Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності - файл n1.doc

приобрести
Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності
скачать (1436.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1437kb.07.07.2012 04:45скачать

n1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
завдання

1) Визначте місце і роль в професійній діяльності педагога вищої школи підсистеми професійних комунікативних якостей.

2) Розкрийте сутність основних професійних комунікативних якостей педагога:

— емпатії;

— ідентифікації;

— рефлексії;

— децентрації.

3) Зробіть самодіагностику рівня агресивності та здатності до емпатії (див. Додаток). Проаналізуйте результати психологічної самодіагностики.

87

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності Рекомендована література

1. Андреева Г.М. Процессы каузальной атрибуции в межличностном восприятии // Вопросы психологии. - 1979. - № 6. -С.13- 19.

2. Гаврилова Т.П. О воспитании нравственных чувств. - М.: Знание, 1984. - 77с.

З.Добрович А. Общение: наука и искусство. - М.: АО ЗТ "Яуза», 1996. - 253с.

4. Знаков В.В. Понимание в познании и общении. - М.: Институт психологии РАИ, 1994. - 220с.

5. Кричевский Р.Л., Дубовская ЕМ. О функции и механизме идентификации во внутригрупповом межличностном общении // Психология межличностного познания. - Краснодар: Куб. ун-т. - 1981. - С. 92 - 122.

6. Основы педагогического мастерства: Учеб. пособие для пед. спец. высш. учеб. заведений / Зязюн И.А., Кривонос И.Ф., Тарасевич Н.Н. и др. / Под ред. И.А. Зязюна. - М.: Просвещение, 1989. - 302с.

7. Пашукова Т.И. О механизмах эмпатии и некоторых ее психических коррелятах // Вопросы психологии межличностного познания и общения. - Краснодар: Куб. ун-т. - 1983. -С.86 - 92.

8. Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г.Ярошевского.-2-е изд., испр. и доп. - М.: Политиздат, 1990. - 494с.

9. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Питер Ком, 1999. - 416с.

88
Розділ III. Основні етапи професійного

становлення та розвитку педагога ____________вищої школи

3.1. Особливості професійної адаптації педагога

вищої школи

Оволодіння професією педагога вищої школи є довготривалим складним процесом, який має свої закономірності. Він охоплює декілька етапів, й в цілому називається процесом професіоналізації особистості - професійного розвитку та професійного становлення фахівця, генезису особистості у просторі та часі професійної діяльності (Е.Ф. Зеєр).

Взагалі, у сучасній зарубіжній психолого-педагогічній науці трудову активність особистості представляють у виді професійного циклу, що складається з декількох універсальних стадій. Найбільш розповсюдженими, теоретично і практично обґрунтованими концепціями професійного циклу особистості зарубіжними дослідниками визнаються теорія американського психолога Д. Супера (Зирег Б.Е.).

Так, згідно Суперу Д., професійний шлях людини складається з 5 характерних етапів, основним змістом яких є формування і розвиток професійної Я - концепції особистості.

Перший етап - етап росту (від народження до 14 років), коли тільки починає розвиватися Я - концепція. У своїх іграх діти програють різні ролі, потім пробують себе в різних заняттях, з'ясовуючи, що їм подобається і що в них добре виходить. У дитини формуються інтереси, що визначають його майбутню професійну кар'єру.

Другий етап - етап дослідження (від 15 до 24 років), на якому молоді люди визначаються у своїх потребах, інтересах,

------------------------------------------------------------------------------------- 89

0.1. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

здібностях і можливостях. На основі такого самоаналізу, вони визначаються у своїй професійній спрямованості і здійснюють професійний вибір.

Третій етап - етап зміцнення кар'єри (від 25 до 44 років). У цей період людина починає свою реальну професійну діяльність, у перші роки якої адаптується до неї, змінюючи місце роботи чи спеціальність (якщо це необхідно). В другій половині цього етапу спостерігається тенденція до збереження обраного виду професійної діяльності, настає самий продуктивний, творчий період професійного розвитку особистості.

Четвертий етап - етап збереження досягнутого (від 45 до 64 років), коли основною задачею особистості є збереження за собою того положення на виробництві чи службі, якого фахівець досяг на попередньому етапі.

П'ятий етап - етап професійного спаду (після 65 років). У цей період фахівець, у більшості випадків, змінює характер професійної діяльності, для того, щоб він міг відповідати фізичним і психічним можливостям людини що знизилися. На цьому етапі припиняється професійна діяльність і кар'єра.

У вітчизняній психолого-педагогічній науці проблеми професійного шляху особистості досліджувалися в роботах Клімова Є.О., Сластьоніна В.А., Кузьміної В.Н., Шадрикова В.Д. й ін. Найбільш розповсюдженою є концепція професіоналізації Є.О. Клімова, який виділяє сім складових його етапів, що характеризують особливості розвитку особистості фахівця, починаючи з етапу вибору професії (фаза оптанта, оптації) і до етапу наставництва (фаза наставника) - коли особистість стає авторитетним майстром своєї справи, що має однодумців, послідовників, учнів. Отже, згідно з Є.О. Клімовим, особистість в процесі свого професійного розвитку та становлення проходить наступні стадії:

1) оптант (фаза оптанта, оптації) - етап вибору професії;

2) адепт (фаза адепта) - на цьому етапі людина уже стала на шлях прихильності до професії, вона освоює її (навчання в спеціалізованому навчальному закладі: вузі, училищі і т.д.);

90----------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

3) адаптант (фаза адаптації, "звикання» молодого фахівця до роботи);

4) інтернал (фаза інтернала) - на цьому етапі особистість є вже досвідченим працівником, який вже може самостійно й успішно справлятися з основними професійними функціями;

5) майстер (фаза майстерності) - працівник відрізняється якимись спеціальними якостями, уміннями, чи універсалізмом, широким орієнтуванням у професійній області, чи тим і іншим. Він знайшов свій індивідуальний, неповторний стиль діяльності, його результати стабільно гарні, він має підстави вважати себе незамінним працівником.

6) авторитет (фаза авторитету) - на цьому етапі фахівець -майстер своєї справи, відомий широко у своєму чи колі за його межами (у галузі, на міжгалузевому рівні, у країні). Професійно-виробничі задачі він вирішує успішно за рахунок великого досвіду, умілості, уміння організувати свою роботу, оточити себе помічниками.

7) наставник (фаза наставництва). Фахівець є авторитетним майстром, він передає досвід молодим, стежить за їх ростом; його життя наповнене осмисленою професійною перспективою [61;418 — 424].

Вітчизняний психолог А.К. Маркова виділяє п'ять рівнів професіоналізму особистості і відповідно ним - 9 етапів професійного становлення фахівця:

1) до професіоналізм включає етап первинного ознайомлення із професією;

2) професіоналізм складається із трьох етапів: адаптації до процесії, самоактуалізації у неї та вільного володіння професією у формі майстерності;

3) суперпрофесіоналізм теж складається із трьох етапів: вільного володіння професією у формі творчості, оволодіння суміжними професіями та творчого самопроек-тування себе як особистості;

О.І. Гурд. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності________

4) непрофесіоналізм - виконання праці за професійно перекрученими нормами на фоні деформацій особистості;

5) після професіоналізм - завершення професійної діяльності [2,56-57].

6) Аналіз наведених вище підходів до етапів професійного становлення особистості, дозволяє зробити наступні узагальнення. По-перше, процес професійного становлення особистості є індивідуально своєрідним, неповторним, але у ньому можливе виділення якісних особливостей та закономірностей, що відображаються у певних стадіальних характеристиках. Всі етапи професіоналізації особистості в межах однієї професії є універсальними, тобто кожна людина поступово проходить кожну з них.

По-друге, всі етапи професійного становлення є безумовно важливими для особистісного та професійного розвитку спеціаліста, взаємообумовлюють та взаємовизначають успішність професіоналізації людини.

По-третє, перехід від однієї стадії до іншої ініціюється змінами соціальної ситуації, перебудовою ведучої діяльності, що призводить до професійного розвитку особистості, формуванню професійно обумовлених психологічних новоутворень.

По-четверте, динаміка професійного становлення фахівця підвладна певним закономірностям: перші стадії включають знайомство з професією, адаптацію до професійної діяльності; наступні - розвиток професійної компетентності, професійної зрілості через виникнення індивідуального стилю професійної діяльності; останні - професійну стагнацію, зменшення професійної активності та завершення професійної діяльності.

Таким чином, при розгляді основних етапів професійного становлення педагога вищої школи доцільно зупинитися на трьох основних стадіях, виділення яких ґрунтується на концепції стресу Ганса Сельє.

Видатний вчений, медик, біолог Сельє Г. досліджуючи особливості впливу стресового фактора (подразника) на ор-

92 --.

ганізм людини, виділяє три фази реагування: тривоги, резистентності (протидії) і виснаження. На першій стадії - стадії тривоги - відбувається процес адаптації організму до стресо-ра. На другій стадії - фаза опору - ознаки реакції тривоги практично зникають, працездатність організму різко зростає, він працює з найбільшою ефективністю. Але тривалість періоду опору залежить від вродженої пристосовності організму і від сили стресора. Після тривалої дії стресора, до якого організм пристосувався, поступово виснажуються запаси адаптаційної енергії, настає третя фаза - фаза виснаження. Знову з'являються ознаки тривоги, але тепер вони необоротні.

На думку Сельє Г. ці три фази нагадують стадії людського життя: дитинство (і з властивому цьому віку низькою опірністю й надмірними реакціями на подразники), зрілість (коли відбувається адаптація до найбільш частих впливів і збільшується опірність) і старість (з необоротною втратою пристосовності і поступовим постарінням), що закінчується смертю [7;36].

Ці ж стадії характеризують процес професіоналізації особистості - включення її до професійної діяльності, коли саму професійну діяльність, її специфічні умови та чинники, ми будемо приймати за стресовий фактор - те нове для особистості, з чим вона зустрічається в процесі оволодіння певною спеціальністю.

Відтак, першим етапом професійного становлення педагога вищої школи є етап професійної адаптації.

Виникнення терміна «адаптація» (від лат. асіарію - пристосовую) відноситься до другої половини 18 століття. Введення його в науковий оборот зв'язують з ім'ям німецького фізіолога Ауберта (Н. АуЬегі), який використовував цей термін для характеристики явища пристосування чутливості органів зору до дії певного подразника [1].

У вітчизняній науці можна виділити умовно чотири періоди в процесі найбільш активного вивчення проблеми адаптаційних процесів особистості, протягом яких адаптація

------------------------------------------------------------------— 93

людини досліджується в безупинному визначальному зв'язку із умовами життя суспільства, а самий термін «адаптація» перестає бути тільки науковою категорією біології та медицини.

Перший період приходиться на 20 - 30-і роки 20 століття, коли відбувалися радикальні зміни в соціальному статусі особистості. На даному етапі адаптаційні процеси розглядаються в просторі інтенсивної підготовки кадрів до нових, тільки що з'явившихся професій. Найбільш часте застосування терміна «адаптація» відноситься до природничих наук.

Другий період відноситься до 50 - 60-х років, коли до проблеми адаптації людини звертаються вчені в області соціології праці і трудових ресурсів (міграція робочої сили, профорієнтація і т.д.).

Третій період - 60 - 80-і року - характеризується активним перетворенням спеціально-наукового терміна «адаптація» в одну з основних категорій психології, педагогіки, філософії і соціології. Виникають перші системні дослідження процесу адаптації особистості до нових соціальних умов, які дуже часто носять суперечливий характер. Особливу актуальність здобувають дослідження процесу адаптації робітників у виробничих колективах, студентів вузів, випускників шкіл.

Четвертий період - 90-і роки і до дійсного моменту - характеризується, наявністю найбільшого спектру підходів не тільки до проблеми адаптаційних процесів особистості, їхньої сутності, типології, механізмів, але і до адекватності використання самого терміна «адаптація особистості» в умовах гуманістичної парадигми. Особливе значення наділяється проблемі всебічної адаптації особистості дитини до умов різних типів дошкільних і шкільних установ, факторам особистісної адаптованості в родині; особливостям процесу адаптації особистості в екстремальних умовах професійно-педагогічної адаптації.

Таким чином, термін «адаптація», одне із центральних понять біології, почав широко застосовуватися як основна на-

Розділ, НІ. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

укова категорія в інших галузях: психології, педагогіці, філософії, соціології та ін., які не тільки розширили знання закономірностей адаптаційних можливостей людини, але й спричинили необхідність виділення видів адаптації відповідно до видів нового адаптивного середовища (зовнішнього чи внутрішньо особистісного). На даному етапі розвитку науки виділяють більш десяти видів адаптаційних процесів людини: 1) за видами адаптаційного середовища - біологічна адаптація; фізіологічна адаптація; психічна адаптація; психологічна адаптація; соціально-психологічна адаптація; соціальна адаптація; виробнича адаптація; професійна адаптація та ін.; 2) за структурними компонентами адаптивного середовища - предметно-діяльнісна; технологічна; особистісна адаптація та ін. (Маркарян Е.С., Налчаджян А.А., Ольшанский Д.В., Сарджвеладзе Н.І., Фурман А.В. та ін.).

Загальну типологію адаптаційних процесів людини доцільно розглядати згідно концепції модусів людської реальності Слободчикова В.І. Саме вона, на наш погляд, відбиває сутність феномену адаптації людини як системи взаємообу-мовлюючих один одного елементів, які складають єдність всіх аспектів людського буття.

На основі праць основоположників сучасної вітчизняної психології Ананьева Б.Г. і Леонтьева О.М., Слободчиков В.І. представляє авторську концепцію суб'єктної цілісності людини - її психологічної організації [8;210].

Так, згідно з В.І. Слободчиковим, буття людини є системою п'яти модусів, які представляють єдність природно-тілесного, суспільного та духовно-душевного компонентів.

Першим модусом, проекцією людини виступає індивідність.

Людина як індивід з'являється у своїх природних, біологічних особливостях, як людський організм, тілесне буття. Індивід - це насамперед генотипічне утворення, а саме поняття "індивід» виражає неподільність, цілісність і особливості конкретної людини, що виникають уже на ранніх

-----------------------------------------------------------------------------95

0.1. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності__________

ступінях розвитку життя. Індивід як цілісність - це продукт біологічної еволюції, у ході якої відбувається процес не тільки диференціації органів і функцій, але також і їхньої інтеграції, їхнього взаємного пристосування (Леонтьев О.М.). Людина як індивід є істотою матеріальною, природною, тілесною у його цілісності та неділимості. З моменту свого народження людський індивід є носієм специфічно людської біології, сформованої попереднім розвитком у філогенезі. Саме цьому індивідному існуванню людини відповідає психофізіологічний рівень адаптації як онтогенез у філогенезі, як надбання в процесі біологічної адаптації індивідуальних особливостей адаптації окремої істоти на рівні організму.

Таким чином, індивідність людини характеризується психофізіологічною адаптацією - пристосувальною активністю як на гомеостатичному, так і на «дослідницькому» рівні, що носить активний, перетворюючий характер. На рівні індивіда активність людини спрямована на встановлення психофізіологічної рівноваги з природою як навколишнім середовищем. Причому природа розуміється нами як сукупність зовнішніх (власне природних та матеріальних, створених людством) умов існування людини. Результатом психофізіологічної адаптації людини, на нашу думку, є психоемоційна стабільність, стійкість, урівноваженість психічних процесів, відсутність психогеній, тобто - психофізіологічне здоров'я особистості.

Другим модусом людської реальності є суб'єктність. Розуміння суб'єкта в психології завжди пов'язується з приділен-ням людського індивіду якостями бути активним, самостійним, здатним реалізовувати специфічно людські форми життєдіяльності. Людина як суб'єкт є носієм предметно-практичної діяльності, спілкування й пізнання, джерелом активності, спрямованої на об'єкт. Він - цілісність щиросердечного життя, інтеграція психічних процесів, функцій і властивостей. Суб'єктність - це різноманіття психологічних здібностей і механізмів, узагальнено представлених у таких психологічних

96 -------------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

реаліях, як розум, почуття, спонукання, воля, здібності людини. Суб'єкт як цілісність формується в ході історичного й індивідуального розвитку. При народженні в людини існує два шляхи існування в навколишньому світі: чи цілком збігатися з умовами своєї життєдіяльності, чи ж бути у відношенні до цих умов, до своєї природи. Перший спосіб - це тваринно-подібний спосіб життя, пасивне пристосування. Для цього способу життя цілком достатньо філогенетично заданих природних здібностей. Для другого шляху - активної адаптації -тільки індивідних здібностей недостатньо. Щоб людина встала у відношення до своєї життєдіяльності, вона повинна бути йому дана як незбіжна з ним, повинний случитися вихід за межі безпосереднього, природного плану життя. Щоб стати суб'єктом, людина повинна постійно перетворювати природу (у першу чергу свою природу, свій організм) в особливий функціональний орган, що реалізує суб'єктне відношення до неї. Здатність до зміни дійсності, людей і самого себе в процесі перетворення умов своєї життєдіяльності і є внутрішньою характеристикою самої життєдіяльності людини в суб'єктному вираженні. Суб'єктність буття людини, таким чином, є результатом психологічної адаптації.

Оскільки як суб'єкт людина є здатною перетворювати власну життєдіяльність в предмет практичного перетворення, оцінювати способи діяльності, контролювати її хід і результати, змінювати її прийоми, сферою навколишнього середовища з якої взаємодіє суб'єкт є діяльність, її цілі, завдання, умови та фактори. Саме діяльність реалізує потребу людини у пізнанні навколишнього й внутрішнього світу.

Третім модусом людської реальності є особистісне (цілісне) буття. Людина як особистість вільно й усвідомлено приймає ту чи іншу соціальну роль, усвідомлює можливі наслідки своїх дій і приймає повну відповідальність за їхні результати. Особистість - це повна самовизначеність людини у нсій сукупності його дій, відносин з іншими, його устремлінь і орієнтацій. Особистість не є єдиною і назавжди сформованою

------------------------------------------------------------------------------------97

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

якістю, станом, структурою чи рівнем. Особистість - це спосіб дій, специфічний спосіб існування, образ буття. Тому людина щораз повинна затверджувати себе як особистість.

Третій модус людської реальності є результатом соціально-психологічної адаптації як результату взаємодії людини та організації як сумісно організованого колективного суб'єкта, як деякої соціальної спільності, яка не зводиться до простої суми особистостей, які входять до неї. Соціально-психологічною сутністю організації виступає спільна діяльність людей, яка має власні організаційні вимоги, норми та правила, й спрямована на реалізацію соціогенних потреб (Казміренко В.П.).

Таким чином, в процесі соціально-психологічної адаптації як активної взаємодії особистості й соціально-психологічних організацій формується ціннісно-орієнтаційна єдність особистості та групи, особистість стає повноправним членом спільноти й не тільки входить в систему норм та принципів поведінки даної соціально-психологічної організації, а й змінює її відповідно до власних світоглядних позицій.

Четвертим модусом людської реальності є індивідуальне (одинично-унікальне) буття. Людина як індивідуальність розкривається у самобутньому авторському відношенні до соціальних норм життя, у виробленні власного, сугубо індивідуального (унікального і неповторного) способу життя, свого світогляду. Таким чином, на відміну від становлення особистості як процесу соціалізації людини, становлення індивідуальності є процесом індивідуалізації суб'єктивної реальності. І якщо особистість - це визначена позиція людини у відносинах з іншими, то індивідуальність - це визначення власної позиції в житті. Тому індивідуальність людини завжди припускає тотальну рефлексію всього його життя. У цьому -суть соціальної адаптації особистості як становлення свого «Я» через ефективний соціальний розвиток, оволодіння соціальними ролями, нормами і цінностями, культурою. Сферою навколишнього середовища з якою взаємодіє індивідуальність і є, таким чином, культура як цілісна система ма-

93-------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

теріального, соціального та духовного буття людини. Результатом соціальної адаптації є встановлення таких взаємовідносин людини й культури, в яких людина як індивідуальність розкривається в самобутньому відношенні до соціальних норм життя, у визначення власного, індивідуального, унікального та неповторимого способу життя, власного світогляду.

П'ятим модусом людської реальності є універсальне (родове) буття. Умовою становлення універсумом є перетворення своєї унікальної одиничності в нескінченне універсальне буття, у якому відкривається потенційна еквівалентність людини світу, уся повнота людської реальності як духовного мікрокосму, всесвіту [8;341]. Унікальність людини визначається тим, що вона є частиною буття, яке усвідомлює як потенційну нескінченність. Досягнення універсального буття є результатом особистішої адаптації як вищого рівня адаптаційних процесів, що поєднує всі попередні. Особистісна адаптованість припускає повну конгруентність «Я» як єдність і гармонію «Я - психофізіологічного», «Я - психологічного», «Я - соціально-психологічного» і «Я - соціального».

Якщо розглядати місце професійної адаптації в структурі адаптаційних процесів людини, то вона за своїм типом є складовою соціальної адаптації особистості.

Під професійною адаптацією педагога вищої школи ми розуміємо складний процес активної взаємодії особистості й професійного середовища, цілеспрямований, усвідомлений процес прийняття особистістю змісту професійної педагогічної діяльності, що в найбільшому ступені забезпечує ефективність науково-педагогічної діяльності, збереження психоемоційного здоров'я особистості та особистісну задоволеність професійною самореалізацією.

Оскільки адаптація особистості є процесом взаємодії особистості та середовища, в якості об'єкта професійної адаптації визначається соціальна ситуація розвитку спеціаліста, тобто система відношень між спеціалістом та соціальною дійсністю. Це виступає тим "пусковим механізмом» для всіх змін, які ха-

------------------------------------------------------------------------------------- 99

рактеризують розвиток спеціаліста й визначають ті форми й напрямок саморозвитку та самовдосконалення педагога. Отже, рушійної силою професійної адаптації педагога вищої школи є виникнення протиріччя між професійно-педагогічною підготовленістю, соціальними і професійними чеканнями особистості і реальними вимогами, конкретними умовами діяльності педагога, які знаходяться в ситуації постійної зміни, що обумовлено суспільною динамікою, соціальним розвитком.

З нашого погляду, професійне середовище як соціальна ситуація розвитку педагога складається з чотирьох основних компонентів: психофізіологічні ускладнення професійної діяльності, психолого-педагогічні та наукові технології; особливості соціально-психологічного простору та професійних вимог, установок, які об'єднуються у професійну роль.

Розглянемо більш детально психологічну структуру професійної адаптації педагога вищої школи як процесу та результату взаємодії елементів професійного середовища та модальностей внутрішнього світу особистості (рис. З.1.).



Рис.2.1. Модель професійної адаптації педагога вищої школи

700---------------------------------------------------------------------------------

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку...

Першим елементом професійно-педагогічної адаптації є психофізіологічна адаптація як процес пристосування індивіда до умов професійної діяльності, пов'язаних з емоційними, психічними труднощами. Включення до нової системи діяльності призводить до принципової зміни організаційного аспекту життєдіяльності людини: потребує зміни робочого навантаження, розподілу дня, побутових умов, системи харчування. Психофізіологічні системи організму молодого фахівця потребують пристосування до нових подразників зі навколишнього середовища (незвичної шумності у навчальному закладі, незвичного освітлення, нових просторових елементів та ін.), більш частих стресових та фруструючих ситуації, пов'язаних із постійними соціальними контактами. Крім того, психофізіологічні ускладнення професійно-педагогічної діяльності (які більш ретельно будуть розглянуті далі) вимагають використання більшого енергетичного ресурсу організму.

Об'єктивними показниками реалізації даного елемента професійно-педагогічної адаптації є рівень психологічного здоров'я особистості, відсутність професійного згоряння й успішне подолання професійних криз.

Психофізіологічним наслідком педагогічної діяльності є нервово-психічна перевтома через високий рівень участі вольового компонента і постійної активної роботи свідомості, великої кількості позаурочної роботи і складності комплексу робочих дій.

Як суб'єктивні показники психофізіологічного компонента професійної адаптації педагога виступає позитивний психоемоційний стан особистості вчителя, а результатом - його відносне психофізіологічне здоров'я.

Другим елементом є виробничо-технологічна (власне професійна) адаптація фахівця як процес присвоєння особистістю як суб'єкта праці характерних рис і умов педагогічної діяльності.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації виступають:

101

1) усвідомлення педагогом особливостей професійної діяльності: її цілей, задач, принципів, методів і форм організації навчально-педагогічної та наукової діяльності;

2) рівень професійної компетентності педагога як єдиного комплексу професійних знань, умінь, навичок і професійних якостей особистості фахівця.

Як суб'єктивні показники успішності професійної адаптації педагога виступають наявність почуття задоволеності процесом і результатом професійної діяльності, характер рефлексивного аналізу й оцінки своїх професійних знань, умінь і якостей.

Головним засобом реалізації виробничо-технологічної адаптації педагога є реальна професійна діяльність, у процесі якої фахівець опановує педагогічними уміннями, розвиває свої професійні якості і формує перспективу свого професійного росту.

Результатом виробничо-технологічної адаптації особистості при цьому стає розвиток професійної компетентності вчителя і придбання ним педагогічної майстерності й ерудиції.

Третім елементом є соціально-психологічна адаптація -як процес входження особистості як суб'єкта спілкування в систему внутрішньогрупових відносин.

Включення в нову систему соціальних відношень супроводжується, перш за все, зміною рольових позицій. Тепер характер професійної діяльності передбачає перехід фахівця на позицію викладача, науковця, організатора сумісної діяльності, консультанта. Крім того, відбувається зміна референтної групи, при чому якщо на всіх інших етапах життя соціальне оточення було відносно однорідним за віком та життєвим досвідом, то педагогічний колектив за цими показниками є диференційованою групою, цінності та норми якої повинні органічно інтегрувати особистісні відмінності педагогів різних поколінь та спеціальностей.

Як об'єктивні показники реалізації цього елемента професійної адаптації педагога виступають: рівень і характер

102

спілкування, система комунікацій, спрямованість традицій, норм і цінностей педагогічного й студентського колективу, соціально-психологічний клімат на кафедрі, статус особистості на кафедрі та в колективі в цілому.

Суб'єктивно, для педагога соціально-психологічна адаптація виражається в почутті єдності з вузівським колективом, у прийнятті його ціннісних орієнтацій, емоційної задоволеності від спілкування з колегами, студентами, адміністрацією. Така задоволеність характером взаємин у колективі досягається за допомогою професійно-педагогічного й осо-бистісного спілкування (комунікативна діяльність), у результаті якого формується ціннісно-орієнтаційна єдність педагога і вузівського колективу.

Четвертим елементом є особистісна адаптація, головною складовою якої є позитивна Я - концепція фахівця як єдність, конгруентність, не конфліктність його «Я як особистість» і «Я як професіонал».

Суб'єктивно особистісна адаптація переживається як усвідомлення цілісності свого «Я», як професійна й особистісна самоактуалізація, прагнення до самовдосконалення. Якщо професійну Я-концепцію людини розглядати як систему чотирьох складових: когнітивна складова суб'єкта (Я-об-раз), емоційно-оцінкова складова особистості (Я-ставлення), поведінкова складова індивідуальності (Я-вчинок) та спонтанно-креативна складова універсума (Я-духовне). То позитивну професійну Я-концепцію можна прирівняти до позитивного образу власного професійного Я, позитивного відношення до себе як до професіонала, до самоповаги, відчуття власної професійної цінності, й, нарешті, до самореалізації духовного Я особистості як вершин проживання універсумної єдності із Всесвітом через прийняття вищих людських цінностей: віри, справедливості, краси, істини, мудрості тощо.

Професійна адаптація є складним феноменом, вона витупає у двох формах: професійна адаптація як процес (це ті зміни, що відбуваються з людиною в нових професійних умо-

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации