Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності - файл n1.doc

приобрести
Хітрова Т.В. Вступ до спеціальності
скачать (594 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc594kb.24.08.2012 04:36скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6


ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………5

Тема 1. Вступ. Журналістика як система ………………………………...7


Тема 2. Масово-інформаційний характер журналістської діяльності. Журналістська спеціалізація………… ……………………….....................14

Тема 3. Журналістика в системі соціальних інститутів...………………..21

Тема 4. Принципи та функції журналістської діяльності…………….....25

Тема 5. Журналістика як галузь творчої діяльності……………………….32

Тема 6. Професійна етика українського журналіста ……………………...38

Тема 7. Свобода слова і журналістська творчість …………….………......45

Тема 8. Законодавче регулювання журналістської діяльності в Україні..51


Перелік питань з дисципліни ………………………………………………55

Список літератури до вивчення дисципліни………………………………57

Короткий словник журналіста……………………………………………...60
Додаток 1

Принципи побудови журналістських текстів ……………………………..69
Додаток 2

Критерії оцінки новин ………………………………………………………71
Додаток 3

Зразок письмового інформаційного запиту щодо доступу до інформаційних документів …………………………………………………73
Додаток 4

Графічний конфігуратор принципів журналістики……………………….77
Додаток 5

Послідовність роботи з авторськими матеріалами………………………. 78
Додаток 6

План публікації………………………………………………………………79
Додаток 7

Кодекс професійної етики українського журналіста ………………………80

Додаток 8

Міжнародні принципи журналістської етики …………………………….82
Додаток 9

Декларація принципів поведінки журналістів ……………………………84
Додаток 10

Моніторинг порушень прав журналістів ……………………………..85
Додаток 11

Критерії визначення рівня журналістських матеріалів ………………….94

Додаток 12

Практичні вправи до занять ………………………………………………95
ВСТУП
У жодній професії людина не може стати фахівцем, доки не оволодіє професійними методами роботи. Підготовка професійного журналіста – це тривалий процес формування його як особистості, а не тільки фахівця, що володіє технікою впливу на громадську думку. Журналістика належить до тих професій, які мають багато соціально, психологічно й політично визначених моделей реалізації. Журналістський професіоналізм включає з самого початку визначеність журналіста як особистості щодо свого суспільно-політичного профілю, морально-етичних засад діяльності. В цьому контексті для журналіста є принциповим вибір міри своєї участі у суспільних процесах: журналіст як сторонній спостерігач, але який має свою позицію чи журналіст як безпосередній учасник соціальних процесів

Метою вивчення курсу “Вступ до спеціальності” є розкриття концептуальних засад функціонування журналістики в сучасному суспільстві: форм здійснення масово-інформаційного процесу, засобів впливу на масову свідомість, творчого характеру журналістській діяльності.

Завдання курсу: допомогти студентам узагальнити і систематизувати знання в галузі інформації і комунікації; дати нові знання про сутність журналістики; навчити аналізувати теоретико-методологічні концепції сучасної журналістики; охарактеризувати функціонування сучасних ЗМІ в суспільстві молодої демократії.

По закінченню вивчення курсу студенти мають знати:

уміти:

Курс містить вісім розділів, кожен з яких складається з кількох тем і присвячується певному аспектові суспільно-політичної структури ЗМІ, професійної діяльності журналіста. Вивчення матеріалу, пов’язаного з усім комплексом цих тем, надасть студентам основи знань про журналістику як різновид громадської, масово-інформаційної, суспільно-політичної й творчої діяльності, як систему засобів масової інформації.

Пропонований навчально-методичний посібник відображає основні напрямки вивчення дисципліни “Вступ до спеціальності”. Для зручності роботи з матеріалом і більш ефективній організації занять він умовно поділяється на чотири блоки: навчальний (лекційний) матеріал; теоретичні питання, що висуваються на практичні заняття; практичні завдання, які студент має самостійно виконувати вдома, з метою засвоєння теоретичного матеріалу і вміння його застосовувати в практичній діяльності; а також практичних вправ, які рекомендується виконувати з викладачем під час заняття. Крім того, у посібнику подається перелік питань для підсумкового контролю, а також список літератури в якій студент зможе знайти додатковий матеріал до вивчення тем. Додатки у певній мірі доповнюють навчальний матеріал, допомагаючи наглядно засвоїти теоретичні знання.

Посібник містить яскраво виражений комунікативний характер: практичні завдання і вправи стимулюють не тільки пошук нової інформації, але й необхідність її обговорення, що допомагає створити атмосферу практично-пізнавального характеру занять, на яких студент може продемонструвати засвоєні навички використання теоретичних знань про журналістику у відповідних практичних ситуаціях.

Дисципліна складається з 1 Модуля і 1,5 кредита, по закінченню курсу передбачається комплексна контрольна робота за результатом якої виставляється семестрова оцінка. Студент допускається до контрольної роботи лише у тому випадку, коли ним виконані всі практичні завдання, які демонструють ступінь засвоєння тем і рівень володіння матеріалом.

Тема 1

Вступ. Журналістика як система



План лекційного заняття:

  1. Визначення терміну “журналістика”. Предмет і завдання курсу.

  2. Співвідношення понять “журналістика” та “журналізм”.

  3. Особливості професії журналіста.

  4. Журналістика як система.

  5. Система засобів масової інформації: сучасний стан і тенденції розвитку

  6. Інфраструктура журналістики.


Журналістика ? одна з найцікавіших професій, жоден інший різновид людської діяльності не дає такої можливості для самореалізації. Широкі горизонти професійних зацікавлень розкриваються з основних напрямках журналістської роботи. Це й щоденна інформаційна робота з потоком новинної інформації, це й можливість реалізації творчих задумів; робота в друкованих та електронних засобах масової інформації, радіо, телебаченні, фотожурналістика, робота у відділах зв’язків з громадськістю, прес-центрах, прес-службах, інформаційних агенціях тощо. Крім того журналіст може себе реалізувати як в галузі творчої діяльності, так і займатися суто технічними аспектами професійної діяльності

Журналістика (від. фр. journal – щоденник, jour – день) – одне із найважливіших соціальних явищ сучасного життя, вид масово-інформаційної діяльності, що забезпечує безперервний взаємозв’язок між особистістю, групою людей і суспільством у цілому, а також між різними суспільними сферами і навіть між поколіннями. Процес журналістської діяльності складається зі збору, обробки, зберігання й періодичного розповсюдження актуальної суспільно-значущої інформації.

Журналістика – особлива сфера суспільно-політичної діяльності, що має свої творчі властивості. Як і кожна наука, вона має свій предмет і свої завдання. У широкому плані предметом журналістики є все те, що пов’язано з функціонуванням засобів масової інформації. Але таке визначення не вичерпує і не охоплює всього змісту. Визначення журналістики не можна вкласти в одне-два речення, журналістика – це система:

журналістика – це вид громадської діяльності з періодичного поширення соціальної інформації через канали комунікацій;

журналістика – це особливий вид творчості у сфері соціально-політичної практики, завдання якої – збір, обробка, поширення та зберігання інформації;

журналістика – це твори, з яких складаються номери газет і журналів, програми телебачення та радіомовлення, тобто продуктів журналістської діяльності;

журналістика – це форма масово-інформаційної діяльності значної групи людей у виробництві, політиці, науці, культурі тощо;

журналістика – система засобів масової інформації, за допомогою якої відтворюються картини життя сьогодення.;

журналістика – наука, що вивчає історію засобів масової інформації, їхні принципи та функції, а також закони літературно-публіцистичної творчості.

Крім того, слід наголосити на ще одному важливому аспекті журналістики. Журналістика – це бізнес. Від перших днів свого існування журналістика була способом торгівлі новинами, інформацією, тобто сферою бізнесових інтересів, справою, що приносить прибуток.

У демократичному суспільстві, щоб повідомлення ЗМІ були на­справді об’єктивними, вони не повинні підлягати втручанню або кон­тролю якоїсь однієї групи, організації чи уряду; така незалежність мож­лива лише за умов самофінансування; тому в демократичному суспільстві інформаційні установи в основному є комерційними чи бізнесовими структурами. Подібно до інших комерційних структур, успіх або занепад організації, що постачає новини, залежить від ринко­вої ситуації, від ставлення до неї споживача новин.

На відміну від інших бізнес проектів, залежність між задо­воленням споживача та вигодою ЗМІ непряма. Новини мають бути укла­дені так, щоб продаватися; прибуток повинен формуватися не безпосе­редньо від читача чи глядача, а через збільшення кількості читачів чи гля­дачів, кожен з яких не витрачає більших коштів на придбання газети.

Завойовуючи дедалі більшу аудиторію за допомогою підвищення журналістської майстерності, дизайнерської якості видання, об’єктив­ності пропонованої читачам інформації, ЗМІ здійснює другий економіч­ний крок: продає рекламодавцю товар в межах чи­тацької аудиторії видання. Продаж реклами субсидує продаж новин, а відтак і всю журналістику.

Отже, журналістика є складною сферою духовної, інтелектуальної та економічної діяльності людини, що має передусім гносеологічний характер.

Під терміном “журналізм” слід розуміти специфічну масово-інформаційну діяльність, яка пов’язана з пошуком та передачею актуальної соціально-значущої інформації у ритмізованій, дискретній формі. Ядром поняття “журналізм” виступає журналістська професія, хоча саме поняття журналізму є більш об’ємним.

Об’єктом журналістики є вся дійсність без будь-яких обмежень чи винятків, уточнень чи застережень. Немає такої сфери життя – у політиці, науці, культурі, побуті, – якої б не торкалося слово жур­наліста. Щоправда, в кожній країні є поняття державної таємниці, тобто такої сфери, куди навіть журналістам проникати заборонено.

Разом з тим у структурі журналістики доцільно виділяти її пред­мет – вужчу сферу дійсності, конкретну частину об’єкта, яка відіграє провідну роль у гносеологічному спрямуванні даної діяльності. У цьо­му сенсі журналістика спрямована на повідомлення про конкретні зміни в дійсності, нові явища в ній. “Відповідно предметом пізнання для жур­наліста, ? зазначає І.Михайлин, ? виступають конкретні ситуації життя, у яких виявляють себе її нові моменти – по­зитивні чи негативні, але обов’язково значущі для багатьох”.

Суб’єктом журналістської діяльності є журналіст – “професійний працівник, котрий займається літературно-публіцистичною діяльністю у журналах, газетах, на радіо і телебаченні” (Москаленко А. Теорія журналістики: Підручник. – К.: Експрес-об’ява, 1998).

За даними “Етимологічного словника української мови” лексема “журналіст” запозичена з французької мови “journaliste” як суфіксальне похідне від journal у ХУІІІ ст. і вперше зафіксоване у роботі М.Ломоносова (“О должности журналистов”) (1754 р.). “Словник української мови” Б. Грінченка подає таке визначення: “журналіст ? журналіст, літератор, пишучій в журналах”. Подібне тлумачення знаходимо в “Толковом словаре живого великорусского язика” В. Даля: “журналистъ – чиновникъ присутствующего места, ведущій журналы; издатель, редакторъ повременного изданія”. В “Словаре языка Пушкина” зустрічається лексема “журналіст” лише у значенні “издатель журнала”, а в “Словнику мови Шевченка” читаємо: “всі друкують, а нас анітелень, неначе всім заціпило. Може злякались нашествія іноплемінних журналістів?”. Як бачимо, трактування терміна “журналіст” не виходить за межі тогочасного призначення і розуміння даної професії. На сьогодні термін “журналіст” вживається, визначенням А.Москалена, у значенні “суб’єкт спеціалізованої діяльності по виробництву соціальної інформації, що передається органами преси, радіо і телебачення”.

Професія журналіста ­? і відповідне термінологічне поняття ? виникли внаслідок історичного розвитку журналістики та появи нових технічних засобів фіксації і поширення соціально значущої інформації. Узагальнення багатовікового досвіду функціонування засобів масової інформації дозволило сформулювати на теоретичному рівні основні поняття й терміни, які використовує журналістика.

Синоніми до слова “журналістика” – словосполучення “засоби масової комунікації” (ЗМК) і “засоби масової інформації” (ЗМІ).

Засоби масової інформації (ЗМІ) – спеціалізовані носії масової інформації (газети, журнали, програми радіо та телебачення), що призначені для розповсюдження соціально значущої інформації невизначеній масовій аудиторії на широкому інформаційному просторі.

Засоби масової комунікації (ЗМК) – включають в себе весь виробничій комплекс системи масової комунікації: комунікатора як ініціатора масового соціального спілкування з аудиторією; носії і канали масової інформації (ЗМІ) і саму масову інформацію як засіб спілкування.

Робота журналіста є актом безпосереднього спілкування з читачами, радіослухачами, телеглядачами. Це комунікативний (лат. communicatiо – спілкуватися) акт, який схематично складається з трьох компонентів:


Джерелом інформації для журналіста є реальна дійсність. Споживач інформації це масова аудиторія, яка як мінімум бажає знати відповіді на шість основних питань: де?, коли?, хто?, що?, як? і чому? Спосіб передачі інформації – це система засобів масової інформації з широкою інфраструктурою.

Система засобів масової інформації – це сукупність відповідних інформаційних компонентів з притаманними їм ознаками та прийомами, які існують у державі й мають на меті безперервне відображення життя в усій його багатогранності. До системи засобів масової інформації входять:

Основне призначення системи ЗМІ безперервне відображення суспільного життя у всіх його діалектичних зв’язках і взаємозалежностях, протиріччях і конфліктах. Зміст і спрямованість ЗМІ залежить від культурного й суспільно-політичного ладу, який утвердився в державі.

Таким чином, система засобів масової інформації входить як складова частина в систему більш широкого порядку соціального управління суспільством. Для нормального функціонування якого необхідний безперервний потік інформації. Він відповідно орієнтує кожну особу і тримає її у стані інформаційної насиченості. Кожна людина зі свого боку постійно знаходиться в інформаційному потоці. Адже лише за умови безперервного інформаційного спілкування із зовнішнім середовищем людина здатна продуктивно мислити й активно діяти.

Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших засобів масової інформації не тільки прямо формує громадську думку, але й справляє великий вплив як на інші компоненти потоку, так і на соціальну дійсність.
Уся система ЗМІ це засіб здійснення єдиного процесу поширення ідей, вчень, теорій, суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів, звичок тощо.

Життя постійно вносить зміни у розвиток і вдосконалення системи ЗМІ. Ще недавно йшлося про традиційність поняття цієї системи як взаємообумовлену, із своєю координацією і субординацією сукупність, що забезпечують їх функціонування. А сьогодні вже мова йде про залежність структурних відносин, про конкуренцію в межах системи, боротьбу за виживання в умовах ринку окремих її елементів.

За прогнозами фахівців, намічається ще один, поки остаточно не оформлений сектор системи ЗМІ, який, очевидно, у найближчий час буде автономно виділений це “комунікативний менеджмент”, що включає в себе, крім стосунків із громадськістю, рекламу, внутрішні комунікаційні та інформаційні служби.

Розширення системи ЗМІ є абсолютно природнім процесом, динаміка якого залежить від коефіцієнту інформаційно-технічного, наукового, економічного, й політичного розвитку суспільних відносин. Та розвиток нових структурних одиниць не має виключати вже існуючи, а навпаки доповнювати їх.

Свого часу канадський професор Маршал Маклюен, вважав, що з розвитком телебачення почнеться нова ера в житті суспільства, коли всі інші засоби, включаючи пресу, літературу, мистецтво будуть приречені. Та незважаючи на бурхливий розвиток телекомунікацій занепад преси так і не відбувся, вона все ж таки залишається провідним ЗМІ. Дослідник, висловлюючи свою теорію, не врахував існуючу суперницьку несумісність між пресою, радіо і телебаченням. Пресі, наприклад, властива більша аналітичність, радіомовленню оперативність, телебаченню велика сила емоційно-зорового впливу. Тому, справедливо буде зазначити, що різні засоби масової інформації не суперечать, а доповнюють один одного. Адже читачі газет водночас є і радіослухачами, і телеглядачами.

Що стосується кінодокументалістики, то вона стала невід’ємною частиною аудіовізуальних засобів масової інформації і розвивалась разом з ними. На сьогодні і хроніка, і документальне, і науково-популярне кіно вдосконалюють форми свого співробітництва з телебаченням поступово стираючи існуючі між ними бар’єри.

У житті суспільства документальному кіно з самого початку його виникнення відводилась та ж роль, що й пресі. Справді, радіо потрібен був певний час, щоб воно перетворилося з технічного устрою для передачі звукових сигналів на далекі відстані в могутній засіб впливу на мільйони людей, набуло своїх системних властивостей і функцій. Спочатку радіо тільки озвучувало матеріали преси, потім відкрило свої власні виражальні особливості і жанри. Аналогічний шлях у своєму розвитку пройшло і телебачення, але воно спиралось вже на досвід не тільки преси і кіно, але й радіо. А з появою нових технічних засобів, таких як кабельне телебачення і супутниковий зв’язок, стихійним виникненням приватних телестанцій почали говорити про “телебачення без кордонів”.

І знову новими гранями обернувся процес взаємопроникнення, скажімо, того ж телебачення і кіно, щоправда, вже на значно вищому рівні.
Екскурс в історію кінематографа переконує, що з перших днів свого народження воно, насамперед, стало засобом масової інформації, своєрідним історіографічним джерелом, бо відображало життя таким, яким воно насправді було ? документально точним.

Отже, засоби масової інформації організаційно відособлені, але в той же час зв’язані між собою специфічним чином. Цей органічний взаємозв’язок обумовлений двояко: по-перше, їх єдиними суспільними функціями, а, по-друге, спільністю об’єкта-аудиторії, на яку спрямований їх вплив. Саме ці характеристики необхідні для визнання преси, радіо і телебачення цілісною системою. Іншими її важливими ознаками є інтегральні властивості і динамічний характер взаємовідносин між іншими складовими частинами.

Система в цілому характеризується такими властивостями, як тематична універсальність, актуальність, оперативність, аналітичність, емоціональність, безперервність, наступність і систематичність при передачі соціальної інформації.

Останнім часом відбулися характерні зрушення у системі ЗМІ, які, здебільшого, пов’язані з глобалізаційними процесами в різних галузях суспільного життя, а також особливостями політико-економічної інтеґрації. Насамперед, подальший розвиток ЗМІ одержав процес монополізації і концентрації преси. Одночасно ще більше зросла роль реклами як джерела доходів. Так звана “незалежна преса”, що не контролюється видавничими корпораціями, продовжує скорочуватися. Що стосується радіомовлення, то спочатку у Західній Європі, а потім і в Україні почало активно розвиватися приватне радіомовлення, а разом з ним зріс вплив комерційних інтересів на програмну політику радіостанцій. У телевізійному мовленні спостерігається така тенденція, як поширення мікрохвильового телебачення, розрахованого на роботу в умовах приміських зон.

Інфраструктура журналістики:

  1   2   3   4   5   6


Тема 1. Вступ. Журналістика як система ………………………………...7
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации