Дубич К.В. Основи теорії управління та менеджменту - файл n1.doc

приобрести
Дубич К.В. Основи теорії управління та менеджменту
скачать (951.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc952kb.24.08.2012 06:34скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ "УКРАЇНА"

К.В. ДУБИЧ, О.Г. КІРІЧОК, В.К. ПРОЦЮК
основи теорії

УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ БИБЛИОТЕКА

«Пектораль» X И Б М

2005


Вступ 5

Розділ 1. Основи теорії управління та організації управлінської праці 7

1.1. Управління та його роль в системі суспільного виробництва 7

  1. Основні поняття про працю та управління. Управління як інформаційна
    система 7

  2. Закони і закономірності суспільного виробництва П

  3. Цілі управління та його принципи 13

  4. Функції управління 14

  5. Методи управління 17

1.2. Характер і зміст управлінської праці 22

  1. Сутність управлінської праці, її специфіка. Категорії працівників апарату
    управління 22

  2. Управлінське рішення, вимоги до нього 23

  3. Методи прийняття управлінських рішень 26

  4. Фактори, що впливають на прийняття рішення 28

Розділ 2. Організація праці працівників апарату управління 31

2.1. Організаційна структура управління, функції і штати апарату управління 31

  1. Загальні поняття про структуру організації 31

  2. Основні типи організаційних структур 32

  3. Розподіл і кооперація праці в системі управління 36

2.!.4. Структура і принципи формування апарату управління 38

2.1.5. Регламентування структури, штатів і функцій апарату управління 40

2.2. Організація робочих місць управлінського персоналу 42

  1. Облаштування і планування службових приміщень 42

  2. Раціональна організація робочих місць працівників апарату управління 45

  3. Механізація робочих місць службовців 47

2.3. Організація праці управлінського персоналу 48

  1. Загальні поняття про умови праці та фактори, що їх визначають 48

  2. Освітленість і колір службових приміщень 50

  3. Організація режиму праці і відпочинку 52

з

ЗМІСТ

Розділ 3. Соціально-психологічні аспекти управління персоналом 55

3.1. Соціально-психологічні аспекти особистості 55

  1. Особистість як об'єкт управління 55

  2. Психологічна структура особистості 59

  3. Здібності і характер людини 63

  4. Прийоми вивчення особистості 65

3.2. Соціально-психологічні аспекти управління первинним трудовим
колективом 67

  1. Сутність первинного трудового колективу і його характеристики 67

  2. Етапи формування трудового колективу 69

  3. Соціально-психологічний кліматв колективі 71

Розділ 4. Організація праці керівника 74

4.1. Вимоги до керівника 74

  1. Керівництво і його засади 74

  2. Поняття стилю керівництва і фактори, що впливають на його формування .. 76

  3. Сучасний керівник як особистість. Вимоги до нього 81

  4. Поняття авторитету керівника 83

4.2. Наукова організація праці керівника 85

  1. Аналіз використання робочого часу керівника 85

  2. Основні напрямки раціоналізації використання робочого часу керівника 87

  3. Поняття "самоменеджменту" 91

  4. Системи та методи планування робочого часу 95

Література 100






Сучасна економічна реформа в Україні, яка здійснюється у напрямку ринкових перетворень, докорінно змінює характер економічних відносин, принципи та процес управління. Глибокі політичні та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні, спрямовані, насамперед, на формування нової економічної системи, яка ґрунтується на ринкових механізмах господарювання. Ефективність функціонування такої системи залежить від ефективності праці на всіх ділянках виробництва, особливо на керівних посадах. В зв'язку з цим підвищуються вимоги до професійного та кваліфікаційного рівня управлінських працівників (менеджерів). Від ефективності праці менеджерів, стилю їх роботи, ділових і моральних якостей залежать виробничі успіхи трудових колективів.

В умовах адміністративно-командної системи управління еконо­мікою робота менеджера базувалась на вмінні формулювати та віддавати розпорядження і накази, обіймання певної посади часто залежало від побічних факторів - партійності, лояльності до режиму, родинних зв'язків тощо. В умовах ринкової економіки працівники сфери управління повинні володіти системними знаннями з економічної теорії, маркетингу, підприємництва, зовнішньоекономічної діяльності та іншими, досконально знати механізми управлінського впливу на колектив працівників та окремих виконавців.

Основними завданнями, що поставлені перед студентами при вивченні ними дисциплін „Основи менеджменту", „Менеджмент", „Теорія

ВСТУП

управління", „Управління персоналом" та інших дисциплін управлінського спрямування і вирішенню яких буде сприяти видання даного посібника, є:

— розкрити зміст понять „управління", „менеджмент" та їх роль в
системі суспільного виробництва, дати характеристику об'єктивним
економічним законам, закономірностям, цілям, функціям і методам
управління, а також методам прийняття управлінських рішень;

-висвітлити основні аспекти організації праці працівників апарату управління, організації робочих місць;

-розглянути соціально-психологічні аспекти управління персоналом;

- оволодіти теоретичними основами керівництва, дати характеристику
стилів управління, змісту наукової організації праці керівника.

В посібнику висвітлені основні теоретичні і прикладні аспекти теорії управління і менеджменту, найбільш характерні сторони управлінської діяльності.
Основи теорії управління та організації управлінської праці

1.1, Управління та його роль в системі суспільного виробництва

1.1.1. Основні поняття про працю та управління. Управління як інформаційна система

Першою і необхідною умовою людського життя є праця. Процес праці, з одного боку - це доцільна суспільно корисна діяльність, спрямована на створення матеріальних та культурних благ, а з другого - фізіологічні та психологічні витрати людської енергії. Для кожної людини значення праці визначається як задоволенням багатьох важливих потреб, так і тими можливостями фізичного та розумового розвитку, які закладені в змісті праці. Виходячи з цього, можна сказати, що трудовий процес має три характеристики:

  1. економічну - виробництво матеріальних благ;

  2. психологічну - фізичний та розумовий розвиток учасника трудово­
    го процесу;

  3. соціальну - контактування людини з іншими людьми та виховання її
    в процесі праці.

Суспільний характер праці передбачає її організацію та управління. Поняття "організація" має два значення:

  1. група людей, які працюють над досягненням спільної мети;

  2. процес розподілу завдань і координування дій та взаємовідносин
    людей для виконання цих завдань.

Організація становить основу управління, вона є тією причиною, яка зумовлює управління.

Отже, організація - це група людей, діяльність яких свідомо коорди­нується для досягнення спільної мети або цілей. Дане визначення справедливе для формальної організації. Існують також неформальні організації - групи, які виникають спонтанно, але в яких люди вступають у взаємодію один з одним

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

досить регулярно. Неформальні організації існують у всіх формальних органі­заціях, за винятком, можливо, дуже маленьких. Використовуючи слово "організація", будемо мати на увазі формальну організацію.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називаються підприємствами. Тому в конкретних випадках можна використовувати термін "підприємство", "фірма" тощо. В залежності від виду діяльності розрізняють організації виробничі (промислові, сільськогосподарські, з надання послуг), комерційні, державні, громадські тощо.

Сучасна організація розглядається я-к велика відкрита система. Процес функціонування цієї системи характеризується схемою (рис. 1.1):

Вхід




Процес перетворення




Вихід

Сировина і матеріали Капітал Робоча сила Інформація

Виробничий або ін­ший процес обробки і перетворення входів

Товар Продукція або послуги Інформація







Рис.1.1. Організація як відкрита система

Усі організації, крім певного набору взаємопов'язаних цілей, мають загальні характеристики. Ці загальні риси дають змогу зрозуміти, чому для того, щоб досягнути успіхів, організацією потрібно управляти. Такими загальними характеристиками є:

  1. Ресурси. В загальних рисах цілі будь-якої організації включають
    перетворення ресурсів для одержання результатів. Основними ресурсами є
    люди, матеріали, фінанси, технології та інформація.

  2. Залежність від зовнішнього середовища. Зовнішнє оточення
    організації все частіше і більше стає джерелом проблем для сучасних керівників.
    Організація як відкрита система залежить від зовнішнього світу стосовно
    постачання ресурсів, енергії, кадрів, а також споживачів. Усі зовнішні фактори
    поділяються на дві групи: прямого і непрямого впливу.

Середовище прямого впливу включає фактори, які безпосередньо впливають на операції організації і самі зазнають прямого впливу операцій організації. До цих факторів відносять постачальників, трудові ресурси, закони і державні органи, споживачів і конкурентів.

Під середовищем непрямого впливу розуміють фактори, які можуть не виявляти прямого негайного впливу на операції, але через певні механізми відбиваються на них. Це стан економіки, науково-технічний прогрес, соціокультурні і політичні зміни, відносини з громадськістю, міжнародне оточення (для організацій, що діють на зовнішньому ринку).

3. Горизонтальний розподіл праці. Це поділ загального обсягу робіт
на численні невеликі спеціалізовані завдання, а також виділення і утворення

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

спеціальних підрозділів, окремих виконавців для виконання однорідних робіт. В малих організаціях горизонтальний розподіл праці може не прослідковуватися чітко. Власник, що є одночасно і керівником, виконує сам усю роботу.

4. Вертикальний розподіл праці У великих організаціях створені в результаті горизонтального розподілу праці структурні підрозділи поділяються на дрібніші одиниці. Кожен з таких підрозділів очолює керівник, який координує роботу керівників дрібніших одиниць. Такий вертикальний розподіл праці утворює ієрархічну систему управління. Вертикальний розподіл праці розме­жовує роботу з координування дій від самих дій. Діяльність з координування роботи групи людей становить суть управління.

В найзагальнішому вигляді управління - це певний тип взаємодії, що існує між двома елементами, один з яких у цій взаємодії знаходиться в позиції суб'єкта управління, а другий - в позиції об'єкта управління. Дана взаємодія характеризується такими моментами (рис. 1.2):

  1. суб'єкт управління направляє об'єкту команди, які містять у собі
    інформацію щодо того, як повинен функціонувати надалі об'єкт управління
    (це управлінські команди);

  2. об 'єктуправління одержує ці команди і функціонує у відповідності із
    завданнями, визначеними даними командами.

Про управління можна говорити лише в тому випадку, коли об'єкт управління виконує команди суб'єкта.

Фактори







Керуюча система (суб'(кт)




/ І







/ «



І




і

Прямий чв"язок г^"^

г

\ і

\ и

\ ^




Керована система (обЧкт)




\




А-

\
















Система управління

Речу.пьтат

Рис. 1.2. Взаємодія керуючої і керованої підсистем в системі управління

Розділі. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Управління трудовим колективом - це свідомий, планомірно здійснюваний процес впливу на групи людей для досягнення ними найкращих результатів при мінімальних витратах матеріальних і трудових ресурсів. Пітер Друкер, якого вважають провідним сучасним теоретиком в галузі управління і організації, дав таке визначення: "Управління - це особливий вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну цілеспрямовану і продуктивну групу".

Часто управління розглядають як синонім керівництва, проте управ­ління - більш широке поняття. Його можна визначити як розумову і фізичну діяльність, яка приводить до того, що трудовий колектив виконує поставлені завдання. Керівництво у цьому процесі є лише окремим елементом управ­ління - цілеспрямованим впливом на підлеглих. Ефективність цього впливу залежить від міри впливу керівника на підлеглих.

Управління завжди виступає як наука і мистецтво. Наука управління вивчає закономірності, принципи, функції, структуру управління та інші аспек­ти. Мистецтво управління пов'язане із вмінням творчо застосовувати знання науки управління в конкретних ситуаціях. Ці дві сторони не слід розділяти і протиставляти. Там, де управління перестає бути мистецтвом, воно губить своє значення і як наука.

Управління сучасною організацією - це складна система, що є сукуп­ністю взаємопов'язаних і об'єднаних між собою деякою регулярною взаємодією складових елементів.

Розглядаючи управління як систему, можна виділити керуючу підсис­тему (суб'єкт управління), якою є апарат управління підприємством, і керовану підсистему (об'єкт управління), яка складається із виробничих одиниць - основ­них і допоміжних цехів і служб. Зв'язок між керуючою і керованою підсистемами здійснюється за допомогою інформації, яка в ході виробничого процесу надси­лається від об'єкта до суб'єкта і є основою для вироблення команд, що потім надходять до об'єкта для виконання.

Зворотний зв'язок системи із зовнішнім світом здійснюється через зовнішню інформацію (вхідну і вихідну). Внутрішня інформація відображає дані про стан об'єкта (хід виробництва, виконання планових показників, економічні показники). Інформація, що надійшла в керуючу систему, обробляється (приводиться до зручного для роботи вигляду, групується, аналізується) і готується для прийняття рішення.

Прийняття управлінських рішень дає управлінську інформацію (команди управління) у формі завдань, норм, вказівок тощо.

Елементами системи управління є такі поняття і категорії: цілі, методи, функції, структура, технологія, інформація, технічні засоби, людина в системі управління.

10

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Менеджмент (анг. тапа§е) - це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації).

Відмінність між поняттями „управління" і „менеджмент" полягає у змісті, формах та методах здійснення управлінського впливу суб'єкта управління на об'єкт. Застосування терміну „управління" правомірне щодо загальної характеристики цього виду людської діяльності, а „менеджмент" - щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу суб'єкта на об'єкт управління в умовах ринкових відносин.

1.1.2. Закони і закономірності суспільного виробництва

В основі управління суспільним виробництвом лежить система еконо­мічних законів. До загальних економічних законів, що діють у всіх суспільно-економічних формаціях, які повинні враховуватись в процесі управління, нале­жать: закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил, закон росту продуктивності праці, закон вартості.

Закони, які властиві розвитку суспільного виробництва, діють не ізольовано, а у взаємозв'язку і взаємозалежності. У будь-якому виробництві одночасно проявляється увесь комплекс діючих у даний період економічних законів. Завдання працівників управління полягає у тому, щоб у відповідності до цих законів спрямовувати розвиток виробництва.

Кожна галузь суспільного виробництва також має свої закономірності, які відображають властиві їй особливості поєднання живої праці з технікою і технологією, специфіку даного виробництва та ін. До них належать, наприклад, закономірності концентрації та інтеграції виробництва в галузі, закономірності комбінування (які приводять до комплексного використання сировини), кооперу­вання (об'єднання виробників для створення продуктів праці), спеціалізації (які приводять до скорочення різноманіття робіт у виробництві), закономірності під­вищення технічного рівня виробництва, росту культурно-технічного рівня кадрів.

Оскільки управління виробництвом пов'язане з діяльністю трудових колективів, необхідно враховувати і соціологічні закономірності, зокрема, закони індустріальної соціології. Необхідною умовою наукового управління виробниц­твом є врахування дії законів психології, знання основ виробничої педагогіки.

Закони науки управління виробництвом - це загальні, внутрішні, істотні, необхідні, стійкі і такі, що повторюються, зв'язки явищ та процесів в управлінні виробництвом. В тому ж значенні, що й „закон управління", використовується термін „закономірність управління", ці поняття відображають відношення одного порядку. Різниця в їх застосуванні полягає в тому, що закон однозначно виражає конкретний необхідний зв'язок між явищами, а термін „закономірність"

11

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

застосовується для зазначення правильності, послідовності явищ з метою підтвердження, що воно не випадкове, а також для характеристики необхідного. обумовленого певними причинами процесу, в якому може діяти сукупність законів. Закони управління не проявляються у чистому вигляді. Дія їх наштовхується на багато протидіючих сил і тенденцій, ускладнюється багатьма обставинами.

Закони управління виробництвом мають об'єктивний характер, тобто їх не можна заборонити, відмінити або знищити. Однак, працівники управління можуть змінити умови і направити їх дію в інтересах розвитку виробництва.

Всі закони і закономірності умовно поділяються на дві групи: загальні, що характеризують весь процес управління, і окремі (специфічні), які проявляються в окремих функціях управління, в процесах прийняття управлінських рішень.

Найбільш загальними основними закономірностями управління вироб­ництвом є:

  1. відповідність соціального змісту управління виробництвом, його
    цілей, форм і методів виробництва відносинам, формам власності, які властиві
    даному способу виробництва в конкретних історичних умовах його розвитку;

  2. переважна ефективність свідомого, планомірно керованого вироб­
    ництва;

  1. єдність системи управління виробництвом;

  1. єдність принципів управління виробництвом на всіх ступенях народ­
    ного господарства;

  2. досягнення і збереження пропорційності, оптимальної співвіднос-
    ливості частин системи (основного і допоміжного виробництва всередині під­
    приємства, між цехами і ділянками основного виробництва, всередині цеху
    між різними групами обладнання та ін.);

  3. досягнення безперервності, ритмічності руху виробничих фондів, їх
    безперервності в кругообігу та обігу;

  1. оптимальне співвідношення централізації і децентралізації в управлінні;

  1. оптимальна ланковість структурних підрозділів в керуючій і керованій
    системах.

До часткових закономірностей належать:

  1. зміна функцій управління (по мірі підвищення або зниження по сту-
    пінях управління одні функції спадають, інші зростають);

  2. скорочення числа ступенів управління (оперативність і ефективність
    управління залежать від зменшення ланок в його ієрархії);

  3. зростання об'єму функції (управління намагається збільшити об'єм
    функції на кожному своєму ступені, що приводить до зростання чисельності
    управлінського персоналу);

  4. об'єм контролю (кожний керівник може контролювати роботу тільки
    певного числа підлеглих).

12

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Дія вказаних закономірностей не залежить від волі людей. Але людина повинна пізнавати закономірності управління і свідомо використовувати їх в управлінні виробництвом.

1.1.3. Цілі управління та його принципи

Під метою управління прийнято розуміти очікувані кінцеві результати управлінських робіт для даної системи, Цілі управління зумовлюються законами, у відповідності до яких його об'єкти функціонують. Формулювання і вибір цілей є початковим етапом процесу управління. Цілі служать орієнтиром для всієї управлінської діяльності і визначають можливі, бажані стани об'єкта управління в задані інтервали часу або моменти.

Формування цілей тісно пов'язане із прогнозуванням. Прогнозування -це передбачення напрямів і тенденцій розвитку системи. Процес прогнозування включає розробку дослідного і нормативного прогнозів розвитку системи.

Дослідний прогноз містить у собі опис як бажаного, так і небажаного можливого стану системи в майбутньому. Цей прогноз будується на екстра­поляції тенденцій розвитку об'єкта і передбачає в основному збереження пропорцій, що склалися в минулому. Цей тип прогнозу показує, яких цілей можна досягнути, використовуючи метод прогнозування "від досягнутого".

Нормативний прогноз - це рівень розвитку системи, якого необхідно досягнути, щоб забезпечити реалізацію бажаних цілей. Такий прогноз спрямо­ваний з майбутнього в сучасне і показує тенденцію розвитку досліджуваного об'єкта "від необхідного". Співставлення дослідного і нормативного прогнозів дає дані про "розрив" між бажаним розвитком об'єкта та існуючим рівнем в умовах тенденцій, що склалися. Ці дані є базою для розробки комплексу заходів, які забезпечать обґрунтований максимальний розвиток об'єкта. Враховуючи це, коригуються бажані рівні цілей до рівнів, які реально можуть бути досягнуті.

В практичній роботі використовується широкий діапазон способів визначення і постановки цілей: від складання простого переліку до побудови „дерева (графа) цілей" із зазначенням характеристик за ступенем пріоритетності. Цілі повинні мати конкретне формулювання та чіткі кількісні характеристики, бути досяжними, але граничними, зрозумілими і контрольованими.

Цілі управління класифікуються на перспективні І поточні, загальні і часткові, кінцеві і проміжні з відповідним підпорядкуванням.

Цілі розрізняють відносно суб'єкта і об'єкта управління. Стосовно суб'єкта управління їх визначають за важливістю, новизною, функціональною спрямованістю, а стосовно об'єкта - за сферою, масштабом та глибиною дії.

Досягнення цілей здійснюється при додержанні принципів управління. Під принципами управління розуміють правила, основні положення та норми
13

Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

поведінки, якими керуються органи управління з огляду на існуючі соціально-економічні умови. Вони повинні базуватися на законах розвитку суспільства і управління, відображати основні властивості, зв'язки та відносини управління, мати правове оформлення, тобто бути закріпленими в нормативних документах. В управлінні суспільним виробництвом діють такі принципи:

  1. Принцип науковості управління. Додержання його вимагає вміння
    використовувати об'єктивні економічні закони та економіко-математичне
    моделювання, комп'ютерну техніку, досягнення науково-технічного прогресу
    та психології.

  2. Принцип відповідальності. Кожен працівник системи управління
    повинен точно знати свої права, обов'язки і нести за це відповідальність.

  3. Принцип правильного підбору та розстановки кадрів. Цей принцип
    полягає в тому, що на кожному місці повинен бути той, хто найбільш ефективно
    виконає роботу. Для цього слід ретельно вивчати людей, їх ділові та особисті якості.

  4. Принцип економічності та ефективності, який означає економну
    організацію управління. Роль цього принципу особливо зросла в сучасних
    умовах, коли оплата праці управлінців здійснюється за рахунок коштів, зароб­
    лених усім трудовим колективом. Ощадливість повинна охоплювати всі ланки
    виробництва і управління.

  5. Принцип наступності господарських рішень, який полягає у спів-
    ставностІ показників у часі і просторі (різних структурних підрозділів). Цей
    принцип обов'язковий і в кадровій політиці, що передбачає поєднання кадрів -
    з досвідом, знаннями, і молодих - без їх багажу, але розумних і активних.

  6. Принцип єдиноначальства, згідно з яким підлеглий повинен одер­
    жувати вказівки і розпорядження від одного начальника і звітуватися тільки
    перед ним. Керівник несе відповідальність за свої дії та дії своїх підлеглих.

Перелічені принципи повинні використовуватися керівником творчо, в залежності від конкретної ситуації та з урахуванням існуючих проблем.

1.1.4. Функції управління

Функції управління - це відносно відокремлені напрямки управлінської діяльності, які дозволяють здійснювати керуючі впливи на об'єкт управління для досягнення конкретних цілей. Вони виникли в результаті розподілу і спеціалі­зації праці і характеризуються певною однорідністю і стабільністю змісту, віднос­ною відокремленістю і повторюваністю операцій щодо їх виконання, взаємозв'яз­ком і взаємодією з іншими елементами системи управління (структурою, організацією, технікою і технологією, методами праці апарату управління та ін.).

Функції управління - універсальні, оскільки характеризують будь-який процес управління. Виділяються функції за змістом процесу управління, які 14

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

називаються основними (загальними), і за змістом процесу виробництва, що одержали назву конкретних (спеціальних).

Основні функції управління здійснюються в кожній галузі діяльності і на кожному рівні управління. Анрі Файоль, один з видатних теоретиків менед­жменту, виділяв такі загальні функції управління: планування, організацію, розпорядництво, координування і контроль. Науковці колишнього Радянського Союзу говорили про шість функцій управління: планування, організацію, координування, стимулювання, регулювання та контроль. Теорія менеджменту розглядає чотири функції: планування, організація, мотивація, контроль. Останній підхід виглядає найбільш привабливим, оскільки дослідження пока­зують, що саме ці функції беруть участь у здійсненні будь-якого управлінського процесу. Що стосується координування та регулювання, то вони фактично є складовими планування, організації, мотивації та контролю, а також реалі­зуються завдяки наявності зворотного зв'язку.

Отже, функції планування, організації, мотивації та контролю можна вважати головними, оскільки будь-яка інша управлінська діяльність буде здійснюватися шляхом послідовного їх застосування.

Планування - це провідна і визначальна функція в складі загальних функцій. Вона передбачає: вироблення і постановку цілей та завдань діяльності з відображенням їх у планах (довготермінових, середньотермінових, поточних, оперативних); визначення шляхів і засобів реалізації планів для досягнення цілей на основі оцінки наявних ресурсів та раціонального їх використання; передбачення можливих змін соціально-економічної та науково-технічної ситуації; прогнозування внутрішньо- та зовнішньоекономічних зв'язків України.

Організація взаємодії полягає у створенні оптимальних структур об'єкта управління (підприємства), встановлення співвідношень між структурними елементами системи та їх взаємодії. Іншою стороною функції організації є розподіл праці між людьми, встановлення завдань кожному працівнику через делегування йому певних повноважень і права використовувати ресурси, а також координування зусиль багатьох людей для виконання поставлених цілей і завдань. Організація управління досягає високої ефективності, спираючись на такі принципи: розподіл праці, спеціалізація, пропорційність, паралельність, неперервність, ритмічність, чіткість розподілу робіт, режим економії (точне виконання плану з мінімальними витратами).

Функція організації забезпечує: злагоджену роботу всіх ланок управління через встановлення раціональних зв'язків у виробництві; вдосконалення відносин між різними ланками управління і всередині них; виявлення і аналіз відхилень від нормального ходу роботи і вироблення рішень для їх усунення.

Мотивація часто вважається основним змістом діяльності керівника і полягає у тому, щоб спонукати себе та інших до діяльності для досягнення цілей

15

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

і розроблених планів. Керівники завжди здійснювали цю функцію, можливо, не усвідомлюючи цього.

В давнину засобами для цього були батіг і погрози, для вибраних -нагороди. Ще донедавна вважалося, що люди будуть краще працювати, якщо їм більше платити. Але в сучасних умовах не завжди гроші є основним для освіченого, заможного працівника. Дослідження поведінкових наук показують, що мотивація, тобто внутрішнє спонукання до дії, є результатом складної системи потреб. Керівник повинен знати ці потреби і забезпечити їх задово­лення через якісну працю.

Отже, мотивація базується на двох категоріях: потребах (відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чогось) і винагородах (те, що людина вважає цінним для себе). Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні та соціальні), а винагороди - внутрішні (дає сама робота - зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішні (дає організація - заробітна плата, кар'єра, кабінет, додаткова відпустка тощо).

Контроль необхідний для визначення стану керованої системи, вияв­лення відхилень від нормального (запланованого) ходу роботи, вироблення необхідних коригуючих заходів. При цьому здійснюється відповідний облік та аналіз ходу роботи, враховуються результати контролю.

Основні функції управління мають дві загальні характеристики: потре­бують прийняття обгрунтованих рішень і комунікацій, які є сполучними ланками. Для прийняття рішення керівнику доводиться перебирати численні комбінації потенційних дій, щоб віднайти правильний вплив на певний об'єкт в даний час.

Зміст основних функцій управління змінюється на різних ступенях управління. Ці зміни проявляються через конкретні функції, які впливають на окремі сторони виробничої діяльності.

Конкретні (спеціальні) функції управління є результатом поділу управ­лінської праці і мають конкретний зміст. На рівні підприємства (об'єднання) можна виділити такі конкретні функції: управління основним виробництвом, допоміжним і обслуговуючим, науково-технічною підготовкою виробництва, якістю продукції, працею і заробітною платою, кадрами, матеріально-технічним постачанням, фінансами і кредитом, збутом готової продукції та ін.

Конкретні функції можна класифікувати за ознаками:

  1. вид діяльності - управління основним, допоміжним виробництва­
    ми, технічною підготовкою, матеріально-технічним постачанням;

  2. об'єкт управління — управління підприємством, цехом, службою,
    дільницею, бригадою;

  3. елемент виробничо-господарської діяльності - управління працею,
    предметами і знаряддями праці, фінансами і кредитом, інформацією.

16

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

Кожна конкретна функція управління на підприємстві є комплексною за змістом і включає до свого складу всі загальні функції управління у певному співвідношенні, характерному для даної конкретної функції. Зміст конкретних функцій управління на різних підприємствах відображає специфіку виробництва (його вид, складність, масштаби, рівень спеціалізації тощо). Вони не завжди залишаються незмінними. їх розвиток і формування відбувається під впливом багатьох змінних факторів: поглиблення поділу праці, прискорення науково-технічного прогресу, вдосконалення системи управління, концентрації чи децентралізації виробництва та ін.

1.1.5. Методи управління

Реалізація названих принципів, цілей та функцій управління на практиці здійснюється за допомогою різних методів.

Методи управління трудовим колективом - це шляхи здійснення управ­лінської діяльності, за допомогою яких робота колективу організації (підпри­ємства) та окремих її членів спрямовується на досягнення поставлених цілей і завдань. З позиції системного аналізу методи управління - це способи впливу суб'єкта управління на керований об'єкт.

Методи управління засновані на дії об'єктивних законів розвитку суспільного виробництва, враховують науково-технічний рівень розвитку підприємства, соціальні, правові і психологічні відносини працівників в процесі виробництва, впливають на їхні економічні інтереси.

В управлінні можна виділити три групи методів: економічні, адміністра­тивні (або організаційно-розпорядчі), соціально-психологічні.

Всі вони взаємопов'язані: кожний управлінський захід має економічний зміст, організаційний аспект і виявляє соціально-психологічний вплив. Наприк­лад, техніко-економічний план (економічний метод) починає впливати на пра­цівників підприємства після того, як він оформиться наказом директора (адмініс­тративний метод). При цьому можливі зміни в складі працівників чи у їх взаємодії (соціально-психологічний метод), викликані необхідністю виконання цього плану.

Мистецтво управління полягає в оволодінні цими методами, у пра­вильному їх виборі для конкретних умов, умінні використати на практиці. Складність і динамічність сучасного виробництва в умовах зростання конку­ренції потребують комплексного підходу до вирішення завдань управління і подальшого розвитку методів управління.

Розглянемо групи методів управління детальніше.

Економічні методи управління - це система способів цілеспрямованого впливу на об' єкт управління, заснованих на використанні економічної зацікав­леності, інтересів і комплексу взаємопов'язаних показників, норм та нормативів.

0/77*2 БИБЛИОТИА

Розділі. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Мета економічних методів полягає у створенні умов, які зацікавлюють виробничі ланки підприємств в прийнятті раціональних завдань і їх успішному виконанні. В кінцевому рахунку економічні методи зводяться до управління інтересами, через інтереси і за допомогою інтересів.

Ці методи передбачають можливість діяти в інтересах колективу та його членів, зокрема, для стимулювання високої продуктивності. Вони повинні створювати умови, при яких працівники виробничого колективу були б зацікавлені в покращенні показників роботи організації.

Економічні методи включають: довго-, середньо- та короткотермінові плани, економічне стимулювання і матеріальну відповідальність, ціноутворення, фінанси і кредитування, податки.

Плани різної тривалості (місячні, квартальні, річні, стратегічні) впли­вають на ритмічність виробничо-господарської діяльності, якість продукції, її асортимент тощо. їх вплив на працівників створює атмосферу зайнятості, безперервності трудових процесів. Для забезпечення впливу на всі групи працівників відповідно використовуються плани для відділів, дільниць, бригад і окремих працівників.

Економічне стимулювання ґрунтується на використанні системи оплати праці (тарифних ставок, посадових окладів, доплат, надбавок, премій), дивіден­дів, дотацій, пільг, системи стягнень і штрафів, програми розвитку соціальної сфери підприємства.

Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин є одним із важливих методів управління економікою. Характерна ознака ринкової ціни полягає в тому, що вона є відображенням рівноваги попиту і пропозиції, які мають тенденцію відхилятися один від одного. Урівноважені ціни є досить важливою інформацією, що показує учасникам економічного процесу можливі вигоди і збитки від купівлі-продажу товарів.

Підвищення цін до рівня рівноваги призводить до ліквідації дефіциту та змін в розподілі відповідного товару між споживачами. Ціноутворення, як метод управління економікою, підсилюється податковою системою.

Вплив через ціни дозволяє стимулювати випуск продукції необхідної кількості і якості, досягати фінансової стабілізації, активізувати інноваційний вид діяльності.

Кредитування передбачає створення таких умов, які спонукають підприємства раціонально використовувати кредити і власні обігові кошти, підвищувати рентабельність, своєчасно і повністю розраховуватися з держа­вою. Підприємство несе відповідальність за своєчасне виконання обов'язків перед бюджетом, банками, постачальниками та іншими організаціями.

Податки регулюють взаємовідносини держави з організаціями та громадянами. Вони є джерелом формування та поповнення доходної частини
18

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

державного бюджету. Фінансові відносини з державою повинні будуватися на основі довготермінових нормативів.

Економічні методи управління мають непрямий вплив: можливість одержання певного доходу із загального доходу організації в поєднанні з реальністю втрат через невдалі дії чи банкрутство спонукає людей до виконання управлінських дій і команд управління.

Організаційно-розпорядчі методи управління - це способи впливу на трудові колективи і окремих працівників, засновані на використанні відносин між людьми.

Особливостями даної групи методів є:

  1. прямий директивний вплив на систему в цілому та її елементи;

  2. можливість керівника приймати однозначне рішення, яке не дозволяє
    виконавцю вибирати між різними способами дій (як це властиве економічним
    методам);

  3. обов'язковість виконання розпоряджень керівника, а невиконання їх
    розцінюється як порушення трудової дисципліни і тягне за собою дисциплінар­
    не стягнення.

Ця група методів за формою впливу поділяється на методи організа­ційного, розпорядчого та дисциплінарного впливу.

Методи організаційного впливу призначені для створення організа­ційної основи спільної праці: розподіл функцій, обов'язків, відповідальності, повноважень, встановлення порядку ділових взаємовідносин. Організаційний вплив здійснюється через документи тривалої дії. В основі організаційного впливу лежать регламентування, нормування, інструктування, інформування.

Організаційне регламентування - це найбільш жорсткий тип впливу. Воно полягає в розробці і впровадженні в дію організаційних положень і правил, обов'язкових для виконання і діючих протягом точно встановленого терміну. До їх складу входять:

V зовнішньоорганізаційні - закони і декрети державних органів управ­
ління;

\ загальноорганізаційні — положення про об'єднання, установу, статут підприємства;

^внутрішньоорганізаційні - типові структури організації, положення про структурні підрозділи;

V посадові - штатний розпис, інструкції.

Нормування - це менш жорсткий тип організаційного впливу, який полягає у виробленні нормативів, які слугують орієнтиром в певній діяльності і встановлюють їх верхню і нижню межі. В практиці управління використовують норми часу, виробітку, чисельності персоналу, норми використання вироб­ничих фондів, технічні і технологічні режими роботи, стандарти.

19

Розділ І. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Інструктування - найбільш м'який спосіб організаційної дії. Він полягає в ознайомленні з умовами роботи або обставинами дорученої справи, поясненні обстановки, завдань, можливих помилок. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи,. і забезпечує свободу дій виконавця. Здійснюється через інструкції, правила, вимоги.

Інформування здійснюється за допомогою актів, протоколів, доповідних і службових записок, листів, телеграм, телефонограм, заяв.

Методи розпорядчої дії відображають динаміку управління, забезпе­чують злагоджену роботу всіх виробничих підрозділів і служб управління. Вони спрямовані на конкретні ситуації (часом нестандартні), не передбачені регламен-таційними актами, на усунення відхилень, виявлених в ході виробничо-госпо­дарської діяльності.

До їх_складу входять директиви, накази, розпорядження, вказівки, резолюції, які можуть реалізовуватись в усній або письмовій формі. Вони частіше, ніж організаційні форми, вимагають контролю і перевірки.

Методи дисциплінарного впливу полягають у встановленні відпові­дальності і ЇЇ практичній реалізації. Для цього розробляються і впроваджуються різні санкції, які поділяються на матеріальні, адміністративні та карно-правові.

Соціально-психологічні методи управління - це способи впливу на людей через їхні соціальні потреби та психологічні особливості. Для успішного керівництва колективом керівник повинен знати психологію взаємовідносин між людьми, особливості колективної діяльності, важливі риси і особливості особистості. Без знання основ психології, педагогіки та соціології, методів впливу на людей керівник не зможе якісно виконувати свою функцію, яка полягає у створенні таких умов в організації, які б стимулювали у людей трудову активність, формували оптимізм і впевненість у завтрашньому дні.

Тому соціально-психологічні методи управління стають все більш актуальними, бо саме вони сприяють підвищенню продуктивності праці, створюють таку атмосферу, в якій кожен працівник може реалізувати свої можливості. За способом впливу їх можна поділити на індивідуальні і колек­тивні, а за видом - на соціальні і психологічні.

Соціальні методи дозволяють упорядковувати відносини між колек­тивом і особою, між окремими особами. Вони поділяються на методи соціального нормування, соціального регулювання і морального стимулювання.

Методи соціального нормування дозволяють упорядковувати відносини між колективом і особою шляхом введення різних соціальних норм, до яких можна віднести правила внутрішнього розпорядку, професі йні кодекси, правила виробничого етикету.

Методи соціального регулювання використовуються для створення сприятливих відносин в колективі і проявляються у системі відбору, розподілу 20

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

і черговості задоволення соціальних потреб, в обміні досвідом, критиці і самокритиці, взаємними зобов'язаннями.

Методи морального стимулювання використовуються для заохочення колективів, груп і окремих працівників, що досягай найкращих показників діяльності. Це нагородження почесними грамотами, почесними званнями, це винесення подяки, надання додаткових соціальних пільг.

Психологічні методи управління спрямовані на регулювання відносин між людьми шляхом створення оптимального морально-психологічного клімату в колективі. Психічний стан людини виявляє безпосередній вплив не тільки на особисті результати ЇЇ праці, але й на результати діяльності всього колективу. До цих методів належать методи комплектування малих груп, гуманізація праці, професійний відбір і навчання, мотивація працівників до праці.

Комплектування малих груп проводиться з точки зору їх чисельності та психологічної сумісності.

Гуманізація праці полягає у створенні таких умов праці, які б сприятливо впливали на психіку людини. Це санітарно-гігієнічні умови, виключення монотонності праці, використання психологічної дії музики, кольору.

Професійний відбір - це виявлення і розстановка людей так, щоб їх психологічні властивості найбільше відповідали роботі, що виконується.

Формування мотивації до праці полягає в тому, щоб привернути праців­ника до роботи, сформувати у нього мотив, який би змушував його чесно і творчо працювати, бути внутрішньо зацікавленим роботою.

Основою застосування соціально-психологічних методів є знання і вив­чення стану колективу і окремих його членів, які забезпечуються різними мето­дами соціологічних і психологічних досліджень: інтерв'ювання, анкетування, спостереження, експерименту, Соціально-психологічні методи використовуються в комплексі з іншими методами управління.

Кожен метод управління має свої переваги і недоліки. Якщо керівник надає перевагу економічним і організаційно-розпорядчим методам, то такий напрямок можна назвати орієнтованим на виробництво. Така модель керівниц­тва впливає в основному на формальні характеристики організації, структуру, розподіл ресурсів, контроль виконання, документообіг. Вона була характерна командно-адміністративній системі; її недоліком є те, що орієнтованість на виробництво може прийти у суперечність з інтересами окремих груп чи осіб і викликати їх опір у відповідь на дії керівника, подолати який можна за допомогою ще більш жорстких санкцій і контролю. А це може привести до серйозних потрясінь в організації і провалу багатьох заходів.

Цього недоліку позбавлена діяльність керівника, орієнтована на соціально-психологічні методи управління або, інакше кажучи, на людей. Тут об'єктом управління є поведінка членів колективу, які виконують у ній різні
21

Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

ролі, мають різні статуси і вступають у різні міжособові таміжгрупові відносини. Дані соціологічних та психологічних досліджень свідчать, що у колективах з висо­ким рівнем взаємовідносин порушення дисципліни зустрічаються у 8 разів рідше, ніж в групах з низьким рівнем взаємодії, В першому випадку члени групи хочуть перейти на іншу роботу у 5 -7 разів менше, ніж у другому. Створення сприятливого морально-психологічного клімату в керованому колективі ще не гарантує високої продуктивності праці, та через нього можна впливати на поведінку людей.

Але й підхід, орієнтований на людей, також має недоліки, які можуть проявитися в анархії внутрішньовиробничих процесів. Тому найбільш оптимальним є системний підхід, який об'єднує переваги двох інших.

1.2. Характер і зміст управлінської праці

1.2.1. Сутність управлінської праці, її специфіка. Категорії працівників апарату управління

Управлінська праця є різновидом суспільної праці. її сутність полягає в забезпеченні цілеспрямованої скоординованої діяльності виробничих колек­тивів для досягнення поставлених перед ними цілей. Ця праця має свої особливості, які потрібно враховувати при її вивченні, аналізі та удосконаленні.

По-перше, результати управлінської праці не піддаються прямому виміру (наприклад, вартісними чи кількісними показниками виробленої продукції), так, як це можна оцінити в праці робітника. Поняття "продуктивність праці" можна застосувати лише до деяких різновидів управлінської праці (друкування. ввід даних в ЕОМ та ін.). Праця ж керівника, інженера, економіста пов'язана з виконанням різноманітних управлінських операцій і тому має творчий характер.

Тому для оцінки такої праці застосовують показники результативності керованого об'єкта, тобто праці інших людей.

По-друге, в процесі управлінської праці застосовуються специфічні предмети і знаряддя праці, специфічним є і її продукт. Предметом управлінської праці виступають не матеріально-предметні об'єкти, а люди та породжувана ними інформація. Засобами управлінської праці є методи управління та організаційна техніка. Продуктом праці у сфері управління є інформація у формі документів, в яких відображаються управлінські рішення.

По-третє, праця у сфері управління висуває особливі вимоги до кваліфікації людей, що нею займаються: управлінці повинні мати відповідну професійну та посадову підготовку, певний досвід роботи, на що витрачається значно більше часу і коштів, ніж на підготовку фахівця-робітника.

По-четверте, праця управлінців має мобільний характер (рухливість, готовність до швидкого виконання завдання) і протікає в розгорнутих просто­рових межах.

22

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

По-п'яте, праця управлінських працівників вимагає посиленої розумової діяльності і пов'язана в основному з витратами нервової енергії.

Специфіка управлінської праці полягає в тому, що зайняті нею праців­ники самі не виробляють матеріальних цінностей, а забезпечують управління діями людей, зайнятих продуктивною працею.

Управлінські діяння на виробничий колектив здійснюються людьми, яких називають кадрами управління або працівниками апарату управління. В сучасному розумінні апарат управління — це працівники підприємств, установ та інших організацій, професійна діяльність яких повністю або переважно пов'язана з виконанням функцій з управління виробництвом. Ознаками, на основі яких визначають належність до апарату управління, є сфера діяльності, зміст і характер праці. Відповідно до цього виділяють три категорії управ­лінських працівників (їх часто ще називають службовцями):

  1. керівники (директори, їхні заступники, начальники структурних
    підрозділів, майстри, бригадири), які мають право і зобов'язані приймати
    рішення, скеровувати і координувати роботу підлеглих їм людей. Характер їх
    праці в основному творчий;

  2. спеціалісти (інженери, технологи, економісти, юристи) розробляють
    і впроваджують у виробництво нові або вдосконалені види продукції, техноло­
    гічні процеси, технічні та економічні нормативи, а також готують варіанти
    рішень для керівників і беруть участь у їх реалізації, забезпечують виробництво
    необхідною документацією, оснащенням, необхідним обслуговуванням. У праці
    спеціалістів поєднуються творчі дії та операції, що повторюються;

  3. технічні виконавці (обліковці, техніки, секретарі, друкарки, оператори
    ПК) здійснюють передачу інформації, підготовку та оформлення різних докумен­
    тів для керівників та спеціалістів. У праці технічних виконавців переважають
    порівняно прості операції, що повторюються.

Безпосередньою метою управлінської праці є організація спільних зусиль колективу і забезпечення узгоджених дій його членів, спрямованих на досяг­нення кінцевих результатів при найменших витратах.

1.2.2. Управлінське рішення, вимоги до нього

З позиції системного аналізу управлінське рішення - це основний про­дукт керуючої підсистеми. Його результат відбивається на керованій підсистемі, яка розвивається або гальмується, працює ефективно або збитково. Найкращим результат є тоді, коли цілі системи і рішень, що приймаються, не суперечливі.

Рішення є основною формою і специфічним продуктом управлінської праці. Це творчий акт керівника щодо вироблення і реалізації оптимального варіанту розв'язання проблеми, що виникає в ході виконання виробничих завдань. А коротко: рішення - це вибір альтернативи.

23

Розділ 1 ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ ПРАЦІ

Від правильності та оптимальності рішень залежать результати діяльності трудового колективу, його престиж, авторитет керівника, морально-психологіч­ний клімат у колективі. До якості управлінського рішення ставиться ряд вимог, основними з яких є:

За організацією розробки розрізняють рішення індивідуальні (підготов­лені однією особою), колегіальні (продукт групи представників), колективні (бере участь весь колектив).

За функціональним змістом рішення бувають планові, організаційні, мотиваційні, контролюючі.

За причинами виникнення - ситуаційні, директивні, ініціативні, сезонні.

За широтою охоплення — загальні (стосуються всіх сторін господарської діяльності) і часткові.

24

ОСНОВИ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

За періодами здійснення - прогнозні, планові, оперативні. Незважаючи на різноманітність управлінських рішень, можна стверджу­вати, що процес їх прийняття здійснюється за такою схемою (рис. 1.2):







І

Виникнення ситуації













_










9

Встановлення проблеми і її аналіз






















■>

Формулювання обмежень І критерію оптимальності рішення
















Г4

Виявлення альтернативних рішень }+-,



















5

Оцінка варіантів

























6

Вибір найкращого варіанту






















7

Організація виконання і контролю





  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации