Гончар Л.А. Організація торгівлі - файл n1.doc

приобрести
Гончар Л.А. Організація торгівлі
скачать (143.1 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc744kb.12.12.2005 16:14скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n1.doc

  1   2   3   4   5   6
Рецензент:

В.А. Павлова, кандидат економічних наук

Гончар Л.А.

Організація торгівлі: Конспект лекцій. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2004. – 120 с.

Важливе місце у системі підготовки студентів, які присвятять свою діяльність торгівлі, займає така дисципліна, як «Організація торгівлі». Без належного оволодіння нею неможливо створити сучасну систему торговельного обслуговування покупців, в якій би споживач був головною дійовою особою ринку, тому й існує необхідність видання даного конспекту лекцій.

Основна мета конспекту лекцій з дисципліни «Організація торгівлі» є формування у студентів глибоких теоретичних знань про механізм процесів доведення товарів від виробництва до споживача, шляхи підвищення ефективності цього процесу на всіх його етапах, ітенсифікацію окремих та загальних торговельно-технологічних операцій.

ББК

© Л.А. Гончар, 2004

© Дніпропетровський університет

економіки та права, 2004

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ


План

1. Соціальна структура сфери торгівлі.

2. Прості організаційно-правові форми підприємств торгівлі.

3. Складні організаційно-правові форми підприємств торгівлі.

4. Класифікація та характеристика підприємств торгівлі.

1. Соціальна структура сфери торгівлі

Багатоукладність економіки обумовлює розвиток і функціонування різноманітних соціальних форм торгівлі. На основі власності можна виділити такі форми: державна, колективна та приватна.

Державна – заснована на державній формі власності, а її роздріб­на й оптова мережа розміщена в містах, тобто вона обслуговує переважно міське населення.

Колективна – в останні роки набула прискореного розвитку, соціально-економічною базою є колективна власність, яка неоднорід­на за типами і видами. До колективних підприємств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, різні асоціації, об’єднання.

Характерною особливістю колективної форми торгівлі є широкомасштабність і стабільність.

Приватна – фундаментом цієї форми є приватна власність і підприємницька ініціатива. Для приватної торгівлі характерні постій­на диверсифікація, висока культура і якість обслуговування, максимальна наближеність до покупців. Водночас ця форма торгівлі супро­воджується постійним ризиком банкрутства.

Таким чином, на сучасному етапі в соціальному плані торгівля представлена трьома формами: державною, колективною і приватною. Але характер і тенденції їх розвитку різновекторні (табл. 1.1).

Аналіз наведених у таблиці даних показує, що державна форма скорочується. При цьому насамперед скорочуються обсяги товаро­обігу, які досягли критичної межі. Навіть у розвинених країнах частка державної торгівлі становить 12–15%. Надмірно зростає частка колективної форми. Її оптимальні межі повинні дорівнювати 70–75%. Що ж до приватних форм, то вона має стабілізуватися.

Таблиця 1.1

Динаміка розвитку соціальних форм торгівлі в Україні


Значні перспективи розвитку розкриваються в Україні для торгівлі, заснованої на власності іноземних фірм. Серед об’єктів з іноземним капіталом переважають роздрібні підприємства.

Підсумовуючи характеристику соціальних форм торгівлі, можна констатувати, що вони відповідають багатоукладності економіки, але в перехідний період оптимальності їхніх пропорцій ще не досягнуто.

2. Прості організаційно-правові форми підприємств торгівлі

Багатоукладна економіка створює умови для організації юридичних осіб різноманітних організаційно-правових форм, які можна поділити на прості і складні. До простих можна віднести: підприємство, господарське товариство, акціонерне товариство, кооператив.

Підприємство – самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи. Залежно від форми власності підприємства бувають індивідуальні, сімейні, приватні, колективні, унітарні, дочірні, спільні.

Господарське товариство – це господарюючий суб’єкт, юридична особа, утворена на засадах угоди юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання майна та капіталу. До господарських товариств, що діють на принципах партнерства, можна віднести: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, командитне товариство.

Акціонерне товариство – має статутний фонд, поділений на пев­ну кількість акцій рівної номінальної вартості. Засновниками і ак­ціонерами можуть бути юридичні і фізичні особи. Усі вони несуть майнову відповідальність у межах внесеного вкладу. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (ВАТ) і закриті (ЗAT).

Кооператив – це автономна асоціація осіб, які добровільно об’єд­налися з метою задоволення економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою підприємства, що перебуває у спільному володінні і управляється демократично. Членами кооперативу виступають фізичні особи. Вони вносять обов’язкові внески, а за бажанням – і додаткові.

3. Складні організаційно-правові форми підприємств торгівлі

Підприємства, кооперативи, товариства мають право об’єднати діяльність у межах більш складних формувань: корпорацій, консор­ціумів, концернів. При цьому члени об’єднань зберігають юридичну самостійність. Більшість об’єднань діють на основі статуту. Вони визнані юридичними особами. У сфері торгівлі функціонують такі об’єд­нання:

– Асоціація – це договірне об’єднання учасників з метою координації торговельної діяльності. Асоціація діє на основі Положення і не має права втручатися у діяльність будь-якого учасника.

– Корпорація – це договірне об’єднання, але на відміну від асоціа­ції її учасники делегують окремі повноваження управління корпорацією для централізованого регулювання діяльності кожного учасника.

– Консорціум – створюється як тимчасове статутне формування для вирішення широкомасштабної проблеми. До консорціуму залучається промисловий, банківський і торговельний капітал. Учасниками консорціуму є юридичні особи.

– Концерн – належить до жорстких об’єднань підприємств промисловості, торгівлі, транспорту, банків на основі повної фінансової залежності від головного підприємства і централізації ресурсів.

– Спілка кооперативів – це добровільне об’єднання споживчих товариств, виробничих, сервісних кооперативів у спілки за терито­ріально-галузевим принципом. Для спілок характерне об’єднання кооперативів одного профілю. Спілки бувають районні, міжрайонні, обласні, всеукраїнські. Спілки керуються у своїй діяльності тим же кооперативним принципом, що і кооперативи.

У світовій практиці існують також складні форми – це трести, синдикати, холдингові компанії, фінансово-промислові групи, але в Україні вони зустрічаються дуже рідко.

Кожна організаційно-правова форма має свої плюси і мінуси, тому в практичній діяльності їх слід кваліфіковано використовувати для досягнення успіху і послаблення позицій конкурента.

4. Класифікація та характеристика підприємств торгівлі

Для сфери роздрібної торгівлі найбільш характерними є: магазин, аптека, підприємство громадського харчування, підприємство побутового обслуговування, ринок.

У сфері оптової торгівлі типовими є: оптова база, товарні склади, склади-холодильники, оптові продовольчі ринки, оптово-роздрібні підприємства.

У сфері комерційного посередництва господарюючі суб’єкти проходять стадію становлення. При цьому їх коло прискорено розширюється, охоплюючи біржі, аукціони, дистриб’юторів, брокерські фірми, консигнаторів, лізингові компанії.

Характеристика підприємств торгівлі

Магазин – це підприємство роздрібної торгівлі, яке реалізує товари і надає послуги. Магазин займає окрему споруду або приміщення. Для нього характерна наявність торговельної зали, підсобних і допоміжних приміщень.

За своїм правовим статутом магазин може бути юридичною або неюридичною особою. Організаційно-правова форма магазину не обмежується, але найбільш розповсюдженими є підприємство, товариство з обмеженою відповідальністю, філія і дочірнє підприємство.

Аптека – це стаціонарний пункт роздрібного продажу лікувальних засобів і товарів санітарії та гігієни, який займає окреме приміщення і має торговельний зал для покупців, а також інші приміщення функціонального призначення.

Підприємство громадського харчування – включає їдальні, кафе, закусочні, бари, буфети, ресторани, фабрики-кухні. Усі вони займають окремі приміщення або споруди.

Більшість підприємств громадського харчування є юридичними особами.

Підприємство побутового обслуговування – включає стаціонарні центри, салони, майстерні, цехи, які займають окрему споруду або приміщення і відповідно обладнані. Вони надають послуги населенню, пов’язані з ремонтом предметів особистого споживання та домашнього вжитку.

Ринок – це підприємство сфери торгівлі, яке виконує функції надання послуг із забезпеченням умов для здійснення купівлі-продажу продовольчих і непродовольчих товарів за вільними цінами.

Залежно від асортименту товарів ринки поділяються на продовольчі, речові, автомобільні, універсальні, спеціалізовані.

За статутом ринки бувають формальні і неформальні. Формальні ринки є юридичними особами.

Оптова база – майновий комплекс, технологічно оснащений для забезпечення комерційних, торговельно-оперативних та торговельно-технологічних процесів. За призначенням бази поділяються на оптово-збутові, оптово-закупівельні, оптово-торговельні, вихідні, перевалочні тощо.

Найбільш характерна організаційно-правова форма оптової бази – акціонерне товариство або спільне підприємство. Оптові бази займають до 10% роздрібного товарообороту.

Товарні склади – це спеціально пристосовані приміщення для зберігання товарних запасів і формування асортименту товарів. Організаційно-правовий статус дрібнооптових фірм різноманітний, але переважають товариства з обмеженою відповідальністю.

Оптові продовольчі ринки – це структуризовані організаційно-правові форми, основною метою яких є реалізація оптових партій сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки. За товарним профілем вони поділені на ринки худоби, м’яса і м’ясопродуктів; масла, жирів та молокопродуктів; овочів, плодів та продуктів їх переробки; зерна і хлібопродуктів; цукру і кондитерських виробів; техніч­них культур.

За територіальним критерієм ринки поділяються: на сільські, міські, районні і міжрегіональні.

Організаційно-правовою формою ринку, як правило, є акціонерне товариство або господарське товариство.

Оптово-роздрібні підприємства – займають окрему споруду, до якої входять торговельні, складські та допоміжні приміщення. Характерним представником такого підприємства є магазин-склад з купівлі-продажу палива, будматеріалів, лісоматеріалів, габаритних товарів. В організаційно-правовому плані такі підприємства набувають форми господарського товариства або кооперативного підприємства.

Біржа – особливий вид організаційно оформленого і регулярно функціонуючого ринку, де здійснюється торгівля 40–45 видами біржових товарів або цінними паперами. Біржі поділяються на фондові, товарні і товарно-сировинні.

В Україні функціонує 365 бірж, біржовий оборот становить 6,0–6,5 млрд грн на рік. Основна частина вітчизняних бірж є акціонерними товариствами.

Брокерські фірми – це суб’єкти ринку, провідною функцією якого є зведення контрагентів. Брокери виконують разове доручення і діють від імені і за рахунок замовника, вони виконують лише фактичні, а не юридичні дії.

Аукціони – це спеціально організовані ринки, які періодично діють у загальновизнаних торговельних центрах. В Україні аукціонний продаж практикується надзвичайно обмежено: нерухомість, худоба.

Дистриб’ютори – це суб’єкти оптового ринку, які володіють винятковим правом купівлі-продажу товарів конкретної фірми. Дистриб’ютори здійснюють угоди від свого імені і за свій рахунок.

Агентські фірми – виступають як незалежні суб’єкти на ринку товарів і послуг. Вони від імені і за рахунок замовника здійснюють посередництво під час укладення угод або самі укладають угоди, виконуючи як фактичні, так і юридичні дії.

Стопісти – це фірми в країні імпортера, які здійснюють експортно-імпортні операції на основі спеціального договору консигнаційного типу.

Фектори – торговельні посередники, які виконують від імені експортера операції: експортні, кредитні, страхові.

Лізингові фірми – це суб’єкт ринку, основна діяльність якого здавання в довгострокову оренду з викупом (фінансовий лізинг) машин, обладнання, транспортних засобів, комп’ютерної техніки.

Контрольні питання

1. Що являють собою соціальні фірми торгівлі?

2. Які організаційно-правові форми підприємств торгівлі Ви знаєте?

3. Яке місце займають фізичні і юридичні особи на ринку товарів та послуг?

4. В яких секторах ринку розташовані прості і складні організаційно-правові форми?

5. Які характерні суб’єкти на оптовому ринку?

6. Які суб’єкти здійснюють торговельно-посередницьку діяльність?

7. Які суб’єкти торговельної діяльності функціонують у сфері роздрібної торгівлі?

Перспективні технічні напрямКи розвитку та проектування роздрібної торговельної

мережі

План

1. Поняття роздрібної торговельної мережі.

2. Види роздрібної мережі, класифікація підприємств роздрібної торгівлі.

3. Вимоги щодо побудови роздрібної торговельної мережі.

4. Розміщення магазинів у містах і сільській місцевості.

5. Улаштування та основи технологічного планування магазинів.

6. Спеціалізація і типізація торговельної мережі.

1. Поняття роздрібної торговельної мережі

Роздрібна торговельна мережа є сукупність підприємств і торговельних одиниць (магазинів, палаток, ларків), що розміщені і діють на певній території.

Відповідно до законодавчих актів України основною ознакою торговельного підприємства є статус юридичної особи: наявність самостійного балансу, основних і оборотних коштів, здійснення закін­ченого циклу торговельного процесу, починаючи із закупівлі і закін­чуючи продажем товарів з метою одержання прибутку.

До числа торговельних підприємств належать:

– фірми;

– комерційні структури, засновані на приватній або колективній власності;

– великі універсальні і спеціалізовані магазини, що знаходяться на повному господарському розрахунку;

– споживчі товариства;

– роздрібні торговельні об’єднання;

– оптові бази;

– ринки.

Поряд з підприємствами функціонують пункти продажу (торговельні одиниці) – магазини, палатки, кіоски, які входять до складу торговельного підприємства і виконують тільки частину торговельного процесу – продаж товарів. Таким чином, не всі магазини є торговими підприємствами, а об’єднання, споживчі товариства – організаціями.

2. Види роздрібної торговельної мережі, класифікація

підприємств роздрібної торгівлі

З урахуванням особливостей обслуговування населення та характеру здійснення торговельного процесу існують такі види торговельної мережі: стаціонарна, пересувна, посилкова (рис. 2.1).


Рис. 2.1. Види роздрібної торговельної мережі

Основним видом роздрібної торговельної мережі є стаціонарна мережа, до якої належать магазини, дрібнороздрібні торговельні підприємства – павільйони, палатки, кіоски, ятки і мережа торговельних автоматів. На її частку припадає більше 85% загальної кількості торговельних одиниць.

Пересувна мережа представлена двома видами: розвізною і розносною. До розвізної роздрібної торговельної мережі належать автомагазини, автокафе, автоцистерни, лавки-автопричепи, залізничні вагони-лавки та судолавки на морських і річкових судах, а також візки.

Розвізна мережа широко використовується для обслуговування населення віддалених хуторів, малонаселених пунктів та населень, де економічно недоцільно будувати стаціонарні магазини. Розвізна мережа здійснюється в районах новобудов, курортів та місць масового відпочинку під час проведення свят, культурно-масових та спортивних заходів.

Розносну торгівлю здійснюють продавці-реалізатори. Вона використовується під час продажу специфічних товарів – безалкогольних напоїв, морозива, періодичних видань, квітів, сувенірів. При її організації використовують різне торговельно-технологічне обладнання: столики, ятки, прилавки, розноски тощо.

Розносна торгівля знайшла широке застосування в умовах економічної кризи в Україні. Вона розростається на вулицях, в місцях з високою інтенсивністю потоків покупців (метро, театри, стадіони), в центрах мікрорайонів, на зупинках транспорту.

Посилкова торгівля здійснюється великими магазинами, спе­ціалізованими посилковими підприємствами шляхом реалізації замовлених товарів поштовими посилками.

В останні роки набуває розвитку посилкова торгівля з використанням телебачення. Здійснює її «Телемагазин» – програма українського телебачення, яка присвячена рекламі товарів, що пропонуються для реалізації покупцям через відділення зв’язку.

Підприємства посилкової торгівлі можуть мати відділи приймання замовлень. В економічно розвинених країнах Європи відкриті магазини для демонстрації і продажу товарів, збільшується число магазинів, що пропонують для ознайомлення каталоги.

Класифікація підприємств роздрібної торгівлі

1. Залежно від розмірів торговельної площі:

– дрібні магазини;

– середні магазини;

– великі магазини;

– дуже великі магазини.

2. Залежно від форм продажу товарів:

– магазини з індивідуальним обслуговуванням;

– магазини самообслуговування;

– магазини, що реалізують товари за зразками, каталогами.

3. Залежно від типу споруд:

– окремо розташовані;

– суміщені.

4. Залежно від складу основного контингенту покупців:

– магазини, що обслуговують міських жителів;

– магазини, що обслуговують сільських жителів;

5. Залежно від цінового рівня товарів, які реалізуються:

– магазини середнього рівня цін;

– магазини низьких цін;

– елітні магазини з найбільш високим рівнем цін.

6. Залежно від розміщення магазинів на території:

– магазини, розміщені безпосередньо в районах житлової забудови міст;

– магазини, розміщені в місцях загальноміського значення;

– магазини, розміщені в сільській місцевості.

7. Залежно від форм товарної спеціалізації:

– універсальні магазини;

– комбіновані магазини;

– спеціалізовані магазини;

– вузькоспеціалізовані;

– неспеціалізовані.

Класифікація дрібнороздрібної торговельної мережі

1. За місцем організації торгівлі:

– стаціонарна (павільйони, палатки, кіоски);

– пересувна розвізна (автомати, автокафе, авторозвозки);

– пересувна розносна (ятки, столики, розноски).

2. Залежно від асортиментного профілю:

– вузькоспеціалізовані;

– спеціалізовані;

– неспеціалізовані;

– універсальні.

3. Залежно від форм власності:

– державні;

– приватні;

– колективні;

– спільні.

4. Залежно від періодичності функціонування:

– постійно діючі;

– тимчасові (сезонні).

5. Залежно від конструктивних особливостей:

– збірно-розбірна;

– нерозбірна.

3. Вимоги до побудови роздрібної торговельної мережі

Координація діяльності з перспективного розвитку і розміщення підприємств торгівлі покладена на місцеві органи самоврядування. Вони здійснюють контроль за станом і розвитком сфери обслуговування, орієнтують її розвиток на максимальне задоволення попиту споживачів. При цьому враховуються обсяги і темпи розвитку промислового і сільськогосподарського виробництва, транспорту, комунального господарства, грошові прибутки і купівельні фонди населення, аналізуються чисельність населення території місцевих Рад й очікувані його зміни в перспективі.

Перспективні плани розвитку і розміщення підприємств роздрібної мережі повинні бути прерогативою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і служити основною підставою для процесів приватизації, перепрофілювання, розширення торговельної мережі, відведення земельних ділянок під забудову нових торговельних об’єктів.

Подальший розвиток роздрібної торговельної мережі спрямований на створення в регіоні комплексної системи торговельного обслуговування населення, що дозволяє придбати основну масу товарів у зоні проживання.

Істотні зміни в економіці України, які сталися за останні роки, позначилися на напрямках розвитку і розміщення роздрібної торговельної мережі. До загальних вимог побудови роздрібної торговельної мережі належать:

– максимальне наближення магазинів до населення;

– прибуткова робота торговельних підприємств;

– оптимальна забезпеченість населення торговельною мережею;

– раціональна спеціалізація і типізація магазинів.

Максимальне наближення магазинів до покупців викликано необхідністю скорочення витрат часу на придбання товарів. Зниження цих витрат передбачає будівництво торговельних підприємств у безпосередній близькості від місць проживання або роботи покупців.

Оптимальна забезпеченість торговельною мережею, рентабельність торговельної діяльності, раціональна спеціалізація і типізація залежать від раціональності розміщення магазинів на території. При цьому необхідно враховувати чисельність і склад населення, що обслуговується, його грошові прибутки і купівельні фонди, широту асортименту товарів, представлених у магазині, стан матеріально-технічної бази, наявність конкурентів.

4. Розміщення магазинів у містах і сільській місцевості

Розміщення підприємств роздрібної торгівлі здійснюється на основі таких принципів:

1) доступність до покупців;

2) рівномірність розміщення підприємств торгівлі;

3) концентрація торговельної мережі;

4) групове розміщення магазинів на території населеного пункту.

Розміщення торговельної мережі в містах і сільській місцевості має свою специфіку. Міська торговельна система розміщення магазинів повинна враховувати сучасні містобудівні вимоги планування міської території й організації побуту населення.

Функціональна система розміщення підприємств роздрібної торгівлі побудована на розподілі цієї мережі магазинів на підприємства місцевого і загальносільського призначення.

Магазини місцевого призначення забезпечують населення основними продовольчими і непродовольчими товарами повсякденного попиту, які розташовані в житловій зоні міста. Основним типом магазинів місцевого призначення є універсам, супермаркет.

До магазинів загальносільського призначення належать універмаги, універсальні продовольчі магазини типу «Гастроном», окремі спеціалізовані магазини, які обслуговують населення всього міста.

Основою розвитку роздрібної торговельної мережі на селі є створення комплексної системи торговельного обслуговування, яка дозволяла б на місці задовольняти попит населення на товари і послуги.

Розміщення торговельної мережі в сільській місцевості залежить від системи сільського розселення, а також з урахуванням наявних конкуруючих структур, прибутковості торгівлі, мінімізації сукупних витрат часу покупців на придбання товарів, необхідності комплексного підходу до організації торговельного обслуговування населення.

Під час розміщення підприємств необхідно враховувати також асортиментний профіль магазину, чисельність населення, його грошові прибутки, стан транспортних зв’язків.

Розміщення сільської роздрібної торговельної мережі багато в чому залежить від чисельності населення і щільності. Через значну щільність населення радіус дії магазинів може бути скорочений, через недостатню щільність – збільшений. Визначальний вплив на радіус дії магазинів має рентабельна робота торговельних підприємств.

5. Улаштування та основи технологічного планування магазинів

Будівлі та споруди, в яких розміщуються магазини, повинні відповідати таким вимогам:

1) технологічним – улаштування магазину повинно сприяти раціональній організації торговельно-технологічного процесу з використанням сучасної техніки і впровадженням прогресивних форм продажу товарів;

2) архітектурно-будівельним – припускає міцність будівлі, відповідне оформлення фасаду та інтер’єру магазину;

3) економічним – передбачає оптимізацію матеріальних і трудових витрат у процесі будівництва та експлуатації магазину;

4) санітарно-гігієнічним – передбачає наявність системи венти­ляції, опалення, освітлення, водопостачання і каналізації.

Магазин повинен мати комплекс приміщень, необхідних для раціонального функціонування торговельно-технологічного процесу. Сукупність приміщень магазину у відповідному взаємозв’язку становлять його технологічне планування.

За функціональним призначенням приміщення магазину поді­ляють на такі групи: торговельні, для приймання, зберігання та підготовки товарів до продажу, допоміжні, адміністративно-побутові, технічні.

Торговельні приміщення – це торговельні зали, приміщення для приймання та видачі замовлень, зала кафетерію, зала для демонстрації нових товарів, приміщення для надання додаткових послуг.

Приміщення для приймання, зберігання та підготовки товарів до продажу – це приймальні, розвантажувальні, комори для зберігання товарів, охолоджувальні камери для зберігання товарів, приміщення для підготовки товарів до продажу, фасувальні, комплектувальні та експедиції відділу замовлень.

Підсобні приміщення – приміщення для зберігання тари і контейнерів, експедиції щодо постачання товарів у будинок покупця, майстерні з ремонту обладнання та інвентарю, рекламно-оформлювальні майстерні, приміщення для приймання посуду.

Адміністративно-побутові – конторські приміщення, кабінет директора магазину, приміщення для розміщення їдальні або буфету для персоналу магазину, кімната відпочинку, головна каса, гардеробні, душова кімната.

Технічні приміщення – це вентиляційні камери, машинні відділення, телефонний комутатор, камери кондиціонування повітря.

Усі приміщення магазину повинні розташовуватися з урахуванням забезпечення раціонального взаємозв’язку між ними та сприяти максимальній зручності для покупців при виборі та покупці ними товарів.

Санітарно-технічні вимоги щодо улаштування магазину передбачають наявність опалення (водяного, повітряного, електричного та парового); вентиляції (механічної та природної); водопостачання; каналізації та засобів протипожежної безпеки (протипожежні водопроводи, пожежні драбини, засоби протипожежної автоматики і сигналізації).

6. Спеціалізація і типізація торговельної мережі

Спеціалізація – це форма поділу праці між торговельними підприємствами, яка заснована на обмеженні кількості товарних груп, представлених у магазині для продажу з одночасним розширенням асортименту.

Необхідність спеціалізації роздрібних торговельних підприємств – це наслідок постійного розширення асортименту товарів, збільшення їх різновидів, що потребує поділу всієї товарної маси на групи, підгрупи тощо. Основні переваги спеціалізації:

– ефективно використовуються торговельні площі;

– створюються додаткові зручності для покупців у виборі товарів;

– є можливість впроваджувати прогресивні методи продажу товарів;

– глибоко вивчається попит населення на товари, значно розширюється асортимент товарів у межах однієї чи декількох товарних груп;

– асортимент товарів рівномірно розподіляється між магазинами;

– є можливість зосередити торгівлю в обмеженій кількості підприємств торгівлі.

Загальна спеціалізація магазинів сприяє полегшенню праці працівників магазину, зростанню її продуктивності, більш ефективному використанню матеріально-технічної бази торгівлі, позитивно впливає на рівень торговельного обслуговування населення.

Спеціалізація магазинів може здійснюватися за товарним профі­лем, формами торговельного обслуговування, функціональною роллю.

Провідним напрямком спеціалізації роздрібних торговельних підприємств є спеціалізація за товарним профілем, яка передбачає обмеження асортименту товарами окремих груп або видів з одночасним розширенням внутрішньогрупового асортименту.

Групування магазинів за асортиментними ознаками було покладено в основу поділу магазинів:

– на вузькоспеціалізовані («Хліб», «Ковбаси», «Сири»);

– комбіновані («Овочі-фрукти», «Хутра і головні убори»);

– універсальні (універмаги, універсами);

– змішані («Продукти», «Гастроном»).

Спеціалізація за формами торговельного обслуговування являє собою об’єднання у споживчі комплекси товарів з різноманітних груп, призначених для задоволення схожих потреб покупців. Вони створюються за ознакою обслуговування визначного контингенту покупців, за ознакою добору асортиментних позицій, виходячи з особливостей організації побуту («Все для домашнього господарства», «Все для туризму»).

Різновидом спеціалізації торговельної мережі є фірмові магазини. Широкого розвитку набула мережа фірмових магазинів, що реалізують продукцію хлібозаводів, м’ясокомбінатів, пивоварень і молокозаводів, швейних і взуттєвих фабрик, інших підприємств легкої і харчової промисловості.

На рівень спеціалізації торговельної мережі значно впливають характер і розмір платоспроможного попиту населення, кількість покупців, що обслуговуються, ступінь складності асортименту товарів, які реалізуються, розміри торговельних підприємств (товарообіг, площа), місцеві умови розвитку товарообігу.

До 1992 р. розвиток і розміщення підприємств роздрібної торгівлі здійснювалися в централізованому порядку з урахуванням забезпеченості населення торговельною мережею і дотримання середнього радіуса дії магазинів. Поява приватних підприємств призвела до посилення їх самостійності, внаслідок чого чимало підприємств торгівлі і громадського харчування були перепрофільовані, змінили товарний профіль, який існував, що негативно позначилося на спе­ціалізації підприємств торгівлі, рівні торговельного обслуговування населення і призвело до скорочення кількості магазинів.

У зв’язку з цим місцевими органами самоврядування вживаються заходи щодо збереження профілю підприємств торгівлі. Безперебійне забезпечення покупців соціально значущими товарами, зберігання відповідної типізації і спеціалізації є одними з обов’язкових умов договорів купівлі-продажу магазинів, комерційних конкурсів, аукціонів.

Якщо враховувати, що асортиментний профіль магазину покладений в основу спеціалізації магазинів, то типізація і спеціалізація торговельної мережі тісно пов’язані між собою і взаємообумовлені.

Типізація підприємств роздрібної торгівлі – це добір технічно вдосконалених і економічно ефективних типів магазинів, що забезпечують максимальні зручності для покупців і рентабельність роботи підприємств.

Мета типізації – усунення великої кількості різноманітних типів магазинів, спрямоване на уніфікацію торговельної мережі. Типізація дозволяє упорядкувати питання побудови й устаткування магазинів, організації торговельно-технологічних процесів, управління торговельною мережею, оптимізації асортименту.

Основні напрямки типізації торговельної мережі визначаються асортиментною політикою, місцем розташування підприємств торгівлі, торговельною системою, яка обслуговує населення регіону.

У державній торгівлі типізація магазинів, що обслуговують міське населення, відображена в Номенклатурі типів магазинів. Вона включає основні і додаткові типи магазинів з торгівлі продовольчими і непродовольчими товарами.

До основних типів магазинів, які торгують продовольчими товарами, належать універсам (торговельною площею від 400 до 2000 кв. м.); гастроном (400–2000 кв. м.); овочі-фрукти (250–400 кв. м.); риба (250–400 кв. м.) і деякі інші.

Номенклатурою передбачені такі типи непродовольчих магазинів: універмаг (торговельною площею від 1650 до 22000 кв. м.); товари для дітей (650–5600 кв. м.); товари для жінок (650–5600 кв. м.); товари для чоловіків (650–2500 кв. м.); товари для дому (250–1500 кв. м.); культ­товари (250–1000 кв. м.); радіотовари (250–650 кв. м.); книги (250–400 кв. м.).

До додаткових типів магазинів віднесені спеціалізовані й вузькоспеціалізовані магазини.

Конкуренція у сфері торговельного обслуговування потребує інтенсивного залучення до торговельної діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності і суттєвого розширення типової і видової їх різноманітності.
  1   2   3   4   5   6


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации