Реферат - Кримінальна психологія - файл n1.doc

Реферат - Кримінальна психологія
скачать (106.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc107kb.08.07.2012 18:42скачать

n1.doc



ПЛАН
ВСТУП 2
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

КРИМІНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ 4
2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ

СОЦІАЛЬНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ 9
ВИСНОВКИ 17
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 19

ВСТУП
Юридична психологія містить у собі різні галузі наукових знань, є прикладною наукою й рівною мірою належить як психології, так і юриспруденції. У сфері суспільних відносин, регульованих нормами права, психічна діяльність людей здобуває своєрідні риси, які обумовлені специфікою людської діяльності в сфері правового регулювання.

Право завжди пов'язане з нормативним поводженням людей. Будучи активним членом суспільства, людина робить вчинки, дії, які підкоряються певним правилам. Правила, обов'язкові для якоїсь конкретної безлічі (маси) людей, називаються нормами поведінки, які встановлюються самими людьми в інтересах або всього суспільства, або окремих груп і класів.

Всі норми поведінки звичайно поділяють на технічні й соціальні. Перші регулюють діяльність людини по використанню природних ресурсів (норми витрат палива, електроенергії, води й т.п.) і знарядь праці. Соціальні норми регулюють людські дії у відносинах між людьми. Соціальні норми містять у собі звичаї, мораль і право. Всі соціальні норми, виходячи із прийнятих у суспільстві оцінок, вимагають або утримання від певних вчинків, або здійснення якихось активних дій.

Методологічна особливість юридичної психології полягає в тому, що центр ваги в пізнанні переноситься на особистість як суб'єкт діяльності. Таким чином, якщо право в першу чергу виділяє в людині правопорушника, то юридична психологія досліджує людину як правопорушника, як свідка, що потерпів і т.п.

Психічний стан так само, як і стійкі особливості характеру й особистості потерпілого, правопорушника, свідка, розвиваються й протікають не інакше, як підкоряючись загально-психологічним і психофізіологічним законам. Специфіка предмета юридичної психології складається у своєрідності бачення цих станів, у дослідженні їхнього правового значення в процесі встановлення істини, у пошуках науково обґрунтованих методів зниження можливості порушення правових норм шляхом психологічної корекції цих станів, так само як і властивостей особистості правопорушників.

Таким чином, юридична психологія - науково-практична дисципліна, що вивчає психологічні закономірності системи «людина – право», розробляє рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності цієї системи. Методологічну основу юридичної психології становить системно-структурний аналіз процесу діяльності, що розглядається у взаємозв'язку зі структурою особистості й системою правових норм. Таким чином, у центрі уваги цієї науки перебувають психологічні проблеми узгодження людини й права як елементів однієї системи.

У структуру сучасної юридичної психології входять наступні компоненти:

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

КРИМІНАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Отже, кримінальна психологія (від лат. criminalis - злочинний) - галузь юридичної психології. Кримінальна психологія вивчає психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників, проблеми утворення, структури, функціонування й розпаду злочинних груп. У пострадянській кримінальній психології відкидається вчення про «природженого злочинця», реалізується діалектико-матеріалістичний принцип розвитку, що визначає дослідження всього різноманіття явищ, насамперед соціальних, що впливають на формування психологічних особливостей правопорушників1. Таким чином, кримінальна психологія (англ. criminal psychology) - частина юридичної психології, що вивчає психологічні особливості становлення й розвиток протиправної діяльності й можливості її попередження2.

Кримінальна психологія вивчає психічні явища, психічні закономірності, що проявляються в процесі діяльності, пов'язаної зі злочином. У структуру кримінальної психології входять:

Деякі дослідники до кримінальної психології відносять і психологію неповнолітніх3.

Беззаперечним є той факт, що центральне місце у кримінальній психології займає психологія особистості злочинця. Поняття «особистість злочинця» багатогранно, воно використовується в юридичній психології, кримінальному праві, кримінології, криміналістиці й ін. Вивчення особистості злочинця неможливе без виявлення характерних типів і груп осіб, що зробили протиправні діяння. Виділяють три основних напрямки дослідження особистості злочинця: біологічне, соціально-демографічне й морально-психологічне.

А. Біологічне дослідження особистості злочинця. У кримінології, правовій психології, юриспруденції в цілому відношення до біологічних причин злочинності неоднозначно. Як відомо, злочинцями не народжуються, а стають, отже, у формуванні особистісних особливостей злочинця провідне місце приділяється - соціальним, життєвим факторам, вихованню, навчанню, впливу середовища. Однак заперечувати роль біологічних властивостей у формуванні соціальних якостей особистості було б помилкою.

На особистість людини істотно впливають вік, стать, фізичні й психологічні особливості. Вікові особливості - визначальні у формуванні особистості. На кожному віковому етапі розвиток особистості неоднаковий. З роками позитивні соціальні зв'язки стають більш міцними, стійкими й розгалуженими, багатий життєвий досвід дає можливість вибрати соціально правильну лінію поводження навіть у складних ситуаціях. Поводження багато в чому визначається також статевими особливостями, переломленими в психіці конкретної людини.

Провідна роль у різному формуванні психології чоловіків і жінок приділяється біологічним розходженням статей, опосередкованим соціальними факторами. Фізичні недоліки людини, стан її здоров'я можуть здійснити в певних умовах несприятливий вплив на формування поглядів і звичок. Психічні особливості (тип нервової системи, властивості пам'яті, мислення, уяви й ін.) не менш істотно впливають на формування особистості та її взаємодію з навколишнім середовищем.

Таким чином, самі по собі індивідуальні біологічні властивості не можна вважати причинами злочинного поводження, але вони часом відіграють суттєву роль умов, що сприяють негативному формуванню особистості.

Б. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця складається з наступних елементів: статі, віку, рівня освіти, родинного стану, відношення до праці, місця проживання, займаної посади й ін. До неї тісно примикає характеристика кримінально-правова: спрямованість злочинного зазіхання, стабільність антигромадського поводження, ступінь організованості злочинців, здійснення злочинів рецидивістів, неповнолітніми. У зв'язку з тим що соціально-демографічні ознаки показують особистість лише із зовнішньої сторони, особливу увагу фахівці радять приділити морально-психологічним властивостям особистості.

В. Морально-психологічна характеристика містить у собі соціально обумовлені риси, обумовлені як індивідуальними особливостями психологічних процесів, властивостей і станів, так і перевіреним досвідом. Особливе значення мають морально-політичні, світоглядні й моральні якості людини: погляди, переконання, оцінки, ціннісні орієнтації й т.п.

До морально-психологічних особливостей відносяться інтелектуальні (рівень розумового розвитку, обсяг знань, широта й вузькість поглядів і ін.), емоційні (сила, урівноваженість і рухливість нервових процесів, наприклад, темперамент), вольові (уміння людини свідомо регулювати свою діяльність).

Із всіх елементів злочину ближче всього до морально-психологічної характеристики особистості знаходиться суб'єктивна сторона, а в ній - мотиви злочину, мети, поставлені перед собою злочинцем. Потреби, мотиви, емоції, безпосередньо не спостережувані, вони пізнаються опосередковано, шляхом умовиводу.

Судово-психологічна класифікація особистості містить у собі наступні типи правопорушників: асоціальний (менш злісний); антисоціальний (злісний); тип особистості злочинця, що характеризується дефектами психологічної саморегуляції (випадковий).

Асоціальний тип відрізняється психікою, що сформувалася, що не здатна втримувати особистість від антигромадського поводження. Антисоціальний тип властивий особистості злісного, професійного злочинця. Як правило, у цю категорію входять особи, що неодноразово робили злочини. Злочинці, що характеризуються дефектами психологічної саморегуляції, - це особи, що допустили недбалість, бездіяльність, надмірну самовпевненість, що зробили злочинні діяння в стані афекту й ін4.

Наукові дисципліни по-різному підходять до генезису правопорушень. Так, для кримінології, соціології й психології більш продуктивний динамічний підхід, що дозволяє вивчити поводження людини в розвитку. Тут конкретне правопорушення є процес, що розгортається як у просторі, так і в часі. Оскільки нас цікавлять причини правопорушень, необхідно, ураховувати не тільки самі дії, що утворюють заборонений законом учинок, але й окремі попередні їм події. Процес формування особистості хоча й цікавить право й кримінологію, але, строго говорячи, не є предметом їх вивчення: ця справа педагогіки, психології, соціології й інших наук про людину.

Ідея комплексного підходу до визначення предмета й завдань кримінальної психології висловлювалася ще в середині 1920-х років російським фахівцем С. В. Познишевим. «Кримінальна психологія, - писав він, - вивчає всі ті психічні стани особистості, які роблять той або інший вплив на кримінальну відповідальність, і предмет кримінальної психології становить не окремі психічні процеси в можливому уявному їхньому обґрунтуванні, а особистість у відомому колі її проявів, що відносяться до сфери злочину або боротьби з ним»5.

Успішна соціалізація в процесі розвитку й становлення особистості визначається наявністю досить міцних соціальних гальм і внутрішнього контролю. Намір, як правило, виникає в процесі мислення. На його формування впливають поняття й уявлення, що не відповідають суспільній правосвідомості. Наскільки особа заражена антигромадськими поглядами, яку має соціальну спрямованість, вдається з'ясувати, лише розглянувши комплекс її потреб, інтересів, мотивів дії. На утворення протиправного наміру впливають і тип нервової системи, темперамент, характер. Постулювання факту, що злочинність обумовлена насамперед соціально, зовсім не означає, що ігноруються індивідуальні властивості особистості при вивченні злочинної поведінки.

Аналіз соціального й біологічного в особистості припускає розгляд співвідношення цих факторів у процесі соціального розвитку, формування особистості. Спроби зіставити співвідношення біологічного й соціального в структурі особистості в процесі її онтогенезу розпочав російський вчений К.К. Платонов, показавши, що співвідношення цих факторів неоднаково в різних підструктурах6.

Непрямий, опосередкований вплив соціального фактору на особливості біологічної підструктури не менш очевидний, як і вплив біологічного на підструктуру спрямованості особистості, хоча стать, тип і структуру нервової системи, патології й задатки людина одержує при народженні. Навіть біологічна підструктура, де мова йде про сугубо вроджені властивості індивіда, не вільна повністю від впливу середовища, що впливає на нього опосередковано, через організм матері.

Досить складним виявляється взаємодія біологічного й соціального фактору на вищій підструктурі спрямованості, що проявляється в особистісних якостях і поводженні людини, у характері її соціальної активності. Відомо, що героями й злочинцями не народжуються, а стають, отже, у формуванні цих якостей провідне місце приділяється соціальним, прижиттєвим факторам, вихованню, навчанню, впливу навколишнього середовища.

Суспільство може й повинне попереджати злочинну поведінку індивідів, які мають несприятливу органічну обтяженість, але при цьому соціально-виховні профілактичні програми повинні будуватися з врахуванням цих психобіологічних особливостей частини правопорушників, що часто мають несприятливий характер. Тому зрозуміло той інтерес, що проявляють до даного питання представники різних галузей психології, кримінології, медицини, що досліджують проблему поводження, що відхиляється, і злочинності.

Так, у своєму дослідженні Г.А. Аванесов виділяє біологічні передумови, що грають негативну роль у поводженні людини:

Один з істотних компонентів причинного комплексу злочинності - це незадоволеність запитів людей у сфері споживання, розрив між потребами в матеріально-товарних цінностях або послугах і можливостями їхньої реалізації7.


2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ МЕХАНІЗМІВ

СОЦІАЛЬНОЇ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ
Діяльність, у тому числі злочинна, багато в чому обумовлена психологічними особливостями самої людини. Кримінально-процесуальний закон, визначаючи предмет доведення, вимагає з'ясування обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинувачуваного, а також інших обставин, що характеризують особистість обвинувачуваного. Тому розробка ознак особистості злочинця, які підлягають встановленню, як ми вже відзначали, є найбільш важливим завданням кримінальної психології.

При кримінологічному вивченні на практиці важливий «аналіз особистості у взаємодії із соціальним середовищем, оскільки злочинна поведінка формує не сама по собі особистість або середовище, а саме їхня взаємодія»8. Вплив соціального середовища на злочинну поведінку носить складний характер. Соціально-економічні, політичні й культурні аспекти життя суспільства впливають на формування модельованого механізму злочину тоді як психологічні та психічні особливості модельованого злочинця формують його зсередини, складаючи внутрішній зміст. Така градація факторів є умовною, і це свідчить про необхідність їхнього комплексного використання.

Особистість злочинця становить для кримінології і самостійний інтерес, тому що вона не просто відбиває певні зовнішні умови, але є активною стороною взаємодії. Для неї характерна свідома, цілеспрямована діяльність. Зв'язок соціальних умов зі злочинною поведінкою є складним, причому завжди соціальні умови проявляються в злочині, переломлюючись через особистість. У ряді випадків вони в процесі тривалої соціальної взаємодії накладають відносно стійкий відбиток на особистість і породжують не окремі злочинні акти, а стійку протиправну орієнтацію, що проявляється в комплексі конкретних правопорушень.

Відмінність злочинної поведінки від правомірної «корениться в системі ціннісних орієнтації, поглядів і соціальних установок, тобто в змістовній стороні свідомості»9. Саме в координатах ціннісно-нормативної системи особистості і соціального середовища, їхній взаємодії треба шукати безпосередні причини злочинної поведінки.

Механізм соціальної детермінації злочинності, на думку Л. Котлярова, вимагає «сполучення двох підходів при вивченні особистості: соціально-типологічного й соціально-рольового». При соціально-типологічному підході аналізуються насамперед соціальна позиція особистості, відповідні їй соціальні норми, їхнє сприйняття й виконання. У другому випадку особистість розглядається як активний діяч, суб'єкт суспільних відносин. Соціально-рольовий підхід дозволяє побачити позиції й функції, які об'єктивно криміногенні, тому що вони накладають на особистість обов'язки, що суперечать діючому праву, і вона може їх виконати тільки ціною правопорушення; пред'являють до неї взаємовиключні вимоги, що призводить до соціально-правових конфліктів, виводять особистість із необхідної для неї сукупності позитивних впливів і т.п.10

У кримінальній психології одне з основних питань - виділення внутрішніх особистісних передумов, які у взаємодії насамперед мотиваційної сфери особистості з певними факторами зовнішнього середовища можуть створити для даної особистості криміногенну ситуацію.

Психологічна залежність злочинців відрізняється за своїм характером від аналогічної особливості, що властива більшості людей. Уже в силу соціального характеру її розвитку й виховання кожній людині властиве прагнення до об'єднання з іншими людьми для задоволення своїх потреб, досягнення особистих і спільних цілей. У цих об'єднаннях людина неминуче займає певну позицію, у тому числі й залежну, підпорядковану. Однак на відміну від убивць правослухняні люди при несприятливо складних обставинах здатні вийти із групи, уникнути незадовольняючого їх контакту або будуть намагатися змінити внутрішню позицію до таких обставин.

Особистість насильницького злочинця характеризується, як правило, низьким рівнем соціалізації, що відбиває прогалини й недоліки основних сфер виховання: сім'ї, школи, виробничого колективу.

При з'ясуванні механізму формування злочинного наміру необхідно сполучати знання загальних закономірностей злочинності із глибоким вивченням особистості злочинця. Для цього вивчаються соціальні групи, членом яких є даний індивідуум. Вивчення структур взаємин, що існують у найближчому середовищі цієї особи, знання психології соціальних груп, членом яких є ця особистість, необхідні для розкриття зв'язку особистості й суспільства, зв'язки індивідуальної й суспільної свідомості. Поведінка людини багато в чому обумовлена змістом її мікросвіту, психологічна структура якого служить потужним каталізатором індивідуальної поведінки. Часто характер поведінки залежить від змісту відповідних норм поведінки навколишнього середовища.

Злочин розглядають як відхилення від норми у взаємодії особистості з навколишнім соціальним середовищем. При здійсненні насильницьких злочинів порушення нормальної взаємодії із соціальним середовищем пов'язане з гострою конфліктною ситуацією. Часто відбувається «зараження» конфліктною ситуацією й участь у групових хуліганських діях і масових безладдях великих груп осіб. Подібний вид конфліктів характерний для осіб з нестійкою психікою, низькою правосвідомістю, слабким рівнем загальної культури, легко збудливих, схильних до конформізму з особами, що знаходяться у натовпі. Хуліганські прояви однієї людини можуть служити емоційним сигналом і прикладом для наслідування іншими особами.

Психологія осіб, що скоїла вбивства, виявляє в них сильну залежність від іншої особи. Убивці в цілому належать до такої категорії людей, для яких вільна й самостійна адаптація до життя - завжди важка проблема. Факт злочину ілюструє, що вихід з контакту з жертвою для них - практично неможливий спосіб поведінки. Ця залежність може реалізовуватися не тільки в контакті з жертвою, але й з ким-небудь іншим, тоді злочин виявляється опосередкованим залежністю від третьої особи.

Убивство виникає як дія, спрямована на збереження автономної життєздатності злочинця, як би розриває зв'язок з фактором життєзабезпечення, що перестав виконувати цю притаманну йому функцію. Основним у походженні вбивств є онтогенетичний фактор - блокування здатності до автономії в результаті ігнорування потенційного злочинця іншими особами. Переважна більшість убивств відбувається з прямим наміром, третина з них обмірковується заздалегідь.

Таким чином, програма вивчення особистості злочинця складається з наступних груп ознак:

Однією з найважливіших соціально-демографічних ознак, які характеризують особистість злочинця, є вік. Спеціалісти-психологи розглядають його як якісно визначений етап становлення і розвитку особистості, як період із притаманними йому психологічними особливостями сприйняття людиною навколишнього світу. Через це вікові особливості не можуть не впливати н злочинну поведінку. Вікові особливості повинні цікавити слідчого, суддю, адвоката, прокурора та інших юридичних працівників як результат соціальних змін особистості, її соціальних функцій, соціального досвіду, способів реагування на конфліктні ситуації та ін.

Відповідно, соціально-психологічні особливості того чи іншого віку так чи інакше виявляються в певних формах злочинної поведінки, що передбачає необхідність диференційованого вивчення певного контингенту правопорушників з віковою структурою.

Дуже важливою характеристикою особистості злочинця є освіта. Прямої кореляційної залежності між рівнем освіти і формою антигромадської поведінки немає, однак рівень освіти впливає і на правосвідомість, і на формування світоглядних поглядів, і на здатність вибору того чи іншого варіанта поведінки. Оскільки освітній рівень населення в цілому в країні постійно підвищується, то це стосується і осіб, які причетні до злочинних діянь.

Значний інтерес представляє питання про співвідношення пізнавального і морального моментів у процесі формування особистості, про те, що є носієм цілісності людської особистості - знання чи моральність. Практика свідчить, що «висока освіченість не є бар'єром, який розділяє правопорушників і законослухняних громадян, і не гарантує соціально схвальної поведінки». Найчіткіше це проявляється в екстремальних умовах криміногенної ситуації, яка впливає не лише на свідомість особистості, її раціональні елементи, й н глибинні емоційні компоненти психіки. Таким чином, не слід переоцінювати освіченість, набагато важливіше світоглядна і моральна спрямованість знань (особливо гостро ця проблем постає перед молоддю). Отже, стає зрозумілим, чому особи з порівняно високим рівнем освіти можуть скоювати злочини. Найперспективніший шлях розв'язання цієї проблеми - забезпечення (посилення) моральної, гуманістичної спрямованості освіти як єдності знань, моралі, інтересів і поведінки особистості.

Суттєве значення для характеристики особистості злочинця мають відомості про його соціальний стан і рід занять. Ці відомості дозволяють встановити, в яких соціальних прошарках найбільш розповсюджені злочини. Не можна просто пов'язувати характер праці та протиправну поведінку. Необхідно враховувати складну взаємодію виділених факторів з іншими - культурно-освітній рівень, потреби, інтереси тощо. Особливої уваги заслуговують ті особи, які на момент скоєння злочину ніде не працювали і не навчалися. Негативне ставлення до праці та схильність до паразитичного існування негативно відбиваються на розвитку їхньої особистості, загострюють відносини з оточуючими і певною мірою зумовлюють виникнення криміногенної ситуації.

Значний інтерес представляє вивчення особистості злочинця в системі конкретних форм її соціальної діяльності. Утверджений в психології дієвий підхід у вивченні явищ психічного життя особистості дозволяє вивчити її в певному здійснюваному процесі життєдіяльності, який стосується саме її. Це дає змогу виявити, які суспільні процеси і форми безпосередньо впливають на формування особистості і з'ясувати роль особистості в становленні свого "Я".

Злочинцям властиве суперечливе поєднання негативних і позитивних рис особистості і таке ж суперечливе з своїм змістом поєднання форм соціальної діяльності. А це означає, що при вивченні способу життя злочинця слід уникати однозначних характеристик і прагнути вивчення в системі його різних з соціальною значущістю видів діяльності.

Вузьке розуміння діяльності може призвести до теоретичних помилок у дослідженні особистості злочинця, які, в свою чергу, можуть потягнути з собою помилки в практиці боротьби зі злочинністю, зокрема в роботі щодо виправлення і перевиховання злочинців.

У соціальній дійсності життєдіяльність людини представляє собою сукупність різноманітних форм рольової і нерольової поведінки. Причому перші становлять більшість форм соціальної активності особистості, в тому числі й особистості злочинця.

У структурі особистості злочинця особливий інтерес представляють психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідною є соціальна спрямованість особистості.

У злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості, як соціальна установка. За результатами досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, до наукового обігу введено поняття антигромадської установки як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (в особи з викривленими потребами, антигромадськими поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь агресивного, насильницького спрямування. Прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.

Багато злочинів скоюються особами, які мають ситуативну установку на злочинну діяльність. Вона виражається в емоційній обумовленості особи до конфліктного реагування на певні життєві обставини, за яких стикаються протилежні потреби та інтереси конфліктуючих. Ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодого віку, що є відображенням їхньої загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи на об'єктивні обставини.
ВИСНОВКИ
Кримінальна психологія вивчає психічні закономірності, пов'язані з формуванням злочинної установки особистості, утворенням злочинного наміру, підготовкою й здійсненням злочину, а також створенням злочинного стереотипу поводження. Вона досліджує особистість злочинця, а також шляхи й способи виховного впливу на цю особистість і групу в психологічному аспекті. Диктується необхідність вивчення особистості злочинця насамперед потребами практики боротьби зі злочинністю. У рамках кримінальної психології досліджуються психологічні особливості особистості не тільки насильницьких, але й корисливих злочинців, структура й психологічні особливості злочинних груп.

Причини злочинності, безумовно, є однією з найгостріших проблем на стику таких наук як кримінологія, кримінальне право, криміналістика, психологія й інших наук. В умовах загострення соціально-економічних і політичних процесів у країні, зростання числа зареєстрованих злочинів, занепаду моральних цінностей, нівелювання морально-етичних норм вивчення причин злочинності стає більш ніж актуальним. У цілому сукупність цих умов націлюють науку й наявну кримінально-правову практику на широке й всебічне дослідження причинних та інших залежностей злочинності стосовно до наявних у суспільстві змін.

Вивчення процесу детермінації злочинності припускає урахування відносності, умовності розподілу явищ і процесів на причини й умови. Певні з них в окремих випадках виступають як причина, в інших - як умова злочинності. У той же час загальним для всіх детермінант злочинності є те, що в їхній основі завжди лежать об'єктивні соціальні фактори. Психологічне вивчення особистості обвинувачуваного, а потім підсудного містить у собі дослідження його внутрішнього світу, потреб, спонукань, що лежать в основі вчинків, емоційно-вольової сфери, здібностей, індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності (мислення, сприймання, пам'яті й інших пізнавальних процесів).

Таким чином, найбільш важливе завдання кримінальної психології - виділити внутрішні особистісні передумови, які у взаємодії з певною зовнішньою ситуацією можуть створити криміногенну ситуацію, тобто визначити криміногенні особистісні якості й передумови. Далі, у рамках кримінальної психології встановлюються специфічні особливості особистості, які причино обумовлюють у ній криміногенні передумови (дефекти правосвідомості, моральності, культури емоцій і т.д.), а також встановлюється причинний зв'язок між виявленими дефектами й схильністю до здійснення певної категорії злочинів. Кримінальна психологія досліджує механізм імунітету особистості до криміногенної ситуації й через пізнання закономірностей цього явища розробляє рекомендації із профілактики злочинності.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


  1. Актуальные проблемы криминологии и криминальной психологии : сб. науч. ст. / Одес. нац. юрид. акад., Криминол. ассоц. Украины, Координац. бюро по криминологии Акад. правовых наук Украины; [под ред. М. Ф. Орзиха, В. Н. Дрёмина] — Одесса: Фенікс, 2007. — 354 с.

  2. Бедь В.В. Юридична психологія. - К. : Каравел, 2003. – 376 с.

  3. Зелинский А.Ф. Криминальная психология / [Ред. В.С.Ковальский] — К.: Юринком Интер, 1999. — 236 с.

  4. Коновалова В.О. Юридична психологія : [підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл.] / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. — 2-е вид., переробл. і допов. — Х.: Право, 2008. — 238 с.

  5. Медицький І.Б. Співвідношення соціального і біологічного як детермінантів злочинної поведінки // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. ст. – м. Івано-Франківськ, 2007. – Вип. VI. – С.151-157.

  6. Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія : навч. посіб.: [для студ. вищ. навч. закл.] / Л. Е. Орбан-Лембрик. — Чернівці: Книги-XXI, 2007. — 447 с.

  7. Пирожков В.Ф. Криминальная психология — М.: Ось-89, 2001. — 702 c.

  8. Рущенко І.П. Соціологія злочинності. – Харків: Національний ун-т втутрішніх справ, 2004. – 370 с.

  9. Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учебник для вузов. - М. : Зерцало-М, 2003. – 272 с.

  10. Юридична психологія : словник: навч. посіб. / [Д.О.Александров, В.Г.Андросюк, Л.І.Казміренко та ін.]; за заг. ред. Л.І.Казміренко, Є.М.Моісеєва; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т внутр. справ. — Вид. 2-е, уточн. та допов. — К.: КНТ, 2008. — 222 с.



1 Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.29.

2 Шиханцов Г.Г. Юридическая психология: Учебник для вузов. - М. : Зерцало-М, 2003. – с.104

3 Орбан-Лембрик Л.Е. Юридична психологія : навч. посіб.: [для студ. вищ. навч. закл.] / Л. Е. Орбан-Лембрик. — Чернівці: Книги-XXI, 2007. — с.147-148.


4 Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.90-93..

5 Пирожков В.Ф. Криминальная психология — М.: Ось-89, 2001. — c.177.


6 Пирожков В.Ф. Криминальная психология — М.: Ось-89, 2001. — c.191.


7 Пирожков В.Ф. Криминальная психология — М.: Ось-89, 2001. — c.200-201.


8 Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.130.

9 Там само, с. 139.

10 Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.145.

11 Криминальная психология: учеб. пособие / Российская академия образования; Московский психолого-социальный ин-т / Д.И. Фельдштейн (гл.ред.)Александр Иванович Ушатиков (авт.-сост.), Олег Геннадьевич Ковалев (авт.-сост.). — М. : МПСИ, 2007. — с.150-152.



Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации