Реферат - Новий курс президента США Ф.Д.Рузвельта: соціальні аспекти - файл n1.doc

Реферат - Новий курс президента США Ф.Д.Рузвельта: соціальні аспекти
скачать (1752 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1752kb.07.07.2012 04:50скачать

n1.doc

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили
ФАКУЛЬТЕТ СОЦІОЛОГІЇ



КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

Реферат

на тему: Новий курс президента США Ф.Д.Рузвельта: соціальні аспекти.
Виконав: студент гр. 263

Козачук М.Б.

Перевірив: к.і.н.

Фесенко А.М.




Миколаїв – 2010

План

Вступ - 3 ст.

  1. Основний зміст реформ “Нового Курсу” - 6 ст.

  2. Заходи в області соціальної політики  - 11 ст.

  3. Соціальні аспекти програми реформ “Нового Курсу” – 17 ст.

а) федерально-штатна система допомоги;

б) соціальне забезпечення, як складова системи соціальної політики у реформах Ф.Рузвельта

Висновки - 21 ст.

Вступ

Спробою виходу з кризи, пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві, спробою, що виявилася початком глибоким реформ американського суспільства, стала політика президента Франкліна Д.Рузвельта в 1933-1941 pp., яка ввійшла в історію під назвою "новий курс".
Рузвельт, будучи з 1928 р. губернатором штату Нью-Йорк, найбільш населеного і найбагатшого штату Америки, здійснив програму державної допомоги бідним, що не мала аналогів. Ставши кандидатом демократів на вищу державну посаду країни, він підкреслював необхідність допомоги "забутій людині", маючи на: увазі мільйони знедолених кризою, обіцяв американському народу "новий курс", пов'язаний з використанням нетрадиційних методів боротьби з кризою. Рузвельт не мав закінченої програми і вважав головною метою передвиборчої кампанії схилити на свій бік усіх невдоволених. Багато людей вважало, що прийшовши на виборчі дільниці в листопаді 1932 p., вони проголосували не за Рузвельта, а проти Гувера. Рузвельт, крім того, пообіцяв скасувати "сухий закон". Так чи інакше республіканська партія зазнала відчутної поразки. Рузвельт отримав 22,8 млн. голосів, Гувер-15,8. Демократи до того ж завоювали більшість в обох палатах конгресу.
Обраний президентом, Рузвельт вступив на посаду тільки 4 березня наступного року. На цей час, час "міжцарювання", припадає найдраматичніший етап розвитку кризи. Почалася хвиля банкрутства американських банків. Натовпи громадян буквально брали їх. у облогу, намагаючись врятувати свої заощадження, забрати їх. У ніч на 4 березня банки Нью-Йорку і Чікаго - фінансових центрів США - припинили операції через нестачу готівки. Держава опинилася близькою до повного паралічу. Банківська криза не дала Рузвельту часу на адаптацію до нової ролі, вона спонукала його одразу ж виявити свої видатні якості політика: динамізм, рішучість і новаторський підхід. Щоб мати час на підготовку своїх пропозицій і вгамувати пристрасті, Рузвельт закрив усі банки держави, а потім, отримавши від конгресу необхідні повноваження, здійснив екстрену програму порятунку банківської системи, допомагаючи одним банкам і ліквідуючи інші. Після цього було проведено перший етап банківської реформи, складовою частиною якої стало страхування дрібних і середніх депозитів.
Однак початок економічного пожвавлення не призвів до очікуваного спаду соціальної напруженості. Навпаки, паралізуючий страх людей минав разом з кризою і активність мас почала зростати. У країні виникли масові рухи, деякі - в незвичайній формі, що відображали глибоке невдоволення американців становищем, яке склалося. Лейтмотивом усіх тих рухів була вимога їх учасників більше, надійніше захистити громадян країни, дати гарантії, що пережиті ними біди більше не повторяться. В основному всі побажання зводились до рішучого впровадження державного регулювання соціального і економічного життя. Вибори до конгресу у 1934 р. показали, що більшість американців підтримує ці вимоги.
Розуміючи приреченість спроб відновити старий порядок і враховуючи настрої мас та розклад політичних сил, Рузвельт здійснив "зрушення вліво" у своїй політиці, складовою якого став ряд важливих структурних перетворень в американському суспільстві. У країні впроваджувалася державна система надання допомоги вдовам, сиротам та інвалідам, страхування безробітних і пенсійне забезпечення. У 1935 р. був прийнятий національний акт про трудові відносини (закон Вагнера). Він остаточно закріпив право робітників на організацію профспілок, проведення страйків, створив також систему державного регулювання трудових відносин. Поряд з АФП виник Конгрес виробничих профспілок. Були значно розширені економічні функції держави. Встановлення державного контролю над Федеральною резервною системою і перетворення її в своєрідний «центральний банк США завершили банківську реформу.
Для забезпечення справедливішого розподілу національного прибутку реформувалась система оподаткування - були підвищені ставки податків на надприбуток, спадщину і дарчі. Значная розширено систему громадських робіт.
Зрушення вліво у політиці "нового курсу" зробило більш жорсткою політичну боротьбу. Консервативні сили перейшли до відкритої конфронтації з урядом. їхні прославлення Рузвельта, як рятівника нації змінились нападками та звинуваченнями його у зраді. Тому передвиборча компанія 1936 р. виявила майже діаметрально протилежні позиції двох основних партій у питанні про реформи, а вибори перетворилися на своєрідний референдум про долю "нового курсу". Рузвельт здобув на цих виборах переконливу більшість, зібравши 27,8 млн. голосів проти 16,7 млн., поданих! за його головного суперника Альфреда Лендона. Республіканці перемогли тільки в 2 штатах з тодішніх 48. У конгресі їх представництво виявилось найменшим з початку століття. Вибори!
1936 р. мали історичне значення: вони зробили реформи "нового курсу" незворотними.
1938 рік – нова економічна криза в Америці. І знову всі проблеми звалились на плечі президента Ф.Рузвельта. Після довгих роздумів Рузвельт в 1938 р. запропонував конгресу нові реформи. Серед них закон про справедливі умови праці, що дав федеральному урядові право встановлювати мінімальну погодинну ставку заробітної плати і максимальну тривалість робочого тижня. Закон остаточно заборонив дитячу працю. На зростання безробіття адміністрація відповіла розширенням громадських робіт. І хоча влітку 1937 р. криза закінчилася, всі перипетії 1937-1938 pp. не сприяли подальшому зростанню авторитету Рузвельта і демократів.
"Новий курс" є своєрідним зламом в історії США XX ст. Розпочаті президентом Рузвельтом перетворення були спрямовані на вихід із кризи і на піднесення економіки. Повністю цієї мети так і не було досягнуто. Економіка країни, по суті, перебувала у стані застою всі 30-ті роки. Збереглося значне недовантаження виробничих потужностей та масове безробіття. Адміністрації Рузвельта не вдалося оволодіти мистецтвом регулювання ринкової економіки. Але основні важелі такого регулювання держава отримала саме в ці роки. Значно вагомішими були соціальні реформи. Вперше в історії США держава взяла на себе роль гаранта соціальної захищеності американців. Було зроблено вирішальний крок у створенні держави процвітання. Функції держави надзвичайно розширились.
З 1939 р. Рузвельт відмовляється від подальших реформ. Аж До вступу США у Другу світову війну його адміністрація прагнула закріпити вже здійснені реформи "нового курсу".
1. Основний зміст реформ «Нового Курсу»

У світовій історії "Новий курс" — це одна з найбільш відо­мих і ефективних реформ. Ф. Рузвельт провів у життя більше реформ, ніж обіцяв під час передвиборної кампанії. Уже 9 берез­ня було скликано спеціальну сесію Конгресу США і протягом 100 днів закладено основи політики "Нового курсу".

Могутнім інструментом політики "Нового курсу" і разом з тим його наслідком стали відновлення і розвиток системи державного регулювання ринкових відносин. На відміну від початку 20-х років відновлення етатизації проходило хоч і в кризовий, але мирний період. Тому вона мала не воєнно-полі­тичний, а соціально-економічний характер, а відновлена система досить ефективно розвивалась аж до кінця 60-х років.

Першим кроком реформ були спроби оздоровлення банків­ської і фінансової системи. У березні 1933 р. в країні було призупинено діяльність усіх банків, що дало змогу призупинити і обмін банкнот на золото. У квітні 1933 р. було ухвалено закон, який забороняв експорт золота, а також указ, за яким громадяни країни були зобовґязані здати банкам наявні у них золоті запа­си на суму більше 100 дол. Це призвело до різкого знецінення національної валюти. Уряд, не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот, до кінця 1933 р. здійснив великі закупки грошового металу (на 187,8 млн. дол.) на зовнішньому ринку. Приплив до країни золота знизив його ціну на внутріш­ньому ринку, що дало можливість уряду США уже в січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41 %.

"Законом про золотий резерв" (1934) встановлювалась нова ціна на золото (на рівні 35 дол. за 1 тройську унцію), яка діяла до 1971 р. Одночасно весь золотий запас вилучався із федераль­них резервних банків і передавався Федеральному казначейству. Банкам взамін видавалися золоті сертифікати, які прирівнюва­лись до золота і забезпечували банківський резерв. Проведена девальвація долара сприяла тому, що розподіл доходу змінився на користь промислового, а не позичкового капіталу. Тим са­мим було попереджено масове банкрутство у кредитній сфері, зменшилася заборгованість монополій уряду, зросли експортні можливості США.

Відповідно до "Надзвичайного закону про банки" одночасно було проведено ліцензування їхньої діяльності. До кінця берез­ня 1933 р. знову відновили роботу 4/5 раніше закритих великих банків — членів Федеральної резервної системи, а 2 тис. дрібних кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більших кредитних установ. Діючим банкам надали урядовий кредит в 1 млн. доларів, який пожвавив сферу кредитних опе­рацій. Крім того, держава взяла на себе зобовґязання страхувати депозитні вклади банків (створено Корпорацію зі страхування банківських вкладів). До початку 1934 р. близько 80 % всіх бан­ків США застрахували свої депозити, що сприяло зміцненню довіри до них, а відповідно, зростанню припливу засобів на ра­хунки і запобіганню банкрутству банків. Було створено систему регулювання банківської діяльності, вжито заходи захисту вкладів від ризику біржових спекуляцій.

Розширила свою діяльність створена ще за президента Гуве­ра "Реконструктивна" корпорація. Лише за два роки "Нового курсу" сума виданих нею позик перевищила 6 млрд. дол. Поси­лилась концентрація банківської системи — число банків з 25 тис. у 1934 р. скоротилось до 15 тис. Для зменшення держав­ного дефіциту і поліпшення фінансового становища країни пре­зидент рекомендував різко знизити заробітну плату федераль­ним службовцям, членам Конгресу і пенсії ветеранам війни. Незважаючи на сильний опір Сенату, закон було прийнято уже 20 березня 1933 р. Наприкінці 1933 р. дозволено вживання спирт­них напоїв і введено значний податок на їх продаж.

Стабілізація банківської і фінансової системи створила перед­умови для відновлення виробництва. Але цих заходів було явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. прийнято Закон про відновлення національної промисловості (НІРА — національні інтереси розвитку Америки), який по суті вводив систему дер­жавного регулювання промислового сектору. Для його реалізації відповідно було створено Адміністрацію національної відбудови, до складу якої увійшли представники фінансової олігархії, тор­гової палати, "Дженерал моторз", від групи Моргана та інших концернів, а також економісти, діячі Американської федерації праці. Одночасно галузеві асоціації підприємців (всього 17 асо­ціацій) відповідно до першого розділу закону розробили і прий­няли "Кодекси чесної конкуренції". За ними для підприємств однієї галузі суворо регламентувались обсяги виробництва (за­стосування однотипних технологічних процесів), межа заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринок збуту то­варів, ціна на продукцію та ін. Кодекси забороняли застосування дитячої праці. У випадку затвердження кодексу президентом він набирав сили закону, а дія антитрестівського законодавства тимчасово призупинялась. У цілому у всіх галузях промисло­вості адміністрація Ф.Д. Рузвельта санкціонувала до дії 746 ко­дексів, які охопили 99 % американської промисловості й торгівлі.

Другий і третій розділи закону про відновлення промисловості містили також низку положень, які регламентували порядок ви­лучення і витрачання податків, які йшли на організацію громад­ських робіт і виплату допомоги у звґязку з безробіттям. Створена Конгресом СШААдміністрація громадських робіт, якій виді­лялась величезна на той час сума — 3,3 млрд. дол., проводила масштабну діяльність щодо створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожнього будівництва тощо, органі­зації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн. осіб, виплатою допомоги у звґязку з безробіттям охоплено 20 млн., чисельність молоді, яка працювала у трудових таборах, становила 250 тис. осіб. У таборах молодь мала безкош­товне харчування, ночівлю, форму та отримувала один долар на день. Вони працювали під наглядом інженерно-технічного пер­соналу, у всьому іншому підкорялись офіцерам.

Для більш ефективного використання трудових ресурсів уряд приступив до реалізації великих загальнонаціональних проектів, які сприяли економічному прогресу. Серед них — зведення гігант­ських гребель, за допомогою яких передбачалось електрифікува­ти всю країну. Для втілення в життя одного з проектів у 1933 р. було створено регіональне Управління долини річки Теннесі, діяльність якого змінила цей край. До пґяти наявних загат дода­лись ще 20 збудованих, річка стала судноплавною. На роботах у долині Теннесі було зайнято 40 тис. осіб. Значно було поліпшено землеробство, призупинено ерозію ґрунтів, насаджено молоді ліси. Працею безробітних на півдні США створювалася сучасна інфра­структура — будувались автостради, аеродроми, мости, гавані і т. ін. Комплексний розвиток цього економічного району став пер­шим досвідом дії "вбудованого стабілізатора" (термін зґявився в 50-ті роки) — втручання держави у розвиток господарства. Показником його ефективності стало різке зростання доходів населення басейну річки.

Втілені в життя заходи щодо відновлення промисловості в цілому дали позитивні результати. Державі до весни 1935 р. вдалось встановити достатньо дієвий контроль над промисловим сектором. При цьому спостерігався подальший процес монопо­лізації промисловості США, що задовольняло великі монополі­стичні обґєднання.

Не менш важливою була антикризова аграрна політика

Рузвельта, яка здійснювалась на основі Закону про регулювання сільського господарства. Конгрес США ухвалив його весною 1933 р. напередодні оголошеного фермерами загального страй­ку. Для подолання кризи перевиробництва було обрано систему заохочення у вигляді премій і компенсацій тим фермерам, які скорочували виробництво у своїх господарствах. За задумом уряду, така політика сприяла уже на макрорівні не лише змен­шенню загальних розмірів товарної продукції, а й підтриманню цін на сільськогосподарські товари (за законом на рівні 1909— 1914 pp.) і тим самим збільшенню доходів фермерів. Різко ско­рочено посівні площі (виорано 10 млн. акрів зайнятих бавовни­ком ділянок, знищено 1/4 всіх посівів) і поголівґя худоби (заби­то 23 млн. голів великої рогатої худоби і 6,4 млн. голів свиней, мґясо яких перетворювали у мінеральні добрива), що вплинуло на ціноутворення. Порівняно з 1933 р. доходи фермерів у 1936 р. зросли на 50 %. Проте від такої системи преміювання і компен­сацій вигравали перш за все великі господарства, які могли без суттєвого збитку скоротити виробництво, а дрібні фермери про­довжували зазнавати труднощів. Враховуючи цей фактор, уряд відповідно до того ж закону вжив надзвичайних заходів щодо зниження фермерської заборгованості, яка до початку 1933 р. досягла 12 млрд. дол. Зокрема уряд провів емісію казначейських білетів і державних акцій на суму 3 млрд. дол., що дало мож­ливість у 1933—1935 pp. надати фермерам дешевих кредитів на суму більше 2 млрд. дол. і тим самим ослабити обвальний про­цес аукціонного продажу збанкрутілих фермерських господарств. Завдяки позикам багато фермерських господарств справилися з кризою. Однак близько 10 % всіх ферм (600 тис.) у цей період розорились і були продані.

Важливою ініціативою уряду в галузі зовнішньої торгівлі стало прийняття Закону про торгівлю 2 березня 1934 p., яким передбачалась при підписанні торгових договорів взаємна зниж­ка тарифів на 50 % на розсуд президента "в інтересах амери­канської промисловості і сільського господарства". Мета зако­ну — збільшити експорт, відкрити для СІЛА іноземні ринки. Закон був радикальним заходом у країні, що проводила протек­ціоністську політику, і через декілька років дав СІЛА відчутні вигоди.

"Новий курс" Рузвельта, як уже зазначалося, започаткував перетворення США у соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати уже на другому етапі реформ, коли під тиском народного руху в червні 1935 р. було прийнято Національний закон про трудові відносини. Він увій­шов в історію як закон Вагнера (за прізвищем сенатора Р. Ваг­нера). Визнавались необхідність колективного захисту робітни­ками своїх інтересів через професійні спілки шляхом укладен­ня з підприємцями колективних договорів, право робітників на страйки. Адміністрації було заборонено застосовувати репресії за належність до профспілок і втручатись у внутрішні справи робітничих організацій. Суди зобовґязували розглядати скарги профспілок за порушення закону. Одним із результатів закону Вагнера стало обґєднання усіх робітничих організацій в Робочий альянс Америки (1936), а також створення Ліги обґєднаних фер­мерів і Спілки пайовиків.

У "Новому курсі" Рузвельта втілились риси ліберально-ре­формістського варіанту регульованого капіталізму. Найважли­вішим інструментом урядових заходів став державний бюджет, за рахунок засобів якого здійснювалось фінансування розшире­ного відтворення і соціальних програм. Активна політика дер­жавного втручання дала змогу США, по-перше, відвернути революційну (як це не раз відбувалось у Європі) зміну ладу, по-друге, хоча і повільніше, порівняно з окремими європейськими країна­ми, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. за низкою основних економічних показників США практично вийшли на рівень 1929 р.

2. Заходи в області соціальної політики 
Свідомість незбалансованості соціальної сфери з економічної й політичної т.з. змусило Рузвельта особливе місце в реформуванні приділити заходам у соціальній політиці. 
Не дивно, що "забута людина" виявився несучої ідеологічною опорою політики губернатора Рузвельта. Політико-філософський і морально - етичний підтекст цієї непопулярної в його власній партії, що й викликала хвилю збурювання в опозиції думки будувався на переконанні, що економіка відноситься до засобів, а не цілей життя, при індивідуалістичній моделі розвитку виживає найсильніший, а долею слабкого й просто неповороткого стає добродійність і визнання власної неповноцінності. Дійсно, консервативна опозиція різко негативно зустріла заходи уряду Рузвельта, спрямовані на деяке зм'якшення соціальних протиріч. Консерватори затверджували, що основи американського господарства були цілком більш здоровішими, що до 1933 долі економіка вже виходила із кризи й лише прихід до влади демократів, їх непродумані заходи, що підірвали довіру бізнесу, затягли вихід з депресії, перешкодили нормальному функціонуванню економіки. Більш твердий контроль уряду над діловими операціями, визнання урядом мінімальних прав трудящих розглядалися представниками консервативних ділових кіл як зазіхання на таємні права бізнесу, як спроба встановлення в країні ледве чи не соціалістичних порядків. ([1], ст. 128) Є. Маколей, президент Асоціації автомобільних промисловців і президент компанії Паккард, заявивши в 1936 році: “Ми стоїмо перед особою поширення комунізму в країні. Багато факторів, які впливають зараз стримуючи розвиток бізнесу і промисловості, є за своєю формою й характеру соціалістичними”. ([2], ст..81)
Рузвельт, випробовуючи сильну протидію поширенню Нового курсу з боку опозиції, часом йшов на серйозні поступки консервативним силам. Так, наприклад, у своєму посланні конгресу в січні 1937 г він запропонував збалансувати бюджет, у тому числі й за рахунок скорочення витрат на програми допомоги безробітним. Він також проігнорував і тим самим розчарував своїх союзників у профспілках, не виявивши твердої й рішучої підтримки законопроекту про “ сприятливі умови роботи”, і білль не був прийнятий. Більше того, восени 1937 р. вибухнула нова економічна криза. Усе це викликало різку критикові демократичної партії з боку лідерів американського робочого руху - Комітету виробничих профспілок і Безпартійної робочої ліги. Вони обвинувачували керівництво демократів в “нездатності виконати обіцянки, дані від імені партії на виборах 1936 р.” Як повідомляв інститут Геллапа, 43% опитаних зв'язували економічні труднощі з політикою Рузвельта. ([3], ст. 32) Усе більш зростаюче невдоволення лідерів профспілок і рядових їхніх членів супроводжувалося хвилею сидячих страйків і початком періоду “охолодження” у відносинах між Рузвельтом і профспілковими лідерами, коли останні обурювалися із приводу ворожої, на їхню думку, позиції адміністрації щодо профспілок у трудових конфліктах 1937 р. Союз між політичним рухом профспілок і демократичною партією, який відбувався в 1936 р., був поставлений під загрозу. 
Стривожений можливістю подальшої радикалізації профспілок в умовах кризи, Ф. Рузвельт знову пішов на поступки робітникам. Він з усією рішучістю й наполегливістю підтримав білль про “ сприятливі умови роботи”, що зіграло серйозну роль у схваленні закону Конгресом США. У своєму квітневім посланні 1938 р. до Конгресу, Рузвельт запропонував виділити 5 млрд. доларів на нові програми допомоги безробітним. Почавши дані кроки, він позбавив профспілки серйозних підстав для критики на адресу адміністрації за порушення передвиборних обіцянок і запобіг тим самим реальну перспективу розриву між робочим рухом і Новим курсом. 
Програма реформ, запропонована Рузвельтом, показала, що конкретно розуміється під соціальною відповідальністю держави: допомога фермерам і фермерським кооперативам, рішуче поліпшення робочого законодавства, підтримка школи, реструктуризація оподатковування з метою вирівнювання доходів, зрештою, передача в суспільний сектор виробництва електроенергії й неординарні заходи щодо зміцнення системи охорони здоров'я. 
В 1935 р. був прийнятий закон про соціальне страхування, на основі якого була створена й почала функціонувати найбільша соціальна програма країни - Загальна федеральна програма соціального страхування по старості, у випадку втрати годувальника й по інвалідності (ЗФП). Оцінюючи місце й значення закону в соціальному законодавстві, президент назвав його “наріжним каменем у системі, яка створюється, але ніяк ще не завершена”. Удосконалювання цієї системи протягом декількох десятиліть привело до того, що вона стала не тільки невід'ємним атрибутом життя всього американського суспільства, але й розглядалася офіційною пропагандою в якості “найуспішнішої загальнонаціональної програми, із усіх які коли небудь існували” у країні. У її існуванні й стійкім функціонуванні виявилися життєво зацікавлені не тільки мільйони старих, інвалідів, родин, які втратили годувальника, але й молоде покоління. Нарощуючи масштаби своєї діяльності під напором об'єктивних потреб сучасного виробництва, рухів соціального протесту й певним заходом під впливом росту культури суспільства в самому широкому змісті цього слова, система страхування перетворилася в наймогутніший інструмент державної соціальної політики.

Створення державної страхової системи повинне було скоротити масове безробіття, яке перетворилося в 30-ті роки в найпекучішу й вибухонебезпечну соціальну проблему. Не випадкове законодавство 1935 р одночасно заснувало обидва виду страхування - по старості й по безробіттю. Страхове законодавство вписувалося в рамки соціальної доктрини, який формувався в ті роки неоліберальної, покликаної через розширення купівельної здатності мас активізувати економіку, яка перебувала в тривалій стагнації. Зрештою, цьому процесу сприяв широкий рух американської громадськості. Безумовно, у створенні ЗФП більша заслуга й самого Рузвельта, якої, вірно вловивши нестатку суспільного розвитку й усвідомивши, що подальша бездіяльність чревата негативними наслідками для приватновласницьких підстав, поспішив ступити на шлях залучення держави до вирішення найгостріших соціально-економічних протиріч, які вразили американське суспільство в кризу 30-тих років. 
У процесі створення й наступного розвитку в систему був закладений ряд базових принципів, на основі яких відбувалося формування страхових фондів і проводилися пенсійні виплати. У фінансуванні ЗФП передбачалася участь найманих робітників і підприємців на паритетних засадах. Засобу, акумулюючі за рахунок спеціального податку на соціальне страхування, повинні були переводитися в так званий довірчий фонд, звідки відразу ж розподілялися серед реципієнтів. Перший базувався на обліку індивідуального внеску в страхові фонди, другий - на забезпеченні мінімального життєвого рівня. Протягом декількох десятиліть під впливом політичних зв'язків співвідношення між ними змінювалося на користь другого, підсилюючи тим самим перерозподільну функцію системи. Ця тенденція закріпилася й у самій формулі нарахування виплат, яка передбачала для низькооплачуваних громадян найбільший “рівень відшкодування” (процентне відношення пенсії до зарплати). 
Усе це привело до того, що державна пенсія зробилася найнадійнішим джерелом пенсійного доходу, а для двох третин американців і основним. Втім, не слід розглядати ЗФП тільки як програму по боротьбі з бідністю. Функції соціального страхування по захисту літніх людей, інвалідів і їх утриманців від втрати заробітку настільки різні, що її з повним правом можна назвати програмою по підтримці матеріального благополуччя американської родини. 
У другій половині 30-х рр. курс на соціальне реформування триває. Так, проголошені раніше профспілкові права не задовольняли вимог робітників. Так, не було гарантовано законом право на страйк, не була закріплена традиційна вимога американських робітників “ закритого цеху”, що забороняє підприємцям шляхом “ індивідуальних угод” постановляти на роботу не членів профспілки, яке відкривало шлях до штрейкбрехерства, можливого зриву страйку. Права профспілок збуджувалися й у силу необов'язковості їх участі у визначенні умов роботи робітників шляхом висновку колективних договорів і широкої можливості створення конфронтуючих профспілкам “ компанійських союзів”, які фінансувалися підприємцями й використовувалися ними для підриву організованої боротьби робітників. 
Закон про трудові відносини (Закон Вагнера), прийнятий в 1935 р., не тільки вперше в історії США проголосив офіційне визнання прав профспілок, але й передбачив законодавчі гарантії цих прав. У ст. 7 Закону перераховувалися права робітників, порушення яких входило в поняття “нечесна трудова практика” підприємців, яким заборонялося втручатися в створення робочих організацій, у тому числі й шляхом їхнього фінансування (заборона “ компанійських союзів”), дискримінувати члени профспілки при прийманні їх на роботу (санкціонувалася практика “ закритого цеху”), відмовлятися від висновку колективних договорів з належним чином обраними представниками робітників. Закон закріплював при цьому т.зв. “правило більшості”, згідно з яким від імені робітників у договірних відносинах з підприємцем могла вступати лише та організація, яка визнавалася більшістю робітників, тобто їхня профспілка. 
Закон закріплював і право робітників на страйк. Але всім своїм змістом він був спрямований на звуження підстав для масових конфліктів. Із цією метою був створений новий орган — Національне керування із трудових відносин (НКТВ), на який був покладений обов'язок розглядати скарги робітників на “нечесну трудову практику” підприємця. Рішення цього органу могли бути скасовані тільки в судовому порядку. 
Ідеї й короткий практичний досвід соціального реформаторства, апробовані губернатором Рузвельтом наприкінці 20-х - початку З-Х років і перенесені згодом на всю країну, увійшли яскравою сторінкою в історію XX сторіччя. При цьому соціальна політика Рузвельта в період президентства була настільки органічно вв'язана з кожним кроком президента як національного лідера, що в очах більшості американців стала ідентифікуватися винятково з особистістю великого політика. 
Загальновідомо, що успіх реформаторству Рузвельта (переконливо зафіксований чотири рази на виборах 1932, 1936, 1940 і 1944 років) забезпечила аморфна, внутрішньо різнорідна, але життєздатна завдяки зімкненню на єдиній антикризовій платформі коаліція суспільних сил. Найбільш активними елементами цієї коаліції були робітники, середні шари, інтелігенція, а цементуючим початком ліберальне крило демократичної партії, політики новой формації (н’юдиллери), вийшовші з різночинного середовища, що й не поривали з ними. 
Здійсненна програма реконструкції - от основа формули практичних дій, з якої Рузвельт звернувся до народу. Президент відмовився от висування свідомо нездійсненних завдань і формулювання "більших задумів". Допомога "забутій людині" і процвітаючи, динамічно розвивається економіка, урятована конкурентної боротьби, що от підточує її неконтрольованої, і монополізації, вичерпували головні пункти ідеологічної платформи президента. Вона була гранично проста й зрозуміла, хоча й мала важливу відмінну рису, залишаючись навіть у роки війни соціально-орієнтованою. 
3. Соціальні аспекти програми реформНового Курсу
Трудові табори для безробітних.

31 березня Рузвельт провів через конгрес законопроект, що йому був особливо цінним – про створення Корпусу цивільної консервації (КЦК). Цей закон дав роботу 250 тисячам безробітних молодих людей у національних парках і лісах, а всього через КЦК пройшли 2 мільйони молодих американців, що одягли зелену уніформу. КЦК являв собою територію, що охоплює всю країну мережу трудових таборів, де безробітні, переважно із числа молоді, одержували дах, одяг, харчування, медичне обслуговування й, крім того, скромну грошову винагороду (30 доларів на місяць) за умови, що більшу частину вони будуть відсилати своїм родинам (25 доларів на місяць). Замість вони повинні були виконувати різні роботи, пов'язані з лісонасадженням, що запобігає ерозії ґрунту, благоустроєм парків, заповідників і т.п. За їхню ефективність відповідали генерал Макартур і полковник Джордж Маршалл. Від Флориди до Канади було посаджено 200 мільйонів дерев. [4] Для керування цими роботами планувалося створення спеціального органу, але в запобіганні громіздкості у виконанні й росту бюрократії, адміністрація встала на шлях використання чотирьох традиційних міністерств - військового, праці, внутрішніх справ і сільського господарства. Крім молоді, що була основною частиною контингенту Корпуса, програма поширювалася на індіанців (14,5 тис.), безробітних лісників (25 тис.) і ветеранів (25 тис.).

Створення федерально-штатної системи допомоги.

«Акт 1933 р. про надзвичайну федеральну допомогу» визнавав безробіття й пов'язану з нею потреба національною проблемою й робив допомогу жертвам кризи загальною компетенцією центральної влади, суб'єктів федерації їхніх політичних підрозділів, і в цьому головну його відмінність від «Акту 1932 р. про надзвичайну допомогу й будівництво», що бачило в соціальній допомозі прерогативу штатних і місцевих органів. Замість позик уводилися безповоротні дотації. На які конгрес асигнував 500 млн. доларів. Половину цих грошей випливало вжити на дотації з розрахунку 1 федеральний долар на кожні 3 долари засобів штату й місцевої влади, витрачені за попередній квартал; інші 250 млн. становили дискреційний фонд. Тим самим створювався механізм тиску на суб'єкти федерації, покликаний активізувати діяльність по наданню допомоги. У цих цілях була використана grant-in-aid («дотація в допомогу») в інших областях практикуючи федеральним урядом раніше, наприклад у дорожному будівництві. Взявши на себе зобов'язання по частковому фінансуванню допомоги, Вашингтон наполягав на тому, щоб штати й муніципалітети зберегли в «розумних пропорціях» свою участь у ньому.

«Акт 1933 р. про надзвичайну федеральну допомогу» засновував соціальний орган - Керування надзвичайної соціальної допомоги во главі з адміністратором, призначуваним президентом «за порадою й за згодою сенату».

Апогею система досягала на початку 1935 р., коли було зареєстровано 5,5 млн.випадків одержання допомоги (близько 20 млн. чоловік). Однак навіть у кращі свої часи вона не поширювалася на всіх, хто в ній бідував. Поза системою залишалися багато родин низькооплачуваних робітників, чия заробітна плата внаслідок настання підприємців на рівень трудящих виявилася недостатньої для самозабезпечення. Неохопленими були й ті з безробітних, які не залишили надії на одержання роботи й всіх сил відтягнути неминуче насувається «кінець». «Одна з найбільших трагедій депресії, - писав друкований орган Національної муніципальної ліги, - полягає в тому, що ми...не побачили людей, які запекло боролися, щоб зберегти свою незалежність від державної допомоги». Штучне заниження щирих масштабів потреби одержало схвалення, що виправдало його необхідність дати «дійсну підтримку» клієнтам допомоги. Курс на інтенсифікацію спричинив збільшення середньомісячної допомоги з 15 дол. у травні 1933 р. до 35 дол. у липні 1935 р., але в жертву йому були принесені об'єктивні потреби в більше значному розширенні допомоги.

Що стосується спецпрограм, де здебільшого вони ж носили експериментальний характер. Їхній час прийшов пізніше, в 1935 р., коли деякі з них внаслідок реорганізації переросли в більші заходи. Звертання до спец програм - дозволяє простежити генезис ряду починань другого етапу «нового курсу», а також органів, створених для їхньої реалізації.

Аграрна криза викликала до життя програми допомоги фермерам, що бідують. Найбільш перспективної з них вважалася почата в 1934 році програма сільського відновлення, по якій дрібним фермерам-власникам й орендарям, що хазяювали на родючій землі, давалися невеликі короткострокові позички на придбання інвентарю, худоби насінь або погашення заборгованості по орендній платі, а тим, хто мав субмаргінальні (нерентабельні) ділянки, виявлялося сприяння в переселенні в спеціально побудовані для них селища з розвиненими кооперативними зв'язками. [5] 

Суспільні роботи.

Організувавши трудові табори для безробітних і відразу слідом - видачу регулярних дотацій штатам на покриття витрат по допомозі, адміністрація Рузвельта проте ні на крок не наблизилася до тієї мети, що була сформульована в головному гаслі «нового курсу» - гаслі «відновлення». На першому етапі виділилося 3,3 млрд. дол., в 1935р. 4,9, а в 1938р. ще 5 млрд. дол.

16 червня був прийнятий «Акт про відновлення національної промисловості» (НИРА). Передбачалося, що передбачена їм програма зіграє допоміжну роль у боротьбі з безробіттям. Більшими можливостями, як уважалося, володіла нова програма суспільних робіт. Вона містила в собі не тільки роботи з озеленення міст й інші косметичні роботи, але й будівництво мостів, доріг, збирання вулиць та інші роботи. Шляхом залучення безробітного населення вирішувалося питання з безробіттям.

Соціальне забезпечення.

Не менш важливе значення мав закон про соціальне забезпечення, прийнятий за кілька тижнів раніше прийняття закону Вагнера. Їм вводилася система пенсій по старості й допомога з безробіття. Пенсії встановлювалися з 65 років; виявлялася допомога хворим й інвалідам. Пенсійні фонди формувалися із внесків трудящих і підприємств. Норми пенсійного забезпечення встановлювалися єдині для всієї країни. Коло одержувачів посібників, розміри й строки виплат визначалися законодавством штатів. Однак закон поширювався на робітників та службовців торгівлі, сфери обслуговування.

Обсяг суспільних робіт розширився, чисельність посібників, що одержує, збільшилася до 21, 3 млн. чоловік. Дефіцит бюджету став швидко рости, і, в 1939 році склав 2,2 млрд. дол. після цього число прихильників кейнсіанської теорії в США істотно зросло. [6]

Особливо варто підкреслити досягнення адміністрації Рузвельта в області соціального забезпечення. Він, переборюючи пропаганду «американського індивідуалізму», першим із президентів США почав послідовне фінансування програм допомоги соціально незахищеним верствам населення. Крім цього, у березні 1933 р. вступила в дію програма «цивільний корпус». Півмільйона безробітних юнаків були приблизно на рік переселені в 2600 таборів в окремих сільських і лісових районах, де трудилися на благо й за рахунок держави.

Висновок.

На мою думку, в даному аспекті, на першому місці стоїть сам президент , це людина яка змогла підняти державу із глибокої економічної кризи , підібрати необхідні методи для подолання кожної окремої проблеми , та на скількі це можливо відгородити суспільство від небажаних проблем (у часності війни) . Його методи по своїм принципам не мали нічого важкого . Важливим був підхід до тої чи іншої справи , пошук методів , котрі б підходили саме до цієї проблеми , та задовольнили максимальну кількість людей . Методи боротьби він був змушений знаходити миттєво , бо того вимагав стан держави та її економіка . Одже знайдені методи повинні були підходити , бо на переробку не було часу . Найважливійшими звісно ж були перші 100 днів після приходу до влади . У ці дні було закладено основу для подальшої реформи .

Одне зз основних місць займає соціальна реформа яка повинна була бути здійсненною , на мою думку , ще задовго до кризи . Але завдяки принципам урядових службовців не була зроблена . Знов таки завдяки президентові , було зроблено занодавчу базу для розвитку цієї галузі . Завдяки цій базі , розвинулись профспілки , які в свою чергу розпочали діяльність по захисту робітників , вплинули на уряд , завдяки чому було встановленно мінімальну заробітну платню та максималну тривалість рабочого дня . Після появи профспілок з'явилась реальна сила , яка могла на законних підставах захищати права робітників . А це дуже важливе досягнення .

Ще хотілося б зазничити вагу деякіх зовнішньополітичних дій . Хоча деякі дії не схвалювали інші держави та окремі люди , вони були спрямовані насамперед на захист держави в цілому , та кожного громадянина окремо . Також стосовно зовнішньої політики , хотілося б визначити яку роль зіграло визнання Сполученими Штатами СРСР . Налагодження стосунків в деякій мірі пом'якшили відносини між двома великими державами , що в майбутньому зіграло дуже важливу роль . Було заключено доровора націлені на покращення економічних відносин , політичних відносин та в інших напрямках . В економічному напрямку було закладено гарний фундамент для подальшого розвитку взаємовідносин .

А взагалі у двох словах це можна охарактеризувати як правильно встановлене законодавство, а зокрема натиск на реформування соціального законодавства. Правові заходи що було впроваджено під час реформ принесли США багато гарних результатів та правову основу для подальшого економічного та політичного розвитку .


Використана література:
[1]Маныкин А.С. “Эра демократов”: партийная перегруппировка в США, 1932-1952. М.,1990.

[2] Галкин И.В., Тарасов А.А. Место административной реформы в преобразованиях периода “нового курса” 1930-х годов в США. // Вестник Московского ун-та. Серия 8. История. 1992, N4.

[3] Мальков В.Л. Франклин Рузвельт. Проблемы внутренней политики и дипломатии. М., 1988.

[4] С. В. Иванов. «Война с бедностью» Ф. Д. Рузвельта.[Текст]/Иванов С. В.-М.: Изд-во Сарат. ун-та, 1989.-С.44.

[5] В. Л. Мальков. «Новый курс» в США. Социальные движения и социальная политика[Текст]/Мальков В. Л.-М.: Изд-во Наука, 1973.-С.301.

[6] С. В. Иванов. «Война с бедностью» Ф. Д. Рузвельта.[Текст]/Иванов С. В.-М.: Изд-во Сарат. ун-та, 1989.-С.83.

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации