Шпаргалки - Експериментальна психологія - файл n1.doc

приобрести
Шпаргалки - Експериментальна психологія
скачать (232 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc232kb.07.07.2012 01:42скачать

n1.doc

1. Розрызнення понять "метод", "методика", "методологыя".

Експериментальна психологія – наукова дисципліна, що займається проблемою методів психологічного дослідження вцілому; система експериментальних мтодів, методик, які реалізуються в експериментальному дослідженні; всенаукова психологія, як система знань отриманих на основі експериментального дослідження людей і тварин.

Метод – шлях пізнання; сукупність прийомів та операцій практичного та теоритичного освоєння дійсності, визнана наукови співтовариством; спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного життя; спосіб практичного здійснення чого-небудь. Спосіб організації діяльності, обгрунтований нормативний спосіб здійснення дослідження наукового. Шлях дослідження, витікаючий із загальних теоретичних уявлень про суть об'єкту, що вивчається.

Методологія – 1. Область наукового знання, що вивчає засоби, принципи, передумови організації пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності.

2. Сукупність певних пізнавальних засобів, методів прийомів, що використовуються в будь-якій науці.

Методика – 1. Сукупність прийомів, методів навчання чому-небудь, методів доцільного проведення якоїсь роботи, процесу, або ж практичного виконання чого-небудь. Технічні прийоми реалізації методу з метою уточнення або верифікації знань про об'єкт, що вивчається.

2. Конкретне втілення методу - вироблений спосіб організації взаємодії суб'єкта і об'єкту дослідження на базі конкретного матеріалу і конкретної процедури.

3. Наука про методи навчання.

3.Характеристика основних класифікацій методів психологічного дослідження.

3 рівні аналізу, нелінійна, неоднозначна, використання методів ін. наук.

І Спостереження :

1. об’єктивне спостереження

- безпосереднє

- опосередковане (анкети, продукти діяльності опитувальники,)

2. самоспостреження:

- безпосереднє (словесний звіт)

- опосередковане (автобіографія, щоденники, листи)

ІІ Експеримент:

1. лабораторний

- класичний експеримент

+метод подразнення

+метод вирзних рухів

+метд реакцій

- психометрія (метод тестів)

+нестандартизовані (дослідження окремих психічних процесів)

+стандартизовані (дослідження заг. обдарованості, спец. здібн.)

2. природний

- в умовах праці

- в умовах навчання

- в умовах гри

3. психолого-педагогічний

- констатуючий

- формуючий (навчальний)

ІІІ Моделювання

1. фізичне і матиматичне

2. імітаційне і схематичне

3. кібернетичне

IV Психологічна характеристика (синтетичний методичний прийом)

V Допоміжні методи

1. фізіологічні, фармакологічні, біо-хімічні

2. математичні (статистичні)

3. графіні

VІ Соціальні методичні прийоми

1. генетичні

- філогенетичний

- онтогенетичний

Класифікація Ананьєва (відображає процес наукового пізнання).

Всі методи доцільно поділити на 2 великі групи:

- пізнавальні (дослідницькі)

- методи активного впливу на особистість.

1). Пізнавальні методи:

- організаційні

- емпіричні

- способи обробки даних

- інтерпретаційні методи

І Підготовчі методи:

1. теоретичний

2. організаційні

ІІ Емпіричні методи:

1. обсерваційні методи

- спостереження

- самоспостереження

- вільні самоописи

2. експериментальні методи

- лабораторний експеримент

+констатуючий

+формуючий

- природний експеримент

+констатуючий

+формуючий

3. психодіагностичні методи

- тести-завдання

- тести-опитувальники

- проективні тести

4. опитувальні методи

- бесіда

- інтерв’ю

- анкета

5. праксимтричні

6.біографічний

ІІ Методи обробки даних

1. якісні

- типологія

- класифікація

- казуси

2. кількісні

- математичні

- статистичні

- графічні

IV Інтрпретаційні методи

1. генетичний

2. структурний

3. функціональний

4. статистичний

V Обробки даних

1. кількісні

2. якісні

І Спостереження

1. об’єктивне

2. самоспостереження

ІІ Експеримент

1. лабораторний

2. прирлдний

Додатково:

+аналіз продуктів діяльності

+анкета

+бесіда

I Герменевтичний

II Біографічний

III Спостереження

IV Самспостереження

V Клінічний

VI Експеримент

8-10. Метод спостереження . Одиниці та категорії спостереження . Критерії об’єктивності та суб’єктивності даних спостереження.

Спостереження - цілеспрямоване організоване сприймання та регістрація поведінки об’єкту. Суб’єкт сп- спостерігач, об’єкт – той, за ким ми ведем спостереження , предмет – це зовн екстеризовані компоненти діяльності: Мотроні компоненти, гностичні, практичні едії, мова, міміка, пантоміміка, жести, зовн прояви деяких вегетативних реакцій.

Спостереження як метод розуміють через систему положень про сутність, специфікуспостереження взагалі, його обмеження, переваги, недоліки, про діяльність психолога.спостереження як науковий метод характеризується 3 параметрами:

Спостереження як методика –це соц фіксована, предметно представлена система засобів збору та обробки емпіричних даних.

3 основні правила для застосування сп:

1) необхідно здійснювати багаторазові систематичні сп

2) необхідно уникати швидких, раптових висновків, перевірка альтернативних припущень

3) співставляються часткові поведінкові прояви з загальною ситуацією в цілому.

Суб’єкт спостереження використовує засоби якісного опису спостерігаємої реальності: одиниці та категорії сп.

Одиниці спостереження – це окремі акти, сторони поведінки, які доступні спостерігачу.

Категорія – це поняття, що характеризує клас явищ, за якими спостерігають (агресивність, тривожність, альтруїзм тощо)

Кількісна оцінка результатівспостереження називається квантифікація.

2 способи квантифікації:

- event-sampling (повний мовний опис поведінкових подій з їх подальшим прочитанням та псих реконструкцією часу,; частотність, частота зустрічі певних одиниць опису)

- time-sampling (відображення інтервалу, тривалості певної події, її початок і кінець)

Помилки: (спостерігача) викривлення сприйняття тим більше, чим сильніше спостерігач прагне підтвердити свою гіпотезу. Он втомлюється, адаптується до ситуації і перестає помічати важливі зміни, робить помилки при записах тощо.

Єршов виділив типові помилки або недоліки спостерігача при сп:

  1. гало-ефект(узагальнене враження спостерігача призводить до грубого сприймання поведінки)

  2. ефект поблажливості( це тенденція завжди давати позитивну оцінку тому, що відбувається)

  3. ефект центральної тенденції (спостерігач схильний давати усереднені оцінки в поведінці, що спостерігається)

  4. помилка кореляції(оцінка однієї ознаки поведінки здійснюється на основі оцінки іншої ознаки, що спостерігається)

  5. помилка контрасту(схильність спостерігача виділяти у досліджуваному ознаки протилежні власним)

  6. помилка першого враження(перше враження може вплинути на оцінку поведінки в подальшому)

Приспостереження дослідник ніколи не втручається в ситуацію дослідження.

Фіксація результатів спостереження може проводитись в процесіспостереження чи певного часу. В Останньому випадку збільшується значення памяті дослідника, «страждає» повнота і надійність регістрації поведінки, а як наслідок, достовірність отриманих результатів. Особливе значення грає проблема спостерігача. Поведінка людини чи групи змінюється, якщо вони знають, що за ними спостерігають зі сторони. Цей ефект зростає, якщо спостерігач невідомий групі чи індивіду, якщо він авторитетний, значимий, може компетентно оцінити поведінку досліджуваних. В тому випадку, коли застосовується прихованеспостереження , «викриття» дослідника може мати самі серйозні наслідки не тільки для успіху дослідження, але й для здоровя і життя самого спостерігача.

Процедура дослідження методомспостереження скадається із наступних етапів:

- виділяється предмет сп, об’єкт, ситуація

- вибираються способиспостереження і регістрації даних

- будується план сп

- вибирається метод обробки результатів

- проводиться обробка і інтерпретація отриманої інформації.

Головна проблема регістрації результатів сп- категоризація поведінкових актів і параметрів поведінки. Дотримання операціональної валідності приспостереження завжди викликає великі складнощі.

13. Інтроспекція, як специфчний метод психології.

ІНТРОСПЕКТИВНА - метод самоспостереження, психологічного аналізу, вивчення психіки і її процесів шляхом суб'єктивного спостереження за діяльністю власної психіки (самоспостереження;). Полягає в спостереженні власних психічних процесів, без використання інструментів або еталонів. Згідно Дж. Локку, є два джерела знань: об'єкти зовнішнього світу і діяльність власного розуму. На перших прямують зовнішні відчуття і в результаті виходять враження (ідеї) про зовнішні речі. Другі, до яких відносяться мислення, сумнів, віра, міркування, пізнання і бажання, пізнається особливим внутрішнім відчуттям - рефлексією.

1) психолог може проводити дослідження лише над самим собою; бажаючи знати, що відбувається з іншими, потрібно поставити себе в ті ж умови, поспостерігати себе і аналогічно зробити виводи про зміст свідомості іншої людини;

2) оскільки інтроспективна вимагає особливої діяльності, потрібні довго вправлятися в ній. Метод інтроспективної колись був визнаний не тільки головним, але і єдиним. У основі цього переконання лежали дві безперечні обставини:

1) фундаментальна властивість процесів свідомості безпосередньо відкриватися - репрезентуватися - суб'єктові;

2) закритість тих же процесів для зовнішнього спостерігача. Тоді свідомості людей порівнювалися із замкнутими сферами, розділеними непереборною прірвою. І обгрунтування вірності методу інтроспективної здається ясним і строгим: предмет психології - факти свідомості; останні безпосередньо відкриті лише індивідові, в свідомості якого вони відбуваються; отже, вивчати їх можна тільки методом інтроспективної. Насправді в цих твердженнях поміщена одна з найскладніших і заплутаніших проблем психології - проблема самоспостереження.

Наголошувалися важливі додаткові переваги методу інтроспективної:

1) вважалося, що в свідомості безпосередньо відбивається причинний зв'язок явищ психічних, а тому положення психології вважалося набагато більш легенею, ніж у інших наук, які повинні ще дошукуватися до причинних зв'язків;

2) інтроспективна поставляє психологічні факти в чистому вигляді, без спотворень, чим психологія також вигідно відрізняється: якщо при пізнанні зовнішнього світу органи чуття, взаємодіючи із зовнішніми предметами, спотворюють їх властивості, то для психолога дані відчуття - саме та дійсність, що його цікавить; і будь-яке відчуття, яке випробовує чоловік, незалежно від його об'єктивної обумовленості або причини, є дійсний психологічний факт: між змістом свідомості і внутрішнім поглядом немає спотворюючої призми! Отже застосування інтроспективної підкріплювалося міркуваннями про особливі переваги цього методу. І в психології кінця XIX в. почався грандіозний експеримент по перевірці можливостей методу інтроспективної. В більшості випадків досліджувалися не факти свідомості в буденних життєвих обставинах, що і само по собі могло б представляти інтерес, але лабораторні досліди, що проводяться «в строго контрольованих умовах».

У найстрогіших интроспекционистов| експерименти ускладнювалися додатковими вимогами:

1) інтроспективна повинна була прямувати на виділення простих елементів свідомості - відчуттів і елементарних відчуттів;

2) випробовувані повинні були уникати термінів, що описують зовнішні об'єкти, і говорити лише про відчуття, що викликаються цими об'єктами, і про якості цих відчуттів; відповідь в термінах зовнішніх відчуттів називалася помилкою стимулу. Але у міру розширення досліджень виявилися крупні пропуски і труднощі.

Як самостійні варіанти методу інтроспективної виділяються;

Інтроспективна аналітична - метод інтроспективний, розроблений в школі Э. Тітченера. Характерний прагненням до повного розчленовування плотського образу на складові елементи, що не редукуються до параметрів подразника.

Інтроспективна систематична - метод інтроспективний, розроблений в школі Вюрцбургськой. Характерний орієнтацією на відстежування основних стадій процесу мислення на базі ретроспективного звіту.

Інтроспективна експериментальна - «самоспостереження експериментальне», при якому випробовуваний ретельно спостерігає за динамікою перебувань, що переживаються ним, на кожній із стадій виконання інструкції. Випробовуваний, такий, що пройшов спеціальну підготовку, описує те, що він відчуває, опинившись в якійсь ситуації. Має два великі недоліки:

1) крайня суб'єктивність - оскільки кожен випробовуваний описує власні враження або переживання, які дуже рідко співпадають з враженнями іншого випробовуваного;

2) що ще гірше за відчуття одного і того ж випробовуваного міняються день від дня і година від години.

14, 16, 18, 37, 38. Експериментальний метод в психології. Види змінних в психологічному експерименті. Гіпотези, їх види.

Експеримент – метод психологічного дослідження, де досліджував активно втручається в діяльність, поведінку досліджуваного, в ситуацію дослідження з метою створення необхідних умов, за яких виявляються психологічні факти, явища тощо.

2 види експерименту:

- констатуючий(вивчаються наявні психологічні особливості)

- формуючий (психологічні особливості вивчаються в процесі їх штучного цілеспрямованого розвитку з використанням певних програм, тренінгових вправ, виховання)

За схемою констатуючого експерименту можна вивчати природу психологічних властивостей у процесі їх розвитку, використовують такі методи як поперечний і повздовжній зрізи.

Поперечний зріз – порівнюються групи досліджуваних, що відрізняються тільки за віком.

Повздовжній зріз – простежуються зміни психологічних властивостей у людей протягом тривалого часу.

При плануванні експерименту в психології розпочинають з виділення незалежної і залежної змінних.

Залежна змінна – це змінна за якою експериментатор спостерігає в дослідженні, яку вимірює.

Незалежна змінна – це умова чи параметр які експериментатор може довільно незалежно змінювати, варіювати. Всі НЗ можна класифікувати на 4 категорії:

  1. ситуативна З- це певні особливості оточення, які створюються для учасників експерименту

  2. робочі НЗ – групам досліджуваних пропонують різні види завдань

  3. інструктивні НЗ – завдання залишається одним і тим же, а інструкція змінюється для кожної групи

  4. суб’єктивні НЗ – обираються безпосередньо експериментатором, не зазнає активного впливу з боку експ-ра, вона просто обирається(стать, вік, IQ, гендер, рівень чоловічих гормонів, раса тощо)

Існують 2 способи задання рівнів НЗ:

  1. інтраіндивідуальний(внутрішньо груповий)- досліджуваний чи група досліджуваних проходять послідовно через різні рівні, чи умови НЗ.

  2. Міжгруповий – різні групи досліджуваних і одна умова(один рівень НЗ).

Деякі психологи не вважають таке дослідження з використанням суб’єктивних НЗ за справжнє дослідження.

Крім ЗЗ та НЗ існують зовнішні змінні експериментальної ситуації, які дослідник повинен чітко контролювати:

Побічна змінна – погоджування змішування з НЗ, що призводить до неадекватності даних.

Змішування буває 2 основних видів:

Надійність – це:

Ненадійні дані – артефакти.

Артефакт – це результат дослідження, що є наслідком зміни ЗЗ під впливом побічної

Виділяють 2 шляхи отримання артефакт них висновків:

  1. проведення невалідного експерименту

  2. порушення правил гіпотетико-дедуктивних міркувань, невірний перехід від статистичних гіпотез до рівня психологічних і наявність суб’єктивних переваг у дослідника.

Джерелами артефактів можуть бути внутрішній стан досліджуваного, стан середовища, недосконалий інструмент. Д. Кемпбелл виділяє і фонові артефакти: фонові ефекти, інструментальна погрішність, реакція досліджуваного на експ тощо. Щодо неадекватності психологічної теорії, що використовується , експериментальній процедурі, то дослідник може не врахувати психічні змінни, що впливають на поведінку людини.

Гіпотеза – припущення, яке виходить з теорії та ще не підтверджене та не спростоване. В методології науки виділяють теоретичні гіпотези та емпіричні припущення, які підлягають певній експериментальній перевірці. Теоретичні гіпотези входять в структуру теорій в якості їх основних частин. Теоретичні гіпотези висуваються для усунення внутрішніх протирічьв теорії або для виявлення розходжень у теорії і експериментальних результатіві є інструментом вдосконалення теоретичного знання. Емпіричні гіпотези – експериментальні, казуальні.

Експериментальна гіпотеза – гіпотеза, яка припускає наявність каузальної закономірності НЗЗЗ.Гіпотеза в психологічному дослідженні може задовольняти принцип фальсифікує мості(якщо в ході експерименту вона заперечує) та принцип верифікуємості(якщо підтверджує). Готтсданкер виділяє наступні варіанти експериментальних гіпотез:

Статистичні гіпотези - є необхідним компонентом перевірки псих гіпотез, якщо дослідження претендує на визнання отриманих результатів як достовірних, значимих, істинних.2 види статистичних гіпотез:

- нульова статистична гіпотеза – свідчить про припущення про відсутність значимих відмінностей в показниках, немає зв’язку.

- спрямована статистична гіпотеза – наявні відмінності, є зв'язок.

В статистичні гіпотези ніколи не вводиться підтвердження про причинно-нассідкові зв’язки, вони є лише в психологічній гіпотезі.

20.Змістовне та формальне планування психологічного експерименту.

Змістовне планування включає етапи формування експериментальних гіпотез, обґрунтування їх інтерпретаційних компонентів. Забезпечує операціональну, конструктну валідність, розгляд співвідношення загального, закономірного, випадкового в очікуваних емпіричних даних.

Формальне планування включає в себе забезпечення валідності експеримента взагалі , забезпечення умов для прийняття рішень, щодо зміни ЗЗ. Входить вибір схеми обробки даних, способу збору даних.

Планування експерименту в психології: експериментальні та контрольні групи. Сліпий та подвійний сліпий експеримент. Група плацебо. Ефект експериментатора.

_ експериментальна(група досліджуваних, які безпосередньо зазнають експериментального впливу НЗ в активному рівні)

- контрольна (група досліджуваних, які вміщені в ті ж умови, що і експериментальна група, але експеримантельного впливу не зазнають)

Іноді в деяких дослідженнях пропонують використовувати декілька контрольних груп. Наприклад, група плацебо – це група досліджуваних, яким говорять, навіюють, що вплив, який вони зазнають покращить їх стан, позбавить від тих чи інших симптомів, хоча насправді ніякого впливу лікувального не мають – перевірка ефективності ліків, методів лікування, терапевтичних процедур.

Дослідник може розраховувати показники ефективності кожної терапії окремо як різницю показників покращення в терапевтичній групі та покращення в групі плацебо.

Експериментатор в різній мірі включається в проведення експерименту і спілкування з досліджуваними. Експеримент не проходить в соц вакуумі. Це ще називають ефект Пігмаліона – це мимовільне сприймання експериментатора в прояві у досліджуваних саме тих, закономірностей, в істинності яких він переконаний. Найкращий спосіб контролю ефекта експериментатора – залучення асистентів, які не знають гіпотези дослідження, суті експерименту. Ще кращий спосіб – перевірка результатів іншими дослідниками, що критично відносяться до гіпотези автора.

Сліпий і подвійний сліпий експерименти – контроль упередження.

Сліпий експеримент – досліджуваним не говорять до якої групи (експериментальної чи контрольної) вони належать і в деяких випадках не говорять в чому полягає суть експеримента.

Подвійний сліпий експеримент – використовується, коли в дослідженні, крім досліджуваних приймають участь незалежні експерти, які оцінюють якості досліджуваних, зміни в певних показниках тощо І експериментаторам, і досліджуваним не повідомляють суть і гіпотезу експерименту.

21. Поняття «валідність» та « надійність». Види валідності.

Валідність – це відповідність даного конкретного реального дослідження стандартам чи бездоганному експерименту.

Види валідності:

- зовнішня валідність – це відповідність конкретного реального дослідження природній реальності і іншим подібним дослідженням. Дає можливість узагальнити результати, перенести висновки на інші об’єкти, умови.

Частковим варіантом зовнішньої валідності е екологічна валідність – вона визначає можливість розповсюдження отриманих висновків на інші реальні умови, а не лабораторні.

- внутрішня валідність – це відповідність конкретного реального дослідження ідеальному.

- конструктна валідність – це точність реалізації теоретичної гіпотези в процедурі експерименту. Визначає перехід від рівня теоретичних гіпотез до емпіричних.

- операціональна валідність – це відповідність дій, операцій експериментатора теоретичному опису змінних, що контролюються в дослідженні.

З валідністю тісно пов’язане поняття надійність – це:

1) відтворюваність результатів

2) точність вимірювання

3) стійкість результатів у часі і по відношенню до побічних змінних.

Кількісна оцінка Н. здійснюється за допомогою кореляційних результатів повторних вимірювань. Оцінка Н. виявляється об’єктивністю самого спостерігача, постійністю характеристик вимірювального приладу, фізичною незмінністю властивостей, що вимірюються.

22. Фактори, що загрожують валідності експ.

Фактори, що загрожують внутрішній валідності.

Д. Кемпбелл виділив 8 різних класів факторів, що мають відношення до внутрішньої валідності експеримента:

1) фон, або ефект історії: конкретні події, що здійснюються між початковим та стоговим тестуванням разом з експериментальним Х-впливом

2) природній розвиток: зміни досліджуваних, що є наслідком перебігу часу, без зв’язку з конкретними подіями: зміна стану(голод, втома, хвороба тощо), властивості індивіда(вікові зміни, накопичення досвіду).

3) ефект тестування: вплив попереднього тестування на результат стогового тестування

4) інструментальна погрішність: нестабільність вимірювального приладу

5) селекція, або відбір досліджуваних: групи можуть бути нееквівалентні(нерівноцінні), викликає систематичну помилку в результатах

6) статистична регресія: зрушення показників в бік середнього значення; частковий випадок помилки селекції, коли групи відбираються на основі крайніх граничних показників і оцінок.

7) вибування або відсів досліджуваних – нерівномірне вибування досліджуваних із груп, що порівнюються, що призводить до нееквівалентності груп по складу

8) взаємодія складу групи з природнім розвитком та іншими факторами.

Пізніше Кемпбелл описав ще ряд причин порушення внутрішньої валідності. Найбільш суттєві відносяться до експ процедури, а саме: компенсаторне співставлення ефектів різних впливів, імітація впливу, коли його на справді немає.

Фактори, що загрожують зовнішній валідності.

На сьогодні факторами, що впливають на зовнішню валідність, вважаються особливості експ, які не можна усунути і які відрізняють його від реальної ситуації.Кемпбелл відносить до факторів, що загрожують зовнішній валідності, в першу чергу, пов’язані з особливостями об’єкта дослідження: здатність до навчання, наявність памяті, здатність емоційно реагувати на ситуацію.

Д. Кемпбелл запропонував 4 основних класи зовнішніх змінних, що можуть загрожувати зовнішній валідності експеримента:

1) реактивний ефект, чи ефект взаємодії тестування: можливе збільшення чи зменшення чутливості досліджуваних до експериментальноо Х-впливу внаслідок попереднього тестування

2) умови проведення дослідження: вони викликають реакцію досліджуваних на експеримент. Тому його дані не можна переносити на людей, що не приймали участі в експерименті, цими людьми є вся генеральна сукупність, крім експериментальної вибірки

3) взаємодія факторів відбору і зміст Х-впливу. Їх наслідки – артефакти.

4) інтерференція Х-впливів. Досліджуванні володіють памяттю і здатні до навчання. Якщо експеримент складається з декількох серій, то перші впливи не проходять для них безслідно зв’язуються на появі ефектів від наступних впливів.

24, 25. Контроль змінних.

Слід розрізняти контроль незалежної змінної і контроль “інших” або зовнішніх (побічних і додаткових змінних). Контроль незалежної змінної полягає в її активному варіюванні або знанні закономірності її зміни. Другий сенс поняття “контроль” - управління зовнішніми, “іншими” змінними експерименту. Вплив зовнішніх змінних зводиться до ефекту змішення.

Розрізняють два основні способи контролю незалежної змінної. Ці способи лежать в основі двох типів емпіричного дослідження: активного і пасивного. Нагадаємо, що в психології до активних відносяться деятельностный| метод (експеримент) і комунікативний (бесіда), а до пасивних - спостереження і вимірювання. Пасивні методи називають також методами систематизованої реєстрації або систематизованого спостереження (включаючи в нього і процедуру вимірювання).

У експерименті контроль незалежної змінної проводиться за допомогою активного маніпулювання, варіювання. При систематизованому спостереженні (також - вимірюванні) контроль проводиться за рахунок відбору (селекції) необхідних значень незалежної змінної з числа вже існуючих змінних. Прикладом активного контролю є, наприклад, зміна гучності сигналу, що подається експериментатором в навушники. Прикладом пасивного контролю може служити розбиття групи учнів на неуспішних, середньо-успішних і високоуспішних при дослідженні впливу успішності навчання на статус особи в учбовій групі.

При плануванні дослідження слід мати на увазі, що принципи, що пред'являються до формування плану для активного і пасивного досліджень, одні і ті ж, за винятком контролю ефектів, пов'язаних з експериментальною дією.

Існує декілька основних прийомів контролю впливу зовнішніх (“інших”) змінних на результат експерименту:

1. елімінація зовнішніх змінних;

2. константна умов;

3. балансування;

4. контрбалансування;

5. рандомізація.

1. Елімінація. Експериментальну ситуацію конструюють у такий спосіб, щоб виключити яку-небудь присутність в ній зовнішньої змінної. Наприклад, в психофізичних лабораторіях часто створюються експериментальні камери, що ізолюють випробовуваного від зовнішніх звуків, шумів, вібраційної дії і електромагнітних полів. Але часто элиминировать| вплив зовнішніх змінних неможливий. Наприклад, важко уявити собі, як можна виключити вплив таких змінних, як пів, вік або інтелект.

2. Створення константних умов. Якщо зовнішні змінні не вдається виключити з експериментальної ситуації, то дослідникові доводиться робити їх незмінними. При цьому вплив зовнішньої змінної залишається незмінним на всіх випробовуваних, при всіх значеннях незалежної змінної і впродовж всього експерименту. Проте, це стратегія не дозволяє повністю уникнути ефекту змішення: дані, отримані при константних значеннях зовнішніх змінних, можна переносити лише на такі реальні ситуації, де значення зовнішніх змінних такі ж, як і були при дослідженні.

Слід стандартизувати техніку проведення дослідження і устаткування експериментальних приміщень (звуки, аромати, забарвлення стенів, вид фурнітури, розташування меблів і так далі).

Другий напрям створення константних зовнішніх змінних - зрівнювання груп випробовуваних по основних значущих для дослідження індивідуальних характеристиках (рівень освіти, пів, вік).

Експериментатор повинен пред'являти інструкцію однаково всім випробовуваним (зрозуміло, виключаючи ті випадки, коли вона змінюється відповідно до плану експерименту). Він повинен прагнути зберігати незмінною інтонацію і силу голосу. Рекомендується записувати інструкцію на магнітофон і пред'являти запис (окрім особливих випадків).

3. Балансування. У тих випадках, коли відсутня можливість створити константні умови проведення експерименту або константної умов недостатньо, застосовують техніку балансування ефекту від дії зовнішніх змінних. Балансування застосовується в двох ситуаціях: 1) в тому випадку, якщо неможливо ідентифікувати зовнішню змінну; 2) в тому випадку, якщо її можна ідентифікувати і використовувати спеціальний алгоритм для контролю цієї змінної.

Розглянемо спосіб балансування впливу неспицифических| зовнішніх змінних. Він полягає в тому, що на додаток до експериментальної групи в план експерименту включається контрольна група. Експеримент на контрольній групі проводиться в тих же умовах, що і на експериментальній. Відмінність лише в тому, що експериментальна дія здійснюється тільки на випробовуваних, включених в експериментальну групу. Тим самим зміна залежній змінній в контрольній групі обумовлена лише зовнішніми змінними, а в експериментальній групі - сумісною дією зовнішніх і незалежною змінних.

4. Контрбалансування. Цей прийом контролю додаткової змінної найчастіше застосовують тоді, коли експеримент влкючает| в себе декілька серіїв. Випробовуваний опиняється в різних умовах послідовно, і попередні умови можуть змінювати ефект дії подальших умов. Наприклад, при дослідженні диференціальної слухової чутливості не байдуже, який звук, гучний або тихіший, пред'являвся випробовуваному першим, а який другим. Аналогічно при виконанні тестів інтелекту істотний порядок пред'явлення випробовуваному завдань від простій до складної або від складної до простій. У першому випадку більш інтелектуальні випробовувані більше стомлюються і втрачають мотивацію, оскільки вимушені решть| більше число завдань, чим менш успішні. При другому варіанті пред'явлення завдань менш інтелектуальні випробовувані випробовують стрес неуспіху і вимушені вирішувати більше завдань, чим їх більш інтелектуальні колеги. У цих випадках для ліквідації ефектів послідовності і ефекту наслідку використовують контрбалансування. Сенс її полягає в тому, що порядок пред'явлення різних завдань, стимулів, дій в одній з груп компенсується іншим порядком пред'явлення завдань в іншій групі. Число груп рівне числу розміщень умов проведення експерименту. Зокрема, для 2 градацій потрібно 2 групи, а для 3 різних умов - вже 6 груп.

Контрбалансування застосовується в тих випадках, коли є можливість провести декілька серіїв. Слід лише враховувати, що велике число дослідів може привести до стомлення випробовуваного. Але цей план позмоляет| контролювати ефект послідовності. Спрощення ж плану контрбалансування приводить до появи ефекту послідовності. Проте, контрбалансування не дозволяє повністю контролювати ще один ефект, а саме - вплив зміни порядку пред'явлення завдань на значення залежної змінної. Він називається диференційованим перенесенням: перехід від ситуації 1 (коли вона створюється першою) до ситуації 2 відрізняється від переходу від ситуації 2 (коли вона йде першою) до ситуації 1. Цей ефект приводить до того, що реальні відмінності між двома різними експериментальними ситуаціями при реєстрації преувеличиются|.

Отже, техніка контрбалансування полягає в тому, що кожен випробовуваний отримує більш ніж один варіант дії (АВ або ВА) і ефект послідовності цілеспрямовано розподіляється на всі експериментальні умови.

5. Рандомізація. Рандомізацією називається процедура, яка гарантує рівну можливість кожному членові популяції стати учасником експерименту. Кожному з членів вибірки привласнюється порядковий номер, а вибір випробовуваних в експериментальну і контрольну групи проводиться за допомогою таблиці випадкових чисел. Рандомізація є способом контролю змінних, тому для експериментатора це надійний варіант згладжування впливу зовнішніх змінних на різні групи випробовуваних.

Рандомізація застосовується в двох випадках: 1) коли відомо, як управляти зовнішніми змінними в експериментальній ситуації, проте у нас немає можливості застосувати одну з попередньої техніки контролю; 2) коли ми припускає оперувати якій-небудь зовнішній змінній в експериментальній ситуації, проте не можемо її специфікувати і не можемо застосувати іншу техніку.

Якщо припустити, що значення додаткової змінної (змінних) підкоряється імовірнісним законам (наприклад, описується нормальним розподілом), то до складу експериментальної групи і контрольних груп увійде вибірка, яка має ті ж рівні додаткових змінних, як і генеральна сукупність.

На думку багатьох фахівців, зокрема Д.Кемпбелла, зрівнювання груп за допомогою процедура рандомізації є єдино надійним способом елімінації влияни| зовнішніх (додаткових) змінних на залежну змінну. Він визначає рандомізацію як універсальний спосіб зрівнювання груп перед експериментальною дією. Інші способи, наприклад, метод попарного порівняння (про нього мова йде в іншому розділі книги), характеризуються ним як малонадійні і такі, що ведуть до невалидным| виводів.

Ці прийоми, зрозуміло, не дозволяють повністю уникнути дій з боку “інших” змінних, проте їх виконання є своєрідною профілактичною процедурою: миття рук перед їжею не дає 100% гарантій від захворювання дизентерією, але істотно знижує вірогідність захворювання.


26, 27. Генеральна сукупність та експ. вибірка. Спеифікаконструювання груп досліджуваних.

Всю сукупність потенційних випробовуваних, які можуть бути об'єктами даного психологічного дослідження, позначають як популяцію або генеральну сукупність. Безліч людей або тварин, що беруть участь в дослідженні, називають вибіркою. Склад експериментальної вибірки повинен моделювати, представляти (репрезентувати) генеральну сукупність, оскільки виводи, що отримуються в експерименті розповсюджуються на всіх членів популяції, а не тільки на представників експериментальної вибірки.

Вибір популяції залежить від цілей дослідження. Фахівець з психогенетики вибирає як випробовуваних монозиготных| і дизиготных| близнят, а також їх батьків, дідусів і бабусь. Медичний психолог при вивченні агресивної поведінки осіб з синдромом посттравматичного стресу проводить дослідження на вибірці з популяції ветеранів афганської війни. Дослідник закономірностей оперантного навчення проводить експерименти на вибірці щурів.

Все потенційні випробовувані характеризуються різним підлогою, віком, соціальним положенням, рівнем освіти, здоров'ям і так далі Крім того, вони володіють різними індивідуально-психологічними особливостями, наприклад, різними рівнями інтелекту, нейротизма|, агресивності. Для того, щоб вибірка представляла генеральну сукупність, потенційним випробовуваним повинні бути надані рівні шанси стати реальними випробовуваними. Техніка рандомізації полягає в тому, що всім представникам совокуности| привласнюється індекс, а потім проводиться випадковий вибір в групу необхідної чисельності для участі в експерименті. В цьому випадку ми маємо 3 групи: 1) всю генеральну сукупність; 2) групу рандомізації, з якої проводиться відбір; 3) експериментальну рандомізовану вибірку.

Одна з вимог до вибірки - репрезентативність. Вибірка винна якісно і чисельно представляти генеральну сукупність, основні типи потенційних випробовуваних, що існують в популяції. Випробовувані повинні бути правильно розподілені по експериментальній і контрольним групам, щоб всі групи були еквівалентними. Існує безліч конкретних прийомів, які будуть розглянуті у відповідному розділі.

Крім того, дослідник розподіляє групи щодо різних умов експерименту так, щоб контролювати або враховувати можливі ефекти послідовності, диференційованого перенесення і ін.

29. Поняття виміру в психології. Специфіка шкалювання. Види шкал вимірів.

Вимірювання може бути самостійним дослідницьким методом, але може виступати як компонент цілісної процедури експерименту.

Як самостійний метод він служить для виявлення індивідуальних відмінностей поведінки і віддзеркалення навколишнього світу людьми, також для дослідження адекватності віддзеркалення (традиційне завдання психофізики) і структури індивідуального досвіду.

Вимірювання включається в контекст експерименту як метод реєстрації стану об'єкту дослідження і, відповідно, зміни цього стану у відповідь на експериментальну дію.

Дослідження, що проводяться за планом тимчасових проб, часто зводяться лише до вимірювань особливостей поведінки випробовуваних через різні проміжки часу. Час виступає в цьому випадку як єдина змінна, що впливає на об'єкт.

На основі теорії вимірювання будуються психологічні тести. Тест по суті є скороченим за часом і спрощеною процедурою психологічного вимірювання, вживаний для вирішення практичних (іноді - дослідницьких) завдань.

У психології розрізняють 3 основних процедури психологічного вимірювання. Підставою для розрізнення є об'єкт вимірювання. По-перше, психолог може вимірювати особливості поведінки людини для того, щоб визначити, чим одна людина відрізняється від іншого з погляду вираженості тих або інших властивостей, наявності того або іншого психічного стану, або для віднесення його особи до того або іншого типу. Психолог, вимірюючи особливості поведінки, визначає схожість або відмінності людей. Психологічне вимірювання стає вимірюванням випробовуваних.

По-друге, дослідник може використовувати вимірювання як завдання випробовуваного, в ході виконання якої випробовуваний вимірює (класифікує, ранжирує, оцінює і тому подібне) зовнішні об'єкти: інших людей, стимули або предмети зовнішнього світу, свої власні стани. Часто ця процедура виявляється вимірюванням стимулів. Поняття “стимул” використовується в широкому сенсі, а не у вузько психофізичному або поведінковому. Під стимулом розуміється будь-який шкалируемый| об'єкт.

По-третє, існує процедура так званого сумісного вимірювання або сумісного шкалирования| стимулів і людей. При цьому передбачається, що “стимули” і “випробовувані” можуть бути розташовані на одній осі. Поведінка випробовуваного розглядається як прояв взаємодії особи і ситуації. Подібна процедура застосовується при тестуванні знань і завдань по Кумбсу, Гуттману або Рашу. Ця вимірювальна техніка буде розглянута в подальшому викладі.

Зовні процедура психологічного вимірювання нічим не відрізняється від процедури психологічного експерименту. Більш того, в психологічній дослідницькій практиці слова “вимірювання” і “експеримент” часто використовуються як синоніми. Проте при проведенні психологічного експерименту нас цікавлять причинні зв'язки між змінними, а результатом психологічного вимірювання є всього лише віднесення випробовуваного або оцінюваного випробовуваним об'єкту до того або іншого класу, точки шкали або простору ознак.

У строгому сенсі слова психологічним вимірюванням можна назвати лише вимірювання поведінки випробовуваних, тобто вимірювання в першому значенні цього терміну.

Психологічне вимірювання стимулів є завданням, яке виконує не експериментатор, а випробовуваний в ході звичайного психологічного (точніше - психофізичного) експерименту. В цьому випадку вимірювання використовується тільки як методичний прийом, разом з іншими методичними прийомами, вживаними психологами в дослідженнях, випробовуваний же “грає роль” вимірювального приладу. Але оскільки результати такого роду “вимірювань” інтерпретуються на основі тієї ж моделі змін, а обробляється із застосуванням тих же математичних процедур, що і результати вимірювання поведінки випробовуваних, в психології прийнято вживати поняття психологічне вимірювання в двох різних сенсах.

Процедура психологічного вимірювання складається з ряду етапів, аналогічних етапам експериментального дослідження.

Основою психологічних вимірювань є математична теорія вимірювань - розділ психології, що інтенсивно розвивався паралельно і в тісній взаємодії з розвитком процедур психологічного вимірювання. Сьогодні це - найбільший розділ математичної психології.

Вимірювальна шкала - основне поняття, введене в психологію в 1956 р. С.С.Стівенсом, і його трактування шкали до цієї пори використовується в науковій літературі.

Отже, приписание| чисел об'єктам створює шкалу. Створення шкали можливе оскільки існує ізоморфізм формальних систем і систем дій, які можна проводити над реальними об'єктами.

Розрізняють декілька типів таких систем і, відповідно, декілька типів шкал. Операції, а саме - способи вимірювання об'єктів, задають тип шкаолы|. Шкала, в| свою чергу, характеризується видом перетворень, які можуть бути застосовані до результатів вимірювання. Якщо не дотримувати це правило, то структура шкали буде порушена, а дані вимірювання не можна осмислено інтерпретувати.

Тип шкали однозначно визначає сукупність статистичних методів, які можуть бути застосовані для обробки даних вимірювання.

Шкала (лат. scala| - сходи) в буквальному значенні є вимірювальний інструмент.

Існують наступні основні типи шкал: найменувань, порядку, інтервалів, відносин. Ряд фахівців виділяє також абсолютну шкалу і шкалу різниць.

31, 32, 34. Види кореляційних зв’язків. Контроль в кореляційних дослідженнях.

Термін кореляційне дослідження використовується в спеціальному значенні: в цих дослідженнях ніколи не заторкується причинно-наслідкові відношення. Кореляційні дослідження безпосередньо спрямовані на пошук взаємозв’язку між 2 змінними. 2 змінні повязанні між собою в більшій мірі, ніж це можна очікувати при випадковому спів падінні.

Гіпотези, що перевіряються при кореляційних дослідженнях, - це гіпотези про зв’язки. В них стверджується, що одна змінна певним чином повязанна із змінами іншої змінної, але не передбачає існування відношення причина- наслідок.

Варіата – це змінна в кореляційному дослідженні, зміни якої можна вимірювати, але якою не можна керувати.Види кореляційних зв’язків:

1)за спрямованістю:

- позитивні(прямі): зріст рівня одної змінної супроводжується зростанням рівня іншої змінної і навпаки

- негативні( зворотні): зріст рівня однієї змінної супроводжується зниженням рівня іншої змінної.

2) за тіснотою зв’язку:

- повна(досконала): коефіцієнт кореляції=1,=-1- повна константна взаємозалежність між змінними.

- нульова- =0

- часткова: дуже слабкий зв'язок від -0.2 до 0.2

невисока кореляція від 0.2 до 0.4 і від -0.2 до -0.4

явно виражена кореляція від 0.4 до 0.6 і від -0.4 до -0.6

висока кореляція від 0.6 до 0.8 і від -0.6 до -0.8

дуже висока від 0.8 до 1 і від -0.8 до -1

3) за формою:

- лінійні – рівномірна зміна одного показника супроводжується рівномірною зміною іншого

- нелінійні – приклад: закон Йеркса- Додсона

4) за причиною появи:

- випадковий зв'язок – артефакт на, помилкова кореляція, причиною її є ненадійність даних

- кореляція обумовлена 3 змінною, невиміряною в ході дослідження

- кореляція обумовлена неоднорідністю вибірки

5) залежно від етапів дослідження(застосовується в лонгітюдних кореляційних дослідженнях):

- синхронні

- аутосинхронні

- перехресно- відстрочені.

Лонгітюдне кореляційне дослідження – серія окремих замірів через певні проміжки часу і пошук зв’язків.

  1. Синхронні – зв’язки між різними змінними, виміряними одночасно на одному етарі дослідження на одних і тих же об’єктах.

  2. Уатохтонні – кореляція результатів виміру однієї і тієї ж змінної, але на в різні проміжки часу.

  3. Перехресно-відсторонені – зв'язок між різними змінними, що вимірюється на одних і тих же об’єктах, але в різні проміжки часу, тобто на різних етапах дослідження: одна – на першому етапі, друга – на другому.

Дія причинно-наслідкового зв’язку в 2 напрямках називається проблемною спрямованістю. В кореляційних дослідженнях проблемну спрямованість можна розв’язати за допомогою процедури перехресно-відстороненої кореляції. Сутність процедури: « змінні вимірюються на одних об’єктах декілька разів через один і той же проміжок часу. А є більш сильною причиною В, ніж навпаки і є збереження причинно-наслідкових зв’язків в часі тоді, коли коефіцієнт кореляції А1В2 буде більшим, ніж коефіцієнт кореляції А2В1.

35. Статистичні гіпотези та їх види.

Експериментальна гіпотеза перетвориться в статистичну. Можливі типів статистичних гіпотез в експериментальному дослідженні не багато: а) гіпотеза про схожість або відмінність два і більш за групи; б) гіпотеза про взаємодію незалежних змінних; у) гіпотеза про статистичний зв'язок незалежних і залежних змінних; г) гіпотеза про структуру латентних змінних (більш відноситься до кореляційного дослідження).

39. Специфіка експериментальних парадигм.

Парадигма - це загальновизнаний еталон, приклад наукового дослідження, що включає закон, теорію, їх практичне застосування, метод, устаткування і ін. Це правила і стандарти наукової діяльності, прийняті в науковому співтоваристві на сьогоднішній день, до чергової наукової революції, яка ламає стару парадигму і ставить на її місце нову.

Існування парадигми є ознакою зрілості науки або окремої наукової дисципліни. У науковій психології становлення парадигми визначене роботами В.Вундта і його наукової школи. Узявши за зразок природничонауковий експеримент, психологи кінця XIX - почала ХХ століття перенесли основні вимоги до експериментального методу на грунт психології. І до цих пір, які б претензії не висувалися критиками лабораторного експерименту, на принципи організації природничонаукового дослідження орієнтуються психологи, якщо вони прагнуть бути науковцями. На основі цих принципів проводяться дисертаційні дослідження, пишуться наукові звіти, статті і монографії.

40. Доекспериментальні плани.

Доекспериментальні плани – дослідження, які проводяться за схемами, що не враховують вимог до планів класичних, істинних досліджень. Причина – незнання цих вимог чи неможливість їх врахування при проведенні реального дослідження в конкретних умовах. В практиці наукових досліджень їх потрібно уникати.

Існують 3 основні до експериментальні плани:

  1. дослідження одиничного випадку – дуже поганий план, не має контрольної групи, внутрішня та зовнішня валідності погані, немає контролю НЗ та зовнішніх змінних

експ Х О

  1. план з попереднім та ітоговим тестуванням однієї групи

експ. О Х О

немає контрольної групи, внутрішня і зовнішня валідності погані, можна проконтролювати 2 зовнішні змінні: склад групи і вибування

3)план для 2 нееквівалентних груп з виміром після впливу

Експ Х О

Контр О

Низька зовнішня і внутрішня валідності, нееквівалентність груп, особливо значна загроза з боку природного розвитку: немає матеріалу для порівняння стану досліджуваних на даний момент з їх початковим станом. Але частково можна проконтролювати вплив факторів: фон, інструментальна погрішність, регресія. Цей доексрп план поширений в практиці Для порівняння результатів контрольної і експ груп використовують t-критерій Стьюдента.

41. Плани «істинного» експериментального дослідження.

3 основні:

1) план для 2 рандомізованих груп з тестуванням(виміром) після впливу

Експ R Х О

Контр R О

Автор Фішер. Якщо необхідно перевірити вплив зовнішньої змінної на ЗЗ, то використовують декілька контрольних груп.

Характеризується дуже хорошою внутрішньою валідністю, стосовно зовнішньої валідності можливі ускладнення за 2 факторами: взаємодія складу груп і Х-впливу(примусово чи довільно), реакція досліджуваних на експеримент. Якщо використовується декілька рівнів експериментального Х-впливу, то й використовується декілька експериментальних груп.

2) план для 2 рандомізованих груп з попереднім та стоговим тестуванням

Експ R О1 Х О2

Контр R О3 О4

Порівняння показників здійснюється за 3 напрямками. Гіпотезу про значимий вплив НЗ на ЗЗ можна прийняти в тому випадку, якщо виконуються 3 умови:

  1. відмінності між О1 таО2 є значимі, достовірні, якщо Р< 0.05

  2. відмінності між О2 таО4 повинні бути значимі, Р<0.05

  3. відмінності між О3 та О4 не повинні бути значимі, Р>0.05

використовують в формулюючи експериментах, в яких в гіпотезі є прогноз стосовно зміни певних психологічних властивостей індивіда. Даний план характеризується дуже високою внутрішньою валідністю, стосовно зовнішньої валідності є ускладнення за 2 факторами: взаємодія складу груп і Х-впливу, реакція досліджуваних на експеримент., значна загроза з боку зовнішньої валідності може бути по одному фактору: взаємодія тестування і Х-впливу. Вирішення – повторити дослідження на інших досліджуваних. Рекомендація:

  1. необхідно враховувати внутрішньо групові події

  2. забезпечити одночасність виміру показників в експериментальній та контрольній групах

  3. здійснювати рандомізацію порядку тестування

3)план Соломона(1949)

Експ 1 R О1 Х О2

Конрт 1 R О3 О4

Експ 2 R Х О5

Конр 2 R О6

Експериментальний ефект від впливу виявляється 4 основними напрямками:

1)відмінність між О1 та О2 повинні бути значимі , Р< 0.05

2)О2 та О4 значимі, Р<0.05

3)О5 та О6 значимі, РБ0.05

4)О3 та О5 значимі, Р<0.05

Стосовно внутрішньої валідності план дуже хороший, тобто дозволяє проконтролювати всі фактори, які загрожують внутрішній валідності. Стосовно зовнішньої валідності добре контролюється ефект взаємодії тестування і Х-впливу, можливі ускладнення по 2 факторах: взаємодії складу груп Х- впливу, реакції дослідження на експеримент. Можна здійснити додаткове порівнанняО6 та О1, О6 та О3, що дає можливість зясувати особливості комбінаторного впливу факторів природного розвитку та фону на ЗЗ.

48. «Нестинг» як варіант факторної схеми експеримента.

«Нестинг» - це варіант факторного плану експерименту, де змінні вкладені одна в одну, тобто характеризують одні умови чи одних і тих же досліджуваних. Нестинг в перекладі означає набір однорідних об’єктів в середині більш крупних одиниць.

Приклад: Змінна «вчитель»

Чоловік жінка

1 2 1 2

Змінна «метод навчання»

В нестингу виключають деякі взаємодії змінних( їх не можна розрахувати). Дослідження проходять через деякі, а не всі режими експерименту.

45, 46, 47. Факторний експеримент. Специфіка гіпотез.

Сьогодні факторні плани найбільш поширені в психології. Застосовуються коли необхідно перевірити гіпотези про зв'язок між змінними.

Для того, щоб визначити вплив 2 чи більше НЗ на ЗЗ, використовують факторні плани експеримента:2*2.

НЗ1:А1,А2

НЗ2:В1,В2

В1 В2

А1 А1В1 А1В2

А2 А2В1 А2В2

Також рідше використовуються інші версії факторного плану, а саме: 3*2, 3*3. План 3*2 застосовується тоді, коли потрібно встановити вид залежності однієї ЗЗ від однієї НЗ, а одна із НЗ представлена дихотомічним параметром. Варіант плана 3*3 застосовується в тому випадку, якщо обидві НЗ мають декілька рівнів і є можливість виявити види зв’язку ЗЗ від НЗ.

Плани, що використовуються для дослідження іпливу більше 2 НЗ, застосовуються рідко. Для 3 змінних вони мають загальний вигляд: L*M*N. Частіше всього застосовується 2*2*2: « 3 НЗ – 2 рівні»

В факторному експерименті ЗЗ може бути одною, і його не слід змішувати з багатомірним. 2 НЗ може вводитись з метою контролю змінних, уточнення психічних механізмів, які стоять за змінними ЗЗ. ФЕ переважно використовує складні комбіновані гіпотези:

Якщо Х1, Х2, Х3,…,Хn,то У зміниться наступним чином

В гіпотезах перевіряється окремий вплив кожної НЗ на ЗЗ(ОРД – основний результат дії), ефект взаємодії факторів і їх вплив на ЗЗ.

Факторні експ застосовуються тоді, коли необхідно провірити складні гіпотези про взаємозв’язок між перемінними. Загальний вид подібної гіпотези: «Якщо А1, А2,…, Аn, то В». Такі гіпотези називаються комплексними, комбінованими. Вфакторному експ провіряються одночасно 2 види гіпотез:


51, 52. Квазі експериментальні плани: Експеримент за планом часових серій.

Квазі експериментальний експ – дослідження, де експериментатор відмовляється від повного контролю за змінними через його нездійсненність за об’єктивними причинами. Стенлі, Кемпбелл. НЗ обираються з природного середовища, передбачає відсутність контрольної групи.

Експеримент за планом часових серій.

Сутність плану: дослідник здійснює серію періодичних замірів показників ЗЗ на групі чи на індивіді з введенням експериментального впливу в середині серії.

Експ О1 О2 О3 О4 Х О5 О6 О7 О8

На експериментальний ефект вказує порушення безперервності результатів виміру.

Стосовно внутрішньої валідності досить добре контролюються всі фактори, крім фону. Можливі ускладнення з фактором інструментальної погрішності. З метою контролю фонових подій:

      1. необхідно забезпечити експериментальну ізоляцію досліджуваних

      2. пропонується проводити експ в різні пори року з врахуванням погодних умов, освітлення тощо.

Стосовно зовнішньої валідності – низька. Результати специфічні для даної особливості вибірки і не є типовими для генеральної сукупності. Рекомендація: для досягнення достовірних надійних висновків необхідно забезпечити якомога більше часових серій стосовно однієї групи, збільшити кількість груп досліджуваних.

Дослідник використовує еквівалентні часові вибірки ситуацій,в одній з яких Х-вплив має місце, а в іншій – ні., або наявні декілька рівнів Х-впливів.

Експ Х1О Х2О Х1ОХ2О

Олпотр, Сорроків.

Рекомендація: застосовувати великі репрезентативні еквівалентні рандомізовані вибірки часових інтервалів.

Стосовно внутрішньої валідності план дуже хороший, всі фактори оптимально контролюються. Зовнішня валідність низька. Результати є особливостями даної вибірки і не є типовими для генеральної сукупності. Особливо слабке місце за фактором реакція досліджуваних на експеримент. Рекомендація:

  1. використовувати латинські квадрати, збалансовані латинські квадрати

  2. збільшити кількість груп

  3. повторити дослідження.

75. Специфіка архівного дослідження. Сутність контент-аналізу.

“Архівний метод”

У американській науковій літературі прийнятий термін “архівний метод” для таких досліджень, проводячи які психолог не вимірює і не спостерігає актуальну поведінку випробовуваного, а проводить аналіз щоденників і заміток, архівних матеріалів, продуктів трудової, учбової або творчої діяльності і так далі Вітчизняні психологи використовують інший термін для позначення цього методу(“аналіз продуктів діяльності” або праксиметрический| метод)

Дослідник може проводити дослідження текстів, наочних продуктів діяльності з різними цілями. По цілях і конкретних прийомах реалізації “архівного методу” виділяють його різновиди.

- Біографічний метод, в ході якого вивчаються особливості життєвого шляху однієї особи або групи людей.

- Контент-аналіз є одним з найбільш розроблених і строгих методів аналізу документів. Дослідник виділяє одиниці змісту і квантифицирует| отримані дані. Цей метод широко поширений не тільки в психології, але і в інших соціальних науках. Особливо часто він використовується в політичній психології, психології реклами і комунікації. Розробка методу контент-анализа| пов'язана з іменами Г.Лассуела, Ч.Осгуда і Б.Берельсона. Стандартними одиницями при аналізі тексту в контент-анализе| є: 1) слово (термін, символ), 2) думка або закінчена думка, 3) тема, 4) персонаж, 5) автор і 6) цілісне повідомлення. Кожна одиниця розглядається в контексті більш загальної структури.

Існує декілька способів обробки даних контент-анализа|. Простим є виявлення частоти появи тих або інших одиниць в тексті і обчислення відповідних мерів. Дослідник може зіставляти частоту появи тих або інших одиниць в різних текстах, визначати зміну частоти появи одиниць від початку повідомлення до кінця повідомлення і так далі Обчислюються “коефіцієнти нестійкості” тієї, що зустрічається, або “питомі ваги” тих або інших одиниць. Другий тип аналізу - побудова матриць сумісних появ одиниць контент-анализа| в текстах. При цьому, наприклад, реєструються частоти тієї, що незалежної зустрічається одиниць А і У в різних повідомленнях. Обчислюється умовна (теоретична) вірогідність тієї, що сумісної зустрічається, рівна Р (АВ) = Р (А) х Р(В). Потім реєструється частота сумісної появи цих двох одиниць в одному повідомленні. Порівняння емпіричної частоти сумісної появи двох одиниць з теоретичною (умовною) вірогідністю їх зустрічі дає інформацію про невипадковість або випадковість їх появи в текстах.

Можна порівнювати і матрицю тієї, що емпіричної зустрічається різних одиниць з теоретичною матрицею. Процедура запропонована Ч.Осгудом і широко використовується в психології комунікації і пропаганди.

Контент-аналіз застосовується при аналізі результатів застосування проективных| тестів, матеріалів бесіди і так далі Не дивлячись на величезну процедуру, контент|-аналіз має масу достоїнств: немає ефекту дії дослідника на поведінку випробовуваних, дані контент-анализа| перевірені на надійність, контент|-аналіз можна застосовувати для аналізу історичних документів і так далі

Контент-аналіз останніми роками придбав “друге дихання” у зв'язку з розвитком психосемантики, методів багатовимірного аналізу даних і застосування ЕОМ для дослідження великих масивів інформації.

- Аналіз продуктів діяльності - метод, широко поширений в історичній психології, а також в антропопсихологии| і в психології творчості. Для психології творчості він є одним з основних, оскільки особливість творчого продукту якраз і полягає в його унікальності.

Аналіз продуктів діяльності надає важливий матеріал для клінічних психологів: при певних захворюваннях (шизофренія, маніакально-депресивному психозі і так далі) різко змінюється характер продуктивності, що виявляється в особливостях текстів, малюнків, виробів хворих.

- Проективний метод є методом “проміжним” за своїм статусом між психологічним вимірюванням (тестуванням) і аналізом продуктів діяльності. Процедура застосування будь-якої проективной| методики така ж, як і процедура застосування будь-якого іншого психологічного тесту. Випробовуваному дається інструкція виконати певне завдання: намалювати картину, скласти розповідь по малюнку, доповнити пропозицію. Експериментатор управляє його діями, тобто веде бесіду, пред'являє завдання в певній послідовності і так далі Але на відміну від традиційного тестування, акцент переноситься на процедуру аналізу і інтерпретації продуктів діяльності випробовуваних. Згідно класифікації Л.Френка(1939), проективных| методик вивчення продуктів творчості не так вже і багато: тест “Малюнок будинку”, тест Гудінаф і Маховер (фігура людини), тест “Малюнок дерева” і так далі Але в тій чи іншій мірі аналіз продуктів діяльності присутній і при інтерпретації результатів інших проективных| тестів. До їх числа можна віднести ТАТ, тест Розенцвейга, тест чорнильних плям, аналіз почерку і так далі

Всі проективные| тести зближує набір ознак:

1) невизначеність матеріалу або інструкції до завдання;

2) “відвертість” безлічі потенційних відповідей - приймаються всі реакції випробовуваного;

3) атмосфера доброзичливості і відсутність оцінного відношення з боку експериментатора;

4) вимірювання не психічної функції, а модусу особи в її відносинах з соціальним середовищем.

Інші шкали

а) Дихотомічна класифікація часто розглядається як варіант шкали найменувань. Це вірно за винятком одного випадку, коди ми вимірюємо властивість, що має всього лише два рівні вираженості: є - ні - так звана “точкова властивість”. Прикладів таких властивість багато: наявність або відсутність у випробовуваного якої-небудь спадкової хвороби (дальтонізм, хвороба Дауна, гемофілія і ін.), наявність або відсутність абсолютного слуху і ін. В цьому випадку дослідник має право проводити оцифрування даних, привласнюючи кожному їх типів цифру 1 або 0 і працювати з цими даними, як із значеннями шкали інтервалів.

В ряде пособий неверно утверждается, что шкала наименований различает предметы по проявлению свойства, но не различает их по уровню проявления свойства. Шкала наименований вообще не основана на понятии “свойство”, которое вводится лишь начиная со шкалы порядка, а базируется на представлении о “типе” - множестве эквивалентных объектов. Для того. чтобы ввести понятие “свойство”, требуется ввести отношения не между объектами, а между классами (типами) эквивалентных объектов (которые, конечно, могут содержать и всего лишь один объект).

б) Шкала різниць на відміну від шкали відносин не має природного нуля, але має природну масштабну одиницю вимірювання. Їй відповідає аддитивна група дійсних чисел. Класичним прикладом це шкали є історична хронологія. Вона схожа з шкалою інтервалів. Різниця лише в тому, що значення цієї шкали не можна множать| (ділити) на константу. Тому вважається, що шкала різниць єдина з точністю до зрушення. Деякі дослідники вважають, що Ісус Хрістос народився за 4 роки до загальноприйнятого початку нашого християнського літочислення. Зрушення на 4 роки назад нічого не змінить в хронології. Можна використовувати мусульманське літочислення або ж від створення світу. Кому як подобається.

У психології шкала різниць використовується в методиках парних порівнянь.

в) Абсолютна шкала є розвитком шкали відносин і відрізняється від неї тим, що володіє природною одиницею вимірювання. У цьому її схожість з шкалою різниць. Число вирішених завдань (“сирий бал”), якщо завдання еквівалентні, є одним з проявів абсолютної шкали.

У психології абсолютні шкали не використовуються. Дані, отримані за допомогою абсолютної шкали, не перетворяться, шкала тотожна сама собі. Будь-які статистичні заходи допустимі.

г) У літературі, присвяченій проблемам психологічних вимірювань, згадуються і інші типи шкал: ординальная| (порядкова) з природним початком, лаг-интервальная|, впорядкована метрична та інші. Про властивості пордковой| шкали з природним початком згадувалося в даному розділі.

Все написане вище відноситься до одновимірних шкал. Шкали можуть бути і багатовимірними: шкалируемый| ознака в цьому випадку має ненульові проекції на два (або більш) відповідні параметри.. Векторні властивості, на відміну від скалярних, є багатовимірними.

1. Розрызнення понять "метод", "методика", "методологыя"
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации