Борзенко О.І., Гетьманець М.Ф. Українська мова та література. Довідник. Книга 2 - файл Borzenko_Hetmanets_Ukr_mova_ta_literatura._Dovidnyk._Knyha_2_Ukr_literatura_2008.doc

приобрести
Борзенко О.І., Гетьманець М.Ф. Українська мова та література. Довідник. Книга 2
скачать (974.3 kb.)
Доступные файлы (1):
Borzenko_Hetmanets_Ukr_mova_ta_literatura._Dovidnyk._Knyha_2_Ukr_literatura_2008.doc1822kb.09.04.2008 14:58скачать

Borzenko_Hetmanets_Ukr_mova_ta_literatura._Dovidnyk._Knyha_2_Ukr_literatura_2008.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53
УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Усна народна творчість — важлива час­тина національної культури. Вона є джере­лом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уяв­лень.

Фольклор здійснив відчутний вплив на становлення й розвиток літератури. Народ­нопоетичні мотиви відіграли помітну роль у формуванні літературних сюжетів, а фольк­лорні теми, образи, персонажі використову­валися й переосмислювалися літературою упродовж всього її існування. Письменники завжди запозичували з народної творчості символіку, використовували і модифікували фольклорні жанри.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізна­вальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колек­тиву, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.

Календарно-обрядова поезія •••••••• Одним з найбільш давніх явищ українсь­кого фольклору є календарно-обрядова по­езія. Вона виникла ще в дохристиянський період і була нерозривно пов'язана з річною господарською діяльністю та родинним по­бутом. Цикли календарно-обрядової поезії співвідносилися з певними періодами хлібо­робського року та відповідними трудовими процесами. До календарно-обрядової твор­чості належать колядки та щедрівки, вес­нянки, русальні, купальські, * жниварські пісні тощо.

В давнину словесна частина календар­ного обряду виконувала магічну функцію. Вона ґрунтувалася на вірі у здатність сло­весних заклинань впливати на сили приро­ди та життя людей. З часом магічна функ­ція календарної обрядовості поступилася естетичній. Традиційне селянське середо­вище, визначене хліборобською спеціаліза­цією, надовго затримало календарні обряди. З року в рік вони супроводжували життя українського селянина, визначаючи в ньо­му кульмінаційні моменти з їх урочистою, святковою атмосферою. Бувши в основі своїй традиційним, календарне кола щороку ніби по-новому відкривалося для хлібороба

в емоційному колективному співпереживан­ні природних та господарських процесів.

Українські народні обряди зазнали від­чутного впливу християнства. У свою чергу християнська традиція увібрала в себе ок­ремі елементи архаїчної обрядовості. Трива­ла взаємодія церковного та хліборобського календарів витворила яскравий культурний феномен українського народного обряду.

Колядками та щедрівками називають різдвяно-новорічні величальні обрядові піс­ні, генетично пов'язані з аграрним культом. Під впливом християнства їх побутування було погоджене зі святкуванням Різдва та Нового року. Відповідно вони розрізняються за часом виконання — колядки виконують­ся перед Різдвом, а щедрівки — проти Ново­го року (за юліанським календарем). Часто щедрівку можна впізнати та відрізнити від колядки за наявністю традиційної формули «Щедрий вечір, добрий вечір...». В обрядах колядування та щедрування брала участь переважно сільська молодь. Напередод­ні Різдва гурт молоді, обравши «отамана», «скарбника» й «міхоношу», ішов від хати до хати й виконував колядки — величання господарям і членам їхньої родини з поба­жанням сімейного щастя, щедрого врожаю та достатку. За виконання пісень колядни­ки одержували подарунки. Колядування не­рідко поєднувалося з обрядом водіння кози та різдвяною вертепною виставою. Напере­додні Нового року молодь обходила село, виконуючи щедрівки, а вранці наступного дня господарів вітали діти, співаючи засівальних пісень з побажанням добробуту на цілий рік. Слід також згадати про церковні колядки, в яких передається емоційне пере­живання різдвяних подій.

В календарному колі за колядками та щедрівками ідуть веснянки ( в Галичині — гаївки, гагілки). Це календарно-обрядові твори, присвячені приходу весни. Старовин­ні веснянки супроводжували розгортання магічного ритуального дійства, покликано­го вплинути на сили природи. Як правило, веснянки виконувалися дівчатами. Частіше це були хороводні лісні, в яких з радісним піднесенням віталося весняне пробудження природи та висловлювались сподівання на щедрий врожай. Існує також велика група веснянок пізнього походження. Це твори

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

ліричного та жартівливого характеру, які практично втратили зв'язок з ритуальною обрядовістю. У таких веснянках переважа­ють мотиви кохання, а самі твори наближа­ються до ліричних пісень.

Наприкінці весни або на початку літа виконувались русальні пісні. В давнину вони супроводжували обряд русалій, який припадав на так званий русальний тиждень. Русальним, «зеленим», «клечальним» на­зивали тиждень перед святом Трійці. Три останні дні цього тижня і три перші дні наступного називають зеленими святами. Тоді селяни прикрашали зіллям та гілками дерев свої помешкання. За народними віру­ваннями, саме в цей час прокидалися мерці й виходили з води русалки. Вважалося, що вони могли впливати на життя й добробут мешканців села. Русальні пісні виконува­ли роль магічних заклинань, потрібних для здобуття прихильності надприродних істот.

Яскравим проявом українського кален­дарного обряду є свято Івана Купала. Це свято літнього сонцестояння, яке відзнача­лося в ніч з 23 на 24 червня (з 6 на 7 лип­ня за григоріанським календарем). У цей час сільська молодь збиралася біля річок або озер. Там розпалювали багаття, влашто­вували ігри, водили хороводи, ворожили, виконували купальські пісні. Головними атрибутами свята були Купало і Марена — опудала, які підлягали ритуальному зни­щенню. Най­частіше їх відносили до річки і там топили, співаючи купальських пісень. Очевидно, давній купальський ритуал був заснований на поєднанні магії води, вогню і словесного заклинання. Вважається, що він був покликаний забезпечити збереження врожаю, сприяти очищенню людини напе­редодні жнивної пори. Народ зберіг віруван­ня, згідно з якими саме на свято Івана Ку­пала природа розкриває свої таємниці. Існує легенда, що в купальську ніч щасливці мо­жуть натрапити в лісі на квітку папороті, яка вказує на місце схованки скарбу. Ку­пальська ніч пов'язана також з дівочими во­рожіннями. Дівчата йшли на річку і пуска­ли заздалегідь виготовлені вінки за течією, співали пісень і стежили, до якого берега пристане вінок і чи не потоне він у воді. Значна частина купальських пісень пізньо­го походження вже не має безпо­середнього зв'язку з мотивами давньої

обрядовості. Це переважно ліричні пісні на тему кохання або ж просто жартівливі твори, покликані підтримувати святкову атмосферу.

Жнива завжди були найбільш відпові­дальним, по-справжньому кульмінаційним моментом у житті селянина-хлібороба. Пора збирання врожаю на різних етапах перед­бачала дотримання ряду звичаїв та обрядів, які супроводжувалися жниварськими пісня­ми. Найважливіші обрядові дійства припа­дали на початок та особливо — на завер­шення жнив. Пісні, які виконувалися в цей час, мали безпосередній тематичний зв'язок з хліборобською працею. Жниварські пісні прийнято поділяти на зажинкові, що співа­лися на початку жнив; жнивні, які викону­валися під час жнив; обжинкові, які співали після збирання врожаю. У жниварських піс­нях розкривається тема хліборобської праці, передається піднесений настрій трудівників, пов'язаний з успішним завершенням трива­лого трудового процесу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   53


УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации