого та страху. Стан стресу може бути гострим або приймати хронічний характер.
21. Фрустрація: поняття та значення в юрисдикційній діяльності.

Фрустрація – це негативний емоційний стан що супроводжується усвідомленням неможливості досягнення поставленої мети.Іноді фрустрація буває тривалою що призводить до різкого звуження кола життєвих зв’язків індивіда. Тоді все що відбувається він розглядає під кутом зору події що спричинила фрустрацію.Остання може стосуватися не лише майбутнього чи теперішнього , а й минулого.
22. Фізіологічний афект: суть, фази розвитку та значення в юрисдикційній діяльності. Відмінність від паталогічного афекту.

У кримінальному законодавстві закріплений лише один з психічних станів особи, який можна віднести до обмеженої осудності. Це — фізіологічний афект. Він розглядається в рамках поняття «сильне душевне хвилювання», яке належить до обставин, що пом'якшують відповідальність (п. 4 ст. 40 та статті 95 і 103 КК України). Законодавець не розкриває його суті, а це призводить до різних тлумачень терміна «сильне душевне хвилювання», а значить і до відмінностей у кваліфікації злочинів, які вчинюються в такому стані. Загалом науковці погоджуються з думкою, що сильне душевне хвилювання це, по суті, стан фізіологічного афекту. Проте одні вчені, говорячи про сильне душевне хвилювання, мають на увазі лише фізіологічний афект і вважають зазначений стан нехворобливим1. Інші, характеризуючи сильне душевне хвилювання, вкладають в нього начебто теж фізіологічний афект, але одночасно мають на увазі й просто афект, його вид: (гнів, страх, відчай), наводять приклади із судової практики, в яких під впливом цих афектів вчинювались злочини, що кваліфікувалися судами за статтями 95 і 103 КК УРСР2. Слід зазначити, що ті вчені, які вважають, що фізіологічний афект є проявом сильного душевного хвилювання, характеризуючи той і розкриваючи умови саме цього явища, змішують стан фізіологічного афекту з іншим емоційним станом (можливо, з афектом).

Патологічний афект - це хворобливий стан психогенного походження, що виникає в практично психічно здорової людини. Патологічний афект розуміється психіатрами як гостра реакція у відповідь на психотравмирующее вплив, на висоті розвитку якої має місце порушення свідомості по типі афективного сутінкового стану. Афективна реакція такого типу характеризується гостротою, яскравістю вираження й трехфазностью плину: підготовчої, фазою вибуху, заключної.
24. Поняття та функції волі, етапи вольового процесу. Вольові риси юриста.

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Функції волі

    1. Спонукальна - організація активності людини. Активності
притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність виступає властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою.Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).
    Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.
    2. Гальмівна функція - стримування небажаних проявів активності. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції.(Наприклад окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити негативні емоції).
    Отже в понятті "воля" простежується цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності.

Характерні особливості волі.

    1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.
    2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.
    3. Вольова регуляції - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.
    4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.
25. Психологія огляду місця події.

Огляд місця події має свої психологічні особливості, такі як:

1. Огляд місця події є незамінною слідчою дією, оскільки інформацію, що одержується при огляді, здобути шляхом проведення інших слідчих дій неможливо. Така, наприклад, інформація знаходиться в слідах ніг і рук злочинця, слідах застосування ним знарядь злому й т.д.

2. Огляд місця події часто проводиться в умовах невизначеної ситуації, яка така, що характерна для первинного етапу розслідування. Спочатку слідчому доводиться шукати відповіді на такі питання як: "Що відбулося: злочин, нещасний випадок чи інсценування? Якщо злочин, то який? Хто та чому міг його вчинити?

3. Особливістю огляду місця події є також його невідкладний характер. На відміну від інших слідчих дій огляд повинен проводитися негайно. Будь-яке відстрочення може привести до зміни обстановки, втрати слідів і доказів, забування очевидцями та свідками важливих для справи обставин.

4. На ефективність огляду суттєво впливає психологічний фон злочину, тобто ті суб'єктивні стани в яких може знаходитися слідчий.

5. Огляд місця події належить до небагатьох слідчих дій, при проведенні яких слідчий діє публічно, в присутності інших людей. Це вимагає певної психологічної підготовки, зокрема, вміння зосередитися, зберігати стійкість, концентрацію та перемикати увагу й, у той же час, керувати діями учасників огляду, підтримувати необхідну дисципліну, атмосферу співпраці.

6. Важливими факторами огляду, здатними чинити на нього негативний вплив, є несприятливі погодні умови: холод, спека, дощ, туман, нічний час доби. Дуже велика або навпаки, мала площа місця події.

Огляд місця події - це вид складної комплексної діяльності, що складається з дій слідчого, співробітників органів дізнання, спеціалістів і т. д., при керівній ролі слідчого. В ході огляду місця події, як у принципі й у ході інших видів слідчого огляду, в діяльності слідчого можна виділити три специфічні сторони або елементи: пошуковий (пізнавальний) елемент, організаційний елемент, посвідчувальний елемент
31. Психологічні особливості допиту підозрюваного.

Одна з характерних особливостей допиту підозрюваного — обмеженість інформації і дефіцит часу на його підготовку. Відсутність достатніх викривальних доказів зобов’язує слідчого у процесі допиту підозрюваного використовувати багатоваріативну тактику. Водночас допит підозрюваного зразу після його затримання чи арешту має і позитивний бік, адже підозрювана особа не встигає детально продумати, всебічно обґрунтувати неправдиву версію; як правило, її показання містять явні суперечності. Основне завдання слідчого при допиті підозрюваного полягає в тому, щоб отримати відомості, які дають змогу перевірити його причетність до злочину, що розслідується. Тому необхідно виділяти такі обставини, які можуть бути відомі лише особі, яка скоїла злочин. І якщо підозрюваний мовчить про факти, які вже виявлені слідством, то це повинно насторожити слідчого. Під час допиту підозрюваному ставляться насамперед ті запитання, відповіді на які вже відомі юристу. Мета постановки таких запитань — виявити позиції підозрюваного щодо правосуддя. Для підозрюваного на попередньому слідстві характерні психологічні стани тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Часто він не знає, якими доводами володіє слідчий, які запобіжні заходи будуть вибрані, які слідчі дії будуть проведені і т. п. Такий психологічний стан підозрюваного повинен враховуватися слідчим при розробці й застосуванні різних тактичних і психологічних прийомів. Складним є питання про пред’явлення підозрюваному доказів. Велику роль у процесі допиту відіграє правильна адекватна інтерпретація невербальних сигналів (міміка, жести, поза та ін.), які розкривають емоційно-вольовий стан підозрюваного. Психологічно найскладнішою ситуацією допиту підозрюваного є його відмова давати показання.
32. Психологічні особливості допиту обвинуваченого.

Цілком обґрунтовано вважається, що обвинувачений є найбільш поінформованим і найбільш психологічно складним джерелом доказів. Правдивість його показань певною мірою можна стимулювати шляхом роз’яснення значення щиросердного зізнання, яке слугуватиме як обставина, що пом’якшує відповідальність за скоєний злочин. Важливо зазначити: акцент повинен робитися не на визнанні вини, а на каятті і сприянні слідству в розслідуванні злочину.

Допит обвинуваченого проводиться за всіма пунктами пред’явленого обвинувачення. У зв’язку з цим на початку допиту обвинуваченому пояснюються суть пред’явленого обвинувачення, санкції відповідної норми Кримінального кодексу, його право на захист. Під час допиту обвинуваченого слідчий обов’язково повинен враховувати можливі зміни його показань, тому всі суттєві деталі фіксу-ються. Позиція закритості обвинуваченого, яка досить часто трапляється на початковій стадії допиту, не повинна переростати в конфлікт між ним і слідчим.
33. Психологічні особливості допиту свідків.

Показання свідків відіграють велику роль у діяльності слідчих і суддів, захисників і адвокатів, прокурорів та інспекторів. Вони сприяють установленню обставин підготовки і скоєння злочину, виявленню осіб, які скоїли злочин, мотивів їхніх злочинних дій, визначенню соціально-психологічних даних, які характеризують особистість обвинуваченого (потерпілого), інших очевидців події. У психологічному плані показання свідків — це відтворення раніше сформованих вражень, актуалізовані образи подій, що сталися. При цьому дуже суттєво, наскільки правильним, адекватним є процес сприйняття в цього свідка, які особливості збереження і реконст-рукції1сформованих образів в його пам’яті. Досвід показує, що в усіх випадках допиту повинна передувати бесіда слідчого зі свідком. Її основна мета — зняти у свідка психічне напруження, усунути можливу недовіру, викликати в нього готовність дати правдиві свідчення.

Після невимушеної короткої бесіди і пояснення свідку, у зв’язку з чим він викликаний на допит, слідчий вислуховує його вільну розповідь. Причому слідчий повинен виявляти повагу і довіру до показань свідка, з його боку недопустимі глузування, неуважність, поспіх, грубість і т. п. Отримуючи опис будь-яких деталей, він може поцікавитися, чим викликана така підвищена увага до цих обставин. Формулюючи запитання і вислуховуючи відповіді, слідчому необхідно уважно стежити за своєю інтонацією, контролювати міміку і жести, адже все це може справляти навіювальний вплив на свідка. У ході допиту слідчий повинен відокремлювати факти, які описа-ні впевнено, від тих, що повідомляються з певним сумнівом.
34. Психологічні особливості допиту потерпілих.

Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді — потерпілий. Конкретні обставини, причини й умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого. Формування показань потерпілих має свої особливості, пов’язані з їхніми специфічними переживаннями, які викликані здійсненими стосовно них злочинними наслідками. Психічні переживання потерпілих, зокрема в тих випадках, коли злочинне діяння тією чи іншою мірою загрожує життю, здоров’ю і гідності особистості, характеризуються емоційною глибиною, підвищеною гостротою. Потерпілі, які є об’єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного злочину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Найхарактернішою реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху. У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, відбиваючи їх у пам’яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебільшує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та ін-ші засоби і т. д.). В умовах боротьби потерпілі нерідко погано чи викривлено запам’ятовують прикмети злочинця, не запам’ятовують послідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потерпілі часто не запам’ятовують кожного з них і не можуть згадати, хто першим скоїв ті чи інші насильницькі дії.

35. Психологічні особливості допиту неповнолітніх.

Знання психологічних особливостей підлітків дає можливість юридичним працівникам цілеспрямованіше вирішувати завдання розслідування злочинів, у тому числі проведення допиту.

Вивчаючи особистість неповнолітнього, слідчий повинен передусім встановити його позитивні якості, час змінення його поведінки в гірший бік, з’ясувати причини, які сприяли цим змінам, та ін. Це дозволить слідчому сформувати правильне уявлення про людину, обрати правильну тактику допиту і належні заходи психологічного впливу на підлітка. Позитивний вплив на свідчення підлітка справляє спокійна, безконфліктна обстановка допиту. Неповнолітньому допитуваному спочатку слід пояснити, з якого приводу проводиться допит, які його обов’язки і права. Після встановлення психологічного контакту, слідчий спонукає підлітка до вільної розповіді, в ході якої, як правило, його не перебивають і не підказують її напрям. Потім за допомогою запитань уточнюються і перевіряються окремі деталі подій, їх послідовність. Для активізації відповідей на запитання слідчого підлітку необхідно надавати мнемонічну2 допомогу — нагадування послідовності розвитку подій, пред’явлення речових доказів, допит у різних планах, ознайомлення допитуваного з показаннями інших осіб, допит на місці події тощо. У ході підготовки до допиту дітей дошкільного і молодшого шкільного віку слідчому бажано використати консультації педагога і психолога. Знання психологічних особливостей підлітків, дітей дошкільного і молодшого шкільного віку забезпечує індивідуальний підхід до кожної особистості під час підготовки і проведення допиту, що підвищує його ефективність.
36. Психологія очної ставки.

Очна ставка проводиться в специфічній психологічній атмосфері, що накладає відбиток на взаємодію її учасників. У ході цієї дії відбувається спілкування одночасно між трьома особами: слідчим і двома особами які допитуються. При цьому неминуче виникає психологічний вплив одного що допитується на Іншого, а також слідчого на них обох. Одночасно і учасники очної ставки мають певний вплив на слідчого. Кожному з тих, що допитуються доводиться свідчити в присутності іншого, що повідомляє нерідко протилежні по значенню і значенню зведення. При цьому кожний з учасників відстоює відомості, що повідомляються їм, оскільки раніше він вже давав їх на допиті. Таким чином, в самої очній ставці як би укладена конфліктна ситуація, в якій слідчий прикладає зусилля до усунення істотних протиріч, виявлених в свідченні раніше допитаних осіб. Конфліктна ситуація на очній ставці має свою особливість. Якщо в ході допиту вона може з'явитися між слідчим і особою що допитується, не бажаючим свідчити, то на очній ставці конфлікт частіше за все розвивається між тими двома, що допитуються і слідчому важливо не втратити управління слідчою дією. У порівнянні з допитом на очній ставці вище емоційне напруження слідчого. Воно викликається не тільки складністю діяльності по усуненню протиріч у відомостях осіб, що допитуються, перебуванням в атмосфері конфліктної ситуації, але і тим, що слідчий вимушений взаємодіяти не з одним, а одночасно з двома особами, що відстоюють свої свідчення. З іншого боку, особа, що викриває іншого учасника в злочинних діях або у брехні, також випробовує велике емоційне напруження, оскільки робить це в його присутності. У таких умовах ним заволодіти страх, жалість або інші почуття” Ця обставина також робить очну ставку специфічною в психологічному відношенні. Очна ставка між обвинуваченим і потерпілим психологічно складна тим, що добросовісний учасник або боїться повторної зустрічі з обвинуваченим, або її не бажає, оскільки ця зустріч йому неприємна. Очна ставка володіє високою силою впливу на її учасників. Вплив визначається передусім впливом осіб, які допитуються один на одного, яке грає двояку роль для встановлення істини позитивну або негативну.

37. Психологія пред'явлення для впізнання.

З психологічної точки зору, впізнання — це процес, при якому особа сприймає пред’явлені їй об’єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об’єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Об’єктами впізнання можуть бути люди, трупи і частини трупів, тварини, різноманітні предмети, документи, приміщення, ділянки місцевості та ін. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред’явленням натуральних об’єктів чи їхніх зображень. Суб’єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені.

З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії: 1) підготовча. На цій стадії проходить попередній допит про обставини, при яких ті, що впізнавали, раніше сприймали певне обличчя чи предмет, з’ясовуються основні прикмети, особливості об’єкта впізнання. Важливо при цьому враховувати психофізіологічні особливості особи, яка впізнає, її психічний стан у момент сприйняття об’єкта, місце, час, умови спостереження об’єкта, який впізнається, а також ступінь її зацікавленості в результатах справи;2) основна — саме впізнання. Впізнання може бути симультанним — це впізнання відразу, в результаті миттєвого збігу образу людини (предмета), що знаходиться в пам’яті особи, яка впізнає, і об’єкта, який їй пред’явлений для впізнання.

Крім того, розрізняють ознаки достатні й необхідні для впізнання (наприклад, для впізнання людини за її зовнішніми достатніми і необхідними ознаками є характерні особливості її обличчя, описані за системою “словесного портрета”; ознаки тільки одягу не можуть бути достатніми і необхідними). Психологія впізнання багато в чому визначається особливостями особи, яка впізнає, її ставленням до події злочину і самого правопорушника. Суттєво впливає на впізнання тривалість первинного сприйняття: бачив той, хто впізнає, злочинця один раз протягом короткого проміжку часу чи зустрічався з ним багато разів. Складним є і психологічний стан того, хто впізнає, в момент упізнання. Зокрема, він може відчувати страх, оскільки боїться помсти злочинця, його родичів, друзів.
38. Психологія відтворення обстановки і обставин події (слідчого експерименту).

У процесі відтворення обстановки і обставин події його учасники перебувають у складному психологічному стані, мають, як правило, значне емоційне напруження, що впливає на характер їхніх дій, поведінку і мову. Це повинно враховуватися слідчим як при підготовці, так і в процесі самого відтворення обстановки і обставин події. Річ у тім, що відтворення обстановки і обставин події є сильним засобом психологічного впливу на його учасників, оскільки його результати підозрюваному чи обвинуваченому важко заперечити.

У відтворенні обстановки і обставин події головними є проведення дослідів і правильна оцінка отриманих результатів. Щодо події, яка проходить перевірку, отримані результати можуть бути:

а) позитивними (ця подія могла відбуватися);

б) негативними (ця подія могла не відбуватися).

Результати відтворення обстановки і обставин події інтерпретуються як наявність об’єктивних можливостей здійснення певної події (дії) і як суб’єктивна можливість виконання певної дії цією особою.

Позитивний результат відтворення обстановки і обставин події дає змогу слідчому зробити вірогідний висновок про те, чи відбулася ця подія насправді. Такий висновок буде правомірним у тому разі, коли він заснований на сукупності наявних доказів, а не на оцінці результатів одного експерименту.

Спеціалісти вважають, що ще складнішою є оцінка отриманих результатів відтворення обстановки і обставин події. Для дослідів, які перевіряють об’єктивну можливість існування певної події (дії), негативний результат дає можливість найчастіше робити достовірний категоричний висновок про те, що можлива подія (дія) не могла статися. Для отримання абсолютної впевненості в такому висновку досліди проводяться багаторазово і зі змінами виконавців цієї дії (необхідно враховувати, що психологічні особливості окремих індивідуумів можуть значно відрізнятися від посередніх людських можливостей). Що стосується негативних результатів досліджень, які перевіряють суб’єктивні можливості певної особи, то вони повинні оцінюватися, виходячи із зайнятої цією особою позиції. Зокрема, якщо людина не бажає показувати свої навички і вміння, виконувати ті чи інші дії, то експеримент втрачає сенс.

Отже, оцінюючи результати відтворення обстановки і обставин події, які мають на меті перевірити суб’єктивні можливості виконання певних дій цією особою, необхідно врахувати вплив описаних вище факторів

39. Психологія відтворення обстановки і обставин події (перевірки показань на місці).

Слідча дія перевірка свідчень на місці проводиться для встановлення відповідності або невідповідності свідчень допитаних осіб (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка) обстановці місця здійснення події.

Основні завдання, які вирішує слідчий при перевірці свідчень на місці, такі:

1) з’ясувати обізнаність чи необізнаність допитаної особи про досліджувану подію, що дає змогу визнати (або не визнати ) її очевидцем або учасником цієї події;

2) перевірити вже наявні свідчення;

3) отримати додаткову інформацію стосовно тієї, яка вже була отримана в ході допиту підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка;

4) викрити особу, яка дає неправдиві свідчення.

За своїм змістом перевірка свідчень на місці включає елементи огляду місця події, допиту, впізнання, слідчого експерименту, у зв’язку з чим поєднує в собі психологічні особливості цих слідчих дій

Під час підготовки до перевірки свідчень на місці необхідно враховувати ряд моментів, які мають психологічний аспект. По-перше, необхідно визначити ті обставини, які підлягають перевірці. По-друге, правильно вибрати час відтворення свідчень (якщо обвинувачений дає правдиві свідчення, то через затримку з виїздом на місце події він може змінити свою позицію). По-третє, вивчити психологічні особливості особи, чиї свідчення перевіряються (важливість цього стану полягає в тому, що хороші знання психіки цієї людини допоможуть встановити і підтримувати потрібний психологічний контакт, уникнути конфліктних ситуацій). По-четверте, підготувати запитання, які підлягають з’ясуванню.

У психологічному плані перевірка свідчень на місці споріднена з психічним процесом упізнання. На місці події, перебуваючи серед предметів, про які під час допиту людина говорила по пам’яті, вона в змозі згадати такі факти і деталі, які в кабінеті слідчого забула. І сам слідчий у ході відтворення свідчень на місці може отримати більше інформації, бо він не тільки слухає (як при допиті), а й бачить конкретні образи предметів і документів, порівнює і зіставляє. Це дає можливість йому глибше сприймати й осмислювати подію, що вивчається.

Після прибуття на місце підозрюваний, обвинувачений, потерпілий або свідок вільно викладає відповідні обставини, які пов’язані з подією, що вивчається. Як правило, слідчий намагається встановити шлях проходження до місця злочину, місцезнаходження предметів, які мають значення для слідства, невідомих слідству осіб, обставини, які сприяли скоєнню злочину, та ін.
40. Поняття, предмет об'єкт та значення судово-психологічної експертизи.

Правильному розв’язанню завдань розкриття і розслідування злочинів, а також перевихованню тих, хто скоїв злочин, сприяє використання працівниками правоохоронних органів і правосуддя психологічних знань. Виникає необхідність звертатися до експертів-психологів для проведення судово-психологічної експертизи, в ході якої професійний психолог отримує нові факти, корисні для встановлення істини в кримінальній справі. Спеціаліст-психолог, який виступає в ролі експерта, може надати слідчому, наприклад, інформацію про особливості сприйняття пам’яті і мислення дітей певного віку чи людей похилого віку, про характерний вплив на перебіг певних психічних процесів особистості та її поведінки стану алкогольного сп’яніння чи стресу тощо. У кримінальному процесі судово-психологічна експертиза виступає як одна із основних форм практичного застосування спеціальних психологічних знань в юриспруденції. Судово-психологічна експертиза є одним із за-собів встановлення істини в судочинстві, джерелом доказів. Потрібно відрізняти судово-психологічну і судово-психіатричну експертизи:

•   судово-психологічна експертиза вивчає суттєві для криміналь-ної справи особливості психічної діяльності обвинувачених, по-терпілих і свідків;

•   судово-психіатрична експертиза вивчає психічні прояви, які ви-ходять за межі норм, тобто є патологічними.

Окремими предметами судово-психологічної експертизи можуть бути:

•   наявність або відсутність в обвинувачених у момент скоєння злочину афекту;

•   принципова здатність свідків, підозрюваних і потерпілих (особ-ливо дітей) правильно сприймати важливі для кримінальної справи обставини;

•   здатність свідків, підозрюваних і потерпілих давати правильні свідчення про суттєві для справи обставини;

•   здатність неповнолітніх обвинувачених, які страждають розу-мовою відсталістю не з причини психічних захворювань, усві-домлювати в повному обсязі значення своїх дій;

•   можливість виникнення різних психічних переживань, які перешкоджають нормальному виконанню професійних функ-цій (наприклад, на залізничному транспорті, в авіації, в діяль-ності оператора автоматизованих систем управління на ви-робництві і т. п.).

Судово-психологічна експертиза призначається постановою слідчого або ухвалою суду, де повинні бути відображені обставини справи, визначений експерт або група експертів, сформульовані запитан-ня, які потребують експертного дослідження. За наявності даних, які свідчать про розумову відсталість неповнолітнього підсудного, суд може призначити для проведення експертизи дитячого психолога або шкільного педагога

Таким чином, судово-психологічна експертиза у змозі дати харак-теристику особистості і тих її ознак, які можуть бути елементами складу злочину — сильного душевного хвилювання обвинуваченого, що виникло раптово, безпорадного стану потерпілого, сильного страху свідка, депресії потерпілого і т. д. Вона сприяє розкриттю і розслідуванню злочинів, а також організації процесу перевиховання засудженого в умовах виправно-трудової установи.

41. Компетенція судово-психологічної експертизи.

Питання про компетенцію судово-психологічної експертизи до сьогодні не вирішене. На думку М.І. Єникєєва, до компетенції судово-психологічної експертизи належать питання:


1. Предмет, об'єкт та генезис юридичної психології
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации