Шпора - Відповіді на іспити з конфліктології - файл n1.docx

приобрести
Шпора - Відповіді на іспити з конфліктології
скачать (140.4 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx141kb.08.07.2012 19:32скачать

n1.docx

  1   2   3   4

1. Феномен міжнародного конфлікту та підходи до його визначення.

Існує дві точки зору на природу міжнародного конфлікту:

  • Виходить з того, що міжнародний конфлікт - це етнічне зіткнення, представлене національними державами;

  • Міжнародний конфлікт як соціальне явище.

Найважливішою проблемою визначення міжнародного конфлікту є питання, щодо визначення меж конфлікту. Є декілька поглядів щодо визначення феномену міжнародного конфлікту.

  1. Кеннет Боулдінг: «Міжнародний конфлікт – ситуація суперництва, у якій сторони визнають несумісність і кожна сторона намагається посісти положення несумісне з тим, яке намагається посісти інша сторона».

  2. Ральф Дарендорф: « Міжнародний конфлікт – притримування другої точки зору». Дорендорф надає конфлікту значення суперечки і конкуренції.

  3. Куінсі Райт: «конфлікт міжнародних відносин є проявом раніше прихованої ворожості сторін». Він вважав, що слід принципово розривати ситуацію конфлікту та ситуацію конкуренції, чітко проводити межі між ситуацією конфлікту.

Критерії міжнародного конфлікту (були визначенні Дороніною на основі наукових робіт американських соціологів):

    • наявність двох сторін, що контактують одна з одною;

    • взаємо заперечні інтереси через нестачу ресурсів;

    • поведінка спрямована на знищення планів, намірів сторони, а також такі взаємовідносини, за яких одна сторона може щось отримати за рахунок іншої;

    • ворожі дії спрямовані проти іншої сторони у відповідь;

    • спроба силою домогтись контролю над ресурсами, яких бракує.

Загально визначеним є наступне визначення міжнародного конфлікту. Міжнародний конфлікт – це стан дуже серйозного погіршення (загострення) стосунків між учасниками міжнародного життя, які з метою розв’язання між ними суперечки загрожують один одному застосуванням збройної сили або безпосередньо їх застосовують. Недоліками цього визначення є акцентування уваги саме на збройний них методах вирішення міжнародних конфліктів.

Методи вирішення міжнародного конфлікту:

  • дипломатичний демарш;

  • економічний тиск;

  • пропаганда.

Конфлікти можуть періодично повторюватись. В теорії міжнародних відносин найбільша увага приділяється вирішенню питань попередження міжнародного конфлікта та його врегулюванню.

Міжнародному конфлікту властиві наступні особливості:
- учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;
- міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;
- розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;
- міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

2. Структурні елементи міжнародного конфлікту.

В розвитку міжнародних конфліктів обов’язково присутні учасники (суб’єкти) міжнародного життя ( зовнішній конфлікт – держави, групи держав (альянс, блок), внутрішній конфлікт – політичні рухи, представники влади). Також існують ще безпосередні учасники, наприклад, терористичні групи. Крім основних учасників міжнародного конфлікту є також непрямі учасники конфлікту (країни, блоки, національні організації). Вони не приймають активної участі, але підтримують ту чи іншу сторону (постачанням території, збройної сили чи армії).

Предмет конфлікту – це те, через що виник конфлікт між сторонами. Типовими предметами конфлікту є:

  • Територіальні претензії;

  • Негативне ставлення до режиму;

  • Націоналізм;

  • Імперські амбіції;

  • Економічні проблеми;

  • Тарифи та оподаткування.

Конфліктні відносини виникають тільки в разі бажання сторін вирішити суперечку конфліктним шляхом. Ворожість чітко спостерігається між державами (розрив дипломатичних відносин). Криза у відносинах – раптовість, несподіваність, погіршення відносин між сторонами. Під кризою в міжнародних відносинах розуміється національна або міжетнічна ситуація, за якою існує загроза для першочергових цінностей, інтересів або цілей суб’єкта міжнародних відносин. Ключова проблема кризи - сприйняття. Особливості кризи:

  • Криза пов’язана з фактором часу, події розвиваються досить швидко;

  • Досить інтенсивне напружене явище, в наслідок цього ускладнюються розуміння подій конфлікта.

Важливою ознакою кризи є формування сприйняття її політичним класом, що ухвалюють рішення. Для врегулювання кризи склався спеціальний напрямок – кризове врегулювання ( Роберт Макнамара), не допустити або обмежити глобальне зіткнення. Також сформувався напрямок «кризова дипломатія» ( Дж. Річардсон) – діяльність, направлена на зниження рівня напруженості у міжнародних відносинах. За предметом конфлікта завжди знаходяться певні протиріччя. На основі наявних суперечок виникає конфлікт:

    1. усвідомлення наявності цих суперечок, учасниками конфлікту;

    2. націленість або установка сторін вирішити наявні протиріччя певним чином.

Позитивні моменти наявності і вирішення суперечностей:

  1. наявність суперечок є основою для розвитку держав;

  2. привертання уваги до тих проблем, які раніше не були в полі зору політичних діячів;

  3. запобігання процесу «стагнації» в окремих державах.

Під позицією сторін в конфлікті розуміється те, як учасники формулюють свої інтереси та цілі, а також те, як сторони заявляють про них ( позиція може бути жорсткою – ультиматум (ряд вимог), позиція сторін м’яка – компроміс).

Структура конфлікту: сукупність стійких елементів конфлікту, динамічно взаємозалежних і організуючий конфлікт у цілісну систему. 1) Елементи конфлікту: (його учасники). 2) Предмет конфлікту (існуюча або уявлювана проблема є основою конфлікту, із приводу чого сторони вступають у протиборство). 3) Об'єкт конфлікту (він глибше, ніж предмет. Це головне ядро конфлікту. Рушійна сила конфлікту: а) матеріальна причина; б) соціальна причина (влада, статуси й ролі); в) духовна причина (духовні цінності, ідеї, норми, принципи, умови, у яких розвивається конфлікт, проблема інтересів і потреб, і т.д.); г) образ конфлікту


    1. Динаміка розвитку міжнародного конфлікту.

Американський дослідник Куінсі Райт виділяв наступні стадії в розвитку конфлікта:

  1. усвідомлення відмінностей в цілях;

  2. зростання напруженості;

  3. чинення тиску без застосування сили для вирішення конфлікту;

  4. збройне вирішення конфлікту;

На сучасному етапі існує 2 варіанти розвитку міжнародного конфлікта:

  1. класичний – обов’язкове застосування сили;

  2. компромісний варіант.

Незалежно від того, які конкретні стадії виділяють в конфлікті, більш вченні вважають за доцільним 2 фази:

  1. латентна;

  2. відритий конфлікт.

Фаза відкритого конфлікту складається з наступних складових:

  1. перешкоджання ситуації;

  2. інцидент;

  3. кульмінація - верхня точка ескалації

  4. ескалація – наростання гостроти і розширення конфлікту може відбуватися у випадку :

    • через залучення нових учасників

    • поява нових проблем

    • диференціація питань, які раніше були складовими певних проблем.

Форми ескалації міжнародного конфлікта:

  1. інтенсифікованість ворожих дій

  2. посилення ворожого характеру дій

На міжнародному рівні, в міру ескалації конфлікту, сторони роблять дії в наступному порядку:

    • відбувається обмін нотами

    • відбуваються взаємні звинувачення

    • відкликання послів для консультації

    • зниження рівня дипломатичного представництва

    • загроза введення економічного бойкоту та ембарго

    • інтенсивна пропаганда в середині країни та за кордоном, направлення проти іншої сторони

    • повний економічний бойкот держав

    • розрив дипломатичних відносин.

Чинники, що впливають на ескалацію конфлікта:

  1. взаємодія сторін

  2. внутрішні процеси, що відбуваються з кожним учасником конфлікта

  3. взаємовплив 1, 2 груп чинників

  4. вплив третіх сторін на конфлікт.

Американський дослідник Рубін займався аналізом моделей ескалації конфлікта:

Перша – «напад – захист»

Друга – «напад – напад».

На ескалація конфлікта впливають структурні фактори або структурні зміни:

  1. залежність політичних діячів від прийняття ними раніше рішень

  2. економічні, психологічні і соціальні зміни,що виникають в суспільстві.




4. Поняття «casus belli», його різновиди та роль у виникненні міжнародних конфліктів.

На момент переходу до активних силових дій будь-яка обставина двосторонніх відносин може бути використана як casus belli. На практиці це поняття переважно вживається в розумінні приводу до застосування збройної сили, хоча воно цілком придатне до означення ситуації застосування сили будь-яким учасником міжнародних відносин.
Як casus belli конфронтуючими сторонами можуть бути використані:
а)політичні рішення конфронтаційного характеру, наприклад, одностороннє розширення Канадою власної економічної зони в Атлантиці, введення СІЛА режиму ембарго на торгівлю з Кубою, вислання ряду радянських дипломатичних працівників з Великої Британії у кінці 80-х років XX ст. Такі дії спонукають до контрдій уряди країн, яких вони стосуються, що, своєю чергою, призводить до ескалації конфлікту;
б)випадковий інцидент, через який одна зі сторін за участі іншої зазнала людських жертв, матеріальних чи моральних збитків. Інцидентом можуть стати несанкціоновані збройні сутички, терористичні акти, випадкові чи навмисні обстріли території суміжних держав тощо;
в)провокація, тобто подія, зумовлена навмисними діями однієї зі сторін, через які інша змушена вдаватись до силових дій у відповідь, що дає змогу виставити її ініціатором конфлікту, як, наприклад, під час Ґляйвіцького інциденту на кордоні між Польщею та Німеччиною або Тонкінського, що започаткував збройне втручання СІЛА у В'єтнамі;
г)інсинуація, тобто штучне створення однією зі сторін ситуації інциденту щодо самої себе, яка не пов'язана з будь-якою шкодою для неї (тобто вигадки), причому в гіпотетичних наслідках такої ситуації звинувачується протилежна сторона. Такий casus belli найбільш небезпечний, позаяк навіть у тому випадку, коли пасивно конфліктуюча сторона намагається уникнути конфлікту, використання такого засобу все одно робить його
неминучим. Така ситуація сталася у 1914 p., коли Франція, щоб не дати втягнути себе у війну, відвела свої війська від кордону. Однак німецька сторона звинуватила її в тому, що нібито французький літак скинув бомбу над німецьким містечком неподалік кордону, що спровокувало початок воєнних дій.


5. Поняття третьої сторони у врегулювання міжнародного конфлікту. Види посередництва.

В міжнародних відносинах посередництво – не є обв’язковою чи примусовою дією нейтральної держави. В наш час конфліктуючи країни дуже часто звертаються за допомогою третьої сторони - посередника. Для того, щоб стати посередником, потрібно:

  • бути впливовим суб’єктом міжнародних відносин

  • володіти престижем

  • мати неабиякий авторитет

  • наявність експертних знань

  • наявність можливості отримати інформацію від конфліктуючих сторін

  • добрі відносини з учасниками конфлікту

  • наявність методів заохочення чи покарання.

Вплив посередника:

  1. асиметричний

  2. симетричний

Види посередництва:

1. Посередництво держави – бере на себе роль посередника у випадку, коли конфлікт зачіпає їх власні інтереси.

  • Існує наявність загрози розширення конфлікту

  • Необхідність збереження організації, учасниками, якої є конфліктуюча сторона або держава.

  • Прагнення до посилення власного політичного впливу опонента

  • Необхідність покращення відносин зі сторонами, що знаходяться в конфлікті, принаймні однієї з них.

  • Прагнення підняти власних політичний престиж

  • Вирішення внутрішньополітичних проблем.

Посередництво держав поділяється:

1. Посередництво наддержав

2. Посередництво нейтральних держав

3. Посередництво маленьких держав.

Учасники міжнародного конфлікта часто звертаються до нейтральних та малих держав з проханням здійснювати посередницькі функції в наслідок того, що вони не можуть впливати. Надання своєї території для проведення переговорів та створення дієвих каналів комунікації загалом створюється за посередництвом малих держав. Також, як посередниками у вирішенні міжнародних конфліктів стають міжурядові та неурядові організації.

Причини активної участі міжнародних організацій в наданні посередницьких функцій:

  • Зростання кількості універсальних і регіональних організацій;

  • Їх активною роллю у світі

  • В багатьох випадках сприйняттям їх конфліктними сторонами, як нейтральних у зв’язку з тим, що в міжурядових організаціях представлені країни з різною політичною ідеологією, релігійною орієнтацією. Особливістю стало те, що поряд з неурядовими організаціями у ролі посередника стали виступати міжурядові організації ( «Лікарі без кордонів», «Міжнародний Червоний хрест»).

Форми здійснення посередницької діяльності ООН:

  • Спеціальний представник ООН

  • Генсек( Кіпрський конфлікт, Ірано-іракський конфлікт 1980 – 1988 рр.)

Існують і інші види посередництва:

  1. пропоноване посередництво чи на прохання

  2. договірне чи фактичне

  3. формальне чи неформальне

  4. постійне чи непостійне

  5. індивідуальне чи колективне

  6. офіційне чи неофіційне

  7. персональне або диперсональне.

Останніми роками просліджується тенденція до більш широкого використання неофіційного посередництва:

  1. розвиток практики багатосторонніх міжнародних переговорів

  2. неформальне посередництво є дуже гнучким.

Серед мотивів, які спонукають неофіційних посередників підключатись до регулювання конфлікту, виділяють наступне:

    • бажання зменшити напругу і вирішити конфлікт мирним засобом

    • прагнення виконати дану можливість для спостереження і аналізу конфлікта

    • прагнення зблизитись з політичними лідерами ворогуючих сторін

    • бажання на практиці перевірити ряд ідей з регулювання конфлікту







    • прагнення впровадити ідеї врегулювання конфлікту і зміцнити свої позиції.

Персональне посередництво офіційної особи має ряд переваг і недоліків:

  • саме факт участі в регулюванні конфлікту авторитетної людини має позитивний вплив на вирішення конфлікту

  • в разі невдачі персонального посередництва, значна частина відповідальності лягає на конкретну особу.

6. Посередництво держав.

В міжнародних відносинах посередництво – не є обв’язковою чи примусовою дією нейтральної держави. В наш час конфліктуючи країни дуже часто звертаються за допомогою третьої сторони - посередника. Для того, щоб стати посередником, потрібно:

    • бути впливовим суб’єктом міжнародних відносин

    • володіти престижем

    • мати неабиякий авторитет

    • наявність експертних знань

    • наявність можливості отримати інформацію від конфліктуючих сторін

    • добрі відносини з учасниками конфлікту

    • наявність методів заохочення чи покарання.

. Посередництво держави – бере на себе роль посередника у випадку, коли конфлікт зачіпає їх власні інтереси.

  • Існує наявність загрози розширення конфлікту

  • Необхідність збереження організації, учасниками, якої є конфліктуюча сторона або держава.

  • Прагнення до посилення власного політичного впливу опонента

  • Необхідність покращення відносин зі сторонами, що знаходяться в конфлікті, принаймні однієї з них.

  • Прагнення підняти власних політичний престиж

  • Вирішення внутрішньополітичних проблем.

Посередництво держав поділяється:

1. Посередництво наддержав

2. Посередництво нейтральних держав

3. Посередництво маленьких держав.

Учасники міжнародного конфлікта часто звертаються до нейтральних та малих держав з проханням здійснювати посередницькі функції в наслідок того, що вони не можуть впливати. Надання своєї території для проведення переговорів та створення дієвих каналів комунікації загалом створюється за посередництвом малих держав. Також, як посередниками у вирішенні міжнародних конфліктів стають міжурядові та неурядові організації.

7. Міжурядові та неурядові організації як посередники у вирішенні міжнародних конфліктів.

В міжнародних відносинах посередництво – не є обв’язковою чи примусовою дією нейтральної держави. В наш час конфліктуючи країни дуже часто звертаються за допомогою третьої сторони - посередника. Для того, щоб стати посередником, потрібно:

  • бути впливовим суб’єктом міжнародних відносин

  • володіти престижем

  • мати неабиякий авторитет

  • наявність експертних знань

  • наявність можливості отримати інформацію від конфліктуючих сторін

  • добрі відносини з учасниками конфлікту

  • наявність методів заохочення чи покарання.

Також, як посередниками у вирішенні міжнародних конфліктів стають міжурядові та неурядові організації.

Причини активної участі міжнародних організацій в наданні посередницьких функцій:

  • Зростання кількості універсальних і регіональних організацій;

  • Їх активною роллю у світі

  • В багатьох випадках сприйняттям їх конфліктними сторонами, як нейтральних у зв’язку з тим, що в міжурядових організаціях представлені країни з різною політичною ідеологією, релігійною орієнтацією. Особливістю стало те, що поряд з неурядовими організаціями у ролі посередника стали виступати міжурядові організації ( «Лікарі без кордонів», «Міжнародний Червоний хрест»).

Форми здійснення посередницької діяльності ООН:

  • Спеціальний представник ООН; Генсек( Кіпрський конфлікт, Ірано-іракський конфлікт 1980 – 1988 рр.)




8. Особливості міжнародних конфліктів сучасності.

Міжнародному конфлікту властиві наступні особливості:
- учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;
- міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;
- розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;
- міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

Закінчення холодної війни, крах соціалістичного табору і розвал СРСР вивели на перший план ті питання, які відображають феномени масового масштабу, свідчать про перехідний характер сучасного міжнародного порядку і не освоєні до кінця теоретичними напрямами в дослідженні міжнародних конфліктів.У наші дні ядерна зброя вже не має колишнього страхітливого і стримуючого значення. Разом з розвалом Радянського Союзу, зникненням біполярності і закінченням ідеологічного протиборства між Сходом і Заходом відбулося вивільнення «заморожених» перш етнічних, міжплемінних, націоналістичних конфліктів, зіткнень соціальних меншин, культурних ідентичностей та інших явищ, що сягають сьогодні кризових масштабів у багатьох, особливо в слаборозвинених, країнах.
Із закінченням холодної війни відбулися глибокі зміни в правилах міжнародних взаємодій і в поведінці їх учасників, особливо недержавних гравців. Не можна будувати типологію конфліктів і криз, виходячи лише з ідеологічного та ядерного протистояння.
М. М. Лебедєва зазначає, що «сучасні конфлікти - практично всі внутрішньодержавні. Вони отримали назву «конфліктів ідентичності» і характеризуються поганою керованістю, підключенням багатьох учасників, слабкістю центральної влади і т. п.
Дійсно, динаміка збройних конфліктів, що вибухнули в світі після холодної війни, говорить саме про це: в останні роки найбільш численними збройними конфліктами стали етнічні та сепаратистські. У 1996 р. з 27 збройних конфліктів тільки один міг розглядатися як міжнародний. Новизна збройних конфліктів ще й у тому, що вони зачіпають вже не тільки країни «третього світу», а й Європу, зокрема Балкани та країни колишнього СРСР. Змінилися і самі фактори мощі: спостерігається перехід від світу з переважанням класичних війн до світу, в якому переважають економічні та технологічні конфлікти. Роль дипломатії і стратегії стає менш важливою, менш значною, ніж роль економіки і фінансів.

Сучасні міжнародні конфлікти мають певну особливість – вони інколи ведуться за допомогою не лише традиційних (збройних), але й нових (інформаційних) засобів. Виникає нове поняття – “інформаційна війна”. Так, наприклад, велике значення приділялося інф. операціям під час підготовки НАТО агресії проти Югославії, оскільки саме інф. – психологічний вплив визначав рівень міжнародної підтримки силових операцій. Останні приклади – конфлікти в Афганістані, Іраці. В конфліктах в різний спосіб приймали участь десятки країн, особливе місце займали інф. операції (з вищезазначених причин).


9. Причини виникнення та поширення міжнародних конфліктів в сучасному світі.

Причини виникнення конфліктів сучасності, можна перераховувати без перестану, але вже конфлікти 21 ст. показали основні причини виникнення:
• Взаємні територіальні претензії етносів. Вони можуть бути обумовлені історичним минулим етносів, нечіткістю або відсутністю існуючих кордонів, проведенням нової демаркації між етносами, поверненням на історичну батьківщину раніше депортованого етносу, довільним зміною кордонів, насильницьким включенням території етносу в сусідню державу, розчленуванням етносу між різними державами.
• Політичні причини:
- Боротьба за владу між різними етнічними групами на місцевому, регіональному та державному рівнях;
- Боротьба етносу за свій політичний статус в рамках єдиної держави;
- Боротьба за повну (державну) незалежність.
• Економічні причини:
- Економічна відсталість багатонаціональних державних утворень і відповідно низький рівень життя національних (релігійних) меншин усередині країни в порівнянні з іншими націями і народностями;
- Небажання економічно розвинених регіонів підтримувати економічно відсталі області країни.
• Демографічний чинник. Він може включати в себе нерівномірне розміщення населення в багатонаціональних державах, а також порівняно високий приріст народонаселення певних етнічних груп, скупченість розміщення, недолік життєвого простору.
• Соціокультурний чинник. Він має на увазі протиріччя, пов'язані з відмінностями у мові, традиціях, звичаях, релігії, а також ущемлення інших цінностей етносу.
Історичні причини. Вони пов'язані з минулими образами, які зберігаються в пам'яті етносу на підсвідомому рівні. Самі по собі вони не є безпосередніми причинами конфлікту, але якщо конфлікт назріває і графічно близьких конфліктів. Ця схожість визначається наступними критеріями:
• географічною близькістю;
• етнокультурної спільністю;
• єдиним цивілізаційним фундаментом (християнським, ісламським, буддисткою-індуїстським та ін);
• особливостей історичного розвитку;
• схожістю факторів розвитку сепаратизму;
• рівнем політичної стабільності;
• інтенсивністю конфліктів.


10. Основні принципи і фази врегулювання міжнародного конфлікту.

Врегулювання конфлікту в більших випадках припускає поступовість. Саме принцип поступовості дозволяє підготуватись:

  • потрібно виявити точку зору учасників на конфлікт

  • потрібно пропрацювати різні варіанти рішень і дій

  • початок, узгодження остаточного рішення

  • процес формування домовленості у сторін.

На основі принципу поступовості будується метод, відкритий американським дослідником Озгудом, що отримав назву « поступовість і взаємні ініціативи зі зменшенням напруженості», суть цього методу зводиться до того, що один з учасників конфлікту в односторонньому порядку реалізує ініціативу, направлену на зниження напруженості, очікуючи, що інший учасник поступиться.

Недоліки методу:

  • ініціатор може опинитися в ситуації, коли протилежна сторона не відповість взаємністю

  • відповідь може бути не такою, якої очікував ініціатор.

В умовах збройного конфлікту, принцип поступовості означає проходження ряду засобів, що розрізняються за фазами:

- припинення насильницьких дій

- встановлення діалогу і підготовка сторін до проведення переговорів

- початок переговорного процесу

- врегулювання конфлікту, виконання досягнутих домовленостей

Першим двом фазам у врегулюванні конфлікту відводяться набагато більше часу. Відбувається без спільних дій. Завдання опонентів:

  • стабілізація ситуації

  • здійснення діалогу, початок обговорення проблем за допомогою методів дипломатії, відхід від одностороннього прийняття рішень, встановлення інформаційних зв’язків

  • встановлення дієвих каналів комунікації, дозволених учасникам.

Друга фаза є основною:

  • роз’яснити свої дії

  • отримати інформацію

  • обговорити перспективи врегулювання

Прийнято розрізняти прямі та непрямі канали врегулювання конфлікту ( спілкування через посередника). Після створення каналів комунікації, сторони приступають до формування робочих відносин. Складові елементи: раціональність, розуміння, спілкування, достовірність, відсутність повчального тону, відкритість для сприйняття іншої точки зору. Під час врегулювання міжнародного конфлікту, потрібно виконувати принцип синхронності – сторони знаходяться одночасно на одній і тій же фазі врегулювання конфлікту.


11. Попередження, врегулювання та вирішення міжнародного конфлікту.

В сучасних конфліктах виділяють три основні теоретичні напрямки, пов’язні з питаннями врегулювання конфліктів:

  • попередження відкритих збройних форм прояву конфлікта;

  • залагоджування конфлікту, врегулювання конфлікта в вузькому сенсі (зниження рівня ворожості);

  • вирішення конфлікту (пошук, усунення причин конфлікту).

В 3 теоретичному напрямку Мітчен, виділила наступні параметри, на основі яких можна судити про вирішення конфлікту:

- проблема зникає з політичного порядку денного

- рішення ухвалюється всіма учасниками конфлікту, як на рівні еліти, так і на рівні мас

- не має потреби в підтримці умов угоди третьої сторони

- угода сприймається всіма учасниками конфлікта, як чесна та справедлива

- рішення не повинно бути компромісним

- угода встановлює нові позитивні відносини між учасниками конфлікту

- учасники добровільно приймають умови угоди, без будь-якого тиску ззовні.

Для вирішення конфлікту застосовують наступні види діяльності:

  1. превентивна дипломатія

  2. підтримка миру

  3. збереження миру

  4. відновлення миру

1. Застосування превентивної дипломатії зустрічається з рядом труднощів – важко відшукати ініціаторів, за допомогою, яких можна судити про конфлікт, обґрунтовувати необхідне втручання сил у конфлікт. Концепція дієвої дипломатії була застосована в рамках Організації АСЕАН у 2001 році, вона виконала 8 принципів:

    • переговори, посередництво

    • не застосовується примус силою

    • потрібно діяти вчасно

    • повинна існувати довіра

    • всі рішення приймаються на основі консенсусу. Рішення приймаються на консультації

    • добровільність

    • застосування до міждержавних конфліктів

    • будь-які дії і засоби превентивної дипломатії застосовуються в рамках міжнародного права.

2. підтримка, збереження та відновлення миру використовується в тих конфліктах, які перешли у стадію збройного конфлікта

  • створення місій спостерігача

  • створення мирних територій

  • створення певних мирних зон

  • обмеження контактів між суб’єктами конфлікту.

Проблеми:

  • м. організації повинні отримати згоду сторін конфлікта у втручання міжнародної організації

  • створення безпечних умов для міжнародний місій

  • сторонам потрібно виконувати процедури і методи механізмів задля збереження миру. Складним є пошук взаємоприйнятного рішення збереження миру. Часто використовують послуги посередника.

Неурядові організації надають гуманітарну допомогу. До доктрин допомоги стали долучатись посадові особи м. організацій, урядові посадовці певних країн і т. д. Доктрина гуманітарного втручання щодо вирішення конфлікту – постачання їжі, медикаментів і т. д., в ході конфлікту.


12. Можливі типи угод та рішень при врегулювання міжнародного конфлікту.

Виділяється три основні типи угод залежно від того, наскільки повно вирішуються в цих угодах спори учасників конфлікту на основі домовленостей, що досягаються ними: угода про перемир'я; угода з врегулювання конфлікту; угода про вирішення конфлікту.
Угода про перемир'я (truce) означає припинення на якийсь час озброєних зіткнень (тобто перемир'я припускає, що до підписання угоди конфлікт знаходився в озброєній стадії). Сам термін відомий ще з середньовіччя, коли ворожі дії припинялися в дні, які встановлювалися церквою. Практично перемир'я не зачіпає суперечності, які лежать в основі конфлікту, але дозволяє на якийсь час (іноді це може бути значний проміжок) зупинити насильство.
Перемир'я може бути задоволене тривалим терміном (наприклад, Угода про перемир'я в Кореї, підписана в 1953 р.), проте сторони, як правило, добре усвідомлюють його тимчасовий характер і в період перемир'я поводяться згідно тому, що вони збираються робити надалі, тобто або готуються до продовження військових операцій, або прораховують варіанти врегулювання конфлікту мирним шляхом.
Угода, заснована на врегулюванні (settlement) конфлікту, має на увазі знаходження вирішення шляхом пов'язання інтересів і цілей сторін і тим самим зниження гостроти суперечностей. Така угода є, як правило, результатом переговорів.
Угода, заснована на вирішенні (resolution) конфлікту, припускає, що учасники повністю вирішують протиріччя, що існують між ними, і переводять свої відносини на принципово інший рівень.
На відміну від перемир'я, угоди, орієнтовані на врегулювання конфлікту і на його вирішення, не обов'язково мають на увазі, що між учасниками до укладання цих угод мали місце озброєні зіткнення.
Проблеми, пов'язані з перемир'ям, а також технологією його досягнення розробляються в рамках другого теоретичного напряму (залагоджування конфліктів); проблеми і технологія угод з вирішення конфліктів - в рамках третього напряму; питання ж і технологічні процедури угод з врегулювання - головним чином в рамках другого і частково третього напрямів (якщо сторони орієнтовані на сумісний пошук вирішення проблеми).
Досягнення угод можливе на основі рішень трьох типів: знаходження принципово нового рішення, що «знімає» суперечності сторін; серединного рішення, заснованого на ув'язці інтересів і компромісах; асиметричного рішення, що припускає в значній мірі задоволення інтересів одного учасника конфлікту і ігнорування більшості інтересів і цілей іншого.
Більшість угод з врегулювання конфліктів грунтуються на "серединних рішеннях" (або компромісних рішеннях). Мабуть, тому даний вид рішення розроблений краще за інших. Слід підкреслити, що мова йде приблизно про рівне задоволення інтересів і рівні втрати учасників переговорів. Саме у цьому сенсі використовується поняття "середина". Серединне рішення має на увазі досягнення згоди усередині переговорного простору.


13. Роль превентивної дипломатії у попередженні міжнародних конфліктів.

Превентивна дипломатія (англ. preventive diplomacy) — міри, спрямовані на попередження розбіжностей між сторонами, недопущення переростання споровши у військові конфлікти й обмеження масштабів останніх, якщо вони все-таки виникли. У її рамках передбачається більше широке використання мер по зміцненню довіри, створення місій по зборі фактів і систем раннього попередження про погрози миру, використання демілітаризованих зон як превентивної міри й т.п.

По існуючим нині поглядах складеним елементом превентивної дипломатії є превентивне розгортання військ (чинностей) (англ. preventive deployment) - розгортання військ по підтримці миру або миротворчих чинностей (ООН або регіональних організацій і угод безпеки) у зоні потенційного конфлікту.

Превентивна дипломатія - дипл.дії, спрям. на запобігання виникнення розбіжностей між сторонами, на запобігання розвитку вже існуючих розбіжностей у к., а також на обмеження поширення вже існуючого конфлікту. По завер.“холодної війни” виникла потреба концептуального переосмислення ролі ООН. Превентивна дипломатія - дії спрямовані на ті щоб не допустити перехід існуючих суперечок у конфлікт та обмеження масштабів конфліктів після їх виникнення.

Превентивна дипломатія включає:

1. заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролі за угодами сфери озброєння, проведення консультацій під егідою генсека)

2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером)

3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження екологічних та стихійних лихий, зазагрожуй голоду тощо)

4. превентивне розгортання (заходь по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН у проміжок годині, що передує качану конфлікту)

5. демілітаризовані зони

Превентивне розгортання проводитися:

- в умовах національної кризи в межах окремої країни-члена ООН

- в умовах виникнення міждержавних суперечок

- в умовах, коли один з членів ООН вважає загрозливою ситуацію на його кордонах і звертається з проханням розмістити збройні контингенти ООН з свого боку кордону


14. Критерії класифікації міжнародних конфліктів.

Класифікація – розподіл об’єктів за спільними ознаками з утворенням певної системи класів. Одним з перших, хто спробував здійснити класифікацію різних конфліктів був П. Сорокін (американський соціолог, російського походження). Він запропонував розрізняти конфлікти за головним критерієм – залежно від того, чи є вони між особовими або між груповими. У традиційній класифікації міжнародних конфліктів розрізняють на основі того:

  • скільки сторін бере в ньому участь (багатосторонні, двохсторонній, міждержавний, внутрішньодержавний, регіональний).

  • Яка інтенсивність і характер конфліктної взаємодії ( збройний чи не збройний конфлікт)

  • На якому ґрунті проявляються суперечності ( етнічні, релігійні, ідеологічні)

  • Що лежить в основі конфлікту (предмет, об’єкт).

На практиці конкретні міжнародні конфлікти описуються на основі сукупності різних параметрів. За класифікацією Боулдінга, конфлікт, відповідно до організації сторін конфлікта, поділяється на 3 групи:

    1. конфлікт на рівні індивідуумів, особистостей

    2. конфлікт на рівні групи

    3. конфлікт на рівні організацій

В теорії конфліктів Раппопорта виділяють 3 головних типа конфліктів:

      • війна (насильницькі дії, боротьба до перемоги із застосуванням зброї)

      • гра (час від часу використовують то мирні засоби, то насильницькі дії)

      • суперечка (виключно мирні засоби)

Досить часто класифікація конфліктів проводиться на основі співвідношення інтересів сторін. Конфлікти з нульовою та ненульовою сумою. Якщо інтереси сторін повністю протилежні, тобто реалізація інтересів одного учасника означає, що інтереси іншого учасника не будуть реалізовуватись взагалі, то такі конфлікти з нульовою сумою (громадські війни).

В особливу групу міжнародних відносин виділяють конфлікти, які відбуваються на релігійній основі.

Класифікація міжнародних або зовнішньополітичних конфліктів на основі політичного змісту конфлікту:

  • конфлікт між державами або їх коаліцій з різними політичними системами;

  • конфлікт між державою як однією так і різних соціально-політичних систем, з метою політичного і економічного панування в світі, або в тому чи іншому регіоні.

  • Міжнаціональні, міжнародні конфлікти, що мають за мету національне поневолення або національне звільнення

  • Конфлікт, що виник через територіальні суперечності. З метою захоплення чужих територій, або звільнення територій, раніше захоплених іншою стороною.

  • Конфлікт виник на основі релігійних розбіжностей.




15. Конфлікти з нульовою та ненульовою сумою

Серед безлічі різних параметрів, на основі яких проводиться класифікація конфліктів, особливо важливим з точки зору врегулювання є співвідношення інтересів сторін. Прийнято розрізняти два види конфліктів: конфлікт з нульовою і конфлікт з ненульовою сумою. Якщо інтереси сторін конфлікту повністю протилежні, тобто реалізація інтересів одного учасника означає, що інтереси іншого не будуть реалізовані взагалі, то такі конфлікти називаються конфліктами з нульовою сумою. У них "виграш" однієї сторони точно дорівнює "програшу" інший, а в підсумку сума "виграшів" виявляється нульовою. Звідси і назва "конфлікт з нульовою сумою". Найбільш яскравими прикладами ситуацій, в яких інтереси і цілі сторін протилежні, а підсумок вирішення протиріч дорівнює нулю, є спортивні ігри: шахи, футбол, теніс і т.п. Якщо вести мову про великих соціальних, політичних, міжнародних конфліктах, то деякі дослідники схильні вважати, що громадянські війни описуються ситуацією з нульовою сумою або близькою до неї. У громадянських війнах, як правило, учасники або здобувають перемогу, або програють повністю. Подібні з цими конфліктами і конфлікти, пов'язані з територіальними суперечками або визначенням статусу тієї чи іншої території. Як приклад можна навести конфлікт в Нагірному Карабасі чи Боснії в 90-х роках. Обидва конфлікту мали затяжний збройної характер і погано піддавалися врегулювання, незважаючи на безліч спроб світового співтовариства знайти взаємоприйнятний для сторін варіант рішення. У цілому ж конфлікти, які за структурою інтересів сторін близькі до ситуації з нульовою сумою, врегулювати дуже складно - у них кожна сторона націлена лише на перемогу. Бувають також конфлікти з негативною сумою, коли в них не виявляється ні переможців, ні переможених. Найбільш яскравим прикладом тут служить гіпотетичний глобальний ядерний конфлікт, який не може закінчитися інакше, як взаємним знищенням всіх сторін.


16. Збройний конфлікт, як особлива форма міжнародного конфлікта

Збройний конфлікт у вузькому значенні - це один із різновидів збройного зіткнення, що полягає в короткочасному застосуванні достатньо обмеженої сили на відносно обмеженому просторі. Головна відмінність збройного конфлікта від військового полягає в тому, що в ході військового конфлікта головним засобом його введення є регулярні збройні формування держав з обох боків конфлікта. Під час збройного конфлікта сторони обов’язково повинні застосовувати зброю, а під час військового може відбутися опосередковане використання зброї. Ці форми:

  • Введення військ на територію іншої держави без безпосередкового застосування зброї

  • Приведення збройних сил в повну бойову готовність

  • Створення поблизу кордону супротивність військових баз

  • Проведення навчань або маневрів

  • Надання допомоги.

Збройний конфлікт - зіткнення між збройними силами: держав; національно-визвольного руху і метрополії, повсталої сторони (або воюючої сторони), визнаної в цій якості, і збройними силами якого-небудь держави. Характеризується обмеженим театром військових дій і відносно невеликий протяжністю в часі. Всі сторони зб. кнф зобов'язані дотримуватися відповідні норми міжнародного права, зокрема закони і звичаї війни.Конфлікт збройний істотно відрізняється й від військового інциденту. Збройний інцидент, до якого звичайно причетні невеликі групи людей, нерідко відбувається в результаті непорозуміння, випадкового зіткнення, у той час як збройний конфлікт у всіх випадках є наслідком агресивної політики принаймні однієї із утягнутих у конфлікт держав.Збройний конфлікт починається, як правило, раптово, без офіційного оголошення про воєнні акції, що вживаються та ведеться більш-менш короткочасно, невеликими військовими силами й засобами та з обмеженими політичними цілями.Врегулювання збройного конфлікту відбувається дипломатичним шляхом на державному рівні, у той час як прикордонні збройні інциденти можуть бути врегульовані шляхом переговорів спеціальних уповноважених (прикордонних комісарів) суміжних держав.Після Другої світової війни було розв'язано кілька сотень військових конфліктів різних масштабів на кордонах багатьох держав Східної Європи, Азії, Африки, Латинської Америки.





17. Співвідношення понять «збройний конфлікт», «військовий конфлікт» та «війна».

Збройний конфлікт - зіткнення між збройними силами: держав; національно-визвольного руху і метрополії, повсталої сторони (або воюючої сторони), визнаної в цій якості, і збройними силами якого-небудь держави. Характеризується обмеженим театром військових дій і відносно невеликий протяжністю в часі. Всі сторони зб. кнф зобов'язані дотримуватися відповідні норми міжнародного права, зокрема закони і звичаї війни.

Збройний конфлікт у вузькому значенні - це один із різновидів збройного зіткнення, що полягає в короткочасному застосуванні достатньо обмеженої сили на відносно обмеженому просторі. Головна відмінність збройного конфлікта від військового полягає в тому, що в ході військового конфлікта головним засобом його введення є регулярні збройні формування держав з обох боків конфлікта. Під час збройного конфлікта сторони обов’язково повинні застосовувати зброю, а під час військового може відбутися опосередковане використання зброї. Ці форми:

  • Введення військ на територію іншої держави без безпосередкового застосування зброї

  • Приведення збройних сил в повну бойову готовність

  • Створення поблизу кордону супротивність військових баз

  • Проведення навчань або маневрів

  • Надання допомоги.

Конфлікт збройний істотно відрізняється й від військового інциденту. Збройний інцидент, до якого звичайно причетні невеликі групи людей, нерідко відбувається в результаті непорозуміння, випадкового зіткнення, у той час як збройний конфлікт у всіх випадках є наслідком агресивної політики принаймні однієї із утягнутих у конфлікт держав.Збройний конфлікт починається, як правило, раптово, без офіційного оголошення про воєнні акції, що вживаються та ведеться більш-менш короткочасно, невеликими військовими силами й засобами та з обмеженими політичними цілями.

Розрізняти поняття військового конфлікту та війною потрібно в порівнянні. Військовий конфлікт. У війні й військовому конфлікті є багато спільного. У першу чергу подібність полягає в способі вирішення протиріч між державами за допомогою збройної сили. Однак війна, навіть локальна, означає собою особливий якісний стан суспільства. Вона пов'язана із застосуванням усіх форм боротьби — економічної, політичної, ідеологічної й вимагає підпорядкування їхнім інтересам бойових дій збройних сил. Війні передує тривала, завчасна підготовка, певні військово-мобілізаційні заходи в масштабі всієї країни. При збройному конфлікті цього, як правило, не відбувається.

Військовий конфлікт має меншу масштабність, ніж війна. Війна є станом всього суспільства на відмінну від військового конфлікту. Війна і військовий конфлікт несуть , за підсумками різні наслідки. В військовому конфлікті не діють норми МП, які вживаються під час війни. Класифікація військового конфлікту здійснюється на основі західних концепцій і ленінсько-марксиського погляду:

  • Соціально-політичний ( релігійні, політичні, етнічні)

  • Правовий (виконуються правові норми чи ні)

  • Стратегічний:

    1. за масштабом (військові акції, локальні)

    2. за суб’єктивним складом ( коаліційні, два суб’єкта)

    3. спосіб введення військових дій (наступальні, оборонні)

    4. засоби (ядерна зброя, звичайні засоби ведення війни)

    5. за напруженістю (низької, середньої, високої інтенсивності)

Класифікація визначення війн (за Таффлером, відношення війн до цивілізаціх):

      • війни сільськогосподарських суспільств (низький розвиток суспільства): примітивні технології, незначні масштаби, слабка підготовка кадрів



      • війни промислово-розвиненого суспільства (високий розвиток суспільства): високо - технологічне ведення війни, підготовленні кадри, масштаби більше

      • війни постіндустріальних, інформаційних суспільств (високий рівень технологічного забезпечення): високі технологічні тактики, професійні військові кадри, невелика кількість учасників.

18. Асиметричні та симетричні конфлікти в сучасному світі.

Асиметричний міжнародний конфлікт – конфлікт між учасниками міжнародних відносин, які використовують якісно різні методи для досягнення поставлених цілей. Якщо різні методи – асиметричний конфлікт, якщо однакові – симетричний.

Критерій симетричності може слугувати одним з основних для класифікації міжнародних конфліктів постбіполярної системи. Очевидна активізація асиметричних загроз і неадекватність механізмів їх нейтралізації проявляються одночасно із виникненням і розвитком симетричних міжнародних конфліктів. У цьому проявляються як зміни в структурі міжнародної системи, так і збереження окремих параметрів системи попередньої, у першу чергу центральності держави як суб'єкту міжнародного конфлікту або принаймні як його регулятора. Із поширеним нині поняттям "асиметричний конфлікт" частіше за всі асоціюються новітні вияви міжнародного тероризму. Іншим стійким уявленням, що з усією очевидністю випливає з першого, є ті, що асиметричний конфлікт є набагато більш небезпечним для міжнародної системи в цілому і окремих держав, ніж конфлікт симетричний або, говорячи мовою конфліктології, є дисфункціональним; у тої ж годину традиційний, симетричний конфлікт прийнято вважати таким, що наділений функціями вирішення діалектичних протиріч. І, нарешті, третя поширена думка стосується саме "нормальності", традиційності симетричного конфлікту і, на противагу цьому, аномальності, нетрадиційності, а значити і тимчасовості асиметричних конфліктів як виду, сприйняття останнього як негативного і шкідливого прояву міжнародних відносин, який потребує принаймні усунення або ж перетворення на знайомий симетричний виклик. Асиметричними міжнародними конфліктами вважаються конфлікти між учасниками міжнародних відносин, що використовують якісно різні методи для досягнення власних цілей. Часто цілі учасників можуть також принципово відрізнятися; як правило, відрізняються і їхні зовнішньополітичні стратегії. При цьому учасниками таких конфліктів не є лише держави, а міжнародними смороду стають часто завдяки власним наслідкам. Асиметрія виникає в більшості випадків у відносинах між різними за потенціалом суб'єктами. Вона може проявлятися в структурі двосторонньої торгівлі, співвідношенні обсягів взаємних інвестицій, ідеологічних розбіжностях. У ході міжнародного конфлікту це призводить до використання суб'єктами принципово різних стратегій, що обумовлено як різними ресурсами, так і різним сприйняттям структури конфлікту: його цілей, можливого тривання в часі, прийнятного ступеню ескалації і т. ін.


19. Джерела протиріч у відносинах Індії та Пакистану.

Отже, протистояння Індії та Пакистану триває вже більше 60 років і основна його причина - суперечка про приналежність історичної області Кашмір. Щоб зрозуміти причини цього спору потрібно звернутися до історії. Кашмір історично був населений прихильниками ісламу і в 1846-1947 роках був напівнезалежних держав (з великим впливом Британії).
15 серпня 1947 Британської Індії була надана незалежність. У регіоні утворилися дві незалежні держави - Індія і Пакистан. Таке рішення зараз вважається помилковим. Розділивши регіон, який століттями був єдиним цілим, Британія спровокувала один з найзапекліших конфліктів сучасності. Грунтувався він на територіальні претензії і релігійних протиріччях. Після надання незалежності Індії, вона висунула претензії на Кашмір, спираючись на той факт. Однак Пакистан, який отримав незалежність практично одночасно з Індією пред'явив свої претензії на область, спираючись на той факт, що більшість населення Кашміру є мусульманами. Як наслідок всього через місяць після надання незалежності Пакистану та Індії від Великобританії між ними спалахнув збройний конфлікт. У вересні 1947 року і до кінця 1948 року тривала перша кашмірська війна. Результатом цієї війни стало перемир'я, за умовами якого приблизно 60% Кашміру перейшло до Індії, що залишилася, - до Пакистану. У регіоні, силами ООН, була встановлена буферна зона та проведена тимчасова демаркаційна лінія.
За минулі роки паритет сил у регіоні Кашмір дещо змінився. Пов'язано це з втручанням у конфлікт третьої сторони - Китаю, який, в ході Індо-Китайської війни 1962 року, окупував територію Аксай-чин в індійській частині Кашміру (близько 20% всієї території Кашміру).
Таким чином, територія Кашміру в даний час розділена між трьома країнами - Індією, Пакистаном і Китаєм. Розглянемо докладніше, яке місце території Кашміру знайшли у зазначених державах. Таким чином, Кашмір в даний час розділений між трьома державами, два з яких (Індія і Пакистан) володіють більшою його частиною і конституційно закріпили свої права на територію керовану своїм сусідом. Як з боку Індії, так і з боку Пакистану йде стимулювання сепаратистських рухів в недоступних їм частинах Кашміру (особливо в цьому "процвітає" Пакистан). Через Кашмір між цими державами за другу половину XX століття відбулося, щонайменше, 4 великих збройних конфлікту. Поділ Кашміру вважається тимчасовим явищем, і відповідно до резолюцій ООН в колишньому князівстві слід було провести плебісцит, який і визначив би, до складу якої держави увійде весь Кашмір. Пакистан до цих пір вважає такий шлях єдиним способом вирішення проблеми. Індія деякий час була згодна з цією пропозицією, але потім відмовилася від нього, зокрема, через вступ Пакистану у військовий союз зі США.
В даний час всі переговорні процеси з Кашмір, так чи інакше, виявляються зірваними. Сучасні фахівці визнають проблему Кашміру однією з найстаріших територіальних проблем миру і підкреслюють, що дозвіл її в найближчі роки малоймовірна.
Як вже було сказано вище, багато в чому через кашмірської проблеми, між Індією і Пакистаном спалахували неодноразові збройні конфлікти, які впродовж десятків років служили джерелом нестабільності в регіоні. Детальніше причини, хід і наслідки їх ми розглянемо в подальшому викладі.


20. Роль ядерного фактору у індійсько – пакистанському протистоянні.

Розробки в сфері атомної зброї в регіоні Південно-східної Азії початку Індія. Вона перша отримала гарматний плутоній, і перша провела випробування атомної бомби - це сталося в 1974 році. Однак випробуванню "Усміхнений Будди" (так називалася перша індійська атомна бомба) передували важливі події і не менш важливі передумови. Розглянемо їх докладніше.
Основними причинами рішення індійського керівництва про розробку атомної зброї, стали наслідки конфлікту з Пакистаном, територіальні проблеми з Китаєм
Перші кроки Індії в області ядерних технологій почалися ще в ті часи, коли Індія не володіла суверенітетом, а вважалася домініоном Британської імперії - у 1944 році. У цей час в Індії грунтується Інститут фундаментальних досліджень, який, вже після надання незалежності, в 1948 році послужив основою для створення т. зв. "Індійської комісії з атомної енергії". У 1950-і роки в Індії, за участю Британії був створений перший атомний дослідницький реактор "Алсара". Реактор був поставлений з умовою використання його тільки в атомних цілях, однак саме на ньому був проведений плутоній для першої атомної бомби Індії. Рішення про створення в Індії Атомної боєголовки прийняла в 1972 році прем'єр міністр Індії Індіра Ганді. Перше атомне випробування Індії було вироблено в 1974 році. Атомні держави того часу (США, СРСР, Китай, Великобританія, Франція) так і не визнали право Індії на атомну зброю. Ще більш негативною була реакція Пакистану, який вже не міг відчувати себе в безпеці. Як наслідок починається Пакистанська атомна програма,зякою ми ознайомимося докладніше. В даний час в Індії діє ядерна доктрина країни. Вона була прийнята в 2003 році. Основні її положення можна звести до наступного: країна має намір створювати і розвивати потенціал мінімального розумного стримування; Індія проголошує принцип невикористання ядерної зброї першими - ядерна зброя може бути застосоване лише як відповідь на ядерний напад на територію Індії або індійськісили де б то не було; відповідь ядерний удар буде масованим, з розрахунком завдати неприйнятнийзбиток; відповідь ядерний удар може бути нанесений тільки з санкції громадянського політичного керівництва країни; ядерна зброя не може бути застосована протине ядерної держави; у разі широкомасштабного військового нападу на Індію або індійські сили де б то не було з застосуванням хімічної або біологічної зброї Індія залишає за собою право відповіді ядерним ударом;
Індія підкреслює свою прихильність меті повного загального ядерного роззброєння.
Цей документ є основоположним для сучасної індійської атомної програми. Існування його дає певну можливість переговорів світового співтовариства з лідерами цієї країни про можливе роззброєння.
Перейдемо до Пакистану. Пакистанська ядерна програма в першу чергу була відповіддю на аналогічну програму Індії. Почалася вона значно пізніше індійської (формально у 1972 році) і була пов'язана з великими труднощами технологічного характеру.
Пакистанське керівництво, шоковані новим чинником регіональної політики, ставить завдання якнайшвидшого створення атомної бомби перед своїми вченими.
Пакистанські випробування 1998 року почали новим значущим чинником для регіональної безпеки. Пакистан, протягом практично чверті століття не робив нових спроб опанувати індійським Кашміром. Проте практично відразу після випробування атомної зброї - у 1999 році в регіоні почався вже згадуваний прикордонний інцидент - т. зв. "Каргальський війна". По суті - прикордонне протистояння Індії та Пакистану в Кашмірі, офіційно не визнана ні одою з виючих сторін. Війна закінчилася "внічию" однак з досить серйозними політичними наслідками для Пакистану, якого світове співтовариство звинуватило в терористичних методах війни.
Таким чином, можна зробити висновок, про те, що основою

атомного протистояння в регіоні служать розглянутий вище "Кашмірський питання", а також політичні, економічні та культурні наслідки тих військових конфліктів, які мали місце бути між Індією і Пакистаном після другої світової війни. Розробку атомної зброї перша почала Індія (перше випробування 1974 рік), за ним пішов Пакистан (випробування проведені в 1998 році). В даний час обидві країни мають практично рівні атомні потенціали, що, однак як факту стримування не розглядається - в 2000-і роки між країнами продовжували виникати конфлікти, в ході яких була можливість застосування атомної зброї.
Обидві країни не приєдналися до договору про "нерозповсюдження атомної зброї" і досліджень у цій області не скорочують. Це є значущим чинником регіональної політики, і стає предметом численних консультацій керівництва Індії та Пакистану з представниками Великих держав (США, Росії, Великобританії, Китаю і Франції). Атомне роззброєння цих країн - одне з пріоритетних завдань міжнародної спільноти. Роззброєння дозволить зняти напруженість у регіоні, де і без того вистачає політичних проблем.
---------------------------------------------

21. Сучасний стан та перспективи вирішення індо – пакистанському противостоянні.

Кашмір в даний час розділений між трьома державами, два з яких (Індія і Пакистан) володіють більшою його частиною і конституційно закріпили свої права на територію керовану своїм сусідом. Як з боку Індії, так і з боку Пакистану йде стимулювання сепаратистських рухів в недоступних їм частинах Кашміру (особливо в цьому "процвітає" Пакистан); сучасні фахівці визнають проблему Кашміру однією з найстаріших територіальних проблем миру і підкреслюють, що дозвіл її в найближчі роки малоймовірне; за більш ніж шістдесят років конфлікту між Індією і Пакистаном було три великих війни, а також ряд більш дрібних конфліктів, в перервах між якими між державами зберігалася ситуація "холодної війни"; в цілому, військові конфлікти між Індією і Пакистаном, призвели до того, що ці країни, мали значний економічний і військовий потенціал, стали розробляти атомну зброю, яке використовувалося як засіб залякування сусіда Індія і Пакистан, в даний час залишаються потенційними супротивниками. сучасний стан та перспективи вирішення протистояння можна зазначити в наступних пунктах:
-
основою атомного протистояння в регіоні служать розглянутий вище "Кашмірський питання", а також політичні, економічні та культурні наслідки тих військових конфліктів, які мали місце бути між Індією і Пакистаном після другої світової війни. Розробку атомної зброї перша почала Індія (перше випробування 1974 рік), за ним пішов Пакистан (випробування проведені в 1998 році);
-
в даний час обидві країни мають практично рівні атомні потенціали, що, однак як факту стримування не розглядається - в 2000-і роки між країнами продовжували виникати конфлікти, в ході яких була можливість застосування атомної зброї;
-
обидві країни не приєдналися до договору про "нерозповсюдження атомної зброї" і досліджень у цій області не скорочують.
-
після "Каргільского конфлікту" 1999 року між двома країнами намітилася тенденція до зняття напруги. У результаті розпочатого в січні 2004 року мирного процесу, керівництво двох країн встановило чітко структуровані контакти, що дали конкретні результати: індійську і пакистанську частини Кашміру зв'язала автобусна лінія; покращився міждержавне залізничне сполучення; намітився певний прогрес в торговельній та культурній сферах;
"Відлига" багато в чому закінчилася в 2008 році, після терактів індійському місті Мумбаї. Делі відкрито звинуватив Ісламабад у підготовці терористичних груп. Ця ситуація була дуже напруженою і багато експертів заявляли про те, що є безпосередня небезпека атомного конфлікту між країнами;


  1   2   3   4


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации