Контрольна робота - Економічні теорії в психології - файл n1.docx

Контрольна робота - Економічні теорії в психології
скачать (41.8 kb.)
Доступные файлы (1):
n1.docx42kb.01.06.2012 11:53скачать
Победи орков

Доступно в Google Play

n1.docx

Контрольна робота

по темі «Економічні теорії в психології»

з дисципліни «Економічна теорія»

Мукачівського державного університету


1. Економічна система і її суть

Поняття системи (грецьке - systиme - ціле, що складається з частин) є універсальним і може бути застосовано до величезної кількості явищ, які складаються з деякої сукупності взаємопов'язаних елементів, взаємодія яких створює певну цілісність. Кожна система має певну головну мету, на яку спрямоване її функціонування. Отже, визначення економічної системи слід почати з визначення її головного призначення, її мети. Перша визначальна риса економічної системи. Вона буде системою організації суспільного виробництва, яка забезпечує зв'язок між природою (частиною якої є сама людина) і суспільством, бо людина може існувати тільки в суспільстві. Метою цієї системи є одне - задовольняти потреби людей, а простіше - забезпечувати обмін речовин між людиною і природою. З огляду на це й не враховуючи будь-які особливості суспільного виробництва, так само як і його підсистем, розкрити сутність економічної системи можна у такому визначенні: "Економічна система - це загальна організація суспільного виробництва, спрямована на задоволення потреб суспільства". Це визначення дуже стисле, але воно відображає головне - суть економічної системи, а саме те, що це організована певним чином економічна діяльність людей, спрямована на досягнення єдиної головної мети - забезпечення обміну речовин між людиною і природою.

Як і будь-яке інше, дане стисле розкриття суті завжди є неповним у тому розумінні, що не дає виокремити особливе, бо на кожному історичному етапі розвитку суспільства організація економічної діяльності людей буде мати свою конкретну форму прояву. Долати простір можна пішки, верхи, на автомобілі чи літаком. У кожному випадку ми маємо одне й те саме функціональне дійство - подолання простору, але кожному етапі розвитку людства притаманна своя основна (або основні) форми його реалізації. З огляду на це в економічній системі виділимо ту ознаку, яка є визначальною з позиції досягнення мети, тобто задоволення потреб людини. Цю ознаку чітко формулює К.Маркс як спосіб поєднання безпосереднього виробника із засобами виробництва. За капіталізму, де поєднання цих факторів виробництва здійснюється через продаж найманим робітником своєї робочої сили, досягнення загальної мети буде значно повнішим, ніж за рабовласницького ладу, де поєднання виробника із засобами виробництва було іншим і буде (попри невдалу спробу соціалістичних країн) вищим за умови вільного доступу виробника до засобів виробництва. І це так, хоча сьогодні сам виробник у своїй масі до цього ще не готовий.

У даному випадку мова йде про загальну, визначальну ознаку. Що стосується конкретного функціонування економічної системи в різних країнах і за однієї і тієї самої форми організації суспільства, то конкретні рубежі в досягненні головної мети будуть різними і залежатимуть від великої кількості чинників. Це часто слугує підставою для економістів щодо виділення як вирішальної для класифікації економічних систем, тобто для виділення її якісно різних рівнів, такої ознаки, як форми ринку, форми організації підприємництва тощо. Але ці реальні й дійсно важливі чинники не є і не можуть бути базовими для визначення історичного типу економічних систем.

У природі, як відомо, нічого немає застиглого. Усе знаходиться в постійному русі, а рух - це розвиток. З цього погляду необхідно поставити питання про ту причину, яка забезпечує розвиток економічної системи. У загальному визначенні, прийнятному для будь-якої форми існування матерії, - це боротьба протилежностей. Але для кожного явища необхідно констатувати його сторони. Стосовно економічної системи суспільного виробництва цими сторонами єдиного цілого є продуктивні сили й виробничі відносини.

Історичний тип економічної системи визначається способом поєднання робочої сили і засобів виробництва. Але в межах кожного такого типу існують різні види економічних систем одного й того ж типу. Ці види розрізняються як рівнем досягнення мети - виробництво благ для задоволення потреб людини, так і способом задоволення потреб. Останнє може здійснюватись у дуже широкому діапазоні - від відносно рівного (а відтак, не-суперечливого, справедливого) задоволення потреб усіх членів суспільства до такого, яке нехтує інтересами великих груп (класів, верств тощо) населення й може здійснюватись у дуже гострих соціальних суперечностях.

Уся сукупність змін, які відбулись в економіці в процесі її природного розвитку, призводить до дуже сильних негативних наслідків і викликає потребу в третій силі, яка б змогла втрутитися в цю ситуацію і взяти на себе ті регуляторні функції, які вже втратив ринковий механізм.

Такою третьою силою стала держава. Вона активно втручається в економіку. Ці дії держави спрямовані, по-перше, на захист конкуренції, бо вона є найважливішим елементом саморозвитку економічної системи. Без конкуренції ефективний розвиток ринкової системи неможливий. По-друге, держава вдається до широкого кола заходів, спрямованих на забезпечення певної стабілізації в економічному, а отже і в соціальному житті суспільства.

Загальні напрями втручання держави в економіку і методи здійснення її регулятивних функцій, розроблені Дж.Кейнсом, були широко й ефективно використані великою кількістю розвинених держав.

Є такі типи економічних систем:

  1. Традиційна.

  2. Ринкова.

  3. Командно-адміністративна.

  4. Змішана (ринково-державна).


2. Економічна природа попиту та пропозиції

Щоб найкраще оцінити важливість економіки, слід розпочати вивчення з основ попиту та пропозиції. Попит і пропозиція є невід'ємними категоріями ринкової організації господарювання, що виражають об'єктивні економічні відносини товарного виробництва.

У загальному вигляді попит є потребою в певному товарі, що забезпечена грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами.

Попит - це кількість товарів окремого типу, які покупець може і бажає придбати при визначеному рівні цін на них.

Розглянемо принципові моменти, що уточнюють поняття економічного змісту попиту.

По-перше, останній тісно пов'язаний із дійсними суспільними потребами, але не збігається з їх кількісною визначеністю.

По-друге, попит залежить від платоспроможності покупців, тобто від забезпеченості в товарах і послугах грошовими доходами.

По-третє, суб'єкт попиту репрезентує споживання (виробничого чи особистого) і представлений на ринку покупцем.

Об'єктами попиту можуть бути будь-які товари і послуги, що мають вартісну оцінку і певну корисність для споживання.

Залежність між величиною попиту та ціною знаходить відображення у законі попиту. Зміст цього закону полягає в тому, що при інших рівних умовах попит на даний товар буде тим більшим, чим нижча ціна.

Зниження ціни має для споживача ефект доходу. Наприклад, споживач А при нормальному, з його погляду задоволенні інших потреб, може дозволити собі сходити в кіно 1 раз на тиждень. Ціни на білети впали в 3 рази. Відповідно при незмінному задоволенні інших потреб А може дивитися 3 фільми на тиждень, ніби у нього зросли доходи.

Інший ефект від зниження цін називається ефектом заміщення. Покупці схильні заміщувати в структурі споживання дорожчі товари дешевшими.

Пропозиція - це сукупність товарів, які представлені на ринку. Її розмір визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період за існуючими цінами. Пропозиція - це кількість товарів, які продавець вважає для себе вигідним (може і хоче) запропонувати ринку при визначеному рівні цін на них. З підвищенням цін зростає обсяг пропозиції, і навпаки, зниження цін призводить до скорочення пропозиції. Такий зв'язок називають законом пропозиції. Пропозиція представлена на ринку відповідними суб'єктами - продавцями.

Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.


3. Підприємство в економіці. Організаційно-правові форми підприємств.

Підприємство ( головна економічна одиниця кон'юнктури ринку).

Підприємство займає центральне місце в народно господарському комплексі

будь-якої країни. Це первинна ланка суспільного поділу праці. Саме тут

створюється національний дохід. Підприємство виступає як виробник і

забезпечує процес відтворення на основі самооплатності й самостійності.

Від успіху окремих підприємств залежить обсяг створюваного валового

національного продукту, соціально-економічний розвиток суспільства,

ступінь задоволеності в матеріальних і духовних благах населення країни.

Підприємство як самостійна господарська одиниця володіє правами

юридичної особи, тобто воно має право вільного розпорядження майном,

одержувати кредит, входити в договірні відносини з іншими

підприємствами. Воно має вільний розрахунковий рахунок у банку, де

знаходяться кошти, що використовуються для розрахунків з іншими

підприємствами, на зарплату.
Підприємство являє собою таку форму організації господарства, при якій

індивідуальний споживач і виробник взаємодіють за допомогою ринку з

метою вирішення трьох основних економічних проблем:, що, як і для кого

виробляти.

При цьому ніхто з підприємців і організацій свідомо рішенням цієї тріади

економічних проблем не зайнятий (кожний вирішує в стихії ринку на

індивідуальному рівні).

У ринковій системі все має ціну. Різні види людської праці також мають

ціну – рівень зарплати, тариф на послуги. Ринкова економіка для

неусвідомленої координації людей і підприємств через систему цін і

ринків. Якщо узяти всі різноманітні ринки, то одержимо широку систему,

що стихійно забезпечує рівновагу цін і виробництва шляхом проб і

помилок.

Відповідно до форм власності в Україні можуть діяти підприємства

наступних видів:

(змішана форма власності).

У залежності від обсягів виробництва, кількості робітників підприємство

може бути малим, середнім, великим. Малі підприємства – чисельністю до

200 працюючих (у промисловості й будівництві), до 50 чоловік (В інших

галузях виробничої сфери), до 100 чоловік (у науці), до 25 чоловік

(невиробнича сфера), до 15 чоловік (роздрібна торгівля).

Підприємства мають право поєднувати свою виробничу, наукову і комерційну діяльність і створювати наступні об'єднання:

Кожне підприємство для вирішення задач, зв'язаних із виробництвом і

реалізацією товарів і наданням послуг, повинне бути укомплектовано

визначеною кількістю людей, здатних виконувати ці роботи. Зайняті

суспільною працею на підприємстві працівники, інженери й службовці

утворять трудові колективи цих підприємств. У політично-економічному

розумінні трудовий колектив – це сукупний працівник підприємства й

одночасно суб'єкт економічних відносин, що здійснює загальну діяльність

у державних, колективних, кооперативних підприємствах, спрямовану на

задоволення як особистих, так і колективних, суспільних потреб.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні. Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність").

Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону України "Про підприємства в Україні", регулюється законами України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. та "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р.

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні").

Контрольна робота
Учебный материал
© nashaucheba.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации