Реферат - Педагогічні здібності та психологічна культура викладача Вищого Навчального Закладу - файл n1.docx

Реферат - Педагогічні здібності та психологічна культура викладача Вищого Навчального Закладу
скачать (40.1 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx41kb.01.06.2012 12:19скачать

n1.docx

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Реферат з психології ВШ

на тему:

« Педагогічні здібності та психологічна культура викладача ВНЗ»

Виконала: студентка

вечірнього факультету

52 маінв групи

Дубовик Марина

Перевірила: Висідалко Н.Л.

Київ 2011

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………3

І. Педагогічна складова особистості викладача ВНЗ…………….4

ІІ. Психологічна культура викладача ВНЗ………………………..8

Висновки……………………………………………………………15

Список використаної літератури…………………………………..16

2

ВСТУП

Питання про високоякісну педагогічну працю, її ідеали та ознаки у передовій громадській та філософсько-педагогічній думці виникли одночасно з появою та розвитком педагогічної професії. Демокрит називав виховання «шляхетною роботою і ризикованою справою», Сократ вважав мистецтво викладання «божим покликанням», а Платон наголошував на тому, що виховання і педагогіка повинна бути частиною державної політики, наставники ж мають бути з числа мудрих, досвідчених, шанованих людей, які допомагатимуть « сходження студентів до світу ідей» на основі тісного духовного зв’язку . Я.А. Коменський послідовно проводив думку щодо мистецтва навчання як «мистецтва мистецтв». Ж.Ж. Руссо пов’язував педагогічне мистецтво з умінням використовувати свої «знаряддя праці» - бути скромним, стриманим, справедливим, добрим, мати природний хист до педагогічної діяльності. І.Г. Песталоцці джерело педагогічного мистецтва бачив у гарячій любові до студентів, що може навіть замінити талант на підготовку викладача. Г.С. Сковорода підходив до педагогічної праці як «високої місії», називав її благородною справою, а силу викладача бачив у його знаннях, глибокому розумі, благородстві, гідності, єдності слова і діла, здатності до самоосвіти.

На дослідження проблеми психологічної культури викладача найбільший вплив зробили праці видатних теоретиків психології Б.М.Теплова, С.Л.Рубінштейна, А.Н.Леонтьєва, Б.Ф.Ломова. Проблема педагогічних здібностей стала предметом спеціального розгляду в роботах Н.Д. Льовітова, Ф. Н. Гоноболіна, Н. Р. Кулікова. Здібності, необхідні в науковій роботі вивчали Н. У. Кузьміна, З. Ф. Єсарєва, К. К. Платонов та інші.

Реалізація сучасної моделі викладача вищої школи передбачає високий рівень його психолого-педагогічної підготовки. Результати ж обстеження засвідчують наявність суттєвих прогалин у психолого-педагогічних знаннях як складової гностичного компоненту діяльності викладача вищого навчального закладу. Спробуємо якомога повніше розкрити спеціальні здібності як комплекс психологічної культури: конструктивно-проектні, організаційні, комунікативні, перцептивно-рефлекторні.

3

І. Педагогічна складова особистості викладача ВНЗ

Педагог – це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах. Педагогічна діяльність – це діяльність викладача вищої навчального закладу в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців.

«Учитель-майстер, володіючи арсеналом педагогічних засобів, вибирає із них найбільш економні та ефективні, які забезпечують досягнення запроектованих з оптимальними зусиллями»[8, c. 267].

Професійна педагогічна діяльність викладача може розглядатися як цілісна динамічна система. Н.В.Кузьміна виділяє структурні складники і функціональні компоненти педагогічної діяльності. Ця модель містить п'ять структурних елементів: суб'єкт педагогічного впливу, об'єкт педагогічного впливу, предмет їх спільної діяльності, цілі навчання, засоби педагогічної комунікації. Ці компоненти складають систему, бо ні один з них не може бути замінений іншим або їх сукупністю. Всі вони знаходяться у прямій та зворотній взаємозалежності.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка полягає, головним чином, у наступному:

1.У сукупності певних фізичних та інтелектуальних сил і здібностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання студента. Серед них найважливішими є організаторські здібності.

2. У своєрідності об'єкта педагогічної праці, який одночасно стає суб'єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб'єктів педагогічної праці багато в чому визначається рівнем їх організаційних знань та вмінь.

3. У своєрідності засобів праці викладача, значна частина яких — духовні.

4. У специфіці взаємозв'язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність певних даних об'єкта праці і сукупність засобів та структури діяльності).

Конкретний зміст праці, права та обов'язки професора, доцента, викладача вищого навчального закладу визначає статут відповідного

4

навчального закладу [3, c. 242].

Деякі з них:

• одержання всіх інформаційних, навчально-методичних та інших матеріалів, що розробляються в університеті (інституті), а також інформацію про рішення президента, Вченої ради, ректора університету (інституту) та заходи, що плануються;

• користування всіма видами послуг, що їх може надавати університет (інститут) своїм працівникам, а також усіма іншими можливостями університету (інституту) стосовно отримання матеріальної допомоги; сприяння у розширенні та удосконаленні своєї діяльності, оперативного та ефективного вирішення навчально-методичних, науково-дослідних та виробничих проблем;

• участь в обговоренні і розв'язанні найважливіших питань навчальної, наукової та виробничої діяльності університету (інституту) і його підрозділів, подання пропозицій стосовно поліпшення їх роботи;

• виконання роботи на умовах штатного сумісництва, або погодинної оплати, на одержання заробітної плати за заміну тимчасово відсутніх співробітників, на оплату праці за госпрозрахункову діяльність, роботу в спільних підприємствах, фірмах, кооперативних органах тощо;

• забезпечувати умови для засвоєння студентами, слухачами, стажистами, аспірантами, докторантами навчальних програм на рівні обов'язкових вимог державних стандартів, сприяти розвитку здібностей у останніх;

• наставництвом і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

• виховувати молодь у дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

• дотримуватися педагогічної і наукової етики, моралі, поважати гідність студентів і співробітників університету (інституту), захищати їх від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню наркотиків, іншим шкідливим звичкам[5, c. 183-185].

Нова концепція освіти і виховання у вищій школі вимагає удосконалення педагогічної діяльності викладачів вищого навчального

5

закладу і досягнення ними професіоналізму. Поняття професіоналізму в психолого-педагогічній літературі розглядається, як майстерність (Іванова С.І.), певний рівень майстерності (Ю.К.Бабанський), ототожнюється з поняттям «самоосвіта» та самовиховання (К.Лівітан).

Ретроспективний теоретичний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, результатів досліджень педагогічної практики дає можливість визначити професіоналізм як інтегровану якість, вважаючи, що це результат інтенсивної довготривалої педагогічної діяльності, і вона, як результат, передбачає високий рівень продуктивності праці. В структурі професійної педагогічної діяльності можна виділити три складових компонента: професіоналізм знань, професіоналізм спілкування, професіоналізм самовдосконалення[6, c. 149].

Професіоналізм знань є основою, підґрунтям формування професіоналізму загалом. Важливими особливостями професіоналізму знань є:

• комплексність, тобто здатність викладача синтезувати інформацію з

різних галузей науки у процесі викладання певного закону, тенденції;

• особистісна забарвленість, тобто знання, «пропущені» через власну позицію;

• формування знань одночасно на різних рівнях (теоретичному, методичному, технологічному).

Професіоналізм спілкування - це готовність і уміння використовувати системні знання у взаємодії зі студентами. Йдеться про те, що виховують студентів не тільки знання, але й сама особистість викладача. Викладач повинен розуміти, пам'ятати, що ефективність спільної діяльності педагога і студента в будь-яких формах залежить від взаєморозуміння між ними. А «зрозуміти внутрішній світ іншої людини, - як справедливо зауважує Кулюткін Ю.М., - це значить зуміти поставити себе на місце іншої людини і бачити оточення немовби очима іншого. Проте взаєморозуміння - це не просто моє розуміння іншого, але й знання того, що інший розуміє мене... І ось що важливо: коли ми говоримо про взаєморозуміння, то передбачаємо, що партнери по спільній діяльності не просто відображають один одного, але й взаємно поділяють точку зору. Іншими словами, взаєморозуміння передбачає єдність вихідних цілей учасників спільної діяльності. Обов'язковою нормою професійної поведінки викладача є дотримання

6

педагогічної етики, прагнення формувати людські стосунки зі студентами і між ними. В основі моральної норми професійної поведінки викладача має бути повага до особистості студента і, водночас, максимальна вимогливість до нього. Професіоналізм спілкування передбачає його позитивну позицію стосовно студента. Відомо, що підвищення ефективності якості праці у всіх сферах виробництва залежить від мікроклімату в колективах, від настрою кожної людини. У сфері спілкування викладача зі студентами важливу роль відіграє психологічно активний стан або педагогічний оптимізм. Мажор викладача залежить від індивідуальних особливостей особистості, отже, набуває у кожному випадку своїх особистісних форм вираження. Ідея, однак, залишається незмінною: постійна бадьорість, готовність до дії, веселий добрий настрій [1, c. 63].

Безумовно, нормою професійної поведінки викладача є педагогічний такт. Це форма реалізації педагогічної моралі в діяльності педагога, в якій співпадають думка і дія. Такт — завжди творчість, завжди пошук і в чомусь неповторний вчинок; такт - це уміння орієнтуватися у будь-яких непередбачених ситуаціях. Водночас суттєву роль в організації педагогічного спілкування відіграє педагогічна техніка. її засобами є здатність до перевтілення (артистизм, голос, міміка, пантоміміка, культура мовлення).

У структурі професіоналізму педагогічного спілкування важливе місце займає також зовнішня естетична виразність.

Щодо професіоналізму самовдосконалення, то слід згадати слова К.Д.Ушинського про «дитячість душі» як основу продуктивної діяльності. «Вічно нестаріюча дитячість душі, — пише він, —є глибинною основою дійсного самовиховання людини». Цей компонент професіоналізму передбачає:

Самоосвіта — фундамент професіонального зростання викладача як спеціаліста, формування у нього соціально цінних і професійно-значущих

7

якостей[8, c. 37].

Викладач вищого навчального закладу виконує такі функції:

ІІ. Психологічна культура викладача ВНЗ

В основі психологічної майстерності лежить психологічна культура – оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

Основні складові психологічної культури:

– педагогічна спрямованість;

– психолого-педагогічна ерудиція;

– гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

– висока педагогічна майстерність і організованість;

– уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;

– сукупність професійно важливих якостей;

– педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;

– постійне самовдосконалення.

«Сутність психологічної майстерності – це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору викладача вищої школи, його всебічної

8

теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, психологічною технікою і передовим досвідом»[8, С. 266-267].

Стрижньовий компонент психологічної культури – педагогічна майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу педагогові успішно вирішувати навчально-виховні завдання. Актуальною є думка К.Д. Ушинського: «У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила випливає тільки із живого джерела людської особистості. Ніякі статути та програми, ніякий штучний організм, наскільки добре він не був би осмислений, не може заступити особистість у вихованні. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер» [10, С. 63-64] .

Зміст професійних знань, навичок і вмінь становить професійну компетентність викладача вищої школи – одну з основних підвалин психологічної культури. Ґрунтовні знання в галузі психології та педагогіки, з одного боку, не можна ототожнювати з психологічною культурою, а з іншого – вони є другою її підвалиною. Психологічні знання, навички та вміння повинні забезпечити викладача вищої школи чіткими уявленнями про закономірності функціонування психіки студента й особливості їх вияву в різних, у тому числі педагогічних і виробничих, умовах; тобто озброїти конкретною методикою впливу на основні складові психічних процесів. Він також повинен володіти ефективними прийомами впливу на свідомість і підсвідомість вихованців в критичній ситуації, надавати їм своєчасну кваліфіковану соціально-психологічну консультацію і допомогу тощо.

Практичний рівень опанування досвіду людства визначається як психологічна техніка – «комплекс знань, умінь, навичок, необхідних педагогу для того, щоб ефективно застосувати на практиці вибрані ним методи педагогічного впливу як на окремих вихованців, так і на колектив у цілому. Володіння психологічною технікою є складовою частиною психологічної майстерності, потребує глибоких спеціальних знань з педагогіки і психології та особливої практичної підготовки»[7, С. 258].

В зміст поняття «психологічна техніка» включають дві групи компонентів:

– перша пов'язана з умінням викладача вищої школи управляти своєю

9

поведінкою, це – оптимальне управління емоціями, настроєм, прояв соціально - перцептивних здібностей; володіння технікою мови; виразна демонстрація вихованцям певних почуттів, суб'єктивного ставлення до тих чи інших дій вихованців; вміння пізнавати їхній внутрішній душевний стан: «Блискучий розум, кмітливість без тренованих педагогічних умінь, інтуїтивного педагогічного бачення і передбачення, заповзятливості творчо вирішувати навчально-виховні завдання нічого не варті. Обмежений і глибоко нещасливий той педагог, хто розумом пригнічує свої почуття чи не вміє ними оперувати. Педагогічну дію слід не лише розуміти, а й переживати»;

– друга – пов'язана з умінням викладача вищої школи впливати на особистість студента і колектив та розкриває процесуальний бік процесу навчання й виховання: дидактичні, організаційні, конструктивні, комунікативні вміння; технологічні прийоми висування вимог, керування педагогічним спілкуванням тощо: «Педагог повинен володіти арсеналом засобів донесення учням свого досвіду, своїх бачень. Ці засоби завжди індивідуальні, неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації, в розпорядженні викладача вищої школи є ще жест, рух, ритміка... Але найперше і найвагоміше – очі» . [2, С. 110]

Особливе місце в педагогічній техніці посідає мова викладача вищої школи, яка має бути докладною, ясною, образною і водночас – конкретною і змістовною. Володіння мовою – це велике мистецтво. Класичним прикладом цього є досвід А.С. Макаренка. Всім відомі його слова: «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті й у голосі. І тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба». Він уважав, що педагог повинен так спілкуватися, щоб вихованці відчули в його словах волю, культуру, особистість. В.О. Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення викладача вищої школи. На його думку, слово викладача вищої школи не може бути брутальним і нещирим: «Я вірю в могутню, безмежну силу слова вихователя. Слово – найтонший і найгостріший інструмент, яким ми, вчителі, повинні вміло торкатися сердець наших вихованців...Виховання словом – найскладніше, найважче, що є в педагогіці і в школі... Слово викладача вищої школи я вважаю найнеобхіднішим і найтоншим дотиком людини, яка переконана у правоті й красі своїх поглядів, переконань, світогляду, до серця людини, яка прагне бути хорошою»[9, С. 12-13].

10

Наступний елемент психологічної техніки – це вміння викладача вищої школи управляти як своїм психічним станом, емоціями та настроєм, так і вихованців. [8, с.267]

Дуже важливими залишаються й такі компоненти психологічної техніки як

спостережливість, увага, уява. Обличчя й очі студента для викладача мають бути відкритою книгою, з якої вії черпає знання про його емоційно-вольовий стан, наміри бажання тощо.

Важливим є й здійснення різноманітних навчально-виховних заходів, уміння проводити їх на високому методичному рівні.

Психологічна структура діяльності педагога є своєрідним відображенням діяльності педагогічних систем. Психологічна структура діяльності - це взаємозв'язок, система і послідовність дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних задач. У ній Н.В.Кузьміна виділяє конструктивний, організаторський, комунікативний і гностичний функціональні компоненти.

Гностичний компонент є своєрідним стрижнем усіх вищеназваних компонентів. Він включає в себе вивчення:

1) змісту і способів впливу на студентів;

2) вікових та індивідуальних особливостей студентів;

3)особливостей навчально-виховного процесу і результатів власної діяльності, її переваг і недоліків.

Конструктивний компонент включає в себе:

1) добір і композицію змісту інформації, яка стає надбанням студентів;

2) проектування діяльності студентів, в якій необхідна інформація може бути засвоєна;

3) проектування власної майбутньої діяльності і поведінки, якими вони мають бути в процесі взаємодії зі студентами.

У навчальній діяльності конструктивні уміння виявляються у доборі і композиції навчальної інформації, проектуванні власної діяльності і діяльності студентів щодо засвоєння інформації. За нашими

11

спостереженнями, у досвідчених викладачів, докторів наук найбільш розвинене вміння виділяти вузлові моменти, закономірності, тенденції, напрями, а також на високому рівні добирати і структурувати матеріал, але вони менш уваги звертають на методику викладання. Для конструктивної діяльності молодих педагогів характерним є планування власної діяльності, а не способів організації діяльності студентів. У них відсутні відчуття особливості сприймання інформації аудиторією. Молоді викладачі відчувають труднощі у конструюванні матеріалу, у виділенні головного, та в розподілі його за часом. Доценти звертають увагу на конструювання контактів з аудиторією. Під час викладання вони легко знаходять співвідношення між теоретичним і фактичним матеріалом. Педагоги-майстри відчувають аудиторію і творчо перебудовують інформацію.

Проективні — це інтелектуальні уміння, необхідні для мисленного моделювання наукового пошуку або навчально-виховного процесу.

У науковому пошуку — це вміння чітко сформулювати мету, проблему, гіпотезу, задачі дослідження, знаходити найбільш ефективні методи вивчення явищ та аналізу даних, добирати інформаційний матеріал для наукового пошуку, передбачати і попередньо оцінювати результати дослідження тощо.

Організаційний компонент вміщує організацію:

1) інформації в процесі її повідомлення студентам;

2) різних видів діяльності студентів таким чином, щоб результати відповідали цілям системи;

3) власної діяльності і поведінки в процесі безпосередньої взаємодії з студентами[3, c. 154-156].

Л.І.Уманський встановив, що організація людей, збільшення їх сили і можливостей відбувається в результаті подвійного психологічного ефекту: 1) об'єднання, інтеграції членів групи взаємодії; 2) впливу на групу організатора, що забезпечує цю інтеграцію. Таким чином, інтеграція є основною функцією організаторської діяльності, яка включає: облік, контроль, перевірку виконання, установлення індивідуальної відповідальності.

12

Комунікативний компонент вміщує:

1) встановлення педагогічно доцільних стосунків з тими, на кого спрямований вплив (на основі визнання моральної, інтелектуальної і політичної зверхності в ролі керівника і організатора — « взаємини по горизонталі»);

2) установка правильних взаємин з тими, хто виступає в ролі керівників даної системи (дисциплінованість, принциповість, творчість - «взаємини по вертикалі») і партнерів по діяльності;

3) співвіднесення своєї діяльності з державним завданням, що ставиться до керівника як громадянина своєї держави.

Професійні проблеми педагогічної діяльності та шляхи їх вирішення.

Чому вчителі з однаковими знаннями, досвідом і навіть бажанням добре робити свою справу роблять її все ж по-різному? Тому, що кожний вчитель – це неповторна особистість, а, відповідно, неповторне його спілкування з учнями. І у всіх воно проходить по-різному. Адже педагогічне спілкування - це єдина магістраль, по якій вчитель транслює все хороше, що вміщує його особистість, на особистість учня. І не дуже хороше. Зв’язок цей взаємопов’язаний – від вчителя до учня і від учня до вчителя. І все, що відбувається між ними, називають міжособистісною взаємодією.

Існує тип педагогічної взаємодії по відповідності внутрішнього стану і зовнішніх проявів – ставлення і спілкування, де зовнішнє і внутрішнє співпадають. На першому місці в педагогічному ставленні (ставлення педагога до студентів), безперечно, емоційні переживання.

В професійній діяльності педагога величезну роль відіграє і загальне “самопочуття” його особистості, яке визначається Я-концепцією. Я-концепція – це дидактична система уявлень інтелектуальних та інших якостей, особиста самооцінка, а також суб’єктивне сприйняття зовнішніх факторів. Які ж особливості Я-концепції “ ефективного педагога ” ? Такий педагог, за даними Дж. Лембо, володіє почуттям впевненості в собі, вважає себе здібним справлятися з життєвими труднощами, не здатний сприймати себе як невдаху, відчуває, що потрібен іншим людям, що вони його сприймають, а його здібності, цінності і судження значимі в очах оточуючих.

13

Іншими словами, він володіє високою самооцінкою.

Темп сучасного науково-технічного прогресу ставить перед системою освіти принципово нове завдання: сформувати особистість, що ефективно реагує на постійні зміни.

Враховуючи, що педагог повинен володіти високорозвиненою здатністю “володіти собою”, тобто проявляти емоційну стійкість: витримку, самоволодіння, вміння тримати себе в руках, Н.В. Кухарєв, Г.В. Савєльєв виділяють наступні форми підвищення професійної кваліфікації вчителів: проблемний теоретичний семінар (основна форма; в роботі приймає участь весь педагогічний колектив); психологічний семінар; теоретичні конференції з обговорень наукової літератури; функціонування внутрішкільних науково-методичних об’єднань; організація дослідницької роботи вчителів; організація і проведення підсумків творчих пізнавальних знахідок учнів; узагальнення досвіду педагогів-майстрів, розповсюдження і використання його в діяльності всього педагогічного колективу; пропаганда і впровадження накопиченого досвіду [11, 211].

Основною особливістю підвищення професіоналізму вчителів є тісний зв’язок з наукою, яка допомагає досліджувати їм (вчителям) педагогічний процес. Але ж сам процес дослідження вимагає виміру динаміки результатів діяльності своєї і колег.

14

ВИСНОВКИ

Отже, теоретичний і практичний рівні опанування вихователем педагогічним досвідом людства становлять методологічну і технологічну основу його психологічної діяльності та є важливою передумовою поступового просування де вершин психологічної майстерності. Безперечно, видатний педагогічний талант, як і політичний, артистичний чи лікарський, виявляється досить рідко. Педагогічна діяльність потребує особливих якостей від людини, а особливо для того, щоб стати авторитетним викладачем вищого навчального закладу.

Необхідно також зауважити, що педагогічна діяльність – це найвідповідальніша галузь людської діяльності. До цієї роботи можна допустити тільки тих осіб, які мають до неї хист та інші особистісні якості, що сприяють цій діяльності.

Головне призначення педагога полягає в тому, щоб своєю високою моральністю, любов’ю до студентів, знаннями, працелюбністю та іншими якостями стати взірцем для наслідування з боку студентів і особистим прикладом виховувати у них людяність.

Навчальний процес як складова частина загального процесу виховання всебічно розвиненої особистості, що відповідає потребам сучасного суспільства, повинен забезпечити виконання цього завдання реалізацією трьох функцій: освітньої, розвиваючої та виховної.

І визначальну роль тут відіграє особистість педагога, те, як він зуміє направити навчальний процес, справити потрібне враження і здобути авторитет у студентів.

Ерудований педагог викликає в учнів бажання підвищувати свій освітній рівень. Тактовний, доброзичливий учитель позитивно впливає на виховання учнів, навіть важковиховуваних.

І підсумовуючи все наведене, всю суть, хочу навести такий вираз: „Стати майстром – це не самоціль, ця пристрасть має бути притаманна фаху педагога як невід’ємна властивість його любові до своєї професії. ”

15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Байц Роберт. Поради викладачам-початківцям : Практ. посібн. К. : Навч.-мет. центр „Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти і Україні”, 2005. – 448с.

  2. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. К., 1997. С. 110.

  3. Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І., Вовк Л.П. Педагогіка : Завдання і ситуації : Практикум. – 2-ге вид., випр. – К. : Знання – Прес, 2006. – 423с.

  4. Освітні технології : Навч.-метод. посібн. / О.М.Пєхота, А.З.Кіктенко, О.М.Любарська та ін. ; За заг. ред. О.М.Пєхоти. – К. : АСК., 2001 – 256с.

  5. Педагогіка вищої школи: Навч. посібн. /З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, Я.В.Семенова та ін. ; За ред. З.Н.Курлянд. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2005. – 399с.

  6. Педагогическая психология: Хрестоматия /Сост. В.Н.Крандашова, Н.В.Носова, О.Н.Щепелина. – СПб.: Питер, 2005. – 412с.

  7. Педагогическая энциклопедия. М., 1968. Т. 4. С. 258.

  8. Подласый И.П., Педагогика. Новый курс : Учебник для студ. высш. учебн. завед. : в 2 кн. – М. : Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2003. – 576с.

  9. Сухомлинський В.А. Как воспитать настоящего человека. К., 1975. С. 12-13.

  10. Ушинский К.Д. Собр. соч.: В 11 т. М.; Л., 1959. С. 63-64.

  11. Ягупов В.В. «Педагогіка» - навчальний посібник, К. 2002 р.- с. 211.


Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации