Антонович М.М. Міжнародне публічне право - файл n1.doc

приобрести
Антонович М.М. Міжнародне публічне право
скачать (1930 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1930kb.08.09.2012 18:39скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17
102
розділ 8 Права людини і міжнародне право

Однією з найважливіших галузей міжнародного публічно­го права є така галузь, як «Права людини». Англійською мо­вою ця галузь називається Іпіегпаііопаі Нитап Кі^Ьїз Ьа\у -міжнародне право з прав людини, що через тавталогію не за­кріпилось в українській мові. З усіх галузей міжнародного права ця галузь має чи не найкращий механізм імплементації як через низку міжнародних договорів універсального та ре­гіонального характеру, ратифікованих переважною більшістю держав, так і через низку контрольних та правозахисних ор­ганів.

Поняття і розвиток прав людини

В українській правничій науці права най­частіше визначаються як «певні можливості людини, котрі необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'­єктивно визначаються досягнутим рівнем роз­витку людства (економічним, духовним, соці­альним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей» 1. Зарубіжні вчені тлумачать це поняття ширше.

Перше систематичне тлумачення мови «прав» було здійснене В. Н. Хохфельдом (1879-1918). Він стверджував, що слово гі^Ьі; (право) використовується як родове поняття і означає будь-який вид юридичної переваги, а саме - сіаіт (вимога, претензія), ргіуі1е§е (привілей), (здатність, можливість) чи іттипі1;у (пільга)2. У найвужчому смислі, за Хохфельдом, термін гІЈМ (право) співвідноситься

1 Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Навчальний
посібник.- К.: Атіка, 2001.- С. 9.

2 НоН/еШ \Ґ. N. ГишіатеїгЬаі Ье^аі СопсерШпз аз Аррііей іп «Тшіісіаі

е.- УУезїрогї: Сгеегтоосі Ргезз, 1978.- Р. 71.

103



А






з терміном сіігіу (обов'язок) і найближчим синонімом його є сіаіпі (вимога, претензія) 1.

У подальшому було багато спроб інтерпретацій поняття «пра­во» 2, котрі засвідчили складність даної проблеми, а очевидно, і неможливість однозначного тлумачення природи прав, оскі­льки вони можуть використовуватися в найрізноманітніших контекстах і аналізуватись з різних точок зору. Тлумачення аналізованого поняття в Віаск'з Ьаду Оіс1;іопагу підтверджує зазначене нами вище. Термін «гіЈпі;» (право) визначається тут таким чином: «...в абстрактному смислі означає справедли­вість, етичність або узгодження з нормами закону чи мораль­ними принципами. В цьому значенні він відповідає одному із значень латинського терміна "іиз" і означає право абстрактно, як основу всіх прав чи комплекс моральних принципів, що надають характеру справедливості всьому позитивному праву... В конкретному смислі - можливість, привілей, здібність чи вимога однієї особи до іншої. Як правило, права визначаються як "можливості вільно діяти". Основні права належать людям від природи, як особистостям, і існують до їх визнання пози­тивним правом. ...В юридичному смислі "право" справедливо визначають як "здатність однієї людини контролювати з дозво­лу і за допомогою держави дії інших"» 3. У цій же статті слов­ника X. К. Блека подаються ще декілька значень терміна «гіЈп!;» (право).

Отже, термін «право» у тому значенні, яке він має в слово­сполученні «права людини», виходить за межі тільки певних можливостей людини, необхідних для її існування та розвит­ку в конкретно-історичних умовах, як він тлумачиться у віт­чизняній юридичній науці. Цей термін може означати також вимогу, претензію, привілей тощо4.

Попередниками слова «права» (англ. гі^піз) були слова «вольності» (англ. ІЇЬегііев) та «привілеї» (англ. ігапспізез). Деякі філософи навіть ототожнювали ці терміни. На думку Дж. Холта, гіЈпіз (права) є, можливо, ширшим терміном, ніж ііЬегііез (вольності), оскільки «правами» можна користуватись за звичаєм, в той час як «вольності» більше схожі на привілеї,

ча.

2 Див.: Шеіітап С. А ТЬеогу оЈ ШйНіз. Регзопз ишіег Ьа^з, ІпзіНиїіопз
апсі Могаїз.- Кодатап апсі АПапЬеісі РиЬіізЬегз, 1985.- Р. 57; Нагі Н. Ь. А.
БеїтНіоп апсі ТЬеогу іп <Іигізргис1епсе // Ь. О.. Кеу.- 1954.- V. 70.- Р. 12-13;
Ииіогкіп Я. Таїкіпй Шепїз Зегіоизіу.- СатЬгісІЈе, Мазз.: Нагуапі ііпіу. Ргезз,
1977.- Р. 82-85; Рабінович П. М. Основні права людини: поняття, класифікації,
тенденції // Укр. часопис прав людини- 1995.- № 1.- С. 15-18; та ін.

3 Віаск'з Ьа\у ОісШіпагу.- 81;. Раиі, Міпп.: ДУез* РиЬ1ізпіпЈ Со., 1991.- Р. 919.

4 Антонович М. Юридична термінологія з прав людини: походження, тлума­
чення, функціонування // Укр. часопис прав людини.- 1997.- № 3-4.- С. 20.

РОЗДІЛ 8

104

котрі надаються 1. Томас Гоббс вказував на часте змішування латинських термінів «<Іиз» і «Ьех», англ. «Ні^пі» і «Ьаш» (укр. «право» і «закон»), хоч їх слід розрізняти, оскільки КІЈпі; (пра­во) полягає в свободі щось робити чи утримуватися від чогось, в той час як Ьачу (закон) обмежує і зобов'язує; отже, Ь і КіЈМ (закон і право) відрізняються так само, як И ЬіЬегіу (обов'язок і воля) 2.

Поняття прав людини, як правило, прослідковують почина­ючи з Давньої Греції та Риму. П. Рабінович, однак, вважає, що деякі права людини зафіксовані вже в обох частинах Біблії 3. Латинський термін «іиз» (право) в аналізованому значенні зна­ходимо в працях римського філософа Ціцерона, як, наприклад, ихогез еосіет іиге зипі; ^ио уігі «мати ті ж самі права» тощо 4. В кінці XII - на початку XIII ст. в англійських хартіях викори­стовувався латинський термін іига согопае, що передавав понят­тя «гі^Ьіз оЈ іпе Сго\уп» (права корони), яке через ідею «гі§Мз оі ІЇіе кіпріот» (права королівства) набуло значення «права вільних людей королівства». Так, у «Великій хартії» вольності надаються не королівству, а вільним людям королівства 5.

Природне право в греко-римський та середньовічний пері­оди вивчало в основному обов'язки, а не права людини і ви­ключало центральну ідею прав людини - ідею свободи і рівно­сті. Перехід від природного права як обов'язків до природного права як прав відбувся в період від XIII ст. до Вестфальського миру 1648 р. Вчення Томи Аквінського (1224/25-1274 рр.) та Гуго Гроція (1583-1645 рр.), Магна Карта (1215 р.) підтвер­джують цей перехід.

Ідею природних прав знаходимо в працях Дж. Локка. Зок­рема, у «Другому трактаті про державне правління» термін «право» використовується досить часто в таких словосполу­ченнях, як «а КіЈп1; іо рипізЬ іЬе ОЈіепйег» (право покарати злочинця), «а КІЈМ оі Ргорегіу» (право власності) та ін.6. Дж. Локк стверджував, що певні права очевидно належать індивідам як Ьитап ЬеіпЈз, оскільки ці права існували в «ста­ні природи» до того, як людство вступило в громадянське су­спільство; основними серед цих прав є право на життя, свободу (свободу від свавільних законів) та власність; вступивши в грома­дянське суспільство внаслідок соціального контракту, людство віддало державі тільки право впроваджувати ці природні права,

1 Ноіі ^. С. Ма§па Сагіа апсі Месііеуаі Соуегптепі.- Ілкі., Копсеуегке:
НатЬіесіоп Ргезз, 1985.- Р. 205.

2 Тпе ЕпеіізЬ ЛУогкз оЈ ТЬотаз НоЬЬез.- 1839.- V. 3.- Р. 117.

3 Рабінович П. Основні права людини...— Вказ. праця,— С. 14.

4 Зітрзоп В. Р. СаззеН'з Ие\у Ьа*іп ОісИопагу.- 1968.- Р. 331.

5 Ноіі ^. С.~ Ор. сі*.- Р. 210.

6 Ьоске 3. Ттоо Тгеизез оЈ Соуеттепі.- 1963.- Р. 312, 341.


105_

а не самі права '. В той же час Дж. Локк приймав інститут рабства, не заперечував проти надання політичних прав тіль­ки тим, хто мав власність, і не заперечував, що права жінок і чоловіків не є рівними 2.

Наступним важливим етапом у розвитку прав людини ста­ли XVII—XVIII ст., коли були прийняті англійська Петиція про права (1628 р.), англійський Білль про права (1689 р.), амери­канська Декларація про незалежність (1776 р.), вірджинська Декларація про права (1776 р.) тощо. В цьому переліку можемо назвати українську Конституцію Пилипа Орлика (1710 р.), пер­шу демократичну конституцію в світі, котра гарантувала бага­то прав і свобод. Водночас розуміння прав людини було досить обмеженим. Навіть Томас Джефферсон не закликав до визнан­ня рівності жінок, чорних та корінних американців 3.

Ідея природних прав в кінці XVIII та протягом XIX ст. піддається філософським та політичним атакам як справа, так і зліва. Так, ліберал Джеремі Бентам, один із засновників ути­літаризму, писав, що права є дитиною права; реальне право породжує реальні права, а уявне право, яким є природне пра­во, породжує уявні права. Природні права - це нонсенс 4.

Наступною хвилею в розвитку прав людини стало XX ст., і, як вважає Г. Бургерс, цей розвиток ще не досяг кульміна­ції 5. Термін «права людини» (англ. питап гіЈпЈз) був вперше вжитий не так давно - у 1942 р., коли 26 держав-союзниць у Декларації ООН висловили своє тверде переконання в тому, «що повна перемога над ворогами є дуже важливою для захи­сту життя, свободи, незалежності та релігійної свободи, а та­кож для забезпечення прав людини і справедливості як на власній території, так і на інших територіях» 6. Цей термін замінив термін «природні права» (англ. паіигаі гі^Ьїз) і пізні­ший термін «права чоловіка» (англ. Іпе гі§Мз оі тап), який не завжди сприймався як такий, що включав права жінок. Поняття прав людини значно збагатилось і було детально роз­роблене з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 р. (надалі - ЗДПЛ), Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р. (надалі — Європейська конвенція), Міжнародних пактів 1966 р., інших міжнародних актів з прав людини. Процес уніфікації цієї термінології все ще триває.

1 8ее ЧГезіоп В. Н. Ншпап Кі^Ш // Ншп. ЕІ8 О..- 1984.- V. 6.- Р. 259.

28ее РіеШв А. В. & Магг Уґ.-В. Нитап Кігпіз аз а Ноіізііс Сопсер* // Нит. Кіз ^.- 1992.- V. 14.- Р. 3.

3И.

іЦГезіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 261.

5 Виг§егз Н. ТЬе Коасі їо Зап-Кгапсізсо: ТЬе Кеупгаі о? Іііе Нитап Ісіеа іп *Ье ТдуепїїеіЬ Сепіигу // Нит. КІ8 О..- 1992.- V. 14.- Р. 447.

6Ьаиівоп Е. Епсусіорейіа оі Нитап ШеЬіз.- Г^.У., \УазЬ., Ілк).: Тауіог & Ргапсіз Іпс, 1991.- Р. IX.


Класифікації

прав

людини

Родове поняття «права людини» поділя­ться на видові поняття за різними критерія­ми, і Для специфікації цього поняття вико­ристовуються різні терміни. Зустрічаємо тер­міни «права людини» і «права громадянина». Природно, викликає подив, коли ці поняття використовуються у сполученні «права люди­ни і громадянина»,- нібито громадянин не є людиною. З іншого боку, очевидно, що понят­тя «права людини» та «права громадянина» не є синонімами, оскільки не кожна людина має громадянство за внутрішньодержавним правом, а отже, не користується деякими пра­вами, які надаються тільки громадянам пев­ної держави.

За характером потреб людини, які забез­печуються правами, П. М. Рабінович пропо­нує поділяти права людини на фізичні (жит­тєві), особистісні, культурні (гуманітарні), економічні та полі­тичні Ч Не виділяються як окрема група соціальні права, що традиційно включались в ряд «соціальних, економічних та культурних прав» згідно з відповідним Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (надалі -МПЕСКП) 1966 р. Як зазначає П. М. Рабінович, «всі права людини є соціальними як за змістом, так і за способами їх здійснення, оскільки вони зумовлені соціумом, суспільством. З цієї точки зору несоціальних прав людини (особи) взагалі існувати не може 2. Окрім зазначених прав людини, доціль­ним видається виділяти в окрему групу процесуальні (юридич­ні) права людини, як це робиться, зокрема, в канадській Хар­тії прав та свобод 3.

Суттєвим для класифікації прав людини є введення понят­тя «трьох поколінь» прав людини, яке запропонував францу­зький правник Карел Васак. Це перше покоління громадян­ських та політичних прав (ііЬегіе); друге покоління економіч­них, соціальних та культурних прав (е^аігЬе) і третє покоління колективних (солідарних) прав (іхаіегпііе)4. Перше покоління Цивільних і політичних прав бере початок від XVII-XVIII ст., а саме періоду після англійської, американської та французької революцій. Це в основному негативні права (свобода від), а не позитивні (право на). Вони гарантуються ст. 2-21 ЗДПЛ прав

1 Рабінович ТІ. Основні права людини...- Вказ. праця.— С. 19.

2 Там само.

3 ТЬе СопзШиїіоп Асіз 1867 іо 1982.- Берагітеп* ої Лизисе, Сапасіа,
1996.- Р. 60-61.

*Уґеаіоп В. Н- Ор. сі*.- Р. 264.


106

РОЗДІЛ 8

права людини і С\7 і міжнародне право \ \} / _










людини і об'єднує їх ідея свободи індивіда, одного чи в об'єд­нанні з іншими, від зловживань політичної влади. Це такі права, як, наприклад, право на життя, свободу та особисту недоторканність, свобода від рабства, катувань або жорстоко­го, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання тощо.

Друге покоління економічних, соціальних та культурних прав, ідея яких з'являється на початку XIX ст. (Сен-Сімон, Франція), виникло після соціалістичних революцій. Це швид­ше позитивні, ніж негативні права, що вимагають для їх реа­лізації участі держави. Ілюстраціями таких прав є ст. 22-27 ЗДПЛ; це, наприклад, право на соціальне забезпечення, пра­цю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо. Деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до позитивних прав (як, наприклад, право на вільний вибір роботи, право створювати і входити до професійних спілок тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця XIX ст. Натяки на ці права знахо­димо в ст. 28 ЗДПЛ: «кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені» К Нині виді­ляють шість солідарних прав. Три з них відображають появу держав третього світу та боротьбу народів за незалежність, а також їх вимогу змінити розподіл влади, багатства та інших цінностей. Це такі права, як право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток та право на користування спільним спад­ком людства. Інші три права третього покоління - право на мир, право на здоров'я та безпечне довкілля і право на гумані­тарну допомогу передбачає безсилля національної держави у певних сферах. Всі шість зазначених прав належать до колек­тивних прав, оскільки вимагають зусилля всіх соціальних сил. Водночас вони виражають і індивідуальні потреби людей.

Проблема пріоритету прав людини, тобто чи є всі зазначені покоління прав однаково важливими та необхідними для лю­дей, неодноразово обговорювалась науковцями та практика­ми. Багато вчених поділяють права людини на основні (Јипйатеп1;а1) та неосновні (гліпог). Так, Д. Клейн вважає, що основні права людини слід відрізняти від прав, які гаранту­ються конституціями чи законами окремих держав. Перші належать до норм, які є настільки основоположними, що ви­знані в цілому світі, як це видно з міжнародних конвенцій та

1 Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 23.

практики. Всі права, які отримали загальне визнання, можна вважати нормами іиз со§епз '.

Згідно з іншою точкою зору, під основними правами люди­ни слід розуміти права, які включені до конституцій держав та міжнародно-правових документів з прав людини, зокрема до Міжнародного Білля про права, а також до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейської соціальної хартії 1961 р. Будь-яке основне право людини має бути визнане кожною державою-учасницею незалежно від його конституційного закріплення 2. Професор Б. Вестон зазначає, що, оскільки люди проживають в різних частинах світу, вису­вають різні вимоги до прав людини відповідно до різної прак­тики їхніх держав, пріоритет прав людини залежить від часу, місця, ступеня кризи та інших обставин 3.

Отже, основні права людини - це універсально визнані цін­ності, закріплені міжнародними конвенціями та практикою держав. Це ті норми, які в науці міжнародного права назива­ють іиз соЈепв. Разом з тим ГА ООН постійно підкреслює, що всі права людини утворюють єдине ціле.

Універсальні акти з прав людини

Під всесвітньою системою захисту прав лю­дини ми розуміємо засоби забезпечення прав людини, які створені й використовуються все­світнім співтовариством в особі Організації Об'­єднаних Націй та її органів. П. М. Рабінович виділяє серед них а) міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулю­ють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які норм, пра­вил поведінки звичайно не вміщують, прав і обов'язків безпосередньо не формулюють (зо­крема декларації, заяви, меморандуми), і б) міжнародні органи спостереження, контролю за дотриман­ням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали)4.

Сучасна система захисту прав людини бере початок з кон­ференції 1945 року в Сан-Франциско, котра хоч і не створила

1 Кіеіп И. А ТЬеогу іог іЬе Арріісаііоп ої Іпе Сизїотагу Іпіетаїіопаі Ьач/
°ї Нитап КіеЬіз Ьу Ботезис СоигЧз // Уаіе ^. ІпП Ь.- 1988.- V. 13.- Р. 354.

2 Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева.- М.:
Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 135-136.

а'\Ґезіоп В. Н- Ор. сіі.- Р. 269.

4 Рабінович П. М. Основи загальної теорії.- Вказ. праця.- С. 9.


108

РОЗДІЛ 8

права людини і міжнародне право

1 |

системи захисту як такої, все ж заклала правове та концепту-1 альне підґрунтя її в Статуті ООН. Як зазначалось вище, УРСР як одна з членів-фундаторів ООН підписала Статут 26 червня 1945 року.

Важливим для України було й те, що глава делегації УРСР на конференції у Сан-Франциско Д. Мануїльський був голо- ] вою Комітету № 1 Комісії № 1, що працювала над преамбулою і першим розділом Статуту про цілі і принципи ООН і. Окрім Д. Мануїльського, до складу української делегації входили також академік О. Палладій, професор В. Бондарчук, І. Сенін, П. Погребняк, М. Петровський. Під час перших засідань сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну було обрано до 9 комітетів та комісій, зокрема політичного комітету та комітету безпеки, економічного, комісії з прав людини, у справах населення сві- , ту, біженців та переміщених осіб, міжнародного фонду допо­моги дітям, бюджетної комісії 2.

Згідно з п. З ст. 1 Статуту однією з цілей ООН є досягнення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних про­блем економічного, соціального, культурного чи гуманітарно­го характеру та у забезпеченні й підтримуванні поваги до прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови чи релігії 3. Основні зобов'язання ООН та членів ООН для досягнення цих цілей сформульовано в ст. 55 та 56 Стату­ту, а саме: забезпечення підвищення рівня життя, повної за­йнятості та умов для економічного і соціального прогресу та розвитку; вирішення міжнародних економічних, соціальних та інших пов'язаних з ними проблем; загальна повага та до­тримання прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови та релігії.

Включення положень щодо прав людини в Статут ООН, попри всю його фрагментарність, мало низку важливих на­слідків. По-перше, Статут ООН «інтернаціоналізував» права людини, адже держави-учасниці тим самим визнали, що пра­ва людини мають міжнародне значення і більше не належать до виключної юрисдикції держави. По-друге, зобов'язання дер­жав - членів ООН співпрацювати з Організацією щодо спри­яння забезпеченню прав людини та основних свобод надало ООН повноваження вжити заходів для визначення та кодифі­кації цих прав, що й знайшло своє відображення в прийнятті

1 Полєк В. «Були фундаторами і представники мого народу» // Українське
слово.- 21 груд. 1995.- Ч. 51.

2 Як член-засновник ООН...- Вказ. праця.- С. 8.

3 СЬагЬег оі йіе ІІпНегі Иа^іопа // Боситеп1;агу Зирріетепі; 1о Сазез апсі
Маіегіаіз оп їпе Іігіегпаиопаі Ье^аі Зузіет / <І. М. Зтееепеу, С. Т. Оііуег,
N. Е. Ьеесп.- За ей.- ^езІЇшгу, №\у Уогк: ТЬе Гоипсіаіїоп Ргезз, Іпс, 1988.-
Р. 2.

РОЗДІЛ 8

110

Міжнародного Білля про права та інших численних актів з прав людини. По-третє, ООН досягла успіхів у визначенні змі­сту зобов'язання держав сприяти забезпеченню прав людини, розширивши це поняття та створивши на основі Статуту ООН інституції для забезпечення згоди держав. ООН намагається забезпечити додержання цього зобов'язання прийняттям ре­золюцій, які закликають певні держави припинити грубі по­рушення прав людини, та наданням повноважень Комісії ООН з прав людини та її органам розглядати (вводити процедури перевірки) заяви щодо таких порушень 1.

Пропозиції про прийняття Білля про права чи Декларації ос­новних прав чоловіка (БесіагаИоп оі іпе Еззепїіаі Ш^піз оі Мап) прозвучали ще на конференції в Сан-Франциско. Так, у своєму заключному слові до конференції Президент СШАТрумен в загаль­них словах згадав про «міжнародний білль про права, що був би прийнятним для всіх держав» 2. У ст. 68 Статуту ООН згадується про утворення комісій в економічній та соціальній сферах та із забезпечення прав людини, однак нічого не говориться про Білль про права. Невдовзі Комісія з прав людини була створена в рам­ках ЕКОСОР і зібралась на свою першу сесію у січні - лютому 1947 р. Новоствореній Комісії з прав людини і було доручено роз­робити проект «міжнародного білля з прав людини». Комісія ви­знала, що буде порівняно легко досягти згоди щодо тексту декла­рації, однак прийняти зобов'язуючий договір буде значно важче. Тому було вирішено спершу працювати над Декларацією і розпо­чати роботу над договором одразу ж після прийняття Декларації. Як показав час, ще 18 років знадобилося для прийняття дого­ворів - двох Міжнародних пактів та Факультативного протоко­лу - та ще 10 років для набуття ними чинності.

Загальна декларація прав людини була прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН (Резолюція 217 А(Ш)) 10 грудня 1948 р. 48 голосами за. Утримались при голосуванні Білоруська РСР, Чехословаччина, Польща, Саудівська Аравія, Українська РСР, СРСР, Південно-Африканський Союз та Югославія 3. Виступа­ючи з мотивів голосування, представники СРСР та інших со­ціалістичних країн відзначали, що вони при голосуванні утри­мались, оскільки прийнятий документ порушує суверенітет Держав, не містить низки положень, які вони внесли, а також не гарантує здійснення основних прав і свобод 4.

1 Виег§епіНаі Тії. Іпіегпаііопаі Нитап Ш^піз іп а КиізЬеіі.- Зі,. Раиі, Міпп.: \Ґезі РиЬ1ізпіпЈ Со., 1988.- Р. 21-24.

2НитрНгеу ^. Р. Нитап Ш^Ьіз апсі іпе ІІпііесі Каііопз: А Сгеаі Асіуепіиге.-БоЬЬз Геггу, №\у Уогк: Тгапзпаііопаі РиЬНзЬегз, Іпс, 1984.- Р. 25.

3 Сазез ажі Маіегіаіз оп іпе Іпіегпаііопаі ЬеЈа1 Зузіет / N. Е. Ьеесп, С. Т. Оііуєг,
«*• М. Зшеепеу.- Міпеоіа, №-№ Уогк: ТЬе Коигкіаішп Ргезз, Іпс, 1973.- Р. 622.

4 Див.: Права человека: Учебник для вузов / Отв. ред. Е. А. Лукашева.-
М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА М, 1999.- С. 470.

права людини 111 і міжнародне право III.











Існує дві точки зору на обов'язковість Декларації. З одно­го боку, місіс Рузвельт як голова Комісії з прав людини і представник США в Генеральній Асамблеї зазначила, що, схвалюючи Декларацію, надзвичайно важливо пам'ятати про основоположність документа. Це не договір і не міжнародна угода. Вона не є і не має на меті бути законом чи правовим зобов'язанням. Це декларація основних принципів прав лю­дини та свобод, яка має бути схвалена Генеральною Асамбле­єю формальним голосуванням її членів та повинна служити загальним стандартом для досягнення усіма народами всіх держав '.

Згідно з іншою точкою зору, Декларація є обов'язковою для виконання. Так, протестуючи проти депортації з Угор­щини великої частини населення, раптово визнаної нена­дійною, французький уряд заявив, що вважає це грубим по­рушенням принципу поваги до людини та її прав, визнаного міжнародним співтовариством і втіленого в Декларації ООН 1948 р.2. Нині небагато юристів-міжнародників заперечува­тимуть, що Декларація є нормативним актом, який створює правові зобов'язання для держав - членів ООН. Застосуван­ня Декларації у державній практиці підняло її до рівня зви­чаєвого міжнародного права. Однак аналіз практики дер­жав засвідчує, що не всі права, проголошені в Декларації, набули цього статусу. Еезі;аі;етеп1; (ТЬігсі) США характери­зує тільки деякі права як звичаєве міжнародне право, а саме перераховуються такі порушення міжнародного права яі геноцид, рабство, вбивство та спричинення зникнення лю­дей, катування чи інше жорстоке, нелюдське та таке, ще принижує гідність, поводження чи покарання, тривале сва­вільне затримання, систематична расова дискримінація та тривалі грубі порушення міжнародно визнаних прав люди­ни 3.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські і політичні пра- ] ва (МПГПП) були прийняті Генеральною Асамблеєю та від­криті для підписання у грудні 1966 р. Як зазначалося вище, ще 10 років минуло до того, як 35 держав, необхідних для набуття Пактами чинності, ратифікували обидва акти. На 2000 р. 142 держави ратифікували МПЕСКП та 144 держави -МПГПП. УРСР ратифікувала МПЕСКП 19 жовтня 1973 р., і він набув чинності для України 3 січня 1976 р. МПГПП був ратифікований УРСР також 19 жовтня 1973 р. і набув чинності

1 Сазез агні Ма1,егіа1з оп ІЬе Іггкегпаиопаі Ье§а1 Зузїет.- Ор. сН.- Р. 623.

Чи.

38ее: Виег§епікаі Тк.~ Ор. сі*.- Р. 32.

.112 РОЗДІЛ 8

23 березня 1976 р. Міжнародні пакти були ратифіковані Укра­їною з такою заявою, що була зроблена при їх підписанні: «Укра­їнська Радянська Соціалістична Республіка заявляє, що поло­ження пункту 1 статті 26 Міжнародного пакту про економіч­ні, соціальні і культурні права та пункту 1 статті 48 Міжнарод­ного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якими ряд держав не може стати учасниками цих пактів, мають дис­кримінаційний характер, і вважає, що пакти відповідно до принципу суверенної рівності держав повинні бути відкриті для участі всіх зацікавлених держав без будь-якої дискримі­нації або обмеження» '.

МПГПП в цілому передбачає більше прав, ніж ЗДПЛ. Ра­зом з тим деякі з прав, передбачені у Декларації, не включені до МПГПП. Це право на приватну власність, право на приту­лок та право на громадянство. Перше, зокрема, не було вклю­чене в Пакт через різноманітні ідеологічні та політичні розбіж­ності держав - членів ООН.

МПГПП передбачив створення Комітету з прав людини, основним завданням якого вважалась оцінка звітів усіх дер-жав-учасниць, які ці держави були зобов'язані надавати щодо заходів із впровадження прав людини. Однак Комітет не упов­новажений перевіряти звіти держав, проводячи своє власне розслідування. Він тільки може вимагати від представників держав дати пояснення щодо змісту звіту та запросити додат­кову інформацію, вказати на серйозні проблеми та звернути на них увагу ГА ООН і держав - членів ООН. Разом з тим МПГПП передбачав створення механізму міждержавних скарг, який давав можливість одній державі-учасниці звинуватити іншу державу в порушенні договору. Проте, ратифікуючи Пакт, держава автоматично не визнає юрисдикцію Комітету розгля­дати міждержавні скарги. Для цього приймаються окремі де­кларації, якими визнається юрисдикція Комітету розглядати такі скарги. Система ця, однак, залишається дуже слабкою і не передбачає судового розгляду, а тільки механізм формаль­ного примирення.

До МПГПП був прийнятий Факультативний протокол, який надає право індивідам подавати скарги до Комітету у випадку порушення державою - стороною Пакту, яка ратифікувала Факультативний протокол, їхніх прав, передбачених МПГПП. Для України Факультативний протокол набув чинності 25 жовт­ня 1991 р. Процедура розгляду скарг Комітетом з прав люди­ни буде проаналізована нижче.

МПЕСКП включає значно більший перелік соціальних, еко­номічних та культурних прав, ніж ЗДПЛ, а також описує

1 Права людини. Міжнародні договори України...— Вказ. праця.- С. 197.

права людини і і л
і міжнародне право | ^5


та тлумачить їх, часто визначаючи кроки до їх реалізації. Зобов'язання держав-учасниць за МПЕСКП значно відрізняються від вимоги негайної імплементації, що міститься в МПГПП. Згідно з ч. 1 ст. 2 МПЕСКП «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних ме­жах наявних ресурсів заходів для того, щоб забезпечити по­ступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами, включаючи, зокрема, вжиття законо­давчих заходів»1. Отже, ратифікуючи МПЕСКП, держава не зобов'язується негайно реалізувати перелічені в ньому права, адже для їх задоволення необхідні економічні та технічні ре­сурси, навчання та планування, поступова реструктуризація соціальних пріоритетів та в багатьох випадках міжнародне спів­робітництво.

МПЕСКП не створює жодної системи міждержавних чи індивідуальних скарг, а тільки вимагає від держав-учасниць подавати доповіді про вживані ними заходи і про прогрес на шляху до дотримання прав, визнаних у цьому Пакті (ч. 1 ст. 16). Ці доповіді подаються Генеральному секретареві ООН, який надсилає їх в Економічну і соціальну раду (ЕКО-СОР) відповідно до положень цього Пакту. ЕКОСОР делегу­вав функцію перегляду доповідей робочій групі своїх чле­нів, відомій як Сесійна робоча група з імплементації МПЕСКП, котра звітує про свої загальні враження від доповідей ЕКОСОР Комісії ООН з прав людини та спеціалізованим агентствам ООН з економічних, соціальних та культурних прав 2.

Починаючи з 1976 р., ЕКОСОР прийняла низку резолю­цій, якими було утворено Комітет з економічних, соціальних та культурних прав, що складається з 18 експертів, які обрані в особистій якості (іп регзопаї сарасШез). Комітет вперше зі­брався у березні 1987 р. 3 і з часу свого заснування намагався зробити систему нагляду за дотриманням норм МПЕСКП більш ефективною.


Конвенції

ООН

з окремих

категорій

прав

людини

За роки після прийняття Міжнародного Білля про права в рамках ООН було прийня­то велику кількість договорів, які торкають­ся окремих видів порушень прав людини, зо­крема геноциду, расової дискримінації, дис­кримінації жінок та дітей, катувань тощо. Ви­нищення мільйонів євреїв та людей інших національних, етнічних та релігійних груп під час фашистського голокосту спричинило при­йняття у 1948 р. Конвенції ООН про запобі­гання злочинові геноциду і покарання за ньо­го '. УРСР ратифікувала Конвенцію про гено­цид 22 липня 1954 р. із застереженням про невизнання обов'язкової юрисдикції Міжна­родного Суду ООН. Указом Президії Верхов­ної Ради Української РСР «Про зняття зроб­лених раніше застережень Української РСР про невизнання обов'язкової юрисдикції Між­народного Суду ООН щодо спорів про тлума­чення й застосування ряду міжнародних дого­ворів» було знято застереження до ст. 9 Кон­венції про геноцид 2.

Конвенція проголошує геноцид, вчинений у мирний час чи в час війни, злочином за міжнародним правом, тобто грубим порушенням міжнародного права, за який карається індивіду­альний злочинець. Злочин за міжнародним правом, як зазна­чалось вище, відрізняється від звичайного порушення міжна­родного права, відповідальність за яке несе уряд.

Конвенція визначає злочин геноциду як такі дії, що чи­няться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку, а саме:

а) вбивство членів такої групи;

б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумо­
вого розладу членам такої групи;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життє­
вих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне
винищення її;


'Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко.- 2-ге вид.- К.: Юрінформ, 1992.- С. 25.

2Аіаіоп Р. ТЬе ІІпіїей Каііопз Зресіаіігей А^епсіез апсі ІтріетепШіоп оі їЬ.е Іп1;егпа1;іопа1 С^епапі; оп Есопотіс, Восіаі аші СиНигаї КіЈп*з // СоіитЬіа ^. Тгапзп. Ь.- 1979.- V. 18.- Р. 79.

3 АШоп Р., 8ітта В. Гігз* Зеззіоп ої іпе ІЖ СоттШее оп Есопотіс 8осіа1 апсі СиНигаї КіЈпЈз // Ат. <І. Іпі. Ь.- 1987.- V. 81.- Р. 747.

1 Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього //
Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи.- Вказ.
праця.- С. 63-67.

2 Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 14 березня 1989 р.
«Про зняття зроблених раніше застережень Української РСР про невизнання
обов'язкової юрисдикції Міжнародного Суду ООН щодо спорів про тлумачення
й застосування ряду міжнародних договорів» // Міжнародні договори України /
Упоряд. Ю. Качуренко.- Т. 1: 1986-1990.- К.: Право, 1997.- С. 215-216.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   17


102 розділ 8 Права людини і міжнародне право
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации