Курсова робота - Діяльність соціального педагога в місцях позбалення волі - файл n1.doc

приобрести
Курсова робота - Діяльність соціального педагога в місцях позбалення волі
скачать (133 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc133kb.08.07.2012 21:13скачать

n1.doc



Український Католицький Університет

Гуманітарний факультет

Кафедра педагогіки

Курсова робота на тему:
“Діяльність соціального педагога в місцях позбавлення волі”

Виконала:

Студентка ІІ-го курсу

Спеціальності:

Соціальна педагогіка

Львів 2010

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………3


Розділ 1: Теоретичні основи процесу діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для неповнолітніх ………………………....6

    1. Визначення основних понять ………………………………………....6

    2. Причини та умови розвитку злочинності неповнолітніх …………...7

    3. Основні напрями діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для неповнолітніх: ………………………….9

      1. Правовий аспект соціальної роботи в пенітенціарних установах для неповнолітніх ……………………………….10

      2. Психологічний аспект соціальної роботи в пенітенціаних установах для неповнолітніх ……………………………….10

Розділ 2: Основні методи діяльності соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх …………………………..14

2.1.Функції соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх ……………………………………………………………………14

2.2.Закономірності та принципи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі …………………………………...23

Висновки…………………………………………………………………………25

Список використаної літератури ……………………………………………….28


Вступ

Однією із найбільш актуальних і соціально значимих задач, що стоять перед нашим суспільством сьогодні, безумовно, є пошук шляхів зниження росту злочинності серед молоді і підвищення ефективності профілактики злочинності. Необхідність щонайшвидшого вирішення цієї задачі обумовлена не тільки тим, що в Україні продовжує зберігатися досить складна криміногенна ситуація, але насамперед тим, що в сферу організованої злочинності втягується усе більше і більше неповнолітніх; кримінальними угрупованнями, які створюються підлітками, скоюються небезпечні злочини, і число останніх невпинно росте. Злочинність молодіє і приймає стійкий рецидивний характер. А така криміналізація молодіжного середовища позбавляє суспільство перспектив встановлення у швидкому майбутньому соціальної рівноваги і благополуччя.

Реформування пенітенціарної системи України передбачає залучення до участі у різних формах роботи з засудженими, зокрема неповнолітніми, досить широкого кола фахівців і представників громадськості. Це пов'язано з цілями такої роботи, які у відповідності до мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх (Пекінські правила), прийнятих 29 листопада 1985 р., полягають у забезпеченні опіки, захисту, освіти і професійної підготовки з метою надання неповнолітнім допомоги для виконання соціально-корисної та плідної ролі у суспільстві (п. 26.1). [1, с. 80].

У наступному міжнародному документі — правилах Організації Об'єднаних Націй стосовно захисту неповнолітніх, позбавлених волі, прийнятих 14 грудня 1990 р., у спеціальному розділі "Розширення кола спілкування" підкреслено, що слід використовувати всі засоби для забезпечення належного зв'язку неповнолітніх з зовнішнім світом, що їм треба дозволити спілкуватися з представниками організації, які мають надійну репутацію [1, с.120].

Такими представниками є, зокрема, працівники соціальних служб для молоді (ССМ), до функціональних обов'язків яких входить соціальний супровід неповнолітніх та молоді, яка перебуває у місцях позбавлення волі або звільнилася з них.

В Україні вже накопичений певний досвід здійснення такої роботи, який засвідчує її ефективність.

Головна роль у рішенні цієї найгострішої проблеми приділяється соціальній педагогіці, хоча, звичайно, вирішити її можна тільки комплексно, із залученням усіх ресурсів і сил суспільства. Однак інтеграція зусиль суспільства може здійснитися лише в рамках науково обґрунтованого, забезпеченого ефективними технологіями соціально-педагогічної системи перевиховання особистості неповнолітнього за допомогою послідовних педагогічних і виховно-профілактичних впливів, що забезпечують формування особистості з твердими і правильними життєвими установками.

Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб неповнолітнього якнайшвидше «вирвати» із несприятливих факторів, «направити» на нього заходи виховного та профілактичного характеру, а в деяких випадках приділити йому більше людської уваги, допомогти сформувати міцні психологічні установки позитивного характеру, допомогти швидше адаптуватись до нових умов.

Знаючи окремі вчинки неповнолітнього, важливо не допустити в подальшому формування в нього антигромадських поглядів та виникнення рецидивів правопорушень. Саме в цьому випадку своєчасний позитивний вплив різноманітних засобів та методів, які може використати соціальний педагог може усунути негативний вплив, замінивши його на соціально-позитивне спрямування .

Об’єкт дослідження – особливості роботи соціального педагога.

Предмет дослідження – робота соціального педагога з неповнолітніми злочинцями в установах пенітенціарної системи.

Мета дослідження – вивчення особливостей діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для неповнолітніх.

Завдання:


  1. Визначити основні теоретичні підходи до роботи соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх;

  2. З’ясувати зміст поняття «неповнолітній злочинець»;

  3. Проаналізувати основні закономірності та принципи діяльності соціального педагога в установах цього типу;

  4. Дослідити основні чинники соціальної дезадаптації неповнолітніх, а також основні причини злочинності неповнолітніх;

  5. Розглянути головні функції і напрями роботи соціального педагога в даних установах;

  6. Визначити найбільш ефективні, гуманістично-спрямовані методи роботи соціального педагога з неповнолітніми засудженими.


Розділ 1

Теоретичні основи процесу діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для неповнолітніх

1.1 Визначення основних понять

Важливим, на наш погляд, при роботі над даною темою є чітке визначення основних понять, тобто визначення таких понять як пенітенціарій, пенітенціарна система, дитина та неповнолітня особа, а також основні відмінності між ними в законодавстві України.

Пенітенціарій – у низці країн, виправний заклад закритого типу.

Пенітенціарна система – система нормативних органів і закладів, яка організовує відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Може передбачати різні умови для засуджених – від одиничного ув’язненя до умовного відбування покарання (умовно-дострокового звільнення) [17, с. 301]. Пенітенціарна система багато в чому суттєво залежить від історичних традицій, соціально-психологічних властивостей суспільства, економічних можливостей держави. Соціальна робота в пенітенціарній системі охоплює як роботу з ув’язненими безпосередньо, так і з тими, хто повернувся з місць позбавлення волі, а також із сім’ями осіб, які перебувають чи перебували тривалий час у місцях позбавлення волі.

Дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосованим до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. (Конвенція ООН з Прав дитини від 20.11.89, Закон України «Про охорону дитинства»).

Неповнолітня особа (у кримінальному праві) - особа, яка на момент вчинення злочину не досягла вісімнадцятирічного віку (ч.1 ст. 102 Кримінального кодексу України) [7] .

Досягнення встановленого Кримінальним Кодексом України (ККУ) віку – одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч.1 ст.18). Встановлення мінімальної календарної вікової межі для кримінальної відповідальності має бути соціально та кримінологічно обґрунтованим. При цьому враховується ряд факторів: ступінь фізичного та психічного розвитку, соціально-психологічні особливості людини (інтелектуальні, вольові, емоційні), рівень її соціалізації як особи, що визначають здатність даного суб'єкта під час вчинення діяння усвідомлювати його фактичний характер і суспільну небезпечність; кримінологічні показники (поширеність діянь даного виду серед осіб певного віку, їх тяжкість тощо). Дуже важливою є здатність особи усвідомлювати соціально-значимий характер своєї поведінки (інтелектуальний аспект) та приймати соціально значимі рішення (вольовий аспект), що набувається з досягненням певного віку. Досягнення встановленого законом віку кримінальної відповідальності має виходити також з наявності у особи здатності належним чином сприймати кримінальне покарання, щоб воно могло досягти своїх цілей.

Кримінальний кодекс України встановлює диференційовані вікові межі для притягнення особи до кримінальної відповідальності: загальну – 16 років (ч.1 ст.22) та більш низьку – 14 років за вчинення ряду злочинів, вичерпний перелік яких наведений у ч.2 ст.22. [7]

1.2. Причини та умови розвитку злочинності неповнолітніх


Визначення причин та умов розвитку злочинності неповнолітніх є необхідною умовою розвитку пенітенціарної системи в Україні, оскільки на сучасному етапі працівники кримінально-виконавчої інспекції не володіють відпрацьованою технологією ресоціалізації неповнолітніх засуджених, яка б урахувала властиві теперішньому часу чинники їхньої соціальної дезадаптації.

У своїй статті «Основні причини правопорушень підлітків у сучасний період» М. Ковальчук виділила такі основні причини правопорушень неповнолітніх , їхньої соціальної дезадаптації та антисоціальної спрямованості:

Нерідко підлітки роблять злочини під впливом чи за участі родичів. Найбільш типовими помилками сімейного виховання є: дефіцит позитивного спілкування батьків з дітьми; відсутність у дорослих власних стійких моральних принципів; умови життя сім’ї; недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітків [4, с. 36]. Жорстоке поводження з дітьми, витіснення дітей із сім’ї на вулицю дає поштовх збільшенню протиправної поведінки неповнолітніх, частіше всього майнового характеру [10, с. 50]. Медведєв В.С. у своїй праці «Кримінальна психологія» стверджує, що найвизначальнішим тут є зв’язок з матір’ю, а в часи, коли кожен другий шлюб розпадається, цей аспект став, навіть, важливішим, оскільки в 85% таких пар є неповнолітні діти. Неповнолітні діти через брак уваги, позитивного ставлення відчувають себе чужими, зайвими, нерідко їх використовують як засіб боротьби з протилежною стороною, взаємно негативно налаштовують. Неповнолітні накопичують образу на батьків, займають призирливо-засуджуючу позицію до одного чи обох із них. Психологічний захист відбувається через контакти чи об’єднання з собі подібними і тими однолітками, які можуть зрозуміти та допомогти порадою як «віддячити» дорослим [10, с. 149]. Тобто потрапляють у криміногенне середовище, яке являє собою сукупність окремих осіб і неформальних груп, які дотримуються, розповсюджують чи симпатизують передкримінальним і кримінальним нормам, традиціям і цінностям, способові життя. Криміногенне середовище утворює своєрідний психологічний простір, який має тенденцію до самовідтворення і розширення за рахунок зовнішнього іміджу, кримінальної «романтики», спрощених взаємостосунків.

1.3. Основні напрями діяльності соціального педагога в установах пенітенціарної системи для неповнолітніх:


У теорії соціальної педагогіки прийнято виділяти два основні аспекти соціальної роботи в пенітенціарній сфері: правовий і психологічний. Розглянемо кожен з них.

1.3.1 Правовий аспект соціальної роботи в пенітенціарних установах для неповнолітніх


Однією з функцій соціального працівника в пенітенціарній сфері для неповнолітніх є правова підтримка засуджених. Це в першу чергу:

Також соціальний працівник може здійснювати зв'язок між батьками та родичами ув'язненого і самим ув'язненим, стежити за безперешкодним відправленням кореспонденції засудженому і ним самим, допомагати засудженому в регулюванні фінансових питань, а також питань пов'язаних з відправленням релігійного вірування засудженого [16, с. 42].

1.3.2 Психологічний аспект соціальної роботи в пенітенціаних установах для неповнолітніх


У діяльності соціального педагога в установах позбавлення волі для неповнолітніх, надзвичайно важливо проводити роботу по діагностиці і подоланню психологічних відхилень пов'язаних із перебуванням неповнолітніх в даних закладах.

Підліток, який вперше потрапив у виправно-трудову установу, отримує важку психологічну травму [20, с. 76].

Основою для конфліктності підлітків, які знаходяться в місцях позбавлення волі є такі особистісні риси як: підвищена збудливість і неврівноваженість, конфліктність у відносинах, уразливість і злопам'ятність, лабільність емоцій, демонстративність емоційних виявлень, схильність до афектів. При цьому закріпляючими і підтримуючими розвиток невротичних розладів є фактори соціальної ізоляції, різка зміна життєвого стереотипу, психічна депривація, тверда регламентація поведінки, замкнута система спілкування, розрив устояних особистісних зв'язків [20, с. 157]. Функції соціального працівника, соціального педагога полягають в діагностиці особи засудженого за допомогою різних психологічних методик, висновок про особу на основі отриманих даних і розробка спільно з адміністрацією ВК програм перевиховання, виправлення і способів спілкування із засудженим.

Також соціальні працівники повинні організовувати вільний час засуджених. Вважаємо найповніше описує завдання виховної дії під час дозвілля Р.Й. Шнайдер, він говорить про те, що завдання виховної дії під час дозвілля зводяться до того, щоб створити в пенітенціарних установах благополучну соціальну атмосферу і викликати прагнення до осмисленого проведення дозвілля після виходу на свободу. Рекреація у в'язниці не повинна бути просто “вбиванням часу” або використовуватися для підготовки, планування, обговорення дій до нових злочинів. Також на важливість рекреації вказував А.С. Макаренко, який особливо наголошував на спортивному відпочинку: купання, катання на лижах і т.д. ідеї [9, с. 89]. Вільний час повинен допомагати підвищенню культурного рівня засуджених. Відомо, що успішна культурна орієнтація ув'язнених значно зменшує рецидиви [21, с. 57].

Також соціальні працівники повинні проводити роботу по адаптації особистості підлітка, сприяти формуванню у нього максимально можливої активної життєвої позиції, роз'яснювати його права і обов'язки, готувати засуджених до виходу на свободу, стимулювати до активного, адекватного погляду на світ; складати програми психологічних тренінгів та автотренінгів. У своїй діяльності соціальний працівник повинен орієнтуватися на те, щоб система ізоляції не зруйнувала соціально корисних зв'язків ув’язнених і сприяти зміцненню їхніх сімейних і споріднених стосунків.

Основою підходу соціальних працівників до психологічної взаємодії з засудженими повинні стати: індивідуалізація підходу і комплексність або системність, що припускає комплексний підхід і поєднує в собі різні методики по відношенню до неповнолітнього [18]. Системний підхід вивчення особистості – це система здійснюваних соціально-педагогічних, психологічних заходів спрямованих на отримання всесторонньо повного аналізу відомостей, які характеризують особу засудженого з метою найбільш ефективного застосування методів, прийомів і засобів переконання, виправлення, перевиховання і допомоги засудженому, а також прогнозування його поведінки [12, с. 134].

Основними напрямами психологічної пенітенціарної соціальної роботи повинні стати:

1)Вивчення особистості засудженого та істановлення його «злочинної кар’єри».

2)Розробка індивідуальних програм дії і допомоги засудженим.

3)Соціально-психологічна допомога в адаптації до середовища пенітенціарних установ.

5)Соціально-психологічна і професійна допомога в підготовці виходу з місць позбавлення волі.

На думку вітчизняних кримінологів (Кудрявцев Ст. Н., Антонян Ю.М. і ін.) вивчення особистості передбачає отримання інформації про її потреби і інтереси, ціннісних орієнтаціях, ступені і якості соціалізації індивіда, особливостях його реагування на ті або інші обставини, мотивах реалізованих в інших вчинках, типологічній психологічній характеристиці в цілому” [13, с. 196].

Ці два аспекти роботи соціального педагога є дуже важливими і потребують від нього наявність багатьох знань і умінь у цих двох галузях. Правовий аспект діяльності соціальних працівників припускає виконання ними функцій спостерігачів, “адвокатів”, адміністраторів, контролерів і соціальних посередників. Для дотримання цього аспекту соціальний педагог повинен володіти нормативно-правовою базою, добре володіти знаннями як по законодавству України, так і по міжнародному.

Психологічний аспект роботи соціального педагога для кращого виконання поставлених цілей діяльності бажано виконувати або спільно з психологом пенітенціарної установи, або координувати свою діяльність разом з ним.

Розділ 2: Основні методи діяльності соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх



2.1. Закономірності та принципи роботи соціального педагога з неповнолітніми в умовах позбавлення волі


Пенітенціарна ідея, тобто спрямованість роботи відповідних установ на те, щоб злочинець щиро розкаявся, заснована на гуманістичних позиціях визнання людини як найважливішої цінності, орієнтації на пізнання та врахування філософських, психологічних, соціологічних, педагогічних законів і закономірностей розвитку, соціалізації, виховання та перевиховання особистості, детермінант ЇЇ поведінкових вчинків.

"Європейські пенітенціарні правила" визначають, що "цілі виправного впливу на засуджених полягають у тому, щоб зберегти їхнє здоров'я та гідність, і, в тій мірі, в якій це дозволяє термін ув'язнення, сприяти формуванню у них почуття відповідальності та навичок, які будуть допомагати їх реінтеграції у суспільство, допоможуть їм додержуватися вимог законності та задовольняти свої життєві потреби власними силами після звільнення" [2, с. 56].

Досягнення таких цілей, які, зрозуміло, пов'язані з формуванням у ув'язнених самокерованої соціально-нормативної поведінки, можливе лише на основі практичної реалізації основних постулатів пенітенціарної ідеї, адже справжнє пробудження у злочинця "голосу совісті" як морального почуття каяття (а саме це поняття є похідним у пенітенціарній ідеї) за безчесне життя в минулому, за те горе, яке скоєні злочини спричинили і йому самому, і іншим людям, є тим "важелем", який здатний докорінно "перевернути світ" внутрішнього життя особистості, зумовивши позитивні зміни у зовнішніх проявах соціальної поведінки [19].

Стверджуючи необхідність психологічної та професійної готовності співробітників системи до гуманного, емпатичного, доброзичливого, толеран­тного спілкування із ув'язненими, підкреслимо, що аналіз практики та спеціальні дослідження переконують у тому, що саме така позиція у ставленні до них з боку представників адміністрації сприяє збереженню психічного здоров'я як перших, так і останніх, упереджує виникнення руйнівних психічних станів, характерологічних акцентуацій, профілактує професійну й особистісну деформацію персоналу. Врахуємо і таку об'єктивну закономірність: загальна ефективність діяльності установ виконання покарань залежить від того, наскільки "команда" співробітників об'єднана спільною метою ресоціалізації засуджених і діє для її досягнення у відповідності з гуманістичними засадами пенітенціарної ідеї [3, с. 215].

Психолого-педагогічні аспекти проблеми гуманізації педагогічного процесу в місцях позбавлення волі пов'язані, перш за все, з впровадженням у практику продуктивних ідей педагогіки співробітництва.

Педагогіка співробітництва — прогресивна концепція, що утверджує особливий стиль взаємодії вихователя і вихованців, направлений на створення у об'єкта виховання позиції активного, свідомого суб'єкта особистісно значущої та соціально корисної діяльності. До головних ціннісних компонентів педагогіки співробітництва можна віднести такі:

  1. оптимістичний прогноз в оцінці перспектив особистісних змін неповнолітнього, який знаходиться в місцях позбавлення волі;

  2. прийняття (а не відторгнення) кожного підлітка та юнака "таким, яким він є", з усіма його недоліками, суперечностями тощо, а також поважлива увага до особистості;

  3. емпатичне (а не тільки оцінне) співчуваюче розуміння особистості неповнолітнього з урахуванням всієї складності його психічних станів;

  4. надання неповнолітньому психологічної й іншої допомоги, необхідної йому для подолання труднощів у різних сферах життєдіяльності (зрозуміло, в межах закону), на створення та закріплення психотерапевтичного (або, в крайньому разі, не психотравмуючого) клімату середовища, в якому він перебуває;

  5. пошук позитивного в особистості неповнолітнього для використання цього позитивного в педагогічному процесі;

  6. глибинне вивчення та розкриття дійсних мотивів і зовнішніх обставин, що зумовлюють вчинки і дії неповнолітнього, з урахуванням його характерологічних рис, головних потреб, психічних станів і прийняття на цій основі оптимальних, конкретних індивідуалізованих рішень;

  7. активізація свідомості та самосвідомості правопорушників з апеляцією до їхніх інтелектуальних сил та розвиток останніх;

  8. критичний самоаналіз, корекцію співробітником установи, соціальним працівником власної особистості та педагогічної діяльності з ме­тою самовдосконалення [3, с. 247].

Ресоціалізація засуджених — це одна з важливих підсистем загальнодержавного виховання, яка також залежить від характеру та рівня розвитку суспільних відносин (ст. 6 Кримінально-виконавчого Кодексу України) [8].

Організовуючи процес ресоціалізації неповнолітніх в умовах позбавлення волі, необхідно усвідомлювати його сутність, основні закономірності притаманні цьому процесу, та принципи його здійснення.

Закономірності педагогічного процесу — це об'єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв'язки між соціально-педагогічною діяльністю та її результативністю (змінами в особистості ув'язненого).

Закономірності педагогічного процесу знаходять своє відображення в основних принципах пенітенціарної педагогіки щодо ресоціалізації осіб, які скоїли злочин ідеї [6, с. 188]. Отже, принципи пенітенціарної педагогіки — це керівні ідеї, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесу ресоціалізації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності суб'єкта й об'єкта цього процесу.

Розглянемо головні закономірності педагогічного процесу у виховній колонії та слідчому ізоляторі, а також виведені на їх основі керівні принципи ресоціалізації не­повнолітніх правопорушників:

1. Мета, завдання та зміст педагогічного процесу, закономірно обумовлені характером і рівнем розвитку суспільних відносин

Відомо, що систему виховання визначає соціальна структура суспільства і його духовна культура. Це відображається у визначенні цілей і задач, соціального ідеалу особистості, моделі тих рис та якостей, які повинні бути сформовані у вихованців.

Саме рівень розвитку суспільних відносин обумовив і різні варіанти ставлення до злочинців в процесі соціально-історичного розвитку.

На основі врахування закономірного зв'язку між характером суспільних відносин та метою, завданнями, змістом педагогічного процесу в практичній діяльності співробітників пенітенціарних установ мають реалізуватися принципи, що визначають головні напрямки роботи із правопорушниками. Це, насамперед, принцип цілеспрямованості педагогічного процесу на ресоціалізацію неповнолітніх.

Цей принцип передбачає такий підхід до ресоціалізації неповнолітніх, який перетворює роботу з ними в цілеспрямований процес формування соціально-нормативної особистісної позиції на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку проектування особистості.

Наступним принципом, що випливає із названої закономірності, є тісний зв'язок процесу ресоціалізації із реальним життям.

2. Ефективність виправлення неповнолітнього закономірно залежить від якості виховної роботи та її ресурсної забезпеченості, від соціального середовища (зовнішнього та внутрішнього) та конкретних установ.

З цієї закономірності перш за все випливає принцип наукового обґрунтування виховних програм і технологій та створення умов для їх реалізації. За результатами спеціально проведених досліджень вчених-пенітенціаристів, реалізація науково обґрунтованих програм ресоціалізації скорочує рівень повторної злочинності майже вдвічі.

Під ресурсною забезпеченістю виховної роботи потрібно розуміти не лише наявність коштів, технічних засобів, а передусім, укомплектування установ висококваліфікованими професійними кадрами, здатними до втілення та реалізації програм виховання і перевиховання засуджених.

Важливе значення має принцип формування в середовищі засуджених позитивних міжособистісних стосунків, що прямо випливає із середовищної обумовленості виправлення особистості ув'язненого, який самостійно не вибирає собі оточення.

З охарактеризованим вище принципом тісно пов'язаний і наступний — принцип дотримання законності в процесі ресоціалізації.

Вихователі, соціальні працівники, що залучаються до роботи з ув'язненими, повинні глибоко і всебічно знати норми кримінально-виконавчого й інших галузей права та неухильно їх дотримуватися в практичній діяльності.

3. Виправлення неповнолітнього закономірно залежить від особливостей різних видів його діяльності та тих відношень, які виникають в її процесі.

У деяких педагогічних концепціях минулого превалювала ідея вербального (словесного) виховання: вихователь впливав на вихованця лише за допомогою пояснення, переконування, умовляння тощо [14].

Попереджаючи про шкідливість лише словесного виховання, А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що свідомість формується в результаті діяльності, що між свідомістю і вчинком існує "маленька канавка", яку необхідно заповнювати досвідом діяльності [9, с. 334].

Тільки діяльність ставить вихованця в активну позицію відносно навколишньої дійсності, включає його в різноманітні виховуючі стосунки.

Із зазначеної закономірності випливає:

Це означає, що найбільше засудженого виховує така діяльність, яка повною мірою враховує його особисті інтереси,забезпечує активність та дозволяє оптимально виявляти свої здібності.

4. Ефективність ресоціалізації засуджених закономірно залежить від відповідності змісту, форм і методів виховного впливу особливостям особистості як цілісного психологічного феномену, зокрема ставлення засудженого до скоєного злочину і кримінального покарання за нього [15, с. 90].

Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не відчуває каяття, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього, закономірно, з'являється негативне відношення і до педагогічного впливу.

Виправлення таких та інших неповнолітніх може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання як до справедливої міри.

Для досягнення позитивного результату із врахуванням вищезгаданої закономірності необхідно дотримуватися таки принципів, як індивідуальний і диференційований підхід до неповнолітніх, комплексним підхід до перевиховання, поєднання вимогливості до ув'язнених з повагою до їхньої особистості, гуманним та справедливим ставленням до них. Варто розглянути ці принципи більш конкретно [20].

Принцип індивідуального і диференційованого підходу означає вра­хування у виховній роботі індивідуальних особливостей засуджених, а також ознак, спільних для різних їх категорій.

Принцип комплексного підходу до перевиховання передбачає розуміння особистості як цілісного психологічного феномену і означає необхідність вивчення, розвитку і корекції її інтелектуальної, емоційно-вольової, ціннісно-орієнтаційної сфер поведінки.

Комплексний підхід вимагає раціонального використання всієї палітри форм, змісту, методів і прийомів виховання, передбачає узгодженість та наступність дій всіх суб'єктів виховного процесу, спрямованих на ресоціалізацію засуджених на різних етапах відбування покарання із урахуванням динаміки особистісних змін у свідомості і поведінці засуджених протягом усього процесу перевиховання в місцях позбавлення волі та після звільнення.

У принципі поєднання вимогливості до засуджених з повагою до особистості, гуманним та справедливим ставленням до них відбивається діалектичність виховного процесу, ускладнюваного специфікою СІЗО та ВТК.

Бути гуманним щодо засуджених означає вірити в можливість їх виправлення, передавати цю віру і їм самим. А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що "не може бути виховання, якщо немає вимоги". Не випадково його педагогічне кредо зводилося до простої, але дуже важливої формули: "Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї" [9, с. 421].

Гуманність та вимогливість органічно пов'язані між собою і складають дві сторони одного і того самого принципу.

Вимоги, що ставляться перед засудженими, повинні бути цілеспрямованими і реальними (такими, які засуджені можуть виконати); справедливими (повинні відповідати чинному законодавству та моральним нормам); систематичними і послідовними; всебічними (розповсюджуватися на побут, працю, навчання і дозвілля засуджених); зрозумілими й єдиними для всіх.

Гуманність працівників ВТК несумісна з грубістю, пригніченням людської гідності засудженого. В кожному засудженому слід бачити людину, громадянина суспільства, який має хоча і обмежені, але встановлені законом права і обов'язки ідеї [9, с. 416].

5. Ефективність виправлення засудженого об'єктивно залежить від його власної активної діяльності щодо самовиховання

Багаторічна практика свідчить, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі ув'язнені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням, формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.

Важко досягти результату, якщо засуджений не бачить доцільності в змінах рис свого характеру, або не вірить в можливість виправлення. Отже, із вищезазначеної закономірності випливає принцип стимулювання й педагогічного керівництва самовихованням засуджених. Його реалізація пов'язана з допомогою засудженому об'єктивно розібратися в своїй особистості, критично проаналізувати недоліки і виділити збережені позитивні риси, зі спонуканням його до роботи над собою і навчанням методам і прийомам впливу на самого себе [11, с. 73]. .

6. Подолання негативних якостей особистості засудженого є закономірно пов'язаним з підходом до неї з оптимістичною гіпотезою, опорою на позитивні риси й якості.

Враховуючи цю закономірність, в пенітенціарній діяльності необхідно послідовно реалізовувати принципи опори на позитивні якості, збережені соціальні зв'язки та відносини особистості, прогнозування, виявлення, формування і розвиток цього позитивного [10, с. 138].

Ефективність виховної роботи в умовах установ виконання покарань зумовлюється багатьма чинниками, але всі вони діють на засудженого тільки через його активність, його ставлення до всіх впливів. Ви­правлення не можна розглядати однобічно — лише як результат впливу співробітників СІЗО, адже це результат і "самозмінювання" особистості засудженого у процесі його власної діяльності. Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховних впливів.

Варто підкреслити, що жодна із наведених закономірностей не діє сама по собі, всі визначені закономірності і принципи становлять єдину взаємодіючу систему і саме у цій взаємодії можливе успішне здійснення процесу ресоціалізації особистості неповнолітнього.

2.2. Функції соціального педагога в пенітенціарних установах для неповнолітніх


У пенітенціарних установах для неповнолітніх злочинців найважливіші функції соціальних працівників полягають у тому, щоб:

1. Разом із психологом, педагогічним колективом і адміністрацією установи скласти план навчання і роботи на період позбавлення волі: тобто доцільно організувати процес навчання і перевиховання неповнолітнього з боку дотримання єдності педагогічних вимог ;

2. Допомогти засудженим підліткам подолати психологічну кризу у зв'язку із находженням під арештом: шляхом проведення діагностування психічних станів підлітків проводити психопрофілактичну, психоконсультативну та психокорекційну роботу по подоланню негативних наслідків перебування у ВК;

3. Сприяти в адаптації їх до середовища ВТК: допомогти підлітку якомога швидше і «безболісніше» пристосуватись до умов ВК, розкрити основні правила і умови находження в установі, а також допомогти в налагодженні стосунків з оточуючими;

4. Допомогти організувати вільний час і продовжити навчання : соціальний педагог повинен стежити, щоб підлітки проводили змістовне дозвілля, а також безпосередньо приймати участь в його організації;

5. Захищати права засуджених: проводити інформаційно-просвітницькі заходи, запрошувати юриста;

6. Допомагати порадою батькам і родичам ув'язненого у вирішенні проблем пов'язаних з позбавленням його волі: проводити тренінги з батьками, роз'яснювальну та ін. роботу;

7. Підготувати ув'язненого до виходу на свободу: діагностувати ступінь ефективності ресоціалізації, скласти план соціального супроводу неповнолітнього після виходу на волю [12, с. 143].

Можна зробити невеликий висновок про те, що функції пенітенціарного соціального працівника дуже різноманітні, починаючи від правового консультування до психологічної допомоги засудженим і персоналу. І кожна функція несе в собі допомогу ув'язненому зробити свій вибір в сторону свідомого правильного вибору чесного життя.

Висновки


Підсумовуючи роботу можна сказати, що при вирішенні завдань поставлених в даній роботі, були виявлені основні напрями, функції і теоретичні підходи до побудови діяльності соціального працівника в пенітенціарній системі для неповнолітніх.

У правовому відношенні, діяльність соціального працівника повинна сприяти приведенню у відповідність з міжнародними стандартами необхідних санітарно-гігієнічних, матеріально-побутових вимог, регулювати стосунки співробітників ВК і засуджених, об'єктивно оцінювати ситуацію по забезпеченню прав неповнолітніх позбавлених свободи. Також соціальний педагог повинен сприяти вирішенню психологічних проблем засуджених; вибудовувати індивідуальну програму виправлення засуджених неповнолітніх для повернення їх як повноцінних членів у суспільство після їх звільнення.

На сучасному етапі реформування пенітенціарної системи всі ці завдання ще не вирішені повністю через ряд факторів. Це перш за все, недостатнє фінансування і брак кваліфікованого персоналу, у тому числі і соціальних працівників. Для того, щоб вирішити дану проблему, необхідно здійснювати подальшу теоретичну розробку пенітенціарної соціальної роботи і на її основі, підготовку соціальних працівників із спеціалізацією саме в пенітенціарній сфері.

Головним завданням соціального педагога в пенітенціарній системі є соціальна реабілітація засудженої молоді та неповнолітніх та підготовка їх до звільнення.

Втілюючи теоретичні розробки по роботі з неповнолітніми засудженими у практичну діяльність, соціальний педагог в СІЗО, виховних та виправних колоніях надає:

- психологічні послуги: консультування вихованців з соціально-психологічних проблем; психодіагностика, психологічна адаптація та психо­логічна корекція вихованців;

- соціально-педагогічні послуги: консультування вихованців щодо дотримання їхніх прав, організація соціально-позитивної діяльності вихованців, проведення лекцій та тренінгів з метою пропагування здорового способу життя та привчання до нього;

- юридичні послуги: консультування вихованців з питань цивільного та кримінального права, захисту їхніх прав та інтересів, допомога в оформленні потрібних документів;

- інформаційні послуги: розповсюдження серед вихованців буклетів, листівок, пам'яток профілактичного (пропаганда здорового способу життя) та інформаційного характеру (адреса та телефони необхідних для вихованця закладів після звільнення), інформування вихованців про графіки роботи закладів соціального спрямування, освіти, охорони здоров'я, центрів зайнятості, органів вико­навчої влади та місцевого самоврядування, послуги, які можна отримати в центрах ССМ, проведення відео лекторіїв профілактичного характеру;

- соціально-медичні послуги: інформування вихованців про вплив та наслідки вживання тютюну, алкогольних виробів, токсичних та наркотичних речовин, способи ураження венеричними хворобами, засоби контрацепції, способи інфікування ВІЛ та засоби його уникнення, навички здорового способу життя;

- соціально-економічні послуги: сприяння в наданні вихованцям гуманітарної допомоги, інформуван­ня вихованців про можливості працевлаштування після звільнення.

Соціальний педагог повинен використовувати різноманітні форми (масові, групові, індивідуальні) та методи соціальної роботи, виходячи із специфіки регіону, наявності матеріальних та людських ресурсів, а також індивідуально-психологічних особливостей і головних проблем і потреб ув'язнених. Також повинен запрошувати висококваліфікованих спеціалістів різного профілю для вирішення проблем засуджених. Він може діяти самостійно або спільно з фахівцем певної галузі.

Соціальний педагог у пенітенціарній системі – це та ланка, яка стоїть між суспільством і дитиною. Завдання соціального педагога полягає в тому, щоб об'єднати всі органи і служби у справах неповнолітніх для спільного вирішення проблеми саме дитини і повернути її у життя суспільства завдяки набутим навичкам соціальної адаптації .

Список використаної літератури




  1. Збірник міжнародних стандартів і норм ООН в області правосуддя по відношенню до неповнолітніх. - М.: ЮНІСЕФ, 1998.

  2. Васильківська І. Запобігання злочинності неповнолітніх в Україні: деякі аспекти/ І. Васильківська// Право України: юридичний журнал – Київ, 2004, - №1;

  3. Ветров Н. М. Профилактика правонарушений среди молодежи. – М.: 1986. – 324 с.

  4. Замула С. Сутність процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених в умовах спеціально-виховних установ кримінально виконавчої системи України // Теоретико – методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. пр.: Вип. 7. – К. – Житомир, 2005ю – С. 234 – 240;

  5. Ковальчук М. Основні принципи правопорушень підлітків у сучасний період // Рідна школа. – 2007. - №7-8. – С. 35-38;

  6. Кондратьєв М.Ю. Социальная психология закытых образовательных учреждений. – СПб.: Питер, 2005. – 304с.

  7. Кримінальний кодекс України

  8. Кримінально-виконавчий кодекс України

  9. Макаренко А.С. Вибрані твори: В 7 т.,Т.5.-334 с.

  10. Медведєв В.С. Кримінальна психологія: Підручник. – К.: Атіка, 2004. – с.138 – 162;

  11. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. Пособие для студ. высш. учеб. заведений / Б. Н. Алмазов, М. А. Беляева, Н. М. Бессонова и др.; Под. ред М. А. Галагузовой, Л.В. Мардахаева. – 2-е изд., стереотип. – М.: Издательський центр «Академия», 2004. – 192 с.;

  12. Парфенович І.О. Технологія перевиховання й виправлення засуджених неповнолітніх.//Педагогіка і психологія професійної освіти. –2001.- №3. – 146 с.;

  13. Перевиховання дітей правопорушників. Науково — методичні матеріали. ЦССМ. Чернігів. - 2003.- 212с .

  14. Про стан і тенденції злочинності та правопорушень серед неповнолітніх в Україні за останнє десятиріччя. Офіційне повідомлення ЦГЗ МВС України від 01.10.2002 року

  15. Реабілітаційні програми для малолітніх правопорушників. Науково-методичний посібник. ЧЦССМ. Чернігів. - 2002. - 196с.

  16. Синьов В., Кривуша В. Педагогіка співробітництва та особливості її застосування у процесі перевиховання неповнолітніх засуджених. //Право. - №2. - с.42-46;

  17. Соціальна політика і соціальна робота: термінологічно-понятійний словник М.Ф. Головатий, М.Б. Панасюк. – К.: МАУП, 2005. –554 с.

  18. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі: Державний центр соціальних служб для молоді. Держаний департамент України з питань виконання покарань – К.  2003;

  19. Тепла Ю. Теоретичні та практичні аспекти виховання неповнолітніх у виховно-трудових установах України. - //Вісник Львівського ун-ту. сер.: Педагогічна, - Львів, 2006. – Вип. 21. – 4.2. – С.298-302;

  20. Технологии соц. работы: Учебник под ред.. Е.И. Холостовой. - М.: ИНФРА -М, 2001.-327с.

  21. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Державний центр соціальних служб для молоді державного комітету України з питань виконання покарань. – К.2003


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации