Андрусенко Г.О. Інституціональна економіка - файл n1.doc

приобрести
Андрусенко Г.О. Інституціональна економіка
скачать (794.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc795kb.24.08.2012 03:35скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n1.doc

  1   2   3   4   5




НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра економічної політики
ІНСТИТУЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

( ЕЛЕКТРОННА ВЕРСІЯ ОПОРНОГО КОНСПЕКТУ ЛЕКЦІЙ )

Для слухачів денної та заочної форм магістерської підготовки

Харків – 2005


Укладач:

Григорій Олександрович Андрусенко, к.е.н., проф., завідувач кафедри економічної політики ХарРІ НАДУ

Рецензенти:

Андрій Олегович Дєгтяр, д.держ.упр., доцент, завідувач кафедри економічної теорії і фінансів

Анатолій Іванович Яковлєв, д.е.н., проф. НТУ „ХПІ”



Видання затверджено засіданням кафедри економічної політики ХарРІ НАДУ 21 жовтня 2005 р. протокол № 3.

Опорний конспект лекцій (електронна версія) вміщує матеріали з вивчення інституціональної економіки як складової модуля С.2.2 „Державне регулювання макроекономічних процесів та інституціональна економіка”.

Призначений для слухачів денної та заочної форм навчання магістерської підготовки.


ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................4

Тема 1. ВСТУП ДО ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУЦІЙ ТА

ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЗМІНИ .........................................................5

Тема 2. ІНСТИТУЦІЇ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ.....13

Тема 3. СИСТЕМА ІНСТИТУЦІЙ................................................33

3.1. Формальні і неформальні правила..............................33

3.2. Варіанти співвідношення формальних і

неформальних правил.................................................................35

3.3. Ієрархія правил.................................................................37

Тема 4. НЕОФІЦІЙНІ і ОФІЦІЙНІ ОБМЕЖЕННЯ. .....................39

4.1. Неофіційні обмеження.......................................................39

4.2.Офіційні обмеження............................................................46

Тема 5. ВИКОНАННЯ КОНТРАКТІВ ТА УГОД...........................55

Тема 6. НОРМА ЯК БАЗОВИЙ ЕЛЕМЕНТ ІНСТИТУЦІЙ...........64

6.1. Визначення норми..............................................................64

6.2. Теорія суспільного вибору: норми як

результат раціонального вибору..................................................67
6.3. Економіка угод: норма як передумова раціональної

поведінки......................................................................................69

6.4. Типи угод.............................................................................71

6.5. Співвідношення угод.................................................................71

Тема 7. РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЯК НОРМА ПОВЕДІНКИ..............75

7.1. Соціологічний аргумент: екзогенний

характер раціональності...........................................................77

7.2. Експериментальна економіка: емпіричне спростування..79

7.3 Теорія неповної раціональності: когнітивні

обмеження раціонального вибору................................................82

7.4. Раціональність, заснована на процедурі..............................83

Тема 8. ТЕОРЕМА КОУЗА І ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ.............86

8.1. Теорема Коуза.........................................................................86

8.1.1. Розподіл правомочності між власниками..........................86

8.1.2. Формулювання теореми.....................................................88

8.1.3. Доказ......................................................................................89

8.1.4. Російська приватизація в світлі теореми Коуза..............93

8.2.Трансакційні ВИТРАТИ.............................................................95

8.2.1. Визначення трансакційних витрат...................................95

8.2.2. Теорія трансакційних витрат: роль

інформаційних витрат.................................................................96

8.2.3. Теорія суспільного вибору: роль витрат узгодження...98

8.2.4. Теорія угод: роль неоднорідності

інституційного середовища.......................................................102

8.2.5. Класифікація трансакційних витрат...............................103

8.2.6. Проблема вимірювання...................................................... 106

Тема 9. СТАБІЛЬНІСТЬ І ЗМІНА В ІСТОРІЇ ЕКОНОМІКИ........108

Література....................................................................................126

ВСТУП

Кембриджська серія з політичної економіки інституцій та рішень побудована на спробах відповісти на два найголовніших запитання: як інституції розвиваються у відповідь на конкретні стимули, стратегії та варіанти вибору i як вони впливають на функціонування політичних та економічних систем? Книжки згаданої cepії охоплюють дослідження скоріше порівняльні та історичні, а не глобальні або специфічно американські, в центрі їxньої уваги - пoзитивна, а не норма­тивна економіка.

У своїй сміливій праці Даглас Норт досліджує, як пояснити надзвичайно різну ефективність функціонування економік упродовж тривалого часу. Запитуючи, яка сукупність інституцій якнайкраще дозволяє отримувати прибутки від торгівлі, він змалював широку картину того, як iнститyції зберігають свою тривкість i змінюються, i тим самим створив заміну своїм власним працям про стимулювання ефективних інституцій. Цього разу свою увагу він зосереджує на взаємодії iнституцій, визначених як будь-які обмеження, придумані лю­дьми для формування ixнix взаємодій, та організацій, створюваних для використання можливостей, наданих інституціями для прокладання шляхів розвитку економік. Важливість інституцій породжена небезкоштовністю вимірювання того, що є вартісним, захисту прав, нагляду за угодами та забезпеченням їхнього виконання. Після свого створення інституції визначають витрати на різні види діяльності в політичних та економічних контекстах. Норт застосовує cвої теорії про взаемодії еволюції інституцій з політичною та економічною організацією до низки історичних прикладів, включно з розвитком управлінських структур, торговельного права, страхових та фінансових ринків.


Тема 1. ВСТУП ДО ПРОБЛЕМИ ІНСТИТУЦІЙ ТА ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЗМІНИ

(основні поняття та визначення)

ІНСТИТУЦІЇ. Що це таке?

ІНСТИТУЦІЇ це правила гри в суспільстві або, точніше, придумані людьми обмеження, які спрямовують людську взаємодію в певне річище.

І як наслідок вони структурують стимули в процесі людського обміну — політичного, соціаль­ного чи економічного.

Інституційна зміна визначає шлях, яким суспільства розвиваються в часі, і тому є ключем до ро­зуміння історичної зміни.

А як Ви вважаєте, чи впливають інституції на функціонування економік? Відповідь може бути лише одна – так!

Навряд чи хто заперечуватиме, - гадає Даглас Норт, - що інституції впливають на функціонування економік. Не викликає також сумніву твердження, що відмінність у функціонуванні економік про­тягом часу передусім викликана тим, як еволюціонують ін­ституції. А далі він говорить про те, що "ні сучасна економічна теорія, ні кліометрична історія не виявляє ознак здатності оцінювати роль ін­ституцій у функціонуванні економіки, бо поки що немає ана­літичної основи для залучення інституційного аналізу економічної науки та історії економіки".

Інституції охоплюють будь-які види обмежень, придумані для спрямування людської взаємодії.

А як Ви вважаєте, чи бувають інституції офіційні і неофіційні?

Вони можуть бути будь які, і нас цікавлять як офіційні обмеження як-от правила, придума­ні людьми, — так і неофіційні обмеження як-от звичаї та кодекси поведінки. Інституції можна створити, як-от Конституцію держави, або вони можуть просто розвиватися впро­довж часу, як-от загальне право. Нас цікавить як створювані інституції, так і інституції, що еволюціонують у часі, хо­ча з метою аналізу зручніше розглядати їх окремо. Ми повинні до­слідити також багато інших особливостей інституцій.

Інституційні обмеження охоплюють:1) як заборону інди­відам щось робити; 2) так і умови, за яких іноді їм дозволяється здійснювати певні види діяльності.

Вони абсолютно схожі на правила гри між спортивними командами. Тобто складаються з офіційних пи­саних правил, а також, звичайно, неписаних кодексів пове­дінки, що лежать в основі офіційних правил та доповнюють їх.

Наприклад, заборона на навмисне калічення ключових гравців суперницької команди. І як підказує ця аналогія, ін­коли правила та неофіційні кодекси порушуються, й на пору­шників накладаються покарання. Тому суттєвою частиною функціонування інституцій є плата за процедуру встановлення порушення та суворість покарання.

А як Ви вважаєте, чи існує суттєва відмінність між інституціями та організаціями?

Так, така відмінність існує. Як і інституції, організації структурують людські взаємодії. Справді, якщо ми оцінюємо витрати, породжені інституційною основою, то бачимо, що вони є наслідком не лише цієї основи, але й організацій, які на ній розвинулися.

Наприклад, концептуально слід чітко відрізняти правила гри від гравців (команди). Мета правил — визначення способу, згідно з яким відбувається гра. Однак завдання команди (організації) в межах цієї сукупності правил полягає в тому, щоб перемогти у грі за допомогою поєднання майстерності, стратегії та координації дій.

Формування стратегії та майстерності — це окремий процес, відмінний від створення, розвитку і формування правил.

Організації охоплюють: 1) політичні органи (політичні пар­тії, міська рада, тощо), 2) економічні органи (фірми, профспілки, кооперативи і таке інше), 3) суспільні органи (церкви, клуби, спортивні асоціації) та 4) освітні органи (школи, університети, центри професійної підготовки). Вони складаються з групи індивідів, пов'язаних між собою спільним прагненням досягти певних цілей.

Фор­мування організацій зводиться до аналізу управлінських структур, фахової майстерності і того, як навчання на прак­тиці визначатиме успіхи організації впродовж часу. Те, як організації виникають і розвиваються, в основному визнача­ється інституційною основою.

Інституції впливають на функціонування економіки через дію на витрати обміну та виробництва. Разом із технологією, вони визначають трансакційні і трансформаційні (виробничі) витрати, що становлять сукупні витрати.

Головна роль інституцій у суспільстві полягає у тому, щоб зменшити невизначеність шляхом встановлення постій­ної (але не обов'язково ефективної) структури людської вза­ємодії. Однак стабільність інституцій у жодному разі не су­перечить тому факту, що вони змінюються.

Усі інституції — від звичаїв, кодексів і норм поведінки до статутного і загаль­ного права та контрактів між індивідами поступово змінюються, а тому безперервно змінюють доступні нам варіанти вибору. Наростання таких змін може бути настільки повіль­не й незначне, що помітити їх може хіба що історик, хоч ми живемо у світі, де швидкість інституційної зміни очевидна.

ІНСТИТУЦІЙНА ЗМІНА, що вона означає?

Інституційна зміна — це складний процес. Наростання змін може бути наслідком зміни правил, неофіційних обме­жень, характеру та ефективності дотримання правил. Мало того, зазвичай інституції змінюються поступово, а не рапто­во. Те, як і чому вони змінюються поступово і навіть чому раптові зміни (як-от революція або завоювання) ніколи не бувають стрибкоподібними, є наслідком прив'язаності неофіційних обмежень до суспільств. Хоча офіційні правила мо­жуть змінитися за одну ніч унаслідок політичних або юриди­чних рішень.

Неофіційні обмеження, пов'язані зі звичаями, традиціями та кодексами поведінки, набагато менше піддаю­ться впливу цілеспрямованої політики. Ці культурні обме­ження не лише пов'язують минуле із сучасним і майбутнім, але й дають нам ключ до пояснення шляху історичної зміни.

Найважча загадка людської історії полягає в тому: 1) як по­яснити величезне розходження шляхів історичної зміни; 2) яким чином суспільства розійшлися; 3) чим пояснити їхні та­кі відмінні особливості функціонування?

Зрештою ми всі бе­ремо свій початок від мисливців і збирачів. Таке розходження навіть ще більше збиває нас з пантелику, кщо спиратися на стандартну неокласичну теорію і теорію міжнародної торгів­лі, згідно з якими у тривалому процесі обміну товарами, по­слугами і виробничими факторами різні економіки поступо­во наблизяться одна до одної. Дійсно, ми справді спостерігаємо певне зближення між передовими промисловими державами, що торгують одні з одними.

Головною рисою останніх десяти тисяч років історії є те, що людство розділилося на різні релігійні, етнічні, культурні, політичні та економічні суспільства, а різниця між багатими і бідними, розвинутими і розви­нутими націями тепер іще більша, а може, й набагато більша, ніж раніше. Чим пояснити таке розходження? Важливо та­кож встановити, які умови ведуть до подальшого зближення, а які породжують розходження?

До цієї загадки додається інша. Чим можна пояснити іс­нування суспільств, які перебувають у довготривалому за­стої або цілковитому занепаді економічного добробуту? Ево­люційна гіпотеза, яку висунув 1950 року Алчіан, начебто стверджує, що повсюдна конкуренція викорінить неспроможні інституції і віддячить виживанням тим, хто краще розв'язуватиме людські проблеми.

У своєму дослідженні я торкнувся питання, поставленого в еволюціоністських міркуваннях Алчіана, але не знайшов на нього відповіді. Вдалося пояснити існування неефективних інституцій, але залишилося незрозумілим, чо­му конкурентні тиски не привели до їхнього знищення? Чому політичні керівники у застійних економіках швидко не наслідують політику своїх успішних колег? Як можна пояснити суттєво різне функціонування економік упродовж тривалого часу?

Це дослідження дає відповіді на такі запитання. Відповідь ґрунтується на відмінності між інституціями й організаціями та на взаємодії між ними, що формує напрям інституційної зміни. Інституції разом із звичними обмеженнями економіч­ної теорії визначають можливості в суспільстві. Організації створюються для того, щоб скористатися такими можливос­тями. І, відповідно до їхньої еволюції, змінюються інституції. Остаточний шлях інституційної зміни формується завдяки 1) "замиканню", що виникає внаслідок сімбіозного взаємо­зв'язку між інституціями та організаціями, які розвинулися , під впливом структури стимулів, створених інституціями, і 2) процесу зворотного зв'язку, за допомогою якого люди ус­відомлюють своє становище і реагують на зміни в сукупності можливостей.

Поступова зміна виникає з відчуття керівників політич­них та економічних організацій того, що вони могли б досяг­ти більшого шляхом зміни інституційної основи на певну ве­личину. Однак таке відчуття суттєво залежить як від інфор­мації, котру одержують керівники, так і від способу її оброб­ки. Якби політичні та економічні ринки були ефективними (тобто якби трансакційні витрати дорівнювали нулю), то зроблений вибір завжди був би ефективним. Це означало б, що учасники ринку завжди мали б у своєму розпорядженні точні моделі або могли б за допомогою інформаційного зво­ротного зв'язку неправильні моделі скоригувати. Однак така версія моделі раціонального учасника просто завела б нас на манівці. Учасники ринку часто мусять діяти на підставі не­повної інформації та обробляти отриману інформацію за до­помогою умовиводів, що закінчуються явно неефективним вибором. Трансакційні витрати на політичних та економіч­них ринках — це плата за неефективність прав власності, але недосконалі суб'єктивні моделі гравців під час їхніх спроб розуміти складнощі проблем, з якими вони зустрічаються, можуть призводити до закріплення таких прав.

Цю характеристику інституційної зміни можна доповни­ти взаємно протилежними прикладами як успішного, так і постійно невдалого шляху зміни. Перший стосується відомої історії економіки США — зростання економіки в дев'ятна­дцятому столітті. Головна інституційна основа, яка розвину­лася до початку того століття (Конституція і Північно-Західний декрет, а також норми поведінки, що винагороджували невсипущу працю), сприяла всебічному розвитку економіч­них і політичних організацій (Конгрес, місцеві політичні ор­гани, родинні ферми, торговельні доми, судноплавні фірми), чия наполеглива діяльність сприяла збільшенню продуктив­ності виробництва та економічного зростання завдяки пря­мому та опосередкованому попиту на інвестиції в освіту.

Економічні організації, розвиваючись з метою викорис­тання цих можливостей, не лише стали ефективнішими , але також поступово змінили інституційну основу. Змінилася не тільки політична та юридична основа (Чотирнадцята поправка до Конституції СІIIА), структура прав власності (закон Шермана) наприкінці дев'ятнадцятого століття, але й багато норм поведінки та інші неофіційні об­меження (відображені у зміні ставлення і норм поведінки, скажімо, щодо рабства, ролі жінок та алкогольних напоїв).

Вигідні можливості часто виникали завдяки запровадженню митних тарифів, експлуатації рабів або утворенню трестів. Іноді політика давала неочікувані ре­зультати. А тому інституції були (і є) завжди сумішшю од­них, що ведуть до збільшення продуктивності виробництва, та інших, що зменшують її. Інституційна зміна однаковою мірою майже завжди створює можливості для цих обох видів діяльності. Однак загалом історія економіки США дев'ятна­дцятого століття — це історія економічного зростання, бо інституційна основа неухильно підсилювала стимули для спрямування організацій до продуктивної діяльності, що, од­нак, супроводжувалася деякими небажаними наслідками.

Якщо ж тепер описувати сукупність стимулів, протилеж­ну до вищеназваної, то прийдемо до умов, які існують у бага­тьох країнах "третього світу" тепер, а також таких, що пере­важали колись в історії світової економіки.

Можливості для політичних та економічних керівників все ще залишаються різними, але в основному сприяють діяльності, спрямованій на перерозподіл благ, а не на їхнє виробництво, на створення монополій, а не умов для конкуренції, на обмеження можли­востей, а не на їхнє розширення. Рідко коли вони спонука­ють до інвестицій в освіту, що збільшує продуктивність ви­робництва. Організації, що розвиваються на такій інституційній основі, стануть ефективнішими, але тільки в тому, щоб зробити суспільство ще не продуктивнішим, а інституційну основу ще менш спонукальною до продуктивної діяль­ності. Такий шлях суспільного розвитку може закріпитися, бо трансакційні витрати на політичних та економічних рин­ках тих економік разом із суб'єктивними моделями учасни­ків не ведуть їх у напрямі поступового досягнення ефектив­ніших результатів.


Тема 2. ІНСТИТУЦІЇ ТА ЇХ ФУНКЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ

«ІНСТИТУЦІЇ МАЮТЬ ЗНАЧЕННЯ» — в цій короткій фразі нобелівського лауреата Дагласа Норта виражено значення перевороту в поглядах економістів, який відбувся в XX в.

В самих різних розділах і напрямах економічних (і не тільки економічних) наук використовуються такі базові поняття інституційної економіки, як «інституції», «трансакції» і « трансакційні витрати », « опортуністична поведінка » тощо.
Широке суспільне визнання результативності інституційного підходу виразилося в привласненні (в останній третині XX в.) Нобелівських премій ряду дослідників в цій області.

Розвиток методології і поява серії нових — теоретичних і прикладних — результатів у сфері інституційної економіки дозволило констатувати виникнення НОВОЇ ІНСТИТУЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ.

Інституційна економікаобласть знань про правила економічної поведінки: про те, як вони «працюють», як формуються і міняються, з якими витратами і вигодами пов'язано їх створіння, зміна, дотримання і порушення.

Успіхи інституційної економіки пояснюються тим, що вона сформувала нову точку зору. З цієї точки зору, зрозуміло, по-новому виглядають багато предметів, які до цього розумілися інакше або які економісти не могли зрозуміти.

Візьмемо конкретний приклад: співробітник дорожньої поліції, скажімо, інспектор ДАІ штрафує порушника. Яка наука повинна вивчати даний факт? Де тут психологія, де економіка, де право? Або це життєве явище, яке пов'язане із здійсненням правил, витратами реалізації правил? І не залежно від того, чи бере такий співробітник штраф, передбачений законом, або він бере хабар, ми бачимо дію правила з різними координаційними і розподільними наслідками його здійснення. Економіка — це спосіб погляду на ті ж явища життя, які вивчаються і іншими науками.

Інституційна економікаспосіб більш реалістичного погляду на ці явища, що особливо актуально для вироблення економічної політики.

Інституційна економіка здатна бачити і речі дуже дрібні. Іноді її називають наноекономікою, або мікромікроекономікою, оскільки ті явища, перед якими дотепер економічна теорія зупинялася, не досліджуючи, що усередині «чорних ящиків, інституційна економіка починає досліджувати. Візьмемо, скажімо, такі явища, як домогосподарство або фірма. Що таке домогосподарство? Адже якщо мається на увазі сім'я, то усередині сім'ї існують різні ролі, відносини, способи поведінки, і, коли дохід приходить в сім'ю, економічні відносини не припиняються, економічна поведінка не зупиняється. Навіть якщо ми розглядаємо домогосподарство окремої людини, з'ясовується, що люди дуже по-різному поводяться, і для інституційної економіки зовсім не байдужі параметри їх поведінки, такі, як раціональність повна, обмежена або органічна, згода з правилами або готовність ці правила порушувати і т.д. Життя усередині фірми також влаштовано зовсім по-різному, і тому фірми бувають різних типів і розмірів.

Але в такому ж ступені, як інституційна економіка готова досліджувати речі дуже дрібні, трудновидимі, вона з цікавістю відноситься і до явищ вельми крупних. В цьому значенні інституційна економіка є макромакроекономікою, або мегаекономікою.

Наприклад, Англія і Іспанія в XVI в. по параметрах, на які звичайно звертають увагу економісти, мало чим відрізнялися один від одного, вони були дуже близькі і за чисельністю населення, і по видах зайнятості населення, і по тому, що в обох країнах йшла боротьба за права між монархом і парламентом, і по тому, що обидві країни здійснювали експансію із спробою створення заморських імперій, і по особливостях галузевого розвитку, розвитку вівчарства, появи текстильної мануфактури.

Виходячи з цих зовнішніх ознак дослідник, який намагався б шляхом простої екстраполяції сказати, що буде з цими країнами в столітті XIX, міг би припустити, що вони знову знаходитимуться на близьких рівнях розвитку. Але в XIX в. Англія стає у прямому розумінні першою країною миру — світової майстерні, а Іспанія — одна з найвідсталіших країн Європи. Та ж історія повторюється з північноамериканськими і південноамериканськими колоніями, згодом республіками. В XVIII в. вони дуже схожі один на одного, в XX в. США—могутня розвинута країна, а південноамериканські республіки сильно відстають в розвитку.

Ці дивні трансформації пов'язані з тими правилами, які колись сформувалися, які для своєї зміни вимагають певних зусиль, витрат. Правила взаємодіють між собою, правила можуть бути формальними і неформальними, і в рамках різних теорій інституційних змін одержують пояснення такі крупні історичні події, як ті, про які було сказане.

Звичайно, те, що може бути досліджено з позиції інституційної економіки, торкається не тільки Англії і Іспанії, УКРАЇНА дає дуже багато прикладів того, як категорії інституційної економіки можуть бути успішно застосовані до рішення проблем країни і до дослідження її труднощів.

Відомо, що перехід економіки в Росії на ринкові рейки проходив через шокові реформи початку 1990-х рр., при яких практично були знищені заощадження населення. З другого боку, ви напевно знаєте і те, що з 1993—1994 рр. у Росії стали формуватися так звані фінансові піраміди, і в основному не банківські, а потім і банківські, які у величезних кількостях концентрували засоби населення, і, на жаль, було досить важко отримати ці гроші назад з фінансових пірамід.

Питання, проте, в іншому: що ж таке відбулося між 1992 і 1994 рр., що зробило можливим паразитування крупних фінансових структур на грошах населення, якщо у населення ще на початку 1992 р. грошей не було? Мабуть, в країні відбулася прихована революція доходів, але цю революцію було б, напевно, важко пояснити, особливо, якщо пригадати, що це період обвального падіння виробництва. Отже, після шокових реформ при обвальному падінні виробництва в країні звідкись виникають доходи. Секрет цієї революції в доходах полягає в категоріях прав власності, однієї з ключових категорій нової інституційної економічної теорії. Саме диференціація прав власності може навіть в умовах падаючого виробництва призводити до того, що ринок розширяється, товарообіг росте і виникають ті доходи, які і послужили основою для фінансових пірамід середини 1990-х рр.

З другого боку, проблема, яка обговорюється дуже активно останні роки, проблема захисту прав інтелектуальної власності, прав власності на авторські музичні твори або комп'ютерні програми не може бути правильно зрозумілою , якщо не вдатися до іншої категорії інституційної економіки, категорії трансакційних витрат.

Здавалося б, в період бурхливого розвитку різноманітних прав власності чому ж ніяк не вдається відстояти, захистити або, як говорять інституційні економісти, специфікувати права власності на інтелектуальні об'єкти, на об'єкти, що стали результатом творчої праці або відкриттів і винаходів? Якщо ми не розуміємо, що сам захист прав власності пов'язаний з витратами і ці витрати із технічних, правових або психологічних причин можуть бути заборонно високими, то ми ніколи не знайдемо відповідь на питання, чому одні права власності затверджуються, а інші права власності ніяк не можуть укорінятися.

Трансакційні витрати мають значення для пояснення дуже багатьох явищ. Однією із корінних проблем російської економіки, є проблема, що отримала назву «проблема адміністративних бар'єрів».

Дослідження показали, що кожний десятий рубель, який платить російський споживач, і це за найконсервативнішою оцінкою, є витратами, що направляються на оплату адміністративних бар'єрів. Чому виникло таке явище, чому воно пожирає все зростаючу частину суспільного багатства і чому була потрібно спеціальна політика дебюрократизації, дерегулювання, направлена проти адміністративних бар'єрів для того, щоб ці втрати скоротити?

Відповідь на це питання теж пов'язана з категорією трансакційних витрат, з розумінням того, що так само, як звичайні («трансформаційні») витрати для одного витрати, а для іншого доходи, так і трансакційні витрати можуть утворювати доходи для певних «груп спеціальних інтересів».

А якщо врахувати, що це доходи монопольні, доходи, пов'язані з дозволом доступу до певних сфер діяльності, то такий дохід приймає риси ренти, а поведінка, направлена на витягання даного доходу шляхом створення адміністративних бар'єрів, стає ренто орієнтованою поведінкою.

Виявляється, в економіці можуть існувати сильні стимули, що нав'язують такі методи регулювання, які пов'язані з адміністративними бар'єрами, оскільки адміністративні бар'єри — спосіб квазібізнесу, отримання значних доходів із адміністративних переваг, із контролю доступу до певних ринків.

Втім, і конкурентні ринки погано розуміються, якщо не користуватися категорією інституційної економіки «трансакційні витрати».

Візьмемо такий аспект історії фінансових ринків Росії, як конкуренція банківських і небанківських інституцій. Вже більше 10 років в Росії існують кредитні кооперативи громадян, або, як їх називають в багатьох країнах, кредитні союзи, коли люди самі створюють організації, які збирають їх заощадження і використовують ці заощадження для споживацького кредиту або для кредитування громадян-підприємців.

З погляду неокласичної економічної теорії такі економічні організації на фінансовому ринку неконкурентоздатні, у них немає економії на масштабі, вони зосереджують незначні величини капіталу, якщо говорити про кожне окреме підприємство, і вони повинні були б розоритися.

Але по факту бачимо інше: багато банків не пережили кризу 1998 р., а майже всі кредитні союзи пережили цю кризу і продовжують розвиватися. Втім, таку стійкість доводить і інший факт: закон, який повинен був легалізувати діяльність кредитних союзів, стикався з таким могутнім опором банківського співтовариства, що на нього двічі виносилося вето президента, це що співався долалося двома палатами парламенту, і лише в 2001 р. президент підписав нарешті закон про кредитні споживацькі кооперативи громадян. Чому ж ведеться така могутня боротьба банківського співтовариства з явищем, яке слідувало б визнати неконкурентоздатним? Відповідь в тому, як рахувати витрати конкурентів: з урахуванням трансакційних витрат співвідношення конкурентоспроможності виглядатиме зовсім по-іншому.

Ще одна інструментальна категорія, яка важлива для розуміння того, що відбувається в російській економіці, — це категорія контракту. Здавалося б, навіщо умножати число сутностей? Ми знаємо, що є ринок, і знаємо, що є фірма, навіщо вводити категорію контракту? Ймовірно, можна пояснити теперішній набір явищ, не вводячи поняття контракту і типології контрактів, різновидів контрактів?

Інструмент контракту дозволяє досліджувати не тільки ринки і фірми. Є таке поняття, як соціальний контракт, і за допомогою цього інструменту вдається пояснити, наприклад, стійкість деяких тоталітарних режимів, які, здавалося б, не могли проіснувати і рік, а існували десятиріччями. Проте з'ясовується, що в рамках тоталітарних режимів відбувався певного роду обмін прав власності і свободи з боку людей на соціальні зобов'язання і гарантії з боку самої тоталітарної держави. Іноді цей обмін носив напівфіктивний характер, про який можна судити по відомій в пізні радянські часи фразі: «ми як би працюємо, а нам як би платять гроші».

Розуміння того, що навіть диктаторські держави можуть включати елемент контрактних взаємостосунків, дуже важливо для дослідження долі таких держав і рішення питань про варіанти існування і розвитку держави в економіці і в суспільному житті.

Правила це моделі або зразки поведінки, які говорять про те, як слід поводитися в тій або іншій ситуації.

Дослідженням правил або норм, перш за все , соціальних тобто діючих в суспільстві і окремих його групах, які не є індивідуальними звичками, традиційно займалися (і займаються) філософи, соціологи, соціальні психологи.

В неокласичній економічній теорії, що є складовою ядра всієї сучасної економічної науки, ця категорія відсутня.

Пояснення цьому, в світлі приведеного вище інформаційного пояснення виникнення правил, цілком прозоро: якщо інформація про ситуацію ухвалення рішень повна, безкоштовна і миттєва, ніякої необхідності у виникненні правил і, тим більше, у введенні їх в економічну теорію не виникає.

Найбільш загальною категорією в рамках обговорюваного кола понять виступає поняття соціальної норми. Наявність в суспільстві норм як зразків поведінки, відхилення від яких породжує покарання порушника з боку інших членів суспільства, обмежує, як наголошувалося, можливості вибору для індивіда, перешкоджаючи реалізації його прагнення до раціональності.

Раціональна дія орієнтована на результат. Раціональність підказує: «Якщо ви хочете досягти мети Y, робіть дію . Навпаки, соціальні норми, як я їх розумію, не орієнтовані на результат. Найпростіші соціальні норми мають формулу «Робіть дію X» або не «робіть дію X». Складніші норми свідчать: «Якщо ви робите дію Y, тоді робіть дію X», або: «Якщо інші роблять дію Y, тоді робіть дію X». Ще складніші норми можуть наказувати: «Робіть дію X, тому що б було добре, якби ви так поступали».

Раціональність по суті своїй обумовлена і орієнтована на майбутнє. Соціальні норми або безумовні, або якщо обумовлені, то не орієнтовані на майбутнє. «Щоб бути соціальними, норми повинні розділятися іншими людьми і в якійсь мірі спиратися на схвалення або несхвалення ними того або іншого типу поведінки», — відзначав Ю. Ельстер1.

1 Ельстер Ю. Соціальні норми і економічна теорія // ТНЕSIS. Т. 1. Вип. 3.1993. C. 73.

Необхідно замітити, що наведені Ю. Ельстером «формули» соціальних норм являються їх скороченими виразами, що не відображають логічної структури відповідного типу висловів.Остання включає:

В логічних дослідженнях розглядається більш складніша характеристика норм і правил. При їх аналізі виділяють: зміст, умови додатку, суб'єкта і характер правила. Така характеристика правил не суперечить введеній вище їх повній логічній структурі. Річ у тім, що з погляду економічного аналізу характер правилащо зобов'язує, забороняє або дозволяє — не є його істотною ознакою. Адже будь-яке правило, незалежно від його характеру, при здійсненні економічної дії виступає в ролі деякого обмежувача вибору.

Обмежуючий характер будь-якої норми або правила дуже важливий для розуміння багатьох спостережуваних на практиці форм економічної поведінки. Якщо агент бачить, що його дія здатна принести йому значну вигоду, але заборонена якимсь правилом, у нього цілком може виникнути стимул до порушення цього правила.

Як в цьому випадку звичайно ухвалюється рішення?

Якщо очікувана вигода від порушення перевищує очікувані витрати порушення, то раціональним виявляється порушити правило. Очікувані витрати порушення залежать від того, чи буде порушник виявлений і покараний, тому зниженню вірогідності покарання сприятимуть такі форми поведінки порушника, як обман, дезінформація, хитрість і т.п.

Поведінка, націлена на переслідування власного інтересу і не обмежена міркуваннями моралі, тобто зв'язана з використанням обману, хитрості і підступності, в економічній теорії називається опортуністичною поведінкою.

Проте порушення того або іншого правила, будучи індивідуально вигідним, здатне привести до негативних зовнішніх ефектів, тобто покласти на інших індивідів додаткові витрати, які в сумі можуть перевищити індивідуальну вигоду порушника (наприклад, витрати, пов'язані із зростанням невизначеності, яке породжується відступами індивідів від способів дій, що очікувалися, в «нормованій ситуації»). Отже, з погляду максимізації вартості подібні порушення небажані. Засобом їх запобігання виступають санкції — ті або інші покарання за порушення правила, тобто дії, направлені на зниження корисності для їх об'єкту, наприклад, шляхом покладання на нього деяких додаткових витрат.

Класифікація санкцій може бути побудована різними способами, наприклад, шляхом розподілу санкцій на соціальні і економічні, формальні і неформальні, разові і тривалі і т. ін. Очевидно, в сукупності такі окремі класифікації визначать деяку типологію санкцій.

Проте для мети опису механізмів примушення до виконання правил більш продуктивним є інший, більш простий шлях: формування емпіричної класифікації санкцій, безпосередньо узагальнюючої практику їх застосування:

  1. суспільне засудження, що виражається в несхваленні поступка словом або жестом, втраті пошани або погіршенні репутації суб'єкта, що санкціонується;

  2. офіційний осуд, у формі усного або письмового зауваження, зробленого формальним гарантом правила; таке засудження, зокрема, може містити загрозу подальшої більш серйозної санкції, яка буде застосована до порушника у випадку повторного порушення правила;

  3. грошовий штраф, що накладається на порушника;

  4. силове припинення початої дії;

  5. силове примушення (або його загроза) до повторення зробленої дії, але вже за правилами в тих випадках, коли скоєне порушення не є необоротним;

  6. обмеження порушника в деяких з його прав, наприклад, заборона під загрозою більш серйозного покарання на заняття певним видом діяльності;

  7. позбавлення волі ( ув'язнення);

  8. смертна кара.

Суб'єктом санкцій виступає гарант правила — індивід, що виявляє порушення і що застосовує санкції до порушника.

А як ви вважаете, порушення правила може привести до максимізації вартості ?

Відповідь : ТАК . Достатньо часто порушення правила може вести, проте, до максимізації вартості. Припустимо, якийсь торговець домовився з оптовиком про покупку у нього партії з 100 чайників за ціною 200 грн. Ця домовленість зумовила виникнення деякого тимчасового правила їх взаємної поведінки. Найнявши грузовик за 1000грн., він приїжджає до оптовика і знаходить, що чайники вже продані тим іншому торговцю, наприклад, за ціною 220 грн. за штуку. Це порушення домовленості (тимчасового правила, сформованого двома приватними особами) створило приріст вартості в 2000 грн., проте поклало на першого торговця витрати в 1000 грн. Сукупний баланс все рівно залишається позитивним, але в наявності негативні екстерналії — прямі втрати одного з суб'єктів правила. Ці втрати будуть, очевидно, усунені, якщо оптовик відшкодує обдуреному покупцю його витрати, але чи є у оптовика стимули зробити це? Такі стимули виникнуть, якщо первинне правило буде захищеним, тобто якщо існує деякий гарант, який примусить оптовика або виконати першу домовленість (що економічно нераціонально), або компенсувати витрати першому торговцю. В останньому випадку порушення правила приведе до зростання вартості, і негативних зовнішніх ефектів не виникне, тобто відбудеться Парето - поліпшення початкової ситуації.

Таким чином, з урахуванням сказаного вище, у складі правила виділяються: ситуація (умови додатку правила), індивід (адресат правила), передбачувана дія (зміст правила), санкції за невиконання розпорядження, а також суб'єкт, що застосовує ці санкції до порушника, що наказує, або гарант правила.

Інституція. Приведене вище визначення правила описує широку різноманітність різних правилвід часто змінних під впливом обставин індивідуальних звичок до традицій, що переживають століття , від правил поведінки в школі, підписаних її директором, до конституцій держав, прийнятих на референдумах більшістю населення країни.

В рамках цієї різноманітності правил важливо розмежувати на даному етапі аналізу два великі класи, що розрізняються механізмами примушення їх до виконання. В загальному випадку механізмом примушення правила до виконання ми називатимемо сукупність, що складається з його гаранта (або гарантів) і правил його дій, регулюючих застосування санкцій до виявлених порушників «базового правила». По даній ознаці безліч всіляких правил розділяється на:

1. Правила, в яких гарант норми співпадає з її адресатом;
такі правила вище були охарактеризовані як звички; їх можна назвати також стереотипами поведінки або ментальними моделями поведінки; для звичок властивий внутрішній механізм примусу їх до виконання, оскільки санкції за їх порушення накладає на себе сам адресат правила.

2. Правила, в яких гарант норми не співпадає з її адресатом; для таких правил характерний зовнішній механізм примусу
до їх виконання, оскільки санкції за порушення таких правил
накладаються на порушника ззовні, іншими людьми.

Відповідно, поняттю інституції можна дати наступне визначення:

Інституція — це сукупність, що складається з правила або декількох правил і зовнішнього механізму примушення індивідів до виконання цього правила.

В економічній літературі можна знайти і інші визначення інституції. Наприклад, лауреат премії імені Нобеля з економіки Даглас Норт дає наступні варіанти визначень: «інституція — це «правила гри» в суспільстві, або, висловлюючись більш формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємостосунки між людьми» 1, це «правила, механізми, які забезпечують їх виконання, і норми поведінки, які структурують взаємодії, що повторюються, між людьми»2, «формальні правила, неформальні обмеження і способи забезпечення дієвості обмежень»3, або ж «придумані людьми обмеження, які структурують взаємодії людей. Їх складають формальні обмеження (правила, закони, конституції), неформальні обмеження (соціальні норми, умовності і прийняті для себе кодекси поведінки) і механізми примушення до їх виконання. В сукупності вони визначають структуру стимулів в суспільствах і їх экономиках»4.

1Норт Д. Институты, институциональные изменения і функционирование экономики. М.: Начала, 1997. С. 17.

2Норт Д. Институты и экономический рост: историческое введение// ТНЕSIS. Т. 1. Вып. 2. 1993. С. 73.

3Норт Д. Институты, идеология и эффективность экономики/От плана к ринку. Будуще посткоммунистических республик / Под ред. Л.И. Пияшева, Дж.А. Дорн. М.: Саtаllаху, 1993. C. 307.

4 North C. Ерilogue: Есоnоmic Регfогmаnсе Тhгоugh Time, in Lee J. Аlstоn, Тhrаinn Еggrtsson, апd Douglass С. North (еds.), Етрirical Studies in 1пstitutional Сhange. Саmbridge: Саmbridge University Ргеss, 1996. Р. 344.

Подані визначення дозволяють краще зрозуміти значення інституцій, але необхідно чітко пам'ятати ті обставини, що механізм примушення до виконання «базового правила» в рамках інституції — зовнішній механізм, створений людьми для цієї мети.

Існування інституції говорить про те, що дії людей залежать один від одного і впливають один на одного, що вони викликають наслідки (екстерналії або, іншими словами, зовнішні ефекти), що враховуються іншими людьми і самим діючим економічним агентом.

Природні механізми в результаті їх об'єктивного існування приводять до схожих результатів, проте дії, що повторюються, виявляються слідствами рішень, що приймаються окремими економічними агентами незалежно один від одного і без урахування можливих санкцій, які до них може застосувати гарант тієї або іншої норми.

Розглянемо декілька умовних прикладів. Люди, що живуть на верхніх поверхах високих будинків, бажаючи вийти на вулицю, користуються ліфтами (у разі їх поломки — спускаються східцями), демонструючи тим самим безумовну повторюваність своєї поведінки. Ніхто з них (за винятком самовбивць) не виплигує у вікна: людина розуміє, що такий його вчинок буде «покараний» законом тяжіння. Чи можна говорити про відзначену регулярність як про інституцію?

Ні, оскільки механізм «покарання» відхилення від загального порядку дій не має ніякого відношення до створення його людьми.

Розглянемо ще один приклад. На конкурентному ринку ціни на однорідну продукцію, демонструючи певну дисперсію, проте, мають однаковий рівень. Продавець, що встановив на такому ринку удвічі велику ціну, безумовно буде «покараний» розоренням. Чи можна тут говорити про існування інституції встановлення рівноважної ціни? Ні, оскільки покупці, що уникають придбавати товар за завищеною ціною, зовсім не ставлять перед собою меті покарати відповідного торговця — вони просто ухвалюють (незалежно один від одного) раціональні рішення, результатом яких, що не планувався, і виявляється «покарання» такого продавця.

Людям властиво регулярно харчуватися: людина, відступаюча від цієї регулярності, ризикує поступитися своїм здоров'ям. Чи є регулярне харчування інституцією?

Читач, що ознайомився з приведеними вище прикладами, упевнено відповість «ні», проте матиме рацію лише частково: в житті існують ситуації, в яких регулярна їда є інституцією! Наприклад, регулярність харчування солдатів в армії підтримується формальними нормами статутів; регулярність харчування пацієнтів в лікарнях забезпечується санкціями з боку персоналу. Таким чином, одна і та ж спостережувана поведінка може бути як слідством раціонального вибору (скажімо, творчий працівник в процесі створення художнього твору примушує себе відірватися від роботи для того, щоб поїсти) або звички (основна маса людей, що регулярно харчуються), так і наслідком дії соціальної інституції.

Значення інституцій. Із спостережень за економічним життям легко переконатися, що прийняті державною владою закони, визначальні ті або інші правила здійснення різних господарських операцій — укладання угод, ведення бухгалтерського обліку, проведення рекламних кампаній і т.п., —самим безпосереднім чином позначаються як на структурі і рівнях витрат, так і на ефективності і результатах господарської діяльності підприємств.

Ці (й інші схожі з ними) правила є, як легко бачити, формами здійснення державного регулювання економіки, тобто свідомих дій держави і його окремих органів, націлених на зміну поведінки економічних агентів. Очевидно, будь якого спеціального доказу впливу інституцій, сформованих і обумовлених такими діями, не вимагається. Більш актуальним частіше буває інше питання: чому правила, що вводяться, не впливають на реальну поведінку економічних агентів і економіки в цілому або впливають зовсім не так, як замислювалося їх авторами?

З погляду економічної теорії законодавчо встановлені правила господарської діяльності є не що інше, як особливий тип обмежень на можливості використовування ресурсів, або ресурсних обмежень, а останні, звичайно ж, впливають на економічні результати.

Проте ті ж прямі спостереження за економічними процесами не дають ясної відповіді на інше питання: а чи впливають на економіку правила ( як ті, що вводяться за допомогою законів, так і ті, що сформувалися у минулому якимись іншими шляхами), що не є формами державного регулювання, способами проведення економічної політики? Іншими словами, чи всі інституції мають значення для функціонування і розвитку економіки, чи тільки ті, які безпосередньо наказують або обмежують дії агентів по розподілу і використанню ресурсів?

Питання про значення інституцій, їх дії на економічне зростання і ефективність економіки неодноразово зачіпається в класичних роботах дослідників, що заклали основу нової інституційної економічної теорії.

Так, у згадуваній вже книзі Д. Норта «Інституції, інституційні зміни і функціонування економіки» наводиться безліч історичних прикладів, наочно демонструючих різноманітний характер і масштаби такої дії.

Один з найяскравіших прикладів такого роду — пояснення Д. Нортом різкої розбіжності в економічній могутності Англії і Іспанії, що відбулася в Новий час, після тривалого стану приблизної рівності їх сил в XVI—XVII ст. На його думку, причиною зростання економіки Англії і стагнації економіки Іспанії були не ресурси як такі (Іспанія отримала їх з американських колоній більше, ніж Англія), а характер взаємостосунків королівської влади і економічно активного дворянства. В Англії можливості корони у сфері вилучення доходів і іншого майна були істотно обмежені парламентом, що представляв дворянство. Останнє, маючи в розпорядженні надійний захист своєї власності від владних посягань, могло здійснювати довгострокові і вигідні капіталовкладення, результати яких і виразилися у вражаючому економічному зростанні. В Іспанії ж влада корони була обмежена кортесами чисто формально, так що експропріація майна у потенційно економічно активних суб'єктів була цілком можливою. Відповідно, значущі і довгострокові капіталовкладення робити було вельми ризиковано, і одержувані з колоній ресурси використовувалися для споживання, а не для накопичення.. Як довгострокове слідство прийнятих в цих країнах базових політико-економічних (конституційних) правил Великобританія стала світовою державою, а Іспанія трансформувалася в другорозрядну європейську країну.

Інституції, ті, що не є способами державного регулювання економіки, в даному прикладі проявили себе в Іспанії як могутні обмеження на ділову активність, фактично пригнічуючі економічну ініціативу.

В новітній російській історії період 1917—1991 рр. в цьому плані можна охарактеризувати як десятиріччя, протягом якого економічна ініціатива пригнічувалася не тільки побічно, але і формально-юридично: в Кримінальному кодексі СРСР приватнопідприємницька діяльність трактувалалась як кримінальний злочин.

Разом з тим політичні інституції Великобританії виступили могутніми прискорювачами економічного зростання.

Для переконливого доказу економічного значення різних груп інституцій мають свідчення, отримані в дослідженнях другої половини 90-х рр. XX ст., що використали техніку економетричного аналізу для проведення міждержавних зіставлень і виявлення дій різних чинників на економічне зростання.

До теперішнього часу виконано близько десятка подібних масштабних і дорогих проектів, які, розрізняючись деталями, показують статистично достовірний позитивний зв'язок між показниками економічного зростання країн і «якістю» функціонуючих в них інституцій: чим вище індикатори останнього, тим вище і стійкіше, в загальному випадку, демонстровані показники економічного зростання.

Наведемо коротко результати одного з таких досліджень, проведеного співробітниками Світового банка. В ньому були зіставлені дані по 84 країнам за період 1982—1994 рр., що характеризують, з одного боку, їх економічне зростання, а з іншою — якість економічної політики, що проводилася, і ступінь захищеності прав власності і контрактів. В ролі вимірника економічного зростання використовувався показник зростання реального ВВП на душу населення.Якість економічної політики оцінювалася по трьох показниках: рівень інфляції, надходження податків і відкритість для зовнішньої торгівлі.

На першому етапі проведеного дослідження Ф. Кифер і М. Ширли побудували типологію країн за значеннями названих якісних індикаторів, виділивши для кожного з них по дві градації — високий рівень і низький рівень, визначивши потім для кожної з чотирьох груп країн, що сформувалися, середні значення показника економічного зростання. Виявилося, що в країнах з високою якістю економічної політики і високою якістю інституцій темпи економічного зростання склали близько 2,4%; в країнах з низькою якістю економічної політики і високою якістю інституцій — 1,8%; в країнах з високою якістю політики і низькою якістю інституцій — 0,9%; в країнах з низькою якістю обох чинників — 0,4%. Іншими словами, країни з неадекватною економічною політикою, але якісним інституційним середовищем росли в середньому удвічі швидше, ніж країни із зворотною комбінацією рівнів якості відповідних чинників.

На другому етапі даного дослідження було побудовано эконометричне рівняння, що зв'язує темпи зростання реальних доходів на душу населення з показниками, що характеризують політичні і інституційні індикатори, інвестиційну активність і рівень якості робочої сили в країні. Цей більш тонкий аналіз показав, що якісні висновки, отримані на основі типологічного зіставлення, цілком підтверджуються кількісно: ступінь впливу інституційного індикатора на темпи зростання реальних душових доходів виявився майже удвічі вище, ніж ступінь впливу політичних індикаторів.

Координаційна і розподільна функції інституцій.

А як Ви вважаєте: за допомогою яких механізмів набувають і реалізують інституції своє економічне значення? Для відповіді на це питання необхідно охарактеризувати ті функції, які вони виконують в господарському житті, в діяльності економічних агентів.

Перш за все, як наголошувалося раніше, інституції обмежують доступ до ресурсів і різноманітність варіантів їх використовування, тобто виконують функцію обмежень в задачах ухвалення економічних рішень.

Обмежуючи можливі способи дій і лінії поведінки або навіть наказуючи тільки один допустимий спосіб дії, інституції також координують поведінку економічних агентів, що опинилися в ситуації, описуваній умовами додатку відповідної норми.

Умовою такої координації є інформованість агентів про зміст інституції, регулюючої поведінку в тій або іншій ситуації.

Якщо один з суб'єктів знає, як потрібно поводитися при певних обставинах, а інший ні, координація може бути порушена, унаслідок чого учасники взаємодії можуть понести непродуктивні витрати.

1Кeefer, Рhilip and Shirley, Mary М. From the Lvory Тоwег tо the Согridors of Роwer: Маking Institutions Matter for Development Policy, Miteo, Woeld Bank1998.

Типовий приклад — правила дорожнього руху: водій, що не знає їх, при перетині шляху з головною дорогою може спробувати проїхати, не пропустивши поперечний транспорт, що, у свою чергу, може призвести до зіткнення автомобілів.

Виконання інституціями функції координації дій економічних агентів породжує і обумовлює виникнення координаційного ефекту. Суть його полягає в забезпеченні економії для економічних агентів на витратах вивчення і прогнозування поведінки інших економічних агентів, з якими вони стикаються в різних ситуаціях.

Дійсно, якщо правила строго виконуються, немає потреби спеціально затрачувати зусилля на те, щоб передбачити, як поведуться партнери: круг їх можливих вчинків прямо обкреслений діючою інституцією.

Тим самим, координаційний ефект інституцій реалізується через зниження рівня невизначеності середовища, в якому діють економічні агенти.

Навпаки, в умовах невизначеного середовища, за відсутності діючих інституцій, економічні агенти не тільки стикаються з низькою очікуваною вигодою від намічених інвестицій (що, очевидно, може привести до відмови від їх здійснення), але і вимушені витрачати засоби на різні запобіжні засоби при здійсненні господарських заходів, наприклад на страхування операцій або окремих їх компонентів.

Будь-яка інституція, обмежуючи безліч можливих способів дій, через це впливає на розподіл ресурсів економічними агентами, виконуючи розподільну функцію.

Окрім різноманітних специфічних розподільних наслідків будь-яка інституція характеризується і деяким загальним, «типовим» розподільним ефектом: обмежуючи безліч можливих способів дій, вона або безпосередньо переключає ресурси на їх дозволену підмножину, або як мінімум збільшує витрати здійснення заборонених способів дій, за рахунок включення в їх склад очікуваного збитку від застосування покарання (санкцій) до порушника правила.

Масштаби розподільних наслідків дії інституції можуть варіювати в дуже широких межах, причому зв'язок цих масштабів із змістом норми, з її «близькістю» до процесів функціонування економіки, далеко не пряма.

Наприклад, згадувана вище заборона на підприємницьку діяльність, що існувала в СРСР, з одного боку, перерозподіляла підприємницьку ініціативу в тіньову складову економіки, з другого боку, переключала її в сферу управлінської діяльності, істотно видозмінивши всю структуру переваг на ринку праці. З наслідками цих перерозподілів стикається й сьогодні російська економіка, випробовуючи явний брак малих підприємств.

Отже, дія інституцій на розподіл ресурсів, вигод і витрат складає другий механізм, що обумовлює їх економічне значення.

  1   2   3   4   5


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации