Лекції - Організація і управління виробництвом - файл n1.doc

приобрести
Лекції - Організація і управління виробництвом
скачать (77.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc489kb.04.08.2010 00:19скачать

n1.doc

  1   2   3


Тема 1. Предмет і зміст курсу "Організація виробництва".

1. Предмет науки про організацію виробництва.

2. Розвиток науки про організацію виробництва та формування економічного мислення у сучасного спеціаліста-інженера.

3. Основні завдання м/б виробництва на сучасному стані.
Література: 1,2, 12, 13.

1. Розвиток промислового виробництва вимагає розробки певних правил впровадження процесу створення готових виробів, підготовки відповідних спеціалістів, які б знали і вміли застосовувати ці правила. Тому відокремилася спеціальна галузь знань, склалася і розвивається наука про організацію виробництва.

Виробництво - це процес споживання засобів виробництва і робочої сили. Здійснення його можливе за наявності трьох елементів: засобів праці, предметів праці і самої праці, носієм якої с робоча сила. Організувати виробництво - це означає створити науково обґрунтовану систему функціонування всіх елементів виробництва, різноманітної інформації. скоординувати зусилля всіх підрозділів підприємства для отримання максимальних результатів при мінімальних затратах. В курсі '"організація виробництва" розкриваються закономірності поєднання і взаємодії вищезазначених елементів цієї системи.

Предметом науки про організацію виробництва є вивчення принципів побудови виробничих підрозділів, впровадження процесу виробництва та управління ними.

Організація виробництва передбачає цілеспрямовану координацію всіх елементів і ресурсів виробництва для досягнення поставленої мети. Організація виробництва є невід'ємною частиною будь-якого способу виробництва. вона удосконалюється і змінюється разом з ним з економічної точки зору. Умови існування виробничого процесу:

Виробництво на підприємстві ділиться: виробничі підрозділи, виробничі процеси й управління ними.

Наука про організацію виробництва вивчає:

  1. найбільш ефективні форми і способи організації і планування діяльності підприємств на основі врахування останніх досягнень науки і техніки:

  2. шляхи і способи підвищення продуктивності праці, наукової організації праці і заробітної плати;

  3. шляхи і способи зниження собівартості, продуктивності, і як наслідок, підвищення рентабельності підприємства.

2. Перші наукові розробки про організацію виробництва кінці 18 ст. в Англії. Був розроблений фабричний кодекс, який передбачав систему штрафів при порушенні дисципліни, а також суворий казармний режим робітників на підприємстві.

Особлива роль, при розробці організації виробництва належить Тейлору. Основні елементи системи Тейлора такі:

Послідовником Тейлора були: Генрі Ганг - розробив систему обліку на виробництві. Гільберт - розробив систему наукової організації праці; А.Файоль - розробив систему управління виробництвом. Особливе місце в науці про організацію виробництва займає Г. Форд. Він вперше описав і запровадив методи організації безперервного потокового виробництва в машинобудуванні.

Спроби теоретичного узагальнення організації виробництва мали місце з моменту її виникнення. У 1924 році був створений центральний інститут праці.

Отже, сьогодні є потреба розвивати у майбутніх інженерів сучасне економічне мислення, тобто завданням сучасного інженера є: перевірка кожного технічного або господарського рішення па відповідність народногосподарським і особистим інтересам.

3. Машинобудівне виробництво має деякі особливості, які ставлять спеціальні вимоги до його організації і планування.

Головні з них такі:

- організація процесів виготовлення деталей високою класу точності, проектування спеціальних операцій складання;

- використання спеціалізованого складного устаткування і технологічної оснастки;

- чітка організація і планування виробництва, матеріально - технічного постачання і збуту продукції галузі;

- гнучкість та чітка організація і структура виробництва, що дає змогу переходити на нові моделі виробів у короткі терміни і з мінімальними затратами;

- для галузі характерна висока питома вага спеціального технологічного устаткування (так званого нестандартного), що впливає на рентабельність роботи підприємства.

Тема 2. Машинобудівне підприємство. Характеристика і структура.

1. М/б підприємство основна ланка промисловості.

2. Основні риси промислового машинобудівного підприємства.

3. Класифікація промислових підприємств.

4. Об'єднання підприємств.

5. Нові види підприємств.
Література: 1, 6, 7, 10.

1. Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства. Підприємство - це самосійний господарський суб'єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-технічну і комерційну діяльність з метою отримання максимального прибутку. Розвиток підприємства включає в себе: зміну в технічному оснащенні
підприємства, постійне удосконалення виробництва і організації праці, розвиток економічних форм підприємства.

Утворення підприємства здійснюється після проведення відповідного техніко-економічного аналізу. Він містить характеристику району і місця розміщення підприємства, номенклатуру і обсяг випуску продукції, умови постачання і кооперації підприємства, розробку технічних процесів випуску продукції, схему управління підприємством, генеральний план підприємства, будівельну, енергетичну і санітарно-гігієнічну частину капітальних вкладень, необхідних для створення підприємства. ОФ і Обз. розрахунок собівартості продукції, розрахунок показників роботи підприємства. Основним законом, який регламентує діяльність підприємств, є закон України про підприємства.
2. Кожне підприємство характеризується виробничо-технічною, організаційно-господарською і соціально-економічною стадією. Виробничо-технічна єдність характеризується тим, що підприємство є:

1) комплексом підрозділів, робота яких повинна бути скоординована на основі принципів наукової організації праці.

2) підприємством, яке володіє всіма необхідними засобами для ефективного використання виробничих потужностей, трудових і фінансових ресурсів.

Організаційно-господарська єдність характеризується тим, що підприємство володіє:

1) необхідними основними фондами і оборотними засобами, з допомогою яких може виготовляти продукцію, передбачену планом.

2) підприємство с самостійною господарською одиницею, наділеною правами юридичної особи, що дає можливість підприємству укладати угоди з іншими організаціями, необхідними для виготовлення і реалізації продукції.

Соціально-економічна єдність:

  1. підприємство діє на основі однієї з встановлених форм власності.

  2. колекцій підприємства - це сукупність рівноправних в економічному відношенні працівників.

3. Дня створення типових рекомендацій підприємства класифікують по окремих групах. Найбільш характерними для класифікації підприємства є наступні ознаки:

1) За формами власності підприємство класифікують: індивідуальне, сімейне підприємство, приватне підприємство, колективне підприємство, державно-комунальне підприємство, державне підприємство, спільне підприємство.

Засновниками можуть бути юридичні особи та громадяни України інших держав.

2) За економічним призначенням:

- підприємства, які виробляють засоби підприємства.

- підприємства, які займаються виробництвом предметів споживання.

- підприємства військово-промислової о комплексу.

3) Масштаб підприємства залежить від:

- від вартості основних фондів;

- чисельності працюючих;

- обсягу продукції, яка виробляється.

4) За рівнем охоплення підприємством різних стадій виробництва.

- заводи з повним технічним циклом.

- заводи з неповним технічним циклом.

- заводи, які спеціалізуються на окремих технологічних операціях.

- підприємства, які спеціалізуються по випуску деталей.

5) За рівнем спеціалізації:

- спеціалізовані.

- універсальні.

- змішані.

6) За методами організації виробничою процесу:

- потоковий метод організації виробництва.

- партійний метод.

- одиничний тип.

7) За випуском однотипної продукції:
- масові

- серійні

- одиничні.

8) За рівнем механізації:

- комплексно автоматизовані.

- частково автоматизовані.

- комплексно-механізовані.

- частково-механізовані

9. За часом роботи:
4. Розширення зв'язків між підприємствами призвело до об'єднання деяких з них. Сьогодні підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, виробниче об'єднання, науково-виробиичі об'єднання, учбово-виробничі об'єднання, торгово-виробничі об’єднання.
5. Види господарських товариств:

  1. Акціонерні товариства.

  2. Товариства з обмеженою відповідальністю.

  3. Товариства з додатковою відповідальністю.

  4. Командитне товариство.

  5. Повне товариство.


Акціонерним вважається товариство, статутний фонд якого розділений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Члени акціонерних товариств несуть відповідальність лише майном акціонерних товариств. Види акціонерних товариств:

1) відкрите - акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фірмах.

2) закрите - це товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками.

Товариство з додатковою відповідальністю.

Вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на частки, визначені установчими документами. Члени товариства несуть відповідальність за борги своїми внесками до статутного фонду, або належним майном, однаковим для всіх учасників розміру, величина якого кратна внеску.

Товариство з обмеженою відповідальністю.

Має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Члени товариства несуть, відповідальність в межах своїх вкладів. На решту майна ця відповідальність не поширюється. Це відноситься і до випадків банкрутства.

Повне товариство. Займається підприємницькою діяльністю, члени товариства несуть солідарну відповідальність згідно зі зобов'язаннями всім своїм майном, кожен учасник товариства може діяти від імені товариства, учасники товариства не мають права брати участь в інших товариствах. Учасник товариства може вийти в будь-який час з товариства, при цьому йому виплачують вартість його внеску, учасник товариства несе відповідальність за борги товариства незалежно віл того коли вони виникли: до чи після його вступу в товариство.

Командитним вважається товариство, яке складається з членів командитів і компентаріїв. Командити несуть відповідальність за зобов'язання усім своїм майном. Комплептарії несуть, відповідальність за зобов'язання товариства лише своїм вкладом. Управління справами товариства здійснюється тільки командитами. Командити мають право виплатити комплентаріям їх грошові внески і реорганізовувати товариства в повні.

Лізингові підприємства.

Лізинг - це один з модифікованих видів оренди, який передбачає відокремлення володіння майном від його використання.

Основні види лізингу: оперативний, фінансовий, міжнародний.

Оперативний - це укладання договору на період, менший амортизаційного строку служби.

Фінансовий лізинг - договір, укладений на 10-15 років, тобто на період, більший амортизаційного строку служби обладнання. Після закінчення строку дії договору орендатор купує майно за здатність встановленою ціною.

Міжнародний особливості - це участь у справі зарубіжного партнера. Цей вид застосовується як для імпорту, так і для експорту нової техніки.

Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який рухомий і нерухомий об'єкт майна. Найчастіше об'єктами лізингових угод виступає техніка, яка швидко морально старіє, або створює предмети споживання.

Малі підприємства. Основна ознака, за якій підприємства відносять до малих - це чисельність працюючих. В промисловості і будівництві до малих підносять підприємства з чисельністю не більше 200 чол.. в інших галузях, до 150 чол., в науці до 100 чол.. в невиробничій сфері до 25 чол.. у роздрібній торгівлі - до 15 чол.

Венчурний бізнес - це ризикована діяльність, під час якої створюються нові продукції, послуги, технології, це відкриття принципово нової сфери діяльності.

Специфічні особливості венчурного бізнесу:

Венчурний бізнес - це ризикована діяльність, це означає, що вкладник капіталу заздалегідь погоджується на можливі втрати своїх коштів при невдачі фірми, яку він фінансує.

Дострокова діяльність - вкладник вимушений чекати результатів діяльності фірми. Перші результати будуть відомі не раніше 5-10 років. Перший прибуток при позитивних результатах отримається через 15 років.

Ризикований капітал розмішується не як кредит, а у вигляді паю в статутний фонд.

Майбутній прибуток залежить від величини вкладеної о капіталу.

Велика особиста зацікавленість в даних результатах.

Спеціальні підприємства створюються на основі участі у виробничій і комерційній діяльності різних господарських суб'єктів. Право створювати спільні підприємства надається об'єднанням і підприємствам будь-якої форми власності. Предмет і мета діяльності підприємств, розмір статутного фонду і доля кожного учасника визначають установчі документи підприємства. Спільні підприємства діють на основі повного і господарського розрахунку. Одним з учасників підприємства може були зарубіжний партер.

Біржа - це місце укладання планів контрактів на поставку продукції, виходячи з попиту і пропозиції. Біржа це найбільш розвинута форма функціонування регулярного продажу масових товарів. Біржі поділяються на: товарну, фондову, валютну.

Тема 3. Організація і планування створення нових машин.

1. Технічна підготовка виробництва.

2. Організація конструкторської підготовки виробництва.

3. Організація технологічної підготовки виробництва.

4. Планування процесів створення і освоєння нової техніки.

Література: 17, 18, 19,20.

1. Під технічною підготовкою виробництва розуміють комплекс технічних і організаційних заходів, які забезпечують створення і освоєння випуску нової продукції, нових технологічних процесів, а також внесення конструктивних і технічних змін до випуску уже останньої продукції.

Основні завдання технічної підготовки виробництва:

- створення нових удосконалюючи конструкторських машин.

- досягнення високих техніко-економічних характеристик нових машин.

- забезпечення високого організаційно-технічного рівня випуску нових машин, а також ритмічності виробництва.

Проведення технічної підготовки виробництва містить стадії:

- дослідну.

- конструкторську.

- технологічну.

- організаційну.

На дослідній стадії проводяться роботи щодо вивчення передового досвіду в галузі створення нових машин, вивчення вимог технічного прогресу, створення нових машин.

На цій стадії проводиться розрахунок конструкторських схем, вивчення можливостей впровадження нових матеріалів. проведення техніки-економічного обґрунтування прийняття нових рішень.
Конструкторська підготовка включає в себе весь комплекс робіт, необхідних для створення нових машин, виготовлення дослідною зразка і подальше удосконалення створених конструкцій.

Технологічна підготовка полягає у розробці і подальшому удосконаленню технологій, методів і засобів технічного контролю, створенню нормативів матеріальних і трудових витрат.

Організаційна підготовка включає планування розміщення обладнання, розрахунок в потребі, в робочій силі, необхідній для випуску нової продукції.

Всі стадії виробництва тісно пов'язані між собою і досить часто виконуються паралельно.

2. Конструкторська підготовка виробництва здійснюється в наступному порядку:

1) технічне завдання.

2) технічна пропозиція.

3) ескізний проект.

4) технічний проект.

5) розробка робочої документації.

6) виготовлення дослідного зразка і його випробовування.

Зміст дослідно-конструкторських робіт залежить від характеру об'єкта розробки. Етапи розробки регламентовані єдиною системою конструкторської документації, яка є єдиною для всіх галузей.

У процесі виконання дослідно-конструкторських робіт в першу чергу необхідно забезпечити технологічність конструкції.

Під технологічністю конструкції розуміють сукупність властивостей конструкції виробу, які виявляються у можливості оптимальних затрат праці, матеріалів і часу на всіх стадіях створення виробництва і експлуатації машини.

Показники технологічності поділяються на абсолюті і відносні.

До абсолютних належать: маса виробу, трудомісткість виготовленої машини, собі вартість.

До підносних: коефіцієнт уніфікації, стандартизації, спадкоємності.

Матеріаломісткість - це вага чорних, кольорових металів та інших металів, які входять до складу машини.

Трудомісткість - це час на виконання заготівельних, механічних, складальних та інших видів робіт, необхідних для виготовлення машини.

Собівартість - це відображені в грошовій формі поточні та затрати підприємств на її виробництво і реалізацію.

Конструкторська підготовка повинна бути проведена у стислі терміни при високій якості конструкторських рішень. Перехід на випуск нових виробів продукції повинен бути спрямований на підвищення ефективності використання матеріальних і трудових ресурсів. Забезпечення вище перелічених вимог носить назву - економічна підготовка виробництва. При її здійсненні па підприємстві використовують функціонально-вартісний аналіз (ФВА).

ФВЛ повинен забезпечувати оперативний контроль і аналіз показників економічної ефективності виробів у ході науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, орієнтувати розробників на пошук таких технічних рішень, втілення яких в конструкції дасть оптимальне співвідношення між споживчою вартістю виробу і затратами на його розробку і виготовлення.

Функціонально-вартісний аналіз - це метод систематичного дослідження машин направлений на підвищення ефективності їх використання.

Метод ФВА базується на тому, що затрати на виготовлення машин крім мін. необхідних для її функціонування, містять і додаткові, які не мають прямого відношення до призначеним продукції і пов'язані з недосконалістю її конструкції, технології виготовлення, неправильним вибором матеріалів.

За допомогою ФВА можна вирішити такі завдання:

  1. досягнення найкращого співвідношення між споживчою вартістю машини і затратами на їх розробку, виготовлення, експлуатацію.

  2. відносне і абсолютне зниження собівартості продукції, зниження ресурсомісткості продукції.

3) скорочення або ліквідація браку.

4) ліквідація ""вузьких місць"' і диспропорцій виробництва.
3. Комплекс заходів, спрямованих при освоєнні нових виробів на впровадження нових і вдосконалення діючих технологічних процесів, подальшу механізацію та автоматизацію виробництва, поліпшення показників виробничо-господарської діяльності підприємства, становить технологічну підготовку виготовлення нових виробів.

Основні вимоги и до технологічної підготовки виробництва:

1) зменшення витрат трудових і матеріальних ресурсів.

2) максимальне використання ОФ підприємства.

3) скорочення тривалості циклу виготовлення машини.

Етапи технологічної підготовки виробництва:

1) технологічний контроль креслень.

2) визначення міжцехових маршрутів деталей.

3) розробка технічних процесів виготовлення машини.

4) технологічна підготовка виробництва: розробка нормативів матеріальних витрат.

5) розробки технологічних норм часу.

6) розробка методів технологічного контролю.

7) розробка форм і методів організації виробничого процесу

8) проектування оснастки.

9) виготовлення оснастки і її впровадження.

10) налагодження і впровадження технологічного процесу

Розроблена технологічна підготовка виробництва оформляється у вигляді технічної документації і затверджується у встановленому порядку. Затвердження технологічної підготовки здійснюється у відповідності з єдиною системою технологічної підготовки виробництва (ЄСТНВ).

4. Основні завдання технічної підготовки виробництва нових виробів полягає в наступному:

1) визначення строків, складу, і обсягу робіт, які будуть виконані.

2) розподіл робіт між організаціями, які займаються технічною підготовкою виробництва.

3) встановлення оптимальної послідовності і раціонального сполучення робіт з технічної підготовки виробництва для досягнення мінімальної тривалості всього комплексу робіт.

Планування технічної підготовки виробництва повинно забезпечувати максимальне суміщення робіт, які виконуються, поетапний розрахунок їх обсягу і тривалості.

При плануванні робіт враховують:

1) тип виробництва.

2) програма і складність розробки.

3) забезпечення виробництва технологічними процесами, устаткуваннями, оснащенням, інструментом.

4) рівень механізації та автоматизації інженерно-технічних та управлінських робіт.

Облік робіт і технічної підготовки виробництва здійснюється для отримання інформації про стан технічної підготовки в будь-який календарний проміжок часу та використання її для контролю робіт і наступного їх регулювання.

Контроль за технічною підготовкою виробництва здійснюється для вияву відхилень фактичних показників від планових та формування інформації про характер і причини відхилення.

Регулювання процесів технічної підготовки проводиться для забезпечення виконання поставлених завдань у встановлені строки.

Процес створення та освоєння нових машин складається з багатьох етапів, які виконуються річними підрозділами, а в середині підрозділів - різними працівниками. Цей процес повинен бути чітко скоординований у часі. Тому для планування нової техніки використовують лінійні графіки і сіткові моделі.

Позитивні якості лінійних графіків:

1) простота, наочність.

2) масштабне відображення тривалості циклу окремих робіт і всього комплексу.

3) можливість відображення в одному графіку робіт по декількох об’єктах.

Недоліки:

1) не показують взаємозв'язку окремих видів робіт.

2) не дають можливості коректувати графік у зв'язку зі зміною строків виконання будь-яких робіт.

3) використання лінійною графіка не може забезпечиш математично обґрунтований розрахунок циклу виконання робіт.

4) ЛГ не дають, можливості оптимізувати використання наявних ресурсів і строків виконання робіт.

Отже, відносно новим інструментом, який певною мірою задовольняє поставлені завдання, стали розроблені на початку 60-х років системи сіткового плану ванн я та у правління.

Система сіткового планування - це комплекс графічних і розрахункових метолів, організаційних заходів і контрольних прийомів, які забезпечують моделювання, аналіз і динамічну перебудову плану виконання складних проектів і розробок.

Основним елементом в ССП є сітковий графік, який являє собою динамічну модель, в якій відображаються взаємозв’язки і результати виконання всіх робіт, необхідних для досягнення поставленої мети.

Сітковий графік складається з робіт, подій, шляхів інших елементів. Ребра графіка відображають, роботи а вершини події.

Тема 4. Організація виробничого процесу.

1. Виробничий процес і його структура.

2. Основні принципи організації виробничого процесу.
Література: 2,13,18,23.

1. Виробничий процес сукупність взаємопов'язаних процесів праці, природних процесів, предметів і засобів праці, направлених на виготовлення певної продукції.

За своїм призначенням в процесі виробництва виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні й обслуговуючі. До основних відносять процеси виготовлення виробів (вузлів, деталей), які складають програму випуску відповідності зі спеціалізацією підприємства.

До допоміжних відносять процеси, пов'язані з виготовленням продукції, яка споживається в основному у виробництві підприємства.

До обслуговуючих процесів відносять процеси, пов'язані з наданням виробничих послуг основному і допоміжному виробництву. В результаті діяльності цього господарства не створюється продукція, а виконуються лише певні види послуг. Сукупність і взаємозв'язок основних, допоміжних і обслуговуючих процесів утворюють структуру виробничого процесу.

Дещо інший вигляд має дослідне виробництво. В нього входять:

Кожна з технологічно й організаційно відокремленні частин процесу виробництва утворюють локальні процеси, з яких складаються цехи і дільниці. В організаційно відокремлених основних, допоміжних й обслуговуючих процесах існує поділ на прості і складні процеси. Прості процеси - це процеси виготовлення простих предметів праці, а також окремо взяті складальні операції (виготовлення деталей, складання механізму). Простіші процеси є рядом послідовних операцій виготовлення певного виробу. Складніші процеси - це сукупність взаємопов'язаних і скоординованих в часі простих процесів. Складний процес - це процес виготовлення однієї машини. Основним структурним елементом простого процесу є операція. Операції можуть виконуватися безпосередньо з участю людини - трудової операції і без неї - природні операції. Тривалість природних операцій буває досить значною.

2. Правильна організація виробничого процесу на підприємстві передбачає:

  1. чіткий розподіл прані між окремими підрозділами підприємств на основі їх спеціалізації.

  2. раціональне розміщення і найбільш повне використання обладнання па кожній спеціалізованій дільниці.

  3. укріплення за працівниками повного обсягу роботи і забезпечення їх всім необхідним для високопродуктивної праці.

Не дивлячись па різноманітність виробничих процесів, умов виготовлення самої продукції, всіх їх можна об"єднати за такими принципами:

1. Спеціалізація. Це скорочення різноманітних робіт і операцій, а також режимів роботи та інших елементів виробничої о процесу

2. Пропорційність. Це відносно однакова продукція всіх виробничих підрозділів. Цей принцип передбачає рівномірну і повну завантаженість усіх видів обладнання.

3. Паралельність. Означає виконання операцій і часини виробничого процесу одночасно. Паралельність може мати місце як під час виконання самої операції (одночасно робота декількох верстатів): так і протіканні суміжних операцій, а також одночасному виконанні основних, допоміжних і обслуговуючих процесів

4. Прямоточність. Означає забезпечення найкоротшого шляху проходження деталі всіх стадій і операцій виробничою процесу від запуску механізмів у виробництво до отримання готових виробів. Цей принцип використовується як в масштабах всього підприємства, так в окремих цехах та дільницях. Застосування цього принципу починається з проектування підприємства. Особливої реконструкції цей принцип зазнає при переході підприємства до випуску нових видів продукції.

5.Безперервність. Зменшення часу перерв протягом виробництва конкретних виробів. Це досягається зміною видів руху предметів праці у виробництві. Виробничий процес необхідно організувати таким чином, щоб предмет праці як можна менше часу (находився без руху, чекаючи запуску у виробний і во.

6. Ритмічність. Рівномірний випуск продукції у певні проміжки часу. Чим менший проміжок часу, тим важче організувати рівномірний випуск продукції. І якщо на підприємстві машинобудування місячна ритмічність забезпечується, то декадна, а тим більше денна - дуже рідко.

Основні завдання ритмічності:

1) правильна постановка внутрізаводського планування, яке передбачає створення і комплексність матеріально-технічного постачання.

2) висока якість виконання ремонтних робіт, висока організація енергетичної, складської і транспортної служб підприємства.

Досить часто забезпечення одних принципів здійснюється за рахунок інших, в таких випадках шукають, компромісний варіант і зосереджується на принципах, більш необхідних для даною виробництва.

Тема 5. Виробничий процес к просторі і часі.

1. Організація виробничого процесу в просторі і часі.

2. Виробничий цикл і його структура.

3. Виробничий цикл складного процесу.
Література: 2, 12, 18.

1. Виробничий цикл календарний період часу, протягом якого виконується виробничий процес, або його частина - операція.

Необхідно розрізняти виробничий цикл виготовлення одного виробу і партії виробів. Тривалість виробничою циклу частіше всього виражається в календарних днях. Виробничий цикл виготовлення деталі (партії деталей) являє собою календарний період, протягом якою виготовляється дана деталь від її запуску у виробництво до отримання готового виробу.

Структура виробничого циклу включає час виконання основних і допоміжних операцій і час перерв, необхідних при виготовленні деталі. Перерви поділяються на: міжопераційні (всередині циклу), між циклові, режимні.

Міжопераційні перерви - мають місце в кожному виробничому циклі, і в свою чергу поділяються на партійні і очікувальні. Перерви партійності зв'язані і передачею і обробкою виробів на робочих місцях партіями. В результаті чого кожна деталь лежить біля робочою місця в очікуванні свої обробки, а після очікування обробки знову лежить біля робочого місця до закінчення обробки всієї партії. Ці перерви входять у виробничий цикл обробки партії деталей. Перерви очікування і зв’язані і диспропорцією продуктивності обладнання, зайнятого у виробничому процесі.

Міжциклові перерви - виникають при переході від однієї стадії обробки виробів до іншої і з часом, необхідним для комплектування, передбачений планом парі її виробів.

Режимні - це перерви, пов'язані з режимом роботи підприємства.

Скорочення часу виконання операцій досягається основним чином за рахунок технічних і організаційних заходів. До числа технічних заходів відносять використання різноманітного приспосіблення, яке дозволяє зменшити витрати часу на обробку. До організаційних заходів відносять раціональну організацію робочих рухів, включаючи машинні, покращення організації виробничого процесу і розміщення робочих місць.

2. Важливим фактором, який визначає тривалість виробничого процесу є вид руху предметів праці. Розрізняю такі види руху предметів праці у виробництві:

  1. послідовний.

  2. паралельний.

  3. паралельно-послідовний.

Послідовний вид руху характеризується тим, при виготовленні партій однойменних деталей в багатоопераційному виробничому циклі кожна наступна операція починається лише після виконання попередньої операції над цією партією, яка обробляється.

Послідовний вид руху відрізняється простотою організації і використовується в тих випадках, де обробляється невелика партія деталей в односерійному або дрібносерійному виробництві.

Недолік: найбільша тривалість виробничого циклу обробки деталей.

Паралельний вид руху характеризується наступними умовами:

1) деталі передаються з одного робочою місця до іншого поштучно або невеликими партіями (транспортна партія).

2) деталі обробляються на всіх операціях без зупинки.

Переваги: найкоротша тривалість виробничого циклу.

Недоліки: простої обладнання в межах обробки партії деталей. Уникнути цього недоліку можна введенням паралельних робочих місць.

Послідовно-паралельний рух: дозволяє об'єднати в собі переваги і недоліки послідовного і паралельного видів руху.

Характеризується такими умовами:

  1. деталі передаються від одного робочою місця до другого частинами партії.

  2. частина партії вибирається таким чином, щоб в межах обробки партії деталей обладнання не простоювало і час обробки був най коротшим.

Переваги: 1) тривалість циклу менша, ніж при послідовному виді руху. 2) відсутність простоїв при виконанні однойменних операцій.

Недоліки: складність розрахунків оперативності планування і регулювання виробництва.

3. Виробничий цикл складного процесу є загальною тривалістю комплексу координованих у часі складніших процесів, які входять в складний процес з метою виготовлення виробу. Метою координування процесів, які утворюють складний процес є забезпечення комплектності виробництва при повній завантаженості обладнання і робочих місць. Для аналізу і координування елементів складного процесу в часі його зображують у вигляді циклового графіка. Перш, ніж приступити до складання циклового графіка, зображують складальну схему машини. Цикл складного процесу визначається найбільшою сумою циклів, послідовно зв'язаних між собою простих процесів і між циклових перерв. Міжциклові перерви - це час на комплектування партії, передачу їх з цеху в цех з урахуванням різниці в ритмах поступлення і видачі деталей. Цикл складною процесу можна ущільнити шляхом диференційованої подачі складальних елементів на різні стадії складання. Циклічний графік дозволяє встановити відповідні терміни випереджаючого запуску і випуску партії по цехах і заводу. Цикл складного процесу виготовлення виробу або партії виробу визначається згідно з організаційною і виробничою структурою підприємства. В кожному цеху з комплекту деталей і складальних одиниць даної машини вибирається об’єкт з максимальною тривалістю, а потім враховується час комплектування складання, випробування і їх резервний час. При цьому вважають, що інші складальні одиниці з коротшим циклом обробляються паралельно.
Тема 6. Виробнича структура машинобудівної підприємства. Типи виробництва.

1. Виробнича структура машинобудівного підприємства.

2. Типи виробництв.
Література: 7, 10, 11, 13, 16.

1. Виробнича структура - це склад керованих підрозділів, які входять в дану виробничу ланку, а також характер їх взаємозв'язків. Виробнича структура об'єднання - це склад підприємств і організацій, які входять в нього. Виробнича структура підприємства - це склад цехів і служб. Виробнича структура цеху це склад дільниць. Виробнича структура є досить розвинутою і містить безліч різноманітних цехів, служб, і господарств. На виробничу структура виливають наступні фактори:

Залежно від особливості конструкції машини і масштабів виробництва деякі цехи можуть бути одночасно основні і допоміжні. Наприклад, деревообробний цех може бути основним, якщо виготовляє деталі для основного виробу або допоміжним, якщо виготовляє тару. Особливості конструкції впливають також на склад допоміжних цехів і їх внутрішню структуру. Якщо при виготовленні продукції використовується штампування деталі, то в інструментальному цеху організовують майстерню штампів. При великих масштабах виробництва виникає необхідність організації цілого штампувального цеху. Обсяг випуску продукції і трудомісткість її виготовлення впливають на розміри цехів, їх кількість і спеціалізацію. На великих м/б підприємствах можна зустріти декілька ливарних цехів, механічних і складальних цехів, існування яких є економічно виправданими. Виробничий профіль впливає на одноразову продукцію, яка виготовляється, сприяє кооперуванню і іншими підприємствами.

Виробнича структура змінюється під впливом НТП. Основний елемент виробничої структури підприємства є цех. ЦЕХ - це виробничий підрозділ підприємства, який виконує частину покладеного на нього виробничого процесу. Цехи здійснюють свою діяльність на основі внутрігосподарського розрахунку. Структурною одиницею цеху (дільниці) є робочі місця. Робочим місцем називають частин) виробничої площі, оснащену й обладнану технікою: засобами, пристроями, відповідно до характеру робіт, які на ній виконуються і закріплену за нею виконання цих робіт.

Основні цехи спеціалізуються по трьох напрямках:

  1. на виконання однорідних технологічних операцій (по технологічній ознаці).

  2. на виготовлення конструктивно подібних або однорідних деталей, або часині машини з використанням різних технологій (по предметних ознаках).

  3. на випуску обмеженої номенклатури заготовок або деталей з використанням однорідних і технологічних ознак.

До допоміжних відносять цехи, які забезпечують виробничий процес технічною оснасткою, енергією, здійснюють ремонт обладнання і виготовляють допоміжні пристрої. На деяких підприємствах існують експериментальні цехи, де виготовляють і випробовують нову продукцію. Такі цехи, як правило, знаходять на території підприємства серійної о виробити на.

До складу м/б підприємства входять також обслуговуючі господарства. Основні і допоміжні цехи мають у своєму складі майстерні або дільниці, за кожною з яких закріплене виконання певної частини операції. При великих обсягах виробництва така дільниця може перерости у виробничий цех.

Великий вплив на структуру м/б підприємства має рівень його спеціалізації. Під спеціалізацією розуміють зосередженні на м/б підприємстві випуску однорідної та однотипної продукції. Залежно від характеру і рівня спеціалізації підприємство може мати різний склад і види основних і допоміжних цехів.

2. Тип виробництва характеризується особливістю організації і технологічним рівнем виробництва. Залежить від спеціалізації, складності і стійкості номенклатури деталей, що виготовляю, а також масштабів створення випуску продукції.

Існують три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Тип виробництва залежить від ряду факторів:

  1. рівня спеціалізації, який тісно пов'язаний з масштабами виробництва.

  2. стійкість номенклатури. Чим рідше змінюються номенклатура, тим більше можливостей організувати масове виробництво.

  3. Хід виробничого процесу включає в себе спеціалізацію робочих місць, склад робітників по професіях, систему правління циклом.

  4. Завантаженість робочих місць. При масовому виробництві робочі місця постійно завантажені і за ними закріплений один вид продукції. При серійному виробництві за кожним робочим місцем закріплена обробка кількох видів деталей. Необхідно додавати час на переналагодження обладнання. При одиничному типі виробництва за робочим місцем виконання окремих операцій не закріплюється, воно завантажується різними операціями.

  5. Характер управління виробництвом. Чим стійкіша конструкція виробу, тим рідше змінюється технологічний процес, використовуються одні і ті ж матеріали, а як наслідок постачальники рідше переглядаються програма випуску виробів. Управління набуває більш стандартного характеру, створюються умови для централізації.

  6. Рівень і структура собівартості. Чим ближче виробництво до масового, тим нижча собівартість продукції.

Одиничний тип виробництва. Особливості:

1. Велика різноманітність продукції, яка виготовляється. Значна кількість продукції випускається по одноразовому замовленню.

2. Технологічна спеціалізація робочих місць. Неможливість постійного закріплення деталей і операцій за робочими місцями.

3. Застосування універсального обладнання і приспосіблення.

4. Велика питома вага ручних складальних операцій.

5. Необхідність великої кількості висококваліфікованих робітників.

6. Велика тривалість виробничого процесу.

7. Децентралізація оперативного керівництва виробництвом.

Серійний тин виробництва. Особливості:

1. Постійна досить висока номенклатура продукції, яка випускається в великій кількості.

2. Спеціалізація робочих місць на виконання кількох постійно закріплених за ним операцій.

3. Випуск деталей партіями і обробка деталей серіями в певному, встановленому раніше порядку.

4. Використання поряд з універсальним спеціалізованим і спеціальним обладнанням інструментів, приспосіблення.

5. Зменшення питомої ваги ручних робіт в загальній і трудомісткості виготовлення деталей.

6. Використання на основних виробничих роботах праці робітників середньої кваліфікації.

7. Відносне зниження тривалості виробничого циклу.

8. Децентралізація оперативного керівництва виробництвом.

Залежно від масштабів виробництва і різноманітної номенклатури серійне виробництво поділяється на: дрібносерійне, середньо серійне, крупносерійне.

Дрібносерійне виробництво організовується для випуску продукції, яка необхідна н/і в невеликих кількостях. Методи роботи підприємств такого типу подібні до одиничного виробництва.

Крупносерійне виробництво. Характеризується випуском порівняно вузької номенклатури виробів, які виготовляються в значній кількості, але недостатні для організації масового виробництва. Методи організації виробництва на таких підприємствах подібні до масової о виробництва.

Середньо серійне виробництво є проміжним і володіє характеристиками як дрібно -, так і крупно серійного виробництва.

Віднесення одних чи інших виробництв до певного класу залежить від кількості операцій, які виконуються на одному робочому місці.

Об'єктивним показником для віднесення серійного виробництва до тієї або іншої групи може служити коефіцієнт серійності.

Масовий тип виробництва. Характеристика:

1) постійний випуск великої кількості продукції з обмеженою номенклатурою.

2) спеціалізація робочих місць на виконання операцій.

3) висока питома вага спеціалізованого обладнання і оснастки.

4) високий рівень механізації і автоматизації процесів, різне скорочення ручних робіт.

5) використання праці робітників, спеціалізація на виконання обмеженої кількості роби робітників низької кваліфікації.

6) скорочення тривалості виробничого процесу.

7) централізація функцій управління, зокрема оперативного планування виробництва.
Тема 7. Організація потокового виробництва.

1.Загальна характеристика і різновиди потокового виробництва.

2. Автоматизація потоковою виробництва.

3. Гнучкі автоматизовані виробництва.
Література: 2, ІЗ, 18, 22, 23.
1. Потоковим виробництвом називається прогресивна форма організації виробництва, основана на ритмічному повтореній, погодженні в часі основних і допоміжних операцій, які виконуються па спеціалізованих робочих місцях і розміщені в технологічній послідовності операцій.

Для потокового виробництва характерні наступні принципи:

Принцип спеціалізації визначається через створення предметно-замкнутих потокових ліній, призначається для обробки одного закріпленого за даною лінією виробу або кількох технологічно однорідних. Лінія за якою закріплена обробка одного виробу, називається одно предметною. Характерна для серійного виробництва.

Принцип прямо точності передбачає розміщення обладнання і робочих місць у порядку проходження технологічного процесу. Первинною ланкою технологічного процесу є потокова лінія. Залежно від наявних площ потокові лінії можуть мати різну конфігурацію: прямолінійну, прямокутну, кругову, овальну.

Принцип безперервності. На потокових лініях проявляється у вигляді безперервного руху виробів по операціях при безперервній роботі робітників і обладнання. Такі лінії називаються безперервно потокові.

Принцип пропорційності. Передбачає рівну продуктивність на всіх операціях. Якщо рівність операцій і повної безперервності не досягається, організовуються неперервнопотокові лінії або прямоточні лінії.

Принцип паралельності. По відношенню до потових ліній проявляться в паралельному русі партії виробів. При цьому вироби передаються по операціях поштучно або невеликими транспортними партіями.

Принцип ритмічності. Проявляється в ритмічних випусках продукції з лінії і в ритмічному повторенні всіх операцій і на кожному її робочому місці. На безпервнопотокових лініях з поштучною передачею випуск кожною виробу здійснюється через один і той же інтервал часу, який називається тактом лінії.

При передачі виробів транспортними партіями ритмічність роботи безперервно-потокових характеризується інтервалом часу, який віддаляє випуск однієї партії від іншої, що слідує за нею. Цей показник називається ритмом лінії.

Розрізняють лінії: з регламентованим ритмом та з вільним ритмом.

Лінії з регламентованим ритмом характерні для безперервного виробництва. На таких лініях ритм підтримується за допомогою конвеєра і сигналізації.

Лінії з вільним ритмом не мають технічних засобів, які регламентують ритм роботи. Ці лінії використовують за будь-яких форм потоку і підтримка ритму здійснюється безпосередньо працівниками лінії. У потоковому виробництві можуть використовуватися конвеєри. Розрізняють:

Робочі призначені для транспортування і виконання операцій безпосередньо на несучій частині конвеєра. Робітники використовують операції під мас руху конвеєра. Який за умовами технологічного процесу операція повинна виконуватися при нерухомому об'єкті, використовуються конвеєри з пульсуючим рухом.

Розподільні конвеєри використовуються на потокових лініях для виконання операцій на стаціонарних робочих місцях і з різною кількістю місць-дублерів.

Характерною особливістю серійного потокового виробництва є менша, ніж в масовому спеціалізація ліній і робочих місць. Зберігаються деякі особливості: багатопредметні лінії можуть приймати одну з тих форм, які використовуються в масовому виробництві. Так, наприклад при складанні універсальних верстатів використовуються безперервно-потокові лінії з регламентованим ритмом. В серійному виробництві найчастіше використовуються такі види потокових ліній:

Груповою називається багатопредметна лінія, на якій технологічно однорідні вироби обробляються без переналагодження. Кожне групове місце обладнується груповим приспосібленням, необхідним для обробки закріплених виробів. Вироби передаються від верстату поштучно або партіями. Верстати розміщуються у послідовності до технологічного маршруту. Якщо процес обробки всіх закріплених за лінією виробів вдається повністю синхронізувати, то в організаційному відношенні лінія працює, як в масовому виробництві. Якщо процеси синхронізувати неможливо, то впроваджується групова прямоточна лінія. Підбір виробів для закріплення за груповою безперервно потоковою лінією повинен здійснюватися так, щоб забезпечувалася єдність технологічного маршруту і можливість синхронізації процесу.

Для досягнення синхронізації укріплюють такт шляхом комплектування деталей.

Умови підтримки ритму і планування в таких лініях аналогічні з безперервно потоковими лініями в масовому виробництві.

Змінно-потоковими називаються лінії, на яких партіями, що чергуються, безперервно обробляються чи складаються вироби різних найменувань. При переході від партій одних ліній до інших обов'язкове переналагодження обладнання. При цьому часто змінюється і такт ліній. В кожен даний період часу лінія обробляє один виріб. Якщо закріплені за лінією вироби мають однакову трудомісткість, а процеси обробки синхронізовані, то лінія працює з одним для всіх виробів тактом і постійною швидкістю конвеєра. Якщо вироби характеризуються річною трудомісткістю, то обробка кожного з них буде проводитись з частковим робочим тактом.

За серійно-прямоточними лініями закріплюють різні вироби, технологічні процеси яких не синхронізовані. Те, що норми часу не погоджуються і тактом, значно спрощує підбір виробів для обробки на таких лініях. Разом з тим зростає перервність виробництва і виникає необхідність в створенні між операційних наробків. Конструктивна схожість виробів для таких ліній необов'язкова, технологічні маршрут можуть також відрізнятися. При переході до обробки інших виробів верстати можу переналагоджуватися.

Ритм серійно-прямоточних ліній характеризується так званим потоковим циклом. Потоковий цикл - це період часу, протягом якого на кожному робочому місці комплектно виконуються всі закріплені деталеоперації над партією виробів.

Перервно-потокові лінії використовуються при обробці трудомістких виробів. Для виготовлення цих виробів використовують обладнання річною типу. У зв'язку з тим, що забезпечити безперервність робот таких ліній неможливо, вони працюють лише при організації між операційних оборотних пагробків. Для забезпечення ритмічної роботи таких ліній необхідно:

Під укрупненим ритмом розуміють встановлений період часу, протягом якою на лінії виготовляється продукція відповідно до завдання. Для визначення укрупненого ритму необхідно враховувати:

- оптимальну величину наробку. Для розрахунку перервно-потокової лінії складають план-графік їх роботи. При складанні плану-графіку роботи в першу чергу визначають такт перервно-потокових ліній.

2. Важливим сучасним напрямком розцінку машинобудування є підвищення рівня автоматизації всього комплексу виробничих процесів на основі застосування промислових роботів.

Головне місце в автоматизації масовою виробництва за останні десятиріччя займають автоматичні лінії і системи машин для виготовлення деталей і складання виробів з охопленням всіх необхідних операцій технологічного процесу і (заготівельних, механообробки, складальних, термообробки, контролю, консервації, пакування).

Автоматичною лінією називається сукупність автоматичних верстатів (машин), встановлених у порядку проходження технологічного процесу, при завантаження, розвантаження, і між операційне переміщення від верстату до верстату деталей, що о6робляються здійснюється автоматичною транспортною системою.

Впровадження АЛ дозволяє підвищити якість продукції, що виготовляється збільшити продуктивність, розширити комплексну обробку, скоротити кількість основних робітників. За своїми технологічними можливостями АЛ найбільш ефективно використовуються в умовах масового виробництва. В масовому машинобудуванні АЛ використовуються для складання вузлів і механізмів автомобілів. тракторів, електродвигунів та ін.

Під промисловим роботом розуміють приспосіблення, яке дозволяє відтворити рухові (роботи нижчих рівнів) і розумові (роботи вищих рівнів) функції людини при виконанні виробничих операцій.

Потокове виробництво створює базу для його автоматизації. Розрізняють часткову та комплексну автоматизацію потокового виробництва.

Часткова автоматизація передбачає створення автоматичних пристроїв для різноманітних видів основного технологічного обладнання. При частковій автоматизації використовуються, як правило, верстати з числовим програмним управлінням. Особливістю цих верстатів є те, що вони можуть швидко переналагоджуватися при переході від обробки одного виробу до іншого. Практика використання верстаті з ЧПУ (числове програмне управління) показала, що їх найбільш доцільно використовувати на предметно-замкнутих дільницях. Де поряд з цими верстатами використовуються універсальні. Універсальні верстати використовуються при підготовці виробів до обробки і при її завершенні.

Комплексна автоматизація. Охоплює не лише процес виробництва виробів, але і управління ними. Комплексна автоматизація передбачає включення в технологічний процес також контрольних і транспортних операцій. Таке поєднання скорочує тривалість виробничого циклу.

Одним із основних напрямків розвитку серійного і дрібносерійного виробництва є гнучкі автоматизовані виробництва.

3. Гнучкі автоматизовані виробництва - це багато номенклатурне виробництво, створене на основі комплексу основною і допоміжного обладнання: яким управляє техніка. Створення гнучких автоматизованих систем виробництва здійснюється поступово шляхом переходу від автоматизованих систем, що включають ручні операції, до безлюдних технологій. Практика показала, що використання гнучких автоматизованих виробництв доцільне, якщо протягом року кожен з п'яти - десяти типорозмірів (найменувань) виробів необхідно виготовляти в кількості від 50 до 2000 штук. Гнучкі модулі ефективні при річному випуску будь-якою із 40-80 типорозмірів виробів, випуск яких рівний 20-500 штук.

Автоматизовані потокові лінії є дуже різноманітними, як в організаційному, так і в технологічному та конструктивному відношенні.

За рівнем спеціалізації вони поділяються на: одно предметні та багатопредметні.

За характером транспортування виробів - на: лінії з безперервним рухом, лінії з періодичним рухом. За характером кінематичного зв'язку - на: гнучкі, жорсткі.

Сучасні тенденції розвитку автоматизації потокового виробництва характеризуються створенням малогабаритних надійних автоматизованих ліній і комплексів з використанням роботів, здатних до швидкого переналагодження.
  1   2   3


Т ема 1. Предмет і зміст курсу "Організація виробництва"
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации