РГР - з курсу Охорона праці в галузі - файл n1.docx

приобрести
РГР - з курсу Охорона праці в галузі
скачать (563.8 kb.)
Доступные файлы (2):
n1.docx578kb.28.05.2011 23:08скачать
n2.docx15kb.27.05.2011 13:16скачать

n1.docx

1. Запитання для виконання контрольної роботи

Навчальний шифр : 02

Питання № 3,19,25,36

Задачі № 10,11

3. Навчання, інструктажі та перевірка знань працівників з питань охорони праці. Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, функціональні обов'язки, права і гарантії їх діяльності. Відповідальність посадових осіб і керівників підрозділів підприємств за порушення законодавства і нормативних актів з охорони праці.

Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників

Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким керівником підприємства доручена організація цієї роботи.

Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти, які одержали ліцензію Міносвіти та дозвіл Держнаглядохоронпраці на провадження такого навчання.

При підготовці працівників для робіт з підвищеною небезпекою дисципліна загального курсу "Охорона праці" вивчається в обсязі не менше 30 годин, а специфічні питання охорони праці, пов'язані з виконанням робіт з підвищеною небезпекою, вивчаються в курсах спеціальних дисциплін і органічно поєднуються з вивченням технології виробництва.

Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися як в закладах освіти, так і на підприємстві. При цьому дисципліна загального курсу "Охорона праці" вивчається в обсязі не менше 20 годин.

Навчальні плани та програми підготовки та перепідготовки працівників повинні передбачати теоретичне і практичне (виробниче) навчання з курсу "Охорона праці".

На підприємствах для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом (розпорядженням) керівника створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники керівників підприємств, в службові обов'язки яких входить організація роботи з охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівники відповідних підрозділів чи їх заступники. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, виробничих і технічних служб, представники органів державного нагляду за охороною праці та профспілок. .

Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Для навчання рекомендується застосування комп'ютерних тренажерів, інших технічних засобів, у разі їх наявності.

Перелік питань для перевірки знань з охорони праці з урахуванням специфіки виробництва складають члени комісії з перевірки, узгоджує служба охорони праці і затверджує керівник підприємства.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб і спеціалістів

Посадові особи і спеціалісти повинні проходити навчання та перевірку знань з питань охорони праці до початку виконання своїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки, проходять навчання і перевірку знань.

Посадові особи і спеціалісти, в службові обов'язки яких входить безпосереднє виконання робіт підвищеної небезпеки та робіт, що потребують професійного добору, при прийнятті на роботу проходять на підприємстві попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці стосовно конкретних виробничих умов, а надалі - періодичні перевірки знань у строки, встановлені відповідними нормативними актами про охорону праці,але не рідше одного разу на рік.

Програми попереднього спеціального навчання розроблюються відповідними службами підприємства з урахуванням конкретних виробничих умов і відповідних їм чинних нормативних актів про охорону праці та затверджуються його керівником.
Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, функціональні обов'язки, права і гарантії їх діяльності

Інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці створюється відповідно до Закону України "Про охорону праці" (2694-12) на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємство) незалежно від форм власності та видів їх діяльності для здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці.

На підприємстві за участю представників власника або уповноваженого ним органу (далі - власник), трудового колективу та профспілки (профспілок) на підставі цього Типового положення з урахуванням специфіки виробництва опрацьовується Положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці, яке затверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці (далі - уповноважені з питань охорони праці) обираються простою більшістю голосів на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, зміни, дільниці, бригади, ланки тощо відкритим голосуванням з числа досвідчених та ініціативних працівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового колективу.

Уповноваженим з питань охорони праці не може бути обраний працівник, який згідно з посадовими обов'язками відповідає за організацію безпечних та нешкідливих умов праці.

Чисельність уповноважених з питань охорони праці визначається рішенням загальних зборів (конференції) трудового колективу залежно від конкретних умов виробництва та необхідності забезпечення безперервного громадського контролю за станом безпеки

та умов праці в кожному виробничому підрозділі.

Уповноважені з питань охорони праці в місячний термін після обрання за рахунок власника проходять навчання з питань охорони праці відповідно до програми, розробленої службою охорони праці підприємства, погодженої з органом самоврядування колективу та профспілкою (профспілками) і затвердженої керівником підприємства.

У своїй діяльності уповноважені з питань охорони праці керуються законодавством про працю, міжгалузевими і галузевими нормативними актами про охорону праці, Законом України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ), статутом підприємства та Положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці виконують свої обов'язки, як правило, в процесі виробництва, безпосередньо на своїй дільниці, в своєму цеху, зміні, бригаді, ланці тощо.

Методичне керівництво роботою уповноважених з питань охорони праці здійснює орган самоврядування трудового колективу, а також за погодженням власника, трудового колективу і профспілки (профспілок) - служба охорони праці підприємства.

Уповноважені з питань охорони праці співпрацюють з комісією з

питань охорони праці підприємства.

Уповноважений з питань охорони праці може бути одночасно і представником профспілки з цих питань.

Уповноважені з питань охорони праці при виконанні своїх функцій взаємодіють з ланковими, бригадирами, майстрами, керівниками відповідних структурних підрозділів, спеціалістами служби охорони праці підприємства, посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці, представниками профспілки (профспілок).

Уповноважені з питань охорони праці не рідше одного разу на рік звітують про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу, котрим вони обрані.

Уповноважені з питань охорони праці за активну та сумлінну роботу, яка сприяла запобіганню травматизму, професійним захворюванням та аваріям, поліпшенню умов і безпеки праці на робочих місцях, можуть бути матеріально заохочені відповідно до статуту підприємства та колективного договору (угоди).
ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ УПОВНОВАЖЕНИХ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Уповноважені з питань охорони праці з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці на виробництві, оперативного усунення виявлених порушень здійснюють контроль за:

відповідністю законодавству про охорону праці:

- умов праці на робочих місцях, безпеки технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стану засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівниками, проходів, шляхів евакуації та запасних виходів, а також санітарно-побутових умов;

- діючого режиму праці і відпочинку;

- використання праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

- забезпеченості працівників спеціальним одягом, взуттям, іншими засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, миючими засобами, організації питного режиму;

- пільг і компенсацій, що надаються працівникам за роботу з важкими та шкідливими умовами праці;

- відшкодування власником шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров'я або заподіяння моральної шкоди;

- проведення навчання, інструктажів та перевірки знань працівників з охорони праці;

- проходження працівниками попереднього і періодичних медичних оглядів;

- забезпечення працівників інструкціями, положеннями з охорони праці, що діють в межах підприємства, та додержанням працівниками в процесі роботи вимог цих нормативних актів;

- своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків та професійних захворювань;

- виконанням наказів, розпоряджень, заходів з питань охорони праці, в тому числі заходів по усуненню причин нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, визначених у актах розслідування;

- використанням фонду охорони праці підприємства за його призначенням;

- наявністю і станом наочних засобів пропаганди та інформації з питань охорони праці на підприємстві.

- Уповноважені з питань охорони праці негайно повідомляють майстра, бригадира чи іншого керівника робіт про будь-який нещасний випадок чи ушкодження здоров'я, які сталися з працівником в процесі роботи чи у зв'язку з нею, та надають допомогу потерпілому.

Уповноважені з питань охорони праці беруть участь у:

- розробленні розділу "Охорона праці" в колективному договорі (угоді), комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, усунення причин, що призводять до нещасних випадків і професійних захворювань;

- роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;

- розслідуванні професійних захворювань та нещасних випадків на виробництві, якщо потерпілий не є членом профспілки;

- вирішенні питання про зниження розміру одноразової допомоги потерпілому від нещасного випадку у разі невиконання працівником вимог нормативних актів про охорону праці;

- розгляді факту наявності виробничої ситуації, небезпечної для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища, у випадку відмови працівника виконувати з цих причин доручену йому роботу;

- розгляді, при необхідності, посадовими особами листів, заяв та скарг з питань охорони праці працівників відповідного трудового колективу;

- підготовці та проведенні громадських оглядів, конкурсів, рейдів з питань охорони праці.
ПРАВА УПОВНОВАЖЕНИХ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ

Уповноважені з питань охорони праці мають право:

- безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, додержання працівниками нормативних актів з охорони праці на об'єктах підприємства чи виробничого підрозділу, колектив якого його обрав;

- вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язків для розгляду власником (керівником відповідного структурного підрозділу підприємства) пропозиції щодо усунення виявлених порушень нормативних актів з охорони праці, здійснювати контроль за реалізацією цих пропозицій;

- вимагати від майстра, бригадира чи іншого керівника виробничого підрозділу припинення роботи на робочому місці у разі створення загрози життю або здоров'ю працюючих;

- вносити пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці;

- брати участь у перевірках стану безпеки і умов праці, які проводяться посадовими особами органів державного нагляду і громадського контролю за охороною праці, міністерства, відомства, об'єднання, підприємства, місцевих органів державної виконавчої влади;

- бути обраними до складу комісії з питань охорони праці підприємства;

- бути представниками трудових колективів з питань охорони праці в районних (міських), міжрайонних (окружних) та товариських судах.
Відповідальність посадових осіб підприємств за порушення законодавства України про працю

Відповідальність за діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, визначається виключно законами України (п. 22 частини першої ст. 92 Конституції України). Згідно зі статтею 265 КЗпП України особи, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Вони залучаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Визначення терміна «посадова особа» наводяться в різних нормативно-правових актах в залежності від галузей права.

На підставі статті 2 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами України покладено виконання організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Статтею 407 Митного кодексу України (далі - ТК) встановлено, що посадовими особами митної служби є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ і організацій, на яких ТК та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєні спеціальні звання. Пунктом 30 статті 1 ТК визначено, що посадовими особами підприємств є керівники та інші працівники підприємств (резиденти та нерезиденти), які в силу постійно або тимчасово виконуваних ними трудових (службових) обов'язків відповідають за виконання вимог, встановлених ТК, законами та іншими нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами України з питань митної справи, укладеними в установленому законом порядку.

Таким чином, посадові особи - категорії працівників, які займають певні посади і правомочні здійснювати юридично значимі дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення певних правовідносин. Зміст і обсяг таких дій визначаються займаною посадою відповідно до повноважень, що надаються окремими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 2 статті 65 Господарського кодексу України встановлено статус керівника підприємства: власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства або іншими установчими документами. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. При наймі керівника з ним укладається трудовий договір (контракт), в якому, зокрема, визначаються його права, обов'язки і відповідальність.

Визначення терміна «роботодавець» наводиться у статті 1 Закону України «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 року № 2436-III. Роботодавець - власник підприємства незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства України використовує найману працю.

Таким чином, посадові особи, керівники підприємств, роботодавці несуть відповідальність за порушення законодавства про працю відповідно до чинного законодавства України. >>>



19. Вібрація, її основні характеристики. Методи і засоби захисту від вібрації. Віброізолюючі пристрої. Принцип розрахунку ефективності віброізоляції. Прилади і методи вимірювання параметрів вібрації. Гігієнічні характеристики і норми вібрації. Прилади і методи вимірювання параметрів вібрації. Забезпечення вібробезпечних умов праці на підприємствах залізниць.

Вібрація – це механічні коливання в області дозвукових і звукових частот, що генеруються у пружних тілах або тілах, що знаходяться під дією перемінного фізичного поля, які сприймаються людиною як поштовхи; це процес поширення механічних коливань у твердих тілах.

Механічні коливання тіл з частотою менше 20 Гц сприймаються організмом людини як вібрація, а коливання з частотою від 20 Гц до 8000Гц – одночасно як вібрація і шум, понад 8000 Гц – як тепло. Джерелом ві-брації є динамічно неврівноважені деталі машин, механізми та їх робочі органи, різні виробничі процеси. Залежно від джерела виникнення вібрації поділяються на транспортні, транспортно-технологічні і технологі-чні. На організм людини вібрація передається лише через тверді тіла. За способом передачі вона може бути загальною (передається всьому тілу через опірні поверхні) і локальною (передається через руки або ноги си-дячої людини).

Вібрації поділяються також за напрямком дії на вертикальні та горизонтальні.
Своєчасне виявлення тієї чи іншої різновидності вібрації дає змогу виробити найбільш ефективні заходи для нейтралізації її негативної дії у виробничій системі.

Вібрація характеризується частотою коливань (Гц), амплітудою зсуву (м), коливальною швидкістю (м/с), коливальним прискоренням (м/с2). За часовими характеристиками основних показників розрізняють постійну і непостійну вібрацію.
Гігієнічне нормування вібрацій забезпечує вібробезпеку умов праці Дія вібрації на організм людини визначається наступними 5 характеристиками: інтенсивністю, спектральним складом, тривалість впливу, напрямком дії.

Показниками інтенсивності є середньоквадратичні або амплітуда значення віброприскорення, віброшвидкості або віброзміщення, виміряє на робочому місці. Для оцінки інтенсивності вібрації поряд з розмірним] величинами використовується логарифмічна децибельна шкала. Ц пов'язано з широким діапазоном зміни параметрів, при котри: вимірювання їх лінійною шкалою стає практично неможливим Особливість цієї шкали — відлік значень від порогового початковоп рівня. Децибел — математичне безрозмірне поняття, котре характеризу відношення двох незалежних однойменних величин:



де ? — вимірюваний кінематичний параметр вібрації (віброзміщення, віброшвидкість, віброприскорення);
L0 — початкове (порогове) значення відповідного параметра. Для гармонійної вібрації з частотою / логарифмічні рівні віброзміщення LU та віброприскорення La визначаються через логарифмічний рівень віброшвидкості Lv:



Гігієнічну оцінку вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, згідно з ГОСТ 12.1.012-90 здійснюють за одним з наступних методів:

— частотним (спектральним) аналізом нормованого параметра;

— інтегральною оцінкою за частотою нормованого параметра;

— дозою вібрації.

Гігієнічною характеристикою вібрації є нормовані параметри, вибрані в залежності від застосовуваного методу її гігієнічної оцінки.

При частотному (спектральному) аналізі нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкості и, їх логарифмічні рівні L або віброприскорення а для локальної вібрації в октавних смугах частот, а для загальної вібрації — в октавних або 1/3 октавних смугах частот.

Середньоквадратичне значення деякої неперервної періодичної функції Aft) з періодом Т визначається за виразом:



Для гармонійної функції її Середньоквадратичне значення:



де Аmах — амплітуднезначення функції. Логарифмічні рівні віброшвидкості, дБ:



При інтегральній оцінці за частотою нормованим параметром є коректоване значення контрольованого параметра вібрації U, виміряне за допомогою спеціальних фільтрів або розраховане за формулою:

де U — середнє квадратичне значення контрольованого параметра (віброшвидкості або віброприскорення) в і-й частотній смузі;

n — число частотних смуг в нормованому частотному діапазоні; к: — питомий коефіцієнт для і-і' частотної смуги. Оцінка локальної вібрації здійснюється за середнім часом дії коректованим значенням:



де U — коректоване значення контрольованого параметра визначається згідно з формулою в j-му проміжку часу;

При оцінці вібрації за допомогою дози нормованим параметром є еквівалентне коректоване значення:



де D — доза вібрації, що визначається за формулою:



де U(T) — миттєве коректоване значення параметра вібрацї в момент часу т, отримане за допомогою коректувального фільтра; t — час впливу вібрації протягом робочої зміни.

Вібрацію, що діє на людину, нормують окремо для кожного встановленого напрямку згідно з ГОСТ 12.1.012-90.

де U480 — допустиме значення нормованого параметра при тривалості дії вібрації 480 хв. Максимальне значеня Ц не повинне перевищувати величин, що встановлені для t=30 хв.

Загальний спектр частот вібрації містить октавні частотні смуги з середньогеометричними значеннями частот 1; 2; 4; 8; 31,5; 63; 125;

25; 500; 1000 Гц. Вібрація з середньогеометричними частотами д< 31,5 Гц відноситься до низькочастотної, з більшими середньо геометричними частотами — до високочастотної.

Тривалий вплив вібрації з середньогеометричними значенням частот 16...250 Гц є особливо небезпечним.
Для вимірювання вібрацій широко використовуються електричні вібровимірювальні прилади, принцип дії котрих базується ці перетворенні кінематичних параметрів коливного руху в електричних величини, котрі вимірюються та реєструються за допомогою електричних приладів.

Основні елементи цих приладів — давачі. В якості первиннцз вимірювальних перетворювачів використовують ємнісні, індукційні п'єзоелектричні перетворювачі, котрі сприймають коливні зміщення швидкість та прискорення.

Найчастіше використовуються п'єзоелектричні перетворювач віброприскорення — акселерометри.

Вібровимірювальними приладами з давачами можна вимірювати вібрації в багатьох точках, їх перевага — дистанційністі вимірювання параметрів вібрації, проста будова, відсутністі інерційності.

Кількість вимірювань параметрів вібрації повинна бути не мении трьох для кожної октавної смуги частот. Вимірювальними параметрам} вібрації є пікові або" середньоквадратичні значення віброзміщення віброшвидкості або віброприскорення в октавних або 1/3-октавниз смугах частот.

Заходи захисту від вібрації поділяються на колективні та індивідуальні.

Засоби індивідуального віброзахисту – це спеціальне взуття на віб-ропоглинаючій платформі, віброзахисні рукавиці, наколінники, нагруд-ники, пояси, спеціальні костюми.

Колективні методи захисту спрямовані на зниження параметрів вібрації джерелом збудження і на шляхах її поширення. Вони у свою чергу поділяються на організаційні, технічні і лікувально-профілактичні.

Організаційні методи віброзахисту – застосування технологічних процесів з низькими рівнями вібрації і шуму; впровадження дистанційно-го керування, що виключає постійне перебування працюючого у зоні небезпечних рівнів вібрації; дотримання раціональних режимів праці й відпочинку; огороджувальні засоби, які перешкоджають проникненню людини до зони дії вібрації, тощо.

Технічні методи віброзахисту – це система заходів і засобів з покращення роботи машин, зменшення рівня вібрації технологічних процесів, застосування додаткових пристроїв (віброізоляція, вібропоглинання та віброгасіння).

Віброізоляція забезпечує зниження рівня вібрації використанням між джерелом вібрації та працюючим ізолюючих засобів – пружин, ресор, пне-вматичних та гумових подушок, прокладок, віброізолюючих опор, констру-ктивних розривів, заміна ударних навантажень на безударні.

Вібропоглинання використовується з метою трансформації енергії механічних коливань в інші види енергії, переважно в теплову, а також застосування антифазової синхронізації двох або кількох джерел збу-дження.

Віброгасіння – це зниження рівня вібрації машин та механізмів за-стосуванням додаткових пристроїв. Віброгасіння може бути статичним (спеціальні фундаменти для верстатів, моторів, пневматичні та пружинні підвіски в автомобілях) і динамічним (агрегати з дискретним збурюючим впливом, віброгасіння маятникового, пружинного, плаваючого та камер-ного типів).

Лікувально-профілактичні заходи віброзахисту – своєчасне проведення медичних оглядів працівників, що зайняті на роботах з вібродійни-ми установками, контроль за гігієнічними параметрами у виробничих приміщеннях тощо.

Під впливом вібрації в організмі людини спостерігаються зміни серцевої діяльності, нервової системи, спазми судин, порушення функції суглобів. Три-вала дія вібрації викликає професійне захворювання – вібраційну хворобу.

Важливе гігієнічне значення має частота вібрації. Частоти порядку 35-250 Гц найбільш характерні при роботі з ручними інструментами і сприяють роз-витку вібраційної хвороби зі спазмами судин.

25. Контроль опору ізоляції струмоведучих частин електрообладнання: методи, прилади і терміни контролю. Засоби захисту працюючих від дії шкідливих полів: електричних, магнітних, електромагнітних, статичних, іонізуючих випромінювань. Небезпека і засоби захисту виробничих будівель і споруд від атмосферної електрики. Сутність розрахунку зон захисту стрижневого блискавковідводу. Класифікація засобів колективного і індивідуального захисту працюючих від ураження електричним струмом.
Стан ізоляції струмопровідних частин повинен відповідати Правилам використання електроустановок. Цими Правилами передбачене пері-одичне випробування ізоляції (2 рази на рік у приміщеннях зі складними умовами, підвищеною вологістю і 1 раз на рік у приміщеннях з нормаль-ним середовищем). Ізоляція створює великій опір, який перешкоджає протіканню через неї струму. Опір ізоляції кожної установки або окремої ділянки електричної мережі має бути не меншим 0,5 МОм. Якщо опір ізоляції знижується на 50% від початкового, мережу або ізоляцію міня-ють.

Більшість приладів широкого використання на виробництві та у побуті мають подвійну ізоляцію, яка складається з робочої й додаткової. Остання запобігає дії струму на людину у випадку пошкодження основ-ної ізоляції. Знак подвійної ізоляції позначається на інструменті у вигляді символу, що зображує два квадрати різних розмірів, розміщених один в одному.

При роботі в приміщеннях без підвищеної небезпеки напруга елект-роприладів повинна бути не більше 220 В. При роботі в приміщеннях у підвищеною небезпекою і за межами приміщень напруга електроприла-дів повинна бути не більше 36 В. В особливих умовах дозволяється вико-ристовувати електроприлади напругою до 220 В, але при наявності захи-сного відключення або надійного заземлення корпусу з використанням захисних засобів (діелектричні рукавички, килимки, калоші). В даних умовах необхідно застосовувати електричні машини II і III класів згідно ГОСТ 12.2.007.0 – 75.

Недоступність для випадкового дотику до струмопровідного устаткування досягається застосуванням стаціонарних огороджень і розташу-ванням неізольованих електропроводів на великій висоті (ЛЕП), або у не-доступному місці. Для захисту від дотику до струмоведучих елементів комутаційних апаратів застосовують прилади закритої конструкції (паке-тні вимикачі, рубильники).
Основні способи захисту від ЕМП: колективний захист, що включає організаційні, технічні та лікувально-профілактичні заходи, й індивідуа-льний захист.

Організаційні заходи захисту включають:

Технічні заходи захисту реалізуються використанням здатності полів рефлектуватись (відбиватись) або поглинатись.

Метод рефлектування. Найкращі рефлектувальні властивості мають металеві екрани з високою електропровідністю. Екрани бувають сітчасті та суцільні. Листи екранів повинні мати надійний контакт між собою та обов’язково заземлюватися.

Метод поглинаючих навантажень. Використовуються екрани з погли-наючим покриттям, матеріали з каучуку, пінополістиролу, які повністю поглинають ЕМП. Може використовуватися спеціальна гума. Для екранів, що локалізують і поглинають ЗВЧ-поля, застосовують феритові пластини, мате-ріали марки ХВ (вузько-діапазонні), марок У2Ф-2, У2Ф-3 та ін.

Коли з технічних причин неможливо екранувати джерело випромі-нювання, то екранують робочі місця або переносять їх на безпечну відстань.

Індивідуальний захист. Індивідуальні екрани, виготовлені з металізо-ваних матеріалів; радіозахисні окуляри ОРЗ-5 зі скла, що відбиває ВЧ-, УВЧ-, НВЧ-випромінювання; капюшони, халати або комбінезони з мета-лізованої бавовняної тканини.
Статична електрика – особливий вид зарядів, що виникають при терті двох діелектриків або діелектрика і провідника. При терті двох діе-лектриків на одному з них, що має вищі діелектричні характеристики, виникає позитивний, а на іншому, з іншими діелектричними властивостями, – негативний заряд.
Згідно з Правилами захисту від статичної електрики електростатична безпека вважається задовільною, якщо максимальна енергія зарядів не перевищує 40% мінімальної енергії спалаху речовини.

Іскрові розряди статичної електрики викликають відчуття уколу чи незначного поштовху, які самі по собі не становлять небезпеки для людини, оскільки сила струму дуже мала. Однак, враховуючи несподіва-ність такого розряду, у людини може виникнути переляк, що може при-звести за небезпечних обставин до нещасного випадку.

Систематичний вплив статичної електрики на тіло людини викликає порушення фізіологічних процесів, функціональні розлади центральної нервової системи, органів кровообігу. Відповідно до ГОСТ 12.10.4584 гранична допустима напруженість електричного поля на робочих місцях не повинна перевищувати 60 кВ/м, якщо час впливу не перевищує 1 го-дини.

Основні засоби захисту від статичної електрики полягають у відведенні зарядів у землю (заземлення цистерни з паливом, компресорних та котельних установок, трубопроводів), запобіганні виникненню та нако-пиченню статичної електрики, її нейтралізації.

Зменшенню заряду статичної електрики сприяє: підвищення волого-сті повітря до 70%, напилення на діелектричній поверхні електропровід-них плівок, добавка до нафтопродуктів спеціальних присадок (АСП-1, СИГБОЛ та ін.), що знижують електричний опір у 1000 разів і більше.

Графіт, сажа, металевий порошок, що додаються до виготовлення гуми, знижують заряди статичної електрики. В окремих випадках статич-ну електрику нейтралізують за допомогою спеціальних приладів – іоніза-торів.

Працюючим у вибухонебезпечних приміщеннях рекомендується користуватись антистатичним взуттям, їм забороняється носити синтетич-ний одяг; підлогу таких приміщень вкривають антистатиками.
Захист від впливу радіоактивних речовин та іонізуючих випромінювань можна реалізувати використанням технічних та організаційних заходів. До технічних заходів відносяться екранування, герметизація, дистанційне керування.

Установка екранів біля джерел випромінювання дозволяє істотно знизити дозу опромінення. Розміри, товщина та матеріал екрана залежить від виду випромінювання. Захистом від а-частинок є шар повітря товщиною кілька сантиметрів, одяг, рукавиці; від ytf-випромінювання захисним екраном може бути шар повітря товщиною кілька метрів або шар алюмі-нію товщиною кілька міліметрів, оскільки ці види випромінювання ма-ють низку проникну здатність; ?- та рентгенівське випромінювання ма-ють велику проникну здатність, тому для екранів використовують матеріали з великою атомною вагою (свинець, вольфрам), оскільки цими матеріалами випромінювання поглинається найбільш інтенсивно. Товщина екранів залежить від величини енергії випромінювання та кратності послаблення і коливається у межах від кількох міліметрів до десятків сантиметрів. Для оглядових вікон використовується свинцеве скло.

Захистом від внутрішнього опромінення є герметизація радіоактивних речовин. Радіоактивні речовини розташовується у спеціальних кон-тейнерах. На контейнерах з радіоактивним речовинами має бути знак ра-діоактивної небезпеки.

Роботи з радіоактивними речовинами слід при можливості виконува-ти на віддалі у витяжних шафах, боксах, камерах, застосовуючи для ме-ханічних дій спеціальні маніпулятори або дистанційне керування.

До індивідуальних засобів захисту належать халати, комбінезони, шапочки, шоломи, гумові рукавиці, окуляри, респіратори, спеціальні пне-вмокостюми з подачею повітря. Індивідуальні засоби захисту ефективні при впливі а-випромінювання і малоефективні при впливі у-випромінювання. Засоби захисту періодично дезактивуються.

Атмосферна електрика – особливий вид електричних зарядів, що нагромаджуються і розподіляються на хмарах внаслідок аеродинамічних і термічних процесів в атмосфері.

Блискавка – електричний розряд в атмосфері між зарядженими хмарою і землею, між хмарами, що мають різнойменний заряд. Довжина каналу блискавки може досягти кількох кілометрів з потенціалом від 106 до 109 В. Внаслідок розряду на землю по каналу блискавки протікає струм силою до 230-250 кА, створюючи температуру більш як 30 000°С. Такі розряди мають високу пожежну небезпеку. Щосекунди земну кулю уражують в середньому більше 100 блискавок. Питома вага пожеж, що виникають від ураження блискавками, складає біля 1%. Розрізняють пер-винні (прямий удар) і вторинні прояви блискавки.

Прямий удар блискавки – це безпосередня дія блискавки на будівлю, споруду, тварину, людину, дерево, що супроводжується електричним, те-пловим та механічним ефектами.

Вторинний прояв характеризується появою наведених потенціалів під час близьких розрядів блискавки на металевих елементах конструк-цій, в незамкнутих металевих контурах, які можуть викликати іскріння всередині будівель, споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух.

Блискавкозахист – це система захисних заходів від блискавок, які га-рантують безпеку людей, збереження будівель і споруд, обладнання та матеріалів від вибухів, загорання й руйнування. Найпростішими і надійними способами захисту від блискавки є створення блискавковідводів (громовідводів). Вони бувають стержневі, тросові (антени), сітчасті і комбіновані.

За рівнем блискавкозахисту будівлі і споруди поділяються на три категорії, що визначається, головним чином, класом вибухонебезпечності згідно з ПУЕ.

До першої категорії належать будівлі та споруди з вибухонебезпеч-ними зонами класів В-0, В-1, В-20, В-21. В них зберігаються чи знахо-дяться легкозаймисті та горючі речовини, здатні утворювати газо-, пило-, пароподібні суміші, які можуть вибухнути за наявності іскри.

Друга категорія включає будівлі та споруди (класи В-2 В-21),в яких пароподібні суміші можуть з’явитися лише у разі аварії чи порушення технологічного процесу. Сюди же належать склади з вибухонебезпечни-ми матеріалами, горючими та легкозаймистими рідинами.

До третьої категорії належать будівлі та споруди з пожежонебез-печними зонами класів П-1, П-2 та П-2а, зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, димові труби підприємств і котельних, башти та вишки різного призначення висотою 15 м і більше.

Будівлі та споруди першої і другої категорій необхідно захищати як від прямих ударів блискавки, так і від вторинних її проявів; третьої – як правило, лише від прямих ударів блискавки.

Будь-який блискавковідвід складається з блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; несучої опори, на якій розташо-вують блискавкоприймач; струмопроводу, яким струм блискавки стікає на землю; заземлювача, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі.

Блискавкоприймачі виготовляють зі сталі довжиною 1-1,5 м і пло-щею поперечного розрізу не менше 100 мм2.

Струмопроводи виготовляють зі стального дроту діаметром не мен-ше 6 мм.

Заземлювачі роблять з металевих труб, кутників або стержнів анало-гічно до заземлювачів електроустановок.

Зона захисту громовідводу – це частина простору, всередині якого будівлі, споруди та інші об’єкти захищені від ударів блискавки з певним рівнем надійності 95% (тип Б) і понад 99% (тип А). Розкид зони захисту блискавковідводу визначають за спеціальними формулами.

Захист від електростатичної індукції (вторинний прояв блискавки) здійснюється приєднанням устаткування до заземлювача для відведення електростатичних зарядів в землю. Захист від занесення високих потенці-алів у будівлю здійснюється приєднанням до заземлювача металоконст-рукцій. Перемички між металоконструкціями в місцях їхнього зближення менше ніж на 10 см зварюють, щоб уникнути проявів електромагнітної індукції та іскри.

Заходи безпеки при проявах атмосферної електрики здійснюються таким чином:

- у приміщенні: зачинити кватирки і вікна; відімкнути непотрібне освітлення і радіотрансляційну мережу; не перебувати поруч із трубами центрального опалення, заземлення, телефоном (ближче 1 м);

- поза приміщенням: не шукати укриття поруч з лінією електропе-редач, місцями розміщення блискавковідводів і високих поодиноких де-рев, спорудами, щитовими і трансформаторними підстанціями;

- не перебувати у водоймах під час грози;

- не їздити верхи і т. п.
Конструктивно блискавковідвід складається з трьох основних частин: блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; струмовідводу (спуску), що з’єднує блискавкоприймач з заземлювачем, та заземлювача, через який струм блискавки переходить безпосередньо в землю.

Вертикальна конструкція, як правило, стовп або щогла, або частина споруди, що призначена для закріплення блискавкоприймачів і струмовідводу, називається опорою. Опори можуть бути дерев’яними, металевими або залізобетонними.

ЗОНА ЗАХИСТУ – це простір біля блискавковідводу, який характеризується тим, що ймовірність прориву блискавки до будь-якого об’єкта всередині зони не перевищує певної достатньо малої величини.

Величини зони захисту визначаються відповідно до Інструкції по влаштуванню блискавкозахисту будівель та споруд РД 34.21.122-87.

Маємо два типи зони захисту: зона типу А, що має ступінь надійності 99,5% та вище, і зона типу Б - ступінь надійності 95% та вище.

За кількістю та розміром площі загальної зони захисту блискавковідводи ділять на одиночні, подвійні та багаторазові.

Зона захисту одиночного стрижневого блискавковідводу висотою H являє собою круговий конус , вершина якого знаходиться на висоті ко<п. На рівні землі зона захисту утворює круг радіусом г0. Горизонтальний переріз зони захисту на висоті захищуваної споруди Нх являє собою круг радіусом гх.

Зона А:



Зона Б:




Зона захисту одиночних стрижневих блискавковідводів висотою H<150 м має такі габаритні розміри.
Залежно від мети використання розрізняють такі види електричної напруги:

– до 42 В – використовується переважно для переносного і місце-вого освітлення й роботи ручних електроприладів у небезпечних зонах (висока вологість, наявність металічних провідників тощо);

– 127-220 В – використовується для освітлення й роботи ручних електроприладів на виробництві та у побуті;

– 380 В – використовується при експлуатації промислових устано-вок;

– понад 380 В – використовується для передачі електроенергії на

відстань (лінії електропередач) і для живлення окремих електроустановок спеціального призначення.

Основне завдання електробезпеки – мінімізувати можливість негативного впливу електричного струму на людину. Досягти цієї мети можна за допомогою таких заходів і засобів:

– безпечною і надійною конструкцією електроустановок;

– організаційними та технічними заходами щодо безпечної експлуатації електроустановок та використання електричної енергії;

– технічними засобами захисту.

Конструкція електроустановки має відповідати вимогам технічних умов і стандартів. При цьому, залежно від засобів електробезпеки, усі електротехнічні вироби поділяються на 5 класів: 0, 0І, І, ІІ, ІІІ.

Клас 0 – електрична установка має лише робочу ізоляцію як засіб захисту.
Клас 0І – крім робочої ізоляції на корпусі установки є пристрій для підключення його до заземлювача або нульового захисного провідника.

Клас І – установка має робочу ізоляцію і виконана таким чином, що підключити її до електричної мережі можна лише після під’єднання кор-пусу до заземлювача (нульового захисного провідника), а при від’єднанні від мережі – корпус відключається від заземлювача (нульового захисного провідника) в останню чергу.

Клас ІІ – захист забезпечується подвійною ізоляцією.

Клас ІІІ – для живлення установки можливо використання лише ма-лої напруги

Організаційні та технічні заходи електробезпеки передбачають:


Технічні засоби захисту – це пристрої, що слугують для захисту лю-дини від ураження електричним струмом. До них належать:

- ізоляція струмвідних частин;

- недоступність для випадкового дотику до струмовідного устатку-вання;

- захисне заземлення;

- занулення; захисне відключення;

- захисне розділення електромережі;

- мала напруга;

- сигналізація про небезпеку дотику;

- електрозахисні засоби.

Захисне заземлення – навмисне електричне з’єднання із землею мета-левих струмопровідних не струмоведучих частин, на яких може з’явитися напруга. Заземлення – це сукупність заземлювача і заземлювальних про-відників. Заземлювачі можуть бути штучні (створені спеціально для зазе-млення електроустановок) і природні (металеві предмети, що знаходяться в землі і мають будівельне технологічне чи інше призначення

Занулення – навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих частин, на яких може з’явитися напруга.
Нульовий захисний провідник з’єднує корпус установки з глухо за-земленою нейтраллю. Таке з’єднання на випадок пробивання ізоляції на корпус призводить до короткого замикання між фазним та нульовим про-відниками, а струм короткого замикання обумовить вимикання пошко-дженого обладнання (розплавлення плавких запобіжників або спрацю-вання автоматичних вимикачів).
Занулення застосовують у трифазних 4-х провідникових мережах на-пругою джерела живлення до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю. Це мережі напругою 660/380; 380/220 і 220/127 В.

Відповідно до ПУЕ, занулення корпусів електроустаткування вико-ристовується в тих випадках, що й захисне заземлення. Слід відмітити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку.
Застосування металоконструкцій будівель, трубопроводів і обладнання для утворення нульового робочого провідника заборонено.

Захисне відключення – це швидкодіючий захист, що забезпечує авто-матичне вимикання електричної установки при виникненні в ній небезпе-ки ураження людей електричним струмом.
Захисне розділення мереж – це розділення електричної мережі на окремі електрично не з’єднані між собою ділянки за допомогою поділяю-чих трансформаторів. Воно спрямоване на підвищення захисної ролі ізо-ляції струмовідних частин, що досягається або зменшенням ємкості ме-реж, або переходом від мереж з заземленою нейтраллю до мереж з ізольованою нейтраллю. Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з ве-ликою ємкістю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємкість та великий опір ізо-ляції, то це різко покращує електробезпеку.

Мала напруга – це напруга до 42 Вт, яка не здатна викликати небез-печну електричну дію на людину за нормальних обставин. Використову-ється в переносних лампах, аварійному освітленні, ручному інструменті тощо.
Огороджувальні електрозахисні засоби – це переносні огорожі, щити та інші засоби, призначені для тимчасового огороджування струмопрові-дних частин, а також для їх заземлення.

Запобіжні електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу. Від випадкового падіння з висоти застосовують запобіжні пояси, для за-безпечення безпечного піднімання на висоту – драбини, «кігті», для зменшення негативної дії світлової, теплової енергії та дії електромагнітного поля – захисні окуляри, щитки, рукавички, спецодяг тощо.
36. Головні терміни і визначення в галузі пожежної безпеки Пожежна сигналізація і зв'язок, принцип її роботи па підприємствах даної галузі Вимоги до вибухозахисту організаційних і організаційно - технічних заходів щодо забезпечення вибухобезпеки на

підприємствах даної галузі. Класифікація вибухонебезпечних сумішей за категоріями і групами Інженерно-технічні засоби і способи захисту щодо попередження пожеж в електроустановках на підприємствах даної галузі Види, улаштування, принцип дії вогнегасників Галузь застосування Класифікація технолопчних процесів з пожежо- і вибухонебезпеки Наведіть приклади із даної галузі Об єкти, що підлягають захисту установками автоматичного пожежогасіння Улаштування і принцип дії спринклерних і дренчерних установок Вимоги до вибухозахисту виробничих процесів, включаючи транспортування і зберігання в яких беруть участь речовини, здатні утворювати вибухонебезпечне середовище Вибухонебезпечні середовища і джерела ініціювання вибуху на основі аналізу конкретного виробництва даної галузі

Головні терміни та визначення в галузі пожежної безпеки.

Пожежа - це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі та створює загрозу життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.

Пожежна небезпека - можливість виникнення та розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані.

Вогневими роботами вважають виробничі операції, пов’язані з використанням відкритого вогню, іскроутворенням та нагрівом деталей, устаткування, конструкцій до температур, що здатні викликати займання горючих речовин і матеріалів, парів легкозаймистих рідин

Горіння - це екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму, виникненням полум’я та свічення

Вибух - надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії та утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу.

Детонація - це горіння, яке поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду

Спалах - швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння.

Займання - виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування - займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання - початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Тління - горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.
Негорючі речовини та матеріали – речовини, які не здатні до горіння на повітрі нормального складу. Це неорганічні матеріали, метали, гіпсові конструкції.

Важкогорючі - це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння.

Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення.

Температура спалаху - найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще недостатня для стійкого горіння.
Пожежна сигналізація і зв'язок, принцип її роботи па підприємствах даної галузі

Швидкий виклик підрозділів пожежної охорони багато в чому визначає успішну боротьбу з вогнем, що виник.

Електрична пожежна сигналізація поділяється на променеву і шлейфову (рис. 2. і рис. 3.).

Променева сигналізація застосовується при невеликій протяжності проводів чи телефонного кабелю. З точки зору надійності виявлення пожежної ситуації променева вигідніша.

Недолік шлейфної – в разі виходу одного сповіщувача і обриву проводу відсутній сигнал з інших об'єктів.

Пожежний зв'язок. Всі об'єкти обладнані пожежним зв'язком. Він може бути телефонним або радіозв'язком. Телефонний зв'язок має бути двостороннім. Радіозв'язок – за допомогою радіостанцій, які працюють на ультракоротких хвилях (УКХ). Радіус дії до 40 км.

Улаштування і принцип дії спринклерних і дренчерних установок.

Водяні установки автоматичного пожежного захисту (АПЗ) бувають:

– спринклерні (рис. 4);

– дренчерні (рис. 5).



Рис. 4. Схема водяної спринклерної автоматичної системи: 1 – вододжерело; 2 – відцентровий насос; 3 – водонапірний бак; 4 – контрольно-сигнальний клапан; 5 – живильний трубопровід; 6 – розподільний трубопровід; 7 – спринклерна голівка; 8 – сигнальний пристрій; 9 – зворотний клапан; 10 – магістральний трубопровід


Рис. 5. Схема дренчерної установки водяного пожежогасіння: 1 - сповіщувач, 2 - дренчерні головки
Спрінклерна голівка (рис. 6) служить датчиком для приведення в дію установки. Температура розкриття голівки 60,5; 72; 93; 141; 182С.

Залежно від умов експлуатації застосовується три види спрінклерних установок:

– водяна;

– повітря;

– повітряно-водяна (змінна).

У водяних установках магістральний, живильний і розподільний трубопроводи заповнені водою (у опалювальних приміщеннях).

У повітряних установках водою заповнений лише магістральний трубопровід, а живильний і розподільний заповнений стиснутим повітрям.

Повітряно-водяна установка заповнюються водою або стиснутим повітрям залежно від періоду року.

Дренчерні установки аналогічні спринклерним з тією різницею, що всі дренчерні голівки (рис. 7) вмикаються одночасно при плавленні легкоплавких замків, що утримуються в закритому положенні, або спрінклерні голівки на спонукальному трубопроводі, або спонукальні клапани.


Пінні установки (АПЗ) розроблені на базі спринклерних і дренчерних і можуть бути як самостійними, так і поєднані з водяними спринклерними і дренчерними установками.

Газові установки застосовуються у випадку, коли за технологічними і конструктивними особливостями пожежонебезпечних об'єктів неможливо або недоцільно встановлювати водяні або пінні установки АПЗ. Це установки об'ємного гасіння. Особлива ефективність досягається при використанні їх для гасіння в закритих об'ємах і невеликих приміщеннях.

Установки порошкового гасіння менш поширені. Порошок в зону горіння подається через систему трубопроводів стисненим інертним газом, який знаходиться в спеціальних балонах.

Вимоги до вибухозахисту виробничих процесів, включаючи транспортування і зберігання, в яких беруть участь речовини, здатні утворювати вибухонебезпечне середовище.

Усі вимоги, які стосуються цього питання, прийняті і затверджені наказом Міністерством палива та енергетики України 24.12.2008 N 658. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 березня 2009 р. за N235/16251 Про затвердження Правил пожежної безпеки для об'єктів зберігання, транспортування та реалізації нафтопродуктів.

Оскільки питання комплексне і включає дуже багато пунктів, які стосуються вимог, в яких беруть участь речовини, здатні утворювати вибухонебезпечне середовище, то відповідь буде містити дуже багато інформації. Відповідь знаходиться за прямою ссилкою поданою нижче.
Інженерно-технічні засоби і способи захисту щодо попередження пожеж в електроустановках на підприємствах даної галузі.

Електроустановки, можливість їх застосування, монтаж, наладка та експлуатація, а також прокладання проводів (кабелів), улаштування вводів у будинки, заземлення та занулення електрообладнання повинні відповідати вимогам Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Держнаглядохоронпраці від 09.01.98 N 4 ( z0093-98 ) і зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.02.98 за
N 93/2533 (далі - НПАОП 40.1-1.21-98), та інших відповідних
нормативних документів.

2. На підприємстві наказом адміністрації призначається з числа ІТП енергослужби (головний енергетик, енергетик, ІТП відповідної кваліфікації) особа, відповідальна за протипожежний стан електрогосподарства підприємства, у тому числі електроустановок слабкого струму.

3. Особа, призначена відповідальною за протипожежний стан електроустановок, зобов'язана:

забезпечувати надійну та безпечну роботу електроустановок, організацію та своєчасне проведення профілактичних оглядів та планово-попереджувальних ремонтів електрообладнання, апаратури та електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожеж та загоряння;

забезпечувати правильність вибору та використання кабелів, електропроводок, двигунів, світильників та іншого обладнання залежно від класу вибухо- та пожежонебезпеки зон та умов навколишнього ередовища;

забезпечувати справний стан апаратів захисту від коротких замикань, перевантажень та інших небезпечних режимів роботи;

організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.

4. Електрообладнання та електричні мережі, а також електричні засоби автоматизації і зв'язку, призначені для внутрішнього і зовнішнього розміщення, за виконанням та ступенем захисту повинні відповідати класу зони за НПАОП 40.1-1.32-01 ( v0272203-01 ).

5. Для забезпечення безпечного режиму експлуатації електроустановок необхідно постійно контролювати справність апаратів захисту. Захист від перевантаження виконується у всіх випадках
незалежно від потужності електроспоживачів.

6. Несправності в електромережах та електроапаратурі, які можуть спричинити іскріння, коротке замикання, понаднормований нагрів горючої ізоляції кабелів і проводів, негайно ліквідовуються черговим персоналом. Пошкоджена електромережа негайно відключається до приведення її в пожежобезпечний стан.

7. З'єднання, відгалуження та окінцювання жил проводів і кабелів здійснюються за допомогою опресування, зварювання, паяння або затискачів (гвинтових, болтових тощо).

8. Нові підключення різних струмоприймачів (електродвигунів, нагрівальних приладів тощо) проводяться з урахуванням допустимого
струмового навантаження електромережі.

9. Монтаж і експлуатація тимчасових електромереж і електроустановок, як правило, не допускаються.

10. За трасами кабельних ліній здійснюється постійний нагляд з метою запобігання впливу на них високих температур, потраплянню на них нафтопродуктів, води, можливості механічних пошкоджень тощо.

Вимоги до вибухозахисту, організаційних і організаційно - технічних заходів щодо забезпечення вибухобезпеки на підприємствах даної галузі.

Вимоги щодо конструктивних та планувальних рішень промислових об’єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення категорії приміщення проводиться з урахуванням показників пожежовибухонебезпечності речовин та матеріалів, що там знаходяться (використовуються) та їх кількості. Відповідно до ОНТП 24-86 приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяються на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д).
Вибухонебезпечні середовища і джерела ініціювання вибуху на основі аналізу конкретного виробництва даної галузі.

Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків. 
Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям. 
Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою 
Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальнихх рішень на промислових об’єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою. 
Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених в них виробництв. 
Відповідно до ОНТП24-86 (НАПБ Б 07-005-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д).
Класифікація вибухонебезпечних сумішей за категоріями і групами.

Категорія А. Горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

Категорія Б. Горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С та горючі рідини в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа.

Категорія В. Горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини і матеріали, речовини та матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише горіти за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується видаленням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

Категорія Д. Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Згідно з категоріями приміщень, визначають вимоги до конструктвних та планувальних рішень будівель, споруд, приміщень та до їх вогнестійкості. Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою на стадії проектування визначають розробники технологічного процесу згідно з нормами технологічного проектування ОНТП-24-86 та відомчими нормами технологічного проектування. Для діючих підприємств категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою можуть визначатися технологами самих підприємств, організаціями, що мають відповідних фахівців та дозвіл (ліцензію) органів державного пожежного нагляду. Категорія щодо вибухопожежної та пожежної небезпеки, а також клас зони за правилами улаштування електроустановок, в тому числі для зовнішніх виробничих і складських дільниць, повинні бути позначені на вхідних дверях до приміщення, а також на межах зон всередині приміщення та назовні.
Види, улаштування, принцип дії вогнегасників. Галузь застосування.

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації вогню в первинній стадії його розвитку. Сюди відносяться: ящики з піском, діжки з водою, відра, покривала, багри, ломи, сокири, вогнегасники.

Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові (рис. 1).

Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, за виключенням речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною. Також ними не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою. За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні та повітряно-механічні.



Рис. 1. Вогнегасники: а) хімічний пінний ВХП-10: 1 - корпус, 2 - поліетиленовий стакан з кислим розчином, 3 - ручка, 4 - горловина, 5 - рукоятка, 6 - шток, 7 - кришка, 8 - сприск, 9 - гумовий клапан; б) повітряно-пінний ВПП: 1 - корпус, 2 - дифузор, 3 - гумова трубка, 4 - кришка, 5 - ручка, 6 - важіль, 7 - шток, 8 - балон з повітрям, 9 - трубка сифону; в) вуглекислотний ВВ-2: 1 - суцільнотягнутий сталевий корпус, 2 - хомути кріплення вогнегасника, 3 - маховичок голчастого запірного клапана, 4 - рукоятка, 5 - дифузор; г) порошковий ВП: 1 - корпус, 2 - балон зі стисненим повітрям, 3 - шланг, 4 - патрубок.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна складові змішуються, і відбувається хімічна реакція з інтенсивним виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника - 60 с, довжина струменя - 6-8 м, кратність піни - 8-10. У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься у спеціальному балончику. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників - 55, дальність викиду піни - 4,5 м.

Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.

Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкритті вентиля балона вогнегасника за рахунок швидкого адіабатичного розширення вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з конусного дифузора вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5-3 м.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та будовою мало відрізняються від вуглекислотних, їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності вуглекислотних.

Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ПС-2, ОП-9, ОП-10(з), ОПУ-5 та ін.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій, наведених в таблицях (див. ОНТП 24-86) в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту.


Об'єкти, що підлягають захисту установками автоматичного пожежогасіння.
Порядок і необхідність установки автоматичного пожежогасіння регламентуються нормативними документами. Головний документ, який регламентує об’єкти, що підлягають захисту установками автоматичного пожежогасіння є Наказ:

Про затвердження Переліку однотипних за призначенням об'єктів, які підлягають обладнанню автоматичними установками пожежогасіння та пожежної сигналізації

затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.95 N 238 ( 238-95-п )

 В обов'язковому порядку системами автоматичного пожежогасіння обладнаються серверні кімнати, архіви й інші приміщення для зберігання й обробки інформації, автостоянки закритого типу (підземні й надземні при 2-х поверхах і вище), а також складські приміщення, торговельні зали, ремонтні майстерні й інші виробничі й невиробничі приміщення, залежно від займаної ними площі й характеру збережених матеріалів.
Задача № 10

Зробити розрахунок повітряної теплової завіси воріт у цеху ремонту рухомого складу. Вихідні дані прийняти за варіантом, номер якого співпадає з останнюю цифрою суми цифр учбового шифру (0+2=2)

Розрахункові дані:

Розмір воріт :

Середня швидк. Повітря (вітру) 3,1 м/с

Середня температура повітря:

Кут. під яким направа.

струмінь повітря навстріч холодному повітрю, 45 град.
Вказівки до розв'язання задачі

  1. Накреслити розрахункову схему теплової завіси.

  2. Коефіцієнт турбулентності струменя прийняти рівним 0,2.

  3. Встановити величину, що характеризує дальнобойність струменя повітряної завіси.

4. Прийняти ширину щілини каналу, через яку повітря потрапляє в завісу.

5. Визначити:

а) кількість зовнішнього повітря, що проникає в цех за відсутності повітряної теплової завіси;

б) кількість холодного зовнішнього повітря, що проникає в цех при влаштуванні повітряної теплової завіси;

в) кількість повітря, необхідна для повітряної теплової завіси;

г) швидкість виходу струменя повітря із щілини;

д)середню температуру повітря, що проникає в цех.

6. Зробити висновки. Література: (9, 14).
Розвязання



c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\p0122-sel.jpgc:\documents and settings\администратор\рабочий стол\4556.jpg

Рис. 1 Схеми завіс з різними типами подачі повітря


  1. Коефіцієнт турбулентності струменя приймаємо рівним 0,2.

  2. Встановлюємо величину, що характеризує дальнобойність струменя повітряної завіси.

  3. Приймаємо ширину щілини каналу, через яку повітря потрапляє в завісу b=0.1 м

  4. Визначаємо:

а) Спочатку знайдемо максимальну швидкість біля підлоги, приймаючи велечину розміщення нейтральної зони Z=4м


Кількість зовнішнього повітря, що проникає в цех за відсутності повітряної теплової завіси:

б) Задамося:

- геометричними розмірами завіси: b=0.1 м ,

- кут нахилу струменя ?=30,

- коефіцієнт турбулентності a=0.2

По графіку [14] при a=0.2, b=0.1, ?=30 якщо подача повітря проводиться знизу, то

Розраховуємо характер завіси :
Задаємося ККД завіси ?=0,6 знаходимо кількість повітря, необхідна для повітряної теплової завіси:

в) кількість холодного зовнішнього повітря, що проникає в цех при влаштуванні повітряної теплової завіси;

г) швидкість виходу струменя повітря із щілини;


д) середню температуру повітря, що проникає в цех.



  1. Висновки

Повітряну завісу можна розглядати як плоску неізотермічну струю, дія якої розвивається на кордоні двох середовищ: зовнішнього і внутрішнього повітря.

При відкритті воріт у відкритий проріз іде потік повітря зовні. Причинами, що викликають рух повітря через ворота, є: вітер, розрідження в нижній частині будівлі внаслідок різної щільності внутрішнього і зовнішнього повітря і розрідження в будівлі внаслідок переважання об'єму повітря витяжної вентиляції над припливною. Занадто велике розрідження внаслідок перевищення витяжки над припливом може звести нанівець дію повітряної завіси, тобто у відкриті ворота буде поступати повітря зовнішній в кількості набагато більше розрахункового. Тому при експлуатації завіси потрібно обов'язково усунути зайві обсяги витяжного повітря.

Задача № 11

Розрахувати необхідну площу фрамуг, що відчиняються для природньої вентиляції цеху депо. Вихідні дані прийняти за варіантом, номер якого співпадає з останньою цифрою суми цифр учбового шифру (0+2=2).

Вказівки до розв'язання задачі

1. Накреслити розрахункову схему природньої вентиляції цеху.

2. Встановити коефіцієнт витрат по куту відчинення стулок [9].

3. Площу нижніх вентиляційних прорізей прийняти на 25% більшу за площу верхніх прорізей.

4. Визначити:

а)необхідну відстань від вісі верхніх і нижніх витяжних прорізей до нейтральної зони;

б) середню температуру повітря по висоті цехуhttp://0

в

) необхідну площу верхніх і нижніх витяжних прорізей.
Розрахункові дані 2 Варіант

Теплонадлишки в цеху. кДж/год. 82000

Відстань від підлои, м:

а) до нижніх фрамуг Н1. 2,2

б) до верхніх фрамуг Н2 8,4

Температура, С:

а) в робочій зоні цеху. t 25

б) зовнішнє повітря. t -23

в) повітря, що виходить 30

Барометричний тиск. Pбар.. мм рт.ст. 750

Кут відкриття стулок, град. 45
5. Зробити перевірку викопаного розрахунку і зробити висновки. Література: [9]


Розвязок



c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\новая папка\p0109_cr.png

Рис. 1. Розподіл тиску в будівлі.

  1. Коефіцієнт витрат по куту відчинення стулок становить µ=0,65

  2. Площа нижніх вентиляційних прорізей на 25% більша за площу верхніх прорізей.

  3. Визначаємо:

а) Необхідна відстань від вісі верхніх і нижніх витяжних прорізей до нейтральної зони H=H1+H2

H=2.2+8.4=10.6м

б) середню температуру повітря по висоті цеху t= (tp+t)/2

t=(25+30)/2=27.5

в) необхідна площа верхніх і нижніх витяжних прорізей



=17,3 м2

=14,5 м2

Висновок Природна вентиляція приміщень зумовлена різницею температур зовнішнього і внутрішнього повітря. Для посилення природної вентиляції проводять

провітрювання приміщень через фрамуги. Особливої уваги в цьому плані заслуговують, переважно в холодну пору року, фрамуги, їх влаштовують у верхній частині вікна і відкривають всередину під кутом 30-45°. Зовнішнє холодне повітря йде спочатку вгору до стелі, потім, змішуючись з повітрям приміщення і нагріваючись, опускається вниз.
Список використаних джерел:








1. Запитання для виконання контрольної роботи
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации