Москалюк В. Є. Планування діяльності підприємства - файл n2.doc

приобрести
Москалюк В. Є. Планування діяльності підприємства
скачать (984.3 kb.)
Доступные файлы (7):
n1.docскачать
n2.doc1555kb.05.12.2005 11:04скачать
n3.doc557kb.12.10.2005 16:08скачать
n4.doc187kb.05.12.2005 12:41скачать
n5.doc164kb.21.09.2005 04:36скачать
n6.doc35kb.21.09.2005 01:35скачать
n7.doc142kb.21.09.2005 01:05скачать

n2.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Тема 9. Виробнича інфраструктура

Основні поняття й терміни: вантажопотік, вантажообіг, виробнича
інфраструктура підприємства, енергетичний баланс.


9.1. Особливості функціонування
та планування діяльності підрозділів
виробничої інфраструктури


Неодмінною умовою високопродуктивної роботи підприємства в цілому є ефективна робота первинних виробничих ланок, а також обслуговуючих та допоміжних підрозділів. З огляду на це особливої ваги набувають питання подальшого поліпшення організації управління та планування виробничої інфраструктури.

За умов, коли вимоги до якості продукції постійно зростають, саме інфраструктурні об’єкти значною мірою визначатимуть ефек­тивність технічного й виробничого потенціалу. Брак повноцінного ремонту устаткування, високоякісного оснащення виробництва, складських приміщень для зберігання матеріальних цінностей тощо призводить до зниження споживчих якостей продукції та збільшує витрати виробництва.

Високий рівень розвитку виробничої інфраструктури дасть змогу з максимальною повнотою комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час надходження матеріальних благ до споживача.

Виробнича інфраструктура як об’єкт аналізу має ряд особливостей, які потрібно враховувати під час планування. Функціонування виробничої інфраструктури за рядом істотних ознак відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Голов­на з таких ознак полягає в тому, що результати її роботи відігра­ють роль корисних дій, не набуваючи вигляду продукції в мате­ріально-речовій формі. Користь від діяльності виробничої інфра­структури виявляється лише в процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, коли її виготовлено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже, результат діяльності інфраструктури є послугою виробничого характеру.

Наступна особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція як вид послуги не існує самостійно, поза виробничим процесом. З огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури — їхню про-
сторову незалежність.

Оскільки процес споживання послуг нерозривно пов’язаний із процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати нестачу їх в іншому.

Те, що продукція підрозділів виробничої інфраструктури не матеріалізується в речі, а набуває форми корисних дій і зникає разом із цими діями, є передумовою існування особливого виду резервів в інфраструктурі. Тут ідеться про резервування не продукції, а виробничих потужностей — їхньої пропускної спроможності, можливості технічних приміщень, трудових ресурсів, тощо.

Для кількісного оцінювання рівня розвитку інфраструктури потрібні показники, які характеризували б нагромадження в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією «інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну базу інфраструктури та ступінь її розвитку.

Під час аналізу та планування виробничої інфраструктури необхідно відокремлювати її функціонально-галузеву структуру, тобто такі ланки, як транспортно-складська, інформаційно-кому­нікаційна чи сфера технічного обслуговування (ремонтне, інстру­ментальне, енергетичне).

Розглядаючи складові виробничої інфраструктури підприєм-
ства, можна виокремити дві функції, які вони виконують. Перша — обслуговування процесів основного та допоміжного виробництва. Вона є обов’язковою для всіх підприємств (транс­портне, складське господарство та ін.). Друга — «власне» вироб­ництво — виникає та розвивається як результат, що склався в дея­ких галузях у плані організації виробництва та розподілу праці. Це, наприклад, виробництво різних видів енергії та тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічного оснащення й інстру­менту.

За тієї системи організації промисловості, що склалася нині, — відсутності спеціалізованих підприємств технічного обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва — підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, дільниці) для технічного обслуговування основних виробництв.

Тепер на промислових підприємствах функціонують як самостійні структури інструментальні, енергетичні, ремонтно-меха­нічні, транспортні цехи. Усі вони мають свої особливості функціо­нування, а отже, і особливості планування їхньої діяльності. Слід мати на увазі та враховувати під час планування те, що на великих машинобудівних підприємствах із часів централізованого планування залишилися добре оснащені великі ремонтно-меха­нічні, інструментальні цехи. Їхні потужності здатні виготовляти запасні частини, інструменти як для власних потреб, так і іншим споживачам, наприклад, запасні частини для сільськогосподар­ських машин, оснащення для суміжних підприємств.

Вивчаючи цю тему, слід звернути увагу на те, що в подальшому ми розглядатимемо роботу виробничої інфраструктури великих та середніх підприємств, а малі підприємства користуються, здебільшого, послугами сторонніх спеціалізованих організа­цій (автобази, енергоремонті тощо).

В умовах невизначеної та швидкомінної ринкової кон’юнк­тури база розрахунку основних розділів річного плану не є сталою та може часто змінюватися.

Тому річні плани за деякими розділами потрібно складати за збільшеними показниками. У цих умовах основним терміном планування повинні бути плани на квартал. Це стосується насамперед таких підрозділів, як інструментальний, транспортний цехи, матеріально-технічне забезпечення.

У короткостроковому періоді розробляють оперативні плани, вони мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації та характеризуються різноманітністю прийомів і методів.

У ринкових умовах сучасні модернізовані та нові вітчизняні підприємства користуються здебільшого послугами спеціалізованих підприємств із технічного обслуговування основного виробництва. Це, наприклад, виготовлення прес-форм для підприємств, що випускають склотару, гарантоване ремонтне обслуговування складного устаткування за окремими контрактами, транспортне обслуговування під час зовнішніх перевезень тощо.

Метою планування діяльності підрозділів виробничої інфраструктури є: обґрунтування виробничої програми підрозділу на рік, квартал, місяць; розрахунок потреби в персоналі; обґрунтування витрат виробництва в умовах швидкозмінної ринкової кон’юнктури.

Особливістю планування кожного з підрозділів інфраструктури є те, що застосовуються багато нормативів, понять, термінів, яких немає в основному виробництві, наприклад, вантажообіг, вантажопотік, категорія складності ремонту, міжремонтний цикл і т. ін. [18].

9.2. Планування діяльності інструментальних цехів

План роботи інструментального цеху (ІЦ) розробляє планово-економічний відділ (бюро) підприємства на рік із поквартальним розподілом та щомісячним уточненням.

Основними розділами плану на рік є:

Виробничу програму розробляють на підставі таких вихідних даних:

Виробничу програму ІЦ розробляють за такими показниками:

Номенклатуру технологічного оснащення, яку потрібно буде виготовляти в інструментальних підрозділах, потрібно планувати з урахуванням таких чинників:

До номенклатури випуску продукції, робіт і послуг у натураль­ному вираженні належать штампи, прес-форми, пристрої, загальний вимірювальний та допоміжний інструмент, ремонт, відновлення та модернізація оснащення, інші роботи й послуги. Номенкла­туру виготовлюваної продукції визначає інструментальний відділ, а затверджує головний інженер. Планові завдання з випуску оснащення обґрунтовують розрахунками виробничої потужності ІЦ згідно з діючою методикою.

Обсяги товарної продукції за планом обчислюють у такому вираженні:

Потрібно мати на увазі, що нормативна трудомісткість виготов-
лення технологічного оснащення визначається інструментальним
відділом збільшено, залежно від конструктивно-технологічних пара-
метрів оснащення, на підставі нормативів, які діють на підприємстві.
Варто звернути увагу на те, що планові нормо-години, на відміну від
технологічних, установлюються за станом на початок планового пе-
ріоду й залишаються незмінними до кінця цього періоду. Ця одиниця
обсягу виробництва є стабільнішою за технологічні нормо-години.
Проте недолік її полягає в тому, що вона не підсилює заінтересовано-
сті цеху в зниженні трудомісткості виготовлення оснащення.

Виробнича програма дільниць цеху складається з двох розділів: плану випуску та плану запуску.

Для ІЦ, у складі яких є заготівельні дільниці, доцільно застосовувати систему планування, яка передбачає три номенклатурні плани: 1) за заготівельною дільницею; 2) запуском; 3) випуском інструменту.

З огляду на це потрібно розв’язувати три завдання оперативного управління:

1) формувати місячний номенклатурний план заготівельній дільниці ІЦ;

2) формувати місячний номенклатурний план запуску інструменту;

3) формувати місячний номенклатурний план випуску інструменту.

План ІЦ за чисельністю та заробітною платою розробляють за аналогічними показниками основних цехів.

Методика визначення чисельності робітників така сама, як в основних цехах, — за трудомісткістю, нормами обслуговування.

План собівартості містить:

Об’єктами калькулювання собівартості в ІЦ є собівартість основних видів оснащення, робіт і послуг, що їх виконує цех.

Калькуляційною одиницею може бути: для спеціального осна­щення — одиниця виробу (штамп, прес-форма, модель, пристрій); типовий представник — один виріб; інструмент одного типороз-
міру — 10, 100 од.; для сторонніх організацій — замовлення.

Кошторис витрат цеху на виробництво складається зі статей, аналогічних основним цехам.

Методика визначення планово-розрахункових цін на продук­цію ІЦ. У цехах з великим обсягом різного за типорозмірами технологічного оснащення для визначення собівартості та планово-розрахункових цін застосовують типовий виріб-представник. Для цього технологічне оснащення залежно від призначення, матеріалу, форми, габаритних розмірів та інших ознак класифікують за групами й типами. Від кожної групи вибирають найхарактерніший (типовий) представник.

Внутрішньовиробничі планово-розрахункові ціни на продукцію ІЦ формують на підставі виробничої (цехової) собівартості одиниці продукції. Підставою для визначення собівартості технологічного оснащення є планова калькуляція, що складається на кожного представника цього оснащення, тобто оснащення будь-яких з таких типових представників може бути об’єктом калькулювання.

В умовах упровадження внутрішньогосподарського розрахунку доцільно до планово-розрахункової ціни включати прибуток. Для розрахунку нормативу прибутку в ціні визначають загальну суму прибутку для цеху на плановий рік, а потім розподіляють за виробами пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників (Ззп.о).

Норматив прибутку

, (9.1)

де Рп — прибуток у % основної заробітної плати виробничих робітників, який визначають так:

(9.2)

де П — загальна сума прибутку цеху за планом на рік, грошова одиниця; Зф.з.ц — фонд основної заробітної плати основних вироб­ничих робітників цеху за планом на рік, грошова одиниця.

Обчислена в такий спосіб планово-розрахункова ціна типового представника оснащення є підставою для визначення ціни грош. од. кожного типорозміру оснащення (Ці):

(9.3)

де Ц т.п — планово-розрахункова ціна оснащення і-го типорозміру, грош. од.; Кі — коефіцієнт приведення і-го виробу оснащення до її типового представника. Коефіцієнт приведення характеризує ступінь відхилення конструкторсько-технологічних параметрів типового представника оснащення від конкретного представника певної групи оснащення, які значною мірою відображені в трудомісткості виготовлення оснащення, а саме:

(9.4)

де Ті, Тт.п — планова (технологічна) трудомісткість виготовлення оснащення відповідно і-го й типового представника, нормо-год.

Щоб спростити розрахунки та мати змогу автоматизувати обчислення планово-розрахункових цін на технологічне оснащення, розглянутий метод розрахунку можна визначити по-іншому. За типовими представниками обчислюють питому ціну в розрахунку на одиницю трудомісткості (1 нормо-год), тобто вартість 1 нормо-год виготовлення типового представника оснащення, грошова одиниця:

(9.5)

Планово-розрахункова ціна і-го представника

(9.6)

Планово-розрахункові ціни на продукцію інструментальних цехів, яка виготовляється (надаються послуги виробничого характеру) для сторонніх організацій і підприємств та реалізується за договірними цінами, розробляють на підставі цехової собіварто-
сті, виходячи з калькуляції. У такому разі норматив прибутку може бути вищий, аніж для свого підприємства.

Користуючись планово-розрахунковою ціною ІЦ, можна затвердити план-замовлення на виготовлення оснащення на певний місяць за поданою далі формою (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

ПЛАН-ЗАМОВЛЕННЯ НА ВИГОТОВЛЕННЯ ОСНАЩЕННЯ

Код
оснащення

Найменування

Кількість,
шт.

Планова
трудомісткість одиниці,
нормо-год

Вартість
1 нормо-год, грош. од.

Планово-розрахун-
кова ціна, грош. од.

Норматив прибутку

Обсяг
випуску продукції, грош. од.









































































9.3. Планування діяльності
ремонтного виробництва


Роботи з технічного обслуговування та ремонту устаткування планують на підприємствах у формі перспективного плану, річних і місячних планів-графіків планово-попереджу­вального ремонту (ППР).

Основою планування й оцінювання діяльності ремонтної служ­би та її структурних підрозділів є певні техніко-економічні показники. Система техніко-економічних показників має відповідати меті його функціонування — забезпечити основне виробництво послугами з ремонтного й технічного обслуговування устатку­вання з найменшими витратами.

Планові показники ремонтно-механічного цеху (РМЦ) розроб­ляє відділ головного механіка за участю планово-економічного відділу підприємства.

Основними розділами плану є:

Зауважимо, що виробничу програму складають у номенклатур-
ному вираженні та трудомісткості. Розглянемо, на підставі чого та як формують виробничу програму.

Виробнича програма для РМЦ передбачає виконання таких видів робіт: капітального та середнього ремонту устаткування, малого ремонту та технічного обслуговування устаткування
(в умовах централізованої системи ремонтного обслуговування); виготовлення запасних частин і вузлів для ремонту; модернізації устаткування; монтажу та демонтажу устаткування; виготовлення нестандартного устаткування; інших робіт і послуг.

Потрібно звернути увагу на те, що під час планування робіт РМЦ доцільно передбачати резерв потужності, що становить 10—15 % обсягів ремонтних робіт для непланових (аварійних) ремонтів та інших непередбачених робіт.

Виробничу програму РМЦ визначають згідно з графіком ППР. Річний графік ППР є відділ головного механіка відповідно до норм тривалості міжремонтного циклу, міжремонтного й міжоглядо­вого періодів з урахуванням структури міжремонтного циклу.

Дату чергового планового ремонту визначають, беручи до уваги дату попереднього ремонту, відпрацьований час і стан устат-
кування.

На графіку щодо кожного верстата зазначаються види чергових ремонтів, строки виконання кожного ремонту та огляду протягом року. На підставі річних графіків з урахуванням вимог рівномірності завантаження ремонтних підрозділів розробляють місячні графіки.

Для погодження планів-графіків ремонту з планом основного виробництва потрібно по можливості рівномірно розподіляти простоювання в ремонті за кварталами та місяцями року для однотипного устаткування й забезпечувати рівномірне завантаження ремонтних робітників.

Будуючи графіки огляду та перевірок, ураховують періодичність профілактичних робіт і відповідні норми часу на виконання цих робіт.

Обсяги трудомісткості ремонтних робіт обчислюють як добуток загальної кількості ремонтних одиниць, тобто таких, що підлягають ремонту, на трудомісткість одиниці ремонтної складності за видами ремонтів. При цьому спираються на річний план-графік ремонтних робіт та норми трудомісткості одиниці ремонт­ної складності.

Норми трудомісткості на одиницю ремонтної складності для машинобудівної галузі задаються системою ППР (табл. 9.1), а для поліграфічної, легкої та інших галузей промисловості. Положенням про технічне обслуговування і ремонт устаткування.

Середньорічний обсяг ремонтних робіт Qp можна визначити, якщо відомі склад обладнання, його ремонтна складність, структура та тривалість міжремонтного циклу й міжремонтних періодів, а також одиниць ремонтної складності, скориставшись формулою

(9.7)

де qк, qс, qм, qо — трудомісткість відповідно капітального, середнього, малого ремонту та огляду на одну ремонтну одиницю, людино-год; nк, nс, nм, nо — кількість відповідно капітальних, середніх і малих ремонтів та оглядів у міжремонтному циклі; Тц — тривалість міжремонтного циклу, років; ?R — загальна кількість ремонтних одиниць усього устаткування, що працює в цеху.

За цією формулою визначають середньорічний обсяг слюсарних, верстатних та інших ремонтних робіт окремо.

Обсяги робіт на рік уточнюють за річним планом-графіком ремонту устаткування.

Річний обсяг робіт із міжремонтного обслуговування обчислюють так:

(9.8)

де Фр — річний розрахунковий фонд часу роботи одного верстата, год; КЗМ — змінність роботи обслуговуваного обладнання; НОобс — норма обслуговування на одного робітника за зміну, рем. од.

За цією формулою можна визначити обсяги робіт із міжремонт­ного обслуговування за їх видами (слюсарні, верстатні, мастильні).

Обсяги робіт із модернізації, монтажу та демонтажу, виготовлення нестандартного обладнання тощо, а також послуг стороннім підприємствам розраховують на підставі одноразових кошторисів.

Обсяг виробництва запасних і змінних деталей обчислюють як добуток кількості запланованих до виготовлення деталей на їхню трудомісткість або за планово-розрахунковою ціною.

Розглянемо, як визначають чисельність ремонтних робітників.

До складу робітників РМЦ належать робітники-верстатники, слюсарі, термісти, котельники та ін. Розрізняють дві групи робітників, до розрахунку чисельності яких підходять по-різному.

До 1-ї групи належать робітники, зайняті плановими ремонтами. Їх чисельність визначають за формулою

(9.9)

де — трудомісткість слюсарних робіт, нормо-год; Фр — річний фонд робочого часу одного робітника, год; Кв.н — коефіцієнт виконання норм.

За цією формулою розраховують окремо чисельність верстатників і слюсарів з ремонту.

До 2-ї групи належать робітники, праця яких погано піддається нормуванню. Це робітники з технічного обслуговування устат­кування, мастильники, чергові слюсарі та ін. Зміст і обсяг робіт цієї групи робітників протягом зміни не є сталими.

Чисельність робітників цієї групи визначають за формулою

(9.10)

де ?R — загальна кількість ремонтних одиниць складності устаткування; КЗМ — коефіцієнт змінності роботи устаткування;
НО — норматив обслуговування ремонтних одиниць на одного робітника за зміну.

Задача-приклад. Розрахувати: 1) середньорічні обсяги слюсар­них, верстатних та інших робіт з ремонту устаткування; 2) річний обсяг робіт із міжремонтного обслуговування устаткування; 3) кіль­кість робітників, необхідних для виконання ремонту та міжремонтного обслуговування.

Для проведення відповідних розрахунків є такі вихідні дані: сумарна кількість ремонтних одиниць, норми часу на виконання відповідних ремонтних робіт (табл. 9.2); тривалість міжремонтного періоду й міжремонтного циклу; норми обслуговування; структура ремонтного циклу та інші нормативи системи ПЗР.

Структура міжремонтного циклу має такий вигляд:

К-О-М-О-М-О-С-О-М-О-М-О-С-О-М-О-М-О-К.

Сумарна кількість ремонтних одиниць — ?R = 12 531.

Тривалість міжремонтного циклу — 24 000 год, або 6 років, за двозмінної роботи обладнання.

Режим роботи цехів двозмінний. Тривалість зміни — 8 год. Корисний фонд часу роботи одного робітника — 1835 год на рік. Корисний фонд часу роботи одного верстата — 2000 год на рік. Коефіцієнт змінності роботи верстатів у РМЦ — 0,9, Кв.н — 1,2.

Норми обслуговування на 1 робітника в І зміну:

Розрахунок ведуть у такій послідовності:

1. Визначення середніх річних обсягів слюсарних, робіт проводять за формулою (9.7).

Розрахунки ведуть окремо для слюсарних, верстатних та інших робіт, а також підраховують загальну кількість годин на рік.

Обсяг слюсарних робіт буде:



2. Обчислення річного обсягу робіт з міжремонтного обслуговування проводять за формулою (9.8).

Обсяг слюсарних робіт із технічного обслуговування буде:



3. Розрахунок кількості ремонтних робітників, необхідних для виконання ремонту та міжремонтного обслуговування.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


Виробнича інфраструктура
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации