Реферат - Картографія нового часу та розвиток картографування в Україні - файл n1.doc

Реферат - Картографія нового часу та розвиток картографування в Україні
скачать (254.9 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.doc255kb.01.06.2012 12:32скачать

n1.doc

Вінницький державний педагогічний університет

ім. Михайла Коцюбинського

Природничо-географічний факультет

Кафедра фізичної географії
Індивідуальне науково-дослідне завдання

на тему:

Картографія нового часу та розвиток картографування в Україні.

Вінниця 2011

Зміст

Вступ

1.Картографія нового часу

2. Розвиток картографії в Україні

2.1 Картографічні відомості про Україну до XVII ст.

2.2 Картографія в Україні в нові часи.

2.3 Українська картографія новітніх часів.

Висновок.

Список літератури

Додатки


Вступ
У другій половині XVII — в першій половині XVIII ст. відбувався розпад феодалізму і продовжував розширюватися капіталістичний спосіб виробництва, йшло його технічне, удосконалення, посилювались економічні зв’язки, загострювались протиріччя і виникали все нові колоніальні, національно-визвольні та інші війни. Все це сприяло подальшому зростанню виробництва карт і науковому прогресу картографії. В історичній науці цей період відносять до початку нового часу, коли утворення світового господарства супроводжувалось енергійним розвитком торгівлі, мореплавства і засобів сполучення, які потребували достовірних карт. Нові вимоги не могли бути задоволені при ремісницькому виготовленні карт, характерному для XVII ст. Потрібні були науковий підхід, впровадження нових методів, критичне вивчення й опрацювання джерел, пошуки нових видів карт. Картографічні роботи зайняли помітне місце в діяльності новостворених академій наук — Паризької (1666), Берлінської (1700) і Петербурзької (1724). Вдосконалюються морські карти. Посилюється використання карт для ви­вчення й експлуатації природних ресурсів. Зростає інте­рес до карт з боку армії.


1.Картографія нового часу
У 1609 р. Г. Галілей (1564—1642) винайшов астрономічну трубу, а голландський математик і фізик В. Снелліус (1580—1626) у 1615 р. для визначення довжини земного меридіана скористався методом тріангуляції. Проте зроблені ним вимірювання були неточними через недосконалість кутомірних інструментів. У 1669 р. французький вчений Ж. Пікар удосконалив візуальну (астрономічну) трубу кутомірного приладу сіткою ниток, що дало змогу застосовувати метод тріангуляції й проводити точні топографічні зйомки спочатку у Франції, а потім і в інших країнах.

У Росії через її економічну і політичну відсталість топографо-геодезичні роботи розпочалися пізніше, ніж у розвинутих країнах Західної Європи. У XVIII ст. значних успіхів досягла російська картографія, спрямована за ініціативою Петра І на шлях енергійного наукового розвитку в зв’язку з державними перетвореннями, активною зовнішньою політикою і заходами по піднесенню економіки. Основними картографічними досягненнями Петра І і його соратників були: систематична підготовка картографів, геодезистів, топографів, астрономів для картографічних зйомок спочатку у відкритій в 1701 р. в Москві математично-навігаційній школі з шестирічним строком навчання, а потім у Морській академії в Петербурзі (1715) , при якій в 1716 р. було спеціально засновано геодезичний клас; постановка (з 1720) планомірної державної зйомки з метою складання генеральної карти Росії; експедиції для картографування морів; організація видання карт. З 1705 р. в Москві почала діяти Громадська друкарня В. О. Кіпріанова, де друкувалися карти.

Подальший прогрес картографії в Росії, викликаний розвитком продуктивних сил, був спочатку пов’язаний з сенатом, вищим державним органом, який керував зйомкою, а далі з географічним департаментом Академії наук, заснованим у 1739 p., який відіграв у Росії XVIII ст. роль основного географічного центру. Обер-секретар сенату І. К. Кирилов (1689—1737 ), видатний картограф і географ епохи, який завідував зйомками, ставив собі за мету створення російської картографії, не залежної від «чужоземців», і показ рідної країни на картах у всьому її просторі і повноті; він хотів створити перший друкований «Атлас Всероссийской империи» в трьох томах, по 120 аркушів кожний, але через ранню смерть встиг підготувати до друку лише 37 карт, з яких особливо цінна Генеральна карта (1734), що відобразила швидке зростання географічного вивчення країни. До 1744 р. суцільна зйомка була проведена на 40 % території тогочасної Європейської Росії.

У географічному департаменті під керівництвом Л. Ейлера було розроблено і видано в 1745 р. знаменитий «Атлас Российский» Академії наук (на 20 аркушах), а всього до кінця століття, коли департамент припинив свою діяльність, було опубліковано більше 250 карт, в яких узагальнено результати державної зйомки, матеріали академічних експедицій, морських плавань та інших географічних досліджень. М. В. Ломоносов, який останні роки життя (1757—1765) очолював географічний департамент, багато зробив для наукової постановки картографічних робіт, турбуючись про теоретичну і практичну підготовку молодих кадрів, про збирання економічних відомостей для удосконалення змісту карт, про збільшення кількості астрономічних пунктів як координаційної опори зйомок і карт тощо.

З 1765 р. у Росії почалося генеральне межування земель міст, сіл та дворян-землевласників. Зйомки проводили геодезисти — випускники Морської академії, а потім землеміри, які набували кваліфікації в Московському землемірному училищі, відкритому в 1779 р. (згодом було перетворено в Межовий інститут). Плани складали в масштабі 1 : 8400 (в 1 дюймі 100 саженів), а карти повітів —у масштабі 1 : 42 000 (в 1 дюймі 1 верста). Генеральне межування тривало близько 100 років і охопи ло Європейську Росію та Крим. Результати генерального межування використовували для складання загальнодержавних карт Росії.

До видатних досягнень картографії XVIII ст. за кордоном належить використання у Франції Цезарем Кассіні тріангуляції як опори для топографічних зйомок (що було підготовлено астрономічними й геодезичними дослідженнями по визначенню форми і розмірів Землі) і застосування проекцій для топографічних карт. Ці нововведення підвищили точність карт і дали змогу зводити в єдине ціле зйомки різних за розміром територій. На цій основі в XIX ст. розгорнулись великі роботи по створенню точних топографічних карт для військових потреб. На початку XIX ст. у багатьох країнах були організовані спеціальні військово-топографічні підрозділи (в Росії — в 1822 р.), які, розростаючись, набули значення державних картографо-геодезичних служб. Армія потребувала великомасштабних карт із зображенням не тільки географічних об’єктів, а й рельєфу. В зв’язку з потребою визначення за картами кутів нахилу (крутості схилів), відносної та абсолютної висот точок місцевості, точного відтворення особливостей поверхонь, умов прохідності тощо з другої половини XIX ст. рельєф почали зображувати не способом штрихів, а горизонталями. Проте при збільшенні масштабів і підвищенні точності зйомки цього періоду часто обмежувались можливими театрами воєнних дій. Перша світова війна зумовила різке збільшення випуску топографічних карт і дала поштовх до впровадження нових методів зйомок, зокрема аерофотозйомки, яка пізніше привела до корінного удосконалення топографічних зйомок.

Завдяки поглибленій розробці теорії картографічних проекцій у XIX ст. поверхню еліпсоїда чи кулі почали переносити на площину (карту) аналітичним способом за допомогою рівнянь.

Особливий інтерс для географічних наук становить тематичне картографування. Карти природи з’явились на межі XVII і XVIII ст., наприклад карти вітрів (1688) і магнітних схилень (1701) Едмонда Галлея, але тоді подібні карти були поодинокі; формування окремих галузей тематичного картографування утворило особливий, дуже важливий аспект у розвитку картографії тільки в XIX — на початку XX ст. Деякі природничі науки, які завершили до цього часу етап свого становлення, знайшли в географічних картах економний і наочний спосіб просторовоїреєстрації і викладу результатів досліджень, дуже ефек­тивний засіб виявлення закономірностей розміщення до­сліджуваних об’єктів і явищ, встановлення взаємозалеж­ності та зв’язків явищ між собою і навколишнім середо­вищем.

Створювалися карти геологічні, кліматичні, грунтів, економічні тощо, які сприяли розвиткові багатьох при­родничих наук, що в свою чергу зумовлювало подальше зростання і розширення меж застосування тематичного картографування. Проте успіхам у цій справі сприяли окремі вчені, зокрема у Росії В. В. Докучаєву і П. П. Семенову-Тян-Шанському стосовно карт грунтів і еконо­мічних карт.

Для розвитку картографії у Росії велике значення мало Географічне товариство, організоване у 1845 р. з ініціативи групи вчених: Ф. П. Літке, К. І. Арсеньєва, Ф. П. Врангеля, К. М. Бера, В. І. Даля. Воно організовувало наукові експедиції для вивчення Росії та інших країн, у тому числі під керівництвом П. П. Семенова- Тян-Шанського, М. М. Прожевальського, І. М. Мушкетова, М. О. Сєвєрцова, П. О. Кропоткіна, М. В. Пєвцова, В. П. Обручева, Г. М. Потаніна, Г. Ю. Грум-Гржимайло, В. Л. Комарова, О. І. Воєйкова, Ю. М. Шокальського та ін.

У середині XIX ст. з’явився термін «картографія», але його розуміння і вживання не було однозначним. Наприклад, у російській військово-топографічній службі до картографічних робіт відносили камеральне виготовлення і друкування карт, а відомий російський геодезист В. В. Вітковський назвав «картографією» свою капітальну працю про картографічні проекції (1907).

О. А. Тілло (1830—1899) у 1889 р. склав гіпсометричну карту європейської частини Росії, на якій вперше правильно були зображені Середньоросійська та При- волзька височини (так їх назвав учений).

Розвиток картографії в Росії на початку XX ст. пов’язаний з воєнними діями в роки першої світової та громадянської воєн. У грудні 1918 р. почали діяти Військово-топографічні курси, які виконали велику роботу по забезпеченню картами фронтів громадянської війни. Серед перших викладачів були відомі вчені — професори В. В. Вітковський, Д. С. Сергієвський, В. Ф. Найдьонов та ін. З 1919 р. при Військово-інженерній академії організовано геодезичний факультет, деканом якого було призначено В. В. Вітковського (1856—1924).

Вище геодезичне управління бачило своє головне завдання в топографічному вивченні країни, необхідному для різностороннього дослідження і планомірного використання природних багатств, раціонального розміщення виробництва. В 1923 р. в СРСР для топографічних карт було прийнято систему метричних масштабів (1 : 25 000, 1 : 50 000, 1 : 100 000, пізніше також 1 : 5000, 1 : 10 000 і 1 : 200 000) та пов’язану з нею єдину систему розграфлення і номенклатури аркушів, похідну від системи розграфлення і номенклатури Міжнародної мільйонної карти. Топографічні зйомки набирали розмаху поступово. На самому початку вони розвивались переважно в європейській частині Росії, але будівництво Урало-Кузнецького металургійного комплексу (після 1930 р.) і освоєння Північного морського шляху стимулювали створення карт спочатку наближених, а потім точних на мало освоєні або практично невідомі великі території. Услід за Сибіром топографічні зйомки стали поширюватися на Далекий Схід, Казахстан і Середню Азію.

У 1928 р. під керівництвом Ф. М. Красовського (1878—1948) переглянуто побудову геодезичної тріангуляції. Одночасно В. В. Данилов (1889—1953) розробив метод точної полігонометрії для побудови державної геодезичної сітки в закритих та залісених районах країни. Тоді ж в СРСР було впроваджено прямокутну систему координат Гаусса — Крюгера.

Паралельно розвивалось тематичне картографування. Уже в 1920 р. складено багато економічних карт для обгрунтування Державного плану електрифікації Росії. Для індустріалізації країни потрібен був випуск нових економічних карт.

Розвитку навчальної картографії у довоєнні роки сприяв ряд державних рішень про викладання географії та історії в початковій і середній школі. З 1934 р. школи почали працювати за єдиною програмою, значно підвищилася роль географічних карт на шкільних заняттях. У складанні й виданні навчальних карт і атласів брали участь кращі методисти-географи М. М. Баранський, Ю. М. Шокальський, О. О. Борзов, В. А. Каменецький та картографи І. П. Заруцька, Т. М. Гунбіна та ін. У 1937 р. РНК СРСР прийняла спеціальне рішення про видання для школи високоякісних настінних навчальних карт.

У 1938 р. їх було випущено близько 3 млн. примірників.

Особливо велику практичну і наукову цінність, зокрема для географії, мав прогрес комплексного картографування, який узагальнив багатогранну картографічну і географічну діяльність щодо вивчення природних умов і ресурсів, економіки і населення. Посилення інтересу до комплексного картографування пов’язане з вирішенням проблем раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку господарства великих економіко-географічних районів, формування виробничо-територіальних комплексів, контролю географічного середовища, його охорони і покращення.

Видатних успіхів досягнуто в розробці й створенні комплексних географічних атласів. Діапазон їх дуже широкий: від атласів окремих областей до атласів світу в цілому, від комплексних атласів по окремих галузях географії до всеохоплюючих атласів з фізичної, економічної і політичної географії, від атласів масового вжитку до капітальних наукових праць. Особливий інтерес становлять тритомний Морський атлас, Фізико-географічний атлас світу, Атлас Антарктики, а також Атлас океанів, який підняв услід за Великим радянським атласом світу (1937) комплексне картографування Землі на високий ступінь розвитку.

У роки Великої Вітчизняної війни всю діяльність Вій­ськово-топографічної служби і Головного управління гео­дезії і картографії було спрямовано на топографічні зйомки районів, які мали важливе оборонне значення, та на забезпечення армії топографічними картами.

Після Великої Вітчизняної війни розпочалися роботи щодо відновлення знищених пунктів тріангуляції, нівелірної сітки і топографічних карт районів, що були окуповані фашистами. Завдяки вжитим заходам геодезичну сітку було закріплено і розширено. Це дало змогу, починаючи з 1947 р., усі знімальні роботи виконувати аерофототопографічними методами. З 1949 р. топографічні служби приступили до завершення картографування території СРСР у масштабі 1 : 100 000 і значно розширили зйомки в масштабах 1 : 25 000 і 1 : 10 000. З 1958 р. шкільні навчальні атласи почали видавати за розділами, настінні навчальні карти — серіями для кожного з курсів географії. У 1966 р. для занять за новими програмами було видано навчальні карти дрібного масштабу, які відтворювали загальні закономірності (карти кліматичних зон світу, геологічні, агрономічні карти, карти океанів, ряд економічних карт світу та ін.). Для підвищення рівня знань учнів з топографії випущено комплекти навчальних карт і окремі аркуші топографічних карт в атласах для 5—7-х класів. Перевидано шкільні навчальні атласи для всіх класів. Зміст карт приведено у відповідність до вимог нових програм з географії.

У післявоєнний період в СРСР почало активно роз­виватися тематичне і комплексне картографування. Ве­ликого розвитку набула економічна картографія, заснов­ником якої вважають М. М. Баранського.

Досягнення у розвитку картографії значною мірою залежить від підготовки кадрів, організації систематичних наукових досліджень. Першу вищу картографічну школу було засновано в 1923 р. у вигляді картографічної спеціальності на геодезичному факультеті Московського межового інституту (тепер Московський державний університет геодезії і картографії), а в 1929—1930 рр. були відкриті картографічні спеціальності при географічних відділеннях Московського і Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького) університетів. Інженерна підготовка картографів схилялася у бік технології картографічного виробництва, тоді як університети давали змогу картографам одержувати ширші знання в галузі наук про Землю і суспільство, які виходять далеко за межі технічних інтересів професії.

Пізніше підготовку спеціалістів-картографів було організовано і в інших вищих навчальних закладах, в т. ч. і в Київському університеті. Картографів середньої кваліфікації готують у топографічних технікумах, які мають картографічні відділення.

Науково-дослідна діяльність, яка на перших порах розвивалась головним чином у вищій школі, була посилена в результаті організації в 1928 р. Центрального науково-дослідного інституту геодезії, аерофотозйомки і картографії, а також деяких інших дослідних закладів.

Все це сприяло формуванню картографії як особливої галузі знання. В кінці 30-х років картографію стали розглядати як науку, що вивчає карти (як особливий спосіб відображення дійсності), методи і процеси складання та відтворення їх. Але карти — продукт масового застосування, і для широкого впровадження їх у практику картографічна наука повинна була розробити методику використання карт. У зв’язку з цим у повоєнні роки було розпочато розробку картографічного методу дослідження — нового розділу картографії, який має на меті пошу ки і вдосконалення методів застосування карт для наукового аналізу, вивчення й пізнання природних і суспільних явищ. Завдання полягало у вдосконаленні науково- технічних засобів картографічного аналізу, у залученні сучасного математичного апарату, електронно-обчислювальної техніки і автоматичних пристроїв. Важливо також було теоретично обгрунтувати метод, спираючись на підготовлену загальним розвитком картознавства базу.

2. Розвиток картографії в Україні

2.1 Картографічні відомості про Україну до XVII ст.
Первісна людина навчилася фіксувати своє місцеположення на відомій їй території за допомогою "картографічних зображень" значно раніше, ніж за допомогою письма. Вже у верхньому палеоліті появилися елементарні картографічні зображення, які закріпили відомі людині об'єкти (стежки, місця полювання, риболовлі, збору рослин) на корі дерев, шкірі вбитих тварин, кістках тощо. Найдавніші "карти" не збереглися. Однією з найдавніших карт, яка стосується території України, є, очевидно, карта із грецькими назвами узбережжя Чорного моря від Варни до Керчі, що збереглася на щиті римського воїна, знайденого над Євфратом. Збереглися деякі старогрецькі перипли (морські путівники) із описами берегів Чорного моря. Перші географічні та картографічні описи півдня України є в давньогрецьких (Анаксимандр, Геродот, Гіппократ), візантійських та арабських мандрівників та географів.

В епоху Київської Русі картографічні відомості про територію сучасної України знаходимо в арабського географа Ель-Ідрісі, іспанського монаха Беатуса (776 р.), Ербсторський та Герфордській картах світу (XIII ст..), порталанах Чорного моря, картах К.Птоломея (Восьма карта Європи та Друга карта Азії, з ХШ по XVIII ст.) та Касторіуса.

В середні віки, коли Україна входила до складу Литовської держави, а потім Речі Посполитої, знаходимо докладні описи України в Зигмунда Гербейштейна (1549 p.), Еріха Лясоти. Територія України відображена на двох картах Бернарда Чаковського; він же був співавтором карти Марка Бенвентанського (1507 p.), де зображена територія України до Дніпра, та карта Мартина Вальдземюллера (1513 p.). Першою картою, яка охоплювала Українські землі на схід від Дніпра і на південь до Чорного і Азовського морів, була карта Московії італійця Баттісти Аньєзе (1548 p.). Вона була основою для пізніших карт Московії Гастальді та Русцері. На карті А.Віда (1555 р.) подано східні та південно східні землі України, А.Дженкінсона (1570 р.) - Центральна, Східна Україна та Чорне море, В.Гродецького - західноукраїнські землі, Гепарда де Йоде (1578-99 pp.) - Причорномор'я, М.Бродовського (1595 р.) -Західна Україна, А.Пассаротті (1607 р.) - Львів та його околиці, аЯ.Альпнек (бл. 1605 р.) видав "топографію міста Львова".

Першими картами українських земель, виконаними на основі топографічних вимірів, були карти Т.Маковського (4 аркуші масштабу 1:300000 північніше лінії Снятин-Кам'янець-Брацлав-Черкаси) та де Біплана - французького інженера та військового топографа, який у 1650 р. видав "Опис України...". Карти де Біплана в масштабі 1:452000 (8 аркушів) видані в Данцигу і Амстердамі, а в Парижі доповнені аркушем на Волинь (видана Сансоном).

В 1651 р. вперше видана генеральна карта України де Біплана масштабу 1:1800000. Ще одна його карта (Дніпра) опублікована у "Великому атласі" (1659-72 pp.) Блавом на трьох аркушах в масштабі 1:225000 (2 арк.) і 1:452000. Видатною працею кінця XVII ст.. є атлас Дону з картами Чорного та Азовського морів К.Крейда, певний інтерес складає карта України та Чорного моря Ю.Ф.Менгдена і Я.Бруса (1699 р.). За гетьманування І.Мазепи в Україні розпочато топографічні знімання території окремих полків. Оригінальною є карта "Чертежь украинським и черкасским городамь от Москвы до Крыма". Близько 1685 p. створено карту "Чертежь Крыма и Азовского моря".

Перші вітчизняні друковані карти були опубліковані у 1661р. в "Патерику Києво-Печерському" - карти "Зображення печери преподобного Феодосія" та "Зображення печери преподобного Антонія".

З 1654 р. Лівобережна Україна перебуває в складі Російської імперії. З 1720 р. розпочаті роботи по державному картографічному зніманню на основі астрономічних розрахунків. В 1734 р. Іван Кирилов видає перший том атласу Росії, в 1745 р. АН Росії "Атлас Российской империи". При проведенні генерального межування в 70-80-х роках XVIII ст. складено карти Київської, Новоросійської та Азовської губерній.

Геодезичні роботи, пов’язані з вимірюванням відста­ней на суші і на морі та з будівництвом різних споруд, на території України розпочалися ще до нашої ери. Пер­ші зображення Східної Європи, у т. ч. території сучасної України, виявлено на картах Птолемея (II ст. н. е.). Збереглися деякі давньогрецькі перипли, тобто морські путівники з описом берегів Чорного моря, з переліком виміряних віддалей і т. ін. За часів Київської Русі провадилися землемірні роботи. В 1068 р. за наказом давньоруського тмутараканського князя Гліба Святославича виміряно відстань між містами Тмутаракань (на місці цього давньоруського міста нині розташована станція Таманська Краснодарського краю) і Корчев (Керч). З XV—XVI ст. з’явилися карти і дорожні схеми, що їх складали місцеві військові діячі та іноземні мандрівники за російськими картографічними джерелами. Так, французький інженер і географ Гільом Левассер-де-Боплан під час служби у війську польській короні з 1631 до 1639 рр. керував будівництвом багатьох укріплень на західних і центральних українських землях. За цей період він провів топографічні зйомки і пізніше випустив у світ великі карти України, які подають на окремих аркушах складові нашої країни. Таких аркушів було випущено 8. На семи картах були відображені окремі воєводства, наприклад Київське, Брацлавське, Подільське, Волинське, а також Покуття, частина Сіверщини і Чернігівщини, а на восьмій — карта всієї України у зменшеному масштабі. Ця карта надзвичайно цікава тим, що на ній з великими подробицями і дуже точно позначені межі як між воєводствами, що складали Україну, так і з сусідніми країнами. За своїми розмірами і правдивістю Бопланові карти України перевершують усі картографічні праці, видані до того часу. «Загальна карта України» Боплана у повному обсязі з’явилася на світ у 1660 р., мала велику кількість даних про гідрографію, флору, топографію, політико-адміністративний поділ, населені пункти величезного району від Карпатських гір до меж р. Дону.

Бопланові карти перевидавалися декілька разів без зміни чи якихось доповнень, оскільки для того часу вони були дуже досконалими. Найбільш вдалими копіями Бо- планових карт вважаються карти Янссона-Мовзеса Пітта (в Лондоні), котрий у 1680 р. випустив у світ Бопланові карти за участю Весберга, відомого картографа другої половини XVII ст. (мал. 177). Матеріали до історії картографії України, а також карти окремих губерній і намісництв зібрані в працях В. О. Кордта.

З середини XVII ст. в зв’язку з генеральним межуванням і військовими потребами геодезичні вимірювання провадились для картографування місцевості, землевпорядкування, будівництва міст, шляхів тощо. Зокрема, такі дослідження в другій половині XVIII ст. провадим X. Ейлер. У XIX ст. геодезичні роботи, особливо пов’язані із складанням військово-топографічних карт, провадилися досить широко. Найважливішим і найбільшим результатом робіт військово-топографічних установ впродовж майже цілого століття була спеціальна карта Європейської Росії на 158 аркушах розміром 25X19 дюймів кожний, у масштабі 10 верст в одному дюймі, яка охоплювала частину Прусії, Буковину, Галичину, Молдову і частину Європейської Туреччини. Роботи по складанню цієї карти тривали в 1865—1871 рр. Побудовано її у проекції Гаусса. На ній нанесені майже всі населені пункти і польові дороги. Матеріалами для її складання послужили як топографічні зйомки, так і різні рекогносцировки, а також матеріали різних міністерств, установ і товариств.

О. М. Савич у 1836—1838 рр. здійснив нівелювання між Азовським і Каспійським морями, довівши різницю їхніх рівнів. В Київському і Харківському університетах провадилися дослідження з теорії форми Землі і геодезичної астрономії. В 1923 р. було організовано Українське геодезичне управління (тепер Головне управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті міністрів України), яке очолило основні геодезичні, топографічні та картографічні роботи в Україні. Згодом було створено ряд спеціальних організацій для топографічної зйомки міст і промислових майданчиків та проведення інженерно-геодезичних розвідувань. Для складання топографічних карт, землевпорядкувальних планів та планів міст у 1925 р. в Україні почали застосовувати аерофотозйомки. В нашій державі є великі аерогеодезичні підприємства, картографічні фабрики, заводи геодезичного приладобудування і багато установ, що займаються інженерно- геодезичними дослідженнями в різних галузях народного господарства. Це забезпечує докладне топографо-геодезичне й картографічне вивчення України, створення астрономо-геодезичної мережі, великомасштабні топографічні зйомки, складання географічних і топографічних карт. Значні геодезичні роботи виконуються при будівництві великих промислових підприємств, гідроелектростанцій, водосховищ, меліоративних систем тощо.

Велике значення для розвитку геодезії і картографії в Україні мали дослідження з вищої геодезії (О. І. Колибін), з математичної картографії (Д. О. Граве), геодезичної гравіметрії (О. Я. Орлов, М. К- Мигаль), інженерної геодезії (М. Г. Відуєв, Б. І. Гержула, А. Д. Моторний), з опрацювання геодезичних вимірювань (Д. П. Рудін), математичної картографії (Б. П. Остащенко-Кудрявцев), геодезичного приладобудування (І. Д. Андросов, В. Г. Леонтович), фотограмметрії (М. І. Груздьов), радіогеодезії тощо.

Значний вклад у розвиток географії і картографії в Україні зробив С. Л. Рудницький (1877—1937), дійсний член Всеукраїнської Академії наук (з 1929 р.), який весь час працював виключно над географічними дослідженнями українських земель, розробив планове обстеження та вивчення України в усіх галузях географічної науки та налагодив картографічну справу. Він був піонером у створенні загального курсу «Географії України», яка декілька разів перевидавалась і виходила в перекладі багатьма мовами світу. В 1929 р. Рудницький надрукував фундаментальну монографію «Україна: країна і народ» (німецькою мовою). Це перша наукова праця з географії України, що побудована на великому фактичому матеріалі й ілюстрована фізичною, геологічною, тектонічно- морфологічною та кліматичною картами. У цьому ж році Рудницький виїхав до Харкова, де його було призначено завідуючим кафедрою в Геодезичному інституті і де він одразу ж приступив до організації нового інституту. І вже через рік при Народному комісаріаті освіти в Харкові було засновано Український науково-дослідний інститут географії та картографії, першим директором якого став С. Л. Рудницький. Праці його охоплюють географічні, історичні, економічні, філософсько-соціологічні і політичні проблеми. Він підготував і видав не лише шкільні підручники з географії України, але й багато настінних карт України та карт півкуль українською мовою.

У 1922 р. видано тематичний науково-довідковий «Атлас карт енергетики України», карти і графічні малюнки якого розкривають план електрифікації держави. Цей атлас включає 6 науково-довідкових економічних карт і 10 графіків. Тематика карт присвячена питанням енергоресурсів України і зокрема Донбасу, розміщенню електростанцій та ін. Основний масштаб для карт усієї України 1 : 680 000, Донбасу — 1 : 420 000. Графіки атласу відображують добове споживання електроенергії окремо по кожній губернії України (в холодний і теплий періоди року). За матеріалами атласу уточнено план ГОЕЛРО щодо Півдня Росії.

Перший комплексний атлас нашої держави — «Географічний атлас України» — підготовлено Л. Кльованим і видано в 1928 р. Його 33 карти і вступний пояснювальний текст з довідковими цифровими матеріалами характеризують природні умови, населення і господарство.

Значний вклад у розвиток української національної географії, демографії і картографії вніс Володимир Кубійович. З майже 80 наукових праць слід виділити такі синтетичні праці з географії і демографії України: «Атлас України й сумежних країв», 1937 р.; «Географія українських і сумежних земель», 1938 і 1943 р. (обидві праці за участю іноземних фахівців); статистичні огляди в «Українському статистичному річнику», 1934—1937 рр.; стінні і підручникові карти України і Галичини (разом з М. Кулицьким) та ін. Він є редактором «Енциклопедії українознавства» і автором численних статей у ній.

В Україні наукові дослідження з теорії картографії, комплексного тематичного картографування, застосування аерометодів і картографічного методу в дослідженнях розвитку суспільних явищ, народного господарства, роз­міщення населення, охорони і раціонального природоко­ристування тощо проводяться головним чином в Інституті географії та в Інституті історії України Академії наук України, а також на відповідних кафедрах Київського, Харківського і Чернівецького університетів, Львівського і Донецького політехнічних інститутів, Київського інженерно-будівельного інституту та у відомчих науково-дослідних і проектних інститутах. На території нашої держави створено багато тематичних і навчальних карт. Кожний колгосп і радгосп має серію карт і топографічних планів, на яких відображено необхідні для ведення господарства характеристики. На кожний район складено карти землекористування, еродованих земель, типів земель, агрогрунтового районування тощо.

В Україні в повоєнні роки значного розмаху набули роботи з атласного картографування. Вони найрізнома­нітніші за охопленням території, за змістом та призначенням. Про це красномовно говорить короткий перелік основних з них: Атлас сільського господарства Української РСР (1958), Атлас палеогеографічних карт Української РСР і Молдавської РСР (1960), Атлас Української РСР і Молдавської РСР (1962), Атлас складових теплового і водного балансу України (1966), Атлас гідрологічних характеристик північно-західної частини Чорного моря (1966), Атлас особливо небезпечних для сільського господарства гідрометеорологічних явищ на території Української РСР (1968), Кліматичний атлас Укра-їнської РСР (1968), Атлас хвилювання і вітру Чорного моря (1969), Атлас грунтів Української РСР (1970), Атлас природних умов і природних ресурсів Української РСР (1978), Атлас Української РСР і Молдавської РСР (фізичний, 1983) та ін. Усього до 1991 р. в Україні створено і видано понад 30 комплексних і тематичних атласів нашої держави. Великий вклад у розвиток географічного картографування в цей час внесли вчені А. П. Золовський, Я. І. Жупанський, І. Ю. Левицький, Л. Г. Руденко, А. С. Харченко та ін.

За ініціативою географів Київського університету (професор А. С. Харченко) з 60-х років розпочато наукові розробки географічних атласів України і її областей комплексного типу. Це тип науково-популярних атласів, які включають дві вступні карти (адміністративну і фізичну) та комплекс тематичних карт, підібраних з урахуванням регіональних особливостей території, що характеризують природні умови й ресурси, населення, господарство, освіту, науку, культуру та охорону здоров’я. Вони мають добірки карт, які присвячені історії краю. Туристська та археологічна карти забезпечують краєзнавче призначення атласів. Масштаби карт від 1 : 750 000 до 1 : 1 000 000, 1 : 2 500 000 і дрібніше. Легенди карт будуються за однаковими принципами та єдиними науковими класифікаціями об’єктів. Вже видано шкільні краєзнавчі атласи Донецької (1982), Київської (1985), Рівненської (1985), Вінницької (1987), Львівської (1989), Закарпатської (1991), Черкаської (1992) та ін. областей. Розпочато видання туристських атласів по окремих районах та областях України. Так, видано «Крим. Атлас туриста» (1987), «Українські Карпати. Атлас туриста» (1987), «Атлас юного туриста-краєзнавця Київської області» (1990) та ін.

Крім карт, які входять до комплексних атласів, в Україні видано велику кількість найрізноманітніших карт за тематикою, призначенням, територіальним охватом, масштабом тощо, які мають широке використання у різних галузях науки та господарства.

2.2 Картографія в Україні в нові часи.
Після третього поділу Польщі більшість українських земель об'єдналися. В розвитку географічної освіти провідну роль починають відігравати університети, при яких створюються товариства дослідників природи. В 1845 р. в Петербурзі засноване "Всероссийськое географическое общество". Південно-Західний його відділ працює в Україні. Появляються перші геологічні карти: Феофілактові Київської губернії (1:420000) і Києва (1:16800), Лутугіна Донбасу (1:420000); на західноукраїнських землях подібні карти складені геологами Австрії та Польщі. Появляються перші економічні карти В.П.Семенова-Тянь-Шанського масштабу 1:1680000.

Нового поштовху зазнали топографо-геодезичні роботи. Уже в кінці XVII ст. - Лівобережжя, у середині XVIIIст. - чорноморське побережжя, гирло Дніпра, Дністра, Дунаю. У 1836-38 рр. здійснене нівелювання між Азовським та Каспійським морями. До 1855 р. закартовано всю територію російської частини України. Запроваджується мензульне знімання на основі тріангуляційних вимірів.

На західноукраїнські землі складено польські карти масштабу 1:700000 та австрійські масштабу 1:520000. Більшість природних та всі соціально-економічні об'єкти на карти не наносилися, а описувалися у додатках; карти давали найзагальнішу картину природи території.

На початку XIX ст.. проведене суцільне державне мензульне знімання у масштабі 1:42000-1:84000 смугами шириною 2-5 км у вигляді ходів. В цей час на території України видано 508 аркушів масштабу 1:126000 і перша дорожна карта масштабу 1:840000 (100 аркушів), на яких рельєф зображений способом штрихів.

В 1875 р. виконано зв'язок тріангуляції Австрії та Росії. Це дало можливість до 1890 р. вкрити всю територію Росії астрономічними пунктами І класу. На основі тріангуляційних робіт, проведених на трасі Пулково-Миколаїв, О.Тілло видав гіпсометричну карту Європейської Росії (1889 р.). У 1904-1910р.р. проведені високоточні нівелірні роботи на трасі Чорне-Каспійське море, а у 1913 р. на трасі Петроград-Одеса (Балтійське-Чорне моря).

У 1870 р. на карті Бессарабії вперше для зображення рельєфу використано спосіб горизонталей. На початку XX ст. на основі знімань в Росії, Австро-Угорщині і почасти в Німеччині були створені основні топографічні та оглядово-топографічні карти українських земель.

Інтересно розвивається тематичне картографування. Складено петрографічну карту Донецького кряжу (1:210000, 1829 p.), кліматичну карту (К.Веселовський, 1857 p.), карту промисловості Європейської Росії (1842, 1853 pp.), "Карту важливих галузей виробництва Росії (1872 p.), Торгово-промислову карту Європейської Росії"" (1911 p.), чисельні вузько галузеві економічні карти: поштову Київської губернії (1827 p.), гірничопромислову Донбасу, розміщення цукрової промисловості Європейської Росії тощо. Виходять з друку "Господарчо-статистичний атлас Європейської Росії-" (1851, 1852, 1857, 1869 pp.), "Статистичний атлас головніших галузей фабрично-заводської промисловості Європейської Росії-" Д.Тімірязєва, "Досвід статистичного аналізу Російської імперії-" і "Детальний атлас російської імперії із планами головніших міст" А.Ільїна, "Фінансово-статистичний атлас Росії" П.Антропова та ін.

Перші Українські навчальні карти були, очевидно, видані у Львові: карта І.Шараневича "Львів за часів панування руських князів" (1861 p.). Серед навчальних картографічних матеріалів слід назвати російські "Атлас, створений на користь і споживання юнацтва" (1737 p.), "Навчальний атлас Росії", "Карта Європейської Росії з картинними зображеннями типів народів та їх промислів" (1901 p.), "Ілюстрована карта Європейської Росії" (1896 p.), "Мандрівник по Росії".

2.3 Українська картографія новітніх часів.
Після проголошення УНР Українським геодезичним управлінням видано 54 аркуші державної "спеціальної-" карти України масштабу 1:420000 і 4 аркуші масштабу 1:1050000. Фізична карта України П. Тутковського видана в масштабі 1:1680000. В 1925 р. товариство "Укрповітряшлях" розпочало аерофототопографічне знімання території України. З 1928 р. продовжені тріангуляційні роботи на трасі Пулково-Миколаїв під керівництвом Ф.Красовського.

На західноукраїнські землі складено карти: польські (1:100000 тактична, 1:25000, 1:300000 оперативна, 1:500000 польотна, 1:1000000), чехословацька на австрійській основі (1:25000, 1:75000, 1:200000, 1:750000), румунські (1:20000, 1:100000, 1:200000, 1:500000).

Активно розвивається тематичне картографування. Найвидатнішими картографічними творами цього періоду є "Атлас електрифікації України" (1922 p.), схематичний "Кліматичний атлас України"(1927 p.), "Географічний атлас України" (1928 p.). Територія України знайшла своє відображення і на багатьох картах і атласах СРСР: "ГОЕРЛО" (1920 p.), БСАМ (1937 p.), "Промисловість СРСР" (1929 р.) тощо.

Розвиткові картографії сприяли праці директора Інституту географії і картографії АН України С.Рудницького (1877-1937). Видатною працею в ці роки став "Атлас України й суміжних країв" В.Кубійовича (Львів, 1937 p.).

Особливо величезного значення набули топографо-картографічні роботи у роки Великої Вітчизняної війни. Карти використовувалися при плануванні і проведені бойових операцій, визначенні координат цілей, прив'язці бойових порядків, орієнтуванні. Створювалися спеціальні карти -бланкові, розвідувальні, кодовані, рельєфні тощо.

Післявоєнний період розвитку картографії забезпечувався подальшим розгортанням прикладних і теоретичних розробок. На всій території колишнього СРСР запроваджено систему координат 1942р. і Балтійську систему висот. Топографо-геодезичні та картографічні роботи базуються на матеріалах аерофото- та космічного знімання. Розробляються нові напрямив картографії - пізнавальна функція карт, мова карти, картографічна генералізація, система організації змісту карт. Традиційно потужним напрямом в тематичному картографуванні є розробка комплексних і синтетичних карт, які базуються на принципах системного картографування (карти спеціалізованих АПК, оцінки стану компонентів природи, охорони природного . середовища, оцінки земель, медико географічної оцінки території, галузевої та територіальної організації географічних комплексів тощо). Створено серію карт територіальних комплексних схем охорони природи (ТерКСОП) Донецької області, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Дніпродзержинська. Ведуться роботи по створенню базових карт. У 1961 році завершене складання ґрунтових карт сільськогосподарських підприємств (1:10000), адмінрайонів (1:25000, 1:50000), областей (1:200000), видано "Атлас ґрунтів Української РСР" (1979 p.). Виходять у світ "Атлас сільського господарства Української РСР" (1958 p.), "Атлас палеогеографічних карт Української і Молдавської РСР" (1960р.), "Атлас Української і Молдавської РСР" (1964 p.), "Атлас складових теплового і водного балансу України" (1966р.), "Атлас особливо небезпечних для сільського господарства гідро кліматичних явищ на території Української РСР" (1968р.), фундаментальний "Атлас природних русловий и естественых ресурсов УССР" (1978р.). У 80-х роках видані туристичні атласи "Крим", "Київ", "Українські Карпати", "Львів". Територія України детально відображена на багатьох картах і в атласах СРСР цього часу.

В 1992 році видано атлас "Українці. Східна діаспора", 1993-му - серію карт "Україна. Природне середовище та людина". Шкільний курс географії забезпечується низкою настінних карт материків, України та атласами для 3-8-х класів. У 80-90-х роках видано навчально-довідкові атласи краєзнавчого типу Донецької, Рівненської, Івано-Франківської, Львівської, Закарпатської, Київської та інших областей. Топографо-геодезичні та картографічні роботи виконуються під егідою Управління геодезії, картографії та кадастру (Укргеодезкарта) та створеного у 1991 році Інституту географії НАНУ. Основними центрами картографічних досліджень стали Рада по розміщенню продуктивних сил, Національний університет ім. Т.Шевченка (Київ), Харківський, Львівський, Чернівецький, Сімферопольський, Дніпропетровський університети, Київський та Волинський, Вінницький та Тернопільський педагогічні університети.

Картографічна продукція випускається на Вінницькій державній картфабриці. Для забезпечення сучасних знімальних робіт і робіт по обновленню загально географічних й тематичних карт та створенню нових їх типів у 1995р. запущено перший український супутник "Січ-1".


Висновок.
Важливим завданням перспективного розвитку української картографії є:

а) подальші територіальні пошуки з метою дослідження галузевих (компонентних) систем реальних об'єктів і територіальних систем, а також їх картографування для розв'язання проблем управління раціональним природокористуванням, господарства і соціальної сфери;

б) розробка наукових основ системного картографування і картографічного моделювання, пошуки нових видів і типів карт, які глибоко і всесторонньо відображали б взаємозв'язки і динаміку природних і соціально-економічних явищ;

в) розробка пакетів програм для автоматизованого створення інвентаризаційних карт на основі статистичних даних;

г) широке використання матеріалів космічного знімання;

ґ) формування нових напрямків тематичного картографування - еколого-географічного, медико-географічного, раціонального природокористування тощо.

Список літератури:


  1. Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В. Картографія. Підручник. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – Стор. 211-243).

  2. Земледух Р. М. – Картографія з основами топографії: Навч. Посібник. – К.: Вища шк.. 1993.-456 с.

  3. Картография з основами топографии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. ”География“ / Г.Ю. Грюнберг, Н.А. Лапкина, Н.В. Малахов, Е.С. Фельдман; Под ред. Г.Ю. Грюнберга. – М.: Просвещение, 1991. – Стор. 342-365.

  4. Топография с основами геодезии: Учебн. для студ. географ. спец. ун-тов / А.П. Божок, К.И. Дрич, С.А. Евтифеев и др.; Под. ред. А.С. Харченко и А.П. Божок. – М.: Высш. шк., 1986. – Стор. 7-10.

  5. Топографія з основами геодезії: Підручник / А.П. Божок. В.Д. Барановський, К.І. Дрич та ін.; За ред. А.П. Божок. – К.: Вища шк., 1995. – Стор. 10-14.

  6. Wikipedia.org





Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации