Шпаргалка з міжнародного менеджменту - файл n1.docx

приобрести
Шпаргалка з міжнародного менеджменту
скачать (102.6 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx103kb.05.06.2012 09:22скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n1.docx

1   2

Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 р. Вона охоплює п'ять ключових положень:

1. Соціальна відповідальність виникає із суспільної влади. Органи влади мають створювати умови і показувати приклади соціальної відповідальності.

2.Бізнес повинен діяти як двостороння відкрита система: з одного боку, враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з іншого — бути відкритим у своїх операціях для громадськості.

3. Соціальні витрати мають бути ретельно обчислені й розглянуті з погляду правомірності їх віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту,

4. Соціальні в-ти, що розподіляються за кожним продуктом, послугою, видом діяльності, в остаточному підсумку оплачуються споживачем.

5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами звичайних сфер їх діяльності.

«залізний закон відповідальності», згідно з яким у довгостроковій перспективі ті, хто не використовує наявну владу в такому напрямі, що його суспільство розглядає як відповідальний, має тенденцію втратити цю владу.

  1. Особливості японського менеджменту

Японський менеджмент стверджує, що надійність визначається трьома факторами: капіталом, матеріалами та людьми. Вони є джерелами розвитку економіки, але їх потрібно використовувати в сукупності, а не кожного окремо.

Групова мотивація становить суть традиційної характеристики японського керуючого. Тут можна виділити три основні тенденції.

1. Довічний найм на роботу.

- дух співробітництва, дух гармонії;

- життя працівників фірми та поза її становить єдине ціле;

- здібності керівників і дар управління персоналом цінуються більш високо, ніж лише комерційна сторона діяльності;

- використовують на інших робочих місцях, якщо не придатний, але не звільняють;

- різного роду компенсації, надбавки, гарантована зарплата.

2. Групове управління.

Керуючі піклуються про мотивацію груп людей. Між групами існує змагання, але водночас і співробітництво. Відповідальність кожної групи - індивідуальна.

3. Управління за допомогою професійних керівників.

Більшість підприємств і комерційних організацій мають форму акціонерних товариств. Однією з рис керуючих в Японії є те, що на великих підприємствах їх власники та керівники - різні особи.

Японський менеджмент виходить з того, що люди хочуть працювати і тому існує тверде переконання, що:

- робота - джерело задоволення;

- люди стараються, щоб досягти цілей, які поставлені;

- важливу роль грає прагнення до самовираження, задоволеннясамолюбства;

- люди готові добровільно взяти на себе відповідальність;

- більшість людей володіє значними творчими здібностями;

-тільки частина інтелектуальних здібностей людей використовується напідприємствах.

Простота японської системи не терпить зайвих органів і бюрократичної тяганини. Японці все більше вдаються до простим і зрозумілим рішенням. Основний девіз: спрощувати і скорочувати.

Іншою важливою особливістю японського менеджменту є концепція безперервного навчання. Японці впевнені, що безперервне навчання призводить до постійного вдосконалення майстерності. Кожна людина шляхом безперервного навчання може поліпшити виконання своєї роботи. Це призводить до саморозвитку, а досягнуті результати приносять моральне задоволення.

Тому виробничий персонал навчають і готують так, щоб зробити знавцями своєї справи і вчасно переміщують його, щоб робітники змогли самовдосконалюватись. Вони все роблять відповідно до науки


  1. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу

Найвідоміша концепція періодизації розвитку міжнародного бізнесу запропонована відомим американським дослідником Річардом Робінсоном. Згідно з його концепцією протягом останніх п'яти століть виокремлюються чотири ери у розвитку міжнародного бізнесу: комерційна, експансійна, концесійна та ера незалежних держав.

Комерційна ера (1500 — 1850 рр.). Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою XIX ст. Пошук величезних особистих вигід, пов'язаних із торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов'язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей міжнародний бізнес дедалі нові покоління підприємців.

Ера експансії (1850 — 1914 рр.). У цей період здійснюються остаточне оформлення і структуризація колоніальних імперій на фоні бурхливого розвитку європейських країн (пізніше США), спричиненого промисловою революцією початку XIX ст. і подальшими досягненнями технологічного розвитку. Відбувся перехід від виведення екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних регіонах як вигідніших і економічно перспективніших сфер міжнародного бізнесу.

Ера концесій (1914 — 1945 рр.). У цей період якісно змінилась роль найбільших компаній, що оперували на колоніальних ринках. Майже повсюдно компанії-концесіонери перетворюються на автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Ера національних держав (1945 — 1970 рр.), якій притаманні дві особливості розвитку. З одного боку, це становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали внаслідок концесійної ери розвинутий економічний базис і певну кадрово-технологічну структуру. З іншого боку і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Таким чином, розвиток міжнародних ринків капіталу одержав новий імпульс, що зумовило появу і розвиток ряду нових фінансових інструментів, зростання сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

Згодом Р. Робінсон виокремив п'яту еру розвитку міжнародного бізнесу, 1.Післявоєнна декада (1945— 1955 рр.), для якої було притаманне утворення численних міжнародних фірм, які здійснювали еф трансфер ресурсів між країнами

2. Період зростання (1955 — 1970 рр.). У цей час утворились великі міжнародні фірми і почала проявлятися міжнародна конкуренція.

3. Кризовий період (1970 — 1980 рр.).В практику міжнародного бізнесу запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політичними ризиками,

4. Новий міжнародний порядок (після 1980 р.). Для сучасного періоду дедалі більшого значення набувають процеси глобалізації й утворення глобальних підприємств. Це виявляється, зокрема, у зростанні прямих іноземних інвестицій.


  1. Політико-правове середовище міжнародних корпорацій

Базовим елементом середовища є політико-правове середовище міжнародних корпорацій.

Політико-правове середовище являє собою систему органів законодавчої, виконавчої і судової влади та законодавчих актів, що регулює ділові операції міжнародних корпорацій, у країні-господарі.

Політична складова політико-правового середовища включає три фактори впливу на діяльність міжнародних корпорацій.

1. Урядові позиції щодо міжнародних операцій:

2. Ефективність державного управління:

3. Політична стабільність:

Структура основних даних політичного аналізу зовнішнього середовища включає таке:

  1. Політичний режим у країні-господарі (країні перебування)та його відносини з країною базування.

  2. Міждержавні угоди між країною перебування і країною базування.

  1. Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах.

  2. Політичні партії і громадські організації в країні базування.

  3. Найвидатніші політичні лідери (короткі біографічні дані).

  4. Основні політичні партії і найвпливовіші громадські організації в країні перебування.

  5. Загальна оцінка політичної стабільності у країні.

Національні системи права мають безпосередній вплив на процес управління зарубіжними відділеннями міжнародних корпорацій.

Міжнародне право являє собою систему міжнародних правових актів, а також неписаних домовленостей, що регламентують міжнародний рух активів і захист прав та інтересів юридичних і фізичних осіб.

Прикладами міжнародного права являються: Женевська конвенція з прав людини, Віденська конвенція дипломатичної безпеки, Загальна угода з торгівлі і тарифів (САТТ), двосторонні і багатосторонні міждержавні угоди про торгівлю, співробітництво і т. ін.


  1. Політична складова міжнародного середовища

Політична складова політико-правового середовища включає три фактори впливу на діяльність міжнародних корпорацій.

1. Урядові позиції щодо міжнародних операцій:

2. Ефективність державного управління:

3. Політична стабільність:

Структура основних даних політичного аналізу зовнішнього середовища включає таке:

  1. Політичний режим у країні-господарі (країні перебування)та його відносини з країною базування.

  2. Міждержавні угоди між країною перебування і країною базування.

  3. Участь країни в політичних блоках і міжнародних економічних союзах.

  4. Політичні партії і громадські організації в країні базування.

  5. Найвидатніші політичні лідери (короткі біографічні дані).

  6. Основні політичні партії і найвпливовіші громадські організації в країні перебування.

  7. Загальна оцінка політичної стабільності у країні.

З урахуванням різноманітного історичного досвіду існує чотири правових системи: звичайне, цивільне, теократичне та соціалістичне право, які використовуються в усіх країнах з певними особливостями.

Національні системи права мають безпосередній вплив на процес управління зарубіжними відділеннями міжнародних корпорацій.


  1. Порівняльна характеристика середовища міжнародних і національних корпорацій

Середовище материнської країни є добре відомим для міжнародної корпорації і не створює особливих складностей для її діяльності.

Середовище приймаючих країн більшою мірою відрізняється від материнського середовища і створює додаткові ризики в організації зарубіжного бізнесу. Середовища приймаючих країн можуть докорінним чином відрізнятись одне від одного. Наприклад, японська корпорація "Тойота" в процесі продажу своїх автомобілів у США, Китаї та Україні має справу із середовищами ринкової розвинутої країни, адміністративно-командної економіки та перехідної системи.

Нейтральне середовище має значення для багатонаціональних корпорацій (БНК) насамперед через вплив міжнародних організацій на ситуацію в країнах-господарях і на світові процеси. Це стосується, зокрема, змін валютних курсів, наприклад, унаслідок дій Міжнародного валютного фонду, Міжнародного та Європейського банків реконструкції та розвитку. Нейтральні води (повітря) також важливі для міжнародних корпорацій з позиції безпеки ділових операцій.

Середовище міжнародного менеджменту (середовище діяльності міжнародних корпорацій) – це сукупність різноманітних відносин і інтересів різних груп і організацій, які складаються у всіх країнах, де корпорація здійснює свої ділові операції.

Порівняльна характеристика середовища для національних і міжнародних компаній

Характеристика середовища

Національні

Міжнародні

Освітнє середовище:

Мови (говорити, писати, спілкуватись)

одна

багато

Соціальне середовище:

Цінності, позиції (через досягнення, сприйняття ринку, наукові методи роботи)

однорідні

різноманітні

Соціальна організація (влада, статус, роль, інститути, мобільність соціальних систем)

Подібна

різна

Політико-правове середовище

Політична орієнтація (влада, ідеологія)

державна

транснаціональна

Правове середовище (закони, кодекси, регулятори)

Цілком уніфіковане

Різне

Національний суверенітет

один

багато

Урядова політика

подібна

різні

Економічне середовище

Економічний розвиток

Подібні стадії

Різні стадії

Економічна система (капіталістична, змішана, соціалістична)

подібна

різна


  1. Розвиток персоналу в міжнародних корпораціях

ключові особливості розвитку персоналу в міжнародних корпораціях.

  1. Вивчення особливостей культури учасників. Наприклад, в Японії ризикувати не прийнято. Тому ви можете виявити, що ніхто з японців не захоче добровільно брати участь у навчаючих рольових іграх, оскільки це означає прийняття рішень і, відповідно, ризик. На Близькому Сході рольові ігри розглядаються як забава для дітей, а не заняття для дорослих.

  1. Публічна критика є табу для деяких культур Далекого Сходу. Подібні труднощі можуть виникнути навіть у такому простому питанні, як вибір добровільного спостерігача в обговоренні або рольовій грі, тому що ця роль передбачає критику поведінки інших людей.

  1. Важливо зберегти «обличчя» фірми, компанії і не допустити незручності стосовно інших людей з країн Близького Сходу, Східної та Західної Африки і деяких європейських країн, включаючи Іспанію та Італію, Фактично проблеми можуть виникнути в будь-якій ситуації, коли поведінка слухачів може стати предметом обговорення і/або критики.

  1. Складним може бути й отримання адекватної оцінки викладання. Навіть якщо ви порушуєте табу, учні не висловлять вам свого незадоволення, оскільки це означає критику вас і спровокує вас до втрати «обличчя».

  1. Правильне розуміння ставлення до роботи, яку вивчаємо, у національній культурі стажерів. У США, наприклад, прийнято навчати торгових агентів написанню листів керівникам вищого рівня, щоб забезпечити їхній доступ в організацію. У Японії така практика не прийнята. Замість цього рекомендуються особисті візити у фірму із залишанням візитних карток.

У подальшому слід засвоїти дві основні функції міжнародної професійної підготовки:

Причини тренінгу в ТНК

1) Організаційні;

• команди прагнуть підвищити ефективність зовнішньоекономічних операцій;

2) Людські:


  1. Системи відбору персоналу в міжнародних компаніях

Існує 4 основних підходи до підбору персоналу, які використовують МНК:

1)етноцентризм. Управлінський персонал на всі ключові позиції, як вдома, так і за кордоном, підбирається з числа «домашніх» керівників. Цей підхід використовується у фірмах з високою централізацією управління;

2)поліцентризм. Призначення на керівні пости за кордоном у країні перебуття представників національностей цієї країни. Цей підхід оснований на довірі до місцевих керівників і кращому знанні ними місцевих ринків, людей і політики уряду країни перебуття;

3)регіоцентризм. У рамках цього підходу передбачається, що глобальні ринки повинні управлятись регіонально, і призначення на ключові пости визначається специфікою регіону. Підхід застосовують, коли товари фірми продаються по всьому світі без змін і лише маркетинг враховує культурні відмінності країн або регіонів;

4)геоцентризм. Відповідно до цього підходу, призначення на ключові пости визначається кваліфікацією робітника і не залежить від національності, культури, оточення. При цьому управління персоналом, виробництво, маркетинг, розподіл ресурсів здійснюються на глобальній основі.

ІІ. Фактори, що впливають на зарплату при зарубіжних призначеннях


  1. Суть міжнародного бізнесу

Міжнародний бізнес - це підприємницька діяльність, пов'язана з використанням капіталу в різноманітних формах і переваг підвищеної ділової активності; здійснюється з метою отримання прибутку і поширюється на міжнародну економічну сферу» 

Міжнародний бізнес включає будь-які господарські операції, що здійснюються двома і більше країнами. Такі ділові взаємовідносини можуть виникати на рівні як приватних, так і державних організацій. У випадку участі приватних компаній у міжнародному бізнесі господарські операції, як правило, проводяться з метою одержання прибутку. Діяльність фірм, що мають державну форму власності, не завжди орієнтована на прибуток. 

Основні причини здійснення міжнародного бізнесу:

1) Вихід до нових джерел корисних копалин і сировини;

2) Доступ до нових ринків робочої сили;

3) Прагнення до нових ринків збуту. 

Характерні риси міжнародного бізнесу:

1) Отримання прибутку відбувається за рахунок використання переваг виходу за межі національних ринків.

2) Підприємства отримують додаткові економічні можливості, що витікають із:
a. Ресурсних особливостей міжнародних ринків;

b. Місткості зарубіжних ринків;

c. Правових особливостей зарубіжних країн;

d. Специфіки міждержавних політичних та економічних взаємовідносин.
3) Внаслідок інтернаціоналізації кожному бізнесу стає максимально доступним глобальний бізнес-сервіс, незалежний від національної належності, орієнтований лише на економічну ефективність.
4) Визначна роль культурного фактора в діяльності міжнародних компаній.
5) Міжнародний бізнес – це система постійно оновлюваних і складно взаємодіючих професійних знань принципово вищого рівня, ніж наявна в будь-якому національному бізнесі.
6) Міжнародний бізнес вбирає в себе найкращі національні зразки, все найкраще у світовій практиці.
7) Принципова відмінність міжнародного бізнесу полягає в оберненій оцінці внутрішньої державної ситуації: негативні тенденції в економіці можуть відкрити додаткові можливості для розвитку міжнародних компаній.

8) На відміну від національної конкуренції, міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у боротьбі з конкурентами в багатьох формах.
9) Інформація – головний стратегічний ресурс міжнародного бізнесу, адаптація – його головна стратегічна зброя.


  1. Суть міжнародного стратегічного планування

У міжнародному менеджменті стратегія - весь комплекс дій, пов'язаний зі створенням і посиленням життєздатності і конкурентних переваг міжнародних корпорацій.

Процес стратегічного планування посідає центральне місце в системі стратегічного управління. Більшість західних і східних фірм використовують стратегічне планування для того, щоб змінити себе, вийти з безнадійних ситуацій, які сформувались зовні та в середині підприємства. Основні передумови переходу до стратегічного планування такі:

§ потреба в об'єднанні різних напрямків діяльності підприємства в умовах розвитку процесів децентралізації та диверсифікації;

Стратегічне планування це систематизовані та більш-менш формалізовані зусилля всього підприємства, спрямовані на розробку та організацію виконання стратегічних планів, проектів і програм. У свою чергу, розробка планів як специфічний вид діяльності — це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів:

Останні два етапи є переходом до впровадження цілісної системи стратегічного управління, оскільки зумовлюють необхідність організаційно-аналітичної та контрольно-координаційної діяльності не лише в органах стратегічного планування, а й у ланках, де виконуються дії, визначені стратегічними планами та програмами.

  1. Суть та особливості прийняття рішення в міжнародних корпораціях

Прийняття управлінських рішень – це визначені відповідальними особами, насамперед керівниками, дії, спрямовані на подолання проблеми, що виникли, наприклад, у зв'язку з невиконанням планових показників, несподіваними змінами в зовнішньому середовищі і т. ін. Таким чином, прийняття рішень є завершальною фазою — інструментом тонкого настроювання планування як для національних, так і міжнародних компаній.

Однак міжнародні рішення, що приймаються з приводу зарубіжних операцій, у транснаціональних корпораціях мають ряд суттєвих особливостей, а саме:

1. Великі масштаби рішень, оскільки реалізація ключових рішень у міжнародних корпораціях пов’язана з перерозподілом і використанням значних ресурсів усієї компанії в цілому.

2. Величезна кількість рішень, оскільки існує багато зарубіжних відділень і численна кількість видів продукції і послуг, по кожному з яких може прийматись одночасно кілька рішень, що можуть суперечити одне одному.

3. Прийняті рішення мають відповідати вимогам локального (національного) законодавства. Це стосується продукції, застосовуваних технологій, роботи з персоналом і т. ін., через що порушено питання сертифікації продукції міжнародних компаній в Україні.

4. Рішення в міжнародних корпораціях ураховують специфіку національних культур, оскільки в їх підготовці і прийнятті беруть участь представники різних країн, що мають різні цінності щодо критеріїв ефективності цих рішень. Дедалі більше рішень приймаються міжнародними командами, в яких має місце взаємодія різних культур.

Важливо звернути увагу і на чіткі особливості прийняття рішень в умовах певних національних культур. У цьому зв’язку наведемо порівняльні приклади прийняття рішень у різних країнах:

США — переважно централізоване прийняття рішень у сфері зовнішньоекономічних операцій. Фактор:необхідність контролю за розвитком світових стратегій.

Японія — прийняття рішень шляхом консенсусу з попередніми ретельними консультаціями, а також поєднання централізованого і децентралізованого підходів до прийняття рішень. Фактори:вищий менеджмент має значну владу, яка піддається перевірці з боку нижчих менеджерів; нижчі менеджери мають повноваження щодо огляду, аналізу, критики рекомендованих варіантів дій.

Великобританія — більшість організацій є досить децентралізованими. Фактори:менеджери вищого рівня не розуміються на технічних деталях бізнесу і передають право прийняття рішень униз; найвищі менеджери також залежать від середніх менеджерів у керівництві безпосереднім процесом прийняття рішення.

Скандинавські країни — децентралізація та участь. Фактори:правова система подібна до німецької;головна увага менеджерів — якість трудового життя;важливість індивідуальності в організації.

Італія — використання традиційних і перевірених засобів прийняття рішень. Фактори:повага до історії і традицій країни;світова роль римського права, що є основою сучасної системи цивільного права.


29.ТНК як об»єкт міжнародного менеджменту

Транснаціональна компанія (корпорація) або скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів». ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

До ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям: 1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств; 2) контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше.

Основними характеристиками транснаціональних компаній є: наявність власників у різних країнах, міжнародний склад працівників, у тому числі менеджерів;міжнародне мислення вищого керівництва; джерела прибутку в різних країнах; міжнародна структура активів; продаж на закордонних ринках, володіння величезними матеріальним і фінансовим потенціалом, є носіями передових досягнень в галузі науки та техніки.

Важливу роль ТНК відіграють в розвитку економік країн, що розвиваються. При цьому ТНК розвивають промисловість цих країн, надають доступ до своїх фінансових ресурсів і технологій, підготовку спеціалістів, а також сприяють просуванню національної продукції країн, що розвивають на зовнішній ринок.

Але з іншого боку, ці країни стають сировинним придатком ТНК, сюда вивозиться екологічно шкідливе виробництво, що змушує здійснювати з боку цих держав різноманітні форми контролю за діяльністю ТНК.

У транснаціональних корпораціях управлінська діяльність відрізняється певною специфікою, хоча суть її, як і в національних компаніях, зводиться до налагодження ефективної співпраці співробітників компанії.

Організація бізнесу в міжнародних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція означає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринках закріплюються за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Вертикальна інтеграція базується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки.

Слід відзначити, що велетенські розміри не є обов'язковими для ТНК. Часто ТНК бувають порівняно невеликими за масштабами операцій, але незвичайно гнучкими, виключно ефективними з точки зору виробництва і прибутку (особливо у сфері наукомісткої технології, обслуговування та ін.).
30.Управління валютними ризиками

Валютні ризики поділяються на три групи, кожна з яких потребує використання спеціальних міжнародних фінансових інструментів.

Якщо курс валюти експортера порівняно з валютою імпортера зростає, то експортер може потерпати від несприятливого обмінного курсу, оскільки отримує від імпортера встановлену кількість валюти його країни, якщо це було передбачено в контракті. Після обміну експортер матиме національної валюти менше, ніж планував. Звичайно, експортер може укласти контракт у валюті своєї країни. Але і в цьому разі він не позбавляється валютних ризиків, оскільки валюта експортера може знецінюватись, а імпортеру менше доведеться витрачати своєї валюти, щоб розрахуватись за контрактом. Тому учасники міжнародного бізнесу вимушені вдаватись до страхування валютних ризиків, що потребує певних витрат, проте в цілому вони значно менші за можливі збитки. Але головна перевага страхування оперативних валютних ризиків полягає в тому, що бізнес стає передбачуваним.

Головними інструментами управління операційними валютними ризиками є:

1)Уникнення ризиків:

а)передача ризиків шляхом укладання контрактів у валюті експортера;

б)попередня оплата;

в)сальдування операційних валютних ризиків шляхом укладання контрактів на продаж одних товарів і купівлю інших з партнерами однієї і тієї самої країни;

г)проведення розрахунків протягом тривалого часу;

д)«кошикове» хеджування — вик платежів і надходжень у великій кількості валют.

2)Короткострокове управління операційними валютними ризиками:

а)форвардні валютні контракти;

б)ф'ючерсні валютні контракти;

в)хеджування короткостроковим кредитом;

г)валютні опціони;

д)перехресне хеджування шляхом укладання контракту на іншу валюту, курс якої «прив'язаний» до партнерської.

3)Довгострокове управління операційними валютними ризиками:

а)паралельні (компенсаційні) позики;

б)валютні свопи;

в)кредитні свопи.

Другий тип валютних ризиків — перерахункові (бухгалтерські). Вони пов'язані з веденням бухгалтерських записів і перерахунком вартості активів і пасивів із однієї валюти в іншу. До цього слід додати й відмінності в системі ведення бухгалтерського обліку в різних країнах, що ускладнює складання об'єктивного консолідованого балансу корпорації.

Економічний валютний ризик пов'язаний зі зміною вартості компанії внаслідок несприятливих змін обмінних курсів у тому разі, коли їх дія поширюється на очікувані надходження грошових коштів. Найбільш популярними інструментами управління економічними валютними ризиками є:

1)вирівнюв грош потоків,які надход до компанії і залишають її при зміні вар-і валют;

2)глобальна диверсифікація;

3)вирівнювання активів та пасивів стосовно використовуваних валют, термінів виконання зобов'язань і партнерів з бізнесу.

31.Функції міжнародного менеджменту

1)Планування. Головною функцією міжнародного менеджменту є стратегічне планування, потреба якого випливає з величезних масштабів усуспільнення виробництва. По своїй суті процес стратегічного планування є основою функціонування всіх управлінських функцій, тому що забезпечує чіткий спосіб оцінки мети корпорації й основу для управління членами організації. Складання плану завжди розглядається як початковий етап процесу управління. Воно означає, що хтось повинен вирішити: що, як, коли та ким має бути виконано.

2)Організація. Як тільки план складений, необхідно підготувати та забезпечити його виконання. Успішна реалізація плану вимагає довгострокових і короткострокових програм, політики, процедур і правил. Вона також передбачає інтеграцію стратегічного плану в структуру корпорації через бюджет і управління цілями. Істотне значення має постійна оцінка реалізації плану для визначення його правильності і виявлення проблем.

3) Координація. Реалізація задач корпорації здійснюється за допомогою діяльності людей. Однак в умовах спеціалізації і поділу праці, особливо міжнародних, необхідно чітко визначати і координувати відносини між людьми і підрозділами міжнародної компанії, інакше ефективність спеціалізації буде загублена. Цю «місію» бере на себе третя функція міжнародного менеджменту - функція координації. Делегування повноважень є основним процесом, за допомогою якого керівники корпорації установлюють формальні взаємини людей в організації.

4)Мотивація — це таке регулювання спонукаючих стимулів людини, при яких виникає бажання працювати так, щоб сприяти досягненню цілей організації. Зробити роботу якісно чужими руками — завдання не з простих. Для цього необхідні: талант, знання та вміння.

4)Контроль. Останнім етапом процесу управління є здійснення контролю, тобто порівняння фактичних результатів із запланованими.


  1. В чому полягають сильні і слабкі сторони широкого географічного розміщення міжнародних корпорацій?

Міжнародний бізнес базується на можливості отримання вигод саме з переваг міждержавних ділових операцій, тобто з того факту, що продаж даного товару в іншій країні або налагодження фірмою однієї країни виробництва в іншій країні

забезпечують залученим у бізнес сторонам більше переваг, ніж вони б мали, якби вели справу у своїх країнах. Це — ключовий момент не лише в розумінні природи і специфіки власне міжнародного бізнесу, але й поясненні виникнення і розвитку міжнародного менеджменту як такого.

Варто звернути увагу на те, що конкретні вигоди міжнародного бізнесу пов’язані з отриманням більшого прибутку з урахуванням таких факторів:

  1. доступ до зарубіжних ринків робочої сили (ціна, кваліфікація);

  2. вихід до родовищ корисних копалин і джерел сировини;

  3. прагнення нових ринків збуту;

  4. збільшення обсягів виробництва і зниження собівартості виробів (ефект масштабу і крива досвіду);

  5. зменшення валютних ризиків.

Підприємці прагнуть використовувати додаткові економічні можливості, що випливають із:


  1. Ера національних держав у розвитку міжнародного бізнесу

Ері національних держав у розвитку міжнародного бізнесу передували такі періоди:

комерційна ера (1500—1850 рр.), ера експансії (1850—1914 рр.), ера концесій (1914—1945 рр.).

Ера національних держав (1945—1970 рр.).

Даному періоду розвитку міжнародного бізнесу притаманні дві особливості розвитку: по-перше, становлення і бурхливий розвиток нових національних держав, що отримали в наслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий економічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру. З другого боку - всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку міжнародного бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій. Це стало поштовхом розвитку міжнародного ринків капіталу, появи і розвитку ряду нових фінансових інструментів, зростанню сфери міжнародного аудиту та консалтингу.

З іншого боку, наймогутніші американські корпорації, використовуючи переваги домінуючого положення США у післявоєнний період, вперше практично здійснили прорив до мультинаціонального бізнесу, тобто до якісно нового ступеня розвитку міжнародного бізнесу фірми, коли весь світ стає, по суті, ареною її конкурентної боротьби і сферою фірмових інтересів. У 60-70 роки їх догнали і перегнали європейські та японські суперники. Завоювання ринків товарів та послуг завжди опосередковується, і в свою чергу опосередковує ще більш жорстку боротьбу тих же суперників на міжнародних, регіональних та національних ринках капіталів, технологій, робочої сили, інформації і т.д.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва і сфери послуг потребує певного комплексу, що називається “пакет розвитку”, що включає: технології, капітал, інформації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це “відразу і разом”, у 70-ті роки було складно, тому країни, що розвивались і їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і у різних фірм, роблячи його “оптимальним для себе”. Оскільки для реального мультинаціонального бізнесу весь світ - поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут можна здійснювати найбільш ефективно.

Подальший розвиток мультинаціональності в міжнародному бізнесі, з зовнішньої точки зору, йшов шляхом зростання кількості ТНК, хоча в 70 і 80-ті роки спостерігається якісний прорив: в число найбільших ТНК входять фірми країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях розвитку: Південна Корея, Філіппіни, Індії, Тайваню і т.д.


1   2


Концепція корпоративної соціальної відповідальності була запропонована Кітом Девісом у 1975 р. Вона охоплює п'ять ключових положень
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации