Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності - файл n1.doc

приобрести
Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності
скачать (1436.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1437kb.07.07.2012 04:45скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14
---------------------------------------------------------------------------------------------- ЮЗ

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності__________

вах) та професійна адаптація (адаптованість) як результат цих змін. Розглянемо сутність професійної адаптації педагога вищої школи з даних позицій.

Більшість дослідників стверджують, що професійна адаптація як процес охоплює тривалий період розвитку особистості молодого фахівця - зі шкільної лави до його приходу на виробництво і повне закріплення в трудовому колективі.

Цей етап професійного шляху особистості можна підрозділити на декілька періодів:

1) попередній - містить у собі період виховання і навчання в сім'ї і школі. Він важливий з погляду формування професійних інтересів і установок, мотивів вибору професії, тому часто його називають профорієнтаційним;

2) підготовчий - період професійного навчання особистості за визначеною спеціальністю;

3) основний - період початку реальної професійної діяльності.

Таким чином, власне етап професійної адаптації починається з перших днів реальної професійної діяльності молодого фахівця, і відбувається протягом перших трьох (Артемов С.Д., Будякіна Н.П., Русалінова А.А., Вершиніна Т.М.) чи шести років професійної діяльності (Шадриков В.Д., Свиридов М.О.).

Період професійної адаптації справедливо вважається одним із найскладніших етапів в житті особистості, оскільки цей етап характеризується різким зростанням напруженості. Потрапивши в умови, які принципово відрізняються від наявних, людина гостро реагує на зміни на фізіологічному та психічному рівнях. В період адаптації різко збільшуються енергетичні затрати організму, стають очевидними збої у функціонуванні окремих органів, що негативно впливає на психічний стан людини. Тому, перший підперіод етапу професійної адаптації називають дезадаптаційним. Дезадаптація - це буквально відсутність пристосування, процес дисгармонійного розвитку особистості, при якому виникає протиріччя між вимогами нової ситуації та можливостями особистості, що є джерелом

104

психічного напруження (у формі стресу, психічного зриву, шоку, паніки і т.д.), внутрішнього дискомфорту, нестабільності протікання психічних процесів і психічних станів (страхів, депресії, фрустрації). Ці негативні фізіологічні та психічні явища проявляються і на професійному рівні: дуже частим є зниження професійної мотивації фахівця; виникнення професійних страхів, невпевненості у власних професійних можливостях; поява гострого небажання працювати. Цей стан називається дезадаптованістю, і в більшій чи меншій мірі він характерний для кожної людини, яка потрапляє в нові осо-бистісні і професійні умови життя.

Другим підперіодом етапу професійної адаптації є фаза неадаптованості - більшої чи меншої мірі усвідомленої невідповідності між вимогами професійної діяльності та можливостями молодого фахівця, що породжує амбівалентні почуття й оцінки. На даній фазі негативні ознаки неп оистосовува-ності на всіх рівнях (від психофізіологічного до власне професійного) потрохи зникають. Саме неадаптивність, за думкою видатного російського психолога В.А. Петровського, є джерелом динаміки діяльності особистості. Неадаптивність виступає в якості особливого мотиву, що спрямовує розвиток особистості і який виявляється у над ситуативній активності - специфічній привабливості дій із заздалегідь невизначеним рішенням. Дійсно, за даними експериментальних досліджень, найбільш високий рівень позитивної внутрішньої мотивації професійної діяльності та потреби у самовдосконаленні, само-актуалізації фіксується у молодих фахівців в період професійної неадаптованості, коли невідповідність їх професійних знань та вмінь, здобутих у процесі навчання у ВНЗ вимогам реальної професійної діяльності вже не породжує психотравмую-ючих станів, не сприймається як взагалі невирішувана проблема, а стає джерелом потреби у професійному саморозвиткові, спричиняє подальшу професійну самоосвіту.

Третім підперіодом етапу професійної адаптації особистості є досягнення власне професійної адаптованості осо-

105

бистістю - відносної гармонійності між професійними можливостями особистості, її професійними намірами та вимогами професійної діяльності, професійного середовища, що супроводжується позитивним відношенням особистості до навколишнього (професійного) середовища та самої себе (Я професійному). Відтак, критерієм професійної адаптованості педагога вищої школи є його суб'єктивне відношення до професійно-педагогічної діяльності, що складається із:

1) задоволення власною професійною діяльністю як:

• задоволення самим процесом професійної діяльності, що спричиняється відповідністю індивідуально-психологічних та професійних особливостей педагога тим вимогам які висуває професія;

• задоволення результатами своєї професійної діяльності;

• задово. гення психологічним мікрокліматом педагогічного коле ктиву;

• відчуття повноти особистості, коли ти і твоя праця потрібні іншим;

2) усвідомлення суспільного престижу професії;

3) відносне задоволення рівнем оплати праці;

4) професійна стійкість, яка характеризує закріплення педагога в межах даної професійної групи, як його намір продовжувати працювати за даною професією і навіть в одному і тому вищому навчальному закладі [9].

Професійна педагогічна адаптація особистості є двобічним процесом. З одного боку, процес і результат адаптації зпливає на подальше формування його особистості, а з іншого боку - характер адаптаційного процесу значною мірою регулюється і направляється особистістю, залежить від осо-бистісних особливостей, властивостей і професійних якостей фахівця. З одного боку, від успішності і повноти оволодіння професією залежить самопочуття фахівця, його впевненість у власних силах, рівень задоволеності своєю діяльністю, його авторитет серед колег і студентів, а виходить, і мотивація професійної діяльності. З іншого боку, від того, як відбувається

706 -----------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

процес професійної адаптації і який його результат - характер і рівень професійної адаптованості - залежить психофізіологічне, психологічне і соціальне здоров'я педагога вищої школи, а значить - можливість ефективно реалізовувати свою професійну діяльність.

Взагалі, процес професійної адаптації особистості не відбувається однаково у всіх молодих фахівців. Саме тому існують різні адаптаційні стратегії поведінки особистості в професійній сфері, що виявляються в різних його формах й можна стверджувати про наявність різних типів професійної адаптації педагога вищої школи:

1) за ступенем активності/пасивності особистості в процесі професійної адаптації - на реактивну, активну, і комбіновану;

2) за ступенем усвідомленості процесу професійної адаптації - на усвідомлену і неусвідомлену;

3) за характером спрямованості змін в період процесу професійної адаптації - на зовнішню, внутрішню і комплементарну.

Отже, за ступенем активності педагога в процесі професійної адапташї його поведінка може бути розглянута як:

• в більшій мірі активна, перетворююча, ознакою якої є домінування активного впливу особистості на професійне середовище; змістом якої є активне включення педагога до професійної діяльності, пов'язаної з впровадженням нових ідей, принципів, рішень, які змінюють професійне середовище на різних рівнях його організації, активне подолання педагогом різних перешкод, які виникають в процесі професійної адаптації;

• в більшій мірі реактивна, ознакою якої є домінування пасивного, конформного прийняття педагогом норм, цінностей професійного середовища, зміст якої - у формально-зовнішньому пристосуванні до умов професійної діяльності;

_______________________________________________________________________1О7

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

• комбінована, яка виявляється у явному чи неявному узгодженні позицій, інтересів й потреб й педагога й професійного середовища.

За характером спрямованості адаптаційної активності професійна адаптація педагога може бути диференційована на:

• зовнішню, яка характеризується активним впливом особистості на середовище, його освоєння та пристосування стосовно власних потреб;

• внутрішню, яка характеризується активними змінами особистості самій себе, корекції власних установок, цінностей, поведінкових стереотипів та ін.;

• компліментарну, яка характеризується використанням обох варіантів вищезазначених "чистих» типів.

При чому, як стверджував Реан А.О., визначення типів адаптивної поведінки особистості є досить умовним й складним, бо "відомо, що з енергетичної (фізичної) точки зору це здійснюється легше: є зміни середовища й є зміни себе. В кожному випадку це зрозуміло. Але в любому випадку, що стосується особистості, ні про який пасивний процес адаптації не і може йти мова. Конформне, пасивне прийняття вимог, норм, установок й цінностей середовища без актуалізації активного | процесу самозміни, самокорекції ат саморозвитку - це не; адаптація, а дезадаптація» [6;274].

За ступенем усвідомленості педагогом сутності процесу] власної професійної адаптації, її особливостей, етапів, ме-; ханізмів, факторів можна виділити:

• в більшій мірі усвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог розуміє механізми цього процесу, його; етапи і фактори, тобто свідомо здійснює адаптивну ак-\ тивність з метою встановлення продуктивних відношень і з професійним середовищем для ефективної реалізації. цілей педагогічної діяльності та власного всебічного са-! морозвитку та самовдосконалення;

• в більшій мірі неусвідомлену професійну адаптацію, в процесі якої педагог не усвідомлює механізми, фактори,

1С8-------------------------------------------------------------------------------------:

етапи даного процесу й діє, в більшості випадків інтуїтивно, імпульсивно.

З цим необхідно відмітити, що усвідомленість процесу професійної адаптації педагога, на наш погляд, є дуже важливою умовою досягнення гармонійності власного «Я» і професійного середовища. Для цього необхідною є оцінка педагогом ймовірної успішності адаптації за умови актуалізації різних стратегій поведінки, про чому, педагогові буде доцільним здійснити оцінку: 1) вимог професійного середовища; 2) власного потенціалу в аспекті змін, пристосування середовища до себе; 3) ціни зусиль (психофізіологічних, психологічних, соціальних та духовних витрат) при виборі стратегії зміни середовища або стратегії зміни себе.

Отже, професійна адаптація педагога є складним за своєю психологічною структурою та багатофакторним процесом активної взаємодії фахівця й професійного середовища з метою досягнення ними таких взаємовідношень, які б забезпечували професійний та особистісний взаєморозвиток та взаємодоско-налення всіх суб'єктів освітнього простору.

Запитання і завдання

і) Охарактеризуйте підходи до визначення основних етапів професійного становлення особистості.

2) Розкрийте сутність професійної адаптації особистості (за концепцією Г.Сельє).

3) Зробіть аналіз психологічної структури адаптації педагога вищої школи.

4) Визначте основні типи професійної адаптації педагога вищої школи та дайте їм характеристику.

5) Здійсніть діагностику рівня власної професійної адаптованості (за допомогою методик, представлених у додатку). Проаналізуйте результати психологічної самодіагно-стики.

109

Рекомендована література

1. Березин Ф.В. Психическая и психофизиологическая адаптация. - Л.: Наука, 1987.

2. Маркова А.К. Психология профессионализма. - М., 1996.

3. Лушников И.Д. Профессиональная адаптация выпускников пединститута. - М.: Прометей, 1991.

4. Налчаджян А.А. Социально-психическая адаптация личности (формы, механизмы и стратегии). - Ереван: Из-во АН Армянской ССР, 1988.

5. Петровский В.А. Психология неадаптивной активности. -М.: ТОО «Горбунок», 1992.

6. Реан А.А., Коломинский ЯЛ. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Питер Ком, 1999.

7. Селье С. Стресс без дистресса. - М: Прогресс, 1982.

8. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. Учебное пособие для вузов. - М.: Школа-Пресс, 1995.

9. Солодухова О.Г, Становлення особистості вчителя у процесі професійної адаптації. - Донецьк: Лебідь, 1996.

10. Фурман А. Психодіагностика особистісної адаптованості. -Тернопіль: Економічна думка, 2000.

11. Чапкіна И.О. Психологічна структура професійної адаптації молодого вчителя: Автореф. дис. канд психол. наук. 19.00.07. — К: Ін -т психології проф. освіти АПН України, 1997.

2.3. Індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи

Другий етап професіоналізації особистості пов'язується, перш за все, із визначенням індивідуального стилю діяльності фахівця як важливішої умови становлення його професійної компетентності.

110

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

Взагалі, індивідуальний стиль діяльності (від грецьк. зіу-1о5 - палочка, стержень) - стійка індивідуально-специфічна система психологічних засобів, прийомів, методів виконання тієї або іншої діяльності (А.В. Петровський, М.Г. Ярошевсь-кий) [6]. Індивідуальний стиль діяльності дозволяє людям з різними індивідуально-типологічними особливостями нервової системи, різною структурою здібностей, темпераменту, характеру досягати високої ефективності певної діяльності різними способами, компенсуючи при цьому ті індивідуальні особливості, які ускладнюють досягнення успіху (Є.О. Клімов, В.С. Мерлін). Він залежить від специфіки самої діяльності, індивідуально-психологічних особливостей самого суб'єкта діяльності (Н.Д. Левітов, І.В. Страхов та ін.). В педагогічній діяльності, яка характеризується тим, що вона здійснюється в суб'єкт - суб'єктної взаємодії в конкретній навчальній ситуації, індивідуальний стиль діяльності викладача залежить від індивідуально-психологічних особливостей студентів (їх вік, стать, статус, рівень загальних та професійних знань, рівень мотивації професійного навчання та ін.), соціально-психологічних особливостей студентської групи; характеру взаємодії викладача та студентів; предметно-професійної компетентності педагога [3].

Основними функціями індивідуального стиля діяльності є системоутворююча, смислоутворююча, інструментальна та компенсаторна функції (В.С. Мерлін).

Смислоутворююча функція індивідуального стиля професійної діяльності (ІСПД) проявляється у різного роду інтенціях педагога (від лат. іпіепїіоп - устремління, намір, спрямованість свідомості, волі, почуттів на що-небудь). Становлення стилю відбувається завдяки особливому, універсальному мотиву - завжди залишатися самим собою, розвивати свою індивідуальність.

Системоутворююча функція ІСПД виявляється у тому, що по мірі становлення стилю, по-перше, окремі властивості індивідуальності педагога інтегруються у гармонічне ціле,

О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

створюючи неповторне єднання елементів професійної компетентності; а по-друге, закріплюються індивідуально-неповторні способи виконання об'єктивних вимог до діяльності, покращуються її результати, підвищується вдоволеність професійним вибором.

Компенсаторна функція ІСПД передбачає те, що завдяки окремим індивідуальним властивостям, що створюють єдину систему - стиль, відбувається компенсація, заміщення тих індивідуальних особливостей особистості, які за своєю суттю протилежні вимогам конкретної професії, в результаті чого фахівець досягає успішності у професійній діяльності завдяки поєднанню певних індивідуально-стильових характеристик.

Інструментальна функція ІСПД полягає у тому, що стиль обумовлює систему операцій, завдяки яким фахівець реалізує власну діяльність, досягає поставлених цілей [2].

Таким чином, індивідуальний стиль професійної діяльності є єдністю професійно незмінного та індивідуально неповторного у діяльності педагога вищої школи. Механізмом, який забезпечує становлення стилю є особистісно-діяльністна саморегуляція, яка спонукає суб'єкта до самовдосконалення діяльності в процесі професійного саморозвитку та самоосвіти. Відтак, виникнення ІСПД педагога вищої школи не є миттєвим, його становлення визначається як поетапний процес входження особистості до професійного буття (О.В. Тор-хова), джерелом якого є протиріччя між потребую особистості у персоналізації, індивідуалізації власної діяльності, потребою у реалізації власної унікальності та неповторності та наявністю єдиних для всіх викладачів норм, цілей та завдань професійної діяльності.

Отже, становлення ІСПД педагога вищої школи закономірно проходить три фази: 1) фазу адаптації, на якій особистість засвоює діючи у професійно-педагогічному середовищі норми та оволодіває відповідними формами та засобами діяльності; 2) фазу індивідуалізації, яка характеризується пошуком фахівця засобів для утвердження власної індивідуаль-

112

ності; 3) фазу інтеграції, на якій власне і виникає стійка система особливих, специфічних форм та методів професійної діяльності особистості, яка забезпечує її ефективність.

Індивідуальний стиль професійної діяльності особистості за своєю психологічною сутністю вже не може бути помилковим, оскільки він визначає яким саме способом досягається ефективність професійної діяльності. Він обирається фахівцем не тільки тому, що є найуспішним, а і тому, що привносить задоволення від професійної діяльності, породжує стан емоційного комфорту, почуття особистої свободи. І хоча ІСПД фахівця визначає, перш за все, його індивідуальне - те, що є особливим у особистості, що обумовлене його індивідуально-психологічним розвитком та вихованням, в ньому проявляється і типове - те, що є характерним для професійної діяльності, для групи професіоналів. Відтак, можливе виділення певних узагальнених видів ІСПД, які визначають професійну діяльність більшість фахівців.

Таким чином, індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи, в залежності від його змістових, динамічних та результативних характеристик, може бути класифікованим за наступними характеристиками.

1. Змістовими характеристиками є:

• домінуюча орієнтація педагога;

• на процес навчання;

• на результати навчання;

• на процес і результати навчання;

• адекватність - неадекватність планування навчального процесу;

• оперативність - консервативність у застосуванні засобів та способів професійної педагогічної діяльності;

• рефлексивність - інтуїтивність.

2. Динамічними характеристиками є:

• гнучкість - традиційність;

• імпульсивність - обережність;

• стійкість - нестійкість по відношенню до мінливої професійної ситуації;

О.І. Гурд. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності_________

• стабільне емоційно-позитивне ставлення до студентів -нестійке емоційне ставлення;

• наявність особистісної тривожності - відсутність особистісної тривожності;

• у фруструючої (фрустрація - (від лат. пчізігаііоп - порушення планів) це психічний стан особистості, який обумовлюється суб'єктивно чи об'єктивно нездоланними труднощами на шляху досягнення мети; переживання невдачі)) ситуації спрямованість рефлексії на себе -спрямованість на зовнішні обставини - спрямованість на інших;

3. Результативними характеристиками є:

• однорідність - неоднорідність рівня знань студентів;

• стабільність - нестабільність навичок навчання, самостійної роботи у студентів;

• високий - низький рівень мотивації студентів професійного навчання та вивчаємої дисципліні (А.К. Маркова, Н.В. Клюева та ін.) [1;5].

На основі цих характеристик виділяють чотири основних стиля професійної діяльності педагога: емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний; розсудливо-імпровізаційний та розсудливо-методичний.

Емоційно-імпровізаційний стиль характеризується тим, що педагог, орієнтуючись перш за все на процес навчання, є недостатньо адекватним кінцевим результатам діяльності; для занять він відбирає найбільш інтересний для студентів матеріал, а менш інтересний (хоча і важливий) часто залишає для самостійної роботи, орієнтуючись на найбільш сильних студентів (студентів з високою внутрішньою мотивацією навчальної та професійної діяльності). Діяльність викладача на заняттях високо оперативна: він часто змінює види та форми роботи, але орієнтується перш за все на емоційні відгуки студентів, на їх невербальні поведінкові реакції. Діяльність педагога характеризується інтуїтивністю, підвищеною чутливістю в залежності від ситуації на занятті, осо-бистісною тривожністю, гнучкістю та імпульсивністю.

114

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку. .

Емоційно-методичний стиль характеризується тим, що викладач, орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, поетапно відпрацьовує увесь навчальний матеріал, строго слідує навчально-методичній програмі курсу. Діяльність педагога високо оперативна, але домінує інтуїтивність над рефлексивністю. Викладач намагається створити умови для розвитку внутрішньої позитивної мотивації навчальної діяльності студентів не завдяки зовнішньої розважливості, а завдяки глибокому поєднанню навчального предмету та відповідної наукової сфери, її сучасних розробок.

Розсудливо-імпровізаційний стиль виявляється у тому, що викладач орієнтується як на процес так і результат навчання; характерні адекватне планування, оперативність, єднання інтуїтивності та рефлексивності. Педагог відрізняється меншою винахідливістю у варіюванні методів навчання, для нього характерне домінування лекційної форми. Викладачі цього стилю менш чутливі щодо ситуації на занятті, в них відсутня демонстративність, характерні традиційність та обережність.

Розсудливо-методичний стиль характеризується орієнтуванням педагога в більшій мірі на результати навчання, консервативністю у застосуванні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність поєднана із малим стандартизованим набором методів навчання, домінуванням репродуктивної діяльності студентів, домінуванням лекційних форм. Викладач відрізняється рефлексивністю, низькою чутливістю до змін ситуацій на занятті, обережністю у своїх діях.

Крім того, стилі професійної педагогічної діяльності особистості диференціюють і в залежності від особливостей спілкування викладача. Ще видатний радянський психолог В.С. Мерлін уперше ввів поняття індивідуального стиля спілкування як складової стиля діяльності. Перше експериментальне дослідження стиля власне педагогічного спілкування було здійснено німецьким психологом Куртом Левітом, який і визначив три основних стиля професійного спілкування та діяльності викладача: авторитарний, демократичний та

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності__________

ліберально-попустительський. Саме на основі цих трьох стилів і здійснюють аналіз ІСПД педагога вищої школи як викладача, лектора.

При авторитарному стилі викладач виявляє тенденцію на жорстке управління та всеохоплюючий контроль діяльності студентів: він сам одноосібно вирішує, визначає спільні цілі роботи, вказує способи виконання завдань, жорстко визначає, хто з ким буде працювати. Завдання та способи діяльності надаються викладачем поетапно, строго регламентовано та під контролем. При цьому кожна ініціатива студентів розглядається як прояв небажаного свавілля, оскільки студент сприймається педагогом як об'єкт педагогічного впливу, який характеризується низьким рівнем відповідальності і заслуговує найбільш жорсткого ставлення. Відтак, головними методами впливу авторитарного педагога є наказ, повчання, залякування, навіювання. За аналізом вербальної (словесної) поведінки, авторитарні педагоги реалізують оціночні та дисциплінуючі форми: підвищення інтонації, окрик, звернення за фамілією та ін. Крім того, такий викладач, як правило, суб'єктивно оцінює успіхи студентів, роблячи зауваження не стільки стосовно результатів роботи, скільки відносно особистості студента. Отже, домінуючим емоційним станом студентів на заняттях у такого викладача є фрустрація. У спілкуванні педагога зі студентами домінує монологічна форма.

Головною особливістю демократичного стилю викладача є те, що студентська група взагалі та кожний студент зокрема сприймаються педагогом як колеги, як рівноправні партнери у спілкуванні та діяльності, тобто викладач постійно актуалізує самостійність студентів у навчальній, науковій та професійній діяльності, спирається, перш за все, на їх індивідуально-психологічні особливості, визнаючи пріоритет гуманістичних цінностей. У такого викладача більшість студентів відчувають спокій, емоційний комфорт, але і відповідальність, самостійність. За даними експериментальних досліджень [4], саме у викладачів з демократичним стилем

116 -------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

спілкування у студентів підвищується почуття самовпевненості, розвивається професійна, наукова ініціативність та сміливість, контактність та довірливість. У спілкуванні викладача зі студентами домінує діалогічна форма, часто застосовується гумор, явно переважають заохочення.

Головною особливістю попустительского стилю є самоусування педагога із освітнього процесу, зняття відповідальності за все, що відбувається. Викладач віддає ініціативу студентам та колегам, виявляє нерішучість, безсистемність, конформізм, нестійкість у власних рішеннях. Дуже частим для викладачів з даним стилем характерним є фамільярність, панібратство зі студентами, а відтак, нездатність організувати студентську групу, переважна суб'єктивність, неадекватність оцінювання навчальних успіхів та ін.

Психологічні дослідження індивідуального стилю професійної діяльності викладачів довили, що тій або інший стиль дуже рідко зустрічається у чистому вигляді: частіше всього спостерігаються загальні риси, що характеризують різні стилі, але при цьому, домінуючим є один. І якщо раніше дослідники виділяли єдиний оптимальний стиль (ним визначався демократичний стиль), то сучасні психологи та педагоги наполягають на тому, що існують такі ситуації, в яких найбільш продуктивним та адекватним може бути саме авторитарний стиль [1]. Відтак, виникає питання про критерії продуктивності ІСПД.

Оптимальний індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи на даний час, за думкою сучасних дослідників, повинен мати такі властивості як.

і) адаптивність - здатність адекватно пристосовуватися до нової професійної ситуації;

2) гнучкість - використання того чи іншого способу реалізації діяльності в залежності від наявних можливостей педагога, студентів та чинників освітнього середовища;

3) соціальна орієнтованість - кожний викладач має певної міри соціальну відповідальність перед суспільством, наукою;

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності________

4) інноваційність - постійний пошук та оволодіння новими способами професійної діяльності;

5) прогностичність - передбачення та попередження негативного впливу на професійну діяльність та створення комфортних умов для успішної її реалізації;

6) презентативність - представленість індивідуального «Я», його самовизначеність;

7) гуманістична спрямованість.

Отже, якщо педагог вищої школи успішно реалізує всі функції своєї професійної діяльності, має задоволеність від результатів праці, ефективно організує освітній процес й позитивно, характеризується студентами, які цінують та поважають його як викладача, наставника та науковця, його індивідуальний стиль професійної діяльності може вважатися оптимальним.

Запитання і завдання

1) Розкрийте сутність індивідуального стилю професійної діяльності (ІСПД) фахівця.

2) Визначте і охарактеризуйте основні фази становлення ІСПД педагога вищої школи.

3) Дайте класифікацію ІСПД.

4) Зробіть концептуальний аналіз основних стилів професійної діяльності педагога.

5) Визначте особливості власного стилю професійної діяльності.

Рекомендована література

1. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учеб. пособие. -Ростов н/Д.: Изд-во: «Феникс», 1997. - 480с.

2. Мерлин В. С. Очерк интегрального исследования индивидуальности. - М.: Педагогика, 1986.

718 ------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

3. Мижериков В.А., Ермоленко М.Н. Введение в педагогическую профессию. - М.: Педагогическое общество России, 1999.

4. Никитина Н.Н., Железнякова О.М., Петухов М.А. Основы профессионально-педагогической деятельности. - М.: Мастерство, 2002.

5. Педагогическая психология / Под ред. Н.В. Клюевой. - М.: Владос, 2003.

6. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского.-2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

7.Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб: Питер Ком, 1999.

3.3. Професійні кризи та деформації професійного розвитку педагога вищої школи

Професійна діяльність педагога є однією з найбільш стре-согених професій сучасності Характер негативного впливу професійної діяльності викладачів на рівень їх психофізіологічного здоров'я відображається у документах Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), за даними якої коефіцієнт стресогенності педагогічної діяльності складає 7,2 бали (при максимальному коефіцієнті - 10 балів -найбільша стресогенність). Відтак, професія педагога за своїм негативним впливом на стан фізичного та психічного здоров'я людини поступається тільки професіям шахтаря, хірурга, пілота гражданської авіації, міліціонера та тюремного надзирателя. Причина цього полягає у наявності певних специфічних чинників професійно-педагогічної діяльності, які негативно впливають на розвиток особистості. При чому ці специфічні чинники, які діють на особистість протягом всієї професійної діяльності фахівця, спричиняють негативні зміни у його психофізіологічному та психологічному здоров'ї на пев-

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   14


----------------------------------------------------------------------------------------------
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации