Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності - файл n1.doc

приобрести
Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності
скачать (1436.5 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc1437kb.07.07.2012 04:45скачать

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14
Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с. [1-пВШ-ГУРА-2005 z s-Pedagog] 380000 117 str ukr 25-01-2006

№№ с.внизу
Рецензенти:

Л. С. Нечепоренко - завідувач кафедри педагогіки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, доктор педагогічних наук, професор;

Т.І. Сущенко - завідувач кафедри педагогічної майстерності Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, доктор педагогічних наук, професор.
Гура О.І. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 224 с
У навчальному посібнику з урахуванням сучасних досліджень педагогіки і психології викладені основні питання професіоналізації викладача вищого навчального закладу - педагога вищої школи.

До кожної теми додаються список рекомендованої літератури, запитання для самоперевірки і завдання для самостійної роботи.

Додатки посібника містять матеріал для практичної роботи, матеріал для самодіагностики.

Зміст посібника викладено стисло, тому він має форму опорних конспектів з тем навчальної програми.

Для студентів педагогічних спеціальностей.

УДК 378(075.8)

2
Зміст

Зміст

Передмова....5

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога вищої школи....8

1.1. Історія становлення та розвитку професії педагога вищої школи....8

1.2. Сучасний стан та перспективи розвитку професійної діяльності педагога вищої школи....25

1.3. Специфіка професійної діяльності педагога вищої школи....34

Розділ II. Професійна компетентність педагога вищої школи ...48

2.1.3агальнонаукові підходи до визначення сутності професійної компетентності педагога...48

2.2. Модель професійної компетентності педагога вищої школи....59

2.3. Професійні комунікативні якості педагога вищої школи....72

Розділ III. Основні етапи професійного становлення та розвитку педагога вищої школи....89

3.1. Особливості професійної адаптації педагога вищої школи....89

2.3. Індивідуальний стиль професійної діяльності педагога вищої школи ....110

3.3. Професійні кризи та деформації професійного розвитку педагога вищої школи....119

Додаток А ....143 Додаток Б ....148 Додаток В ....154 Додаток Г....167

Література ....213

4

Передмова

Передмова

Педагог вищої школи - це професія, яка має складний шлях свого становлення. І хоча вперше викладацька діяльність у вищих навчальних закладах з'явилась ще в першому сторіччі до нашої ери у Древній Греції, офіційне визнання кваліфікації «педагог вищої школи» та спеціальна професійна підготовка фахівців відбувається тільки зараз, на початку двадцять першого сторіччя. Це обумовлюється, з одного боку, закономірностями розвитку вітчизняної вищої школи: її вузькою когнітивною спрямованістю, ідеологічністю, цент-ралізованістю та ін.; з іншого боку, - актуалізацією потреби у педагогові, який є не тільки висококласним фахівцем у дисципліні, яку він викладає, у своїй спеціальнонауковій галузі, а який має високий рівень психолого-педагогічної компетентності, викладацької майстерності. Бо саме такий педагог здатен бути рушійною силою впровадження гуманістичного, осо-бистісно-орієнтованого підходу у вищій школі.

Проблемність, невизначеність змісту професійної діяльності педагога вищої школи в сучасній вітчизняній науці визначаться й тим, що сьогоденна українська спільнота ще не звикла до самої назви цієї професії. Адже фахівця, який реалізує науково-педагогічну діяльність у закладах вищої освіти називають і викладачем вищого навчального закладу і педагогом вищої школи. Отже, виникає питання про доцільність використання цих назв.

Так, згідно із Законом України про вищу освіту особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах першого і другого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю називаються педагогічними працівниками. А фахівці, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації

5

О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю є науково-педагогічними працівниками (ст. 47).

Викладач вищого навчального закладу, згідно з тим же Законом, є основною посадою науково-педагогічних працівників, порівняно із посадами асистента, старшого викладача, доцента, професора, завідуючого кафедрою, декана та ін. (ст. 48). Відтак, викладач вищого навчального закладу є посадою фахівця, а назвою його професії як більш широкого поняття, ніж спеціальність та професійне заняття, специфічними ознаками якого є професійна і соціально-професійна компетентність, професійна автономія, самоконтроль, групові норми та цінності, - є педагог вищої школи (Клімов Є.О., Зеєр Е.Ф.).

Згідно з цим, застосування терміну «педагог вищої школи», на нашу думку, є найбільш доцільним для визначення професійної діяльності науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів. Але в даному навчальному посібнику, згідно з дискусійністю, неоднозначністю цього питання та відсутністю у класифікаторі професій професії «педагог вищої школи» застосовуються поняття і власне «педагог вищої школи» і «викладач вищого навчального закладу».

Метою даного навчального посібника є надання студентам знання по спеціальності "Педагогіка вищої школи», формування цілісного світогляду студентів на обрану спеціальність.

Основними завданнями навчального посібника є:

• розкрити основні історичні етапи становлення і розвитку професії педагога вищої школи;

• дати загальну характеристику сучасного освітнього про-' стору вищої школи, перспектив його розвитку;

• визначити та проаналізувати специфіку професійної діяльності викладача у вищому навчальному закладі;

• проаналізувати сутність професійної компетентності педагога вищої школи;

• розкрити основні етапи професіонального розвитку викладача ВНЗ.

___________________________________________________Передмова

Навчальний посібник систематизовано відтворює зміст навчальної дисципліни «Вступ до спеціальності» відповідно до навчального плану професійної підготовки магістрів спеціальності 8.000005 Педагогіка вищої школи.

З метою надання допомоги студентам у самостійній роботі над засвоєнням матеріалу в даному посібнику до кожної теми надається список рекомендованої літератури, додатки для практичного опрацювання проблемних тем, запитання і завдання, над якими студенти можуть працювати самостійно. Матеріали посібника допоможуть правильно орієнтуватися під час самостійної підготовки студента до лекції, практичного заняття, опрацювання основної і додаткової літератури та підготовки до державної атестації. Виконання запропонованих в навчальному посібнику практичних завдань дозволить студентам не тільки сформувати певні нормативні та психоло-го-педагогічні орієнтири, а й необхідні вміння самоорганізації своєї майбутньої професійної педагогічної діяльності.

Посібник має бути допоміжним довідником не тільки для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за педагогічним профілем, а й починаючим науковцям - магістрантам, аспірантам - тобто тим, хто в майбутньому планує свою професійну діяльність у вищому навчальному закладі.

7
О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога __________вищої школи________

1.1. Історія становлення та розвитку професії педагога вищої школи

Безперечним на сьогодні є розуміння визначної ролі вищої освіти у формуванні і укріпленні інтелектуального, культурного, соціального і науково - технічного потенціалу країни. Вища освіта створює умови не тільки для розвитку і професійного становлення людини, а й дає розуміння загальності цінностей і приналежності до загального світового соціального і культурного простору.

Визначна роль у формуванні культурних цінностей, наукового та інтелектуального потенціалу суспільства належить вищим навчальним закладам, основу яких становить професійна діяльність професорсько-викладацького складу - педагогів вищої школи.

Необхідно зазначити, що еволюцію професії педагога (викладача) вищого навчального закладу неможливо розглядати у відриві від розвитку та становлення вищих навчальних закладів, без урахування їх досвіду діяльності, аналізу документів, регламентуючих навчально-виховний процес і розкриваючих права і обов'язки професорсько-викладацького складу, конкретного вкладу видатних діячів педагогічної науки в теорію і практику вищої освіти.

Розглядаючи процес зародження та становлення викладацької діяльності у вищих навчальних закладах, динаміку розвитку, можна умовно визначити два основні його етапи: доуніверси-тетський (до XI століття) і етап виникнення і функціонування вищих навчальних закладів університетського типу (з XI століття).

8

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога...

Перший - доуніверситетський етап можна характеризувати наступними положеннями.

1. Розподілення педагогічної діяльності у відповідності зі суб'єктами навчального простору: диференціація освіти в залежності від віку учнів. Розподіл освіти на ступені склались ще в античний час. Так Платон (427-347 до н.е.) розподіляв освіту на елементарну, середню (загальноосвітню) і вищу. В своєму творі «Государство» він підрозділяє вищу школу на дві ступені - нижчу, від 21 року до ЗО років, і вищу -від ЗО до 35 років. А заснована ним у 387 році до н.е. філософська школа - Академія, представляла собою праобраз вищого навчального закладу.

В подальшому диференціація освіти знайшла своє відображення в Законі безперервності освіти Ж. - А. Кондорсе (1792р.), який базувався на двох положеннях: поггійній зміні навколишньої дійсності (природної, виробні чої, технологічної та соціальної), та постійному устремлінні людини до саморозвитку та самовдосконалення [ 12; 15,96].

2.Формування методологічних засад професійної педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах.

Першим професором в історії Європи вважається видатний вчений - філософ Греції Аристотель (384-322 до н.е.), який відомий як засновник першого ліцею (334 до н.е.) - навчального закладу університетського типу, в якому крім лекцій і бесід велись дослідження наукового характеру. Аристотель залишив після себе трактати - лекторські конспекти, які стали підручниками в середні віка. Він створив курси етики логіки, зоології, ботаніки, анатомії. Університетська освіта в Західній Європі до XVIII століття ґрунтувалась на його ідеях [9,19]. Аристотель вказував на необхідність поєднання загальної освіти з професійною, що знайшло свій розвиток в середні віка в діяльності професійних шкіл: юридичних в Бейруті і Константинополі (VII), Болоньї (X); медичних в Салер-но і Монпельє (X) та ін. Традиції поєднання загальної і професійної освіти, наукових досліджень і передачі знання знай-

9

О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

шли розвиток і в діяльності університетів, які виникли в Європі у ХІ-ХІУ сторіччях.

3. Придбання класового та станового характеру становлення і розвитку вищої школи.

Дана характеристика періоду відображається не тільки у тому, що студентами були заможні громадяни, а й у відношенні держави до її діяльності: поступово росте втручання державної власті, що знаходить своє відображення у централізації і регламентації діяльності: підбір викладацького персоналу, встановлення штату, конкурси та ін.. У 176 р. імператор Марк Аврелій поєднав чотири філософські школи в одну і почав платити заробітну платню викладачам. Представники власті починають розуміти роль освіти, а також те, що оплачуючи працю викладачів, вони отримують право вимагати викладання ти ; ідей, які їм необхідні [ 17, 5].

Другий етап процесу становлення викладацької діяльності у вищих навчальних закладах га в'язаний з виникненням університетів і поступовою регламентацією професійної діяльності викладачів вищих навчальних закладів, формуванням класу науково-педагогічної інтелігенції.

За своїм визначенням, університет - це вільна корпорація викладачів і учнів (ипіуегзііаз та^ізігогшп еі зспоіагіит зіисііі).

Першими європейськими університетами стали: Болонський і Саламанський в Італії і Іспанії (XI), Паризький (в подальшому - Сорбона) у Франції (XII), Кембриджський і Оксфордський у Великобританії (XIII), Пражський у Чехії і Краківський у Польщі (XIV). У 1530 році у світі нараховувалось 62 університети. Хоча першим «класичним університетом» прийнято вважати Берлінський університет відкритий у 1810 році [6, 6].

Головною характеристикою вищих навчальних закладів було здійснення наукових досліджень. Протягом всієї історії університети відігравали важливу роль у розвитку наукового, економічного і виробничого потенціалу, активно впливали на соціальний і політичний розвиток країн.

10

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога...

Основна ідея університету концентрує в собі три функції: освітню, дослідницьку і культурно-виховну.

Більшість університетів мали декілька факультетів, які присуджували вчені ступені. Саме присудження ступенів первинно здійснювалось у дусі учнівства: ступінь магістра відображала рівень звання майстра, яке отримував учень. Професійне становлення «педагога» проходило декілька етапів. Студент займався у професора, який повністю за нього відповідав 3-7 роки і отримував ступінь бакалавра. Бакалавр ставав на рівень підмайстра, слухав лекції інших професорів та допомагав навчати студентів. Після публічного захисту отримував вчений ступінь (магістра, доктора, ліценціата) [4,106].

Більшість викладачів були вихідцями із духовенства. Професора починаючи викладати в університеті, давали присягу, що у справах віри вони не будуть відступати від священного писання, а в науці - від Аристотеля, якого вважали -«Предшественником Христа в естествознании».

Основною мовою університетів була латинь, а формою навчання - лекція. З'являються перші нормативні документи, в яких даються ті чи інші педагогічні рекомендації. Так, в статуті Паризького університету (1355р.) визначається темп читання лекції, за порушення якого магістрів позбавляють права читати лекції на один рік.

В період середньовіччя з'являються і більшість назв посадових осіб, які зараз існують у вищих навчальних закладах: ректор, декан, професор, магістр, доктор, а також студент, аудиторія, лекція, факультет та інші терміни.

В середні віка поняття «магістр», «доктор», «професор», які визначали титул викладачів університетів, були синонімами. В Парижі і в Оксфорді віддавали перевагу терміну «магістр», в Італії і Германії - «доктор» [19,72].

З розвитком гуманістичних ідей, з підвищенням інтересу до людини, суспільства, змінюється відношення і до освіти та її змісту, з'являється нове і у викладанні.

11

О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

Необхідно зазначити роль педагога-реформатора Яна Амоса Каменського (1592-1670), який в своїх роботах приділив увагу і проблемам організації вищої освіти. В чотирьох ступеневій системі освіти Каменського вища освіта представлена академією, яку автор розглядав як місце де «употреблялись наиболее легкие и верные методы, чтобы дать всем, кто сюда приходит, основательную ученость» [11,460].

Що стосовно викладацького складу академій, то на думку автора академічні роботи будуть просуватися вперед легко і успішно, якщо «... мы туда будем посылать только избранные умы, цвет человечества...», а також «... натуры высокоразвитые надо поощрять ко всему, чтобы не было недостатка в людях, получивших всестороннее образование, и вполне обладающих мудростью». Основну функцію професора Каменській бачить в організації «публичного обсуждения» зі студентами. Він визначає необхідність прилюдного признання старанності науковців, «состоящее в докторском или магистерском звании».

До XVII століття університет був єдиним типом вищого навчального закладу. Саме у зв'язку з потребою у спеціалізації з кінця XVIII століття з'являються спеціальні вищі навчальні заклади. І якщо раніше для викладачів вищих навчальних закладів характерна була багатопредметність, то з цього часу розпочинається професійна спеціалізація.

Постає проблема кваліфікованих кадрів. За словами видатного англійського економіста Адама Сміта викладачі в процесі лекції студентам говорили або читали «пустяки или нечто такое, что очень мало отличается от пустяков». Звідси у студентів «пренебрежение, презрение и насмешка» у відношенні до лекції, а також слаба присутність. Тому професорам і адміністрації, приходилось застосовувати покарання щоб добитися порядку та поважного до себе ставлення [3,17].

Видатний філософ Артур Шопенгауер (1788-1860) майже не єдиним головним злом освіти вважав ідеальне уявлення про навколишній світ - яким він повинен бути, але яким він не є в дійсності. Вчителі, писав він, повинні подавати перший

12

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога...

приклад відкритості і чесності, об'явив: світ лежить у злі, люди не є тими, ким вони повинні бути [5,220].

На порозі XIX століття передова світова думка аналізуючи стан і перспективи розвитку вищої освіти, форми і методи наукового викладання, прийшла до важливого висновку: науковий робітник не є просто лектором, який вичитує за визначений академічний час певну кількість сторінок підготовленого лекційного матеріалу, в якому може існують і виховні моменти; - істинний науковий робітник повинен бути і суспільним діячем. Особливо чітко цю ідею сформулював Фіхте (1762 - 1814) в своїй книзі «Про призначення вченого»: «вчений призначений для суспільства; він, оскільки він вчений, існує завдяки суспільству і для суспільства. Відповідно, на ньому, головним чином, лежить обв'язок, переважно і в головній мірі, розвивати в собі суспільні таланти, сприйняття і здібність до передачі. Здібність повідомлення необхідна вченому завжди, так як він володіє знанням не для самого себе, а для суспільства» [3,24].

Чітко виділяються і основні риси, які в більшій мірі визначають успіх викладача вищої школи: творчі пошуки і досягнення, велика ерудиція і володіння матеріалом своєї науки, експериментальне мистецтво і його демонстрація, майстерність у викладенні матеріалу.

А в кінці XVIII століття в передовій науковій думці Західної Європи формується і сама система призначення викладачів різних навчальних закладів на вакантні посади, реалізація якої б забезпечила високий рівень професійного відбору кандидатів. Так за думкою Ж.-А. Кондарсе, основними факторами відбору повинні бути: по-перше, думка вчених, які працюють в різних галузях науки і які є членами Національного товариства наук та мистецтв; по-друге, це думка муніципалітету, як органу державної влади; по-третє - думка товариства батьків.

Таким чином, в кінці XVIII - початку XIX століття в Західній Європі формується цілісне уявлення про саму систе-

-----------------------------------------------------------------------13

О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

му освіти та її рівні, відбувається професійне становлення професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, формуються основі нормативні вимоги до їх професійної діяльності.

Питання про першу вітчизняну вищу школу все ще належить до числа дискусійних. Нещодавно такою вважали Києво-Могилянську академію. На сьогодні доведено, що насправді такою була Острозька академія (1576-1636).

За даними знахаря Захарія Копистенського в академії зібралися «ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи: знайшлись і знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських,... які знають богослов'я й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріархів східних» [1,21-26].

У передмові до «Букваря» (1578) Іван Федорович (Федоров) писав: слід приймати до школи (Острозької) таких «мужей», які були б у «божественном писании искусны, в греческом языце и в латинском, паче же и в русском».

У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук'яновича, були «представники всіх галузей тодішньої науки - медицини, астрології, філософії, богослов'я, проповідництва».

У 1631 році на базі Києво-братської школи відкривається Києво-Могилянська колегія, яка відіграла виключну роль у становленні вітчизняної вищої освіти. Вона стала, з одного боку, крупнішим освітнім центром Східної Європи, з іншого, в ній накопичувались викладацький потенціал і педагогічний досвід, який використовувався в подальшому при створені академій і університетів [6,28].

З середини XVII століття учні Києво-Могилянської колегії виступають в Москві як вчителі. Так, в 1649 р. з Київської Лаври були виписані вчені монахи для навчання росіян вільним наукам при Андріївському монастирі.

У грудні 1724 року офіційно відкрилась Академія наук і мистецтв. Професори повинні були читати по 4 лекції за тиж-

14

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога...

день, робити наукові відкриття та сповіщати про них. При кожному професорі повинно було бути по 2 студенти.

Останній гетьман України Кирило Розумовський вживав заходів, щоб заснувати у Батурині університет. Робота над проектом була завершена у 1760 році. Хоча проект залишився нереалізованим, він має певну історичну цінність як спроба створення першої світської вищої школи.

Згідно проекту передбачалось присвоєння звання магістра, доктора і професора. Професор читає лекції чотири дні на тиждень, по дві години щодня, а педагогічне навантаження магістра визначає ректор. Кожен викладач, магістр чи професор, приступаючи до роботи в університеті, складав присягу [1,74-75].

На сьогоднішній день ще немає прийнятої чіткої періодизації розвитку вітчизняної вищої школи, що безумовно ускладнює виявлення закономірностей і особливостей її становлення.

Починаючи з другої половини XVII століття розвиток вищої школи України проходить в процесі становлення російської загальнодержавної освітньої системи. Вслід за С.М. Василейським, І.Ф. Ісаєвим, у відповідності з нормативним документами, які регламентували її діяльність, можна визначати наступні періоди професійного становлення вітчизняної «педагогіки вищої школи».

Перший період пов'язаний зі створенням Московського університету (1755) і прийняттям першого університетського статуту, який представляв собою зведення правил, положень і рекомендацій, регламентуючих організацію занять, процесу взаємодії суб'єктів освітнього простору та ін.

Педагогічна діяльність, відповідно до статуту, чітко регламентувалась, від викладачів вимагалось, перш за все, висока культура мови, майстерність в організації дискусій, уміння контролювати самостійну роботу студентів.

Параграф 6 визначав, що «каждый профессор должен по крайней мере два часа в день, включая воскресенье и в табеле предписанные дни, также субботу, в университетском дому
О.І. Гура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

публично и не требуя за то от слушателей особливой платы о своей науке лекции давать; кроме того вольно ему за умеренную плату кого хочет приватно обучать, только чтобы от того в публичных лекциях никакой остановки и препятствия не было» [3,40].Така регламентація забезпечувала контроль за викладацькою діяльністю.

Необхідно зазначити, що Московський університет на перших порах свого існування мав потребу у кваліфікованих кадрах. Для підготовки вітчизняної професури випускники університету відправлялись за кордон для отримання вченого ступеню, який потім повинен бути підтверджений в Росії, для чого потрібно було здати екзамен.

Найбільш визначний представник вітчизняної науки і педагогіки цього періоду М.В. Ломоносов високо оцінював роль праці педагога, вважав її своїм професійним обов'язком. Успіх педагогічної діяльності він бачив у її поєднанні з науковою діяльністю. М.В. Ломоносов виступав за фундаментальну підготовку російських педагогічних кадрів, які повинні повністю замінити іноземців. Він вважав, що педагогом повинна бути людина освічена, яка повністю віддає себе науці, пізнанню правди і просвіті. Ломоносов є автором «штатов и регламента» для академічного університету і гімназії [ 16,27].

Йому належить перша вітчизняна програма університетської освіти, яку характеризують організаційна чіткість, розуміння важливості діяльності професорсько-викладацького складу, самостійність і активність студентів.

Другий період становлення вітчизняної вищої школи пов'язаний з реформами в освіті і прийняттям нового університетського статуту (1804). В статуті вперше акцентувалась потреба у вдосконаленні способів викладання наук та підвищені кваліфікації викладачів. Запропоновувалась система атестації професорсько-викладацьких кадрів, яка пред'являла до викладачів наступні вимоги: досконале знання своїх дисциплін; лекторська, ораторська майстерність і практичне володіння педагогічним мистецтвом.

16

36-----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Розділ І. Загальна характеристика професійної діяльності педагога...

Основні установки на професійну діяльність викладачів вищої школи відображувалися в параграфах 28-32.

Так, у параграфі 28 визначалось, що головна посада професорів складається з того, щоб: «1) преподавать курсы лучшим и понятнейшим образом и соединять теорию с практикой во всех науках, в которых сие нужно; 2) преподавая наставления, пополнять курсы свои новыми открытиями, учиненными в других странах Европы; 3) присутствоьать на заседаниях и при испытаниях; руководствуя адъюнктов, подавать им способ достигать высшей степени совершенства».

Параграф 32 містив, що «все професора, преподающие наставления, к предметам педагогического института относящиеся, обязаны посвятить один час в неделю наставлению кандидатов» [3,44].

20 січня 1819 року з'являється перше «Положение о производстве в ученые степеня», яке діяло до 1884року, в якому встановлювалось чотири ступені: дійсного студента, кандидата, магістра і доктора [6,51].

Дійсний студент повинен був закінчити повний курс по своєму факультету, отримати атестат. При наявності письмової наукової роботи він міг отримати ступінь магістра. Для отримання ступеню кандидата, дійсному студенту треба було провчитися рік і скласти екзамен, без захисту дисертації.

Магістром ставав кандидат, який мав повне уявлення про науку, яку викладав, а також володів методами викладання, після складення екзамену і захисту дисертації. Ступінь магістра присуджувалась через два роки після отримання попереднього ступеню.

Докторами ставали магістри після трьох років плідної роботи і публічного захисту дисертації. Вчена ступінь давала право на отримання відповідного класу в порядку державної служби.

В 1816 році Петербурзький педагогічний інститут був перетворений в Головний педагогічний інститут по підготовці науково-педагогічних кадрів, який мав двояку роль: з однієї

---------------------------------------------------------------------------------1?

-Н2І

О.І. Тура. Педагогіка вищої школи: вступ до спеціальності

сторони він готовив викладачів для вищих навчальних закладів, з іншої - вчителів середніх шкіл і виховних закладів. Метою курсу педагогіки, відповідно статуту, є практичне навчання студентів правилам і способам викладання.

«Ученое сословие» інституту складали професори, ад'юнкти і викладачі «изящних искусств» [16,53].

В 1828 році при Дептському університеті був організований професорський інститут для отримання професорського звання.

Третій період пов'язаний з прийняттям загально університетського статуту (1835), який посилив адміністративний нагляд за діяльністю викладачів і студентів.

Визначні педагоги, просвітники, суспільні діячі даного періоду К.Д.Ушинський, Н.І. Пирогов, Н.І. Лобачевский зазначали необхідність в поєднанні наукової і педагогічної діяльності, активізації самостійної роботи студентів в системі професійної підготовки, тоді б «не виходили з університетів такі кандидати, які просидів в університеті чотири роки, не прочитали ні однієї книги по предметам свого факультету і винесли з університету тільки знання професорських записок» [7,39].

Зростала роль приватних навчальних закладів. Вони знаходились під контролем Міністерства освіти. Відповідно правилам 1834р. і рішенню 1845р. викладачі приватних навчальних закладів отримали права, статус, субсидії на заробітну плату і пенсії, однакові з викладачами державних.

В перші десятиліття XIX сторіччя більшість викладацького корпусу складали іноземці, а підготовка переважної більшості вітчизняних професорів здійснювалась закордоном.

Штатний розклад університетів включав в себе ординарних і екстраординарних професорів, ад'юнктів (магістрів), викладачів, нештатних викладачів.

Ординарний професор був на посаді і не міг займати інших посад. Він читав лекції, приймав екзамени, здійснював керівництво практичними заняттями, розроблював навчальні

18

та науково-методичні матеріали, приймав участь у науковій розробці проблем пов'язаних з предметом.

Екстраординарний професор запрошувався для читання лекцій по одному із предметів.

Для прочитання лекції без необхідно було складати іспит. Без іспиту допускались лиш професори і викладачі відомі своїми науковими працями, причому з дозволу конференції, яка могла вимагати від претендента читання пробних лекцій.

На заняття вакантних посад проводились конкурси. Конкурс передбачав подачу і захист дисертацій, читання показових лекцій.

Професорам і викладачам присвоювались чини, вони носили формені мундири, а вчений ступінь відкривав шлях до дворянства. Викладачі університетів користувались загальним признанням і повагою, але їх було мало. [6,54-62].

Що стосовно посадових обов'язків професорсько-викладацького складу, то вони визначались двома параграфами статуту:

• « п.85. Должность профессора заключается: 1) в полном, правильном и благонамеренном преподавании своего предмета, 2) в точном и достоверном сведении о ходе и успехах наук, им преподаваемых, в ученом мире и 3) в заседаниях в Совете, факультетских собраниях и правлении, смотря по назначению каждого.

• п.87. Профессоры прилагают равное старание к обучению каждого из студентов, посещающих их лекции, и в конце семестра удостоверяются посредством вопросов, с успехом ли слушатели их следуют за преподаванием» [3,57].

Н.І. Пирогов, як людина науки, яка добре знає університетське життя, дає наступну типологію професорів цього періоду. Він визначає наступні чотири категорії: перша - люди (їх не багато) які мають талант до «живої» мови; друга категорія - люди які не мають хисту розповідати, але знають свою справу, тобто науку, які можуть познайомити учнів з механізмом наукових знань; третя - молодь, фахівці: вони мало знають, але те, що знають, знають добре [там же, 167].

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации