Дипломна робота - Державний фінансовий контроль та шляхи його розвитку. Загальнодержавна автоматизована система фінансового контролю - файл n1.doc

Дипломна робота - Державний фінансовий контроль та шляхи його розвитку. Загальнодержавна автоматизована система фінансового контролю
скачать (263.1 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc892kb.30.01.2010 12:56скачать

n1.doc

  1   2


ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДОПУСКАЮ ДО ЗАХИСТУ:

Координатор програми

підготовки магістрів державної

служби, професор

_____________ М. В. АФАНАСЬЄВ
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

на тему:

“Державний фінансовий контроль та шляхи його розвитку”
Зав. кафедрою менеджменту

та маркетингу:

к. е. н., доцент К.Г. Наумік


Керівник:

к. е. н., доц. В.Ю. Кривобок


Виконав:

слухачка магістратури

державного управління

за спеціальністю 8.150101

“Державна служба” О.Є. Скворцова


Харків, 2009

ЗМІСТ



Перелік умовних позначень

3

Вступ

4

Розділ 1. Теоретичні положення державного фінансового контролю

7

1.1. Фінансовий контроль як функція державного управління

7

1.2. Пріоритети розвитку державного фінансового контролю

19

1.3. Особливості системи фінансового контролю за рубежем та в Україні

28

Розділ 2. Аналіз діяльності Контрольно-ревізійного управління в Харківській області


36

2.1. Характеристика праці Контрольно-ревізійного управління в Харківській області


36

2.2. Аналіз існуючих технологій автоматизації фінансового контролю

48

2.3. Вітчизняний та міжнародний досвід автоматизації фінансового контролю


52

Розділ 3. Пропозиції щодо вдосконалення державного фінансового контролю


58

3.1. Організація створення автоматизованої системи обробки інформації в фінансовому контролі


58

3.2. Загальнодержавна автоматизована система фінансового контролю

66

3.3. Законодавче урегулювання процесу автоматизації фінансового контролю


72

Висновки

79

Список використаних джерел

82


ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ



АСОІ

-

автоматизована система обробки інформації

АСУ

-

автоматизована система управління

АСУ ТП

-

автоматизована система управління технологічним процесом

АСУП

-

автоматизована система управління підприємством

БД

-

база даних

ГАСУ

-

галузева автоматизована система управління

ГоловКРУ

-

головне контрольно-ревізійне управління

ГЦК

-

галузевий центр компетенції

ДАС

-

державна автоматизована система

ДВФК

-

державний внутрішній фінансовий контроль

ДКРС

-

державна контрольно-ревізійна служба

ЕОМ

-

електронна обчислювальна машина

ЄДМ ОЦ

-

єдина державна мережа обчислювальних центрів

ЄС

-

європейський союз

ЗДАС

-

загальнодержавна автоматизована система

ІАС

-

інформаційно-аналітична система

ІБ

-

інформаційна база

ІЗ

-

інформаційне забезпечення

ІС

-

інформаційна система

КТЗ

-

комплекс технічних засобів

НІТ

-

нові інформаційні технології

НОП

-

наукова організація праці

ПВГ

-

проектно-впроваджувальна група

ПЕОМ

-

персональна електронна обчислювальна машина

ТЕО

-

техніко-економічне обґрунтування


ВСТУП

Однією з функцій державного управління фінансами є фінансовий контроль, який є особливою діяльністю, що стосується перевірок формування і використання фондів фінансових ресурсів в процесі створення, розподілу і споживання валового внутрішнього продукту з метою з'ясування обґрунтованості і ефективності ухвалення рішень і результатів їх виконання. Впродовж становлення державності України, впровадження нових методів і принципів господарювання, встановлення ринкових відносин, виявилася необхідність кардинального перегляду управлінських і контрольних функцій держави.

Контроль - завершальна стадія управлінського процесу, він грає роль сполучної ланки між системами, що управляють і керуються. Суть контролю полягає у вимірюваннях і аналізі проходження і здійсненні певних операцій, пов'язаних з реалізацією планів і програм, а головне у використанні отримуваної інформації для ухвалення управлінських рішень.

У даній роботі досліджується державний фінансовий контроль, недооцінка ролі якого приводить до значних зловживань і порушень. Саме таке відношення до контролюючої функції держави привело до прогресуючого зростання корупції в державі, що змінює, і не в кращу сторону, думку міжнародного співтовариства про нашу державу.

Актуальність теми державного фінансового контролю полягає в сучасній необхідності створення досконалої системи фінансового контролю в Україні. Розбудова незалежної, демократичної, соціальної та правової держави тісно пов’язана з удосконаленням механізмів державного управління. У процесі демократизації суспільства, реалізації політичних та соціально-економічних перетворень в Україні здійснюються прогресивні заходи щодо поступового приведення державного управління до рівня європейських стандартів, забезпечення діяльності владних органів в єдиному злагодженому механізмі. У цих умовах особливого значення набуває питання розвитку та вдосконалення контрольно-ревізійної системи в державному управлінні.

Протягом останніх років в Україні постійно ведуться дискусії щодо необхідності реформування системи державного фінансового контролю. Про необхідність впровадження змін свідчать ознаки дублювання та паралелізму у сфері бюджетного контролю; відсутність єдиних концептуальних засад організації державного фінансового контролю, цілісності і чіткості його понятійного апарату; слабкість системи правових норм та методології контрольної діяльності, а також неналежний рівень контролю позабюджетних державних фінансів. Такий дисбаланс є наслідком відсутності єдиної гармонійної контрольно-ревізійної системи в державному управлінні, що спричинено низкою як суб’єктивних, так і об’єктивних факторів.

По-перше, хоч створена в 1993р. на базі Контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів та відомчого контролю державна контрольно-ревізійна служба залишається міцною об’єднуючою системою ревізійних органів, проте вона як складова виконавчої влади підпорядкована урядові, що обмежує дотримання принципів незалежності, об’єктивності та гласності контрольної діяльності.

По-друге, із прийняттям у 1996р. Конституції України проголошені демократичні принципи управління стали підґрунтям для створення вищого контрольного органу – Рахункової палати. Однак через брак достатніх повноважень це відомство не забезпечує сьогодні ефективний, незалежний державний фінансово-економічний контроль та не виконує провідну роль у цій сфері.

По-третє, здійснене протягом останніх років «реанімування» підрозділів відомчого контролю в структурі органів виконавчої влади хоч і підсилило дію механізмів внутрішнього контролю як невід’ємної складової відповідної управлінської ланки, але й загострило і без того нагальні питання дублювання та паралелізму в роботі контролюючих органів різних рівнів.

Очевидно, що час вимагає критичного переосмислення принципів організації контрольно-ревізійної системи в державному управлінні, у тому числі структури, форм та методів діяльності її суб’єктів.

Мета дослідження – визначення шляхів розвитку державного фінансового контролю, постановка задач вирішення даної мети. Також дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні та розробці рекомендацій для підвищення ефективності функціонування контрольно-ревізійної системи в державному управлінні.

Для досягнення зазначеної мети були визначені такі завдання:

визначити теоретичні положення державного фінансового контролю;

визначити основні пріоритети розвитку державного фінансового контролю;

зробити аналіз сучасних методик та положень проведення контрольно-аудиторської діяльності;

проаналізувати існуючі технології автоматизації фінансового контролю;

дослідити вітчизняний та зарубіжний досвід автоматизації фінансового контролю;

обґрунтувати необхідність створення загальнодержавної автоматизованої системи управління державними коштами та фінансового контролю;

запропонувати законодавче урегулювання процесу впровадження загальнодержавної автоматизованої системи управління державними коштами та фінансового контролю.

Об'єктом нашого дослідження є безпосередньо сам державний фінансовий контроль, який в умовах сучасності вимагає проведення заходів коректування і удосконалення.

Предмет дослідження витікає безпосередньо з теми магістерської роботи, а саме розвиток і, можливо, реконструкція державного фінансового контролю на етапі інтеграції України в ЄС, як вибраного державою напряму політичній діяльності.

При написанні роботи були використані методи аналізу законодавчо-нормативних актів України, які регламентують проведення державного фінансового контролю, вивчення методики проведення органами державної контрольно-ревізійної служби державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання [15], порядку проведення інспекції державною контрольно-ревізійною службою [10, 12] та проаналізовано існуючі інформаційно-аналітичні підсистеми збору економічної інформації. Так само був використаний досвід роботи контролерів-ревізорів і державних аудиторів Контрольно-ревізійного управління в Харківській області.

Процесом дослідження магістерської роботи позначимо визначення шляхів розвитку державного фінансового контролю.

Якщо міркувати глобально, то найбільш ефективним методом вирішення проблем у фінансовому контролі є, звичайно, створення системи державного внутрішнього фінансового контролю. Тобто на підставі законів і нормативно-правових актів слід зобов'язати не тільки органи державної влади, але й органи державного і комунального сектору, підконтрольні установи, інші суб'єкти господарювання, включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи створити служби самоконтролю, які віллються в єдину систему ДВФК. Така система фінансового контролю найкраще впровадиться в загальну систему фінансово-господарської діяльності держави. А, в ідеалі, при розвиненій програмно-технічній інфраструктурі інформаційної системі, може здійснюватися збір інформації про кожен господарюючий орган та вестися постійний моніторинг оцінки результатів діяльності і впровадження відповідних заходів [35].

У наш швидкозмінний світ інформаційних і комп'ютерних технологій, вже немислимий жоден процес без зручних комп'ютерних мереж, накопичувальних інформаційних баз даних, автоматизованих аналітичних систем. Все це вже давно стало буденною і звичною частиною життя, і новому поколінню, зростаючому нам на зміну, все повільніше і природніше повсякденно застосовувати програмно-комп'ютерні досягнення світової науки, які, на щастя, не знають меж.

Виходячи з цього, і проаналізувавши Концепцію розвитку державного внутрішнього фінансового контролю [16], а також враховуючи технічну освіту автора, в роботі особлива увага приділяється пункту 15 другого етапу Плану заходів Концепції [16, п.15], а саме створенню єдиної бази даних внутрішнього аудиту. Автор намагається внести деякі пропозиції по створенню автоматизованої системи обробки економічної інформації в фінансовому контролі, а подалі пропонує впровадження загальнодержавної автоматизованої системи фінансового контролю, управління та планування економічних процесів.

В першому розділі роботи приведені теоретичні аспекти державного фінансового контролю. Фінансовий контроль визначен як функція держави, визначена головна мета, об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю. Перелічені види фінансового контролю. В другому розділі проводиться аналіз існуючих сучасних технологій автоматизації фінансового контролю. Проводиться вивчення процедур контрольно-аудиторської діяльності на прикладі роботи Контрольно-ревізійного управління в Харківській області. У третьому розділі пропонується розгляд пропозиції щодо вдосконалення державного фінансового контролю за допомогою розробки та впровадження загальнодержавної автоматизованої системи фінансового контролю та розглядується розширення цієї системи по всім галузям держави як система управління, контролю і планування економічних процесів.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ

1.1. Фінансовий контроль як функція державного управління

Система органів державного фінансового контролю в Україні знаходиться на стадії формування. Хоча основні її елементи вже склалися і діють, удосконалюючи свою внутрішню структуру і уточнюючи своє місце в загальнодержавній системі контролю взагалі. Як і в інших державах, фінансовий контроль в Україні здійснюється органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, спеціальними органами державного фінансового контролю, а також недержавними спеціалізованими організаціями.

Державний фінансовий контроль в Україні ґрунтується на Конституції України, Цивільному, Податковому і Бюджетному кодексах України, законах і законодавчих актах України і органів місцевого самоврядування.

Головною метою державного фінансового контролю в Україні є встановлення відповідності практики управління фінансовими ресурсами у всіх сферах виробництва і розподілу суспільного продукту завданням фінансової політики держави [34].

Найважливіший обов'язок державного фінансового контролю в Україні полягає в забезпеченні органів державної влади і суспільств всеосяжною і достовірною інформацією про формування і використання державних коштів.

Державний фінансовий контроль – це сукупність дій та операцій використовуваних державними фінансовими органами при перевірці фінансових та пов’язаний з ними видів діяльності суб’єктів господарювання та управління із застосуванням специфічних форм і методів його організації.

Фінансовий контроль з боку держави здійснюють органи державної влади в особі:

постійних комісій Верховної Ради;

Національного банку;

Міністрів економіки, фінансів, статистики, Рахункової палати;

органів внутрішньовідомчого контролю міністерств, відомств, підприємницьких структур;

державних та приватних аудиторських організацій.

Об'єктами державного фінансового контролю в Україні є грошові відносини, що виникають у зв'язку з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави (і його організацій) і використанням цих засобів на задоволення потреб держави і всього суспільства [36].

Основною складовою державного фінансового контролю є бюджетно-фінансовий контроль, метою якого є перевірка своєчасності та повноти надходження коштів у бюджет, а також їх цільового використання.

За Конституцією України суб’єктів державного фінансового контролю можна поділити на дві підсистеми.

До суб’єктів першої підсистеми належать:

Президент України

Верховна Рада України;

Кабінет Міністрів України;

інші органи виконавчої влади;

Конституційний та інші суди;

органи прокуратури;

органи місцевого самоврядування тощо.

До суб’єктів другої підсистеми належать ті, якими суб’єкти першої підсистеми делегували частину специфічних контрольних повноважень.

Наприклад:

Верховна Рада делегувала Рахунковій палаті функції із здійснення постійного контролю за використанням державного бюджету;

Міністерство фінансів делегувало [20]:

державній контрольно-ревізійній службі функції з контролю за формуванням доходів бюджетів органів місцевого самоврядування, використанням коштів державного і місцевого бюджетів, позабюджетних фондів та валютних кредитів;

державному казначейству України функції з оперативного управління видатками державного бюджету;

Президент делегував Державній податковій адміністрації України функції фіскального контролю за діяльністю платників податків і забезпечення виконання дохідної частини державного бюджету [20].

Контроль законодавчих органів, представницьких органів місцевого самоврядування передбачає право відповідних законодавчих, представницьких органів місцевого самоврядування на:

отримання від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування необхідних супровідних матеріалів при затвердженні бюджету;

отримання від органів, виконуючих бюджети, оперативної інформації про їх виконання;

затвердження звіту про виконання бюджету;

створення власних контрольних органів (Рахункова палата, контрольно-ревізійна служба, інші органи законодавчих органів суб'єктів України і органів місцевого самоврядування) для проведення зовнішнього аудиту бюджетів;

винесення оцінки діяльності органів, виконуючих бюджети.

Функції бюджету:

розподільна – розподіл фондів грошових коштів між економічними агентами, а також повноважень для реалізації основних функцій держави. Ця функція направлена на організацію виробництва і надання благ жителям країни;

контрольна – контроль за своєчасним і повним формуванням доходів і їх ефективним використанням.

регулююча – дія на макроекономічні параметри (ВВП, інфляція, грошова маса в обігу, рівень цін), регулювання пропорцій у сфері суспільного відтворення і первинного розподілу національного доходу;

економічна – дія на зростання економічної ефективності через інструменти економічної політики, стимулювання підприємницької діяльності;

соціальна – забезпечення соціальної справедливості в розподілі суспільних ресурсів і підвищення добробуту суспільства через фінансування системи соціального забезпечення;

інформаційна – надання повної інформації про стан державного сектора економіки, грошових показників розвитку економіки, характер і ефективність бюджетної політики.

Фінансовий контроль, здійснюваний органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, здійснює Мінфін України, Казначейство України, фінансові органи суб'єктів України і муніципальних утворень, головні розпорядники бюджетних коштів. Казначейство здійснює попередній і поточний контроль за веденням операцій з бюджетними коштами головних розпорядників, розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, банків, інших учасників бюджетного процесу по виконуваних бюджетах, позабюджетних фондів, взаємодіє з іншими органами виконавчої влади в процесі здійснення вказаного контролю і координує їх роботу. Мінфін здійснює внутрішній контроль за використанням бюджетних коштів головними розпорядниками, розпорядниками і одержувачами. У встановлених Бюджетним кодексом випадках Мінфін здійснює контроль за виконанням бюджетів суб'єктів України і місцевих бюджетів. Міністерство організовує контроль і перевірки юридичних осіб – одержувачів гарантій Уряду України, бюджетних кредитів, позик і інвестицій. Головні розпорядники проводять перевірки підвідомчих державних і муніципальних підприємств, бюджетних установ.

Державному фінансовому контролю в Україні підлягають [1]:

органи державної влади (зокрема їх апарати);

державні підприємства і установи, а також підприємства, установи і організації за участю держави;

підприємства, організації, установи, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів або одержуючи державні субсидії;

державні бюджетні і позабюджетні фонди;

органи місцевого самоврядування, підприємства і організації незалежно від видів і форм власності, а також фізичні особи, якщо вони отримують, перераховують, використовують державні кошти або управляють ними, мають надані законодавством або органами державної влади податкові, митні або інші пільги і переваги;

суспільні об'єднання, недержавні фонди і інші недержавні некомерційні організації в частині, пов'язаній з отриманням, перерахуванням, використанням державних коштів або управлінням ними, а також в частині наданих законодавством або органами державної влади податкових, митних і інших пільг і переваг;

підприємницькі структури і фізичні особи в частині сплати податків і здійснення діяльності, регульованої державою.

Державний фінансовий контроль здійснюється уповноваженими державними органами в межах їх компетенції в будь-якій сфері економіки і управління, а також відомчого фінансового контролю, що проводиться міністерствами і відомствами відносно підвідомчих підприємств і організацій. Система органів державного фінансового контролю є елементом загальної структури контрольних органів держави і разом з тим виступає як найважливіша частина того фінансового механізму, за допомогою якого держава реалізує свою фінансову політику.

Конкретні завдання органів державного фінансового контролю і сфери компетенції встановлюються при їх створенні відповідними законодавчими і іншими нормативними правовими актами.

По сфері компетенції можна виділити наступні види державного фінансового контролю в Україні [70]:

загальнодержавний фінансовий контроль направлений на всі господарюючі суб'єкти незалежно від форми власності або відомчої підлеглості. Він здійснюється органами державної влади і державного управління загальної компетенції (наприклад, прокуратурою), а також спеціальними контрольними органами, основною функцією яких є державний фінансовий контроль (наприклад, податковими, контрольно-ревізійними органами). Об'єктом цього контролю є перш за все дотримання фінансового законодавства і фінансових інтересів держави;

податковий контроль, ефективна організація якого багато в чому визначає повноту надходження фінансових ресурсів в розпорядження держави і, отже, можливість держави виконувати свої функції;

митний контроль. Митні органи користуються правами і несуть обов'язки податкових органів по стягуванню податків і зборів при перетині товарами митної межі;

валютний контроль, який забезпечує дотримання валютного законодавства при валютних операціях;

бюджетно-фінансовий контроль, який проводиться в бюджетно-фінансовій сфері. Предметом контролю є процеси формування і використання фінансових ресурсів держави;

контрольні функції Президента України у сфері фінансової діяльності випливають з його статусу як голови держави і голови виконавчої влади в Україні. Президент України безпосередньо здійснює свої контрольні функції, наприклад, коли він підписує закони України про регуляцію фінансової діяльності. В той же час необхідно відзначити, що президентська вітка державного контролю за фінансами в Україні ще остаточно не сформувалася.

Державний фінансовий контроль призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації. Це перш за все розробка, затвердження і виконання бюджетів всіх рівнів і позабюджетних фондів, контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних і позабюджетних коштів, а також за фінансовою діяльністю державних підприємств, позабюджетних фондів, банків і фінансових корпорацій [6].

Оскільки фінансова система держави охоплює всі види грошових коштів і фондів (як на державному і регіональному рівнях, так і на рівні окремих господарюючих суб'єктів), державний фінансовий контроль є багаторівневим і всебічним.

Державний фінансовий контроль покликаний забезпечувати інтереси, права держави і його установ, у зв'язку з чим фінансові порушення ваблять санкції і штрафи.

Фінансовий контроль, на відміну від інших видів державного контролю (екологічного, санітарного, адміністративного і ін.), має місце у всіх сферах суспільного відтворення і споживання, тому супроводжує весь процес руху грошових коштів і фондів, включаючи і стадію аналізу фінансових результатів.

Фінансовий контроль з боку держави недержавної сфери економіки зачіпає лише сферу виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки і інші обов'язкові платежі, дотримання законності і доцільності при витрачанні виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також дотримання встановлених правил організації грошових розрахунків, ведення бухгалтерського обліку і звітності. Отже, державний фінансовий контроль — важливий елемент системи управління фінансами [56].

Тому важливу роль в здійсненні державного фінансового контролю грає рівень організації обліку і звітності в країні — бухгалтерського, бюджетного, податкового. Адже бухгалтерська і звітна документація — головний об'єкт фінансового контролю.

Спостерігаються і нові тенденції в розвитку фінансового контролю в Україні.

Звужується сфера дій державного фінансового контролю і міняється його зміст. Він все більш концентрується на сфері макроекономічних процесів, включаючи контроль за вартісними пропорціями руху ВВП, грошовою масою, формуванням і використанням фондів грошових коштів, що поступають в розпорядження держави.

Відбувається певне зрушення від подальшого контролю у бік попереднього, чим і покликані займатися служби фінансового аудиту. Причому аудиторською діяльністю з 2004р. займаються і органи виконавчої влади.

Одночасно розширюється сфера дій недержавного фінансового контролю з боку аудиторських фірм, кредитних організацій і так далі [4].

Суб'єктами оперативного управління фінансами в Україні є Мінфін і інші фінансові контролюючі органи. Важливою ланкою державних фінансів є державний кредит.

У зв'язку з цим слід виділити завдання фінансового контролю [1]:

попередження, виявлення фінансових порушень і злочинів;

сприяти зміцненню прибуткової бази бюджетів і виявлення резервів зростання доходів бюджетів;

забезпечувати цілеспрямоване, ефективне і економне витрачання бюджетних коштів;

забезпечувати збереження державної власності і державного майна;

забезпечення своєчасних платежів і розрахунків;

виявлення резервів збільшення всіх фінансових ресурсів;

контроль за надходженням засобів до бюджету і позабюджетні фонди;

контроль за законністю, раціональністю і ефективністю використання засобів бюджету і позабюджетних фондів органами державної влади і організаціями;

контроль за своєчасністю виконання прибуткових і витратних статей бюджету і позабюджетних фондів по об'ємах, структурі і цільовому призначенні;

ефективністю використання державної власності, її приватизацією або націоналізацією;

обґрунтованістю надання і законністю використання пільг по оподаткуванню, державних дотацій і інших фінансових преференцій;

а також припинення марнотратства, фінансових зловживань, неефективного використання державних коштів за допомогою звернення уваги законодавчих органів на недоробки чинного законодавства або в пропонованих до твердження законопроектах.

Ефективність фінансового контролю - складна економічна категорія. Вона характеризується певними критеріями і показниками [15].

Зазвичай, коли розглядають питання про ефективність управлінської діяльності, перш за все мають на увазі адекватність досягнутих в процесі її здійснення результатів наміченим цілям, ступінь наближення результату до мети з одночасним обліком виробничих витрат (часу, матеріальних і грошових засобів, трудових ресурсів і т.д.).

З урахуванням цього положення критерієм ефективності фінансового контролю буде співвідношення досягнутого контролюючим органом результату до поставленої мети.

У широкому сенсі такими цілями для державного фінансового контролю будуть: зростання темпів розвитку економіки, забезпечення стабільності фінансової системи, збільшення прибуткової частини державного бюджету і економія засобів в його витратній частині. Методологічною проблемою встановлення критеріїв по цих цілях є визначення «внеску» фінансового контролю в рівень досягнення мети.

У вузькому сенсі метою фінансового контролю є скорочення кількості і об'ємів правопорушень в економічній сфері. Визначення цього критерію з методичної точки зору не представляє складності [34].

Таким чином, кінцевий результат, тобто сукупність об'єктивних наслідків фінансового контролю, - це головний критерій визначення його ефективності. Отримання даних про такий результат вимагає знання конкретного змісту діяльності контролюючого органу, реакції на його дії об'єкта контролю, змін, що відбуваються під впливом контролю в управлінській діяльності. Неможливо судити про підсумки контролю без виявлення практичних результатів, які він надав на зміст діяльності об'єкта, що перевірявся, або посадової особи. Облік наслідків контролю для управлінської діяльності тим більше необхідний, оскільки під ефективністю контролю мається на увазі досягнення не всякого позитивного результату, а тільки того, який є наслідком контролю. Якщо контрольний орган виявив якісь недоліки або порушення, з'ясував, хто в них персонально винен, він зобов'язаний не тільки прийняти заходи до винних, але, перш за все, вказати шляхи і способи поліпшення роботи, як і хто повинен усунути виявлені недоліки або порушення, встановити для цього певний термін, а потім перевірити виконання.

Проте результати фінансового контролю будуть неточними, якщо не враховувати супроводжуючі проведення контролю витрати: тривалість перевірок, число осіб, що беруть участь в перевірках, різного роду витрати (на транспорт, відрядження) при виїзді на місце і тому подібне Витрати на проведення контролю можуть бути великими або меншими і повинні порівнюватися з його результатами.

Ступінь ефективності контролю тим вище, чим менше зусиль і засобів витрачається на досягнення позитивного результату. В зв'язку з цим одним з критеріїв ефективності фінансового контролю є його економічність.

Поняття ефективності фінансового контролю тісно пов'язане з поняттям його результативності, оскільки результативність є її головним критерієм.

Від критерію результативності є невідокремлений критерій дієвості фінансового контролю, який відображає той позитивний вплив, який фінансовий контроль оказує на зміст діяльності органу, що перевіряється, або особи, її якість, уміння контролюючого виправити становище: забезпечити своєчасне і повне виконання підконтрольним об'єктом своїх рекомендацій, вказівок і пропозицій, а при необхідності добитися їх виконання, використовуючи надані законодавством повноваження.

Критерії ефективності фінансового контролю - результативність, дієвість, економічність - дозволяють судити про неї тільки в загальній формі [64].

Конкретно оцінювати практичні результати фінансового контролю допомагають розробка і використання стійких, постійних вимірників-показників. Якщо критерії досягнення мети контролю мають загальний характер, то для показників характерне розкриття внутрішнього змісту контрольної роботи, показ складових частин, з яких складається отриманий позитивний результат, що і дає можливість оцінювати якість контролю. Показники грають подвійну роль: з одного боку, свідчать про рівень роботи контролюючого органу, що є основою оцінки його роботи, а з іншої - виявляють і усувають порушення, що виникають в підконтрольних об'єктах. Показники завжди повинні містити в собі кількісну оцінку що проводиться контрольним органом роботи.

Критерії ефективності фінансового контролю володіють більшою твердістю і стійкістю, чим показники. Це закономірно, оскільки показники набагато численніші і різноманітніші, відображають відмінність завдань конкретних перевірок, специфіку діяльності органів управління різними галузями економіки.

Таким чином, якщо критерії ефективності фінансового контролю відрізняються єдністю, загальним характером, то для показників ефективності характерні конкретність, множинність і різноманітність.

Показники, що відображають ступінь дії фінансового контролю на діяльність підконтрольного суб'єкта або осіб, його вплив на зміст управлінської діяльності, її стиль, можуть бути підрозділені на кількісні і якісні. Ті та інші характеризують діяльність органів управління вже після перевірки по тих або інших питаннях [51].

Не доводиться заперечувати, що ніж більше число органів управління і посадових осіб систематично контролюється, тим обширніше інформація про позитивні і негативні сторони їх діяльності. Це дає можливість компетентним органам своєчасно приймати заходи по усуненню недоліків і помилок.

При використанні таких показників, як кількість проведених перевірок, прийнятих по ним і реалізованих рішень, передбачається, що пропозиції контрольного органу ґрунтовні, а завдання перевірок визначені правильно.

При встановленні дієвості фінансового контролю цей критерій у поєднанні з іншими дозволяє судити про силу дії контролю на якість управління.

Звичайно, ефективність контролю не може вимірюватися лише кількістю проведених перевірок, охоплених контролем об'єктів, числом ухвалених по матеріалах перевірок рішень. Перебільшення ролі кількісних показників може привести до захоплення контролеманієй, формалізму, при якому велика кількість перевірок не супроводжується фактичним усуненням недоліків і порушень.

Разом з тим це не означає, що такий показник треба зовсім відкинути, оскільки він свідчить про систематичність контролю, завантаження контрольного органу, його активність і ініціативу.

Правильна оцінка результатів діяльності контрольних органів пов'язана з виявленням і обліком таких показників, які характеризують витрати, пов'язані із здійсненням контролю. Вони включають число перевіряючих і число працівників органу, що перевіряється, які готують необхідні матеріали, витрачене тими і іншими час, повноту наданих відомостей, загальне число учасників перевірки і так далі [48].

Вивчення подібних показників дозволяє встановлювати відповідність проведених витрат і реальних результатів контролю. У ряді випадків зіставлення витрат і досягнутих результатів показує, що контроль проводився поспішно або, навпаки, було витрачено багато часу, привернуто значне число людей, а результати виявилися нікчемними. Практика показує, що при правильній організації витрати на фінансовий контроль зазвичай є відносно невеликими.

Виявлення і розробка показників ефективності фінансового контролю, їх систематизація, встановлення взаємозв'язку і взаємозалежності між різними показниками контролю і його результатами - непросте завдання. Для її вирішення необхідна цілеспрямована методична робота.

При всій складності виділення критеріїв ефективності фінансового контролю в загальній ефективності управлінської діяльності їх визначення все-таки можливо при використанні наступних методичних підходів.

По-перше, ми повинні чітко встановити структуру ефективності фінансового контролю. Вона складається з двох частин: по-перше, це макроефективність державного фінансового контролю і, по-друге, проміжна ефективність діяльності органу державного фінансового контролю.

Макроефективність - це сума ефектів, отриманих від проведення фінансового контролю, які можна класифікувати таким чином [48]:

соціальний ефект;

організаційний ефект;

економічний ефект.

Соціальний ефект фінансового контролю виявляється в тому, що по його результатах застосовуються заходи до осіб, що допустили порушення фінансового законодавства, включаючи їх звільнення і притягання до кримінальної відповідальності. В результаті фінансового контролю, таким чином, поліпшується соціальна структура колективів, керівні посади обіймають більш кваліфіковані, відповідальні люди.

Таким чином, в суспільстві в цілому створюється велика довіра до влади, оскільки воно (суспільство) бачить дієвість влади, а це є одній з основ соціальної стабільності в державі.

Крім того, фінансовий контроль за виконання бюджету не дозволяє відволікати засоби, передбачені на соціальні програми, на інші цілі, що забезпечує розвиток таких соціальних інститутів, як освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство, пенсійне забезпечення і ін.

Організаційний ефект полягає в тому, що за підсумками контрольних заходів пропонуються і реалізуються заходи по поліпшенню структури виконавчої державної влади, в результаті підвищується керованість в державі, скорочуються зайві ланки або створюються нові, необхідні для економіки, підвищується оперативність управління.

Економічний ефект досягається в результаті поліпшення діяльності органів виконавчої державної влади в частини економії бюджетних і позабюджетних коштів, підвищення рентабельності виробництва, зниження собівартості продукції і так далі

Проміжна ефективність діяльності органу державного фінансового контролю - це співвідношення економічних результатів виконання уявлень і розпоряджень (повернення засобів до державного бюджету, включаючи штрафні санкції; повернення засобів на бюджетні рахунки підприємств і так далі) і витрат на зміст органу державного фінансового контролю.

Кількісна оцінка макроекономічної ефективності фінансового контролю може бути визначена по наступній формулі [48]:
, (1.1)
де - економічна ефективність; - грошовий вираз соціального ефекту; - грошовий вираз організаційного ефекту; - грошовий вираз економічного ефекту; З - витрати на зміст органу фінансового контролю.

Як видно з формули, не всі показники і не завжди можна оцінити кількісно і в грошовій формі, тому в практичній діяльності найбільш прийнятний спрощений розрахунок економічної ефективності [48]:
, (1.2)
де - засоби, повернені на бюджетні рахунки і до державного бюджету; - засоби, отримані в результаті поліпшення діяльності об'єкту контролю.

Проміжна ефективність діяльності органу державного фінансового контролю розраховується по формулі: .

Для підвищення ефективності фінансового контролю необхідно, по-перше, підвищувати якість роботи інспекторського складу, який повинен виявляти максимально можливу кількість порушень, по-друге, знижувати собівартість контрольної роботи.

Слід зазначити, що в цій роботі можуть бути і певні обмеження, які полягають в наступному: об'єм виявлених порушень може знижуватися у міру підвищення результативності контролю, а скорочення собівартості контрольної роботи обмежується необхідним рівнем її якості.

У ідеалі фінансовий контроль повинен привести до зменшення порушень, тобто в перспективі він повинен мати характер профілактичний, але це, звичайно, в ідеалі.

Ґрунтуючись на викладених вище теоретичних положеннях, сформулюємо критерії і показники ефективності діяльності контролюючого органу.

Критерії, як було сказано вище, це [48]:

результативність;

дієвість;

економічність.

Кожен з названих критеріїв може бути оцінений кількісно, і це вельми важливо для оцінки як ефективності роботи контролюючого органу в цілому, так і її окремих підрозділів. В зв'язку з цим пропонуються наступні критерійні показники ефективності фінансового контролю.

Критерій результативності включає показники:

виявлений об'єм засобів, використаних з порушеннями законодавства;

виявлений об'єм неефективно використаних засобів;

виявлений об'єм засобів, використаних не за цільовим призначенням;

кількість підготовлених уявлень і розпоряджень.

Критерій дієвості включає показники [48]:

кількість виконаних уявлень і розпоряджень;

об'єм засобів, повернених до державного бюджету і на бюджетні рахунки організацій;

кількість структурних перетворень в економіці, міністерствах, відомствах і на підприємствах, здійснених по представленнях контролюючого органу;

збільшення прибуткової частини бюджету або економії його витратної частини, отримані по представленнях контролюючого органу;

кількість поправок в чинне законодавство;

кількість ухвал уряду держави, прийнятих по представленнях контролюючого органу;

кількість рішень (накази, розпорядження, нормативні акти), прийнятих по представленнях контролюючого органу;

кількість кримінальних справ, відкритих по представленнях контролюючого органу.

Критерій економічності включає показники:

об'єм засобів, витрачених на здійснення фінансового контролю;

об'єм засобів, витрачених об'єктом контролю на підготовку матеріалів, що перевіряється, для перевіряючих;

рівень економічності - відношення отриманого економічного ефекту від реалізації представлень контролюючого органу до витрат на зміст контролюючого органу.

Окрім названих критеріїв і їх показників, що визначають власне ефективність фінансового контролю як дії, доцільно використовувати ще два критерії, що оцінюють діяльність контролюючого органу як контрольного органу.

Такими критеріями є [48]:

критерій інтенсивності діяльності, що включає показники: кількість контрольних заходів (на одного інспектора, інспекцію, аудиторський напрям, контролюючий орган); об'єм перевірених засобів (одним інспектором, інспекцією, аудиторським напрямом, контролюючим органом); кількість перевірених об'єктів (одним інспектором, інспекцією, аудиторським напрямом, контролюючим органом);

критерій динамічності діяльності, що включає показники: рівень результативності контрольних заходів: відношення кількості уявлень (розпоряджень) до кількості контрольних заходів; рівень ефективності контрольного заходу: відношення об'єму засобів, використаних з порушенням чинного законодавства, до загального об'єму перевірених засобів; рівень жорсткості контролю: відношення об'єму штрафних санкцій до об'єму засобів, використаних не за цільовим призначенням; рівень дієвості уявлень (розпоряджень) - відношення кількості виконаних уявлень (розпоряджень) до загальної кількості напрямів, уявлень (розпоряджень); рівень ефективності уявлень (розпоряджень): відношення об'єму засобів, повернених до бюджету і на бюджетні рахунки, до загального об'єму засобів, використаних не за цільовим призначенням; відношення кількості прийнятих поправок, ухвал, нормативних актів до кількості направлених пропозицій по поправках до законів, ухвал, нормативних актів; рівень макроефективності контрольної діяльності: відношення додаткових надходжень до бюджету (економії) бюджетних коштів до витрат на зміст контрольних служб.

У експертно-аналітичній діяльності також доцільне визначення критеріїв і показників ефективності. Такими критеріями і показниками будуть [48]:

критерій результативності, що включає показники: кількість прийнятих експертиз; кількість прийнятих аналітичних матеріалів; кількість ініціативних матеріалів;

критерій дієвості, що включає показники: кількість організаційних і структурних перетворень в економіці, галузях, міністерствах і відомствах; збільшення об'ємів прибуткової частини бюджету (економія витратної частини), економія матеріальних, трудових, природних ресурсів;

критерій економічності доцільно визначати відношенням ефекту, отриманого від реалізації експертно-аналітичної діяльності, до витрат на зміст експертно-аналітичних підрозділів;

критерій інтенсивності діяльності включає показники: кількість проведених експертиз (співробітником, підрозділом, контролюючим органом); рівень результативності експертно-аналітичної роботи: відношення прийнятих експертиз, аналітичних матеріалів до загальної їх кількості; рівень ефективності експертно-аналітичної діяльності: відношення економічних результатів, отриманих від експертно-аналітичної діяльності, до витрат на зміст контролюючих органів (експертно-аналітичних служб).

Таким чином, пропоновані методичні основи визначення ефективності державного фінансового контролю дозволяють оцінити ефективність фінансового контролю, як управлінської дії (функції), так і діяльності органу фінансового контролю. Крім того, вони дають можливість крізної оцінки, тобто прийнятні на різних рівнях управління органу фінансового контролю (від інспектора до контролюючого органу загалом), а також кількісно визначені, що дозволяє оцінювати діяльність органу фінансового контролю в динаміці.

Ще однією методичною проблемою оцінки ефективності фінансового контролю є оцінка ефективності використання бюджетних коштів і діяльності контролюючих суб'єктів - міністерств, відомств, організацій.

У цій сфері достатньо великий спектр критеріїв і показників, що вимагають спеціального розгляду і великої методичної роботи.

Ефективність роботи органу фінансового контролю залежить, насамперед, від ефективності роботи інспекторського складу, тому розглянемо деякі методичні аспекти оцінки ефективності роботи інспекторів.

Для оцінки ефективності роботи інспекторського складу може бути використана наступна методика. Визначаються показники, використовувані при розрахунках, які повинні охоплювати основні результати діяльності інспекторського складу. Це будуть наступні показники [48]:

об'єм перевірених засобів ();

кількість проведених контрольних заходів ();

об'єм нецільового використання засобів державного бюджету, виявлений при проведенні контрольного заходу, і сума нарахованих штрафних санкцій ();

кількість уявлень, підготовлених за підсумками контрольних заходів ();

об'єм засобів, повернених до бюджету за підсумками контрольних заходів ().

Розрахунок коефіцієнтів ефективності роботи інспектора:

коефіцієнт інтенсивності роботи інспектора () [48]:
, (1.3)
де - кількість контрольних заходів, проведених в цілому по структурному підрозділу (інспекції);

коефіцієнт результативності контролю (): ;

коефіцієнт реалізованості контролю (): ;

коефіцієнт дієвості контролю (): ;

коефіцієнт окупності роботи ():, де – об'єм витрачених коштів на утримання інспектора.

Ці методичні підходи можуть використовуватися для кількісної оцінки ефективності роботи інспекторів, інспекцій, аудиторських дій, а також для стимулювання як окремих інспекторів, так і інспекцій.

Осмислення і використання цих теоретичних і методичних підходів до оцінки ефективності державного фінансового контролю дозволить істотно підвищити відповідальність за результативність контролю і підняти на нову ступінь ефективність діяльності контролюючого органу [48].

1.2. Пріоритети розвитку державного фінансового контролю

Природно, що саме на державному рівні бачать необхідність вдосконалення системи фінансового контролю, і вже в 2005р. були затверджені Концепція розвитку державного внутрішнього фінансового контролю на період до 2015г. (далі – Концепція) і План заходів (далі – План) щодо Концепції на 2005-2009р.р. [7-8] по досягненню ефективності використання державних фінансів. На першому етапі, згідно п.1-1 вищезазначеного Плану [8, п.1-1] було передбачено захід щодо розробки проектів законів України «Про фінансовий контроль» і «Про державний внутрішній фінансовий контроль». Очікуваним результатом реалізації цього заходу було: визначення єдиних понять в законодавстві по питаннях фінансового контролю; чіткий розподіл завдань, функцій і повноважень між органами, що здійснюють державний фінансовий контроль; визначення процедури взаємодії цих органів; форм і методів фінансового контролю; визначення принципів організації системи внутрішнього державного фінансового контролю.

На практиці і в теорії фінансовий контроль розділяють на зовнішній і внутрішній, що залежить від взаємин суб'єкта і об'єкту контролю. Зовнішнім називають контроль, який здійснюють спеціальні, вищестоящі по відношенню до об'єкту, що перевіряється, або незалежні від нього органи фінансового контролю. Внутрішній контроль застосовується в межах однієї організації або галузі, відомства силами власних структурних підрозділів і штатних співробітників. Поняття «зовнішнього» контролю частково висвітлено в ст. 26 Бюджетного кодексу України [6], також цей процес частково врегульований ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» [4]. Як сказано в Концепції «у вітчизняному правовому полі існує невизначеність відносно трактування понять «зовнішній контроль» і «внутрішній контроль».

22.10.2008р. Кабінет Міністрів України вніс зміни до Концепції і Плану заходів, затвердив нову редакцію [16], внаслідок чого були виключені з Плану розробка Закону України «Про фінансовий контроль» і заходи щодо фінансового контролю взагалі. Тобто тепер Концепція в достатній мірі освітила поняття «внутрішній контроль», але залишила без уваги поняття «зовнішнього контролю». Нагадаю, що до цих пір, фінансовий контроль за діяльністю органів державного і комунального сектора, який називається «зовнішній контроль і аудит фінансової і господарської діяльності» [6, ст.26], здійснювався і здійснюється понині Рахунковою палатою і Головним контрольно-ревізійним управлінням (ГоловКРУ) України, при цьому вищезазначені державні органи керуються низкою законів, законодавчими актами і основними положеннями законодавчих документів по бюджетно-фінансовій політиці України [1-3, 5, 9-15]. Мабуть мається на увазі, що «зовнішній контроль», що проводиться уповноваженими державними органами, фактично, для підконтрольної організації, є контролем «внутрішнім», але здійснюється централізовано, згідно затвердженому Плану державного органу, що очолює контроль.

Продовжуючи вивчення Плану заходів Концепції, можна сказати, що пункти першого етапу в частині створення в міністерствах і інших центральних органах виконавчої влади служби внутрішнього аудиту і організації їх діяльності, фактично виконаний. Наприклад, в ГоловКРУ України створено Управління по гармонізації державного внутрішнього фінансового контролю, в обласних підрозділах ГоловКРУ також створені служби внутрішнього контролю і аудиту. Що стосується пунктів першого етапу Плану стосовно учбових програм, підготовчих навчаннях службовців центральних органів виконавчої влади, проведення засідань за «круглим столом», брифінгів, конференцій і консультацій за участю представників органів державної влади і громадськості, то ці заходи охоплені не повною мірою, освітлені населенню і громадськості слабо, терміни проведення цих заходів закінчуються в 2009р.

Аналізуючи організаційно-структурні заходи щодо створення служб внутрішнього аудиту, згідно Плану, можна сказати, що вони виконані лише на рівні міністерств і деяких центральних органів виконавчої влади, оскільки в Плані обумовлено, що для місцевих органів виконавчої влади, державних цільових фондів, державних і комунальних підприємств і так далі ці заходи повинні будуть здійснюватися після прийняття Закону України «Про державний внутрішній фінансовий контроль», який, як відомо на даний момент, не прийнятий.

У пунктах 10-12 другого етапу Плану заходів є цікаві для розгляду пропозиції Як бачимо, тут оговорена реорганізація контрольних державних служб, а саме ГоловКРУ. До 2014р. передбачена підготовка пропозицій щодо відокремлення від структури ГоловКРУ підрозділу, який здійснює інспекцію, проводить роботу по зверненням правоохоронних органів і судів і є відповідальним по боротьбі з фінансовим шахрайством і корупцією. На його базі планується створення окремого державного органу з наданням йому повноважень, що стосуються взаємодії з Комісією Європейського Союзу (далі - ЄС) по питаннях боротьби із корупцією і шахрайством. Також на базі підрозділу із питань гармонізації внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту ГоловКРУ планується створення окремого органу у складі Мінфіну України. І не вирішена доля підрозділів, які виконують централізований внутрішній аудит, але планується підготовка пропозицій щодо здійснення ними цієї діяльності.

По кадровому забезпеченню (п.13-14 Плану заходів Концепції) пропонується навчання внутрішніх аудиторів, організація і проведення навчання і підвищення кваліфікації керівників і працівників органів державного і комунального сектора щодо їх обов'язків по внутрішньому контролю і аудиту, впровадження сертифікації внутрішніх аудиторів по міжнародним стандартам.

Державний фінансовий контроль є функцією управління продуктивними силами і виробничими відносинами. Він складається з двох етапів: описового, пов'язаного зі збором фактів і їх первинним угрупуванням, і логіко-аналітичного, такого, що представляє якісний аналіз фактів і що поєднує якісні і кількісні методи пізнання. Отже, фінансовий контроль включає, з одного боку, факти і дані досвіду, а з іншою певну систему знань - теорію.

Факти складають реальну основу виводів і висновків фінансового контролю, але без систематизації і узагальнень, логічного осмислення, контроль існувати не може, оскільки в ньому не буде суспільної потреби. Факти стають складовою частиною наукових і практичних знань лише тоді, коли вони виступають в систематизованому, узагальненому вигляді, будучи підставою і підтвердженням законів дійсності. Закони і факти у фінансовому контролі отримують певну інтерпретацію і служать базою для управління економікою за умови, коли вони узагальнені в теорії.

У основі функції фінансового контролю знаходиться процес вивчення певного об'єкту (предмету або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення на користь раціонального використання в практичній діяльності людей. Тому виникає необхідність розвитку фінансового контролю, як системи наукових знань [56].

Наука - це динамічна система знань, що розкриває нові явища в суспільстві і природі з метою застосування їх в практичній діяльності людей. Економічна наука розвивається разом з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин в конкретних суспільно-економічних формаціях. Розвиток кожної науки заснований на її власних законах і історичних умовах, властивих даній формації. Разом з тим в кожній формації діють загальні економічні закони, що впливають на розвиток науки.

Виходячи з цієї концепції науки, фінансовий контроль є динамічною системою економічних знань, направлених на усунення негативних явищ в розвитку продуктивних сил і виробничих відносин з метою їх регулювання в розширеному відтворенні. Фінансовий контроль, подібно до будь-якої економічної науки, вивчає проблеми розширеного відтворення суспільно необхідного продукту, тому не може обмежуватися лише якісними визначеннями економічних законів і категорій, він вивчає і їх кількісні співвідношення. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин в суспільстві зумовив появу нових функціональних економік: наукова організація і економіка праці; ефективність капітальних вкладень і нової техніки; ціноутворення; фінанси, грошове звернення і кредитування; бухгалтерський облік, контроль і аналіз господарської діяльності; математичні методи і застосування обчислювальної техніки в економічних дослідженнях, плануванні і управлінні економікою і її галузями. Фінансовий контроль знаходиться в тісному взаємозв'язку з плануванням, управлінням і аналізом господарської діяльності. Цей зв'язок виявляється в тому, що ці функціональні економічні науки досліджують один і той же об'єкт, але з різною цільовою функцією.

Таким чином, фінансовий контроль в своєму розвитку інтегрується з іншими функціональними економічними науками [64].

В процесі взаємодії наук, досягнення одних наук вивчаються методами і засобами інших. Потоки інформації ряду наук переробляються однією наукою. Наприклад, інформація про розвиток економіки узагальнюється статистикою, хоча ці інформаційні потоки утворилися в процесі взаємодії і впливу на господарські процеси планування, бухгалтерського обліку, контролю і аналізу господарської діяльності, фінансування і інших економічних наук. Правдивість цієї інформації, її об'єктивність і достовірність встановлюються фінансовим контролем. Таким чином, фінансовий контроль, використовуючи економічну теорію, виконує життєво важливу роль в забезпеченні практичними рекомендаціями систем управління виробництвом, розподілом і споживанням. Виявляючи диспропорції і негативні явища в суспільстві, він сприяє їх усуненню і попередженню повторення, раціональній організації виробничих відносин і оптимальному використанню продуктивних сил.

Фінансовий контроль виконує конкретні функції економічної науки: пізнавальну - виявляє чинники, що негативно впливають на розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, з метою їх регулювання; практичну - забезпечує управління економікою конкретними методами в частині раціонального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Звідси фінансовий контроль як наука інтегрує різні якості економічних наук і є безпосередньою продуктивною силою В практичній діяльності фінансовий контроль може бути класифікований по наступних ознаках: контроль на рівні верховної влади, тобто за показниками, що відображають динаміку виробництва і споживання в країні і рівень добробуту народу, рівень економічної безпеки держави; контроль на рівні центральної виконавчої влади; контроль на рівні галузі - тут система показників центральної виконавчої влади конкретизується стосовно галузевих особливостей; контроль на рівні регіону - припускає інтеграцію показників контролю верховної влади і галузевих показників; контроль на рівні підприємства і організації - тут контрольна робота держави повинна обмежуватися виконанням зобов'язань підприємства перед державою, а також за ефективністю і цільовим використанням засобів, отриманих підприємством з державного бюджету [56].

Особливе місце в системі фінансового контролю займає державний фінансовий контроль. Він має вужчий спектр дії і повинен розповсюджуватися: по-перше, на сферу формування прибуткової частини бюджету; по-друге, на сферу витрачання засобів державного бюджету, тобто необхідно забезпечувати контроль за цільовим і ефективним використанням засобів державного бюджету і державної власності. В зв'язку з цим державний фінансовий контроль розповсюджується на міністерства і відомства, що відповідають за формування прибуткової частини державного бюджету, і на міністерства і відомства, що використовують засоби державного бюджету, а також підприємства, організації, банки, яким надані бюджетні кошти на безповоротній і поворотній основах, а також що мають які-небудь фінансові пільги (митні, податкові, експортно-імпортні та ін.) [20].

Крім того, держава повинна стежити і за фінансовою, кредитною і емісійною діяльністю державного банку. З урахуванням викладеного виникає питання про найвищий орган державного фінансового контролю. Його місце, структура, функції, права і відповідальність визначаються як суттю контролю, так і формою організації верховної влади в державі (монархія, республіка - президентська або парламентська).

Кажучи про суть і місце державного фінансового контролю, не можна не відзначити той факт, що в процесі його здійснення доводиться опускатися до рівня підприємств, організацій, банків, акціонерних суспільств і тому подібне, тобто до рівня господарюючих суб'єктів. І на цьому рівні державний фінансовий контроль набуває рис фінансово-господарського контролю, тобто він розповсюджується не тільки на чисто фінансову діяльність, але, в певних випадках, і на господарську, з тим, щоб визначити правильність числення податків, ефективність виробництва і ефективність використання бюджетних коштів [48].

Об'єктом фінансового контролю в зв'язку з цим є комплекс господарських процесів і грошових відносин сфери матеріального виробництва і невиробничої сфери. У фінансовому контролі в такому його розумінні на перший план висуваються два аспекти його здійснення: по-перше, забезпечення збереження грошових коштів і матеріальних цінностей, достовірності облікових і звітних даних, дотримання державної фінансової дисципліни; по-друге, об'єктивна оцінка діяльності підприємств, виявлення резервів інтенсифікації виробництва і підвищення ефективності господарювання.

У літературі існує точка зору, що, фінансовим контролем є синтез практичного досвіду і даних бухгалтерського обліку фінансів, аналізу господарської діяльності та ін. Прихильники цієї концепції, по суті, ототожнюють контроль, як функцію управління і специфіку діяльності окремих управлінських ланок [69].

Такий підхід викликає заперечення, оскільки будь-яка функція управління виступає як загальна категорія для всіх його ланок незалежно від конкретної структури управлінського апарату. Тому одну і ту ж функцію (планування, облік, аналіз і контроль) можуть виконувати різні підрозділи апарату управління і, навпаки, один підрозділ часто здійснює декілька функцій.

Питання про співвідношення фінансового контролю і бухгалтерського обліку заслуговує особливого розгляду у зв'язку з тим, що теорія бухгалтерського обліку, на відміну від теорії фінансового контролю, має багату літературу і міцні традиції. Деякі економісти заперечують правомірність відбрунькування фінансового контролю від бухгалтерського обліку. При цьому зазвичай приводиться такий аргумент, що у бухгалтерського обліку і фінансового контролю загальний предмет - стан і використання засобів підприємств, організацій і установ в процесі розширеного відтворення. З подібною позицією погодитися не можна, оскільки вона йде своїм корінням в необґрунтоване трактування змісту і предмету двох взаємозв'язаних, але різних галузей економічної науки, з яких кожна вивчає господарські процеси і явища в своєму аспекті [4, 6].

Бухгалтерський облік служить основним джерелом інформаційного забезпечення для виконання різних функцій управління, у тому числі і контролю. Одночасно в процесі обліку здійснюється контроль за раціональним використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, збереженням власності. Контрольні функції виконуються бухгалтерським обліком через всі елементи його методу: документацію і інвентаризацію, оцінку і калькуляцію, систему рахунків і подвійного запису, балансове узагальнення і звітність. Але при всій важливості бухгалтерського контролю - попереднього, поточного і подальшого - теоретичне обґрунтування і розробка всієї сукупності питань методології і організації фінансового контролю і ревізії залишаються поза бухгалтерським обліком [4].

На наш погляд, не можна ототожнювати поняття контрольної функції бухгалтерського обліку з поняттям фінансового контролю, також як не можна ототожнювати внутрішню властивість предмету або явища і його практичне використання. Якби бухгалтерський облік не володів об'єктивно притаманній йому властивістю - контрольною функцією, то держава не могла б використовувати облік як засіб (знаряддя) контролю. Фінансовий контроль виступає як результат практичного використання державою контрольних функцій бухгалтерського обліку, фінансів, кредиту, госпрозрахунку і інших категорій економіки.

Сама постановка бухгалтерського обліку повинна стати об'єктом постійного нагляду з боку органів, що здійснюють фінансовий контроль. У його сферу входить також вивчення ступеня напруженості і обґрунтованості планових показників і нормативів виробничих витрат, виявлення внутрішньогосподарчих резервів.

Безперечно, фінансовий контроль має багато в чому загальні цілі і завдання з бухгалтерським обліком, оскільки у них єдиний об'єкт - фінансово-господарська діяльність підприємств і об'єднань. Відмінність полягає в цільовій спрямованості кожній з цих галузей економічних знань. Головний напрям фінансового контролю і ревізії - вивчення господарських процесів і операцій з позицій законності, достовірності, господарської доцільності, забезпечення збереження власності, ефективності використання фінансових коштів [1].

Як система спеціальних знань, фінансовий контроль в галузях народного господарства (так само як і аналіз господарської діяльності) виник в надрах бухгалтерського обліку. Проте, увібравши в себе і синтезувавши його досягнення в області контролю економічної діяльності підприємств, об'єднань і галузей, фінансовий контроль виступає як окрема галузь знань, що має свій предмет, метод і специфічні методичні прийоми, дослідження. Досягнення своїх цілей фінансовий контроль забезпечує тільки йому властивими способами. Він користується обліковою інформацією, прийомами економічного аналізу, зовсім не обмежуючись ними. Наприклад, в попередньому контролі, подальшому фактичному контролі нерідко застосовуються спеціальні джерела даних і методики, що виходять за межі облікової інформації і інструментарію бухгалтерського обліку (спеціальні прийоми логічного контролю, зворотного рахунку, зустрічних перевірок і ін.). Бухгалтерський облік заснований на безперервній, суцільній і документальній реєстрації всіх господарських операцій, пов'язаних з рухом товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів. Фінансовий контроль, на відміну від бухгалтерського обліку, часто ґрунтується на даних несуцільного (вибіркового) спостереження або одноразової дії (контрольні обміри, експертні оцінки і т. д.). Суб'єктами контролю є не тільки бухгалтерія, але і інші функціональні служби підприємства (об'єднання), а також спеціальний контрольно-ревізійний апарат вищестоящих ланок управління і органів позавідомчого контролю.

Місце фінансового контролю в системі економічних дисциплін характеризується тим, що це функціональна міжгалузева економічна дисципліна. Виникнення її є результатом необхідності задоволення потреб практики в контролі як спеціалізованій функції управлінської діяльності [48].

Виходячи з цього, можна говорити про специфічні його цілі, завдання, функції, предмет і принципи здійснення. Метою державного фінансового контролю є забезпечення законності і ефективності використання державних бюджетних і позабюджетних фінансових коштів і державної власності [1]. Відповідно до цього основними його завданнями є: організація і здійснення контролю за своєчасного виконання прибуткових і витратних статей державного бюджету і бюджетів державних позабюджетних фондів по об'ємах, структурі і цільовому призначенні; визначення ефективності і доцільності витрачання державних коштів і використання державної власності; оцінка обґрунтованості прибуткових і витратних статей державного бюджету і бюджетів державних позабюджетних фондів; фінансова експертиза проектів законів, а також нормативних правових актів органів державної влади, що передбачають витрати, що покриваються за рахунок засобів державного бюджету, або що впливають на формування і виконання державного бюджету і бюджетів державних позабюджетних фондів; аналіз виявлених відхилень від встановлених показників державного бюджету і бюджетів державних позабюджетних фондів і підготовка пропозицій, направлених на їх усунення, а також на вдосконалення бюджетного процесу в цілому; контроль за законністю і своєчасністю руху засобів державного бюджету і засобів позабюджетних фондів в Нацбанку України, уповноважених банках і інших фінансово-кредитних установах держави; забезпечення надходження в прибуткову частину державного бюджету податкових, митних і інших платежів, що забезпечують формування прибуткової частини державного бюджету; оцінка ефективності діяльності міністерств і відомств по використанню засобів державного бюджету і позабюджетних засобів; контроль за правильністю ведення бухгалтерського обліку і звітності; поліпшення бюджетної і податкової дисципліни; виявлення резервів зростання прибуткової бази бюджетів різних рівнів і зниження витратної частини бюджету; контроль за реалізацією механізму міжбюджетних відносин; перевірка обігу бюджетних і позабюджетних засобів в банках і інших кредитних установах; контроль за формуванням і розподілом цільових бюджетних фондів фінансової підтримки регіонів; припинення незаконних рішень за поданням податкових і митних пільг, державних дотацій, субвенцій і іншої допомоги окремим категоріям платників або регіонам; виявлення фінансових зловживань у сфері бюджетних і міжбюджетних відносин; проведення профілактичної інформаційної роботи з метою підвищення бюджетної дисципліни [6].

Хоча державний фінансовий контроль охоплює тільки суспільний сектор економіки, він, як видно з переліку завдань, розповсюджується і на приватнопідприємницьку діяльність, і на всі форми власності, головним чином, шляхом перевірки правильності складання податкових розрахунків, виконання підприємствами державних замовлень, що фінансуються з бюджету: при наданні приватним підприємцям, підприємствам різних форм власності субсидій, дотацій, кредитів, а також податкових пільг. Отже, об'єктом фінансового контролю виступає не тільки бюджетно-податкова сфера і бюджетний процес, але і весь процес фінансово-господарської діяльності суб'єктів ринкових відносин. Цим і визначається величезна роль і значення фінансового контролю як найважливішого елементу державного контролю і управління.

Іншими словами, об'єктом фінансового контролю є грошові відносини, що виникають між державою, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого боку, з приводу повної мобілізації бюджетних коштів, перерозподілу частини національного доходу в територіальному, соціальному і галузевому розрізах і його ефективного використання з метою виконання державою своїх функцій [64].

Система фінансового контролю в цілому складається з наступних елементів:

суб'єкт контролю (хто контролює);

об'єкт контролю (кого контролюють);

предмет контролю (що контролюють);

принципи контролю;

метод (методика) контролю;

техніка і технологія контролю;

ухвалення рішення за наслідками контролю;

оцінка ефективності контролю.

Перераховані елементи системи контролю складають в сукупності механізм фінансового контролю, який повинен регламентуватися нормативними юридичними актами, які в сукупності утворюють фінансове (бюджетне) право.

Фінансове право визначає міру відповідальності економічних суб'єктів за дотримання (або недотримання) бюджетної дисципліни. Без адміністративних, матеріально-фінансових заходів дії на порушників бюджетно-податкового законодавства неможливо досягти високих результатів у виконанні поставлених перед контролем завдань.

Мета і завдання державного фінансового контролю визначають і його основні функції.

Ці функції можна класифікувати по двох ознаках: по-перше, виходячи з соціального і загальнодержавного значення; по-друге, на базі змістовного значення функцій контролю.

Активна, творчо організовувана роль фінансового контролю виявляється в його власних функціях. Як чинник, що забезпечує нормальну дію соціальної системи, ця контрольна діяльність використовує правові засоби дії на суспільні відносини через функції: виявлення відхилення, аналіз причин відхилення, корекція діяльності об'єкту контролю, превенція і правоохорона [48].

Виявлення відхилень включає широкий спектр діяльності. Це - встановлення відхилень у виконанні законів в частині використання засобів державного бюджету; відхилення у формуванні прибуткової частини і використанні витратної частини бюджету; відхилення у сфері фінансової діяльності міністерств, відомств, підприємств і організацій. Аналіз причин відхилень. Ця функція припускає дослідження фактів, що визначили те або інше відхилення, встановлення персоналій, відповідальних за відхилення.

Функція корекції полягає в розробці пропозицій по усуненню виявлених відхилень в процесі формування і виконання бюджету, а також процесі фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій.

Функція превенції. Важливою передумовою розвитку і основою зміцнення ефективності контрольної діяльності є профілактична робота для попередження правопорушень. Мета профілактики - виявлення причин і умов здійснення правопорушень і їх подальше усунення з метою недопущення нових протиправних дій, зниження їх рівня в суспільстві [48].

При всьому різноманітті суб'єктів контрольної діяльності вони всі певною мірою проводять профілактичні заходи. Цілі превенції досягаються: в процесі здійснення контрольної діяльності при виявленні правопорушень і винних осіб; при реалізації правових актів, прийнятих за наслідками контролю, в яких сформульовані рекомендації по усуненню умов, сприяючих правопорушенням; при проведенні контрольними органами конкретних профілактичних заходів.

Особливе місце в системі заходів профілактики займають правові акти контрольних органів. Сам факт винесення обґрунтованої і законної ухвали у справі має важливе превентивне значення, причому не тільки для особи, визнаної винним, але і для всіх осіб, прямо або побічно залучених в процес контролю. Існує цілий ряд спеціальних правових актів профілактичного характеру, що виносяться суб'єктами контролю.

Першорядне значення в діяльності контрольних органів має конкретна профілактична робота: узагальнення результатів перевірок, виявлення і вивчення причин тих або інших недоліків і порушень, умов, які їх викликали, розробка і проведення в життя превентивних заходів організаційного і виховного характеру, надання рекомендацій і обов'язкових вказівок органам управління по ухваленню відповідних заходів.

Отже, профілактика є найбільш перспективним видом контрольної діяльності, основне призначення якої попередити можливі правопорушення, визначити заходи по усуненню умов, сприяючих здійсненню правопорушень, а у разі виявлення неправомірної поведінки привести в дію відповідні правоохоронні засоби.

Функція правоохорони. Контрольна діяльність органів держави є значною мірою правоохоронною, хоча і не зводиться лише до неї. Як засіб забезпечення законності ця функція спрямована на припинення неправомірних дій посадових осіб і громадян, винних в недоліках і порушеннях, і пов'язана з притяганням до юридичної відповідальності, а також застосуванням до цих суб'єктів заходів державної або суспільної дії [48].

За чинним законодавством не всі контрольні органи повноважні як самостійно притягати до відповідальності винних осіб, так і ставити перед вищестоящими органами питання про притягання порушників до адміністративної відповідальності, а перед судово-слідчими - про притягання до кримінальної відповідальності.

Таким чином, можна зробити певні виводи. По-перше державний фінансовий контроль, граючи суттєву роль в забезпеченні функціонування держави, одночасно може кваліфікуватися як функція соціального управління, так і правового регулювання. По-друге, як специфічна форма державної діяльності контрольна діяльність володіє власними функціями: фіксації відхилень, аналізу, коректування, соціальної превенції, правоохорони.

1.3. Особливості системи фінансового контролю за рубежем та в Україні

Міжнародний досвід здійснення державного фінансового контролю (на прикладі Німеччини і Іспанії) [61].

За кордоном органи фінансового контролю вже давно сталі невід'ємної складової демократичного суспільства і обов'язковим елементом управління суспільними фінансовими коштами. Принципи фінансового контролю сформульовані в декларації Ліми про провідні принципи фінансового контролю, прийнятій на IX Конгресі міжнародної організації найвищих органів фінансового контролю (INTOSAI) в жовтні 1977р. Хоча Декларація Ліми з погляду міжнародного права не має обов'язкового характеру, не можна недооцінювати її впливи на розвиток органів фінансового контролю в різних країнах. Міжнародний досвід показує, що в тій або іншій державі, на різних рівнях влади досить ефективно функціонують органи фінансового контролю і, насамперед, в бюджетно-фінансовій сфері. Тому вивчення європейського досвіду здійснення державного фінансового контролю сьогодні для нашої країни має безперечний інтерес.

В зв'язку з цим розглянемо країни з державним фінансовим контролем, близьким сучасній Україні, – ФРН та Іспанію.

Особливістю здійснення державного фінансового контролю в Германії є той факт, що основні правила функціонування фінансової системи цієї країни закріплені у Фінансовій конституції ФРН, яка є найкрупнішим розділом основного закону німецької держави. Цей документ регулює відносини між федерацією, землями, общинами, гарантуючи їх стійкість і запобігаючи різним політичним казусам (наприклад, в результаті зміни кабінету) [61].

У цій країні, з розвиненою ринковою економікою, державний фінансовий контроль здійснюється Федеральною рахунковою палатою і рахунковими палатами земель. Рахункова палата є незалежним органом фінансового контролю, який займає місце між парламентом і урядом країни і є їх помічником. Федеральна рахункова палата контролює як бюджетне фінансування і управління економікою федерації і федеральними об'єктами особливої важливості, так і діяльність державних підприємств, організації соціального страхування, отримуючих державні дотації. Палата може також контролювати установи, які не входять в сферу компетенції федерації, але які мають право управляти федеральними засобами. Федеральна рахункова палата складається з восьми відділів, назви яких визначені виконуваними ними функціями: проведення ревізії рахунків, бюджетного фінансування, контроль установ транспорту і зв'язку, контроль оборонного бюджету, перевірка об'єктів військового і цивільного будівництва, перевірки соціальної сфери, контроль стану підготовки кадрів і ефективного управління економікою, куратор економіки і фінансів. Основною ознакою оцінки діяльності Рахункової палати ФРН є точність і ефективність.

Сучасний стан бюджетної системи і бюджетного устрою Німеччини знайшло віддзеркалення в прийнятому в 1997р. законі «Про подальший розвиток у сфері бюджетного права на федеральному і земельному рівнях». Процес функціонування і взаємодії інституційних структур, уповноважених відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування на виконання функцій з приводу формування, розподілу і контролю за бюджетними, грошовими коштами і зобов'язаннями має на увазі роботу системи бюджетного адміністрування.

Об'єктами бюджетного адміністрування є бюджетні фінансові ресурси: федерального уряду, земельних урядів, комун або общин (муніципалітетів).

Суб'єктами бюджетного адміністрування є: фінансові органи (Міністерство фінансів і його органи на місцях), органи грошово-кредитного регулювання (Бундесбанк і його підрозділи), органи державного фінансового контролю (Рахункова палата ФРН).

Найважливішими видами доходів бюджетів всіх рівнів є обов'язкові платежі (податки, збори, внески). У зв'язку з цим величезне значення має податковий контроль. Рівень збору податків в Германії складає більше 90% і ухилення від сплати податків є не типовим для цієї країни. Це обумовлено тим, що до податкових злочинів, які знаходяться у сфері кримінального переслідування органами податкової поліції, відносяться: ухилення від сплати податків, контрабанда, підробка гербових і акцизних марок, а так само приховування осіб, що скоїли податковий злочин. Ефективному податковому контролю сприяє розвинена банківська система, високий рівень комп'ютеризації податкових служб, наявність відповідної статистичної і аналітичної бази, а так само обмін інформацією між різними фіскальними службами і державними інстанціями. При цьому підлеглість податкових, митних служб і податкової поліції Міністерству фінансів сприяє їх тісній співпраці і взаємодії.

В області фінансового контролю в Германії найбільш значуще діє парламентський контроль. Мається на увазі, перш за все функція державного контролю, яка, в основному, зводиться до контролю за дотриманням законодавства.

Приведені вище дані про організацію фінансового контролю відносяться до країни найбільш близькою по державному пристрою до України. Проте безперечний інтерес в сучасних умовах може представляти організація фінансового контролю і в унітарних державах, особливо які нечасто згадуються в економічній літературі, наприклад, в Іспанії [61].

Іспанія має в своєму складі 50 провінцій, які входять в 17 автономних областей. Голова держави – король, існуючий лад – конституційна монархія.

Фінансовий контроль в цій країні здійснюють законодавчий орган влади – Генеральні Кортеси (двопалатний парламент) і виконавча влада в особі Уряду Іспанії, Міністерства економіки і фінансів. Голова Сенату Іспанії є Президентом Рахункової палати з її місцевими відділеннями – незалежного органу фінансового контролю країни. До речі, саме в Мадриді, столиці держави знаходиться штаб-квартира EUROSAI - Європейська організація найвищих контрольних органів. У Іспанії казначейські функції ділять між собою Канцелярія заступника секретаря по фінансах (СФ) і Генеральний директорат казначейства (ГДК). Обидва є підрозділами другого рівня в Міністерстві фінансів. У країні існує єдиний рахунок Казначейства в Центральному банку. Всі надходження і виплати по ньому контролює Генеральний директорат казначейства. Не дивлячись на те, що контроль за надходженнями на єдиний рахунок покладений на нього, прямої участі в зборі податків він не приймає за винятком деяких неподаткових доходів.

У частині виконання бюджету по витратах Казначейство встановлює обов'язковий графік місячних або квартальних виплат, залишаючи за собою виняткове право — відкладати виплати по деяким категоріям витрат. Контроль здійснюють галузеві департаменти з урахуванням бюджетних асигнувань і графіка наявних виплат. Об'єм, терміни і умови будь-якого державного запозичення визначає Генеральний директорат казначейства [61].

На Канцелярію заступника секретаря по фінансах (СФ) покладені функції контролю за витратами і організації обліку. СФ контролює загальне виконання бюджету. Він готує ковзаючий фінансовий план на місячній основі і визначає бухгалтерські стандарти. За внутрішній контроль і аудит СФ відповідає через своїх фінансових контролерів.

Бюджети регіональних автономних урядів і місцевих органів державного управління не контролюються. Проте обидва ці рівня залежать від державних трансфертів і на них розповсюджуються правила запозичення, що діють.

У країні діє державна інформаційна система, за яку відповідає Міністерство фінансів через СФ. Всі без виключення урядові операції повинні проходити через систему, яка реєструє шість різних етапів виконання бюджету: бюджетні асигнування, узяття зобов'язання, перевірка, платіжна вимога, платіжне доручення і фактичне виділення засобів.

Податковий контроль здійснює і безпосередньо відповідає за збір податків в країні Податкове управління, яке є окремим підрозділом Мінфіну. Воно збирає податки через банківську систему і виступає в ролі державної податкової інспекції [61].

Таким чином, розгляд діяльності органів державного фінансового контролю в європейських країнах показує, що ці органи, як правило, грають активну роль в управлінні державними фінансами. Існуючі органи державного фінансового контролю в більшості своїй незалежні, а їх діяльність є достатньо ефективною.

У організації фінансового контролю, в повсякденній практиці її здійснення в економічно розвинених державах за кордоном є багато раціонального, що можна було б з успіхом використовувати в сучасній Україні. В зв'язку з цим має сенс обмін практичним досвідом по різним питанням фінансового контролю як методичного, так і прикладного характеру. Адже досвід функціонування і розвитку фінансових органів інших країн, поза сумнівом, корисний для ринкової економіки України.

Зробимо екскурс в нещодавню історію [25, 42]. У 1965р. у СРСР проводилася економічна реформа, відома як Косигинська реформа, на Заході як реформа Лібермана — реформа управління народним господарством і планування, яка була здійснена в 1965—1971р.р. Вона характеризувалася впровадженням економічних методів управління, розширенням господарської самостійності підприємств, об'єднань і організацій, широким використанням прийомів матеріального стимулювання. Історично ця реформа зв'язується з ім'ям голови Ради Міністрів СРСР О.М. Косигина. Традиційне проведення реформи пов'язували з ускладненням економічних зв'язків, що знижувало ефективність директивного планування (у 1966р. промисловість СРСР включала більше трьохсот галузей, 47 тис. підприємств, 12.8 тис. первинних будівельних організацій) і з прагненням більш повно використовувати інтенсивні чинники економічного зростання. Останнє було досяжне за допомогою підвищення продуктивності праці через поліпшення його культури, інтенсивності і організації, а також ефективного використання наявних ресурсів. Було визнано, що існуюча система планування недостатньо зацікавлює підприємства в прийнятті високих планових завдань, у впровадженні організаційних і технічних новацій.

Вперше основні ідеї реформи були обнародувані в статті професора Харківського інженерно-економічного інституту і Харківського державного університету О.Г. Лібермана «План, прибуток, премія» в газеті «Правда» і його доповіді «Про вдосконалення планування і матеріальне заохочення роботи промислових підприємств», направлене в ЦК КПРС. Підтримку пропозиціям Лібермана висловили провідні економісти, експерти Держплану СРСР, керівники підприємств та ін.

Стаття поклала початок загальносоюзної економічної дискусії в пресі і ряді економічних експериментів, що підтвердили ефективність запропонованих заходів. У західній пресі концепція реформ отримала назву ліберманизм [42].

Як альтернатива реформі Лібермана, в середовищі інтелігенції радикального «технократічного» напряму, розглядалися ідеї академіка В.М. Глушкова, який з 1962р. розвивав програму тотальної інформатизації економічних процесів, яка повинна була ґрунтуватися на Єдиній Державній Мережі обчислювальних центрів (ЄДМ ОЦ).

У перші десятиліття радянської влади з проблемою управління виробництвом цілком справлявся бюрократичний апарат. Тоді промисловість тільки починала розвиватися, тому весь процес виробництва можна було оглянути єдиним поглядом. Але на початок 50-х років виробництво виросло настільки, що ефективно управляти командно-адміністративними засобами ставало неможливим. Для цього довелося б залучати до управління більше людей, чим проживало в країні. Тому перед економістами виникла проблема – що ж робити далі? На це питання тоді не була знайдена відповідь. Найбільш компетентні в цьому питанні фахівці вважали, що без знищення товарного характеру господарства ні про який рух далі не може бути і мови. Для вирішення цієї проблеми було запропоновано безпосередньо переходити на продуктообмін між містом і селом, як би важко це не здавалося. Але далеко не всі керівники, наділені тоді владою, розуміли до кінця глибину питання і побоялися це робити.

Як відомо, процес виробництва сам дає джерела до вирішення поставлених ним же завдань. Проблема управління економікою не виявилася виключенням. Вже на початку 50-х років з'явилися перші електронно-обчислювальні машини. Кібернетика, наука про яку раніше чули лише професіонали, раптом знайшла широку популярність. Після короткої, але лютої суперечки з приводу становлення ідейної кібернетики, про неї серйозно заговорили як про науку майбутнього. Саме вона могла вирішити проблему наукового управління суспільними процесами. ЕОМ тоді почали активно застосовуватися в багатьох галузях виробництва, всі чудово розуміли, що за цими технічними засобами майбутнє, і цілком доцільно застосовувати їх для управління економікою.

Знайти людину, яка змогла б розробити таку систему для СРСР не склало труднощів. Створення такого проекту доручили академікові В. М. Глушкову, який на той час мав авторитет у всьому світі. Він розробив загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою (ЗДАС). Це був цілком логічний крок до розвитку соціалізму. Проект спочатку був сприйнятий більш ніж позитивно [25].

Передбачалося, що вся виробнича інформація прямо з підприємств поступатиме на обчислювальні центри, які будуть в кожному регіоні. Ці центри зв'язувалися за допомогою мережі в єдину систему, і оброблена інформація поступала в єдиний загальнодержавний центр. За допомогою механізмів зворотного зв'язку здійснювався контроль виконання і постійне коректування управлінських рішень. Тобто система легко працювала в умовах постійної зміни виробничого середовища, і могла сама вносити коректування до рішень в простих ситуаціях. На практиці це привело б до поступового переходу важелів управління від бюрократичного апарату до «компетентніших органів». Адже електронна машина і рішення приймала б швидше, і прораховувала набагато більше варіантів, і не поспішала б додому в кінці робочого дня, і не робила б нічого «по блату». Окрім простого прискорення обробки інформації, це давало можливість прораховувати наперед всі потреби виробництва і оптимізувати зусилля і засоби. Враховуючи величезні швидкості обчислення, процесом виробництва можна було управляти в реальному масштабі часу, «на ходу» усуваючи помилки і недоробки. За допомогою системи можна було управляти цілим комплексом галузей, планувати потреби не тільки заводів, але і людей. Глушков запропонував ввести електронні гроші для розрахунку з населенням в «перехідній» період, які поступово б витіснили «живі» гроші. Ну а прибрати електронні гроші, коли технічні засоби досягнуть потрібного рівня (природно, систему передбачалося вводити поступово, у міру розвитку виробництва і технологій), зовсім не складно. Це був вже науково обґрунтований і спланований перехід до комуністичних відносин. Величезна перевага перед західними країнами полягала в тому, що в СРСР була планова економіка, що дозволяло легко збирати і обробляти інформацію для того, щоб розумно управляти економікою. Прорахований за допомогою ЕОМ науково обґрунтований прогноз міг плавно перетворюватися на державний план, виконання якого за допомогою тієї ж самої системи збору і автоматизованої обробки інформації можна було в деталях контролювати в режимі реального часу і на ходу вносити корективи як до планів, так і в хід їх виконання [42].

Але коли дійшло до справи, то все опинилося не так вже просто. У найостанніший момент проект був відхилений, і замість нього прийняли введення ринкових механізмів для регулювання виробництвом. Це була та сама Косигинська реформа 1965 року. Відмовка банальна: «ринкова» реформа не вимагала ніяких витрат, а для побудови ЗДАС потрібні були чималі гроші. Звичайно, ЗДАС через декілька років окупила б себе, але керівництво вибрало «безкоштовний проект». Можливо, були інші причини – адже введення такої системи спричинило б настільки гігантську революцію в способі виробництва, що це повністю підірвало б старий порядок управління і привело б до корінних перетворень всього. Досить скоро бюрократичний апарат відпав би за непотрібністю, а вивільнення людей з рутини виробництва і обслуговування, і доступ їх до усесторонньої освіти давав можливість управляти виробництвом буквально кожному. Це давало відповідь на те питання, яке ставили класики марксизму, – питання про знищення бюрократії, питання про зняття розподілу праці - верховенство розумової праці над фізичною, питання про дійсне усуспільнення власності. Тобто введення таких революційних заходів вимагало революційної свідомості, а в партії людей, що володіють такою свідомістю, вже було мало. Тим паче, що бюрократія, яка міцно приватизувала владу, вже не хотіла відмовлятися від свого особливого положення. А ринкові відносини якраз і складають той ґрунт, на якому буйним кольором процвітає бюрократія. Замість ЗДАС був узятий курс на децентралізацію управління, що підсилювало владу «верхівки». Головним критерієм ефективності діяльності підприємств ставав прибуток, галузі не могли вже управлятися централізовано, що неминуче привело до посилення ринкового обміну. Навіть якщо підприємство було неприбутковим, але в цілому для галузі або для суспільства, приносило користь, воно все одно оголошувалося «поганим», оскільки за допомогою бюрократичного апарату така «тонкість», як суспільна користь, була далеко не завжди помітна. Тоді ніхто не почав прислухатися до думки Глушкова, який стверджував, що без введення ЗДАС Радянський Союз вже к 80-м рокам чекають «великі труднощі». Навпаки, йому порекомендували тимчасово забути про ЗДАС як про загальну систему, і запропонували вводити проект поступово в окремих галузях, зокрема, у військовій обороні. Звичайно, це привело до серйозних успіхів в цих галузях, але ніяк не означало прориву для країни в цілому, і не вело до бажаного комунізму. Мало того, в економіці в цілому в цей час відбувалося лавиноподібне накопичення елементів товарних, ринкових відносин [25].

У 1965г. економістам, партійним діячам, просто не вистачило політичної і економічної освіти, і в слідстві – цілісного сприйняття миру. Була підірвана економічна платформа соціалізму, що неминуче вело до його звироднілості. Проте, якщо назріла виробнича необхідність, то новий людський досвід не міг зникнути безслідно. Своєрідна «ЗДАС», хоча і куди скромніша по масштабах, була введена на практиці в іншому куточку Землі – в Чилі, під час президентства Сальвадора Альенде. Країна знаходилася в умовах дуже жорсткої економічної блокади з боку США, які як вогню боялися соціалістичних перетворень в Чилі. Тому уряд «Народної єдності» вирішив брати на озброєння науку, оскільки тільки управління науковими методами давала перевагу над капіталістичними гігантами. У Чилі був запрошений один з кращих фахівців в області кібернетики Стаффорд Бір, який, розробив автоматизовану систему управління націоналізованими підприємствами Чилі. Проект отримав назву «Киберсин» [37]. Він був автоматизованою системою збору і обробки інформації, яка складалася з чотирьох основних компонентів: «Кибернет» - мережа, що здійснювалася за допомогою телексного зв'язку; «Киберстрайд» - комп'ютерні програми; «Чико» - математична модель чилійської економіки і ситуативна кімната – головний «мозковий центр», з якого велося управління. Остання була залом з екранами, на яких відображався у вигляді графіків і схем стан економіки Чилі. Звідси можна було управляти виробництвом всієї країни в реальному часі, відразу ж бачити результат ухвалених рішень і при необхідності вносити поправки. Не з запізненням в 9 місяців, як це, за спостереженнями Біра, відбувається в самих передових країнах з ринковою економікою, а тут же, негайно. Це давало величезні переваги і перспективи для країни. Крім того, були передбачені справжні важелі демократії, так звані алгедоничні прилади [52]. У кожному населеному пункті передбачалися «опитні пункти», обладнані такими приладами, - місця, де проводився автоматизований опит населення з приводу заходів, що приймалися. Ці центри були включені в систему, і уряд швидко дізнавався реакцію населення на чергове нововведення.

Така модель держави зовсім не вписувалася в плани «світових лідерів». З подачі ззовні влада в Чилі захопила хунта, і був встановлений фашистський режим Августо Піночета. Киберсин так і не встиг повністю показати себе у дії. Втім, був момент, коли система продемонструвала свої справді фантастичні можливості. Це було в 1972 році, під час інспірованої особливими спецслужбами страйку греміо – союзу власників автотранспорту. Річ у тому, що Чилі вузька і довга гірнича країна, де всі вантажоперевезення здійснюються автотранспортом, 80% якого і контролювали греміо. Припускалося, що страйк приведе до повного паралічу економіки і суспільного життя, а уряд «Народної єдності» не протримається і декількох днів. Але за допомогою «Киберсин» автомобілі, що залишилися в наявності, були організовані таким чином, що показник вантажоперевезень не зменшився, а під час другого страйку навіть збільшився. Ось що дає застосування наукових методів в економіці, з'єднання теорії і практики.

Але не треба вважати, що ці чудові проекти залишилися у минулому. Не за горами час, коли будуть вичерпані енергетичні і сировинні ресурси Землі, і для продовження життя подібні системи виявляться просто необхідними для того, щоб розумно використовувати запаси, що залишилися, і оперативно, але злагоджено, розробляти нові джерела. Сучасні технічні засоби набагато досконалі, ніж за часів Глушкова і Біра, і здійснити проект зараз набагато простіше. Кібернетика – це наука майбутнього, результати якої у вигляді загальнодержавних автоматизованих систем повинні стати справжнім проривом в управлінні державою взагалі [42].

Повернемося до проекту ЗДАС. Для реалізації задуму розробник прохав чотири п'ятирічки часу і державне фінансування на рівні атомних і космічних програм. Економічна віддача починалася через п'ять років, потім процес ставав самофінансованим. Не дивлячись на революційність, майже фантастичність підходу, ідеї Глушкова викликали широкий резонанс і розуміння — це було час тріумфальної реабілітації «буржуазної лженауки кібернетики», а науковий авторитет Глушкова був дуже високий. Але у пресі різко «проти» виступили економісти Ліберман, Белкин і Бірман. Косигин коливався у виборі курсу. Вирішальним аргументом в спорі стало те, що Ліберман витрачання на проведення своєї реформи оцінив у вартість паперу, на якому будуть надруковані відповідні укази, а перші результати пообіцяв вже через лічені місяці. Косигин — «найскупуватіший» член Політбюро, що умів рахувати народну копійку, — вибрав реформу Лібермана.

Хоча Косигин високо цінував Глушкова, але порахував його ідеї дуже радикальними. Абревіатура ЗДАС все-таки потрапила в Директиви XXIII з'їзду партії, але зміст первинного задуму був вихолощений. В основному довелося обмежитися створенням автоматизованих систем управління (АСУ) підприємств. А це цілком не той рівень. «Трагічним» назвав Глушков вирішення уряду про запуск у виробництво ЕОМ серії ЄС, які повторювали застаріваючі комп'ютери серії IBM360. На той час глушковські розробки звели до мінімуму наше відставання від американців, а по окремих направленнях йому вдалося вирватися вперед. Більше СРСР ніколи не призначено було кидати виклик США в області комп'ютерних технологій.

Отже, ми розглянули в першому розділі, особливості фінансового контролю, що склалися в світовій практиці, на прикладах Німеччини і Іспанії. Їх досвід показує, що в Україні за інших умов необхідне створення державної фінансової інформаційно-аналітичної системи, яка могла б надати органам влади і управління оперативну і достовірну інформацію про стан державних фінансів, дозволивши тим самим забезпечити ефективне управління ними.

Приклади і долі двох великих проектів, - ЗДАС, який, через незалежні від розробника обставин, не був упроваджений і "Киберсин", який був скромніший по масштабах, але все ж таки був упроваджений - наполегливо демонструють і диктують подальший розвиток сучасної фінансово-бюджетної сфери діяльності держави (у тому числі і фінансового контролю), планування, управління і економіки в цілому. Упровадивши автоматизовану систему обробки інформації фінансового контролю України по всіх галузях діяльності, зважиться безліч проблем, не тільки пов'язаних з розтратами, шахрайством і незаконним використанням державних коштів в фінансовій сфері, але і з бюрократичним типом діяльності властей, корупцією.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНОГО УПРАВЛІННЯ В ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

2.1. Характеристика праці Контрольно-ревізійного управління в Харківській області

Повернемось знову до Плану заходів Концепції та зупинимося детальніше на п. 15 другого етапу Плану заходів Концепції. Тут планується в період 2010-2014рр. створення єдиної бази даних внутрішнього аудиту [16].

Що ж таке фінансовий контроль і яке місце він займає в системі контрольних заходів, що проводяться КРУ?

Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” [1] (далі - Закон про ДКРС) головним завданням органів ДКРС називає державний фінансовий контроль за використанням і зберіганням державних фінансових ресурсів, необоротних і інших активів, за правильністю визначення підконтрольними суб'єктами потреби в бюджетних коштах і узяття зобов'язань, ефективним використанням грошових коштів і майна, за станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності таких суб'єктів.

При цьому до підконтрольних відносяться, зокрема, суб'єкти господарювання державного сектора економіки, а також підприємства і організації, які одержують (чи отримували раніше) бюджетні кошти або які використовують (чи використовували раніше) державне або комунальне майно.

Передбачено три види фінансового контролю:

інспекція, яка здійснюється у формі ревізій і полягає в документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи. Мета ревізії - виявлення можливих фактів порушення законодавства і встановлення винних посадових і матеріально відповідаючих осіб. Результати ревізії відображаються в акті;

перевірка державних закупівель. Така перевірка проводиться органами ДКРС на всіх стадіях держзакупівель і полягає в документальному і фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства в даній сфері. Результати перевірки висловлюються в акті. До речі нагадаємо, що відповідно до ст. 2 Закону про ДКРС порядок проведення подібних перевірок визначається Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Однак Законом України від 20.03.2008 р. № 150-VI Закон про держзакупівлі був скасований. Замість нього зараз діє Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене Постановою КМУ від 17.10.2008 р. №921;

державний фінансовий аудит. Він полягає в перевірці і аналізі фактичного стану справ в плані законного і ефективного використання державних або комунальних грошових коштів, майна і інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, а також функціонування системи внутрішнього контролю. Результати такого аудиту і їх оцінка висловлюються в звіті.

Нагадаємо, що в даній роботі розглядається пропозиція автоматизації фінансового контролю. Створити подібну систему високого і надійного рівня, а також одночасно зручну для використання, можна тільки при ретельному вивченні процедури контрольно-аудиторської діяльності. Розглянемо в цьому розділі деякі ключові, на погляд автора, сторони контрольно-аудиторського процесу. Наступний матеріал було набуто через нормативно-правову базу, методики та чинне законодавство контрольно-ревізійної діяльності, на прикладі Контрольно-ревізійного управління в Харківській області [1-6, 9-15].

Наукова організація праці (НОП) в контрольно-аудиторському процесі. Процес праці — це сукупність дій працівника на робочому місці, направлених на виконання певного завдання. Для того, щоб завдання виконувалося з найменшими трудовими витратами і найбільшою ефективністю, процес праці повинен бути організований на науковій основі.

Наукова організація праці в контрольно-аудиторському процесі передбачає сполучення техніки (обчислювальних машин, необхідних приладів, обладнання і ін.) і робочої сили в єдиному трудовому процесі; забезпечення найбільш ефективного використання матеріальних і трудових ресурсів; підвищення продуктивності праці при збереженні здоров'я людини і перетворенні праці в необхідну життєву потребу.

Виходячи з основних завдань НОП в контрольно-аудиторському процесі, можна визначити такі основні напрями її розвитку:

скорочення витрат праці на проведення аудиту діяльності підприємства;

впровадження передових форм розподілу і кооперації праці, які забезпечують прояв творчої активності кожного працівника;

поліпшення умов праці;

вдосконалення організації і обслуговування робочих місць аудитора, ревізора;

вивчення і розповсюдження передових прийомів і методів праці;

підготовка і підвищення кваліфікації аудиторів і ревізорів;

вдосконалення нормування праці фахівців, зайнятих в контрольно-аудиторському процесі;

з'єднання матеріальних і моральних стимулів в підвищенні результативності праці і його продуктивності, а також розвиток колегіальності, співдружність і виховання добросовісного відношення до праці.

Об'єктами наукової організації праці в контрольно-аудиторському процесі є організація трудових процесів і робочих місць аудиторів, ревізорів, а також нормування і стимулювання їх праці, розвиток творчих здібностей і суспільної активності.

Організація трудових процесів — це сукупність мер, що забезпечують виконання комплексного комісійного аудиту, контрольних перевірок податкових органів і інших контрольних процедур в заплановані терміни і періоди. До таких заходів відносять створення ревізійних і аудиторських бригад з оптимальною кількістю працівників і їх професійним складом, проведення з ними семінарів з питань методики ревізії і аудиту, а також технології виробництва підприємства, яке є об'єктом контролю.

Організація робочих місць передбачає створення оптимальних умов працівникам для виконання контрольно-аудиторських процедур (виділення виробничій площі, забезпечення обчислювальною технікою, нормативно-довідковою літературою, законодавчими актами і ін.).

Нормування і матеріальне стимулювання праці контрольно-аудиторських працівників є важливими елементами планування і впровадження НОП. Організація використання робочого часу ревізорів і аудиторів на науковій основі, поєднання професій, впровадження раціональної організації і зразкового обслуговування робочих місць, навчання їх передовим прийомам і методам праці обов'язково супроводжуються встановленням відповідних прогресивних норм праці. І навпаки, технічно обґрунтовані норми вимагають раціональної організації праці. Норми, упроваджені при раціональній організації праці, є технічно обґрунтованими і обов'язковими для застосування при плануванні аудиторської і контрольно-ревізійної роботи.

Переддослідницька стадія контрольно-аудиторського процесу, її сутність та визначення факторів ризиків. Ґрунтується на моделюванні контрольно-аудиторського процесу. Весь процес контролю реальних об'єктів його дослідження подається у вигляді моделі.

Типова модель контролю фінансово-господарської діяльності підприємства складається з аналізу різних сфер діяльності об'єкту (рис. 2.1).












Аналіз господарської діяльності















































































Фінансовий аналіз




Управлінський аналіз



































































Зовнішній фінансовий аналіз за даними прилюдної фінансової (бухгалтерською) звітністю




Внутрішньогосподарчий фінансовий аналіз за даними бухгалтерського обліку і звітності




Внутрішньогосподарчий виробничий аналіз за даними управлінського обліку


Рис. 2.1. Типова модель контролю фінансово-господарської діяльності
Виходячи з особливостей виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства, а також з програми комплексного аудиту або перевірки на переддослідницької стадії конкретизують параметри контролю за часом і обсягом контрольних процедур, визначають джерела інформації і методичні прийоми контролю, узагальнюють і реалізують його результати. Так, контролюючи діяльність промислового підприємства, що виготовляє матеріаломістку продукцію, в плані аудиту передбачають більше працівників, що мають спеціальні знання у галузі матеріалознавства і технології цього виробництва; у календарному плані відповідно збільшують час для виконання контрольно-аудиторських процедур в порівнянні з іншими об'єктами контролю.

Аналогічно готують джерела інформації для дослідницької стадії контрольно-аудиторського процесу. Підбирають законодавчі акти, інструкції, положення, методичні вказівки, норми і нормативи, які використовуються при плануванні і витрачанні сировини і матеріалів, а також первинні документи і облікові регістри, звітність по використанню матеріалів у виробництві, їх зберіганню; висновку товарних і інших експертиз, що відображають відповідність витрачених сировини і матеріалів їх технологічному призначенню. Щодо об'єкту перевірки визначають методичні прийоми і контрольно-аудиторські процедури. Для контролю обґрунтованості норм витрачання сировини може бути, наприклад, визначений методичний прийом вибіркових спостережень, здійснюваний за допомогою такої контрольно-аудиторської процедури, як контрольний запуск сировини у виробництво. Разом з тим застосовують такий методичний прийом узагальнення результатів контролю, як документування результатів проміжного контролю.

На основі типової організаційної моделі контролю фінансово-господарської діяльності підприємства аудитори по об'єктах, передбаченим планом комплексного аудиту, складають окремі організаційні моделі. Такими є моделі контролю і аудиту грошових коштів в касі і на рахівницях в банках, товарно-матеріальних цінностей, основних засобів, трудових ресурсів і фонду заробітної плати (оплати праці), розрахункових і кредитних операцій, виконання плану виробництва і собівартості продукції, створення і витрачання фондів економічного стимулювання і резервів, виконання планів капіталовкладень і впровадження нової техніки, збереження власності, обліку, звітності і внутрішньогосподарчого контролю. Зміст цих моделей відображає особливості контрольованого підприємства.

Для ілюстрації може бути використана організаційна модель контролю виробництва, реалізації і собівартості сільськогосподарської продукції, з якої видно, що об'єкти контролю відображають специфічні особливості діяльності контрольованого підприємства, а звідси і конкретизація джерел інформації і методичних прийомів контролю і узагальнення його результатів. До таких особливостей відносять джерела інформації про виробництво, собівартість і реалізацію продукції рослинництва і тваринництва, виконання комплексу агротехнічних і зоотехнічних технологій, племінної і селекційної роботи та інші, які на дослідницькій стадії контрольно-аудиторського процесу перевіряють за участю агрономів і зоотехніків з використанням спеціальних методичних прийомів.

Отже, сутність переддослідницької стадії полягає в створенні організаційного, інформаційного і методичного забезпечення для якісного виконання контрольно-аудиторського процесу.

Першочерговими діями на об'єкті контролю є пред'явлення бригадою контролерів керівникові підприємства повноважень, які засвідчують особу членів бригади і право їх на проведення аудиту. Керівник підприємства, ознайомившись з пред'явленими документами, представляє членів бригади керівникам тих підрозділів, з якими вони спілкуватимуться при проведенні аудиту. Одночасно для контролерів виділяють окреме приміщення і створюють необхідні умови для роботи.

Бригада аудиторів, здійснюючи принцип раптовості, відразу ж проводить контрольно-аудиторські процедури по ревізії каси, вибірковій інвентаризації товарно-матеріальних цінностей і інші заходи, оформляючи результати контролю проміжними актами, які потім включають в акт комплексного аудиту діяльності підприємства. Разом з тим аудитори встановлюють ділові контакти з трудовим колективом, освітлюють цілі і завдання аудиту. Такі контакти дають можливість трудящим брати участь в аудиті, виявленні недоліків і розробці пропозицій по їх усуненню. У разі потреби бригада встановлює контакти з місцевими податковими органами, установами банків, статистичних органів, які можуть мати претензії до діяльності контрольованого підприємства, підмета перевірці внутрішнім аудитом.

Обстеження контрольованого об'єкту полягає у вивченні структури підприємства бригадою безпосередньо в його підрозділах, місць зберігання грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей, забезпечення їх збереження, пристосованості приміщень до розміщення цінностей і здійснення виробничої діяльності. Одночасно вивчають організаційно-розпорядливі документи, видані за контрольований період, розподіл обов'язків між керівництвом підприємства і функціональними службами управління. При цьому перевіряють виконання рішень за наслідками попереднього аудиту, оперативному контролю діяльності підприємства, а також усуненню недоліків, виявлених іншими контрольними органами.

Виходячи з результатів проведених контрольних дій бригада здійснює: коректування програми аудиту - конкретизує об'єкти суцільного і вибіркового контролю, періоди перевірки і ін., уточнює план аудиту - перерозподіляє аудиторів для виконання контрольно-аудиторських процедур, змінює тривалість перевірки об'єктів, знову розраховує параметри мережевого графіка, календаризует робочий план аудиторів, уточнює індивідуальні плани з кожним аудитором.

Чинники ризиків. Характер діяльності — вплив технології на визначеність бізнесу. Найбільша вірогідність зміни внутрішньогосподарчих ризиків в різних видах діяльності залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, майна, будівель і устаткування.

Чесність адміністрації — репутація клієнта повинна викликати особливу настороженість у аудитора, оскільки нечесність в сплаті податків, заховання виручки і ін. пов'язані з погрішностями у фінансовій звітності.

Результати попереднього аудиту — припущення, що помилки, встановлені попереднім аудитом, повторяться при аудиті в звітному року. Це пояснюється тим, що помилки є не одноразовими, а систематичними — завищення цін при спаді виробництва продукції.

Первинний і повторний аудит. Проводячи у клієнта аудит протягом декількох років, аудитори накопичують досвід і знання про можливість помилок в його звітності. Більшість аудиторів встановлюють високий рівень внутрішньогосподарчих ризиків в перший рік аудиту, який скорочується в подальші роки у міру накопичення досвіду.

Професіоналізм бухгалтерських кадрів, правильно поставлений облік знижує аудиторський ризик завдяки достовірності показників простроченої дебіторської заборгованості, накопиченню застарілих товарних запасів, зобов'язань по платежах по дорученням, покриттю відсотків за банківські позики і тому подібне.

Вірогідність привласнення засобів — недостачі, крадіжки, розтрата — це результат привласнення засобів унаслідок недостатнього внутрішнього контролю на об’єкті, що впливає на збільшення внутрішньогосподарчого ризика.

Достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку — проведення інвентаризації цінностей перед складанням річної фінансової звітності підтверджує достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку і відповідних статтях балансу, що полегшує роботу аудитора і знижує вірогідність того, що припускаються похибки при визначенні аудиторського ризика.

Аудитор повинен оцінити перераховані чинники внутрішньогосподарчого ризика і вирішити, який з них важливіший для подальшого обліку при визначенні аудиторського ризика.

Ризик контролю — оцінка ефективності системи внутрішньогосподарчого контролю об’єкту з погляду здатності попереджати помилки або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні. Ризик контролю назад пропорційний ризику невстановлення, тоді як між ризиком контролю і кількістю, що підлягають збору свідоцтв існує пряма залежність. Наприклад, якщо аудитор зробив висновок, що система внутрішньогосподарчого контролю ефективна, то рівень ризика невстановлення може бути підвищеним, а кількість доказів зменшена. Коли система контролю ефективна, аудитор може підвищити рівень ризика невстановлення, оскільки ефективна система внутрішньогосподарчого контролю скорочує вірогідність погрішностей у фінансовій звітності.

Ризик встановлення — це ризик, який аудитор готовий прийняти на себе в тій мірі, в якій він ризикує не встановити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Ризик невстановлення визначає кількість доказів, які аудитор планує зібрати. При низькому рівні не встановлення, аудитор не погоджується брати на себе великий ризик невстановлення помилок через нестачу доказів, тому докладає всі зусилля до отримання більшої кількості доказів, необхідних для дослідження питань, поставлених програмою аудита.

Організація контрольно-аудиторського процесу.
  1   2


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации