Шпаргалка з міжнародного менеджменту - файл n1.docx

приобрести
Шпаргалка з міжнародного менеджменту
скачать (102.6 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx103kb.05.06.2012 09:22скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n1.docx

  1   2

  1. Вплив культур на міжнародний менеджмент

  2. Вплив національних культур на міжнародні переговори

  3. Глобалізація і інтернаціоналізація міжнародного бізнесу

  4. Ера глобалізації в міжнародному бізнесі

  5. Ера експансії в міжнародному бізнесі

  6. Ера концесій в міжнародному бізнесі

  7. Ера національних держав в міжнародному бізнесі

  8. Звітність у міжнародному менеджменті

  9. Комерційна ера розвитку міжнародного бізнесу

  10. Комунікаційні бар’єри і підвищення ефективності міжнародних комунікацій

  11. Культурний контекст міжнародного менеджменту

  12. Міжнародні ділові комунікації

  13. Мотивація праці в міжнародному менеджменті

  14. Основні національні школи менеджменту

  15. Основні системи контролю в міжнародних корпораціях

  16. Особливості американської школи менеджменту

  17. Особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій

  18. Особливості етики і соціальної відповідальності міжнародних компаній

  19. Особливості японського менеджменту

  20. Періодизація розвитку міжнародного бізнесу

  21. Політико-правове середовище міжнародних корпорацій

  22. Політична складова міжнародного середовища

  23. Порівняльна характеристика середовища міжнародних і національних корпорацій

  24. Розвиток персоналу в міжнародних корпораціях

  25. Системи відбору персоналу в міжнародних компаніях

  26. Суть міжнародного бізнесу

  27. Суть міжнародного стратегічного планування

  28. Суть та особливості прийняття рішення в міжнародних корпораціях

  29. ТНК як об»єкт між нар.менеджменту

  30. Управління валютними ризиками

  31. Функції міжнародного менеджменту



1.Вплив культур на міжнародний менеджмент

Культура – це набуті знання, які використовуються людьми для пояснення досвіду і загальної суспільної поведінки. Ці знання формують цінності, створюють позиції і впливають на поведінку.

Найважливіші функції менеджменту – це планування, організація і контроль у міжнародних корпораціях здійснюються ефективно в тому випадку, якщо вони сумісні з поняттями і цінностями культурного середовища.

Культура має значний безпосередній вплив на всі функції та інструменти менеджменту. Так, у західних школах менеджменту в цьому плані використовується класична ситуація протистояння маркетингових і виробничих підрозділів у разі невиконання планів продажу. Виробничники звинувачують маркетологів у помилках за плановими показниками через неглибоке вивчення ринку. А маркетологи висувають претензії виробничникам з приводу недостатньої якості продукції та ігнорування справедливих вимог споживачів. Перед слухачами шкіл бізнесу – досвідченими і перспективними менеджерами різних країн – ставиться завдання про шляхи розв’язання проблеми.

Французи вважають винним у ситуації генерального директора, який має особисто розібратись у всьому та усунути конфлікт шляхом роз’яснень, власних оцінок, кадрових переміщень і т. ін.

Німці вважають причиною конфлікту відсутність належних процедур оцінок і прийняття рішень, а тому вихід з конфлікту пов’язують з розробкою правил ділового спілкування і взаємовідносин двох підрозділів. Англійці звинувачують керівників відділів, що не знайшли порозуміння між собою. Тому якнайкраще буде провести семінар для двох підрозділів і навчити учасників конфлікту командній роботі.

Можна згадати й інші сфери впливу культури суспільства на підходи в міжнародному менеджменті:

Проблема впливу культури на міжнародний менеджмент полягає в тому, що в процесі управління кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньо, а через призму власної культури. А тому сприйняття іншої культури нагадує айсберг, видима частина якого – це помічені нами відмінності іншої культури від нашої, а підводна частина айсберга – це непомічені, а отже, і несприйняті нами відмінності іншої культури від нашої. У цьому зв’язку американський дослідник Джеймс Лі запропонував ідею критерію само сприйняття, тобто неусвідомлене сприйняття інших культурних цінностей через власні цінності, що є основною причиною виникнення проблем здійснення бізнесу за кордоном.

Отже, можна зробити висновок, що для врахування культурного контексту діяльності міжнародних корпорацій доводиться враховувати різні концепції та накопичувати досвід взаємодії різних культур у кожній компанії.
2.Вплив національних культур на міжнародні переговори

В процесі міжнародних переговорів особливе значення відіграє переговорна поведінка, яка відповідно й включає особливості різних національних культур.

Дослідити вплив національних культур на міжнародні переговори можна, виділивши східну і західну культури міжнародних переговорів. У східній культурі наголос робиться на правильному формулюванні проблеми. Головна увага при цьому приділяється процесу усвідомлення суті проблеми і доцільності її розв'язання на основі консенсусу (абсолютної згоди). Коли згоди досягнуто, процес міжнародних переговорів просувається значно швидше, оскільки єдине розуміння проблеми практично виключає виникнення суперечностей. При цьому значною в процесі проведення міжнародних переговорів є орієнтація на групову роботу, де цінується конформізм і співпраця.

Процес проведення міжнародних переговорів в Японії має чимало особливостей, які дістали назву «рингісей». Він полягає у тривалому попередньому накопиченні виконавчими керівниками значного обсягу інформації і суджень підлеглих до моменту прийняття рішення. Згода підлеглих або їхня думка формально підтверджується особливою печаткою.

Західна культура проведення переговорів базується на обґрунтуванні кращих варіантів дій та якнайшвидшій їх реалізації. Дуже часто в західній культурі спочатку знаходяться шляхи розв'язання проблем і лише потім організацію переконують у користі та необхідності прийняття рішення. Акцент при цьому робиться на індивідуальному прийнятті рішення та конкретній відповідальності за його виконання.

Важливо звернути увагу і на чіткі особливості проведення переговорів в умовах певних національних культур. Наприклад, в США під час міжнародних переговорів приймається переважно централізоване прийняття рішень у сфері зовнішньоекономічних операцій. В Японії – прийняття рішень шляхом консенсусу з попередніми ретельними консультаціями, а також поєднання централізованого і децентралізованого підходів до прийняття рішень. У Великобританії більшість організацій є досить децентралізованими, тому в міжнародних переговорах право приймати рішення доручається менеджерам середньої ланки управління. В Франції - використовуються різні підходи, однак останнім часом спостерігається тенденція до централізації. В Італії - використання традиційних і перевірених засобів під час переговорів.

Отже, можна зробити висновок, що для успішного проведення міжнародних переговорів потрібно знати й враховувати особливості національних культур. Слід також пам’ятати, що в процесі міжнародних переговорів кожний керівник сприймає іншу культуру не безпосередньо, а через призму власної культури.

3.Глобалізація і інтернаціоналізація міжнародного бізнесу

Глобалізація - це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

За умов глобалізації міжнародні корпорації стають частиною трикутника, в якому, крім них, діють місцеві фірми, а також інші міжнародні конкуренти. Кожній корпорації доводиться вести конкурентну боротьбу в трьох напрямах:

1) з місцевим конкурентом даної країни;

2) з іноземним конкурентом у даній країні;

3) з іноземними конкурентами на зарубіжних ринках.

Щоб отримати успіх в умовах глобалізації, міжнародним корпораціям доводиться пропонувати, а місцевим фірмам сприймати не окремі дії компаній, а цілий комплекс пропозицій - так звані «пакети розвитку» (до складу яких входять: капітал, технології, інформація, кваліфікація і компетентність персоналу, рекламна і консалтингова підтримка, збутова мережа). Наприклад, впровадження в Україні «пакетів розвитку» міжнародних корпорацій «Мак-Дональдс», «Кока-Кола», «Лукойл» та ін.

Інтернаціоналізація міжнародного бізнесу – це поєднання зусиль національних і міжнародних компаній різних країн у здійсненні різноманітних ділових операцій. Інтернаціоналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв’язків у внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.

Теорія інтерналізації містить такі основні положення:

З розвитком процесів інтернаціоналізації форми міжнародного бізнесу змінюються від простих (міжнародна торгівля) до складних (міжнародні корпорації з прямими іноземними інвестиціями).

До основних форм міжнародного бізнесу можна віднести:

4.Ера глобалізації в міжнародному бізнесі

Ера глобалізації (починаючи з 70-х років ХХ століття – до сьогодення) - міжнародні економічні зв'язки охопили практично всі країни, що істотно вплинуло на розвиток як національних економік, так і світової економіки в цілому.

Суть глобалізації полягає в розвитку взаємозв’язків і посиленні взаємозалежності між окремими країнами й географічними регіонами світу.

Глобалізація - це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбуваються в різноманітних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.

Головна особливість глобалізації - загальна стратегічна орієнтація компаній, усесвітня за своїм характером: коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках: мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції; добре знати своїх конкурентів в олігополістичній ринковій структурі; контролювати свої операції; оперувати у високотехнологічних галузях; координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій; інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління; інтегруватися з іншими ТНК тощо.

Головний сенс державної підтримки глобалізації в зовнішньоекономічній політиці полягає в лібералізації, тобто в скороченні або усуненні обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових операцій.

Рушійні чинники глобалізації:

1. Економічні фактори – концентрація і централізація капіталу, зростання кількості крупних промислових і фінансових груп, які все більше виходять за національні межі, здійснюючи діяльність по всьому світу.2. Політичні фактори – державні кордони поступово втрачають своє значення, стають все більше прозорими, посилюються ліберальні тенденції, державне регулювання ринку і товарів 3. Технічні фактори – Інтернет, транспортні комунікації і т.д. 4. Суспільні фактори – послаблення ролі традицій, соціальних зв’язків та звичаїв, підвищення мобільності людей.

Позитивні сторони глобалізації:

1. Економія на масштабах виробництва 2. Поглиблення міжнародного поділу праці

3. Більш ефективний розподіл світових засобів 4. Мобілізація більш значних фінансових ресурсів 5. Підвищення продуктивності праці 6. Розширення життєвих перспектив населення 7. Кінцевим результатом глобалізації повинно стати загальне підвищення добробуту у світі

Негативні сторони глобалізації:

1) Нерівномірний розподіл переваг:

a) Серед країн - основну частину переваг одержують багаті країни, що породжує погрозу конфліктів на регіональному, національному й інтернаціональному рівні;

б) У галузевому розтині - ряд галузей програють від глобалізаційних процесів, гублячи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринків.

2) Потенційна регіональна і глобальна нестабільність через взаємозалежність національних економік на світовому рівні. 3) Деіндустріалізація економіки - глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях, збільшенням питомої ваги зайнятості в сфері послуг. 4) Переведення виробничих потужностей у країни з низькою оплатою праці.5) Збільшення розриву в рівнях оплати праці кваліфікованих і менш кваліфікованих робітників, ріст безробіття серед останніх.

5.Ера експансії в міжнародному бізнесі

Ера експансії (1850-1914 рр.)

Перехід від вивозу екзотичних заморських товарів до видобутку сировини і систематичного плантаційного господарства в колоніальних.

Переваги розвинутих європейських держав ґрунтувались на дешевій сировині, що вироблялась в колоніях. Це спонукало необхідність надходження інвестицій у розвиток колоніальної сировинної індустрії.

Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захисту колоній від зовнішньої загрози і збереження самого колоніального режиму вимагали від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Постали питання урахування місцевих культурних особливостей, освіти і соціальних проблем місцевого населення.

Також відбувається інтенсивний розвиток внутрішньо європейського міжнародного бізнесу. Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, різниця в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення і інші подібні фактори дозволили виділити, з одного боку, країни-виробники промислової продукції і з, іншого боку, країни-ринки для цієї продукції (останні у багатьох випадках виробляли дешеву с/г продукцію).

Особливості:

§ переорієнтація міжнародного бізнесу з вивозу екзотичних товарів на видобуток сировини і систематичне плантаційне господарство в колоніальних регіонах; ріст інвестицій у розвиток виробництва колоніальної продукції;

§ посилення взаємозв'язку бізнесу і державної влади;

§ виникнення міжнародного поділу праці;

§ врахування в діяльності міжнародних компаній місцевих культурних особливостей.


6.Ера концесій в міжнародному бізнесі

Ера концесій (1914-1945 рр.)

Якісно змінилась роль найбільших компаній, які оперували на колоніальних ринках. Відповідні компанії-концесіонери перетворюються в автономні економічні держави, що здійснюють виробничі, торгові, освітні, медичні, транспортні, поліцейські функції не лише для своїх робітників, але часто і для всіх жителів районів, що належать до концесій.

Відбувається формування на концесійних підприємствах значного прошарку туземних менеджерів середньої ланки, яких спеціально навчали, часто - на підприємствах і в навчальних закладах самої метрополії.

Одночасно зростала і національна свідомість колоніальних народів.

Щодо міжнародного бізнесу варто відмітити декілька найбільш характерних моментів. Перший - поразка Німеччини у Першій світовій війні і відповідно перерозподіл світових ринків. Другий - Велика депресія 1929-1932 рр.: вона з усією гостротою поставила питання про ефективність міжнародного бізнесу у порівнянні з внутрішньодержавним, і інтернаціоналізація використання людських ресурсів (що характерна для ери глобалізації). Відмічені перші масові міграції робочих із Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу.

Особливості:

§ Ріст національної самосвідомості колоніальних народів;

§ Загострення суперництва на світових ринках сировини, напівфабрикатів і готових виробів;

§ Інтернаціоналізація використання людських ресурсів;

§ Виявлення переваг і обмежень державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

§ Розширення функцій і сфери впливу міжнародних компаній;

§ Розвиток організаційної структури міжнародного бізнесу;

§ Боротьба за придбання конкурентних переваг, загострення суперництва;

§ Формування прошарку менеджерів середньої ланки з представників місцевого населення.



  1. Ера національних держав в міжнародному бізнесі

Ера національних держав (1945-1970 рр.)

Два головних напрямки розвитку міжнародного бізнесу: по-перше, становлення і бурхливий розвиток десятків нових національних держав, що отримали в наслідок концесійної ери у певному розумінні розвинутий економічний базис і деяку кадрово-технологічну структуру. З другого боку - і всі недоліки колоніального господарського розвитку: від монопродуктових економік до тяжких фінансових проблем. Це стало початковим поштовхом значному розвитку м/н бізнесу: незалежні держави проводили активний пошук ринків збуту традиційних продуктів свого експорту і були активними реципієнтами для будь-яких інвестицій.

Реальне просування національної економіки до ефективного виробництва і сфери послуг потребує певного комплексу, що називається “пакет розвитку”, що включає: технології, капітал, інформації, кваліфікацію і компетентність персоналу, консалтингову підтримку та ін. Але отримати це “відразу і разом”, у 70-ті роки було складно, тому країни, що розвивались і їх фірми брали різні елементи пакету в різних країнах і у різних фірм, роблячи його “оптимальним для себе”. Оскільки для реального мультинаціонального бізнесу весь світ - поле його ділової гри, то формування такого пакету для власних цілей або в інтересах партнерів тут можна здійснювати найбільш ефективно.

Особливості:

§ Розширення сфери міжнародного бізнесу в зв'язку зі становленням і розвитком нових держав;

§ Ріст міжнародних ринків капіталу, сфери міжнародного аудиту і консалтингу;

§ Формування мультинаціонального бізнесу;

§ Створення і залучення мережі мультинаціонального обслуговування (банки, університети, установи охорони здоров'я і т.д.), що підготувало перехід до ери глобалізації.

§ Усвідомлення того, що ретельне врахування взаємних вигод – найбільш ефективна стратегія міжнародних відносин;

§ Врахування культури і національних стереотипів поведінки іноземних партнерів дає економічний ефект і створює конкурентні переваги більш високого порядку;

§ Перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень призводить до поступової заміни управління зовнішньоекономічною діяльністю на міжнародний менеджмент.

8.Звітність у міжнародному менеджменті

Вивчення питань фінансової звітності міжнародних корпорацій має істотне значення, оскільки дані звітів є важливою підставою для здійснення контролю.

Серед документів фінансової звітності ключову роль відіграють п'ять:Звіт про прибутки (США) або рахунок прибутків і збитків (Великобританія).Баланс.Звіт про акціонерний капітал.Звіт про зміну фінансової позиції.Звіт про грошові потоки.

Міжнародна звітність має відповідати не лише загальним вимогам об'єктивності, своєчасності і т. ін., а й спеціальним вимогам:

  1. Відповідність між цінністю інформації та її вартістю.

  2. Збалансованість між потоками інформації і можливостями її якісного використання, уникнення «інформаційного потоку».

  3. Одноманітність інформації, потрібної для керівництва корпорації і філій.

  4. Сумісність методів обробки даних у різних країнах, а саме інформаційної техніки і програмного забезпечення.

  5. Безпечність інформаційних систем, яка усуває можливість несанкціонованого доступу до даних, що становлять предмет комерційної таємниці.

Фінансова звітність філій ґрунтується на національних стандартах бухгалтерського обліку, тобто правилах підготовки фінансових звітів. Кожна країна має власні національні стандарти обліку, проте в багатьох країн вони схожі. Серед стандартів обліку виокремлюють:

  1. Британо-американо-голландську групу (Велика Британія, США, Нідерланди, Канада, Мексика, Індія, Австралія, та ін.). Ця модель функціонує в умовах розвинутого фінансового ринку. Облік орієнтований насамперед на потреби інвесторів і кредиторів. Принципи і правила ведення обліку і складання звітності регулюються національними загальноприйнятими стандартами, що розробляються незалежними професійними організаціями бухгалтерів, а не встановлюються національним законодавством.

  2. Європейсько-японську групу (країни ЄС,Швейцарія, Японія, Єгипет та ін.). Ця модель бухгалтерського обліку орієнтована на державні інтереси оподаткування і макроекономічне планування суспільних ресурсів. Вона має юридичну основу. Бухгалтерські стандарти затверджуються законодавчо і обов'язкові до виконання. Однорідність досягається єдиним планом рахунків і затвердженою методологією фінансової звітності. Професійні організації бухгалтерів відіграють меншу роль, ніж у Великобританії і США.

  3. Південно-американську групу (Латинської Америки). Ця модель бухгалтерського обліку орієнтована на податкові державні інтереси, тому бухгалтерський облік законодавчо уніфікований. Особливістю бухгалтерських стандартів є розкриття методології бухгалтерського обліку в умовах інфляції.

Наявність різних підходів до формування систем обліку ускладнює аналіз стану підприємств, що знаходяться у різних країнах. Якщо ТНК має філії або дочірні компанії в наведених групах країн, то отримані результати їх діяльності можуть бути незіставні. Тому багато компаній, що прагнуть залучити іноземних інвесторів або здійснюють консолідацію фінансової звітності в єдиній валюті, паралельно до прийнятих норм обліку у країні використовують міжнародні стандарти обліку (МСБО).

Основні завд МСБО — гармонізація і прийняття стандартів, що дозволяють збільшити схожість практики ведення бухобліку в різних країнах. МСБО не є обов'язковими і мають рекомендаційний характер.

  1. Комерційна ера розвитку міжнародного бізнесу

Комерційна ера (1500 - 1850 рр.).Починається з часів великих географічних відкриттів і закінчується серединою 19 ст. Пошук величезних особистих вигод, пов’язаних з торгівлею колоніальними товарами в Європі, був потужною рушійною силою, яка визначала розвиток базової форми міжнародної торгівлі. Ризики цього бізнесу були також надзвичайно великими (пов’язані з далекими морськими подорожами), але сама можливість отримання прибутків, що набагато перевищували затрати, залучала в цей самий перший міжнародний бізнес все нові і нові покоління підприємців. Паралельно з ним розвивалась досить велика сфера, яку сучасною мовою можна було б назвати бізнес-сервісом власне міжнародного бізнесу - від інвестиційного і страхового (фінансування торгових експедицій і страхування їх) до інфраструктур (розвиток складського і транспортного господарства). Вагомий імпульс отримала промисловість європейських країн: від суднобудування і металообробки до переробки заморської сировини (передовими країнами щодо розвитку міжнародного бізнесу були Англія, Голландія, Іспанія, Німеччина, Франція).

Особливості:
- пошук особистих вигод, пов'язаних із торгівлею колоніальними товарами в Європі;
- формування бізнесу-сервісу міжнародного бізнесу (інвестиційного, страхового, інфраструктури);

- суверенність і незалежність бізнесу в його закордонних операціях;

- жорстка залежність міжнародного бізнесу від взаємовідносин між країнами;
уперше висвітлені ключові питання міжнародного менеджменту

10. Комунікаційні бар’єри і підвищення ефективності міжнародних комунікацій Однією із найскладніших проблем культурної взаємодії у системі м/н м/нту  є комунікації. Практика м/н дозволяє виділити і сформулювати ряд ключових проблем, з якими стикається менеджер МНК (фірми) у повсякденній роботі і які суттєво залежать від культурного фону. Необхідно чітко застосовувати, ці засоби, щоб підвищити ефективність м/н комунікацій.

1.Мовні бар’єри Практика м/н бізнесу виробила декілька основних рецептів рішення цієї проблеми, і першим серед них потрібно визнати спілкування на головній мові м/н комунікацій - англійській. Знання англійської в обсязі, достатньому для серйозних ділових контактів, - абсолютна вимога для будь-якого менеджера у сучасних умовах.

2.Невербальне спілкування.     Важливими є оцінка і врахування спілкування без слів (жестів, поз, форм привітання, різних ритуалів і т.д.). Не вчасно вставлена у розмову пауза, безневинний (з точки зору своєї культури) жест, не адекватно сприйняті співбесідником із іншої культури, - все це може не лише спотворити враження від реально сказаного, але й визвати жорстку негативну особисту реакцію співбесідника,

3.Сприйняття. Нема сумнівів у тому, що негативний досвід, набутий раніше у спілкуванні з тією чи іншою особою, буде суттєво відбиватись на те, як ми сприймаємо і інтерпретуємо інформацію, що отримуємо від нього взагалі - це добре відомо будь-якому менеджеру. Врахування нюансів сприйняття через призму другої культури - необхідна риса професійно підготовленого менеджера.

4.Стереотипи.Стереотипізація може розглядатись як похідна від неадекватного сприйняття: наклеювання деяких ярликів представникам іншої нації або культури призводить до відмови від об’єктивного сприйняття і аналізу інформації, заміни національними штампами.

5.Обставини часу і місця. Значення плану і порядку в комунікації: їх дотриманню надається особливе значення у східній і ісламській культурі, у той час як західна звертає на це набагато менше уваги. Зміна порядку зустрічі, узгодженої програми переговорів, спроба почати обговорювати раптово виникаючі теми і т. д. - все це може бути розцінено представниками відповідних культур як спроба партнера погіршити їх позиції на переговорах і в майбутніх спільних справах взагалі.

6.Етика.У будь-якій національній культурі питання моралі і етики відіграють першорядну роль, і вони можуть суттєво впливати на ефективність комунікацій. Від питань зовнішнього вигляду на ділових переговорах у чужій країні і до великих проблем моральної прийнятності  тієї чи іншої реклами з точки зору норм даної культури - у свій цій широкій гамі питань м/н менеджер повинен проявляти глибоке знайомство з місцевою культурною традицією і максимум такту при оцінці прийнятності тих чи інших комунікаційних кроків і дій. Бар’єри міжнародних комунікацій

Способи подолання культурних бар’єрів:

11. Культурний контекст міжнародного менеджменту

Успіхи міжнародних корпорацій дедалі більшою мірою залежать від взаємодії всіх працівників, що належать до різних національних культур, ефективного використання в діяльності корпорацій найвищих досягнень компаній різних країн. Вагомий конструктивний внесок до розуміння культурного контексту міжнародного менеджменту зробив голандський дослідник Гірт Гофстед, який здійснив у 1968—1972 рр. масштабне обстеження культурних аспектів управління відділеннями американської транснаціональної корпорації «ІВМ» у 50 країнах. Г. Гофстед запропонував модель, що містить чотири виміри національної культури, які використовуються в процесі управління міжнародними корпораціями:

  1. Дистанціювання влади — ступінь доцільності нерівномірного розподілу (концентрації) влади між різними рівнями управління міжнародних корпорацій.

  2. Прагнення уникнути невизначеності.

  3. Співвідношення між індивідуалізмом і колективізмом.

  4. Тяжіння до маскуналізму (мужності) і фемінізму (жіночості).

Згодом разом з іншими дослідниками в 1987 р. було виявлено і п’ятий часовий вимір національної культури, а саме співвідношення між короткостроковою та довгостроковою орієнтаціями. У проведених дослідженнях кожному з факторів було визначено кількісне значення, що дозволило запропонувати рекомендації з поєднання національної і організаційної культури у відділеннях корпорації по всіх 50 країнах і трьох регіонах: арабському, східно-африканському та західно-африканському. Фонс Тромпенаарс в 1983—1993 рр. провів масштабне дослідження 15 тис. менеджерів різних міжнародних корпорацій у 28 країнах (не менш як по 500 з кожної країни) і запропонував модель, яка включає такі п’ять культурних вимірів:

1)   універсалізм — пристосованість;

2)   індивідуалізм — колективізм;

3)   маскованість — емоційність;

4)   специфічність — розпорошеність;

5)   функціональність — персональність.

Згодом було додано також часовий вимір.

Узагальнення результатів дослідження дозволило виокремити п’ять основних культурних кластерів:

1)   англійський (США та Великобританія);

2)   азіатський (Японія, Китай, Гонконг, Сінгапур);

3)   латиноамериканський (Аргентина, Венесуела, Мексика, Бразилія);

4)   латиноєвропейський (Франція, Бельгія, Іспанія, Італія);

5)   німецький (Австрія, Німеччина, Швейцарія, Чехія).

Ще одна двомірна модель цінностей була запропонована німецьким дослідником Шаломом Шварцем на підставі проведених у 20 країнах досліджень у 1980 р. Горизонтальні виміри включають: консерватизм і відкритість до змін, а вертикальні — самовдосконалення і самодостатність. Відповідно утворюються моделі індивідуальних мотиваційних цінностей: безпека, влада, конформізм, універсалізм і т. ін. Застосування зазначеної моделі менеджерами дозволяє прогнозувати мотивацію працівників різних країн. Для врахування культурного контексту діяльності міжнародних корпорацій доводиться враховувати різні концепції та накопичувати досвід взаємодії різних культур у кожній компанії.

12. Міжнародні ділові комунікації

Діяльність будь-якої країни на міжнародній арені практично неможлива без належних комунікацій, без зв’язків з громадськістю. Основними тенденціями розвитку міжнародних комунікацій є два, на перший погляд, протилежні напрями: глобалізація і персоналізація. Сутність глобалізації полягає у створенні всесвітної мережі комунікації, тобто єдиної мережі, яка охоплює всі країни світу. Частиною глобальної мережі стає мобільний зв’язок, що забезпечує абонентові доступ до зв’язку в будь-якій точці земної кулі. Тому глобалізація і персоналізація не суперечать одна одній, а сприяють безперервному процесу удосконалення зв’язку, отриманню й обміну інформацією за технологічними і мережевими напрямами. У міжнародних комунікаціях найважливішими є розвиток техніки і технології, засобів збору, накопичення, переробки та аналізу інформації, використання сучасних і перспективних інновацій не лише технологічного, а й організаційно-методичного напряму. особливості міжнародних комунікацій:

Основні типи міжнародних комунікацій'.

• Зовнішні міжнародні комунікації Приклад: Комунікації між урядами у зв'язку з дотриманням угод про міжнародну торгівлю.

• Внутрішні міжнародні комунікації Приклад: Спілкування в даній країні менеджера з іншої країни. Менеджери-американці щоденно роблять у США 37 телефонних дзвінків, а в Японії — 34. Японські менеджери роблять в Японії щоденно в середньому 35 телефонних дзвінків, а в США лише 30.

Висхідні комунікації (upward communication):

Спадні комунікації (downward communication):



  1. Мотивація праці в міжнародному менеджменті

Форми стимулювання персоналу міжнародних корпорацій поділяються на чотири групи:

1.Основна матеріальна винагорода розглядається як базисна для будь-якої країни і умов праці. Оклад складає, як правило, від 40 до 70% загального розміру винагороди робітника м/н фірми. Другий рівень - надбавки, доплати, додаткові виплати, премії, комісійні винагороди (для торгових працівників фірми) - складають в сумі до 60% загальних виплат. І третя складова - участь в прибутках та опціони представляють собою особливий інструмент стимулювання, який використовують далеко не всі м/н фірми і в, основному, для керівних працівників.

2.Компенсації - специфічний набір інструментів стимулювання робітників в м/н фірмі (особливо при закордонних призначеннях). Це головне, що відрізняє системи винагородження у «домашньому» середовищі від м/н. Фірми компенсують робітнику реальні і передбачувані затрати, пов’язані з переміщенням (транспорт, оренда приміщень, харчування), а також надають соціальні виплати та пільги (на навчання дітей, по проведенню свят, відпусток.

3.Нематеріальне стимулювання представляє собою класичні форми мотивації співробітників без матеріального винагородження (подяки, нагороди, заохочення, нова робота, дострокове просування), а також ігри, конкурси, програми загального, спеціального навчання.
4.Змішане стимулювання використовує комбіновані (матеріальні і нематеріальні) форми і тому є необхідним доповненням до основного стимулювання і компенсації. Різноманітні прийоми спонукання робітників (призи, подарунки, пенсійні і страхові програми) направлені на укріплення лояльності робітників у теперішньому і збільшення продовження їх активності роботи в майбутньому. 

  1. Основні національні школи менеджменту

1)Американська школа м/ту:

- Перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз.

- Грунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають двохрічну програму магістр ділового адміністрування, які щорічно закінчують понад 70 тис. чол.).

- Жорсткий агресивний м/нт

- Величезна кількість навчальних і наукових видань, спеціальних журналів.

- Утворення компаніями товариських мереж, що допомагають швидше пристосуватись до нового середовища

- Рольові ігри, що демонструють варіанти менеджерської поведінки.

2)Японська школа м/нту:

- Використовує зарубіжний (насамперед США) досвід м/нту

- Грунтується на колективістських засадах

- Акцент робиться на підготовці менеджерів у компаніях

- Зорієнтований на світові ринки 

3)Досвід Франції :

Планування-Державний сектор - 20% ВНП

- Мета уряду - ефективне використання переважної кількості ресурсів країни

- Стратегічне планування в 80-90-і роки

- Два типи державних підприємств:

а)ринкового типу, конкурують на ринку і втручання держави в їх діяльність незначне;

б)монополісти, яких підтримує держава.

- Пріоритети п’ятирічних планів: економічне зростання, цінова стабілізація, баланс у зовнішньоекономічних розрахунках, належна зайнятість, підтримка пріоритетних галузей промисловості і національних проектів

- Органи планування: секретаріат (20 чол.), комісаріат (150 фахівців).

3)Досвід Німеччини: влада і кодекси:

- Довіра влади у керівництві трудовою діяльністю;

- Авторитаризм - функція лідерства

- Турбота менеджерів про підлеглих

- Закон про залучення робітників до управління підприємствами (1951 р.)

- Утворення виробничих рад: вибори через 4 р, що пров свої засідання в робочий час

- Включення представників трудового колективу (трудових директорів) до складу виконавчого комітету, в яких вони представляють інтереси співробітників і одночасно приймають рішення в інтересах всього підприємства.

4)Австралія

- Вплив на м/нт моральних аспектів

- Наголос на політичні і соціальні цінності досягнення

- Сприйняття ризику

5)Італія

- Дії у середовищі з низькими ризиками

- Конкурентоспроможність італійських менеджерів

- Схильність до групового прийняття рішень

7)Великобританія

- Висока цінність безпечності, винахідливості, адаптивності, логіки

- Індивідуалізм вважається найвищою цінністю. 

  1. Основні системи контролю в міжнародних корпораціях

Ця система містить чотири основні ланки: особистий контроль, бюрократичний контроль, контроль за результатами та культурний контроль.

Особистий контроль ґрунтується на особистих контактах із підлеглими, у процесі яких здійснюється безпосередній нагляд за їхніми діями або ж з'ясовуються причини відхилень від стандартів чи шляхи усунення недоліків. Переваги: -в менеджерів вищого рівня формуються особисті враження щодо діяльності підлеглих. -подолання національних культурних відмінностей між працівниками компанії і формуванні корпоративної культури. Недолік: велика трудомісткість і обмеженість через завантаженість вищих менеджерів.

Бюрократичний контроль здійснюється через систему процедур і правил, що регламентують діяльність підрозділів. найпоширенішими видами бюрократичного контролю є бюджетний контроль і правила капітальних витрат. Переваги бюджетного контролю пов'язані з простотою і незначними витратами часу. У процесі бюджетного контролю широко використовуються засоби обчислювальної техніки. Недоліки бюджетного контролю пов'язані головним чином з тим, що фокус контролю зміщується з кінцевого виконання на використання коштів, що призводить до завищення бюджетів. Однак, незважаючи на зазначені недоліки, бюджетний контроль має універсальний характер.

Правила капітальних витрат означають обмеження повноважень менеджерів підрозділів корпорації, насамперед зарубіжних відділень, у прийнятті рішень щодо закупівлі капітальних активів. Зазначені правила акцентують увагу менеджерів на процесі витрачання грошей. Переваги такого контролю полягають в узгодженні поточної діяльності зарубіжних відділень із загальними цілями компанії. Недоліки зазначеного методу контролю пов'язані з додатковими витратами часу на узгодження рішення, тому цей метод використовується лише у випадку значних витрат.

Контроль за результатами — пов'язаний з орієнтацією підрозділу на досягнення кінцевих цілей. У такому разі процес контролю поділяється на три етапи: 1) установлення цілей підрозділу, 2) кількісне вираження цілей через певні показники: продуктивність, прибутковість, частка ринку і т. ін., 3) оцінка діяльності менеджерів за їхньою здатністю досягати цілей. перевагами є -простота та орієнтація на досягнення зарубіжними підрозділами таких кінцевих результатів, які пов'язані із загальними цілями корпорації. -можливість його поєднання із системою винагород і стимулюванням менеджерів. недоліки цього контролю — складність пошуку таких ключових показників, які б вичерпно віддзеркалювали кінцеві результати діяльності зарубіжних підрозділів. Адже навіть показник прибутку не є достатнім, особливо в умовах використання затратної моделі трансферного ціноутворення. Крім того, контроль за результатами потребує трудомістких і складних переговорів між керівниками зарубіжних підрозділів і штаб-квартирою.

Культурний контроль означає регулювання поведінки працівників за допомогою спільних цінностей, норм, традицій, ритуалів, переконань та інших складових організаційної культури. На відміну від бюрократичного чи фінансового контролю, побудованого на жорстких механізмах, культурний контроль ґрунтується на здатності індивідів чи групи самостійно визначати відповідні норми поведінки чи рівні продуктивності праці. Культурний контроль найчастіше використовується за умов командної роботи і динамічних змін технології.

  1. Особливості американської школи менеджменту

Американська школа менеджменту - перша історична класична школа, що залишається провідною у світі і зараз. Підготовка менеджерів в школах бізнесу цієї країни є висококваліфікованою, орієнтованою на вузькоспеціалізоване освоєння економічних дисциплін.

Основні риси американської школи менеджменту:

- грунтовна менеджерська освіта (268 шкіл бізнесу мають двохрічну програму магістр ділового адміністрування – The Master of Business Administration – які щорічно закінчують понад 70 тисяч чоловік),

- жорсткий агресивний менеджмент,

-величезна кількість навчальних і наукових видань спеціальних, журналів.

Школи управління (школи бізнесу) займаються питаннями підготовки і підвищення кваліфікації фахівців і менеджерів по різних напрямах.

В даний час налічується понад 300 шкіл бізнесу, шкіл адміністрації і економіки, шкіл промислового управління, в яких використовується двох- і чотирирічне навчання, є докторантура і короткострокові курси вдосконалення.

Фірми в області менеджмент-консалтинга добре розуміють важливу закономірність – той, хто не займається вдосконаленням управління, рано чи пізно починає відставати і, отже, втрачати конкурентоспроможність. Тому, як показала американська практика, витрати на консалтинг (як і на підготовку і підвищення кваліфікації персоналу) є своєрідним внеском в підтримку і розвиток конкурентоспроможності як конкретної компанії, так і національної економіки в цілому.

Американські компанії досягли великих успіхів внаслідок глобалізації діяльності. До того ж, залишаючись однією із провідних, ця школа дала великий вклад в розвиток менеджменту в світі в цілому.

Американська школа менеджменту постійно створює і розвиває наукові школи управління , менеджмент здійснюється на основі чітко розроблених систем і правил, глобальному мисленні, америкнаські менеджери широко застосовують технології управління, розроблені в університетах.



  1. Особливості діяльності менеджерів міжнародних корпорацій

Успішна діяльність менеджерів у міжнародних корпораціях потребує їх високої кваліфікації. Вона забезпечується не лише набутим досвідом, а й професійною управлінською освітою, яка надається в провідних школах бізнесу, а також постійним навчанням у міжнародних корпораціях. Дуже важливо, щоб менеджер постійно підвищував свої знання, ерудицію.

Управлінські кадри міжнародних компаній мають двох'ярусну структуру. По-перше, на рівні філій комплектуються кадри, спроможні керувати діяльністю підприємства всередині кожної з країн, де розташована філія. По-друге, на рівні головної або регіональної штаб-квартири компанії повинні працювати люди, спроможні координувати й управляти різноманітними закордонними і регіональними операціями фірми. Ці дві характеристики апарату управління тісно пов'язані між собою, оскільки саме персонал головної штаб-квартири відбирає керівників закордонних філій і оцінює їхню діяльність.

розмежування менеджерів міжнародних компаній на чотири категорії:

1) менеджери підрозділів чи бізнес-менеджери, що підтримують єдиний набір уніфікованих об’єднаних стандартів і відповідають за ефективний розподіл довірених у їхнє введення активів шляхом координації робіт, ресурсів у всьому географічному діапазоні функціонування компанії, їхній головний пріоритет – максимізація ефективності підрозділу в глобальному масштабі.

2) менеджери по країнах, котрі фокусують свою увагу на національних ринках та забезпечують чутливість, гнучкість та адаптивність компанії до локальних умов з урахуванням діяльності місцевих і зовнішніх конкурентів, а також вимог національних регулюючих інститутів; головне завдання– розуміння місцевого ділового середовища і захист інтересів діяльності компанії на даному ринку;

3) функціональні менеджери представляють ланки, що з’єднують різні зони функціональної спеціалізації компанії в глобальному масштабі; функціональні менеджери повинні прагнути оптимізувати вертикальні відносини, забезпечуючи максимальну функціональну ефективність за рахунок використання відмінностей параметрів національних ринків, на яких є присутньою компанія;

4) корпоративні менеджери – керівники компаній, що керують комплексною мережею взаємодій через усі підрозділи; їхнім завданням є оптимізація міжнародної присутності корпорації та інтеграція всіх рівнів відповідальності.

Результативність корпоративних менеджерів-інтеграторів найбільш важлива у забезпеченні загально корпоративних показників розвитку ТНК. Роль корпоративних менеджерів особливо зростає в останні роки, коли, з одного боку, підсилюється дія низки ринкових і технологічних факторів глобалізації, а з іншого – має місце явне домінування регіонального вектора діяльності абсолютної більшості компаній – суб’єктів міжнародного бізнесу.


  1. Особливості етики і соціальної відповідальності міжнародних компаній

Етика — система моральних принципів, яка зобов'язує відрізняти правильну поведінку від неправильної.

Важливо зазначити такі особливості етики в міжнародних корпораціях:

1.Менеджмент має враховувати відмінність культурних вимірів етичної поведінки однієї і тієї самої компанії в різних країнах.

2.Нормативні вимоги щодо етичних аспектів дій менеджерів у приймаючій країні з боку законодавства материнської країни і штаб-квартири менш жорсткі, ніж у своїй країні, тобто існують подвійні етичні стандарти.

3.Діяльність міжнародних корпорацій спричиняє політичні страхи в країнах — реципієнтах (загроза реалізації в процесі зовнішньої торгівлі інтересів країн-донорів, а не приймаючих країн, вплив країн походження через транснаціональні корпорації на політичні процеси в приймаючих країнах, загрози політичній безпеці).

4.Загроза виникнення суперечностей між тими приймаючими країнами, в яких інтереси міжнародної корпорації можуть конфліктувати, наприклад, при переведенні бізнесу з однієї країни в іншу і втратою нею робочих місць і джерел податків, незважаючи на прагнення корпорацій зберегти основний капітал за будь-якої ціни.

5.Поширеною є практика хабарів місцевим чиновникам органів державної влади й управління з боку міжнародних корпорацій за сприяння компанії всупереч вимогам законодавства приймаючої країни.

6.Дискусії щодо етичних аспектів міжнародного менеджменту часто мають емоційний характер.

Менеджмент ТНК несе перед суспільством подвійну в-дальність: юр і соціальну.

Юридична відповідальність — додержання конкретних законів і норм регулювання, які визначають, що може, а чого не може робити організація. Юридична відповідальність притаманна компаніям, які дотримуються традиційної моделі бізнесу.

Соціальна відповідальність — певний рівень добровільного реагування організації на соціальні проблеми.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

• сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи;

• зміна потреб і сподівань широкої громадськості;

• залучення дод ресурсів для надання допомоги в розв'язанні соціальних проблем;

• моральні зобов'язання щодо соціальної відповідальності.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

• порушення принципу максимізації прибутку;

• додаткові витрати на соціальну відповідальність;

• недостатня звітність широкій громадськості;

• недостатня кваліфікація у розв'язанні соціальних проблем.
  1   2


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации